Війна і зрада в Україні 3

"ТІНЬ" ВІЙНИ

05.09.2014, Дмитро Менделєєв  «ZN.UA»

На Сході України тисячі бійців ризикують своїм життям. А Міністерство оборони і підприємства Державного концерну "Укрборонпром", покликані забезпечити захисників засобами захисту, озброєнням та бойовою технікою, цинічно приторговують тим, чого потребує фронт, влаштувавши колосальний розпродаж зброї на внутрішньому ринку. 

Україна впродовж багатьох років входила до числа великих продавців озброєнь на світовому ринку. Після розпаду СРСР нашому Міноборони дістався найбільший арсенал зброї. Утримувати таку кількість озброєнь для держави було доволі накладно, відтак усе непотрібне армії реалізовували на зовнішньому ринку, а кошти від цих продажів надходили в держбюджет для її фінансування.

Кожному очевидно: з початком бойових дій Кабінет міністрів мав ухвалити рішення про припинення будь-яких продажів зброї і бойової техніки як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку, та спрямувати всі ці ресурси на забезпечення борців із агресором. Але уряд не тільки не зупинив процес розтягування військового майна. Він спокійно споглядає, як Міноборони через численних посередників організувало на внутрішньому ринку розпродаж автоматів, безпілотників, вертольотів, гранатометів, ракет, тобто всього того, що тепер могло б урятувати життя наших солдатів. 

За цією схемою згідно звіту МО про реалізацію військового майна за перше півріччя, Міноборони "наторгувало" майже 84 млн грн. Із цієї суми підприємства-посередники, вповноважені урядом, "зрубали" майже 3,5 млн грн як комісійну винагороду, а понад 17 млн грн. пішло на "організації продажу" цього майна. Всі перераховані Міноборони кошти надходять у спецфонд, із якого, знову ж, фінансуються програми оборонного відомства, зокрема й матеріально-технічне забезпечення армії. Найбільш цинічне те, що організатори схеми наживаються на людях, котрі добровільно жертвують на закупівлю озброєнь для фронтовиків.

Ніжин. БАТ-2 Міністерства оборони України. 30 штук. П'ять з них — у приватній власності і продаються по 20 тис. дол.

За словами відомого волонтера Світлани Зварич, яка займається забезпеченням батальйону "Азов", їй неодноразово доводилося мати справу з посередниками, що приторговували технікою та зброєю Міноборони: 

— У самого Міністерства оборони ми нічого не закуповували. А от у його посередників — так. З останнього — колієукладачі БАТ-2, траншейні екскаватори МДК-3, а також інженерні машини розгородження ІМР. Це інженерна техніка, вкрай потрібна для розчищення блокпостів та знешкодження мін. Командир батальйону "Азов" Андрій Білецький доручив знайти й доставити БАТ-2 та ІМР на схід. Ми почали пошук. Уже після перших двох наших дзвінків на телефони, опубліковані на "автопродажних" сайтах, на нас вийшли продавці й запропонували потрібну нам техніку по 20 тис. дол. При цьому продавці визнали, що машини стоять на обліку в Міністерстві оборони України. Тобто ми маємо заплатити по 20 тис. дол. за кожну одиницю і потім самостійно отримати ці БАТ й ІМР у Міністерства оборони. 

До того ж "наші" посередники оголосили, що через них "можна придбати будь-яке озброєння та будь-яку техніку", що є в Міністерства оборони, — від безпілотника до ГАЗ-66. 

Півтора місяця тому, в ситуації повної безвиході, ми так купили в посередників БРДМ-2 за 18 тис. дол., а тягач МТ-ЛБ — за 14 тис. дол. Цинічність цієї угоди полягала в тому, що "продавці", знаючи, що кожна наша копійка — з пожертв, вимагали оплату тільки готівкою й тільки в доларах. А виходу в нас не було. 

Зате продавці військових КамАЗів, які щойно отримали ці машини від Міністерства оборони, були "добріші": машини нам дісталися по 234 тис. грн. І вже зовсім "милосердною" була ситуація зі зброєю, якої також бракує нашому батальйону. Точніше, на папері її вдосталь. А те, що вона непридатна, клинить, — нікого не хвилює.
Я пишаюся своїм успішним "збройовим" шопінгом: купівля за гривні, та ще й безготівково 200 автоматів АКМ калібру 7,62 мм і 20 кулеметів на заводі "Маяк"! Правда, з кулеметами вийшов конфуз — 10 із них виявилися непридатними для стрільби. Але сам факт продажу зброї добровольцям під час війни знімає будь-які сумніви стосовно "ринковості" нашої економіки: мало яка держава продає зброю добровольцям, котрі захищають Батьківщину!

Окрема історія з СБР-3 (системи РЛС близької розвідки). Ми просимо ці радіолокаційні станції вже 3 місяці. Дуже зраділи, дізнавшись, що державний концерн "Укроборонпром" готовий поставляти необхідне обладнання і техніку. Зателефонували. Мила дівчинка на гарячій лінії "Укроборонсервісу" спочатку запитала, чи є в нас гроші, а потім повідомила, що держава в особі державного концерну готова продати нам СБР-3 по 270 тис. грн. Ось так — щоб наші бійці могли виявляти ворога, нам треба зібрати на чотири станції понад мільйон гривень!

БРДМ біля мого будинку. Купила, перевезли й відправили на схід.

Тепер знову потребуємо КамАЗів. Нам запропонували новенькі, і за сущі "копійки" — всього лише по 15 тис. дол., із пробігом 200—500 км. Вони, за словами "продавців", законсервовані в одній із військових частин в Івано-Франківській області. Коли люди назбирають грошей, спеціально для добровольців "Азова" ці машини розконсервують. 

Минулої п'ятниці КМУ прийняв постанову №376, згідно з якою заявки військових підрозділів мають задовольнятися протягом 48 годин. Учора (04.09.2014 р.) ми зробили заявку на два БАТ-2, дві ІМР, чотири СБР-3, чотири КамАЗи й МДК-3, особливо актуальну для захисту Маріуполя, оскільки ця машина риє окопи. Тобто наш перелік складається з того, що конче необхідне на фронті й що, ми точно знаємо, є в Міністерства оборони України. Тільки нам воно його запропонувало за гроші. За ті гроші, які збирає НАРОД. 

Я хочу вірити, що адекватною відповіддю на такі факти злочинного "бізнесу" на крові власного народу буде карне провадження.

Впевнена, прокурори зобов'язані дати оцінку фактам саботажу. Чому підрозділи за кілька місяців війни, на тлі постійних заяв про відсутність координації, так і не отримали закритого (шифрованого) зв'язку ні між собою, ні з керівництвом АТО, ні з керівниками силових структур? Приміром, місяць тому було запропоновано забезпечити шифрованим зв'язком МВС. Проблема, котрої не може вирішити вже чотири тижні МВС, — як узяти на баланс обладнання, передане безплатно, — підсумувала Світлана Зварич. 

Ось так просто реалізується схема, яка дозволяє отримувати уряду — додаткові кошти в бюджет, підприємствам-посередникам — комісійну винагороду, комерційним структурам — прибуток, а тіньовим ділкам — виводити в тінь мільйонні суми, наживаючись на найдорожчому — людських життях. Важко не назвати це злочином. Важко зрозуміти позицію уряду, за Конституцаєю відповідального за матеріально-технічне постачання силовиків. Важко припустити, що уряд не в курсі. Оскільки саме Кабінет міністрів затверджує переліки військового майна на продаж. Саме Кабінет міністрів наділяє повноваженнями підприємства, які продають зброю та бойову техніку. 

(Сеня, нещодавно мріяв про кулю в лоб, настала пора здійснити його бажання)

Треба назвати "героїв", котрі особливо відзначилися в розпродажі військового майна. Так, за даними за перше півріччя, тільки у 2014 р. державна фірма "Укрінмаш" на внутрішньому ринку продала 35900 автоматів АКМ (калібр 7,62 мм), 1237 гранатометів РПГ-7У, майже 5 тис. авіаційних ракет,
60 протитанкових ракетних комплексів "Фагот". Ще одне державне підприємство — "Промоборонекспорт" — продало на внутрішньому ринку десять БТР-70, підприємство "Спецтехноекспорт" — 23 безпілотники "Рейс". До кого "пішли" 10 тисяч касок та два вертольоти Мі-8? Перелік продавців і "товарів" досить розлогий.

Залишається поставити кілька риторичних запитань. Чому такі цинічні торгашеські схеми, схеми збагачення на крові захисників, влаштовують владу воюючої країни? Чому бійці мусять за гроші отримувати в держави те, що держава повинна поставляти їм безплатно? Чому держава, запроваджуючи "податок на війну", ще й заробляє на платниках податків, які жертвують на потреби бійців? Чи відомі державі та уповноваженим нею продавцям кінцеві одержувачі БТР, БРДМ, АК, ПКМ, РПГ, "Фаготів" і безпілотників? Чи відомо, куди потрапляють автомати й бронетранспортери, КамАЗи і гранатомети, реалізовані на внутрішньому ринку?

"КамАЗ!" — КамАЗ, куплений за 234 тис. грн. Позавчора пішов на схід.

Встановити, кому все це продається, нескладно: покупці зафіксовані в договорах купівлі-продажу, акти прийому-передачі зберігаються в Міноборони. А ось хто є реальним власником зброї і бойової техніки? Добровольчі батальйони? Незаконні збройні формування? Організовані злочинні угруповання, які "віджимають" бізнес на гримучому сході чи на тихому заході країни? І хто, нарешті, відповість на ці запитання? Хто відповість за це? І хто покладе цьому край? 

