У вівторок, 11 грудня, за кілька секунд до закриття засідання Верховної Ради її голові Володимиру Литвину вдалось відзначитись чимось позитивним. Він особисто вигадав формулу, за якою хоч на деякий час відтягнув прийняття одного з найжахливіших законів в історії незалежної України.
Мова йде про законопроект №7532 «Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань державних закупівель». За цією овечою шкурою, себто непримітною назвою, насправді криється не один вовк, а зграя жадібних, наглих вовкулаків.
Законопроект повністю ламає існуючу систему державних закупівель. А саме ця система сьогодні дозволяє українцям отримувати інформацію про розпил державних коштів. Наприклад, дякуючи існуючій системі закупівель стає відомо про надкоштовні лавочки у харківському метро по 63 тисячі гривень за штуку. Або престижні іномарки для мінібосів з урядових контор. Або про мільярди, які йдуть наліво з шаленою швидкістю. Тобто саме існуюча система держзакупівель дозволяє хоча б помічати процес розпилу бюджетних коштів. Яких, нагадаємо, в державній казні дуже небагато. Навіть на пенсії ледве нашкрібають.
Законопроект, ініційований урядом Миколи Азарова, всю цю інформацію ховає.
По-перше, пропонується більше не публікувати дані про розкриття тендерних пропозицій. Тобто не давати інформацію про те, хто окрім переможця брав участь у торгах. Хоча саме ці дані дозволяють побачити, що у тендерах часто беруть участь лише пов’язані між собою фірми. Що дозволяє змовникам диктувати ціни, викачуючи надприбутки із бюджету.
По-друге, з під дії законодавства пропонується вивести дані про закупівлі державних підприємств, залишаючи тільки бюджетні установи. Але саме через держпідприємства проходять найбільші контракти. У першому наближенні – близько трьох чвертей усіх тендерних коштів.
На цьому тлі вже губляться такі цинічні деталі, як дозвіл закуповувати послуги з оренди нежитлових приміщень для розміщення бюджетних установ. Тобто створюється нова шпаринка для крадіжки державних коштів. Наприклад, якийсь державний директор буде за несусвітні гроші орендувати офіс для державного закладу у контори, яку ж він сам і створив. І все буде законно, але закрито від очей громадськості.
Подібного корупційного щастя в законопроекті - повно. Хоча у пояснювальній записці, підписаній першим заступником міністра економіки Анатолієм Максютою (це міністерство під керівництвом Андрія Клюєва курує сферу держзакупіваль) чорним по білому йдеться: «Проект Закону не містить правил та процедур, які можуть становити ризики вчинення корупційних правопорушень».
Дозволимо собі не погодитись. І навіть не тому, що «Тиждень» прочитав текст законопроекту. А тому, що юристи Верховної Ради рознесли цей проект вщент: «Вважаємо, що така пропозиція не повною мірою узгоджується з основною метою цього закону, яка полягає у створенні конкурентного середовища у сфері державних закупівель, запобіганні проявам корупції у цій сфері, розвитку добросовісної конкуренції, забезпеченні раціонального та ефективного використання державних коштів».
Людською мовою висновки парламентських юристів означають одне: закон, який має сприяти економії державних коштів, насправді зорієнтований на розбудову корупції.
За даними «Тижня», висновки парламентських юристів стали відомі Литвину в останні хвилини перед розглядом законопроекту в залі. Сам розгляд закінчився б відомо чим – беззаперечним прийняттям по велінню чечетовської правиці. Тож спікер заявив наступне:
- Шановні колеги, ми зараз з вами маємо розглядати проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань державних закупівель. Може, є така пропозиція, якби ви підтримали, оскільки ми прийняли зміни до Закону про державні закупівлі, після того, коли вони будуть підписані Президентом, наберуть чинності, ми б тоді розглянули цей закон, уже вилучили б ті позиції, які враховані. Зараз ми будемо займатися дублюванням. Тоді є таке прохання: відкласти розгляд цього законопроекту. Немає заперечень? Дякую вам. У зв'язку з цим я із задоволенням повідомляю вам, що перелік питань, визначених до розгляду на сьогодні, ми вичерпали, - цитуємо за стенограмою засідання.
