Україна – не Європа

24.10.2009, Сергій Воропаєв, УНІАН     

Цей парафраз з Леоніда Кучми з’явився у заголовку не дарма, адже і ця людина, що на цей час найдовше очолювала українську державу, доклала чимало зусиль не лише для того, щоб Україна була не Росією, але й до того, щоб не стала Європою. Зокрема, консервуванням радянського типу управління країною та системи функціонування суспільства і громадських інституцій. Разом з тим, 5 років, що минули з моменту завершення “ери Кучми”, здається тільки ще більше віддалили Україну від мети побудувати справжнє демократичне суспільство, навіть, незважаючи на певні зовнішні ознаки свободи і демократії.

Відомий сатирик Михайло Жванецький якось сказав: “Наша свобода нагадує світлофор, у якого горять три вогні одразу”. І ця фраза якнайбільше відповідає тому, що ми бачимо кожного дня навколо себе – на вулицях, на екранах телевізорів, на шпальтах газет. І цей результат є нічим іншим, як ототожнюванням поняття “свобода” з поняттям “безвідповідальність”, яке відбувається на будь-якій сходинці суспільної драбини, починаючи від самого верху і до самого низу. Достатньо проаналізувати хоча б найголовніше, за оцінками нинішнього Президента, його власне досягнення в області демократизації країни – свободу преси. Ще від самого першого скандалу навколо сина Віктора Ющенка Андрія, якому “найперший український демократ” привселюдно рекомендував “ставити перед мордами журналістів” рахунки за свої вечері в ресторанах, Президент фактично продемонстрував, що, самою першою свободою, яку він досягнув, стала свободи влади від преси. Адже вже зсередини 2005 року влада фактично перестала реагувати на будь-які критичні чи “викривальні” матеріали, що з’являлися у ЗМІ. Чи йшлося про історію із неіснуючим дипломом Колумбійського університету Романа Зварича, чи про відповідність видатків на недешевий “Louis Vuitton” задекларованим офіційно прибуткам Юлії Тимошенко , чи про незадовільну роботу місцевих органів влади – результат всюди один: “Пишіть, пишіть, ваші матеріали нас зовсім не турбують”.

Безвідповідальність політиків та владної верхівки, як за свої обіцянки, так і за свої дії, часом протизаконні, дуже швидко стало правилом для всього українського суспільства, що і не дивно: якщо це можна Президенту, прем’єру, спікеру тощо (потрібне підкреслити, або додати своє), чому не можна мені? В сухому залишку маємо країну з однією з найстрашніших статистик дорожньо-транспортних пригод в Європі, країну, в якій все вирішується “по понятіям”, “по знайомству”, або за гроші, а не по закону, країну, в який на сьогодні некомфортно не лише жити, але й помирати. Ми живемо в країні, Президент якої, хоч і є гарантом Конституції, але сам постійно порушує Основний закон; красиво розмірковує вголос про моральність, чесність та європейські цінності і водночас – не соромиться називати людей злочинцями без будь-якого вироку суду, а лише за якимись ніким не доведеними обвинуваченнями чи наклепами; в країні де прем’єр-міністри, незалежно від прізвищ, замість реформ займаються популізмом та виконанням передвиборчих обіцянок, розданих різноманітним спонсорам своїх політичних проектів, не замислюючись над тим, чого це коштуватиме для країни; в країні, в який весь сучасний політикум, принаймні всі ті, хто найчастіше “на слуху”, живуть за чудово сформованим Джорджем Оруеллом в його “1984” принципом: “Мета влади – влада”.

Французька жартівлива приказка стверджує: “Політики – як підгузки. Їх треба регулярно міняти і з тих самих причин”. Наших політиків за 18 років незалежності ми фактично не поміняли ще й жодного разу, бо всі ті зміни, що відбувалися на владному Олімпі нічим іншим, як звичайною ротацією, назвати не можна. У підсумку – вся країна просякнута неприємною рідиною з характерним ароматом, і найяскравішим тому підтвердженням є цьогорічний початок виборчої кампанії. Вже від перших з’їздів Народної партії та Партії регіонів з їх одноголосним висуванням кандидатами в Президенти відповідно Володимира Литвина та Віктора Януковича, потягнуло “совком”. Але найдальше них всіх вирішила просунутися Юлія Тимошенко, яка проведе з’їзд свого Блоку просто неба на Майдані Незалежності в Києві, аж ніяк не піклуючись хоча б про зовнішню легітимність цієї події. Ба більше, крокуючи в ногу (чи точніше слід у слід) за Президентом Білорусі Олександром Лукашенком наша кандидат в потенційні диктатори вирішила заснувати Українські народні збори, щоб зробити вигляд своєї всенародної підтримки. Втім, це все ще квіточки, хоча і перші ягідки у вигляді компроматів вже почали отруювати навколо себе все, що можливо і неможливо.

Без сумніву, на час написання цього матеріалу, найбруднішим став так званий “педофільський” скандал, який підтвердив правомірність зацитованого вище французького прислів’я. За останні два тижні що тільки не обговорювалося в українському інформаційному просторі відносно цього скандалу, починаючи від його можливих фігурантів з депутатськими мандатами, завершуючи тим, кому було вигідно втягнути депутатів від БЮТ в його орбіту з пропозицією десятків можливих сценаріїв. І практично нічого не було сказано про дві речі, які б мали хвилювати насправді демократичне суспільство. Перша з них – жахлива – полягає в нещасних дітях, які є найбільш постраждалими в цій справі. По-перше тому, що вони зазнали насильства, і не має значення чи то було насильство фізичне, чи виключно психологічне (адже відомо, що дітей можна примусити “давати потрібні свідчення”) чи і одне, і друге водночас, а по-друге, тому що їх імена стали відомими на всю країну, в тому числі, через окремих колег по цеху, які також сплутали свободу з безвідповідальністю. Друга – просто серйозна – полягає в тому нищівному ударі, який цим скандалом було завдано по іміджу дитячого табору “Артек”, як в Україні, так і в світі. Про силу цього удару розповідали знайомі дипломати: “Артек” був одним з тих позитивів, завдяки якому ми намагалися в тому числі сприяти покращенню іміджу України, аж раптом тепер, коли газети пишуть про те, що цей дитячий центр є нічим іншим, як розсадником дитячої порноіндустрії... хто туди поїде, і як сприйматимуть Україну в цілому?”. При цьому, рівень недовіри до будь-яких інститутів влади в українському суспільстві виріс настільки, що практично всі впевнені – винних не буде ні знайдено, ні покарано, або покарано не тих, знову, як за Михайлом Жванецьким : “Ми і так судимо не тих, хто винен, а тих, кого упіймали”...

