20 бер. 2011 р.

Люстрація – єдині ліки для України

ОБОЗРЕВАТЕЛЬ УКРАЇНСЬКОЮ

З приходом до влади Януковича представництво у вищих органах влади тих, кому мала б загрожувати люстрація, лише зросло. Проте ще більшою серед нинішньої української влади є кількість таємних агентів радянської спецслужби, про яких ми, можливо, й ніколи не дізнаємось.

Багатьох українців час від часу відвідують філософські роздуми про те, чому за 20 років незалежності їхня держава не спромоглася реалізувати свій соціально-економічний, науково-технічний та природно-ресурсний потенціал.

Особливо гострими ці думки бувають після подорожей країнами, які стартували одночасно з нашою, а тепер залишили Україну далеко позаду. Ще більше здивування викликає той факт, що чимало колег по колишньому соціалістичному табору не могли похвалитись значними природними багатствами чи індустріальною могутністю, але це не завадило їм здійснити серйозний соціальний прорив. А ось Україна вже два десятиліття продовжує стабільно перебувати у точці зависання.

Формально в нашій державі в роки незалежності начебто здійснено перехід до ринкової економіки, проведено приватизацію та трансформовано громадянські й політичні інститути відповідно до демократичних європейських стандартів. Однак, за зовні привабливим фасадом постає неприваблива реальність. Незважаючи на схожий з Прибалтикою, Польщею, Чехією, Угорщиною алгоритм запровадження основних економічних реформ, їх ефект в українському суспільстві виявився зовсім не таким, як очікувалось. В підсумку Україна за рівнем зарплати на європейському континенті змогла обігнати лише Молдову. Такі «успіхи» змушують констатувати провал української моделі реформування. Очевидно, з самого початку процесу посткомуністичних перетворень у нас була зроблена фатальна помилка, яка деформувала та блокувала всі спроби побудови модерної економіки та нації.

Люстрація в постсоціалістичних країнах: теорія і практика
Навіть побіжний аналіз досвіду реформування в Україні показує, що в його структурі не вистачає одного важливого елементу: люстрації. Очищення органів влади та правоохоронної системи від осіб, пов’язаних з тоталітарним минулим, колишніх співробітників спецслужб та іноземних агентів відкрило країнам Східної та Центральної Європи шлях до більш достойного життя. Жертвопринесення у вигляді масових звільнень (а у певних випадках – притягнення до відповідальності) представників старого тоталітарного режиму відбувались паралельно з соціально-економічними перетвореннями. Їх здійснювали не ідеологічні спадкоємці чи хамелеони з соціалістичного радянського минулого, а люди з світоглядом, не ураженим тоталітарним вірусом.

Теоретичне обґрунтування люстрації варто шукати ще в процесах денацифікації Німеччини та демілітаризації Японії. Досвід лікування від тоталітарних режимів середини ХХ ст. був успішно апробований в умовах кінця ХХ ст.  Рецепти лікування від тоталітаризму фашистського типу застосовувались і проти комуністичних диктатур. Способи проведення люстрації в країнах колишнього соціалістичного блоку схожі за формою, хоча мають певні місцеві нюанси.

Підставою для люстраційних заходів стало прийняття відповідних законодавчих актів, які мають зворотню юридичну силу і передбачають можливість притягнення до відповідальності за злочини, котрі були здійснені до моменту набрання законом чинності. Процес люстрації не був сприйнятий однозначно в суспільстві постсоціалістичних країн і мав як своїх прихильників, так і противників. Він здійснювався як у м’якій, так і доволі жорсткій формі. Але спільною ознакою для всіх держав є те, що еліта проявила політичну волю і засудила злочини комуністичних режимів не лише на словах, а й на практиці.

Класичною за способом проведення прийнято вважати чеську люстрацію. У 1991 році парламент Чехословаччини прийняв закон «Про незаконність комуністичного режиму». В цьому акті чорним по білому стверджувалось, що Комуністична партія ЧССР, її керівництво та члени несуть відповідальність за методи здійснення влади в період з 1948 до 1989 років. Депутати поклали на колишню тоталітарну владу відповідальність за «програмне знищення традиційних цінностей європейської цивілізації, свідоме порушення прав і свобод людини, моральний та економічний занепад, який супроводжувався судовими злочинами і терором проти носіїв інших поглядів, зловживання освітою, наукою і культурою заради політичних і ідеологічних цілей». Також закон не передбачав встановлення строків давності злочинів комунізму, а компартія була чітко названа «злочинною організацією, яка заслуговує засудження, діяльність якої була спрямована на позбавлення людей їх прав».

