Донбаські Кущі-2.
Кріпацтво як звичайне явище в донецькій глибинці
Донецьк – У сучасній Україні прийнято вважати, що рекламні слогани багаточисельних партій і блоків у переважній більшості є нічим іншим, як передвиборним популізмом. Причому, частенько це визнають навіть самі виборці тієї чи іншої політичної сили, що не жаліє обіцянок під час чергової агітації за себе.
Так воно і є, але можна сказати, що гасла, вигадані штатними політтехнологами регіоналів, яких традиційно називають прагматиками в політиці, проти істини грішать менше за всіх. Суть в тому, що правда, як казали класики, у кожного своя. Навіть у вищій мірі амбітний намір однопартійців Віктора Януковича побудувати «Україну для людей» має мало спільного з порожніми обіцянками. Адже під словом «люди» представники Партії регіонів мають на увазі зовсім не тих «козлів, які постійно заважають їм жити». І не тих «овець», якими в недавньому інтерв’ю обізвав російський народ Тохтахунов – «Тайванчик», який зачастив із візитами до «братської» України з приходом до влади Віктора Януковича.
За словами кримінального авторитета, єдиним можливим політичним режимом в нинішній Росії є «особлива демократія», за якої «і вівці цілі, і вовки ситі». Що у перекладі на політичну мову чинної української влади називається «стабільністю» та потребою суспільства в «міцній» владі.
Шкода тільки, що дійсний сенс регіоналівських гасел почав доходити до нашого народу занадто пізно.
Великі плани маленької поміщиці
Днями Уанет буквально розірвала новина про життя селян Мар’їнського району, які за бажанням впливової односельчанки, депутата райради від «рідної» Партії регіонів втратили не тільки власні паї у майні колишнього колгоспного господарства, але й навіть свої будинки. Під загрозою виселення виявилося близько третини всіх тутешніх сімей, і про «кріпаків» із села Дальнє не змовчали навіть лояльні до влади телеканали.
«Прихватизувати» ціле село, включаючи 30 житлових будинків, земельні паї, будівлі дитячого садочку, магазинів і колгоспної контори, регіоналці Ларисі Радзишевській вдалося за всебічної допомоги чиновників Мар’їнського району, що також, звісно, представляють партію Януковича. Зокрема, після ліквідації колгоспу голова місцевої сільради, «регіонал» Сергій Столєтов відмовився прийняти будинки селян на баланс сільради і протизаконно передав житлофонд КСП «Дружба» підприємству, в яке Радзишевська у 2007 році трансформувала колишню колективну власність.
Надалі фірма Лариси Петрівни ще кілька разів змінювала назву, поки не перетворилася в ЗАТ «Дальнє». У число його акціонерів ніхто з пересічних місцевих, ясна річ, не потрапив.
Згодом рідня спритної підприємниці з БТІ швидкоруч допомогла її з оформленням необхідної документації на майно колишнього колгоспу і нерухомість, а знайомий нотаріус завірив договір купівлі-продажу між колишнім КСП і ЗАТ. У свою чергу кум Радзишевської, а, за сумісництвом, голова Мар’їнського райсуду Ігор Ступін почав задовольняти позови Лариси Петрівни про виселення «квартирантів» – тих бідняків, які живуть у будинках тутешньої «Салтичихи» і заважають здійсненню її планів!
Більшість же селян, котрих виселяють, в суді дізналися про те, що вони не є тепер власниками своїх осель. Й тому галас почали піднімати зовсім недавно. Частина з них змирилися зі свавіллям і погодилися викупити свої житла. За хатку, яка Ларисі Петрівні коштувала по 1-2 тисячі гривень, вони заплатили новій господарці по 10-20 тисяч. Серед дальненців є й такі, хто під погрозами підписали відмову від майнових паїв на користь Радзишевскої.
Ну, а тим, хто вирішив добиватися правди, дуже важко. Наприклад, однією з таких сімей, що складається з 8 членів, довелося оскаржувати незаконне рішення судді Ступіна в Апеляційному суді Донецької області. І що ж?
Жерці Феміди скасували рішення кума Лариси Петрівни, але ухвалили: позивачам слід укласти з Радзишевською договір і акуратно відносити квартплату в контору ЗАТ «Дальнє»!