На жаль, після 18 років незалежності, доводиться із сумом констатувати, що побудувати справжнє демократичне суспільство нам так і не вдалося, а точніше, навіть не вдалося розпочати будівництво, хоча зруйнувати ми встигли практично все до підвалин. Корупція, хабарництво, практично повна відсутність громадянського суспільства – ось результати безвідповідальності, що накрила собою всіх, починаючи з владної верхівки і завершуючи кожним простим українцем. Можливо, все було б дещо інакше, якби з перших років незалежності в країні було проведено повноцінну люстрацію, однак, історія не знає умовного способу. В анамнезі ж хворого на ім’я Україна, здається, вже з’явився запис про те, що дитячі хвороби демократії стали смертельно небезпечними, і без реанімації не обійтися. Інакше, ми так ніколи і не станемо справжніми європейцями, залишившись ними лише за географічною ознакою.

Як «віджимали» «Межигір’я»

10 державних діячів, які допомагали Януковичу (ДОКУМЕНТИ)

 

30.04.2014, Олексій Бик, Главком

 

Коли ми згадуємо режим Януковича – ми неминуче згадуємо і «Межигір’я», яке стало символом жадібності та безкарності вищих посадових осіб держави. Віктор Янукович вподобав державну резиденцію в Нових Петрівцях настільки, що навіть після ганебної втечі до Росії не полишає думок відсудити її в України.
Цинізм способу, в який «Межигір’я» було «віджате» у держави, полягає в тому, що у цій корупційній схемі були задіяні не лише соратники Віктора Януковича, але і його номінальні опоненти з «помаранчевої» команди.
Історія поневірянь «Межигір’я» у державній власності починається двадцять років тому. 19 січня 1994 року Кабінет міністрів своєю постановою затверджує список державних резиденцій, серед яких окремим пунктом - «всі об’єкти, розташовані на території урочищ «Межигір’я» та «Валки». Підписував цю постанову виконуючий обов’язки прем’єр-міністра Юхим Звягільський, один з «червоних директорів», який дожив у політиці до цього часу і є членом фракції Партії регіонів у парламенті.
Віктор Янукович оселився в «Межигір’ї» приблизно на межі 1999 і 2000 років, як сам про це заявляв у інтерв’ю ВВС. А після приходу Януковича на посаду прем’єр-міністра у 2002 році Фонд держмайна на чолі з нині народним депутатом Михайлом Чечетовим віддав Януковичу у користування будинок №20 на території Межигір’я. Наступного року Віктор Янукович через благодійний фонд «Відродження України» взяв цей будинок у оренду на 50 років, а з ним і 3 га землі.
За ці кілька років старий будиночок знесли, а на його місці почали зводити новий, достойний того, щоб у ньому жила така поважна людина, як Віктор Федорович. Одночасно почалася підготовка до приватизації.
27 серпня 2004 р. Державне управління справами, очолюване одіозним і легендарним Ігорем Бакаєм, своїм розпорядженням виділило частину майна будинку відпочинку «Пуща-Водиця» і на цій основі створило будинок відпочинку «Межигір’я».
Вже двома тижнями пізніше (що саме по собі підозріло в умовах повільної бюрократичної машини українських органів державної влади) Кабінет міністрів передав новостворений будинок відпочинку на баланс Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату КМУ. Оскільки головою уряду в цей час був сам Віктор Янукович (його ж підпис стоїть під розпорядженням), то мова йде про те, що голова уряду банально вивів майно ДУС у своє підпорядкування. Це типова корупційна ознака, коли керівник відомства орендує у свого ж відомства майно, до того ж за нереально заниженими цінами. Благодійний фонд «Відродження України» платив у бюджет за Межигір’я по 3,14 грн за сотку землі, при тому, що ринкова ціна на той час обчислювалася тисячами доларів.

Після перемоги Помаранчевої революції нова влада взялася повертати резиденцію до державної власності.
В цей час Генпрокуратура (її очолював Святослав Піскун) вже оскаржувала передачу оренди Межигір’я. 10 травня 2005 року Господарський суд Києва скасував відповідний договір оренди, але Янукович оскаржив це рішення у суді.

Лише 12 жовтня 2005 року до уряду Юрія Єханурова звернулося ДУС із проханням повернути до свого відомства резиденцію «Межигір’я». 27 жовтня Єхануров підписав відповідне розпорядження. З усіх відомств, що погоджували цей документ, візувати його відмовився лише Фонд держмайна, яким на той час керувала соціалістка Валентина Семенюк. «До завершення роботи робочої групи з питань подальшого функціонування ДУС, розгляд передачі зазначеної бази відпочинку є передчасним», - відповіла Семенюк у листі міністру економіки Арсенію Яценюку.

Далі доля зробила карколомний поворот і Віктор Янукович, який ще зовсім недавно переховувався у Чехії, не тільки повернувся до великої політики, але й на чолі Партії регіонів виграв вибори 2006 року. Після тривалої коаліціади СПУ Олександра Мороза зрадила партнерів по Майдану і пішла в коаліцію до Партії регіонів та КПУ. Новим головою Кабміну став Віктор Янукович.
Наслідком повернення до влади старої команди стало скасування Вищим господарським судом рішення Господарського суду Києва про розірвання договору оренди Межигір’я. Справу повернули на повторний розгляд, а у березні 2007 року – закрили через те, що Кабмін відкликав свій позов. Інтереси уряду в суді захищала заступник міністра КМУ Олена Лукаш, яка в другому уряді Азарова дослужилася до міністра юстиції.
Однак країна в той час переживала чергову політичну кризу. Віктор Ющенко, намагаючись реалізувати право президента розпускати парламент, клепав накази про розпуск і призначення позачергових виборів зі швидкістю друкарського верстата. Ситуація ставала непередбачуваною, і потрібно було поспішати. Тому Янукович запустив процедуру, яка дозволила йому вивести Межигір’я з державної власності.
24 квітня 2007 року керівник ДУС Ігор Тарасюк звернувся до прем’єр-міністра Віктора Януковича з пропозицією виключення з переліку державних дач «Резиденції Межигір’я» - «з метою економії бюджетних коштів та оптимізації витрат на утримання державних резиденцій». Наприкінці липня усі формальності в цьому питанні було закінчено відповідною постановою Кабміну.