Джерело

ЧОРНИЙ СПИСОК АРМІЇ
Минобороны должно срочно расконсервировать бронетехнику
Що заробляють українські військовослужбовці у зоні АТО: де-юре та де-факто 
Війна і зрада в Україні 2

Экипаж украинского танка победил в неравном бою с тремя более современными машинами врага

05.09.14 Цензор.НЕТ

Экипаж украинского танка смог в неравном бою подбить один российский танк, а два других утонули в болоте.

Об этом сообщает Цензор.НЕТ со ссылкой на "Фейсбук" активиста Юрий Джей
Он отмечает: "И снова о героях. На фото Коля Тышик танкист с Волыни с 51-й бригады. Скромный добрый парень 24 лет. И вот его история. Все знают, что российские танки Т-72 превосходят по многим параметрам наши Т-64М. Расейские поклонники Путина, которые носят погоны и называют себя офицерами, уверяют своих танкистов, что хохляцкие танки никогда не попрут против военной гордости Шойгу один на один и будут драпать до Черемоша. И вот однажды на "дАмбасе" три москальских танка атаковали украинский блокпост. "Благодаря" нашему военному руководству противотанковых средств у наших солдат конечно не было. Пацаны поняли, что им хана, но все равно решили принять бой. Пока москальские херои с наклейками "Сепцназ Оплот" обстреливали с большого расстояния наш блок, ребята по рации просили помощи от артиллерии или авиации, давали координаты цели, но помощи не было. Как вдруг из зеленки вылетел украинский танк Т-64М нашего Коли. ОДИН древний танк против ТРЕХ танков врага!!!! С первого же выстрела Коля подбил одно из рассейских чудес техники, и пока два других собирали в кулак остатки храбрости, стал маневрировать между блокпостом и врагом, чтобы повести их за собой подальше от блока. Немного опомнившись, расейские смельчаки с извечным "Дык йолы-палы", ломанулись за Колей в погоню. Коля маневрировал, а упертые "старшие братья" тупо перли по прямой, чтоб не терять скорость. Поняв такой маневр, Коля заманил этих двух поклонников "Глонаса" прямо в болото. Итог. Херои выбирались из тонущих танков и гордо, отважно, с захлестыванием голени пустились на утек. Один их танк утонул полностью, а второй просто увяз. И что сделал наш Коля? Правильно! Как хозяйська дытына, Коля зацепил москальское чудо техники тросом, вытащил его из болота и на нем прибыл в лагерь 51-й бригады. За проявленный героизм страна наградила Колю... отпуском!!! Так что вот какие ребята живут рядом с нами!!!! Слава Украине!!!!"

  

 http://censor.net.ua/p301407

Определение агрессии Генеральной Ассамблеей ООН N3314 от 14 декабря 1974 года

02.09.2014, альфред кох


Немного про точку "G".

Еще в 1923 году под эгидой Лиги Наций начался процесс по юридическому определению, что такое "агрессия". В международном праве не было четкого определения и всякий раз по этому поводу возникали споры. Разумеется, что тогда ни до чего не договорились и этот вопрос так и остался нерешенным.

После Второй Мировой Войны уже ООН взялась за ответа на этот вопрос. В 1967 году из представителей 35 государств был создан специальный комитет, который должен был решить этот вопрос.

Результатом работы этого комитета стала известная резолюция Генеральной Ассамблеи ООН N3314 от 14 декабря 1974 года. Собственно определение агрессии содержится в Статье 3 этой резолюции:

"Любое из следующих действий, независимо от объявления войны, с учетом и в соответствии с положениями статьи 2, будет квалифицироваться в качестве акта агрессии:

а) вторжение или нападение вооруженных сил государства на территорию другого государства или любая военная оккупация, какой бы временный характер она ни носила, являющаяся результатом такого вторжения или нападения, или любая аннексия с применением силы территории другого государства или части ее;

b) бомбардировка вооруженными силами государства территории другого государства или применение любого оружия государством против территории другого государства;

с) блокада портов или берегов государства вооруженными силами другого государства;

d) нападение вооруженными силами государства на сухопутные, морские или воздушные силы, или морские и воздушные флоты другого государства;

e) применение вооруженных сил одного государства, находящихся на территории другого государства по соглашению с принимающим государством, в нарушение условий, предусмотренных в соглашении, или любое продолжение их пребывания на такой территории по прекращению действия соглашения;

f) действие государства, позволяющего, чтобы его территория, которую оно предоставило в распоряжение другого государства, использовалась этим другим государством для совершения акта агрессии против третьего государства;

g) засылка государством или от имени государства вооруженных банд, групп, иррегулярных сил или наемников, которые осуществляют акты применения вооруженной силы против другого государства, носящие столь серьезный характер, что это равносильно перечисленным выше актам, или его значительное участие в них."

Характерно, что если бы эта резолюция появилась раньше, то в войне США против Японии агрессором была бы не Япония, а США, поскольку нападение японцев на Пирл-Харбор было ответом на американскую блокаду Японии и ее портов (см. п. "с").

А в Шестидневной войне Израиля против коалиции арабских государств в 1967 году, агрессором были бы не израильтяне, а арабы, поскольку они тоже, как и американцы, накануне израильского превентивного удара, блокировали израильские порты.

Но меня здесь интересует п. "g". По моему он не оставляет сомнений а том, что Российская Федерация является очевидным агрессором с точки зрения международного права, поскольку без объявления войны "осуществляет засылку ... вооруженных банд, групп, иррегулярных сил или наемников, которые осуществляют акты применения вооруженной силы против другого государства, носящие столь серьезный характер, что это равносильно перечисленным выше актам, или его значительное участие в них."

Это также очевидно, как и то, что Украина является (в соответствии с международным правом) жертвой агрессии. Что из этого следует? Я не специалист, мне трудно судить... Пусть юристы-международники ответят на этот вопрос...

Джерело

Семенченко про «Іловайський котел»

Семен Семенченко, командир добровольчого батальйону «Донбас» 2 вересня 2014 на Громадському.