Характерно також, що Радзишевській абсолютно все одно, кого залишати без даху над головою. Під її гарячу руку потрапляли й діти, й інваліди. У методах досягнення своїх цілей Лариса Петрівна настільки ж всеїдна: крім перерахованих вище махінацій Радзішевська вдавалася до таких хитрощів, як зміна адрес цікавих для неї будинків. Тут також не обійшлося без спільників при владі – тодішнього голови ліквідаційної комісії Володимира Бойчука і, вже згаданих, голови сільради Столєтова та начальника бюро технічної інвентаризації в місті Мар’їнка на прізвище Самуся.
Колишнім колгоспним багатством ЗАТ Радзишевської розпорядилося вельми своєрідно. Прибравши до рук майнові паї селян, нова господарка порізала і здала на металобрухт все, що можна було зруйнувати: трактори, нову водонапірну башту, маслоцех, автогараж, майстерні, 6 тваринницьких ферм. Знищила клуб та їдальню. Привласнила навіть дитячий садочок, який незабаром також розорила, а в уцілілій частині відкрила кафе.
Необхідно зазначити, що подібне ведення бізнесу взагалі притаманне переважній більшості «міцних донецьких господарників». Зауважимо, що згадувані автором у попередній статті «юрікі», які господарювали в донецькому Моспині, подібним же чином обійшлися з майном колишнього радгоспу «Будьонівський», що звалилося їм «з неба». Окрім здачі металобрухту, вони примудрилися десь подіти ціле стадо корів у більш ніж тисячу голів. Саме завдяки такій особливості менталітету «нових донецьких» нині вся донбаська глибинка представляє з себе суцільні депресивні території.
Прокуратура Мар’їнського району нарешті порушила кримінальну справу за фактом крадіжки майнових паїв селян. Але, незважаючи на це і навіть на той факт, що злочинна діяльність Радзишевської завдяки висвітленню в ЗМІ знижує і без того низький рейтинг Партії регіонів в очах громадськості, жителі села Дальнє мало вірять у сприятливе для них вирішення питання. Адже Радзишевська так часто хвалилася перед ними, що «свиней у неї на всіх вистачить» – і на міліцію, і на прокуратуру. Та й сама поміщиця здаватися не збирається. Більш того, вона подала мільйонний позов на тих 17 неслухняних односельців, які не хочуть здавати свої ділянки за копійки і наймитувати на її користь. А розглядом позову Радзишевської про «самовільно захоплені» селянами земельні наділи займеться відданий їй суддя Ступін!
«Кріпаки» зі села Дальнє кажуть, що Лариса Радзишевська, виправдовуючи свої вчинки, любить повторювати одну фразу: «Янукович всю країну купив, а я не можу одне село?» Треба визнати, амбіційній регіоналці майже вдалося досягти своєї мети.
Удільний князенко Великоновосілківського району: Радзишевська і поруч не стояла...
Однак, поміщиці з села Дальнє ще дуже далеко (вибачте за тавтологію) навіть до рівня донецьких васалів Януковича на зразок Валерія Шири. Більш того, змагатися в могутності з головою Великоновосілківської райради Донецької області навряд чи під силу навіть господарям станиці Кущівскій в Росії.
Валерій Петрович є, без перебільшення, справжнім удільним князем на території, що охоплює 73 населені пункти і налічує в цілому майже 50 тисяч людських душ. Така чисельність населення першої за площею адміністративно-територіальної одиниці області, що розташована на заході «біло-блакитної» вотчини.
Іван Хараман
26 листопада 2009 року неподалік від свого будинку, розташованого в селищі міського типу Велика Новосілка, був по-звірячому вбитий директор і співвласник місцевого агропідприємства СТОВ «Євгенівське» – 57-річний Іван Хараман. Чоловік загинув від ударів залізним прутом, завданих йому невідомими. Але про те, хто був справжнім винуватцем вбивства, нехай навіть виконаного чужими руками, ще довго шепотіли колеги підприємця і навколишні жителі.
«Батькові відкрито погрожували, що знищать. За вбивством стоять Валерій Шира і Олег Шем’яков. Шем’яков хотів прибрати батька, тому що він був принциповий керівник», – розповідав журналістам після вбивства Харамана його син Андрій. У той же час дружина загиблого заявила в суді, що напередодні вбивства Шира запрошував Харамана до себе на «дачу» у Нескучненський ліс, і коли останній повернувся додому, то приречено сказав, що йому кінець – голова райради погрожував смертю, якщо він не відмовиться від корпоративних прав на СТОВ «Євгенівське».