6 червня 2007 року Кабмін видав розпорядження «Про передачу майна до сфери управління Міністерства охорони навколишнього середовища України», яке, попри відсутність згадки у назві, стосувалося саме Межигір’я. Розпорядження без заперечень чи зауважень візували і міністр юстиції Олександр Лавринович, і міністр економіки Анатолій Кінах, і голова ФДМ Валентина Семенюк, яка раніше відмовлялася візувати розпорядження КМУ про повернення Межигір’я до відомства ДУС.

Міністерством охорони навколишнього середовища на той час командував нині покійний Василь Джарти, людина з далекого і не завжди прозорого минулого Віктора Януковича. У 2005 році він очолював виборчий штаб ПР, а в останні роки перед смертю (17 серпня 2011 р.) представляв інтереси Сім’ї в Криму в якості голови тамтешнього уряду.
Міністерство, яке очолював Джарти, вже через місяць після отримання на свій баланс Межигір’я запустило процес нарощування статутного фонду НАК « Надра України», у зв’язку з чим передало до статутного фонду НАК «Межигір’я».

«Надра України» з січня 2007 року очолював Едуард Ставицький. Той самий, якому судилося стати останнім міністром енергетики та вугільної промисловості в уряді Азарова та шокувати світ знахідками, що потрапили до рук правоохоронців при обшуку його квартири – майже 50 кг золота, 5 млн доларів готівкою та різних коштовностей ще на кілька мільйонів.
21 вересня 2007 року «Межигір’я» перейшло до НАК, а вже 25 вересня виконком сільради Нових Петрівців, де розташована резиденція, проводить блискучу спецоперацію, аналогів якій, мабуть, в новітній історії України нема. За один день «Надра України» отримали свідоцтво на право власності на Межигір’я та звіт про незалежну оцінку майна. Будь-хто, хто пробував оформити право власності на будь-яку нерухомість, підтвердить, що цей процес може тягнутися місяцями і навіть роками – якщо, звісно, не використовувати «прискорювачі» у вигляді хабарів чи високих покровителів.
«Надра України» на чолі зі Ставицьким того ж дня, 25 вересня, вивели Межигір’я з державної власності. НАК уклала договір міни з нікому невідомим ТОВ «Медінвестстрой», обмінявши Межигір’я на два закинуті будинки на Парковій дорозі у Києві.
Вже наступного дня Кабмін відібрав у НАК «Надра України» ці два будинки і передав їх до Держуправління справами.
Ці дні, 25-26 вересня 2007 року, були обрані днями проведення спецоперації з при(х)ватизациї Межигір’я не випадково. 26 вересня відбулося останнє засідання уряду Януковича перед достроковими виборами, результати яких передбачити не міг тоді ніхто. Тому Янукович поспішав власноруч вирішити своє житлове питання.
Віктор Ющенко з весни 2007 року намагався розпустити парламент, однак уряд Януковича, для якого перевибори означали відставку та ймовірне відсторонення від фінансових потоків, відмовлявся виділяти гроші на проведення позачергових парламентських виборів. І фактично Янукович погодився розблокувати процесс лише після того, як справа з резиденцією була вирішена.
У подальшому новий власник Межигір’я ТОВ «Медінвестстрой» оскаржив угоду з НАК «Надра України» у суді, але програв як у першій інстанції, так і в апеляції. Ймовірно, зроблено це було умисно – для того, щоб в силу вступило судове рішення, яке б легалізувало виведення Межигір’я з державної власності. А вже за місяць потому ТОВ «Медінвестстрой» продав резиденцію ТОВ «Танталіт», яке таким чином отримало статус добросовісного набувача права власності, і оскаржити крадіжку Межигір’я правовими способами стало неможливо.
Дійові особи операції «Межигір’я»:
1. Михайло Чечетов. Голова ФДМ, який у 2002 році віддав Януковичу у користування будинок №20 на території Межигір’я. Наступного року Віктор Янукович через благодійний фонд «Відродження України» взяв цей будинок у оренду на 50 років.
2. Ігор Бакай. Голова ДУС, який у 2004 році виділив частину майна будинку відпочинку «Пуща-Водиця» і на цій основі створив будинок відпочинку «Межигір’я».
3. Валентина Семенюк. Голова ФДМ у 2005-2007 роках. У 2005 р. намагалася перешкодити поверненню Межигір’я з відомства Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату КМУ до ДУС, а у 2007 р. погодила передачу резиденції Міністерству охорони навколишнього середовища.
4. Василь Джарти. Міністр охорони навколишнього середовища у 2006-2007 рр. Забезпечив передачу Межигір’я з відання Міністерства охорони навколишнього середовища до НАК «Надра України» під приводом необхідності збільшення статутного капіталу НАК.
5. Едуард Ставицький. Голова правління НАК «Надра України» у 2007-2010 рр. До приходу на посаду працював радником Василя Джарти. Ставицький виконав найважливішу, найризикованішу та найвідповідальнішу роль у виведенні Межигір’я з державної власності. 25 вересня НАК уклала договір міни з ТОВ «Медінвестстрой», обмінявши Межигір’я на два закинуті будинки на Парковій дорозі у Києві.
6. Віктор Ющенко. Президент України у 2005-2010 рр. Ющенко, очевидно, знав про намагання Януковича отримати Межигір’я у приватну власність. Але необхідність розблокувати проведення позачергових виборів змусила президента закрити очі на оборудку?
7. Ігор Тарасюк. Керівник ДУС у 2005-2010 рр. У 2007 р. ініціював позбавлення Межигір’я статусу державної резиденції, що дало можливість у подальшому вивести урочище з державної власності.
8. Анатолій Кінах. Міністр економіки у другому уряді Януковича в 2006-2007 рр. Погодив передачу резиденції Міністерству охорони навколишнього середовища для подальшого виведення з-під власності держави. Єдиний, хто усі документи по Межигір’ю візував особисто, не покладаючись на заступників.
9. Олександр Лавринович. Міністр юстиції у другому уряді Януковича в 2006-2007 рр. Погодив передачу резиденції Міністерству охорони навколишнього середовища для подальшого виведення з-під власності держави.
10. Олена Лукаш. Перший заступник міністра Кабінету міністрів у 2006-2007 рр. Представляла інтереси держави у справі про скасування договору оренди Межигір’я. Відкликала позов Кабміну, тим самим додатково легалізувала договір оренди через судовий вирок.

