Как создать образ врага?

Учебники истории России формируют ненависть к Украине в сознании ученической и студенческой молодежи Российской Федерации

08.09.2011, Сергей РУДЮК, историк

Первого сентября миллионы учеников и студентов Российской Федерации пришли в учебные заведения и раскрыли свои учебники, в частности, по истории России. В них они найдут сведения не только о прошлом народов, которые проживают в пределах РФ, но и об истории своих соседей, которые в настоящее время живут в независимых государствах. Эти сведения останутся в памяти читателей навсегда, потому что учебник — это одно из немногих средств массовой информации, которое «работает» на десятилетия. Как утверждают ученые: «...Образ других народов или собственный образ, который живет в нашей душе, зависит от того, как в детстве нас учили истории. Это откладывается на всю жизнь».

Какой же образ украинского народа и его государства формируют в сознании многонациональной ученической и студенческой молодежи Российской Федерации учебники истории, одобренные федеральным министерством образования?

Так, согласно официальному российскому курсу исторического образования и науки:

1. Археологические культуры каменного века, медного века (Трипольская культура) и бронзового века развивались «в южных районах Евразии», а следовательно, принадлежат и русской «евразийской» культуре.

2. Скифская и «скифоподобные» культуры VII — IV вв. до н.э. на территории Юго-Восточной Европы были лишь западной частью большой «скифо-сибирского» культурно-исторического сообщества и «являются составляющей русской культуры».

3. Современные россияне принадлежат к восточнославянскому этносу, который в VI — VII вв. выделился из единого славянского этнолингвистического сообщества и в VIII в. состоял из 13 племенных союзов на территории от Карпат до Урала.

4. Восточнославянский этнос в ІХ в. образовал «древнерусское» государство Киевская Русь.

5. Киевская Русь — это «начальный период» Российского государства (ІХ — ХІІ вв.)

6. В эпоху Киевской Руси «сформировались основы русской духовности, языка, культуры» в целом.

7. Особенностью древнерусского (в значении — древнероссийского) государства была ее полиэтничность. Внутреннее единство обеспечивали государство и православие.

8. Эпоха Древнерусского государства с центром в Киеве сменилась периодом русской государственной раздробленности (ХІІ— ХІІІ вв.). Образовалось около 15 независимых государств. Однако связь между русскими землями сохранилась «благодаря общим вере, языку и праву».

9. Продолжением Киевской Руси «стало Владимиро-Суздальское княжество», а впоследствии — его «наследник» Московское княжество (ХІV — нач. ХVI вв.). В Москву из Киева «переместился» государственный и церковный центр русского народа.

10. Главной задачей внешней политики России в ХVIІ в. стал «собирание» украинских и других земель, которые когда-то входили в состав Древней Руси (России).

11. Название «Украина» возникло в конце ХII в. для обозначения древнерусских (древнероссийских) земель, которые непосредственно граничили со степью (термин употребляется в значении «окраина»).

12. Украинская «народность» сформировалась в ХV — ХVI вв.

13. Всеукраинская Рада в Переяславе под руководством Б. Хмельницкого в январе 1654 г. приняла решение о «воссоединении» Украины с Россией.

Причины «воссоединения»:

— религиозная и этническая «общность» русского и украинского народов;

— их «общее» историческое прошлое и общая борьба с внешними врагами;

— конкретно-историческая обстановка середины ХVIІ в., когда для Украины сохранение независимости казалось нереальным и приходилось выбирать «меньшее зло», т.е. воссоединяться с «близкой по культуре и вере» Россией, которая обещала еще и внутреннюю автономию;

— воссоединение отвечало интересам России.

14. Попытки «гетманов-изменщиков» И. Выговского, М. Дорошенко, И. Мазепы оторвать Украину от России «не получили поддержки» подавляющего большинства украинского народа, который выступал против них.

15. Деятельность российских правителей Петра І и Екатерины ІІ имела «позитивное значение» для Украины: защита украинского народа от экономического притеснения казацкой старшины и грабительских нападений турецко-татарских феодалов.

16. Провозглашение в 1918 году независимости Украины было «проявлением сепаратизма», «не отвечало интересам» украинского народа и «не имело» всенародной поддержки.

17. Украинская Центральная Рада подписал в 1918 году «позорный» Брестский мир, в результате чего немецкие войска «оккупировали» Украину и «грабили» хлеб у крестьян.

18. В Украине в 1918 — 1920 годах произошла «гражданская» война, которая закончилась «закономерной» победой Советской власти над «изменниками» украинского народа — националистами.