Як ви себе почуваєте?
Самопочуття нормальне.
Чим ви займаєтесь зараз у Києві?
У Києві я зараз роблю дві речі:
Перше – наші поранені бійці, які потрапили в полон, мають бути звільнені. Для цього в нас є кілька шляхів і ми використовуємо їх усі. Є шлях, який використовує ресурс влади – військової і цивільної – їхні канали. Другий – це ресурс комерційний – викуп, обмін. Третій – це міжнародні організації. Ми зараз працюємо за всіма фронтами.
По-друге, ми хочемо (ми – це командири добровольчих батальйонів, які воювали під Іловайськом), щоб було проведено ретельне розслідування цієї трагедії; щоб змінили правила гри, за якими грає наша армія і які привели до цієї трагедії (це важливо не лише як справедлива відплата, це важливо, щоб перемогти). Сьогодні ми зустрічались з президентом, сьогодні ми зустрічались з головою Верховної Ради, вчора зустрічались з прем’єр міністром.
Розкажи свою версію, що відбувалось там (під Іловайськом) – від початку атаки і до сьогодні?
Можна «копнути» взагалі до початку. Звідки з’явився взагалі Іловайськ? На нараді з командувачем сектору (зараз це вже не секрет) чітко визначили план, за яким діятиме армія – це глибоке охоплення і донецьке угрупування мала бути відсічена від всього іншого – від Сніжного, від Горлівки, від Шахтарська. Цим повинна була займатись армія.
Оскільки армія «розпилює» свою піхоту по блокпостах, то добровольчі батальйони повинні були займатись містами за підтримки бронетехніки. Це план, який був глобальним.
Хто мав йти в атаку? Добровольчі батальйони?
Мала йти в атаку армія – вона мала блокували міста. Добровольчі батальйони мали б ці міста – ті, у яких є важка техніка – брати штурмом, міліцейські підрозділи – заходити другою хвилею – і зачищати від кримінально елементу, від терористів, які ховаються по підвалах з гранатометами.
З перших же днів стало зрозуміло, що операція йде не так «гладко» – повного охоплення не вийшло.
Мали повністю відрізати Донецьк дугою – через Іловайськ, через Харцизьк – від Шахтарська, Сніжного. І через Ясинувату з’єднатись з дугою і відрізати від Горлівки. Стандартна ситуація – котел, який дробиться на частини.
Що таке добровольчі батальйони? Добровольчі батальйони – це або батальйони міліції («Азов», «Дніпро», або Національна гвардія, чи батальйони армії («Айдар»).
Але що таке добровольчі батальйони впринципі – це люди з активною позицією; люди, які фінансуються не з бюджету, а народом; люди, які кажуть про те, що вони після війни вони готові взяти участь у будівництві нової держави. Ідейні, так звані. Як кажуть росіяни – «ідейні». Ми пізніше цього торкнемось, бо мета знищити «ідейних» звучала майже у кожних переговорах.
З усього цього багатоманіття «Донбас» є єдиним штурмовим батальйоном, оскільки до цього взяли спільно з бригадою ЗСУ Лисичанськ, Попасна, майже взятий Первомайськ, але нас зупинили й так і не віддали наказ. «Донбас» показав себе, при всій поспішності у його формуванні, високомотивованим формуванням, яке не біжить, яке реально готове входити і воювати. Не буду зараз обманювати людей – багато хто бігає, на жаль.
Які батальйони брали участь у цій операції?
У цій операції брали участь батальйон «Донбас», батальйон «Шахтарськ», батальйон «Азов» і «Дніпро». І мала була бути передана бронетехніка ЗСУ.
Командири батальйонів зібрались, був генерал Хомчак (командувач сектора) і генерал Яровий (заступник міністра внутрішніх справ, який курує батальйони міліції). Це ми говоримо про план штурму. Він мав бути у понеділок.
 Як я пам’ятаю, атаку одного разу відклали…
Давайте «копнемо» ще глибше. Підтягнули спочатку наші чотири батальйони до Іловайська для проведення розвідки боєм. Двома колонами ми вирушили до міста. «Шахтарськ» змушений був відійти. «Дніпра», як я пам’ятаю, тоді взагалі не було в тому районі. «Азов» зупинили на половині дороги – «скували» боєм (тоді саме загинув чоловік Чорновіл). Ми дійшли до самого кінця – ми дійшли до міста. Після цього ми побачили, що нас не підтримують…
Багато хто казав, що «Шахтарськ» і «Азов» просто вийшли з бою…
Я не буду це коментувати на цьому етапі. Я не «багато хто». Я буду казати про те, що чого мав стосунок сам.
… Ми дійшли до самого місті, здолали всі вогневі дочки. «Азов» не дійшов, бо його скували боєм на половині дороги.
Коли ми зрозуміли, що, по-перше, координації між нами нема, бо зв'язок глушать; що та інформації, яку нам дала військова розвідка, не відповідає дійсності – там укріпрайон – і у нас тоді, практично, не було жертв – то необхідно відкласти вхід в місто.
Тоді ми вперше зіткнулись з диверсіно-розвідувальною групою ГРУ Російської Федерацій (вона працювала між нами і «Азовом». Ми навіть подумали, що ми один в одного стріляємо – вони дуже грамотно це робили. Вони знищили двох моїх заступників: автобус повертався назад, зупинились біля замінованого мосту – побачили проводи, які звисали. Вийшли хлопці – бачать проводи, бачать вибухівку. І в цей момент почали працювати снайпери…
Я тоді вже казав, що це починається професійна війна. Нас готували проти сепаратистів (такого самого ополчення, як ми), а це вже працюють елітні війська. І об нам передавали точно такі самі групи – протидиверсійні.
Було ухвалено рішення відійти. Бо сил для подібного штурму точно недостатньо.
Після цього – повідомлення про те, що все чудово: сепаратисти вже біжать, артилерія їх розбила.
Ми висилаємо розвідку, перевіряємо дані, збираємо нараду, визначаємо наряд сил і засобів.
Це вже друга атака?
Так. Друга атака більш підготована.
Я буду говорити лише про підрозділи «Дніпро» (бо вони підтримували з нами «ліктевий» зв'язок) і «Донбас».
Про інші підрозділи мають говорити командири цих підрозділів.
Але вони брали участь у цій атаці?
Вони брали участь. Але, на скільки я розумію, у «Азова» почались проблеми в їхньому секторі. І тому замість 200 людей, вони надіслали 30. Там були, очевидно, передвісники удару через Новоазовськ, тому, щоб відреагувати (це моє припущення) на ймовірну атаку звідти росіян, вони лишили там ці сили.
Так само замість 200 людей надіслав «Дніпро» меншу кількість. «Шахтарськ» не приїхав взагалі.
 Ми не зовсім розуміємо комунікацію. Збирається Генштаб – ви сідаєте, плануєте атаку, всі кажуть: «Ми пришлемо стільки». А потім в атаку приїздить інша кількість?
Є поширена помилка. Зараз, коли конфлікт є між генералами і середнім командним складом (відкритий – з добровольцями, і прихований – серед офіцерів ЗСУ), використовують такі речі як «Ви не координуєтесь». Це неправда. Армія виконує провідну роль в розробці планів. Ми маємо грати допоміжну роль. На практиці ми виконуємо роль піхоти, бо у нас високомотивовані люди – вони не кидають техніку, вони «ідейні». Головний в плануванні – командувач сектора. За ним останнє слово.
Генерал Хомчак?
Так. Генерал Хомчак.
Був наказ до цього змістити штурм на неділю. За різними причинами. Наказ надійшов згори. Від кого – не знаю. А призначили його – на понеділок.
«Донбас» прибув. Всі інші прибути не змогли. Тому ми, поки був час, допомогли військовим. В нас обійшлось без жертв. Зачистили простір кількох сіл – перевірили на диверсантів.
Настав понеділок. Двома колонами ми мали заходити в місто. План було затверджено. І командувач сектора його схвалив. Це не наша ініціатива.

Атака почалась не дивлячись на те, що сил і засобів не вистачало?
Ці сили і засоби мали підійти пізніше, як нам пояснив генерал Хомчак.
Мали брати участь в атаці 800 людей. 800 людей не було. Інші мали підійти пізніше і ЗСУшники підійдуть пізніше.
Вам треба розуміти, що на той момент було навколо Іловайська. Навколо Іловайська стояли пости Збройних сил України. Що це таке? Просто навколо міста серед сепаратистів поставили поставили 4 блокпости. Їх обстрілюють з різних боків мінометами, з автоматичних гранатометів. Вони відстрілюються. Абсолютно відчайдушні хлопці. Кинули – «Відбивайтесь!» Хлопці дійсно відчайдушні. Я пишаюсь, що з багатьма познайомивсь.
І коли ми прибули в неділю, ми якраз познайомились з одним з таких блокпостів. Військові взагалі не ставлять таких питань: вистачає у них сил чи ні.
За суттю було рішення провести розвідку боєм, бо сил немає. Що таке розвідка боєм? Доходимо до першого укріпрайону, виявляється вогнева точка, туди лупить артилерія. Все. Вони проявились – ми можемо відійти спокійно і чекати, поки підійде наряд сил.
Коли ви зрозуміли, що немає інших сил, ви доповідали?
Так. Доповіли командувачу Хомчуку. Всі доповіли своєму керівництву. Всі доповіли своєму начальству. Я доповів керівнику Нацгвардії. Добровольчі батальйони міліції доповіли міністру внутрішніх справ. Хомчак, як я розумію, доповів начальнику Генштабу.
Отже в той день ми проводили саме розвідку боєм. Якщо сили підходять – нормально, якщо не підходять – ми не штурмуємо.
Почалась розвідка боєм. Так вийшло, що в складну ситуацію потрапив «Дніпро» і мотострілки (нам передали бойові машини мотострілків). Вони на зовнішніх обводах потрапили на дуже серйозну оборону. По них почали лупити.
Нам, «Днбасу, вдалось без втрат (в той день взагалі не було втрат) дуже глибоким маневром зайти в місто з тих боків, де нас не чекали.

Вас не здивували, що вони вас пускають так просто?  
Вони не «не пускають». Не треба думати про сепаратистів так розумно. Вони звикли до лобових атак. Нас не пускають. Ми зайшли… Нас не можуть пускати чи не пускати. Ми в тил, фактично, зайшли. Ми зайшли одразу з кількох точок. Нас «запустити» не можуть, бо вони фактично в тил собі запускають. От уявіть: ви сидите в обороні і стріляють туди, а ми в спину до них заходимо…
На жаль, армія завжди атакує «в лоб», вона майже не вдається до маневрів. Ми перший раз спробували маневр в Лисичанську і зрозуміли, що військова справа – це мистецтво, якому треба вчитись. І дуже дивно, що багато людей, які мають академічну освіту, до сих пір водять, як маршал Жуков, «в лоб».
Ми зайшли і з’явилася можливість знищувати їх зсередини. Оборона почала тріщати. Я доповів Хомчуку. До нас підійшли мотострілки. Ми зайняли практично половину міста.
Місто розділяє велике залізничне полотно – це велика ущелина вглибину, через ущелину мости. Тепер потрібно було завести війська, які лишилися, всередину і розстріляти просто все, що там лишилося в тій частині міста. Можна було взяти місто в той самий день.
Того дня не загинув жоден наш боєць. Були втрати серед «Азову» і мотострілків. Хомчак дав команду заводити мотострілків до нас.
Я ухвалив рішення, що ми робимо опорний пункт просто в місті. Зранку чекаємо на обіцяні сили. І беремо другу половину міста.
Звичайно, кинулось в очі, як налякані і раді люди. Іловайськ дуже відрізняється від багатьох луганських міст. Це місто, де люди настраждались. Ми в підвалі школи побачили такі очі, що не забудеш ніколи – і дитячі, і жіночі, і чоловічі. Нагодували їх, заспокоїли, що тепер артилерія лупити не буде…
Ці люди раділи приходу українців чи раділи тому, що може, нарешті, наступити мир? Це важливий момент.
Знаєте, мабуть, були всякі. Мені хочеться вірити, що більше раділи приходу своїх. Серед нас було багато місцевих. Ми пояснили, що ми самі з Донбасу. Ми для них були і українці, і свої. Думаю, що більше раділи «своїм».
Я ж знаю цю ситуацію спочатку. До падіння Януковича про Росію не думав ніхто. Це все штучно створена ситуація.
Тепер видно, що більшість там – російська армія. І меншість – або маргінали, або люди, які втратили своїх близьких, і мстяться.