Джерело

Люстрація по-українськи

Судді відбулися переляком?
Після гучно розрекламованої люстрації служителі кривосуддя можуть спати спокійно.
Сергій ДОВГАЛЬ, Україна молода  

Українські судді справді можуть спати спокійно. Гучно розрекламований закон про їх люстрацію, тобто «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», насправді виявився таким собі легким переляком для людей у мантіях. Ще гірше — відвертою демонстрацією того самого вибіркового правосуддя вже стосовно самих суддів. І нарешті — новий закон є суто політичним, а не юридично виваженим документом, на який так сподівалося суспільство.

Ворон ворону очей не виклює

Головний люстратор України Єгор Соболєв називає цей закон величезним кроком, що обезголовить корупцію в судовій системі. «Це дійсно революційний закон, який надає нам великий шанс очистити суди і нарешті побудувати в Україні правосуддя», — вважає пан Соболєв. Але в дійсності звільнення всіх керівників судової системи здається фарсом. Бо голів судів, старих і перевірених, обирають самі ж судді цих судів. А ворон ворону ока не виклює.
Виникає питання: а чому законодавчо не визначити головами судів людей, які ніколи в житті не одягали суддівську мантію? Адже, згідно з Законом «Про судоустрій і статус суддів», ця посада є суто адміністративною, там не йдеться про якісь важелі впливу на прийняття рішень людьми у мантіях. Хоча зрозуміло, що в будь-якому суді голова за потреби «вирішує все».
Чи не стала гіркою наукою нещодавня новація щодо слідчих-суддів у КПК (набув чинності у 2012 р.)? За задумом авторів, слідчі-судді мали захищати права і свободи громадянина від сваволі слідства і прокуратури. У дійсності ж їх стали обирати з... самого складу цих судів, або навіть прокуратури. Десятиліттями в країні формувалася особливо небезпечна система, за якої суд і прокуратура — «близнюки-браття». Тобто абсолютно нічого не змінилося. Звідси й 0,2 відсотка виправдальних вироків в Україні.
На цьому тлі гучне звільнення всіх членів Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів насправді нічого не змінює. Бо нових членів знову ж обиратиме з’їзд суддів. Тобто свої своїх. Але чому б ці органи не сформувати з людей фахових, iз судовою системою не пов’язаних? Бо не секрет, що діяльність тієї ж Вищої кваліфікаційної комісії суддів уже давно перетворилася на фарс: на двісті подань громадян щодо притягнення до відповідальності суддів за неправосудні рішення ВККС притягала до дисциплінарної відповідальності щонайбільше десяток.
Невже не вистачає люстраційного досвіду інших країн? Так, у Чехії люстрацію суддів почали з призначення головою Верховного Суду знаного адвоката. В Сінгапурі судову реформу почали з ліквідації судової системи взагалі, а новими суддями також стали «кращі адвокати».
В Україні ж система кривосуддя поки що навіть не похитнулася, а судді обійшлися легким переляком. За свідченнями багатьох адвокатів, саме через переляк вони спочатку намагатися судити за законом. Але переконавшись, що геть нічого не змінюється, заспокоїлись. Автори революційної люстрації мають усвідомити, що судова система в Україні зовсім не погана і нікчемна — її немає взагалі. Тому й реформуванню не підлягає.

Заборонити «перевірку»

Знаковими прикладами вибіркового правосуддя «злочинного режиму Януковича» стали процеси над Юлією Тимошенко та Юрієм Луценком. Але то була лише вершина айсберга. Що вже говорити про десятки, сотні тисяч пересічних людей! Здавалося б, люстрація мала б подолати це ганебне явище. Але де там... Вчитуєшся в текст «революційного» закону — і оте вибіркове правосуддя бачиш неозброєним оком. Бо перевірятимуть тільки носіїв мантії в судах загальної юрисдикції (це при тому, що рішення про заборону майданів ухвалювали суди адміністративні). Крім цього, перевірці підлягають тільки судді, які ухвалили рішення стосовно осіб, що визнані політичними в’язнями, за дії, пов’язані з їхньою політичною та громадською діяльністю; участю у масових акціях тощо. А як же бути з підсудними, які ні за що позбавлені волі, власності, майна? Виходить, що вони опинилися поза «політичною доцільністю»?
Здоровим глуздом не збагнути й уведене в ужиток новим законом поняття «перевірка». Що це таке? Якими нормами закону регламентується і обрамляється в чіткі критерії? Та ніякими. Бо саме поняття «перевірка» перекочувало у новий закон зі старої тоталітарної системи. Для прикладу, коли у судах підсудні заявляли, що зізналися у скоєнні злочину внаслідок тортур, служителі Феміди «для годиться» апелювали до органів прокуратури. Відповіді ж отримували під копірку: перевірка такі факти не підтвердила. Справді, і вівці цілі, і вовки ситі. Часто такі перевірки зводилися до того, що прокурорські питали потенційних катів: тортури були? Ті ж божилися, що нічого подібного не коїли.
І це при тому, що у вищезгадуваному, хоча й не бездоганному КПК милого прокурорам поняття «перевірка» не було. Слідчий мав одразу вносити повідомлення про тортури до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а висновок про наявність чи відсутність кримінального правопорушення мав робити лише на підставі слідчих дій (допиту, огляду документів, обшуку тощо). Тому нові підходи повинні базуватися на забороні поняття «перевірка», яка часто перетворюється на відписку «факти не підтвердилися», що оскарженню не підлягає.

Люстрація по-справжньому

Саме тому країна потребує не подовження життя «вибіркового правосуддя», яке стосуватиметься не тільки євромайданівців, а всіх поголовно з чіткими критеріями оцінки діянь, а точніше, злодіянь всіх суддів, а з ними й прокурорів. Однією з таких точок відліку мають стати рішення Європейського суду з прав людини, на чому наполягає, зокрема, Юрій Луценко. Тобто, якщо ця поважна інституція визнає хоча б одне рішення українських судів таким, що ухвалене з порушенням основоположних прав людини, то ці служителі Феміди, а з ними й прокурори, мають бути негайно відсторонені від своїх посад і притягнуті до відповідальності. Навіть якщо хтось із них устиг вийти на заслужений відпочинок. Таких осіб треба карати ще й зниженням пенсій до рівня мінімальних по Україні. І такий критерій оцінки діянь суддів є об’єктивним.
По-друге, варто «згадати» про існування ст. 375 КК (постановлення суддею завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови), дотепер фактично «мертвої». Про що йдеться — гранично чітко пояснюється в науково-практичному коментарі до цієї норми закону: «Неправосудним є судове рішення, в якому завідомо неправильно застосовано норму матеріального права, яке постановлено з грубим порушенням норм процесуального права або в якому завідомо є невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи».
Зрозуміло, що під дію цієї статті залюбки потрапляють добрі 95 відсотків суддів України. Страшно, чи не так? Адже роками, десятиліттями нас судили ті, за ким навпаки лава підсудних плаче. Служителі кривосуддя були абсолютно впевнені у своїй безкарності. Тому революційні зміни справді назріли. І ніякими напівзаходами тут не обійтися. Навіть якщо гучно називати новий люстраційний закон, який залишає абсолютно непорушною саму систему, революційним... 

