Володимир Лановий, доктор економічних наук, президент Центру ринкових реформ
18.11.2013, для ЕП
Дивні метаморфози відбуваються в Україні: влада, яка виражає інтереси суспільства, перестає існувати.
Міліцейську вседозволеність не можна назвати владою та правопорядком. Це політичне безвладдя, це бандитизм класу, що носить погони.
Нема місця виправданню, що не усі правоохоронці злодії: таких частина, але інші відповідальні за перебування кримінальних типів серед своїх лав.
Влада як інститут демократичної держави діє шляхом придушення злочинності.
Так само вона намагається виконувати інші корінні функції: захист прав і свобод громадян, задоволення матеріальних потреб соціально вразливих груп населення, організація ефективної економіки. Не кажучи про такі
іманентні її обов'язки, як національна безпека, податки, освіта, наука чи охорона здоров'я.
Що ж відбувається в Україні?
Держава усувається від своїх фундаментальних зобов'язань. Вона заплющує очі на злочинців, не чує звернень людей щодо захисту їх прав. Міліціонери, прокурори та судді приймають юридичні рішення залежно від грошових внесків сторін.
Виходить, право перестало існувати: його замінили платіжні відносини з формальними правоохоронцями.
Уряд руйнує систему соціальних допомог, скорочує гуманітарні трансферти, відкладає виплату законно встановлених пенсій та допомог, відмовляє людям у компенсаціях в умовах інфляції - як у проекті бюджету на 2014 рік.
Руйнується податкова система як механізм договірного перерозподілу частини прибутків громадян на суспільні потреби. Права платників податків розчавлені фіскальним чоботом, який подавив і пагони підприємницького інвестування.
Зусиллями держслужбовців освіта перестала бути системою передачі знань, обмежуючись вправним штампуванням дипломів, а охорона здоров'я перестала бути системою надання мінімальної допомоги у боротьбі з хворобами і смертю.
Ці системи, скоріше, нагадують торговельний майданчик, ніж суспільні двигуни національного розвитку.
Крім того, влада стала на шлях нівечення економіки. Її поставлено на службу збагаченню еліти і доведення до злиднів усієї громади. При цьому ліквідуються фрагменти ринкової системи - єдино можливої для поступального розвитку.
Сумні наслідки такої безпорадності держави очевидні. Особливо довго уряду вдавалося дурманити суспільство так званими реформами, які обернулися падінням, розладом, безробіттям, бідністю і деградацією.
Те, що зараз уряд неспроможний фінансувати зарплати, допомоги і стипендії у бюджетній сфері, є наслідком цілеспрямованої державної політики. Я далекий від думки, що руйнування засад державності чиниться владними політиками і високими посадовцями навмисно та є для них самоціллю.
Як мінімум, вони рубають сучок, на якому сидять. Хоча не можна не помітити самовпевненості і деякої зневаги, з якими вони прямують до економічного, політичного і морального краху, форсованих та агресивних дій.
На відміну від правителів комуністичної епохи, еліту "регіоналів" думка народу не цікавить. Замість комуністичного популізму - провінційний цинізм.
Які внутрішні збудники такого сліпого і безрозсудливого владарювання? Чому винищується ринкова система, яка нібито повинна давати партійним меценатам та функціонерам-бізнесменам можливості для збагачення? Чи не роблять вони серйозної помилки, фінансово підтримуючи партію влади, яка нищить демократію?
Чи може бути успішною країна, у якій не працює ринкова система, затиснуті громадянські організації, підприємництво і засоби масової інформації? Перш ніж відповісти на ці питання, хотілося б з'ясувати наступне. Ступивши на шлях руйнування, чи має влада план побудови іншої держави? Здавалося, не має.
Не можна ж назвати таким планом програму економічних реформ президента на 2010-2014 роки. Ніби для сміху вона містить тези про "зростання національної економіки" і "входження України до 20 найбільш розвинутих країн світу".