19. Войска Петлюры совершали в Украине «еврейские погромы».

20. Красная армия в 1918 — 1920 годах «освободила» Украину.

21. В результате «союза украинских националистов с Польшей» в 1921 году Западная Украина была «временно утеряна Россией».

22. Голод 1921 года в Украине произошел «в результате засухи».

23. 30 декабря 1922 г. прошел I съезд Советов СССР, на котором уполномоченная делегация Украины «утвердила» Декларацию об образовании Союза ССР и «подписала» Союзный договор.

24. Голодомор 1933 года «не был геноцидом» украинского народа, потому что:

— голодом были поражены отдельные районы России и Казахстана;

— в Украине голодали не только украинские крестьяне, но и представители национальных меньшинств, а также:

— голод произошел в результате засухи;

— голод произошел в результате ошибок, допущенных низовыми органами власти в ходе проведения коллективизации;

— голод был Божьим наказанием для украинцев за участие в атеистических кампаниях власти.

25. Сталинские репрессии 1930-х годов нанесли вред не столько гражданскому населению, но и Красной армии, которая накануне ІІ Мировой войны потеряла значительную часть опытного командного состава.

26. Пакт Молотова — Риббентропа «был вынужденным, но необходимым» для подготовки к отражению будущей немецкой агрессии актом.

27. 17 сентября 1939 года Красная армия «освободила» (как помним — «временно утерянную Россией» в 1921 году) Западную Украину.

28. 22 июня 1941 года Германия «неожиданно и вероломно» напала на СССР.

29. Причина военных неудач Красной армии летом в 1941 году заключается «в многократном преимуществе немецких вооруженных сил в людях, технике и вооружении, устаревшей технике и вооружении Красной армии, внезапности нападения Германии».

30. Население Украины «единодушно» поднялось на борьбу с немецкими оккупантами и «массово» вступало в ряды советских партизан и подпольщиков. Лишь небольшая часть населения (особенно на территориях, воссоединившихся с Советским Союзом перед войной) «пошла на сотрудничество» с оккупантами.

31. Украинские националисты «состояли на службе немецких оккупантов». Немало из них «служило в немецкой военизированной организации СС», признанной позже Нюрнбергским трибуналом преступной.

32. Руководители Организации украинских националистов, в частности С. Бандера, А. Мельник, Р. Шухевич, «были агентами немецкой разведки».

33. В июне 1941 года украинские националисты из состава батальонов «Нахтигаль» и «Роланд» во Львове «устроили массовые расстрелы» польской и еврейской интеллигенции.

34. Украинские националисты «принимали участие в геноциде евреев» на территории Украины, в частности в Бабьем Яру (Киев).

35. Украинские националисты «осуществляли геноцид поляков, чехов, цыган, армян и украинцев на Волыни и в Галичине» в годы ІІ Мировой войны.

36. Украинские националисты под командованием «немецкого орденоносца» Р. Шухевича уничтожили белорусское село Хатынь.

37. Заключение лидера украинских националистов С. Бандеры в немецком концлагере было совершено с целью «скрыть его сотрудничество с гитлеровцами».

38. Украинские националисты были самыми «жестокими палачами» узников немецких концлагерей, прежде всего евреев.

39. Украинская повстанческая армия создана «с помощью немецкой оккупационной власти», которая предоставила националистам оружие и инструкторов.

40. Украинская повстанческая армия «не воевала против немецких оккупантов».

41. Красная армия в 1943 — 1944 годах «освободила» (опять же «временно утерянную Россией в 1941 — 1942 годах») Украину.

42. Украинская повстанческая армия «стреляла в спину» Красной армии-освободительнице.

43. Решающую роль в победе СССР над Германией сыграло «единство советского народа».

44. Воины Украинской повстанческой армии — это «бандиты, уголовные преступники».

45. Воины Украинской повстанческой армии «беспричинно и жестоко убивали» отправленных из восточных областей УССР в Западную Украину учителей, агрономов, других специалистов.

46. После 1945 года оуновцы из корыстных побуждений «стали на службу в американскую и английскую разведку».

47. Большинство населения Западной Украины «поддержало Советскую власть в борьбе против националистов».

48. Голод 1946 — 1947 гг. в Украине «был следствием засухи».

49. РСФСР была «основным донором» экономического развития послевоенного УССР.

50. Советский Союз хотя и не был демократическим, но он был «ориентиром и примером» лучшего, справедливого общества для миллионов людей во всем мире.

