Не потрібно бути фахівцем з економіки, аби зрозуміти, що з українським селом коїться щось не те. Щоразу вищі ціни на продукти та зникнення з полиць магазинів цукру або гречки є набагато переконливішими аргументами, аніж запевнення високопосадовців про те, що все гаразд.
І коли черговий очільник українського уряду звинувачує в шаленому стрибку цін якихось напівміфічних змовників, то він правий лише частково.
Латиноамериканський сценарій
Фермер в Україні – явище не надто поширене. Адже заробляти гроші в Україні на банківських спекуляціях або ж на чорній металургії набагато простіше, аніж вирощувати зерно чи буряк. В результаті, лише минулого року загальна кількість фермерських обійсть у країні, за даними Держкомстату, скоротилася щонайменше на півтисячі. За даними Світового банку, на 2009 рік в Україні з зареєстрованих 43 тис. фермерських господарств, лише 26% були прибутковими, а 74% – ледве животіли.І винна у такому становищі, як вважає президент Асоціації фермерів та приватних землевласників України Ярослав Кардаш, сама держава. «Величезної шкоди сільському господарству України завдає повний хаос у державних стратегіях розвитку аграрного сектора в Україні. Внаслідок цього Україна рухається по латиноамериканському шляху – формування величезних «латифундій», які практично не займаються виробництвом продуктів харчування – овочами, картоплею, плодово-ягідними культурами. Якщо і сіються зернові, то вони використовуються для виробництва, приміром, етилового спирту, адже реалізація спирту набагато рентабельніша, аніж вирощування зернових. Якщо говорити про олію, то також пріоритет надається технічним культурам, які у вигляді сировини продаються за кордон замість того, щоб перероблятись всередині країни на готову продукцію. Тобто, Україна усе більше стає схожою на колоніальний придаток для країн чи-то Європи, чи-то Азії», – каже він.
На думку генерального директора Асоціації «Український клуб аграрного бізнесу» Володимира Лапи, спроби державного регулювання аграрних відносин в Україні здійснюються неякісно. «Мета благородна, а наслідки такі, що фермер сам і страждає. Регулювання є в будь-яких країнах, але воно повинне бути розумним. Тому зараз незрозуміло, коли буде важче – чи з регулюванням, чи без регулювання», – стверджує фахівець.
Усе на продаж
Ситуація ще більш ускладниться з скасуванням мораторію на купівлю землі. Нагадаємо, в кінці лютого провалилася спроба опозиції продовжити заборону на продаж землі до 2015-го року. Такий розвиток подій в умовах повного безладу в законодавчому полі є, на думку Ярослава Кардаша, абсолютно неприпустимим. Експерт переконаний, що перш ніж скасовувати мораторій необхідно прийняти відповідні закони, які б регулювали ринок землі, і вони б мали проходити публічне обговорення, як і Податковий кодекс.Саме скасування мораторію ще нічого не означає, стверджує Володимир Лапа, питання в тому, що буде на заміну: «Одна справа, коли буде дозволено купувати землю фізичним особам, інша справа – юридичним. Так само незрозумілі функції іпотечної установи, незрозумілі функції державного земельного фонду. Якщо ми хочемо, щоб земельний ринок позитивно вплинув на виробників, то мають бути доступні іпотечні програми, адже зараз фермеру потрібно три-чотири роки стукати, щоб почути, що грошей немає. Має бути рівний доступ фермерів до державного фінансування, має бути якесь державне регулювання. Проте зараз я не переконаний, що ситуація буде розвиватись саме в цьому напрямку».
На визначальну роль держави у ситуації з продажем землі наголошує і інший експерт – директор Центру економічного розвитку Олександр Пасхавер.
За його словами, якщо в Україні запрацює ринок землі, ситуація на продовольчому ринку може суттєво покращитися.
«Але лише в тому випадку, якщо держава не почне знову грубими методами регулювати виробництво продукції і ціни на продаж. Проте в уряді досі немає єдності стосовно того, які обмеження встановити на володіння землею», – каже Пасхавер.