Статті по темі

Тим, хто доживе до виборів, присвячується (17.04.2014)

НОВИНИ ПЛЮС (04.04.2014)

Перший — пішов! (04.04.2014)

Олігарха чекають у Чикаго (04.04.2014)

Автогігантів під «відкат» (04.04.2014)

Потягнути за Бакуліна… (25.03.2014)

Усе нажите за Януковича (25.03.2014)

Мільйони Тимошенко (19.03.2014)

Фальсифікатор Захарченко (19.03.2014)

НОВИНИ ПЛЮС (19.03.2014)

Джерело

Українська революція: бандити воюють з бандитами

16.04.2014

Президент Чехії: Суть української революції в тому, що тут воюють бандити з бандитами.

Земан зазначив, що на сьогодні ніхто не зможе допомогти Україні.

Україні потрібен сильний лідер, а не хтось із бандитів, які правили раніше, навіть якщо це була жінка з ангельським обличчям і косою. Про це заявив чеський президент Мілош Земан на зустрічі зі студентами, повідомляє УНН з посиланням на "Радіо Прага"."Суть української революції в тому, що тут воюють бандити з бандитами. Україні потрібен сильний лідер, а не хтось із бандитів, що правили раніше, навіть якщо це була жінка з ангельським обличчям і косою", - сказав він.Крім того, М.Земан зазначив,  що на сьогодні ніхто не зможе допомогти Україні."Ні Чехія, ні навіть Євросоюз не можуть сьогодні допомогти Україні. Така допомога зникла б у кишенях олігархів, і до нормальних людей вона не потрапила б. України повинна реформуватися", - сказав президент.Нагадаємо, напередодні М.Земан висловив думку, що Україна зможе вступити в Євросоюз "не раніше, ніж років через п'ятнадцять".

Джерело

Міхаїл Саакашвілі Автор: Міхаїл Саакашвілі Вы должны поверить в себя, Украина победит Россию и удивит весь мир То, что произошло в Крыму – полное изменение мирового порядка. Россия – страна, которая находится в упадке по всем параметрам – демографическим, культурным, экономическим. И у нее сейчас есть очень нервное, агрессивное руководство, которое на все готово пойти, чтобы спасти свою власть. Крым не только не означает усиление Путина – это реально начало конца его правления. Вы освободите и свою территорию, и мы освободим нашу территорию. Крым не потерян, это Путин потерял голову! Украина страна с огромной энергией. Дух Майдана, который здесь присутствовал, его нужно перевести на уровень международных отношений. Самое важное, что не оценивает Путин в Украине – это человеческий фактор. Вы нация с огромным потенциалом, свободолюбивая нация. А он вообще не понимает, что означает стремиться к свободе. Украина поменяет Россию. Этого не хочет Путин, и даже многие украинцы не готовы к такой миссионерской миссии, но это неизбежный процесс. Если Украина проведет реформы, что неизбежно, она не только вернет утраченные территории, но и закончит с российским империализмом и правлением Путина. Вы должны поверить в себя, России не одолеть Украину. Уровень Майдана был настолько выше средних митингов в мире, которые я видел, а знаю, какие обычно люди на митингах. Я увидел огромный энтузиазм, интеллектуальную молодежь, которая может стать новой политической элитой. Политики должны это понять, поверить в свой народ, в молодежь. Не смотрите ни на кого. Европейцы вам должны предоставить лучшие условия – вы погибали под европейским флагом, какой еще европеец сейчас будет это делать? Украина удивит весь мир, сможет перевернуть горы. Тримайтесь!Джерело: fakty.ictv.ua

Міхаїл Саакашвілі Автор: Міхаїл Саакашвілі Вы должны поверить в себя, Украина победит Россию и удивит весь мир То, что произошло в Крыму – полное изменение мирового порядка. Россия – страна, которая находится в упадке по всем параметрам – демографическим, культурным, экономическим. И у нее сейчас есть очень нервное, агрессивное руководство, которое на все готово пойти, чтобы спасти свою власть. Крым не только не означает усиление Путина – это реально начало конца его правления. Вы освободите и свою территорию, и мы освободим нашу территорию. Крым не потерян, это Путин потерял голову! Украина страна с огромной энергией. Дух Майдана, который здесь присутствовал, его нужно перевести на уровень международных отношений. Самое важное, что не оценивает Путин в Украине – это человеческий фактор. Вы нация с огромным потенциалом, свободолюбивая нация. А он вообще не понимает, что означает стремиться к свободе. Украина поменяет Россию. Этого не хочет Путин, и даже многие украинцы не готовы к такой миссионерской миссии, но это неизбежный процесс. Если Украина проведет реформы, что неизбежно, она не только вернет утраченные территории, но и закончит с российским империализмом и правлением Путина. Вы должны поверить в себя, России не одолеть Украину. Уровень Майдана был настолько выше средних митингов в мире, которые я видел, а знаю, какие обычно люди на митингах. Я увидел огромный энтузиазм, интеллектуальную молодежь, которая может стать новой политической элитой. Политики должны это понять, поверить в свой народ, в молодежь. Не смотрите ни на кого. Европейцы вам должны предоставить лучшие условия – вы погибали под европейским флагом, какой еще европеец сейчас будет это делать? Украина удивит весь мир, сможет перевернуть горы. Тримайтесь!Джерело: fakty.ictv.ua