51. В распаде СССР виноваты «изменники и внешние силы».

52. Независимая Украина — это «неестественное государственное образование, обреченное на скорую гибель».

Я воздержусь от собственных комментариев к вышесказанному. Зато приведу очень меткую, на мой взгляд, оценку действиям российских историков белорусского исследователя Вадима Деружинского: «По примеру старой российской историографии и официальной советской историографии современная российская историография никак не может принять концепцию независимого развития украинского народа, его самостоятельного государственного существования в прошлом. Ибо в таком случае следовало выкинуть на свалку истории пресловутые «исторические права» России на Украину, отказаться от концепции «единства исторических судеб» русского, белорусского и украинского народов, которые в прошлом и сейчас тоже преподносились российскими идеологами в виде некой дивной «троицы общерусского характера».

Пришлось бы также отказаться от тезиса о якобы «справедливых войнах», которые вела Россия с целью «собирания русских земель в едином русском государстве». Эти войны автоматически становились захватническими.

Признание самостоятельности в историческом развитии Украины способствовало бы росту национального самосознания и отделению украинцев от России. По этой причине русская дореволюционная и советская историография не признавала Киевскую Русь державой украинского народа. Соответственно термины «Россия», «российский» советские историки вслед за Карамзиным, Соловьевым, Ключевским применяли не только к Московии, но и к Киевской Руси. То есть воровали наследие Киевской Руси у украинцев и присваивали его себе.

В итоге была создана крайне примитивная концепция истории Украины. Она гласила, что в прошлом украинский народ никогда не имел ни своего государства, ни своей самостоятельной истории».

Представление в российских школьных и вузовских учебниках истории древнеукраинского Киевского княжеского государства (популярно — Киевской Руси) как, вроде бы, начального этапа истории Российского государства, непризнание Голодомора 1933 года геноцидом украинцев, отрицание справедливого и правомерного характера вооруженной борьбы украинского национально-освободительного движения против иностранных, в их числе и российских, захватчиков свидетельствует о фактическом непризнании Российской Федерацией независимости Украины, является нарушением действующих украинско-русских межгосударственных соглашений о дружбе и добрососедских отношениях, а также международных обязательств Российской Федерации, в частности в сфере права войны, являются посягательством на суверенитет и территориальную целостность Украины и служат разжиганию украинофобии и междунациональной вражды как на территории Российской Федерации, так и в Украине, соседних с ней государствах Европы, везде, где проживают украинцы и куда достигает информационное влияние России.

В цивилизованных странах решением проблемных вопросов отношений с соседними государствами занимаются, прежде всего, внешнеполитические ведомства этих стран. Они пристально отслеживают вредоносные действия иностранных государств, сообщают о них высшему руководству своей страны и, по его поручению, осуществляют мероприятия дипломатического характера с целью нейтрализации угроз во внешнеполитической сфере. К сожалению, похоже, работники МИД Украины не интересуются содержанием учебников истории России и беспардонным шельмованием в них украинцев и Украинского государства в ущерб международному имиджу нашего государства. Не помню, чтобы за двадцать лет независимости Украины руководство России получило бы от нашего внешнеполитического ведомства хотя бы одну ноту протеста против антиукраинского содержания учебников истории России, освященных авторитетом Российской академии наук и минобразования Российской Федерации.

Другие статьи этой полосы:

• Как нам называть ту войну?

---

Коментарии читателей:

01.01.2012 09:24
Блестящая статья!!! Разместил ссылку на Фэйсе... Срочно хочу познакомиться с автором
Viktor Lysytskyi