Отже Литвин не захотів особисто освячувати цей гріх уряду. Чому він так зробив -достеменно невідомо. Джерела в депутатському корпусі вважають, що спікер жахнувся від висновків юристів і вирішив хоча б на якийсь час відкласти розгляд закону з огляду на негативне пабліситі. Тому можна спрогнозувати, що законопроект таки буде конвертований в закон, коли спікер опиниться у відрядженні чи на лікарняному. Або він буде не тільки в темі, але й в долі. Проте це неважливо. Важливо те, що влада Партії регіонів робить з державою в цілому.
Отже ми розповіли про те, як урядовці хочуть вивести в тінь сотні мільярдів державних гривень.
А тепер згадаємо про закон про персональні дані, який вже вступив в силу з Нового року. Їм забороняється розголошувати деякі дані про чиновників. І ніхто поки що не знає, чи можна друкувати дані про бізнес сина Януковича. Сподіваємось, що ми не дізнаємось про це з матеріалів якоїсь карної справи про журналістів.
Є ще одне. Держкомстат з середини грудня більше не дає інформацію про засновників підприємств. Чому – це відомо лише керівнику відомства, який наказом від 22 жовтня 2010 року просто прибрав цю опцію з переліку даних, які може надавати Держкомстат. Дуже не хотілося б думати, що це зроблено лише для того, щоб ускладнити журналістам шлях до суспільно важливої інформації. Бо погодьтесь – для громадськості важливо знати, що якийсь чиновник володіє фірмою, яка отримує гроші від його ж відомства.
В решті решт складається така ситуація. Журналістам, а відтак і всьому суспільству, різними законами закривають такі можливості: отримувати інформацію про державні витрати на тендерах, отримувати інформацію про чиновників-бізнесменів та поширювати її. Чи є це шлях до розбудови демократичного суспільства?
Це питання «Тиждень» поставив голові парламентського комітету з питань свободи слова Андрію Шевченко (БЮТ-Б).
- Суть того що відбувається для мене очевидна. Це спроба приховати інформацію, в тому числі й про ймовірну корупцію. Я думаю, що Держкомстату потрібно навести дуже вагомі аргументи, чому він так робить, і на підставі якого закону це відбувається. Ми живемо в правовій державі, де чиновник у своїй роботі повинен спиратись на конкретні норми законів.
У нас діє закон про інформацію, який дозволяє журналісту публікувати суспільно значиму інформацію навіть якщо інші підзаконні акти не передбачають можливості опублікування такої інформації. Якщо журналіст відчуває, що у нього є суспільно значимо інформація він не повинен озиратись на будь-які бюрократичні вигадки і публікувати її. Ця норма, на жаль, не дає інструментів, щоб вигризати інформацію, але хоча б захищає журналіста від наслідків опублікування.
Я думаю, що це додатковий аргумент на користь ухвалення законопроекту про доступ до публічної інформації. Він повинен дуже чітко впровадити залізобетонне правило – інформація, яка є у чиновника, повинна бути доступна громадянам. Крім дуже особливих випадків, пов’язаних з державною таємницею, або банківською чи щось подібне.
З філософської точки зору ситуація дуже проста. На двадцятому році незалежності ми живемо в країні закритої влади. Де чиновники відгородились від громадян непролазною стіною, яка складається з грифів «цілком таємно», «не для опублікування», із неприступних секретарок, прапорщиків на вході і так далі. Для мене такі дії, як крок Держкомстату, це спроба домурувати стіну ще далі. Для громадянського суспільства задача протилежна – розбити цю стіну, що інформація чиновників була доступною для громадян.
В Європі ця ситуація виглядає таким чином. З одного боку держава має захищати конфіденційну інформацію, в тому числі дані про господарюючих суб’єктів. З іншого боку все що складає суспільний інтерес має бути відкритим. В Європі царює проста й зрозуміла філософія – скрізь, де є державна копійка, це повинно бути відкритою інформацією. Окрім випадків пов’язаних з держбезпекою, наприклад закупівля зброї для армії може мати якісь обмеження. Цей підхід є в законопроекті про доступ до публічної інформації. Але чи піде України цим шляхом – це питання доброї волі чиновників та тиску громадськості на них.
Джерело
Джерело
Немає коментарів:
Дописати коментар