За змістом це вузький перелік управлінських заходів, побачений суконними апаратниками з вікон своїх кабінетів: стабілізація бюджету, покращення адміністрування податків, приватизація і управління державною власністю, розвиток підприємництва і науково-технічної сфери.
Протухлий перелік не має нічого спільного з поняттям "реформи" та зростанням економіки. Все якраз навпаки. Насправді уряд втілює дещо інший план.
Він посилив авторитаризм влади, пригнобив судову систему, парламентаризм, місцеву владу, запровадив репресивні методи щодо підприємництва.
Він централізував розподіл та використання суспільних фінансів, максимізував їх за рахунок шаленого приросту внутрішнього і зовнішнього боргу.
Він розширив державні видатки на бізнес-проекти своїх політичних партнерів і субсидії їх збитковим корпораціям.
Він скоротив фінансування соціального розвитку, матеріальних допомог і пенсій, оборони і безпеки.
Він передав права власності на державні підприємства корупційним олігархічним кланам, що співпрацюють з владою.
Він сприяв безконтрольним зловживанням і розростанню монополістичних спрутів у галузях економіки, що знаходяться у власності фінансових олігархів і бюрократів.
 |
| Фото radiosvoboda.org |
Внутрішніми збудниками бездарного правління влади є жадоба якомога швидшого збагачення донецької політичної групи і захоплення ними привабливих об'єктів.
Тут не тільки приватизація, а й доведення підприємств опонентів до банкрутства, рейдерство, конфіскація, а іноді і чисте шахрайство руками податкової адміністрації, міліції, прокуратури, комісії з цінних паперів, Фонду держмайна.
Збагачення будь-якою ціною, включаючи руйнування держави і знищення нації, - ось що є ключовою причиною урядової безпорадності. Партнерами влади є олігархи Партії регіонів та її політичних сателітів, інші бізнесові структури.
Урядові програми і проекти стали способом реалізації приватних бізнес-планів, але сукупність останніх не може стати національною програмою. Якраз навпаки.
Можна сказати, що були створені скоординовані структури управління у складі державних і приватно-комерційних організацій, які концентрують виробничі активи, усувають конкуренцію на ринках, нищать незалежних підприємців, фінансово підставляють суперників і поглинають фінансово-інвестиційні ресурси суспільства.
План влади та його реалізація нагадують відтворення авторитарної ультра-централізованої держави радянського типу. Перетворення, які здійснює уряд, повертають країну до азійських ієрархічних кастових імперій.
У цих імперіях кілька сімей володіють усіма суспільними багатствами: фондами, землями, надрами, виробництвами. Для утримання ж мільйонів обездолених співвітчизників вони як благодійництво кидають їм крихти з панського столу.
До речі, цього не було в СРСР. Комуністичні керманичі хизувалися "аскетизмом", суспільним характером володіння засобами виробництва та фондами соціального споживання з удаваною доступністю усіх громадян до матеріальних благ.
Авторитарна влада, яка не терпить політичних конкурентів і не передає їм свої повноваження, є плоттю і кров'ю олігархічного ладу. За такої системи правління в країні узурпує певний клас і передає його новим поколінням у спадок по крові, належності до релігійного, партійного, фінансового чи іншого угруповання.
Так, комуністична верхівка Китаю є політичними олігархами, а еміри в ОАЕ - олігархами родовими. Авторитарна влада в Україні будується як політичний олігархат, який йде на зміну фінансовим магнатам.
Останні правлять країною з 2006 року. Тоді олігархи від капіталу показали свою політичну потугу. Вони зчинили парламентсько-урядовий переворот, перекупивши фракцію соціалістів, зменшивши число опозиційних депутатів і зробивши більшістю Верховної ради членів своїх фракцій. Уряд залишився у їхніх руках.
 |
| Віктор Пінчук, Сергій Тарута, Рінат Ахметов. Фото УП |
Однак нині дещо змінюється. Створюється модель двоголового авторитаризму: поділ влади і багатства між вищою бюрократією та олігархічною бізнес-елітою.