01.01.2012 13:54
Якби Росія визнала всі пункти, зазначені в даній статті, відносини між нашими державами з давніх давен розвивалися би як дружні та добросусідські і сьогодні ми, українці, разом з друзями, росіянами, були би зовсім на іншому рівні. Адже нам є чому вчитися один в одного. Культура кожної сусідньої держави має вплив на нашу і навпаки, з плином часу збагачуючи її, так як природньо селекціонується і приживається найкраще, що можна запозичити. Заперечуючи та спотворюючи історичну правду, Росія, хворіючи імперською недугою, керуючись виключно діалектично-матеріалістичним розумінням законів розвитку суспільства, що завжди мають суб"єктивний відтінок, та нехтуючи незмінними законами природи, лише прискорює час свого краху. Для українського етносу однак це вимірюється століттями гонінь, болю, приниження тощо, що ніяк не сприяє налагодженню дружніх сусідських відносин. Таку очевидну істину невже важко збагнути з тим, щоб якнайшвидше повернути на шлях миру та злагоди, запоруки міцності та нормального розвитку обох етносів? Інтелектуальна еліта Росії минулих століть, але й сучасної доби є яскравим доказом правильності даних суджень. Скористаюся витримкою зі своєї Доповіді на річних зборах Світового Конґресу Українців 20-21 серпня 2009 р., де я наводила приклад становлення свідомості відомого українського діяча кінця ΧΙΧ - початку ΧΧ століття Никифора Григорієва: «Спершу я навіть не знав, - пише Н. Григоріїв, - що живу в Україні і разом з товаришами мріяв: «От якби нам в Україну поїхати». Лише згодом на запитання одного з учнів до вчителя історії і географії, де Україна, ми одержали дивну відповідь: «України нет, а ми жівьом на том месте, где она била». Формуючи свій світогляд під впливом російських народників Герцена, Чернишевського, Добролюбова (а не українських націоналістів, як помилково думають сьогоднішні опоненти), Григоріїв невтомно цитував О. Герцена: «Розв’яжімо їм руки, розв’яжімо язик. Нехай мова їх буде цілком вільною і нехай тоді вони скажуть своє слово, переступлять через батіг до нас, через папіжництво до вас (поляків) або, коли розумні, протягнуть руки нам обом на братній союз і на незалежність від обох». Або «…Проклята справа витравлювання цілого народу із сім’ї народів – не наша народня, руська справа… Чому нам не жити з Польщею, Україною, Фінляндією, як вільний з вільним, як рівний з рівним? Чому ми все повинні загарбувати собі в кріпацтво? Чим ми кращі за них?». Сам Григоріїв із захопленням каже: «Так писав один із видатніших русских політиків, основоположник русского визвольного руху», - і доходить висновку: «тому для мене ясно стало, що не змагатися за політичну незалежність України є політична нерозумність. Коли самі чесні руські вимагають захисту політичних інтересів України, то як цього не робити мені, українцеві. Я став свідомим українським націоналістом і самостійником. За це одверто й щиро дякую Герцену і всім русским народникам». Він продовжував: «Їх писання навчили мене не лише любити свій народ, але й пишатися приналежністю до нього, працювати для його добра, боротися не лише за його культурну, але й політичну самостійність, вершком якої є власна держава у формі демократичної республіки».
Halyna Masliuk

01.01.2012 14:17
Якби Росія визнала всі пункти, зазначені в даній статті, відносини між нашими державами з давніх давен розвивалися би як дружні та добросусідські і сьогодні ми, українці, разом з друзями, росіянами, були би зовсім на іншому рівні. Адже нам є чому вчитися один в одного. Культура кожної сусідньої держави має вплив на нашу і навпаки, з плином часу збагачуючи її, так як природньо селекціонується і приживається найкраще, що можна запозичити. Заперечуючи та спотворюючи історичну правду, Росія, хворіючи імперською недугою, керуючись виключно діалектично-матеріалістичним розумінням законів розвитку суспільства, що завжди мають суб"єктивний відтінок, та нехтуючи незмінними законами природи, лише прискорює час свого краху. Для українського етносу однак це вимірюється століттями гонінь, болю, приниження тощо, що ніяк не сприяє налагодженню дружніх сусідських відносин. Таку очевидну істину невже важко збагнути з тим, щоб якнайшвидше повернути на шлях миру та злагоди, запоруки міцності та нормального розвитку обох етносів? Інтелектуальна еліта Росії минулих століть, але й сучасної доби є яскравим доказом правильності даних суджень. Скористаюся витримкою зі своєї Доповіді на річних зборах Світового Конґресу Українців 20-21 серпня 2009 р., де я наводила приклад становлення свідомості відомого українського діяча кінця ΧΙΧ - початку ΧΧ століття Никифора Григорієва: «Спершу я навіть не знав, - пише Н. Григоріїв, - що живу в Україні і разом з товаришами мріяв: «От якби нам в Україну поїхати». Лише згодом на запитання одного з учнів до вчителя історії і географії, де Україна, ми одержали дивну відповідь: «України нет, а ми жівьом на том месте, где она била». Формуючи свій світогляд під впливом російських народників Герцена, Чернишевського, Добролюбова (а не українських націоналістів, як помилково думають сьогоднішні опоненти), Григоріїв невтомно цитував О. Герцена: «Розв’яжімо їм руки, розв’яжімо язик. Нехай мова їх буде цілком вільною і нехай тоді вони скажуть своє слово, переступлять через батіг до нас, через папіжництво до вас (поляків) або, коли розумні, протягнуть руки нам обом на братній союз і на незалежність від обох». Або «…Проклята справа витравлювання цілого народу із сім’ї народів – не наша народня, руська справа… Чому нам не жити з Польщею, Україною, Фінляндією, як вільний з вільним, як рівний з рівним? Чому ми все повинні загарбувати собі в кріпацтво? Чим ми кращі за них?». Сам Григоріїв із захопленням каже: «Так писав один із видатніших русских політиків, основоположник русского визвольного руху», - і доходить висновку: «тому для мене ясно стало, що не змагатися за політичну незалежність України є політична нерозумність. Коли самі чесні руські вимагають захисту політичних інтересів України, то як цього не робити мені, українцеві. Я став свідомим українським націоналістом і самостійником. За це одверто й щиро дякую Герцену і всім русским народникам». Він продовжував: «Їх писання навчили мене не лише любити свій народ, але й пишатися приналежністю до нього, працювати для його добра, боротися не лише за його культурну, але й політичну самостійність, вершком якої є власна держава у формі демократичної республіки».
Halyna Masliuk