Показово також, що доньці Шири – Ларисі Дегтяренко належали 5% статутного фонду в ТОВ «Євгенівське», а 5 серпня 2009 року ще 44% підприємства таємничим чином були подаровані Шем’якову дрібними акціонерами.
Дивно, але ніяких питань у правоохоронців ні до Шири, ні до Шем’якова так і не виникло. Вони взагалі не розглядалися слідством у якості підозрюваних, хоча на бесіду в міліцію запрошувався навіть один із журналістів, які написали про трагедію. При цьому два згаданих суб’єкти були єдиними, чий наявний мотив до усунення Харамана було видно неозброєним оком.
Цікава деталь: 6 жовтня 2009 року, незадовго до першого замаху на Харамана, Шем’яков звернувся до Господарського суду Донецької області, висунувши однією з вимог позову усунення директора «Євгенівського» із займаної посади. Вже 7 жовтня суддя Донець частково задовольнив позовні вимоги Шем’якова. Причому слуга Феміди настільки поспішив, що датував постанову 2008-м, замість 2009-м роком. Івану Хараману заборонили проводити будь-які дії, в тому числі – реалізовувати швидкопсувну сільськогосподарську продукцію. І вже 8 жовтня позивач, потираючи руки, з’явився в кабінеті Івана Володимировича із держвиконавцем – на майно ТОВ «Євгенівське» було накладено арешт. Однак, підприємець здаватися не збирався, за що згодом і поплатився.
Загалом, у кримінальній історії Донбасу Великоновосілківський район займає не останнє місце, на відміну від його соціально-економічних показників. Свого часу невідомі молодики побили бейсбольними бітами до втрати свідомості у власному кафе одного з впливових на той момент підприємців району М. М. Кірьякулова, після чого він змушений був назавжди закрити усі свої справи в районі та виїхати. Прямо у власному житлі грабіжниками-«нальотчиками» були вбиті голова колишнього колгоспу «Правда» (село Старомайорське) М. П. Обрізан та начальник маслоцеху колишнього КСП «Нива» (село Старомлинівка) Н. В. Патрікац. У березні 2008 року невідомі підпалили автомобіль «Ніссан-Патрол», що належав підприємцю А. Потузі. Той відкрито опонував районній владі в судах.
Редактор місцевої газети Василь Пробачай в одній зі своїх статей писав, що після знаменитого указу Леоніда Кучми, коли колективні сільгосппідприємства за одну ніч перетворилися на СТОВ, розподіл земельних активів у Великоновосілківському районі відбувся за дуже простою схемою: тодішній голова райдержадміністрації Шира, і два його заступника Красьоха та Денисенко закрилися в кабінеті і протягом дня «розпиляли» район на трьох, ввівши в засновники практично всіх господарств або своїх родичів, або довірених осіб. Цим, на думку журналіста, і пояснюється те, що Великоновосілківський район залишається найбіднішим у Донецькій області, а по безробіттю – абсолютним рекордсменом в Україні.
Ця частина Донеччини є чисто аграрною – раніше наявні тут деякі промислові підприємства, після того, як перейшли під контроль структур, близьких до Валерія Шири, були або розорені і вивезені на металобрухт, або збанкрутовані і закриті. Єдиною цінністю залишається земля. І сьогодні місцевим маркізом Карабасом є голова та депутат (протягом трьох скликань) райради регіонал Шира. Колишній прокурор Донецької області Олексій Баганець свого часу вказував, що дочка Шири Лариса Дегтяренко є засновником 7-ми господарств. Виконувач у 2005 році обов’язків начальника Управління Державної служби по боротьбі з економічною злочинністю МВС України в Донецькій області С. Степанов констатував: «Родичі Валерія Шири є засновниками 24 підприємств району...»
Природно, що прихватизація району Широю і його підопічними здійснювалася не завжди гладко. Стосовно господаря Великоновосілківського району свого часу порушували кримінальні справи по цілому букету статей КК України, але всі вони дивним чином розвалювалися ще до суду.
Хоча насправді все дуже просто: Валерій Шира водить дружбу з прокурором Донецька, вихідцем із Великоновосілківського району, Олександром Ольмезовим. У числі ще більш високих покровителів Валерія Петровича є екс-Генпрокурор та нардеп від Партії регіонів Геннадій Васильєв і його колишній протеже – нинішній заступник Генпрокурора Ренат Кузьмін. Але й це не головне. Валерій Шира відомий цілому району перш за все як наближена особисто до самого Віктора Януковича особа. Народна чутка навіть нагородила свого хазяїна гучним званням «банщика» Віктора Федоровича.