Недаремно на вищих щаблях опинялися та перебувають і професійні апаратники - Віктор Янукович, Микола Азаров, Юрій Бойко, Раїса Богатирьова, і реальні бізнесмени - Борис Колесніков, Сергій Тігіпко, Петро Порошенко, Нестор Шуфрич, Микола Присяжнюк, Сергій Арбузов.
Державою частково керують Янукович з Азаровим, а частково - Рінат Ахметов з Дмитром Фірташем через делегованих до влади партнерів чи співробітників.
Цей двоголовий симбіоз неприродний і внутрішньо ворожий, що ставить під сумнів його успішне тривале існування. Особливо ненадійним партнером є владна бюрократія, яка уже почала відсувати мільярдерів від керма. Залишаються лише ті, що представляють інтереси політичної верхівки.
Олігархи від капіталу також потрібні для посередництва у приватизації. Вони забезпечують "чистоту" та юридичну відповідність на первинній стадії процесу, а на вторинній стадії у закритому режимі перепродають об'єкти тіньовим кінцевим власникам з числа впливових бюрократів.
Чиновництво заздрить стійким прибуткам і безкарності магнатів-олігархів, тоді як само не спить вночі, формально підпадаючи під кримінальну відповідальність за участь у спільних з приватними комерсантами оборудках.
"Слуги народу" хочуть стати бізнесменами, моляться на гаранта, сподіваються на його прикриття і тихцем підставляють олігархів, щоб урвати шматки їх майна.
Показовою є зміна загальної атмосфери навколо найвищих олігархів. Ще вчора їм пропонували чільні місця на офіційних прийомах і співали оди, а тепер не помічають ні на тронних заходах, ні при розподілі внутрішньої казни.
Фінансові магнати не впевнені у тривалості своїх економічних привілеїв. Все більше прибутків їм доводиться віддавати чиновникам-корупціонерам, і все меншою стає частка привілейованих олігархів, яких ще включають у приватизацію ласого державного майна та отримання державних грошових потоків.
Такий перерозподіл політико-економічних прав свідчить, що влада намагається наблизитися до азійської державної моделі. Її складові - володіння національним багатством бюрократичною елітою, усунення з економічного поля "чистих" підприємців, позасудовий розгляд суперечок, кланове успадкування влади.
Саме такою є модель у Росії, Китаї, Казахстані, Азербайджані, країнах Центральної Азії та Перської затоки. Такі авторитарні моделі, які не передбачали вільних виборів, донедавна діяли у Північній Африці та на Близькому Сході.
 |
| Володимир Путін. Фото jespergormsen.dk |
У цих країнах Каддафі, Хусейн, Мубарак та інші диктатори формували парламенти і ділили нафтові квоти. Вони сподівалися, як мінімум, на пожиттєве панування, але все закінчилося революціями, "арабською весною".
У різних випадках права на володіння багатствами реалізуються по-різному. В одних - індивідуальне чи колективне привласнення, включаючи оформлення на підставних осіб, в інших - свавільне розпорядження державним майном.
Незважаючи на спільність багатьох економічних позицій, наприклад, протидія ринковій конкуренції та вільному підприємництву, є підстави для певного протистояння вищої державної влади і приватної фінансової верхівки країни.
Перехід майнових активів до столоначальників призведе до ще більш ганебних наслідків, ніж сьогоднішнє хазяйнування аматорів-олігархів з комерційним нюхом.
Отже, з моменту приходу до влади Партії регіонів політико-адміністративна еліта налаштована як проти вільного підприємництва, так і проти елітних олігархів, які не перебувають під протегуванням найвищого державного керівництва.
Метою перерозподілу економічної і політичної влади на користь чиновницької зграї є усунення впливів на органи влади бізнесових магнатів.
Як мінімум, тих, хто не увійшов до ділового оточення президента. Кінцева ж мета - усунення політичної конкуренції, знищення виборної представницької демократії і повернення до формування влади без виборів - рішенням зверху, авторитарно. Про правомірність такого висновку свідчать факти.
Це і усунення з президентських виборів рейтингових опозиційних претендентів, і зміни в організації виборчого процесу, і законодавчі ініціативи президента щодо заміни виборності суддів на їх пожиттєве призначення - як і генпрокурора.