05.01.2012 14:26
Всё переставлено с ног на голову. Никогда Россия не воспринимала Украину врагом, по простой причине: никогда не было военных конфликтов. И наоборот: вся идеология «свидомых» украинцев – формирование из России образа врага. Статья и комментарии – тому пример. Много перечислено и многое, можно сказать. Скажу одно: о воровстве «наследия». До конца 19 века, никогда «свидомых» украинцев не интересовали ни летописи Киевской Руси – их хранили и переписывали в русских монастырях, ни другие прибамбасы. И вот вдруг, начиная с Грушевского, вспомнили, что это происходило на «нашей» территории. На самом деле «свидомым» украинцам не нужна Киевская Русь, она никак не коррелирует ни с «козацтвом», ни другими действительными характеристиками украинского этноса. Но это как говориться: не зъим так понадкусую.
Владимир Дубина

11.01.2012 14:06
Как создать образ врага? автор данного текста как раз наглядно это демонстрирует!Никто в России не относится к Украине, как в врагу, мы братские народы и должны быть вместе!
Dmitry E

17.01.2012 08:47
Странно было бы ожидать от кремлевских властителей чего- то другого.Столетиями вдалбливали в русские головы что Малороссия это часть Российской империи и вдруг сделать разворот на 180 градусов.Тем более сейчас, когда власть в руках русского неоимпериалиста.Не вина, а беда российского народа, что не только историю Украины,но зачастую и мировую историю он воспринимает с позиций самовлюбленных великодержавников.Но в наш информационный век такие номера так просто не проходят. Туповатый учащийся прочтет такую историю Украины и сочтет ее за правду. Думающий человек обязательно попробует узнать и другую точку зрения.Например, украинские националисты сотрудничали с немцами,а кто же тогда был в РОА генерала Власова? И так по каждому пункту. И много чего узнает нового и правдивого такой пытливый человек.Объективной информации в интернете, и не только, уйма.Было бы желание знать правду."Страна Моксель" - вот один из источников о том как возникло и откуда пошло российское государство. И такой информации надо побольше издавать для правдолюбцев в обеих странах.Не мешало бы украинскому радио создать русскоязычную программу для вещания в Россию по различным вопросам, в том числе и историческим. То что украинский МИД молчит по поводу таких российских учебников тоже нет ничего удивительного.На Печерских холмах в Киеве сидят такие же братья по разуму и убеждениям как и в московском Кремле.Кстати о братьях. Так ли хорош брат, говорящий тебе, что тебя не существует,твое " Я" не твое а мое. Ты бледная копия меня. Агов, отзовитесь братолюбцы! Много ли таких охочих быть без своего собственного "Я"? 