Міхаїл Саакашвілі Автор: Міхаїл Саакашвілі Вы должны поверить в себя, Украина победит Россию и удивит весь мир То, что произошло в Крыму – полное изменение мирового порядка. Россия – страна, которая находится в упадке по всем параметрам – демографическим, культурным, экономическим. И у нее сейчас есть очень нервное, агрессивное руководство, которое на все готово пойти, чтобы спасти свою власть. Крым не только не означает усиление Путина – это реально начало конца его правления. Вы освободите и свою территорию, и мы освободим нашу территорию. Крым не потерян, это Путин потерял голову! Украина страна с огромной энергией. Дух Майдана, который здесь присутствовал, его нужно перевести на уровень международных отношений. Самое важное, что не оценивает Путин в Украине – это человеческий фактор. Вы нация с огромным потенциалом, свободолюбивая нация. А он вообще не понимает, что означает стремиться к свободе. Украина поменяет Россию. Этого не хочет Путин, и даже многие украинцы не готовы к такой миссионерской миссии, но это неизбежный процесс. Если Украина проведет реформы, что неизбежно, она не только вернет утраченные территории, но и закончит с российским империализмом и правлением Путина. Вы должны поверить в себя, России не одолеть Украину. Уровень Майдана был настолько выше средних митингов в мире, которые я видел, а знаю, какие обычно люди на митингах. Я увидел огромный энтузиазм, интеллектуальную молодежь, которая может стать новой политической элитой. Политики должны это понять, поверить в свой народ, в молодежь. Не смотрите ни на кого. Европейцы вам должны предоставить лучшие условия – вы погибали под европейским флагом, какой еще европеец сейчас будет это делать? Украина удивит весь мир, сможет перевернуть горы. Тримайтесь!Джерело: fakty.ictv.ua

Вы должны поверить в себя, Украина победит Россию и удивит весь мир То, что произошло в Крыму – полное изменение мирового порядка. Россия – страна, которая находится в упадке по всем параметрам – демографическим, культурным, экономическим. И у нее сейчас есть очень нервное, агрессивное руководство, которое на все готово пойти, чтобы спасти свою власть. Крым не только не означает усиление Путина – это реально начало конца его правления. Вы освободите и свою территорию, и мы освободим нашу территорию. Крым не потерян, это Путин потерял голову! Украина страна с огромной энергией. Дух Майдана, который здесь присутствовал, его нужно перевести на уровень международных отношений. Самое важное, что не оценивает Путин в Украине – это человеческий фактор. Вы нация с огромным потенциалом, свободолюбивая нация. А он вообще не понимает, что означает стремиться к свободе. Украина поменяет Россию. Этого не хочет Путин, и даже многие украинцы не готовы к такой миссионерской миссии, но это неизбежный процесс. Если Украина проведет реформы, что неизбежно, она не только вернет утраченные территории, но и закончит с российским империализмом и правлением Путина. Вы должны поверить в себя, России не одолеть Украину. Уровень Майдана был настолько выше средних митингов в мире, которые я видел, а знаю, какие обычно люди на митингах. Я увидел огромный энтузиазм, интеллектуальную молодежь, которая может стать новой политической элитой. Политики должны это понять, поверить в свой народ, в молодежь. Не смотрите ни на кого. Европейцы вам должны предоставить лучшие условия – вы погибали под европейским флагом, какой еще европеец сейчас будет это делать? Украина удивит весь мир, сможет перевернуть горы. Тримайтесь!Джерело: fakty.ictv.ua

Вы должны поверить в себя, Украина победит Россию и удивит весь мир То, что произошло в Крыму – полное изменение мирового порядка. Россия – страна, которая находится в упадке по всем параметрам – демографическим, культурным, экономическим. И у нее сейчас есть очень нервное, агрессивное руководство, которое на все готово пойти, чтобы спасти свою власть. Крым не только не означает усиление Путина – это реально начало конца его правления. Вы освободите и свою территорию, и мы освободим нашу территорию. Крым не потерян, это Путин потерял голову! Украина страна с огромной энергией. Дух Майдана, который здесь присутствовал, его нужно перевести на уровень международных отношений. Самое важное, что не оценивает Путин в Украине – это человеческий фактор. Вы нация с огромным потенциалом, свободолюбивая нация. А он вообще не понимает, что означает стремиться к свободе. Украина поменяет Россию. Этого не хочет Путин, и даже многие украинцы не готовы к такой миссионерской миссии, но это неизбежный процесс. Если Украина проведет реформы, что неизбежно, она не только вернет утраченные территории, но и закончит с российским империализмом и правлением Путина. Вы должны поверить в себя, России не одолеть Украину. Уровень Майдана был настолько выше средних митингов в мире, которые я видел, а знаю, какие обычно люди на митингах. Я увидел огромный энтузиазм, интеллектуальную молодежь, которая может стать новой политической элитой. Политики должны это понять, поверить в свой народ, в молодежь. Не смотрите ни на кого. Европейцы вам должны предоставить лучшие условия – вы погибали под европейским флагом, какой еще европеец сейчас будет это делать? Украина удивит весь мир, сможет перевернуть горы. Тримайтесь!Джерело: fakty.ictv.ua

Люстрація. Досвід Чехії

25.03.2014, Наталка Данькова, Люстрационный комитет, Цензор.НЕТ

ВАЦЛАВ БАРТУШКА: "ЛИБО НАЗНАЧЬТЕ ВЛАСТЬ, КОТОРОЙ ДОВЕРЯЕТЕ, ЛИБО ЗАКОНЧИТЕ В ТЮРЬМЕ"

Посол Чехии по вопросам энергетической безопасности Вацлав Бартушка был одним из тех, кто курировал процессы люстрации в Чехии после «бархатной» революции 1989 года. Тогда от власти были отстранены все должностные лица, связанные с коммунистическим режимом.

В то время двадцатилетний студент факультета журналистики «преуспел» в том, что добился ареста бывшего министра внутренних дел, его зама и главы госбезопасности, сообщает Цензор.НЕТ со ссылкой на Люстрационный комитет.

- Вацлав, более двадцати лет назад в Чехии прошла люстрация. Как вы оцениваете этот процесс спустя время, его позитивные и негативные стороны?
- Я не вижу никакого негатива, вижу позитив, который превышает все остальное. Основная задача люстрации - установление справедливости. После 1989 года мы не хотели, чтобы кто-либо из коммунистов был у власти. Люстрация началась с членов компартии рангов районного комитета и выше, они не имеют права быть избранными в парламент и занимать руководящие должности в правительстве. Мы хотели, чтобы люди, которые связаны с бывшим режимом, оставили власть, и чтобы каждый человек в стране увидел то, что произошла смена власти. Я думаю, в этом процессе мы преуспели, поскольку в истории нашей страны проходит четкая линия до 1989 года и после него. У нас изменилось все - министры, депутаты и т.д. Единственное, что мы не сделали - мы не запретили Компартию. Тогда мы, студенты, послушали Вацлава Гавела (первый президент Чехии. -Ред.), который был против запрета. Теперь видим, что это была ошибка. Но мне тогда был 21 год, никто в этом возрасте не застрахован от ошибок.