Фактично усунення виборного принципу зміни влади - це намір повернутися до тоталітарного комуністичного або новітнього азійського ієрархічного режиму, за яких на владні посади ніхто не переобирався і не переобирається.
Очевидно, у деяких головах зріє новий план монополізації влади на базі вірних Віктору Януковичу "зброєносців" з включенням кількох найбагатших мільярдерів, які вже приросли до "Сім'ї". Проте чи вдасться здійснити задумане?
Складне питання. Для цього потрібний тривалий період одноосібного диктаторського правління, а гарантій другого чи третього обрання лідера "регіоналів" на найвищий щабель влади ніхто дати не може. Важливою, звичайно, є і позиція найкрупніших бізнесменів країни.
 |
| Уряд "Сім'ї" Януковича. Фото УП. Натисніть для збільшення |
Як політичні бонзи збираються втримати у шорах народні маси, що будуть відлучені від демократії, свобод та елементарних соціальних норм життя? Традиційно: обробляючи мізки людей потоками недостовірної інформації, які будуть зливати у суспільство підконтрольні владі засоби масової інформації.
Саме тому нині форсовано скуповуються на підставних осіб або довірених олігархів популярні і непопулярні телеканали, друковані та інтернет-ресурси.
Окремі власники вже нанизали для себе ціле намисто телеканалів, частину яких ніхто не дивиться. Вони потрібні лише для заповнення телевізійного простору і перешкоджання виходу на ринок нових телекомпаній.
Якщо політичній верхівці вдасться тримати люд під інформаційним ковпаком, передаючи у новинах повідомлення, наприклад, про вибух на кухні самогонного апарата, то вона може втриматися на своїх позиціях і далі перетягувати на свій бік економічні активи, вбивати права і свободи, закривати вільні медіа-ресурси.
Переростання вітчизняного політикуму в однопартійну азійську авторитарну систему можливе. Росія, Китай, Казахстан, Білорусь хворіють на державний патерналізм і централізм, політичну одноманітність і всевладдя апаратників.
Україна не надто відстає: міністри, глави областей, прокурори, судді, податківці заволодівають банками, свердловинами, торговельними центрами, футбольними клубами, створюючи матеріальну основу для політичного домінування.
Найвідоміші випадки - захоплення чиновниками Промінвестбанку, харківського футбольного клубу "Металіст", компанії "Укргазвидобування".
На країну також чекають сюрпризи при відкритті змісту договорів про розподіл продукції при видобутку сланцевого газу й нафти американськими компаніями "Ексон мобіл", "Шеврон" та іншими щодо участі у них чиновництва.
Щось схоже було в латиноамериканських країнах - Венесуелі, Болівії, Бразилії, поки свердловини та копальні не були націоналізовані.
Може, фінансові магнати сподіваються відкупитися від чиновницької зграї частковими уступками, як вони діляться часткою прибутків своїх корпорацій? Не вдасться. Можливо, бюрократія ще не накачала м'язи, але дай строк - накачає.
Вільний приватний бізнес та авторитарна держава несумісні. Останній потрібна концентрація влади і ресурсів, домінування апарату над економікою, вічний адміністративний тиск на бізнес. Мета підприємців - накопичення майна і необмежена у строках економічна елітарність.
 |
| Дмитро Фірташ. Фото i.ua |
Цій меті відповідає політична влада, обмежена у своїй силі над економікою, відносно короткотермінова і ротаційна, виборна широкими масами, а отже - недостатньо зріла, не завжди насичена кваліфікованими представниками, але неспроможна затиснути лещатами економіку. Називається вона демократією.
Відчуття ж влади, яке переповнює бюрократів, здатне позбавити їх здорового глузду і повірити у своє всесилля. Вони йтимуть до своєї ілюзорної мети, тож конфлікту між авторитарною владою та бізнес-елітою не уникнути.