Джерело

Росія привела в Україну ескадрони смерті

23.04.2014, Олексій Заводюк 

Ще одне політичне вбивство вразило Україну. Вбито депутата міськради Горлівки Володимира Рибака.
Перед смертю депутата і ще одну людину ( на момент написання статті його ще не ідентифіковано) жорстоко катували. Безліч колотих та різаних ран, відрізані частини обличчя та тіла, розпоротий живіт.
Джерело " Цензор.Нет" в МВС каже про подробиці викрадення та вбивства депутата Горлівської міськради від партії "Батьківщина" Рибака, який відкрито вступив у конфлікт з бандитами, які намагалися зірвати прапор України, і ще одного українця, тіло якого поки не ідентифіковано. Катували жахливо. Краще ці фото нікому не бачити. Це робили не люди, а звірі. Палили вогнем, різали ножами... Експерти показують - чисто кавказький почерк. Кавказ в Донецькій області. Є два свідки, які бачили як катували цих людей в будівлі, яку контролюють "зелені чоловічки", що саме вони охороняли кімнату тортур. Зараз там же в Слов'янську зник американський журналіст і ще кілька громадян України.

На відео видно, як депутата викрадають російські терористи:



Більше відео про злочини російської воєнщини буде на нашому каналі You Tube. Підписуйтесь, буде дуже багато цікавого відео і не тільки з України. 



Викрадення та вбивства в Україну принесла Росія. Нічого подібного в Україні не було. Такі ж вбивства, що здійснюються російськими ескадронами смерті відбуваються в Чечні, Абхазії, Південній Осетії, Кабардино-Балкарії, Інгушетії, Дагестані. Тобто скрізь, де російська армія веде війну проти національно -визвольних рухів.

У статті «Російська армія найстрашніша армія в світі» я вже писав про російські ескадрони смерті :

«Ще одна небезпека, яка чекає людей, що потрапили під російську окупацію - ескадрони смерті. Ці ескадрони роблять російських окупантів страшнішими, ніж гітлерівці. У німців нічого подібного ніколи не було, росіяни практикують це на всіх окупованих територіях. Коли вони покидали чеченські селища в посадках знаходили цілі братські могили.
Ескадрони смерті на окупованих територіях з'являються відразу після входу російських військ. Спочатку пропадають люди нелояльні до окупантів, потім потенційно нелояльні, а потім пропадають ті, на кого прийшов донос або хто косо подивився на окупанта, простіше кажучи всі підряд.»

У зворотньому зв'язку на цю статтю від рашістів я отримав погрози, прокляття та ... повне підтвердження своєї правоти. У трьох окупованих містах проросійські бойовики ще навіть не ставши владою вже почали викрадення і вбивства людей.
Я нагадаю, що трохи більше місяця тому, подібним чином в Сімферополі був викрадений і замучений до смерті кримський татарин Аметов. Сиротами залишилося троє дітей. ЗМІ всього світу (за винятком російських) докладно висвітлювали цей злочин російських окупантів. Почерк абсолютно той же - демонстративне викрадення серед білого дня, жорстокі тортури і вбивство. Там, де Росія - там ескадрони смерті. Росія несе людям смерть.
Під час київського Майдану, підрозділ Беркут займався тим же, викраденнями та вбивствами людей. А навчали їх цього фахівці ФСБ з Росії. ФСБ змушене було підтвердити факт знаходження своїх співробітників в Києві під час Майдану. Хоча й без їх підтвердження достатньо свідчень їх перебування в Києві.

Під час сутичок на вулиці Грушевського були помічені російські снайпери, що розстрілювали людей з неймовірною жорстокістю. «Улюбленими» мішенями російських вбивць були журналісти, яким цілилися спеціально в очі. Саме цілеспрямована стрільба снайперів по очах і змусила повстанців одягнути захисні маски.

російські снайпери стріляли по очах

З'являється все більше свідчень того, що придушенням Майдану керував Путін та його банда, а Янукович був і залишається лише маріонеткою Кремля. Швидше за все перемога Майдану була сприйнята Путіним як особисту образу, звідси така жорстокість та ненависть оскаженілого гебіста по відношенню до України.

один з російських снайперів

Багатьох дурнуватих шанувальників російського світу вводить в оману зовнішність росіян. Зовні вони мало чим відрізняються від європейців, але от всередині - це найжорстокіші тварини, які не знають пощади ні до своїх, ні до чужих.
П'ята колона, яка живе в Україні та виступає за перетворення України на московську колонію, абсолютно усвідомлено бажає Україні звірств та вбивств, які принесе сюди Росія. Ці потвори не помиляються, вони не зомбовані і не обмануті, вони ненавидять Україну свідомо. І зла Україні вони бажають теж свідомо.