Місто зруйноване?
Місто? Ні. Згадайте Слов’янськ. Розповідали всім, що він зруйнований, а потім що?
Це все міф, що луплять по місту. Артилерія працює по окремих будівлях. Зазвичай, по тих будівлях, де розміщено опорні пункти бойовиків.
Наприклад. Коли працює безпілотник, тоді взагалі «краса» – немає випадкових пострілів внікуди, снаряд кладуть правильно у вогневу точку
…Наступного ранку я доповів про ситуацію. Знову повідомили, що підведуть підкріплення. Наказ лишатись там. Знову не загинула жодна людина.
В місто заходить «Дніпро». Нашим шляхом. Лишається друга частина міста, яку ми мали вже… Мотострілки вже були з нами (БМП, це зведена рота 93-ї і 17-ї бригади).
Ми сконцентрували людей на мосту. Я мав особисто (бо це таки не атака, а не просто стояння на блокпосту) показати людям, що я іду першим. Що я відправляю їх не помирати. Що я вірю в результат. Тут мене і поранили. Березі пощастило – у нього кілька осколків влучили у бронежилет. В цей момент я здав командування. У нас не було жодної жертви. Жодної.
Ці всі «товариші» поховались в нори, бо «наглость – сторое счастье» і «наглость города берет». Ми зустріли підкріплення – заїжджали «КАМАЗи» батальйону «Восток» – вони повністю були очманілі – розстріляли. Заїжджали «КАМАЗи» батальйону «Оплот» з боєкомплектом. Їх розстріляли.
Місто було на долоні. Заводь – бери.
Далі всі події я можу реконструювати лише за доповідями підлеглих. При чому епізодичними.
Що казали у Генштабі?
По перше вимагали «Швидше! Швидше!» (брати місто – ред.). Але на ці вимоги ніхто особливо не піддавався. Бо це не перше наше місто. І ми розуміли: якщо ми не сплануємо, ніхто за нас не спланує. Тому розвідка – інформація – якщо ми впевнені, ми йдемо.
В місті були окремі групи бойовиків. Можна вже було працювати і без підкріплення.
Після цього протягом тижня наші війська лишались без підкріплення. «Дніпро» і «Донбас» працювали в місті. Був наказ знаходитись там. Мені наказ був від Нацгвардії, у «Дніпра» – від МВС. На скільки я розумію, весь цей час керівництво МВС, як я потім з’ясував, намагалось добитись від ЗСУ, у яких були дуже значні сили в тому районі, які нічого не робили, завести туди підкріплення.
Тиждень я не «піднімав (як це писали потім) істерик». Я лежав собі у лікарні і намагався зрозуміти, чим я можу допомогти своїм підлеглим. З ними не було іноді з’вязку.
Атаки припинились. Наші відбили потім 4 танкові атаки. Ми їх просто попалили. Ми не батальйон міліції, у нас є важке озброєння, у нас є протитанкова зброя. Звідти ніхто б не вийшов, бо ми прийшли звільнювати свою землю. Якби був наказ, ми б вийшли.
Наказ був там стояти там. Настрій людей був – брати місто.
Кому передавати місто – невідомо, де підкріплення – невідомо.
Коли минув тиждень, сепаратисти перестали турбувати нас контактними атаками. Вони зрозуміли, що їм тут нічого не світить. Вони бачили, що люди не бояться, люди працюють. Вони почали працювати по нас артилерією, «Градами».
Повідомили, що підкріплення не підходить вже тиждень, - я почав уже бити у всі дзвони і через Facebook. Не дочекавшись підкріплення від ЗСУ (я вважаю, що це злочинно, бо ці сили там були). І передусім не батальйони міліції мають штурмувати міста.
[…] Ми свої завдання там виконували повністю.

Що тобі пояснювали? Чому немає підкріплення?
Мені пояснювали, що «ті мудаки – не надсилають»… […] Скажімо одне – допомоги від ЗСУ не було. Хоча в тому районі, це не військова таємниця, було більше 1000 людей вільних.
Ситуація абсолютно нормальна була: дайте команду вивести або ми самі вийдемо.
Підкріплення надсилають через тиждень. Все абсолютно нормально і спокійно. Ну не вдалося взяти місто. Ми закріпились, треба звільнювати територію.
Ви зрозумійте. Все, що було до цього. Три міста, який брав «Донбас», кілька міст, які брали ЗСУ. Ця «м’ясорубка» під Савур-Могилою і в районі Айдару. І все інше – це доблесне захоплення залишених сепаратистами позицій – і Слов’янськ, і Краматорськ. Вони майже завжди, коли відчували, що програють, відходили.
А це вже реальний бій, який міг би бути прообразом бою в Донецьку, коли вони не відходили. Це для них був ключик. Це для них «Кощеєва смерть».
Чому так вимагали його взяли? Це великий залізничний вузол. Якщо його береш поруч Харцизьк як на долоні. Береш Харцизьк – все. Вони в котлі.
Згадайте Слов’янськ. Коли вони залишили місто? Коли закрили Миколаївку, останню лінію постачання. Ніхто в котлі воювати не буде – не божевільні.
Потім приходить підкріплення до наших. Чудово. Все нормально. Ніяких трагедій. Починається зачистка міста.
А далі починається найцікавіше. Підкріплення приходить від МВС. Бо ми Нацгвардія – має стосунок МВС, батальйони міліцію – від МВС. Ми свої. Вони бачать – ЗСУ підкріплення не надсилає. Вони знімали з певних ділянок і пересилати до нас наших братів, які йшли нам допомагати.
Тут вони просто не відправили допомогу? Я по-людськи цього не розумію.
Не сприймайте це по-людськи. Це абсолютно нелюдські ігри. Я впевнений, що вам розкажуть купу причин, чому більше 1000 людей там стояло з важкою військовою технікою і нам на допомогу не йшли. Я не знаю. Це слідча комісія має розбиратись.
Коли відбувається війна, я президент, є міністр оборони, є голова Генштабу, є ви, є керівник сектора. Це люди, які ухвалюють рішення. Хто з них не ухвалив рішення?
Давайте я розповім всю історію до кінця і ви або самі зробите висновок, або зрозумієте, для чого ми сьогодні ходили до президента…
Що відбуваєтсья далі? Пост Юрія Бутусова. Бойова тривога. Прорив батальйонної групи через Савур-могилу.
І він обриває всі телефони…
Звідки Бутусов це знає?
Від Хомчука.
Керівник сектора повідомляє журналістові… Президентові він телефонував?
Думаю, що до цього він повідомив всім.
По-друге, це не секретна інформація. Це не секретна інформація. Це не пересування наших військ. Це російське вторгнення.
Але якщо вже далі після повідомлення про прорив батальйонної тактичної групи, про яку 100% відомо начальнику Генштабу (голову даю), журналіст публікує пост про це і що це виклик, і що на нього треба терміново реагувати. Не треба паніки, але… Його звинувачують в панікерстві.
Далі мені додзвонються хлопці і кажуть, що у нас закінчуються боєприпаси. Я починаю телефонувати всім, кого можу дістати.
Щоб ви розуміли ситуацію. Я не командую там. Там командує генерал. Все доповідається в Генеральний штаб. Я бачу, що ситуація не вирішується. Я намагаюсь бити у всі дзвони. Я знаю, що спочатку патронів у нас було на два дні (я не писав про це ніде).
Що тобі казав міністр оборони?
Я не знайомий з міністром оборони. Точніше, знайомий, на жаль… Але це окрема розмова.
Я телефоную своєму начальству (Нацгвардії), я намагався вийти на президента. Або треба ввести війська з міста. Або нам треба сказати, кому місто передати, бо місто фактично взято. Або відреагувати якось на це вторгнення.
Але ми себе спокійно почуваємо, бо за нами артилерія, а ще за нами кілька частин ЗСУ.
Ви думаєте, що вони там є?
А вони там були. Наш тил прикрито.
Але ситуація дурнувата. В нас місто не приймають. Скільки можна там знаходитись? Нас в місті обстрілюють. В нас закінчується боєкомплект.
Після цього йде другий удар. З-під Новоазовська заходять танки.
В Іловайську про це все відомо. Командувач сектора повністю урядовим і військовим зв’язком володіє всією ситуацією.
Звичайно, можна було мені нікуди не лізти. Моя справа – лежати під капельницею і читати книжки. Але це мої товариші. І не важливо, хто з якого батальйону. Там вже були батальйони «Миротворець», «Світязь», «Херсон», «Дніпро», наші брати з ЗСУ, які взагалі помирають, не ставлячи запитань (це нас слухає суспільство…).
Там всі. Йдуть вже два удари. Мені дзвонять хлопці. «Що ми тут робимо?» Наказ знаходитись там. Далі йде удар з Моспино.
Я розумію, до чого йде. Доклавши всім, кому можна, вислухавши інформацію, що «Так-так-так, добре». Пам’ятаєте, я збирав мітинг під Генштабом…
Під адміністрацією президента?
Це не я збирав. Це бійці додзвонились до громадських активістів. Я не збирав, але я до нього приєднався.
Я лежу під капелницею, мені дзвонять і кажуть: «Зараз почнуть громити адміністрацію президента». При чому не просто люди – провокатори… Всім, кому не лінь, полізли туди піаритись.
Я двічі визодив телефоном і казав ,чим українці відрізняються від москалі. Люди дослухались
Провокаторів там піймали. Надавали… Все минулось.
Наступного дня Генштаб – та сама історія, знову тримаємо провокаторів. І за зведеннями АТО все чудово.
Я навіть пам’ятаю той заголовок: «Істерики під Іловайськом інспіровані ФСБ». Тобто я, який повідомив всім, кому можна, повідомив, що у нас боєкомплект закінчується, і хлопці, які били у всі дзвони, – «підпрацьовують агентами ФСБ». А ті, хто нас туди завів, вони, очевидно, патріоти України…
Що відбуваєтсья далі? А далі втікають ті, хто нам прикривав тил. Тікають! При чому Юрій Береза з пістолетом в руці зупиняв начальника штабу […].
Це історія не секретна, що частини просто тупо втекли.
Вони втекли від чого? Їх обстрілювали? Їх оточували?
Я хочу сказати річ, яка більшості наших глядачів не сподобається. Я до цього прийшов після двох місяців перебування там. Будь-яка війна на дуже значний відсоток (99-80) складається з підлості, боягузства, паніки, може навіть бардаку. Не всі, хто на фронті – герої.
Це залежить від офіцерів, від мотивації, від ситуації. Будь-які війська можуть і проявити максимум героїзму, і піддатись паніці. Це дуже складна штука.
Так от ті війська, які прикривали нам тил, відійшли. Я зараз не можу назвати номера номера частин. Я зараз просто не пам’ятаю.
Це не значить, що треба панікувати. Це правда. У будь-якій війні є оточення. Бувають перемоги і поразки. Найголовніше – на чиїй чаші вагів буде останній удар.
Лишалась ще можливість вийти з того котла (це вже реконструював потім) до 2 години ночі. Нам навіть ніхто не повідомив про відхід цих частин.
Ніякої допомоги не прийшло, не дивлячись на всі «істерики». АТО повідомляло, що все чудово. А потім подвійне кільце оточення. Після попереджень від військових місцевого командування, від Хомчука, після постів журналістів, після моїх доповідей, після моїх «істерик», як вони кажуть, – подвійне кільце оточення… Конкретна російська танкова бригада і десантники російські.
Мої хлопці – «Сенсей» і «Дід» мали з ним справу якраз.