Всі особи, які підпадали під дію цього закону (а це близько 140 тисяч) втратили право на 5 років займати посади в державних органах, якщо їх вина була доведена. Громадяни Чехії дістали можливість знайомитись з досьє комуністичних спецслужб, які у свій час були заведені на них. Цікаво, що президент Чехії Вацлав Гавел намагався зупинити процес люстрації, але парламент не погодився з його думкою і закон про люстрацію став безстроковим.

Непросто проходила люстрація в Польщі. Хоч ще на парламентських виборах 1991 року всі кандидати мали задекларувати співробітництво з спецслужбами, Лех Валенса не підтримував ідею прийняття спеціального люстраційного закону. Останній набув чинності лише у 1997 році. І зразу перетворився у засіб політичної боротьби. Його жертвами стали відомі політики. Навіть над самим Валенсою нависла загроза звинувачення у співпраці з комуністичними спецслужбами.

З іншого боку, польське люстраційне законодавство досить ліберальне. Його завдання – не покарати, а морально очистити людину. Так, якщо політик сам зізнався у співпраці з спецслужбами, то йому ніщо не загрожуватиме, і свою посаду він не втратить. А от у випадку, якщо людина вирішила приховати деякі факти свого минулого, то її позбавлять права на 10 років займати будь-які державні посади, вона навіть не зможе стати журналістом чи вчителем. Щоправда, з 2007 року люстрація не загрожує бізнесменам, журналістам, діячам науки і викладачам недержавних вузів Польщі.

В НДР з моменту її об’єднання з ФРН активна декомунізація суспільства розпочалась з утворення комісії під керівництвом пастора-дисидента Йоахіма Гаука, якій було передано всі архіви. Перед новим прийомом на роботу держслужбовців та суддів державні органи відправляли запит до комісії і, якщо виявлялись факти співпраці претендентів з комуністичними спецслужбами, процес прийняття на роботу зупиняли.

Угорщина пройшла через два етапи люстрації. Спочатку було прийнято закон про кримінальну відповідальність без строку давності для тих, хто здійснив зраду батьківщини впродовж 1944 – 1990 років. Але у 1994 р. акт було визнано неконституційним. Натомість, акценти змістились у бік відкриття доступу до архівів для громадськості. Було вирішено, що політичні діячі не мають абсолютного права на захист приватного життя, оскільки здійснюють діяльність публічного характеру. Водночас, було обмежено списки осіб, які могли потрапити під люстрацію.

Особливістю люстрації в країнах Прибалтики є її масова підтримка з боку корінного етнічного населення. В цьому сенсі люстрація тут означала також і процес деколонізації та заборони пропаганди символів тоталітаризму.

Естонський закон «Про позасудові масові репресії в Радянській Естонії в 1940-50–ті роки» передбачає порушення кримінальних справ проти осіб, винних в масових вбивствах та інших злочинах. В Латвії кандидати в депутати повинні надавати заяви про наявність у них зв’язків з радянськими спецслужбами. Закон забороняє колишнім працівникам КДБ обиратись в органи державної влади. Аналогічний акт було прийнято в Литві. Литовські депутати перевіряються на предмет співпраці з спецслужбами СРСР чи інших країн. За останніми даними, Литва готується поставити крапку в процесі люстрації та повністю розкрити матеріали архівів КДБ.

Дещо інший формат має люстрація в сучасній Грузії. Тут перший і основний удар було спрямовано проти корумпованих чиновників всіх рівнів включно з високопосадовцями та працівниками правоохоронних органів. За законом, прийнятим за наполяганням президента Саакашвілі, чиновник, який не зможе довести законність походження свого майна, втрачає його і підлягає негайному звільненню через звинувачення у корупції. А у 2010 році грузинський парламент схвалив у першому читанні «Хартію свободи», в якій містяться норми про заборону перебування на вищих державних посадах співробітників КДБ, лідерів компартії та комсомолу починаючи від секретарів районного рівня та глав Телерадіомовлення. Якщо ці люди вже займають певні посади, то вони повинні піти у відставку через місяць. В іншому випадку їх конфіденційні особисті дані будуть опубліковані.