Висновки для України залишаються наступними
Перед Україною не стоїть вибір між Європою і Росією. Вибір стоїть між життям і смертю. Все російське в Україні має бути знищено, бо це окупаційне. Російська політична ідеологія - це варварство та божевільна жорстокість.
Всі, хто намагається проповідувати в Україні ідеї російського фашизму, повинні бути як мінімум позбавлені українського громадянства і права на політичну та громадську діяльність, тобто мати статус тварини, що не має права на людські права. А при повторенні рецидиву таких істот треба депортувати до Росії або відправляти у в'язницю. Будь-яка проросійська діяльність в Україні має розцінюватися як тероризм.
Якщо влада України продовжуватиме таку зрадницьку політику щодо п'ятої колони Кремля, це потрібно розцінювати як пособництво терористам та пасивну співучасть у їхніх злочинах.
Російська п'ята колона в особі Партії Регіонів та КПУ досі не заборонені. Якщо влада не хоче або не може діяти, українцям варто зібратися і влаштувати суд Лінча над особливо одіозними регіоналами та комуністами. Їхні будинки та бізнеси розташовані переважно в Києві, тож далеко їхати не доведеться.
Джерело

О НЕОБХОДИМОСТИ ВСЕОБЩЕГО ВООРУЖЕНИЯ НАРОДА УКРАИНЫ

Люстрація по-українськи

Судді відбулися переляком?
Після гучно розрекламованої люстрації служителі кривосуддя можуть спати спокійно.
Сергій ДОВГАЛЬ, Україна молода  

Українські судді справді можуть спати спокійно. Гучно розрекламований закон про їх люстрацію, тобто «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», насправді виявився таким собі легким переляком для людей у мантіях. Ще гірше — відвертою демонстрацією того самого вибіркового правосуддя вже стосовно самих суддів. І нарешті — новий закон є суто політичним, а не юридично виваженим документом, на який так сподівалося суспільство.

Ворон ворону очей не виклює

Головний люстратор України Єгор Соболєв називає цей закон величезним кроком, що обезголовить корупцію в судовій системі. «Це дійсно революційний закон, який надає нам великий шанс очистити суди і нарешті побудувати в Україні правосуддя», — вважає пан Соболєв. Але в дійсності звільнення всіх керівників судової системи здається фарсом. Бо голів судів, старих і перевірених, обирають самі ж судді цих судів. А ворон ворону ока не виклює.
Виникає питання: а чому законодавчо не визначити головами судів людей, які ніколи в житті не одягали суддівську мантію? Адже, згідно з Законом «Про судоустрій і статус суддів», ця посада є суто адміністративною, там не йдеться про якісь важелі впливу на прийняття рішень людьми у мантіях. Хоча зрозуміло, що в будь-якому суді голова за потреби «вирішує все».
Чи не стала гіркою наукою нещодавня новація щодо слідчих-суддів у КПК (набув чинності у 2012 р.)? За задумом авторів, слідчі-судді мали захищати права і свободи громадянина від сваволі слідства і прокуратури. У дійсності ж їх стали обирати з... самого складу цих судів, або навіть прокуратури. Десятиліттями в країні формувалася особливо небезпечна система, за якої суд і прокуратура — «близнюки-браття». Тобто абсолютно нічого не змінилося. Звідси й 0,2 відсотка виправдальних вироків в Україні.
На цьому тлі гучне звільнення всіх членів Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів насправді нічого не змінює. Бо нових членів знову ж обиратиме з’їзд суддів. Тобто свої своїх. Але чому б ці органи не сформувати з людей фахових, iз судовою системою не пов’язаних? Бо не секрет, що діяльність тієї ж Вищої кваліфікаційної комісії суддів уже давно перетворилася на фарс: на двісті подань громадян щодо притягнення до відповідальності суддів за неправосудні рішення ВККС притягала до дисциплінарної відповідальності щонайбільше десяток.
Невже не вистачає люстраційного досвіду інших країн? Так, у Чехії люстрацію суддів почали з призначення головою Верховного Суду знаного адвоката. В Сінгапурі судову реформу почали з ліквідації судової системи взагалі, а новими суддями також стали «кращі адвокати».
В Україні ж система кривосуддя поки що навіть не похитнулася, а судді обійшлися легким переляком. За свідченнями багатьох адвокатів, саме через переляк вони спочатку намагатися судити за законом. Але переконавшись, що геть нічого не змінюється, заспокоїлись. Автори революційної люстрації мають усвідомити, що судова система в Україні зовсім не погана і нікчемна — її немає взагалі. Тому й реформуванню не підлягає.