І далі відбуваються цікаві речі. Чергова дурість – отримуємо наказ лишатися там. Далі кільце оточення – і все добре, прекрасна маркіза. А в цей час з інтернету бійці пишуть, додзвонюються. І просунуте суспільство все це бачить, співвідносить до повідомлень АТО – і це призводить до ще більш панічного відчуття в них: «нас обманюють». Далі починаються думки, а що взагалі далі з цим робити? Я так розумію, хлопці роблять свої спроби вирватися, я намагаюся теж зробити, що можу. А що в мене є? В мене є телефон, є довіра людей. В мене більше нічого немає.
Далі зв’язок з бійцями – раз на день. Що відбувається, незрозуміло, бо там глушать мобільний зв’язок. Телефоную керівництву. Керівництво розповідає, що допомога йде. Бригаду Нацгвардії відправляють на допомогу, а потім її розвертають вниз, до Маріуполю. Починається смикання, суєта. Доповідаю президентові. А далі я читаю, що Путін дозволив, щоб був гуманітарний коридор, якщо виходити без зброї. Кому? Навіщо? Ну дає і дає. Наші тримаються, там командує генерал. Я залишив командування. Зараз будуть пробиватися, вже мітинги були з цього приводу. Тобто, суспільство про це вже знає. А далі зранку мені телефонують хлопці і розповідають, що вони в бою двома колонами зранку вийшли з міста. Потім, реконструюючи події, мені стало відомо, що була вимога здати зброю, а вони відмовились. І та колона, де в більшості були бійці батальйону «Донбас» і частина з інших, потрапляє до м'ясорубки.
Що відбувається? По них прямою наводкою починають лупити танки, БМП. Далі доповнюю тим, що чув від «Діда» та «Сенсея». Наші приймають бій, знищують частину їхньої техніки. Захоплюють один танк. Я пишаюся тим, що ніхто не здригнувся, не побіг. Ті у шоці, контактного бою вони не витримують. Захоплюють полонених росіян, одному з них надали допомогу. А далі починається розмова з росіянами. Приблизно так: «Укри? Неукри? Фашисти? Нефашисти?». Вони бачать таких самих людей, як вони самі. Вони бачать таких самих офіцерів. Вони бачать, що їхніх полонених ніхто не з’їдає, не продають на органи, а надають допомогу. І починається розмова. І з’ясовується, що вони чекають на нас вже два дні. І що основний наказ – знищити ідейних. Контрактників, в принципі, можна відпустити. Якщо без зброї.
А далі починаються пригоди двох колон – це я так умовно називаю – по яких працює кадрова російська армія у засаді. Хлопці могли пробитися через цей російський полк, в них було багато поранених. Можна було бити. Я думаю, що при контактній війні однозначно будуть стикатися люди між собою. І марно вважати, що в Путіна така віддана армія. Вони помирати невідомо через що не будуть. В них наступає не те що прозріння, вони просто не розуміють, де знаходяться. Багато з них не розуміють, що вони в Україні.
А далі починаються мої спроби якимось чином зі свого ліжка визволити хлопців. Президент підтвердив, що він зв’язується з російською стороною і домовляється про те, щоб звільнити тих, хто не здались (не буду казати хто, я їх не засуджую). «Донбас» не здався. «Дніпро» пішов іншою колоною з Хомчаком. Там був «Донбас» і кілька батальйонів міліції, також військовослужбовці ЗСУ. Мені ввечері, фактично вже вночі, дзвонить президент і говорить: «Все нормально. Завтра тих, хто не здався, відпустять зі зброєю. Тих, хто здався чи потрапив у полон, а потрапили у полон поранені, поміняємо протягом кількох днів». І це не інсайдерська інформація, я запитав, чи я можу про це повідомити? Мені відповіли, що так.
Він з Путіним говорив?
Не знаю, він не сказав. Скоріш за все, розмова була на найвищому рівні. А потім між собою Генштаби зідзвонились. Я думаю, що це відбулося, бо Путін вже розумів, що приховати вторгнення неможливо, бо це фактично війна. І йому не потрібна була слава військового злочинця. Скоріш за все так.
Настає ранок. Мали піти колони за хлопцями о 5 ранку. Ми домовились, що я напишу о 10-тій для родичів, що все у порядку, що їх витягнуть з «котла». Чисте поле, догорають розбиті машини, більше 80 поранених, купа хлопців, які зайняли кругову оборону. З різних сторін танки, піхота. Там видно, що це кадрові військові. Але так вийшло, що командир, який залишився замість мене, він був на чолі колони, яку розбили першою, його з ними не було. Багато було вбитих командирів взводів та рот. Нагадаю, що там глушать зв’язок, тому мені приходилось телефонувати то одному бійцю, то іншому. Питаю: «Хто командир? - Його вбили. – Давай нового до телефону». Кажу йому, що якщо буде загроза життю, приймайте рішення самі. Я вас засуджувати не буду. Ніхто здаватися не збирався взагалі. Про це вже можна говорити. Багато хто збирався стрілятися. Кілька бійців так і зробили.
Настає 5.00 ранку. Настає 6.00 ранку. Цілий день я вишу на слухавці, питаю: «Пішли машини?» Машини мали піти від Міністерства оборони. На той момент було три «котла» - Старобешеве, Новая Катеринівка та Червонопілля. В мене серце болить за всіх, але зв’язок, зрозуміло, я тримаю з «Донбасом», бо я несу за них відповідальність. Неважливо, чи я командую, чи я лежу – там мої хлопці. Я їм кажу – президент домовився. І телефонував за день разів 30. Їхати з Комсомольського, де стояла лінія фронту на той момент, а далі - російські танки, до Червонопілля – 22 хвилини. Я обколовся знеболювальним, ми сіли в машину і поїхали туди, під Комсомольськ, чекати на колони. Ми намагалися пробитися далі – не виходило.
Почалися складнощі. Телефонують хлопці і говорять: 137 полк не знає про ніякі домовленості. Знову починаєш телефонувати по всьому ланцюжку. Генштаб віддзвонюється: зараз їм повідомлять. Добре. 10.00, 11:00 – машини не виходять. Знову хлопці кажуть: російська танкова дивізія не знає про таку домовленість.
Що це означає? Президент обдурив?
Ні, я певен, що така домовленість була. Що далі відбувається? Я знову телефоную і зв’язую між собою Генштаби. Починаємо розмови із самими росіянами. З’ясовується, що «ДНРівцям» плювати на Путіна, як вони самі казали. Вони проти цього.
 Це правда, що були такі телефонні розмови, що «ДНРівцям» повідомляли про домовленості з Путіним, а вони ледь не посилали?
Так, були такі телефонні розмови. Але ополченці тоді не представляли собою загрози, тому що були саме російська війська. Але давайте далі. В той день я телефонував хлопцям разів 20-30. Питав, а де ж колона, які автомобілі будуть? Кажуть: секретна інформація, ми не знаємо. О 16.00 я з упевненістю, що все нормально, сиджу у військоматі селища Комсомольського, який тримає бригада Нацгвардії. Ми заїжджаємо з українським прапором, бачимо – ще один БТР з українським прапором. А колони нема й нема. Виходять лише якісь окруженці.
17.00. Нікого досі нема. Проїжджаємо 15 кілометрів від Комсомольська. Там вже є зв’язок, з’ясовуємо, що ніхто не приїхав, ні до кого. І що хлопців почали обстрілювати мінометами, зі снайперських гвинтівок. Не на ураження, а зганяти до купи. І постійно: здавайтеся, здавайтеся, здавайтеся. Далі зв’язок втрачається. Тобто, я свідчу про те, як виконувалося доручення президента. Не з 5 до 10 ранку, а взагалі за цілий день туди ніхто не приїхав. І наступний день теж. Дві доби минуло – і до Червонопілля доїхали машини. Я розумію, що можуть бути різні проблеми в дорозі. Але це не той темп, яким проїжджають 22 хвилини до своїх братів, що в оточенні.
На той момент ні зі ким зв’язку вже немає. Далі вже хлопці розказували: хтось почав групами відходити, комусь довелось здатися через те, що закінчився боєкомплект, це поранені, здебільшого. В основному, групи різні пішли на вихід. Вдень, через поле, в зеленку. А там же немає лісів, а лише невеликі лісосмуги. Отже, різні групи розсіялися. Але в чому проблема: росіяни дали слово, що з полоненими нічого не буде, але ж є ще «ДНРівці», які серйозно звірствують. І далі починається вихід хлопців звідти малими групами. Поступово – 15 чоловік, 20, 50. Виходить Юрій Береза, комбат «Дніпро-1», виходить генерал Руслан Хомчак, ще хтось. В результаті, маємо таку собі «шахматку». Об’єднали дружин та матерів з організаторськими здібностями і почали збирати інформацію: того бачили там-то, того – на відео, той вийшов, такий-то – невідомо де.
Скільки людей ви втратили? Скількох ви не можете знайти?
Я знаю, що 80 чоловік знаходяться у полоні. Це ті поранені, які були передані. Я не можу сказати зараз, яку кількість людей я вважаю загиблими. Тому що вони продовжують виходити. І поки я не побачу тіла, для мене ця людина жива.
Тіла скількох ти вже бачив?
12 чоловік. Але поки невідома доля більшості бійців.
А далі – ще цікавіше. Виходить Юрій Береза і розповідає свою частину історію. Виходить «Миротворець» і розказує свою частину історії. Це ж не єдиний «котел». Просто про нього стало відомо.
Нам задають питання. І ми ставимо питання. Якщо зараз є необхідність захищати батьківщину, то необхідно зібрати у кулак тих, хто готовий. Не тих, хто готові бігти, а тих, хто готові стояти до кінця. І вибрати час, щоб підготувати таких самих. Ті, хто готові помирати за батьківщину, вони не готові помирати даремно. Вони готові помирати за батьківщину недаремно. А не за такі ось «іловайськи».
Система побудована так, що ніхто не несе персональної відповідальності ні за що. Ти дав злочинний наказ? Все одно. Ти не давав наказів? Все одно. Тебе спіймали «на гарячому»? Наприклад, передачі військових таємниць чи крадіжки. Максимум, щоб не було шуму, тебе звільнять. Немає такої системи, за якої б людина, що не дає результату, забирається. А та, що дає результат, піднімається на його місце. А через це відсутність координації, «забивання баків», тобто, обман Верховного Головнокомандувача. Через це і маємо такі історії. Тому що немає персональної відповідальності. Якщо батьківщина хоче, щоб за неї бились, і ми прагнемо цього ж, ми повинні отримати чіткий сигнал про те, що правила гри змінились. Про те, що командуватимуть ті, хто дає результат. Про те що ті, хто скоїв злочин, понесуть покарання. І ми вимагали не голів, не помсти, а чіткого проведення розслідування і показового покарання винних.