Чому не відбулась люстрація в Україні
На відміну від екс-союзників з соціалістичного табору, Україна так і не наважилась здійснити люстрацію. Хоч суспільство відчувало гостру її необхідність. Країна, яка століттями перебувала під зовнішньою окупацією, пережила всі жахіття тоталітаризму, Голодомор і репресії, колонізацію та русифікацію, вирішила будувати щасливе майбутнє руками вихідців із темного комуністичного минулого. Результат ми можемо спостерігати вже 20 років.

Особливі надії на люстрацію в Україні були у 1991 та 2004 роках. Проте у першому випадку завадила уповільнена ментальна реакція українців. Століття іноземного панування та радянської система залишили глибокий слід у свідомості людей. Суспільство виявилось не готовим до різких змін і рішучого прощання з минулим. Голодомор і репресії завдали серйозного удару по генетичному коду нації. Найбільш активні опоненти радянської окупаційної влади були фізично знищені ще задовго до здобуття Незалежності. Страх як елемент впливу на суспільні процеси надовго скував пасіонарний дух свободи, боротьби та ініціативи. Напевно тому люди, які влаштували геноцид голодом, знищували борців за волю України, відправляли в концтабори дисидентів, й досі залишаються нашими почесними громадянами з достойним фінансовим забезпеченням.

Після перемоги на президентських виборах Леоніда Кравчука, відбувся плавний і легальний процес перетікання перефарбованих екс-комуністів у лави найвищих чиновників Української держави. Аналогічно чимало колишніх членів КДБ удостоїлись честі працювати в СБУ. Спадковість влади збереглася. Люди, метою діяльності яких колись була боротьба з незалежною Україною, тепер стали на сторожі її національних інтересів. Фарс української історії відбувся.

Після відомих подій Помаранчевої революції доля подарувала Україні другий шанс на люстрацію. Але, схоже, це не входило у наміри нової влади. Сам Ющенко ніколи не виступав за здійснення люстраційних заходів, схожих на ті, що відбувалися в інших постсоціалістичних країнах. Помаранчеві навіть не змогли покарати організаторів фальсифікації виборів-2004. Грузинський сценарій люстрації теж не влаштовував українську еліту. В підсумку, очищення держави від колишніх членів компартії, радянських спецслужб, а також корупціонерів не відбулось. Бандити не сіли в тюрми, а величезні матеріальні статки українських чиновників так і залишились у їхній власності. З приходом до влади Віктора Януковича шанси на люстрацію взагалі наблизились до нуля.

Можновладці полюбляють маніпулювати громадською свідомістю та переконувати суспільство у думці, що люстрація – це крок назад. Нинішній фактичний мер Києва Олександр Попов, колишній співробітник КДБ, переконаний, що через люстрацію держапарат України зазнає непоправних втрат професійних кадрів, без яких управління державою неможливе. «Ми за час незалежності зазнали дуже значних збитків саме у кадровій підготовці фахівців, які працюють в державній службі, в муніципальній службі», - стверджує чиновник. Напевно, опонентам люстрації невідомі слова Вацлава Гавела, який у відповідь на докір щодо масового приходу молоді на державні посади відповів: «Краще 5 років помилок, ніж 50 років саботажу».

Небажання сучасної української політеліти проводити люстрацію пояснюється дуже просто: її представники й стануть її головними жертвами. З цього приводу Борис Чикулай, голова громадської організації «Форум Українців Чеської Республіки», підготував дослідження під назвою «Люстрація або Україна під владою КДБ».  Згідно з його підрахунками, станом на 2009 рік серед 909 українських високопосадовців (членів Секретаріату Президента, Кабміну та ВРУ) 38 службовців були агентами КДБ, 244 мали критичну ймовірність співпраці з КДБ, а 178 – високу ймовірність. Щодо решти 449 (49%) державних чиновників, то точної інформації про них немає. Лише 39% політичної еліти України у 2009 році могли не мати комуністичного минулого.

В Секретаріаті Президента Ющенка частка екс-кдбістів як мінімум сягала 50%, а екс-комуністів – 44%. Кабмін Юлії Тимошенко складався на 46% з колишніх агентів КДБ, а точної інформації щодо решти 54% (218) службовців знайти не вдалось. Ще гіршими виявились показники комуністичного минулого у членів центрального органу виконавчої влади України: 64% з них в минулому були комуністами або мали високі шанси бути ними. Навіть в НБУ у 2009 р. також  широко були представлені колишні співробітники радянських спецслужб та комуністи. 33% і 67% відповідно.