Заборонити «перевірку»

Знаковими прикладами вибіркового правосуддя «злочинного режиму Януковича» стали процеси над Юлією Тимошенко та Юрієм Луценком. Але то була лише вершина айсберга. Що вже говорити про десятки, сотні тисяч пересічних людей! Здавалося б, люстрація мала б подолати це ганебне явище. Але де там... Вчитуєшся в текст «революційного» закону — і оте вибіркове правосуддя бачиш неозброєним оком. Бо перевірятимуть тільки носіїв мантії в судах загальної юрисдикції (це при тому, що рішення про заборону майданів ухвалювали суди адміністративні). Крім цього, перевірці підлягають тільки судді, які ухвалили рішення стосовно осіб, що визнані політичними в’язнями, за дії, пов’язані з їхньою політичною та громадською діяльністю; участю у масових акціях тощо. А як же бути з підсудними, які ні за що позбавлені волі, власності, майна? Виходить, що вони опинилися поза «політичною доцільністю»?
Здоровим глуздом не збагнути й уведене в ужиток новим законом поняття «перевірка». Що це таке? Якими нормами закону регламентується і обрамляється в чіткі критерії? Та ніякими. Бо саме поняття «перевірка» перекочувало у новий закон зі старої тоталітарної системи. Для прикладу, коли у судах підсудні заявляли, що зізналися у скоєнні злочину внаслідок тортур, служителі Феміди «для годиться» апелювали до органів прокуратури. Відповіді ж отримували під копірку: перевірка такі факти не підтвердила. Справді, і вівці цілі, і вовки ситі. Часто такі перевірки зводилися до того, що прокурорські питали потенційних катів: тортури були? Ті ж божилися, що нічого подібного не коїли.
І це при тому, що у вищезгадуваному, хоча й не бездоганному КПК милого прокурорам поняття «перевірка» не було. Слідчий мав одразу вносити повідомлення про тортури до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а висновок про наявність чи відсутність кримінального правопорушення мав робити лише на підставі слідчих дій (допиту, огляду документів, обшуку тощо). Тому нові підходи повинні базуватися на забороні поняття «перевірка», яка часто перетворюється на відписку «факти не підтвердилися», що оскарженню не підлягає.

Люстрація по-справжньому

Саме тому країна потребує не подовження життя «вибіркового правосуддя», яке стосуватиметься не тільки євромайданівців, а всіх поголовно з чіткими критеріями оцінки діянь, а точніше, злодіянь всіх суддів, а з ними й прокурорів. Однією з таких точок відліку мають стати рішення Європейського суду з прав людини, на чому наполягає, зокрема, Юрій Луценко. Тобто, якщо ця поважна інституція визнає хоча б одне рішення українських судів таким, що ухвалене з порушенням основоположних прав людини, то ці служителі Феміди, а з ними й прокурори, мають бути негайно відсторонені від своїх посад і притягнуті до відповідальності. Навіть якщо хтось із них устиг вийти на заслужений відпочинок. Таких осіб треба карати ще й зниженням пенсій до рівня мінімальних по Україні. І такий критерій оцінки діянь суддів є об’єктивним.
По-друге, варто «згадати» про існування ст. 375 КК (постановлення суддею завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови), дотепер фактично «мертвої». Про що йдеться — гранично чітко пояснюється в науково-практичному коментарі до цієї норми закону: «Неправосудним є судове рішення, в якому завідомо неправильно застосовано норму матеріального права, яке постановлено з грубим порушенням норм процесуального права або в якому завідомо є невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи».
Зрозуміло, що під дію цієї статті залюбки потрапляють добрі 95 відсотків суддів України. Страшно, чи не так? Адже роками, десятиліттями нас судили ті, за ким навпаки лава підсудних плаче. Служителі кривосуддя були абсолютно впевнені у своїй безкарності. Тому революційні зміни справді назріли. І ніякими напівзаходами тут не обійтися. Навіть якщо гучно називати новий люстраційний закон, який залишає абсолютно непорушною саму систему, революційним... 

Статті по темі

Тим, хто доживе до виборів, присвячується (17.04.2014)

НОВИНИ ПЛЮС (04.04.2014)

Перший — пішов! (04.04.2014)

Олігарха чекають у Чикаго (04.04.2014)

Автогігантів під «відкат» (04.04.2014)

Потягнути за Бакуліна… (25.03.2014)

Усе нажите за Януковича (25.03.2014)

Мільйони Тимошенко (19.03.2014)

Фальсифікатор Захарченко (19.03.2014)

НОВИНИ ПЛЮС (19.03.2014)

Джерело