Фактор посередника
Справжньою карою для українських фермерів є присутність на ринку величезної кількості різноманітних посередників. Так, за даними Асоціації фермерів і приватних землевласників України, через домінування на харчовому ринку переробників і посередників, українські фермери щорічно втрачають 50-60 млрд. грн.Яскравим прикладом паразитування на праці фермерів є спроби потужних лобістів в українському уряді «протягнути» рішення Верховної Ради про державну монополію на експорт зерна. Так, законопроекти №8163 «Про внесення змін до Закону України «Про зерно і ринок зерна в Україні» та №8053 «Про внесення змін до Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» дають державі право єдиного експортера зерна.
Прагнення влади під час кризи взяти під свій контроль механізми експорту зерна є цілком прийнятним у випадку, якщо такі зусилля робляться для усунення монополістів на цьому ринку. Жодна європейська країна не усувається повністю від регулювання ринку харчової промисловості. Проте в реаліях України це може призвести до того, що селян змусять продавати своє зерно за низькими закупівельними цінами і тоді вартість хліба в країні може зрости в кілька разів.
Проте це не зупиняє ані ініціаторів даного законопроекту, ані слухняних депутатів більшості у Верховній Раді, які готові, не вникаючи в деталі схвалити будь-яку ініціативу Кабміну. На думку аналітиків, даний законопроект буде прийнятий на найближчому сесійному засіданні ВРУ.
Невтішні перспективи
Незграбні спроби влади за допомогою ручного управління, в кращих традиціях радянської планової економіки нормалізувати ціни матимуть лише тимчасовий ефект. Адже замість того, аби лікувати причину хвороби, урядовці намагаються лише замаскувати симптоми.Бездумне ігнорування владою потреб селян та фермерів протягом 20-ти років незалежності сьогодні привело до абсурдної ситуації. Країна, на території якої зосереджено 30% світових чорноземів – 42 мільйони гектарів, змушена експортувати гречку чи цукор для того, аби погасити ажіотаж населення та заповнити порожні полиці в магазинах.
Ще одна серйозна проблема сільського господарства України – дуже низька ефективність сільського господарства та наднизька продуктивність праці. Наприклад, у Польщі, Чехії, Словаччині м’ясо коштує в 1,5 рази дешевше аніж у нас. Молоко та сири коштують на 30% дешевше, ніж в Україні. Відсталість виробництва породжує дороговизну товару. А це в умовах відкритого ринку веде до неконкурентоздатності українських аграріїв.
Після вступу України до Світової організації торгівлі (СОТ), українські виробники не виживуть без підтримки держави: «Якби у нас працював державний механізм стимулювання пошуку напрямків виробництва продуктів, важливих для усього людства, а це, в першу чергу, екологічне виробництво, тоді можна говорити про якісь перспективи України на ринку СОТ. Проте, сьогодні все виглядає так, що країни Європи, застосовуючи квотування та надлишкову вартість спрямовують Україну у нішу постачальника сировини. А це небезпечний шлях для українських виробників. Вони будуть відтіснені на маргінес європейськими компаніями», –переконаний Ярослав Кардаш.
Не все ще втрачено?
Проте сьогодні ситуація не є критичною, природні умови та світова кон’юнктура цін дають Україні можливість таки скористати з свого унікального географічного та економічного положення у світі.На думку Ярослава Кардаша для того, аби ситуація не переросла в критичну, потрібно, перш за все, напрацювати зрозумілу прозору аграрну політику в країні, дати економічну основу товаровиробникам і сприяти розвитку сілких територій. «Влада має сприяти у придбанні нової техніки, стимулювати екологічні методи культивування тих чи інших культур», – каже експерт.
Аграрний сектор України дуже давно очікує на своїх реформаторів, здатних реалізувати потенціал надбагатих українських земель. Такий шлях – одна з небагатьох можливостей для України реалізувати себе в жорстких конкурентних умовах посткризової світової економіки. Проте наразі селянам та фермерам залишається лише вдовольнятись залишками від розподілу державних пріоритетів фінансування.
Найкращою ілюстрацією для становища в сільському господарстві сьогодні є закинуті села, та сотні тисяч гектарів необробленої землі. Так, за даними управління Держкомзему у Львівській області, лише на Львівщині у 2010 році простоювало понад 170 тис. га ріллі. Для будь-якої європейської країни, це було б непростимою розкішшю. У нас це є нормою, яка й є відповіддю на питання про всі наші аграрні біди.
Джерело
Немає коментарів:
Дописати коментар