ПОДВИГ И ТРАГЕДИЯ ИЛОВАЙСКА

05.09.14, Юрий Бутусов

Вторжение российских войск в Украину и сражение за Иловайск — события, которые требуют самого тщательного расследования. Не все можно сказать сегодня. Но если виновные не будут привлечены к ответственности — не будут сделаны выводы. А если не сделать выводы, Украина не сможет эффективно противостоять дальнейшему продвижению российской агрессии.

Как начинался Иловайск? Обстановка накануне вторжения
Иловайск нельзя рассматривать в отрыве от общей ситуации на фронте в Донбассе. В августе вооруженные силы Российской Федерации перешли к новому этапу эскалации конфликта. Если ранее российские войска служили источником вербовки наемников для войны в Донбассе, то с 10 августа началось проникновение отдельных подразделений на территорию Украины, которые начали принимать участие в боевых действиях. Судя по датам гибели российских военнослужащих и показаниям их родственников в России, 13 августа в районе города Снежное Донецкой области ударом оперативно-тактического комплекса "Точка-У" было уничтожено скопление войск и боевой техники - это оказались подразделения 18-й мотострелковой бригады РФ.
Сопротивление и характер наземных боевых действий резко ужесточились. Начали расти и потери украинских военнослужащих. Ввод российской армии был связан с тем, что ресурсы наемников были практически полностью исчерпаны в предыдущих боях, и они уже не могли обеспечивать контроль и защиту огромной линии фронта. Выход украинских войск на окраины Донецка и охват Луганска могли привести к скорому падению "столиц" "ДНР" и "ЛНР".