- Какое участие вы принимали в процессе люстрации?
- В августе 1988 году меня арестовали за антикоммунистическую деятельность, я ждал суда, в связи с обвинением мне грозило тюремное заключение от 3 до 8 лет. Тогда я был студентом факультета журналистики в Праге. До ноября 1989 года меня несколько раз арестовывали, на время отпускали, и к началу революции я остался студентом. 17 ноября 1989 года началась наша студенческая забастовка, и я был избран в центральный комитет бастующих студентов. Многие меня знали, группа активистов была очень маленькая, в Праге, где есть 40 тысяч студентов, их численность не превышала 20-25 человек. Поскольку у меня был опыт «знакомства» с госбезопасностью, после революции я был избран парламентом для работы над люстрацией.

- Какие у вас были полномочия в этом комитете?
- Хорошие. Я получал из архива все документы, которые хотел, я мог встречаться и разговаривать с теми людьми, которые мне были нужны. Я преуспел в том, что добился ареста бывшего министра внутренних дел, его зама, главы госбезопасности. Они все получили срок 4-5 лет. Справедливость очень важна. Мы все знаем, что коммунизм делал ужасные вещи. После 50-х годов были казнены люди (не так много, как в вашей стране), репрессированы, посажены, потому кто-то должен быть наказан. Справедливость - это очень важная вещь, даже если в этот момент она не кажется вам таковой. Люди будут обсуждать успех Майдана и с этой точки зрения.

Конечно, вы никогда не получите полной справедливости. Невозможно вернуть жизнь тем, кто был казнен, или тем, кто 10 лет просидел в тюрьме, но возможно достичь изменения режима.

- Было ли готово в это время общество к подобным изменениям?
- Не было готово. Общество никогда не будет готово ни к чему. У вас либо есть элита, либо ее нет. Важна элита. Как я говорил, нас было всего 20-25 из всех студентов Праги, которые активно занимались борьбой с режимом. Но этого было достаточно, остальные пошли за нами, потому что нам они верили больше, чем коммунистам. Такой же ситуация была и в стране, активная группа «Хартии -77» (документ гражданской инициативы, которая критиковала политическую и государственную власть за нарушение личных и гражданских прав. - авт) - это 120-130 людей. Этого хватило для страны, где жило 15 миллионов людей.

- Какие были ваши первые шаги по вхождению в процесс люстрации?
- Наши первые шаги осуществлялись в состоянии шока. Мы начали забастовку в понедельник 20 ноября, в ожидании того, что нас через 1-2 часа придут и посадят. И через 6 недель Вацлав Гавел стал президентом, были проведены свободные выборы. Все происходило очень быстро.

- После революции на многих ключевых постах все равно оставались люди из прошлой команды. Как вам удалось преодолеть сопротивление бывшей партийной номенклатуры?
- В первую очередь в январе 1990 года мы распустили Службу госбезопасности (StB), этот орган занимался разведкой и контрразведкой. Было уволено 6 тысяч людей. Они ушли домой. Это был первый и самый важный шаг. Таким образом у нас был обеспечен свободный выбор нового парламента в июне 1990 года. Далее была произведена люстрация судей и других органов. В советской системе прокуратура - часть вертикали власти, но в нормальной системы, чего мы и добились, этот орган должен быть независимым от правительства. Премьер-министр даже не может знать о том, что сейчас расследуют. В прошлом году у нас арестовали главу администрации премьер-министра. Независимость прокуратуры - это очень важно.

- Как вы к этому пришли?
- Замена людей. Половина сотрудников была уволена, профессионалы получили большую свободу и независимость. Также было и с судами, третью часть судей уволили, две трети остались, они получили больше денег и большую независимость. Президент не назначает и не может их уволить. Также была изменена система зарплат. Судья получает зарплату как член парламента, Верховный судья получает зарплату в 1,5 раз выше члена парламента. Таким образом нельзя влиять на людей через назначения и подкупать их.

- По каким критериям проводилась их люстрация?
- Нас не очень интересовало, что говорят люди о них. Нас интересовало только то, что они сделали.

- То есть вы провели расследование по всем судьям?
- Не по всем. Но если этот судья судил политических заключенных, он должен уйти, если он когда-то послушался по звонку из комитета компартии, он должен уйти. Вот так.

- Массовые увольнения во время люстрации не привели к нехватке профессионалов в разных областях?
- Какие же они профессионалы? К примеру, если кто-то был исполнителем Януковича*, какой же он профессионал? Вместо них пришли молодые люди. Сейчас большинство судей состоит из адвокатов и бывшей прокуратуры. Например, известный адвокат стал первым председателем Верховного суда. Он был моим коллегой в комитете. Основные посты занимали люди, которым мы верим. Все знают, что он никогда не брал взяток, даже коммунисты, хоть и ненавидели, уважали его. Думаю, что такие люди есть и в Украине. Если их нет, тогда у вас нет никакой надежды. Но я уверен, что они есть.

Вам нужно проводить активную кадровую политику. Если вы будете только сидеть и ждать, что кто-то вам расскажет о ком-то, у вас никогда ничего не получится. Нужно смотреть на конкретного человека. Из того, что я пока слышал про Украину, мне кажется, что вы идете путем общественных обсуждений, дискуссий, Интернета. Но в первую очередь должна быть проведена конкретная работа. Например, нужно, чтобы кто-то просмотрел все папки этого судьи за последние пять лет. Тебе когда-то сын Януковича звонил? Тогда уходи, вон дверь. Должна быть работа. Не получится, что кто-то через Интернет скажет вам - эти хорошие, а эти - нет. Я полгода занимался папками, и это было самое важное, что мы сделали.

- Как я понимаю, вы имели доступ не только к публичной информации о должностных лицах.
- Я имел все, что хотел. Нас было двое студентов, одному 21 год, другому 22 года. У меня до сих пор есть документ, подписанный председателем парламента, который уполномочил меня идти, куда я хотел и говорить с теми, с кем я хотел. Я был молод, ничего не знал. Чтобы понять и изучить, вам нужен доступ к полной информации.