«Вітя і Валера зійшлися ще в 70-х роках. Після цього їхні шляхи нерозривні. В нагороду за роки невтомної праці пацани «підігнали» Ширі район. Мовляв, роби там, чого душа забажає, «старший» все дозволив. Підприємства можна забирати, поля чужі. «Старший» постійно спілкується з відданим йому банщиком. Частенько запрошує до себе в Межигір’я – попаритися, пополювати, просто так постріляти. Шира у разі необхідності дзвонить Януковичу безпосередньо, минаючи численну прислугу. Йому можна на «ти» – писало колись одне з українських інтернет-видань.
Хоча, як і мафіозі – герої книг Маріо П’юзо, Шира, який завжди вмів відділяти бізнес від особистого, успішно застосовував свою «підприємницьку» хватку і в політиці. У 2005 році, викинувши партквиток Партії регіонів, Валерій Петрович причепурив помаранчеву краватку і бурхливо аплодував Вікторові Ющенку, який прибув до Донецька після перемоги на виборах. Над цим «анекдотом» тоді реготали жителі Великоновосілківського району. Пізніше Шира побував і в лавах місцевого БЮТу, і в Партії промисловців і підприємців, що на той момент входила до блоку «помаранчевих» сил. А в донецьку «Нашу Україну» Шира впровадив свого протеже Шем’якова і саме завдяки старанням останнього «зачистив» у партії тих «помаранчевих» веліконовосілківців, які відкрито домагалися відсторонення голови району від влади і притягнення його до кримінальної відповідальності.
А таких сміливців спочатку було чимало. У березні 2005 року під стінами Донецької ОДА жителі Великоновосілківського району провели мітинг під гаслами: «Бандитам – тюрми! Ширу геть!» Новообраний Президент тоді ще прислухався до волі народу, і Шира був звільнений з посади голови райдержадміністрації за корупційні діяння. Але, як відомо, Ющенко згодом швиденько згорнув свою антибандитську програму І вже в кінці 2008 року... нагородив Валерія Ширу вищою державною нагородою – орденом Данила Галицького, якраз до 60-річчя Великоновосілківського феодала.
А менш ніж через рік був вбитий Іван Хараман, який, до речі, теж був членом Партії регіонів. На його похорон не ризикнули прийти представники тієї влади, яку Іван Хараман представляв у місцевій раді. І про яку незадовго до смерті, перебуваючи під тиском на своє підприємство, гірко сказав: «Моє село Євгенівка 95% голосів віддавало за Партії регіонів. Як людям в очі дивитися? Як далі голосувати за них?»
Україна Януковича як вона є
Люди зробили висновки самі і на президентських виборах-2010. Велика Новосілка віддала «своєму» кандидату Януковичу всього 57,3 відсотка голосів – на 19 відсотків менше, ніж тодішній сукупний рейтинг «біло-блакитного» кандидата по Донецькій області! Більш того, навіть найбільш демократично просунуті центральні райони Донецька, що традиційно мають тут найширший електоральний діапазон, не надали високого кредиту довіри чужому землякам Януковича кандидату – Юлії Тимошенко. Перемогла не вона, і вже на останніх виборах до місцевих рад Шира і його співтовариші, що значно зміцніли протягом року, зробили все, щоб виправити колишню помилку. Результат перевершив найсміливіші очікування: активніше за всіх у Донецькій області «голосував» саме Великоновосілківський район! Необхідна регіоналам як повітря явка виборців досягла в тут майже 75%, в той час, як середній показник по Донецькій області не перевищив навіть 50%.
Не так вже давно у Великоновосілківському районному суді почалися слухання у справі про вбивство Івана Харамана. Родичі покійного впевнені, що судять «терпилу», а не справжніх організаторів злочину. В обвинувальному висновку, направленому до суду майже за рік після скоєння злочину, голова Великоновосілківської райради не фігурує, і навіть не згадується, а ім’я Шем’якова присутнє лише у довідці про речові докази, що зібрані у справі. Серед них – договори дарування останньому власності колишніх засновників СТОВ «Євгенівське»...
Та й хіба могло бути інакше? Про те, що в Україні Януковича очевидні «засилля бандитів і непотизм», вже навіть за кордоном пишуть!
(далі буде)
Попередня публікація: Донбаські Кущі- 1. Страх і ненависть у донецькому Моспині
Джерело
Немає коментарів:
Дописати коментар