Российские войска как со своей территории, так и с территории Украины организовали массированные артиллерийские удары по украинским войскам. Поскольку "контактные" бои приводили к большим потерям, приоритетом российского командования стало нанесение бесконтактного огневого поражения украинским войскам в приграничных районах Луганска, в районах Саур-Могилы, Амвросиевки, Тореза, Шахтерска.
Украинское командование (командующий АТО - генерал-полковник Виктор Муженко) приняло решение удерживать позиции вдоль границы. Войска сектора "Б" сил АТО получили от командующего АТО боевую задачу - взятие Иловайска и Ясиноватой - ключевых пунктов, позволяющих замкнуть окружение вокруг Донецка с юга и севера. Таким образом, создавалась угроза единственной магистрали в районе Харцызск-Зугрэс, которая связывала донецкую группировку российских наемников с поставками оружия и подкреплений из России.
Наступление
Наступление на Иловайск в секторе "Б" (командующий - генерал-лейтенант Руслан Хомчак) было предпринято по приказу командующего АТО Муженко и с тактической точки зрения было абсолютно оправданным. Однако в планах командования АТО это наступление носило, скорее всего, вспомогательный характер, поскольку никаких серьезных резервов для его осуществления Муженко не выделил.
Общая численность украинских войск, принимавших участие в битве, не превышала 600 человек, несмотря на обилие подразделений из разных частей, участвовавших в сражении.
К операции были привлечены небольшие сводные подразделения 93-й, 51-й механизированных и 17-й танковой бригад с небольшим количеством бронетехники и артиллерии. Ударными частями стали отдельные подразделения 39-го и 40-го батальонов Территориальной обороны Днепропетровской области - то есть, вспомогательные по своему предназначению части, задачей которых была охрана тыла. В боях на подступах к городу приняли участия подразделения батальона МВД "Азов" и добровольческого корпуса "Правый сектор". В этих боях 10 августа погиб Николай Березовой.
12 августа армейские части осуществили успешный охват Иловайска западнее, со стороны Шахтерска, но продвинуться дальше на Зугрэс было невозможно - противник начал контратаки силами наемников при поддержке артиллерийской группировки из районов Моспино и Харцызск. Огонь велся прямо из жилых кварталов, и украинские войска не могли его подавить. Самый дальний третий блокпост армии за Иловайском был занят подразделениями 40-го батальона "Кривбасс", которые более двух недель в ежедневных боях отражали все атаки противника и отказывались отступать с занятых позиций вплоть до получения приказа на прорыв. Командир подразделений на третьем блокпосту 40-го батальона полковник Александр Синьковский был тяжело ранен, его бойцы отказались отступать даже после эвакуации командира. Удержание блокпостов стало возможным благодаря эффективному взаимодействию с армейской бронетехникой и артгруппой.
Стойкость 40-го батальона создала благоприятные условия для захвата Иловайска. Командование АТО привлекло к операции добровольческие части МВД - были собраны отдельные штурмовые группы из составов батальонов "Донбасс", "Днепр", "Шахтерск", "Азов". Они не имели тяжелого пехотного вооружения, бронетехники и артиллерии, однако были готовы к зачистке города и штурму.
Главная тяжесть боев при штурме Иловайска легла на добровольческие батальоны МВД и Нацгвардии. 18 августа ударные группы "Донбасса" и "Днепра" при поддержке армейской бронетехники и артиллерии атакой с двух сторон внезапно захватили большую часть Иловайска - противник зацепился только за прочные дома на северной окраине города, подготовленные к круговой обороне. Противник понес большие потери. Однако развить успех не удалось. Отряды наемников подтянули все наличные резервы из Донецка, чтобы устранить очевидную угрозу. По путям снабжения и позициям украинских войск вокруг Иловайска и в самом городе начали наноситься массированные удары минометами и системами "Град". Шли активные действия штурмовых и разведывательных групп. В боях за город приняли участие подразделения батальонов МВД "Азов" и "Шахтерск", но спустя несколько дней они вышли из боя и выехали в район Мариуполя. Обстановка в городе была тяжелая - артобстрел велся практически непрерывно, в городе и окрестностях шли ожесточенные бои, постоянные контратаки.
Тем не менее, несмотря на активные боевые действия, сломить сопротивление нашей иловайской группировки противнику не удалось. На помощь "Донбассу" и "Днепру" добровольно вызвались батальоны МВД "Миротворец", "Свитязь", "Ивано-Франковск", "Волынь", "Херсон". На деле все это были небольшие подразделения общей численностью около 200 человек. Армейских резервов не было.
Давление на Иловайск эффективно сковывало отряды наемников, и переброска дополнительных резервов в район города могла действительно переломить ситуацию. Это было очевидно всем. Спустя несколько дней боев противник стал избегать контактных боев в городе - получив достойный отпор, наемники начали долбить наши позиции из укрепленных зданий и артиллерии. Поэтому, несмотря на тяжелые потери, весь личный состав "Донбасса" и "Днепра" принял решение продолжать удерживать город до подхода резервов, которые бы помогли развить успех и полностью сломить сопротивление противника. Командир "Донбасса" Семен Семенченко был серьезно ранен, командование на себя принял начальник штаба "Филин". Командир "Днепра" Юрий Береза был контужен, но из боя не вышел. Высокие боевые качества продемонстрировали танкисты 17-й танковой бригады. Учитывая серьезный накал боевых действий и большое количество различных подразделений в районе, для непосредственной координации на передовом командном пункте на блокпосту 39-06 управление всеми боями осуществлял непосредственно генерал-лейтенант Хомчак. КП сектора "Б" располагалось на безопасном расстоянии от Иловайска, однако не только Хомчак, но и целый ряд высших офицеров штаба оперативного командования "Юг" приняли решение управлять сражением непосредственно в боевых порядках. Штабные офицеры с оружием в руках принимали непосредственное участие в боевых действиях. Такое ручное управление дало свой эффект - пожалуй, впервые все командиры подразделений МО и МВД действовали слаженно и с полным доверием друг к другу.
Кризис
К 22-23 августа стало очевидно, что операция в Иловайске зашла в тупик. Автор статьи в это время приехал под Иловайск. Артиллерийские налеты не прекращались. Небольшая численность группировки не позволяла атаковать, поскольку было некем прикрывать фланги. Большую опасность представлял абсолютно пустой тыловой район под Иловайском. Диверсионные группы противника свободно оперировали в украинском тылу - для контроля огромных пространств практически не было войск. Просто удерживать позиции в городе было возможно, но малые украинские силы постепенно истощались под артогнем.
Было очевидно, что Иловайск нельзя оставлять как стратегический плацдарм для окружения и разгрома донецкой группировки, но и его удержание без продолжения наступления также не имеет перспективы.
Именно поэтому в Интернете развернулась кампания с требованием усилить иловайскую группировку. Однако командование АТО не имело свободных резервов. Войска были заняты удержанием такой большой линии фронта, что создание ударных группировок стало невозможным. В то время как боевые силы российских войск с каждым днем наращивались, украинские войска продолжали стоять вытянутые тонкими ниточками слабых блокпостов. Маневрирование, борьба с прорвавшимися частями противника в таких условиях были невозможны. Чтобы добиться успеха, надо было свернуть фронт, отойти от границы и сконцентрировать силы на главных направлениях, вне радиуса действия российской артиллерии, бившей с территории РФ. Необходимо было подготовить оборонительные рубежи.
Война перешла в новую фазу. Усиление боевых действий в приграничных районах и повышение концентрации войск и бронетехники наемников РФ на территории Украины не было воспринято командованием АТО как подготовка к вторжению. План противодействию вторжению, очевидно, не был отработан. 23 августа в Кутейниково вообще не было украинских войск, в Старобешево была рота 28-й механизированной бригады, следовавшая на ротацию. Рубеж Старобешево-Кутейниково был ключом к удержанию Иловайска, поскольку именно по этим городам шла основная трасса снабжения нашей группировки. Трасса пролегала через район, чрезвычайно удобный для обороны, среди терриконов, большого количества зелени, оврагов, узких мостов.
Вторжение
Российские войска подготовили для вторжения участок в районе южнее Саур-Могилы-Успенка-Амвросиевка. В течение предыдущих дней по украинским войскам велась массированная артподготовка с территории РФ. Некоторые подразделения были деморализованы тем, что противник расстреливает наши части, но отвечать на этот огонь запрещено. Ряд украинских командиров запросили разрешение отрыть огонь по видимым нашей разведке артиллерийским батареям на территории РФ, но такая команда не последовала.
Огонь противника нанес тяжелые потери войскам, прикрывающим границу в секторе "Д" (командующий - генерал-лейтенант Петр Литвин). Попытки любой ценой удержать наблюдательный пункт на Саур-Могиле, позиции вблизи границы, очень дорого обошлись нашим бойцам. Противник широко применял тяжелую артиллерию - 152 мм гаубицы, 220 мм и 300 мм реактивные системы залпового огня "Ураган" и "Смерч".
Ситуация в секторе "Д" сложилась критическая еще до полномасштабного российского вторжения.
Российское командование решило максимально использовать фактор внезапности для достижения успеха. В то время как министр обороны Валерий Гелетей заявил на параде, что "антитеррористическая операция развивается по плану", а командующий АТО Виктор Муженко получал звезду генерал-полковника и участвовал в параде в честь Дня независимости, российские войска перешли в наступление.
Российское наступление 24 августа во время парада - это фиаско военной разведки Украины и министерства обороны, которому подчиняется ГУР МО.
24 августа батальонно-тактические группы из состава 8-й, 9-й мотострелковых бригад, 98-й и 106-й воздушно-десантных дивизий, усиленные подразделениями 31-й десантно-штурмовой бригады, пересекли российско-украинскую государственную границу. Противник ударил между Амвросиевкой и Саур-Могилой и пошел прямо на Кутейниково-Старобешево.
Россияне наступали в плотных боевых порядках компактными боевыми группами. Многие украинские подразделения не дрогнули, и в районе Амвросиевки россияне встретили упорное сопротивление. Однако оборона была разрозненной и очаговой. Российские части несли потери, но продвижение не могло быть остановлено. Приграничный район сектора "Д" не был прикрыт никакими инженерными заграждениями и минными полями. Используя большое численное и техническое превосходство, а также поддержку самоходной артиллерии, большое количество тактических беспилотных разведчиков, средства радиотехнической разведки, противник продолжал наступление. Ряд украинских подразделений были разбиты, значительное количество наших военнослужащих - несколько сотен человек, было вынуждено в безнадежных условиях сдаться в плен.
В этих условиях командный пункт командующего сектором "Д" Петра Литвина попал под артналет, генерал был вынужден сменить позицию. Из-за отсутствия понимания обстановки его штаб снялся в глубокий тыл. Литвин приехал на КП сектора "Б", где командир "Днепра" Береза едва не избил генерала, узнав, что он едет дальше без своих войск. Хомчак тоже мог уехать в свой штаб, который размещался в тылу, но предпочел войска не оставлять. Вместе с генералом остались все штабные офицеры.
Председатель Верховной Рады Александр Турчинов позвонил министру обороны Валерию Гелетею и потребовал немедленно усилить район Старобешево-Кутейниково резервами не менее двух батальонно-тактических групп, чтобы избежать отсечения наших войск под Иловайском.
К вечеру 24 августа стало ясно, что в секторе "Д" утрачено управление войсками, а отход украинских подразделений стал неорганизованным. Через район Старобешево-Кутейниково прошли войска численностью не менее полутора тысяч человек, с артиллерией и бронетехникой. Никто из них не задержался на рубеже и не попытался построить оборону, хотя этих сил вполне хватило бы для того, чтобы не только не допустить быстрого прорыва и окружения иловайской группировки, но и надолго остановить противника на выгодных рубежах.
Генерал Хомчак предупредил командование АТО, что наступление противника создает реальную угрозу его тылам, и попросил разрешения на организованный отход. Это было поддержано и рядом руководителей Генштаба. В тот момент наиболее адекватным решением представлялся отход войск сектора "Б" из Иловайска на рубеж Старобешево-Кутейниково и стабилизация обороны. Но командующий АТО никаких маневров отхода для сектора "Б" не рассматривал, хотя в секторе "Д" отход осуществлялся без всяких приказов. Это было личное решение командующего АТО Виктора Муженко и его ответственность. Примерно в 18:00 24 августа одна из передовых ротно-тактических групп РФ вышла на трассу между Кутейниково и Старобешевым и перерезала дорогу.
Окружение
Российское наступление продолжалось без помех, и совершенно неизвестно, где бы удалось его остановить на каком-либо рубеже. Но в секторе "Б" российские войска наконец встретили сопротивление, в результате которого противника удалось остановить. Командование войсками сектора "Д" было передано генералу Хомчаку в 0:00 в ночь с 24 на 25 августа. Но это уже было слишком поздно, чтобы остановить трагедию.
Тем не менее, характер боевых действий решительно изменился. Российские части не ожидали встретить организованный отпор в этом районе.
Генерал Хомчак собрал все наличные части и бросил их в район Кутейниково. А в районе Иловайска был сокращен фронт и организована круговая оборона. Одно из подразделений 98-й воздушно-десантной дивизии РФ было разгромлено в районе Кутейниково бойцами 51-й волынской механизированной бригады. 10 российских солдат были взяты в плен и дали показания, которые позволили руководству Украины заявить о российской агрессии и подтвердить вторжение в Украину регулярных российских войск.
25 августа подразделения 39-го батальона Территориальной обороны Днепропетровской области организовали засаду и уничтожили еще одно из подразделений из состава 8-й мотострелковой бригады. В бою уцелел один из раненых российских солдат, который был взят в плен.
На тыловом рубеже иловайской группировки были разбиты подразделения 31-й десантно-штурмовой бригады и 106-й воздушно-десантной дивизии, взяты пленные из состава этих частей.
Бойцы 40-го батальона Территориальной обороны Днепропетровской области "Кривбасс" взяли в плен разведгруппу из 10 наемников-"казаков" - в том числе граждан Российской Федерации.
Встретив отпор, российские войска перегруппировались. Для разгрома иловайской группировки была сосредоточена российская артиллерия. Противник подтянул станции артиллерийской разведки, над районом боя днем и ночью находилось в воздухе несколько беспилотных разведчиков "Орлан-10".
После первых залпов украинских батарей противник осуществлял пеленгацию, и район накрывался силами нескольких дивизионов. Особо тяжелый урон полевым укреплениям наносили термобарические ракеты РСЗО "Ураган".
Воевать в окружении на полевых позициях можно только при наличии укрепленного фронта, из долговременных фортификационных сооружений. В районе Иловайска такую крепость никто не строил - не было ресурсов, и не позволяла местность. Это было совершенно очевидно, и если не 24-го, то 25-го следовало давать приказ на прорыв, пока противник не успел выстроить прочный фронт и плотно перекрыть пути отхода. Однако приказа на отход генерал Муженко не дал.
26 августа иловайская группа добилась еще одного успеха - было уничтожено танковое подразделение из состава 8-й мотострелковой бригады. Был захвачен танк Т-72БЗ, состоящий на вооружении войск только в РФ.
Сопротивление иловайской группировки позволило стабилизировать линию фронта и отвлекло на себя большие силы противника. Тем не менее, без серьезной артиллерийской и авиационной поддержки, без снабжения продолжать сопротивление на позициях было невозможно.
Прежде всего, наши войска были отрезаны от источников воды. Была перерезана доставка боеприпасов, и их пришлось экономить. 82 мм мины были истрачены полностью, 120 мм мин остался только неприкосновенный запас. Российские войска сумели заметно отодвинуть на восток линию фронта, полностью заняв Старобешево и Кутейниково. Тяжелая артиллерия противника планомерно сравняла с землей некоторые наши позиции. Были серьезные потери в транспорте и боевой технике.
Попытки деблокирующих ударов командование АТО предприняло, но недостаточными силами. Слабые резервные подразделения 51-й и 92-й механизированной бригад, разведподразделения, отряды "Правого сектора" были брошены в бой на прорыв слишком поздно, и несмотря на героизм отдельных бойцов и командиров, были разбиты в бою с неравными силами 26 и 27 августа. Батальон ТРО "Прикарпатье" позорно сбежал в полном составе с линии фронта, даже не попытавшись прийти на помощь товарищам или хотя бы помочь в стабилизации фронта на тыловом рубеже. Наши войска шли на прорыв поодиночке, на разных направлениях, которые были заранее перекрыты российскими заслонами. Недостаточный уровень тактической выучки, нехватка разведданных, недостаток слаженности и общее превосходство российских войск в силах привели к тяжелым потерям.
Прорыв
В этих условиях вопрос полной ликвидации иловайской группировки был делом времени. Скорого времени. И генерал Хомчак принял самостоятельное решение идти на прорыв.
Была достигнута договоренность с российскими войсками на беспрепятственный проход и передачу всех взятых у россиян пленных после выхода нашей колонны в Старобешево. Пленных посадили в передовые машины.
Российское командование гарантировало плен и быстрое возвращение в Украину всем, кто сдаст оружие и не окажет сопротивления.
Трудно представить, какой эффект бы дала сдача в плен без боя одного из ведущих украинских военачальников Хомчака, офицеров штаба, добровольческих батальонов! Они могли спасти себе жизнь. Но честь и Родина значили для них гораздо больше. Ни один военнослужащий армейских частей и добровольческих батальонов не дезертировал и не сдал оружие без боя. Утром 28 августа автоколонна во главе с танками и БМП вышла из Иловайска на прорыв. Расчет был на скорость и внезапность. Возглавлял колонну российский Т-72, что также должно было ввести противника в заблуждение. В составе колонны было около
600 военнослужащих.
Первая линия российской обороны была преодолена на удивление без боя. Наши войска ехали мимо рядов боевой техники и орудий с украинскими флагами. Но никто не стрелял - некоторые российские солдаты даже махали руками. Но на второй линии обороны недалеко от Старобешево в районе села Чабаны российское командование дало приказ открыть огонь. По колонне ударили со всех сторон артиллерия, минометы, танки, противотанковые ракеты. Видимо, противник подтянул большинство своих частей именно сюда.
Наши воины даже в таких безнадежных условиях сделали все, чтобы до конца выполнить воинский долг. Бойцы рассыпались под огнем и вступили в ближний бой. На трофейном Т-72 лично вел бой начальник бронетанкового управления оперативного командования "Юг" полковник Евгений Сидоренко, который на глазах многих бойцов подбил три БМП противника, выскочившие во фланг нашей колонны. Бойцы применяли противотанковые гранатометы - и еще несколько танков и БМП россиян было также подбито нашими бойцами.
Эта героическая схватка на ближних дистанциях позволила украинским солдатам рассеяться на небольшие группы и осуществить прорыв с оружием в руках.
После того как подбили его машину, пешком с оружием в руках спустя сутки вырвался из кольца генерал-лейтенант Хомчак, несколько старших офицеров, вырвались командир группы "Донбасса" "Филин", командир "Днепра" Береза, командир "Миротворца" Тетерук, командир "Ивано-Франковска" Полищук. Бойцы героической иловайской группы продолжают выходить из окружения до сих пор. После израсходования всех боеприпасов в плен противника попали около 170 бойцов, многие из которых были ранены. Их вывозили на территорию РФ, и после этого часть была передана в руки украинским властям.
К сожалению, потери украинских войск в секторе "Д" в результате вторжения Российской Федерации оказались гораздо более тяжелыми, чем в результате сопротивления в Иловайске войск сектора "Б". Достоверно известно о не менее 300 погибших украинских воинах.
Причины тяжелых боевых потерь и грубых ошибок командования АТО и сектора "Д", министерства обороны Украины, повлекших тяжелые потери в результате наступления российских войск, требуют расследования и процессуальной оценки. Необходимо сделать серьезные кадровые выводы и глубокие структурные изменения в комплектовании и управлении вооруженных сил.
Потрясающий героизм и самопожертвование украинских воинов, остановивших российское наступление и добывших в бою доказательства российского вторжения и пленных российских солдат, не должны остаться забытыми и не должны повториться вновь.
Спасибо вам, парни, и вечная память тем, кто не сдался и сражался до конца, тем, кто в плену. И тем, кто вышел из боя и продолжает защищать Украину…