- Какой орган у вас отвечал за люстрацию?
- Когда началась студенческая забастовка в ноябре 1989 года, у нас было четыре требования. Первое из них - кто решил избить студенческую демонстрацию 17 ноября. После падения коммунистов, через неделю мы требовали, чтобы парламент создал комиссию для расследования этих событий. Далее полномочия этой комиссии очень быстро расширялись.

Если бы кто-то захотел у вас провести расследование и найти тех, кто стрелял на Грушевского и Институтской. Но ведь невозможно найти виновных, если не будет проведен анализ всей структуры власти. Если вы не знаете, как работает власть, вы не можете понять, кто давал команду стрелять. Потому наша работа очень успешно шла по всем направлениям, и вскоре мы предложили парламенту разработку четких правил о том, кто будет работать в новой власти, а кто нет.

- Полномочия на проведение люстрации вы фактически получили от оппозиции?
Нам никто ничего не давал, мы их взяли. Взять. Единственная возможность что-то получить - это взять. Если вы в жизни чего-то хотите - возьмите это. Не ждите.

- Законы о люстрации принимал новоизбранный парламент?
- Да. Нужно было полгода для подготовки закона. Он был достаточно серьезный.

- После принятия закона, как была построена система, отвечающая за люстрацию?
- Она началась с нашего комитета. В каждом отделении госбезопасности была книга, где фиксировалась информация по разным доносчикам. Мы свезли все эти книги в Прагу и полтора года вручную вносили это в регистр. Это была одна часть люстрации. Другая - состояла в том, что мы исключили из органов управления членов компартии. Тоже касалось и армии. Ми сделали реестр тех людей, которые работали для прошлого режима.

- Помимо информации о доносчиках и принадлежности к компартии, были ли у вас разработаны иные критерии для очищения власти? И какими они могли быть? Поскольку сейчас в Украине этот вопрос очень актуален.
- Я вам советовать не буду, у вас совершенно другая ситуация. Мне очень трудно что-то советовать. Не обижайтесь, но мне нравится выражение "украинский бардак", оно очень четко отображает то, что здесь сейчас происходит после 20 лет независимости. Здесь все время разбираются кто ты такой, с кем ты, против кого. Если вам, как Майдану, удастся четко отделить, что хорошо для Украины, а что нет, то это будет самым большим достижением. Потому, что сейчас ничего не понятно. Человек встречает министра вашего правительства и не знает кто он такой, на кого он работает, кто его покупал и сколько он заплатил за свою должность. А это важно.

В вашем случае я бы в первую очередь реагировал на то, что покупаются посты министров, замминистров, глав администраций. Это ужас! Это рак. Если вы допустите, чтобы это продолжалось, то вы утратите все. Через год мы с вами будем разговаривать в Праге или вы будете в тюрьме.

- Для обновление политической элиты нужно время. Сейчас можно лишь требовать у новой власти люстрации виновников репрессивного режима. Также создавать механизм для контроля действующей власти, осознавать что власти, которая вызывала бы доверие, в Украине, нет.- Ваша ситуация гораздо сложнее, чем наша. У нас было четко ясно кто есть кто. И у меня никогда не было сомнений, что Вацлав Гавел и другие из «Хартии 77» честные люди. Многие знают друг друга из тюрьмы. Зачем нам контролировать друг друга? И как это можно сделать? Нужно либо доверять, либо искать тех, кому доверяешь.

Я думаю, что вы не можете контролировать назначения. Это ерунда. У вас должна быть система, где назначения идут по-новому. Вы говорите про контроль, потому что знаете, что власть у вас не очень чистая, и вы хотите ее исправить. Но вы не можете контролировать всю власть.

- Как вы считаете возможно ли создать механизм для контроля власти?
- Нет. Например, Яценюк назначит нового министра, вы скажете: «Нет», он назначит другого, вы тоже будете против, а через неделю вообще будет не понятно, что происходит, кто министр, кто не министр.

Я встречался с вашим министром энергетики, и не видел рядом с ним ни одного майдановца. Какой здесь контроль? Они будут делать, что хотят и раз в неделю позвонят и о чем-то доложат и т.д. Как вы можете знать - о чем министр говорит с тем или иным банком, и что там происходит?

Контроль может быть лишь на выборах, когда люди выбирают новую власть, со стороны полиции, когда нарушается закон, но контролировать роботу кого-то невозможно. Либо увольте их и назначьте людей, которым доверяете, либо уходите очень быстро на запад, третьего пути нет. Я не шучу.

- Были ли открыты уголовные дела по тем людям, которые не прошли люстрацию?
- Все зависит от того, кто что сделает. По тем, кто не делал свою роботу честно, были расследования. Потому что они 40 лет топтали права людей. Но по большей части тех, кто не прошел люстрацию, не было криминальных дел.

- Как не прошедшие люстрацию могли обжаловать это решение?
- Через суды. Если кто-то был в списке службы госбезопасности, то это еще не значит, что он доносил и кому-то испортил жизнь.

- Как долго длилась у вас люстрация?
- Первый этап уничтожение Службы госбезопасности в январе 1990, далее была реформа судов, прокуратуры - весна 1990 года, и последний этап это начало 1991 года, когда вступил в силу закон о люстрации. Процесс занял почти полтора года.

Но первые шаги нужно делать очень быстро. Вацлава Гавела избрали в декабре, а расформировали службу Госбезопасности уже в январе. Ждать ничего. Если вы будете ждать, то вы все закончите в тюрьме. Я не шучу. У вас есть лишь несколько месяцев. У вас нет года, забудьте про это. Либо вы успеете, либо нет.

- Через 20 лет после люстрации есть ли у вас потребность в очищении власти?
-Это есть всегда. Там, где есть власть, всегда будут свиньи. Во всех странах мира есть коррупционеры. Но здесь вопрос в том, существует или нет у вас рабочая полиция и т.д. В некоторых странах коррупция пресекается на корню (Япония, Скандинавия), а в других странах это явление остается как привычка.

Мне вчера сказали, что в Украине покупают должности замминистров, и говорили об этом как-то обыденно, как о погоде. Если для вас это нормально, тогда вы уничтожаете вашу страну.

Я чех, и я хочу, чтобы существовала независимая Украина. Но мы, чехи, не можем желать независимой Украины больше, чем вы, украинцы. Мы можем вам помочь, но основную работу придется делать вам, если вы ее не сделаете, тогда вашей страны не будет.

Джерело