Серед перевірених біографій 443 народних депутатів станом на 2009 рік 15 з них виявились колишніми агентами КДБ, 126 мали критичну ймовірність співпраці, а 103 – велику ймовірність співпраці зі спецслужбою СРСР. Тільки 182 депутати мали шанси не бути в минулому членами компартії. Критично високим також є рівень представництва співробітників КДБ та членів компартії у всіх без винятку фракціях Верховної Ради.

З приходом до влади Януковича представництво у вищих органах влади тих, кому мала б загрожувати люстрація, лише зросло. Мало того, колишні співробітники КДБ пишаються своєю службою та зовсім не страждають докорами сумління. Як сказав Олександр Попов в інтерв’ю Бі-Бі-Сі: «Це дуже серйозна школа була. Цікава. І я, коли йшов зі служби, то з каменем на серці йшов». Проте ще більшою серед нинішньої української влади є кількість таємних агентів радянської спецслужби, про яких ми, можливо, й ніколи не дізнаємось.

Перспективи української люстрації: форми і методи
На глибоке переконання багатьох громадян, держава в Україні без проведення люстрації не відбудеться. Утім популярні українські політичні партії з відомих причин не декларують гасла очищення влади від комуністів та КДБістів. Виняток становить ВО «Свобода». Пропозиція партії здійснити люстрацію стоїть першим пунктом в політичній програмі «Захисту українців». Задекларований спосіб її проведення нагадує аналогічні дії в країнах колишнього соціалістичного табору та зводиться до усунення від влади аґентури КДБ та держслужбовців, які працювали на керівних посадах в КПРС, оприлюднення списків агентів КДБ СРСР, які перебували або перебувають на державній службі в Україні та інших суспільно значущих посадах. На місце звільнених внаслідок люстрації посадовців, ВО «Свобода» пропонує призначати молодих фахівців.

З позицій очищення суспільства від комуністичного тоталітарного минулого також виступає громадська організація «Люстрація», створена у 2008 році. Вона ставить за мету добитися схвалення Закону України «Про люстрацію», який би передбачав: заборону Комуністичної партії України яка є правонаступницею КПРС, що цілеспрямовано винищувала український народ з 1917 по 1991 рр.; заборону пропаганди окупаційного комуністичного режиму, в усіх його проявах; оприлюднення списків агентів НКВД, МДБ, КДБ, що діяли на території України; встановлення обов’язкової перевірки кандидатів на посади у державній службі на предмет їх співпраці з іноземними спецслужбами.

Зважаючи на поточне політичне становище, говорити про можливість люстрації в Україні не доводиться. Найбільш підходящий час для таких дій був упущений. Зрозуміло, що спроби очищення органів влади, суду, прокуратури, СБУ та інших важливих інститутів наштовхнуться на шалений опір з боку сучасної еліти нації. Посипаються звинувачення в політичних переслідуваннях, відбудуться спроби втягнути у внутріполітичний процес зовнішні сили та дестабілізувати ситуацію в країні.

В цьому контексті для нашої держави цікавим міг би бути досвід Грузії. Там має місце подвійна люстрація. Спочатку було проведено очищення суспільства від корупціонерів та злодіїв при владі. Такі дії дістали масову підтримку населення, оскільки всі чудово розуміли невідповідність між зарплатою багатьох держслужбовців та їхніми статками. Як і джерела походження цих багатств. Після того як було зламано хребет казнокрадству різних рівнів, реформовано правоохоронні органи і митницю, розпочався другий етап люстрації. Він має завершитися ухваленням Хартії свободи, де є пункти, аналогічні люстраційному законодавству країн Центрально-Східної Європи. Це означатиме остаточне вирішення питання очищення суспільства від тоталітарного минулого.

Грузинський сценарій люстрації цікавий ще й тим, що за роки незалежності України встигло з’явитись нове покоління чиновників, котрі не були раніше членами КПРС чи агентами КДБ. Проте це не завадило їм здійснювати корупційні дії та динамічно зменшувати доходи державного бюджету, перерозподіляючи їх на свою користь. До таких суб’єктів необхідно застосовувати нові методи боротьби. Тому люстрація корупціонерів і злодіїв та притягнення їх до відповідальності може стати тим механізмом, який об’єднає більшість українських громадян. А крапка цьому процесу буде поставлена очищенням влади та суспільства від пережитків радянського тоталітаризму, пише Zaxid.

Джерело

Читати подібні матеріали:
Щодо реформи грузинської поліції і не тільки
Чиновники: казнить нельзя помиловать
Як перемогти корупцію: досвід Гонконгу
Економіка самодостатності, світовий досвід

Немає коментарів:

Дописати коментар