http://censor.net.ua/r301413

Немцов: Путин будет мстить, чтоб россияне не взяли пример с Украины

06.09.2014

"Путин хочет расчленить Украину, создать марионеточное государство "Новороссия", обеспечить коридор в Крым. У Порошенко задача сохранить страну", – заявил российский оппозиционер Борис Немцов.

Я не верю в то, что это перемирие надолго, 
заявил Немцов Фото: ЕРА
 

Глава РФ Владимир Путин будет продолжать дестабилизировать ситуацию на Донбассе, чтобы не допустить свержения диктатуры в России.

Об этом в эфире "Шустер.Live" заявил лидер российской оппозиционной партии РПР-ПАРНАС Борис Немцов, пишет "Укрінформ".

"Мне кажется, что есть абсолютно внятный расчет у Путина. Холодный, циничный, подлый расчет... Путин должен мстить, чтобы русские люди даже не могли предположить такую возможность (восстание народа. – "ГОРДОН")", – сказал российский оппозиционер.

По словам оппозиционера, Путин хочет создать коридор в Крым через юго-восток Украины.

"Я не верю в то, что это перемирие надолго. Почему? Потому, что цели у Путина и Порошенко разные. Путин хочет расчленить Украину, создать марионеточное государство "Новороссия", обеспечить коридор в Крым... У Порошенко задача сохранить страну", – заявил Немцов.

Участники контактной группы в Минске подписали протокол о немедленном прекращении огня в зоне боевых действий на Донбассе с пятницы, 5 сентября, с 18.00. Президент Украины Петр Порошенко отдал приказ начальнику Генештаба прекратить огонь на Донбассе с 18.00 5 сентября.

В то же время в МИД РФ заявили, что договоренности Украины на саммите НАТО ставят под угрозу наметившийся прогресс в мирном процессе.

В СНБО ожидают прекращения огня и освобождения заложников. Места дислокации украинских военнослужащих пока не изменены. Президент Украины Петр Порошенко сообщил, что обмен пленными начнется в субботу.

Координатор группы "Информационное сопротивление" Дмитрий Тымчук заявил, что пророссийские боевики не выполняют условия прекращения огня на Донбассе.

Джерело

Есть единственный способ остановить агрессию России - громить колонны российской техники

02.09.2014,  Юрий Бутусов 

Скажу банальность и очевидность. Есть единственно возможный способ остановить российскую агрессию - это рагромить нашими САУ, минометами и ракетами хотя бы еще одну колонну российской бригады так, как была разгромлена 13 августа под Снежным 18-я мотострелковая бригада РФ. Затем разгромить еще одну колонну. Затем еще одну. И наступать Путину станет очень невыгодно, блицкригов не будет. Правда, для этого надо воевать по уставу, согласно нормам военного искусства. То есть начать наконец воевать с применением маневра, применять огневой вал, бить не батареями и орудиями, а дивизионами, вести полноценную разведку, организовать взаимодействие, тыл, логистику, полевую медицину и эвакуацию. Использовать только закрытые и кодированные системы связи. Надо создавать автономные боевые группы с бронетехникой и артиллерией, которые должны состоять только из мотивированных офицеров и бойцов, которые хотят и умеют защищать Родину. Грамотно применять войска спецназ для диверсий и разведки в тылу врага. И вот тогда вторжение в Украину очень быстро станет путинским кошмаром. который похоронит бандитский режим. У них тоже нет сил держать весь фронт. Они не хотят умирать в Украине. И они тоже действуют отдельными боевыми группами, которые можно и нужно бить. Чтобы вся эта теория стала практикой должно действовать компетентное управление боевыми действиями. И чтобы командиры имели тактическую гибкость, самостоятельность, разведданные и снабжение. И только так. Чудес не бывает. С врагом должна сражаться военная машина.