Олігархи можуть бути останніми з бізнесменів, яких обдере чиновницьке іго. Перед загрозою падіння демократії і перемоги авторитаризму товстосуми мусять замислитися. Вони спокійно спостерігали, як чиновники вбивали дрібне підприємництво і його місце займали великі компанії.
Вони також дивилися крізь пальці на рейдерські захоплення великих господарських об'єктів людьми у білих комірцях і погонах. Коли ж почнуть позбавляти власності самих олігархів, не буде кому сказати і слово на їх захист.
Отже, актуальне питання, чи продовжиться рух по хибній стежці авторитаризму, самозбагачення донецького політичного клану та руйнування державних і соціальних інститутів, має негативну відповідь лише при зміні сьогоднішньої владної верхівки і перебудові урядової машини за принципово іншим проектом.
Багато що залежить від наступних президентських виборів, від того, яку позицію займуть власники олігархічного капіталу та найкрупніші підприємці країни. При продовженні деградації держави нічого доброго чекати не варто.
Врешті-решт цей вульгарний чиновницький безлад, який називають реформами президента, закінчиться повним крахом. Усі багатства тоталітарної машини і окремих столоначальників підуть на дно, нікому не приносячи користі.
Де зараз мільярди Каддафі, Хусейна чи філіппінського диктатора Маркоса, який прославився золотими унітазами у своїх вбиральнях, не кажучи про статки Брежнєва, Чаушеску чи Мао дзе Дуна? Наслідок один: дезорганізована та обезкровлена економіка, яка ще довго триматиме у злиднях народ.
Яка квінтесенція сказаного?
1. Треба констатувати початок інституційного розвалу державної влади, яка за три роки дезорганізувала економіку, пригнітила соціальні і політичні права громадян, дискредитувала судочинство, паралізувала соціальний розвиток нації.
Головною причиною став перехід до авторитарної корупційної моделі державного управління, орієнтованої на незаконне збагачення бюрократично-бізнесової еліти Партії регіонів та її сателітів. При цьому стався фінансово-економічний переворот.
 |
| Фото dem-alliance.org |
Він полягав у централізації ринкових фондів економіки та командному державному фінансуванні олігархічного бізнесу з майже повним знищенням вільного підприємництва. Це призвело до розвалу системи управління, зупинки розвитку економіки, виснаження фінансових ресурсів і продовження депопуляції нації.
2. Розпочався процес перерозподілу економічних активів на користь корупційного чиновництва з правоохоронцями і паралельного обмеження доступу більшої частини олігархів часів Леоніда Кучми і Віктора Ющенка до майна, яке приватизується, та до державних грошових потоків.
Влада намагається створити фінансово-матеріальну основу авторитарного режиму, посилити політичні позиції бюрократичного класу на чолі з головною посадовою особою держави та створити в країні клас політичної олігархії.
Такі наміри влади породжують невдоволення у стані фінансової олігархії, частина якої відчужена від здобування урядової ренти і опинилася під загрозою втрати своїх майнових активів. Тому на виборах слід очікувати протистояння між владою і частиною мільярдерів. Від цього значною мірою залежить доля країни.
3. Розлад та конфлікти в олігархічному таборі об'єктивні. По-іншому не могло бути: у бідній економіці прибутків все менше, апетити ж тих, хто вже відчув солодкий смак багатства і владного панування, - все більші.
Проте не треба тішити себе ілюзіями, що фінансові магнати, аби помститися один одному, побудують для народу демократію, свободу і соціальну державу. Адже саме вони сприяли появі в Україні авторитарної влади, яка тепер їм "віддячує". Вони можуть стати тимчасовими супутниками демократичного руху.
Справжнє утвердження демократичної держави та її атрибутів буде справою інших сил - вільного підприємництва, громадських організацій, незалежної преси.
4. Метою правлячого режиму, поруч з ідеєю максимального приватного збагачення, є ліквідація всенародного виборного порядку формування влади, перехід до її визначення згори, монополізація влади однією політичною групою, утиски народного невдоволення поліцейськими методами.
Здійснення цих намірів відкине Україну на багато років назад і не принесе користі навіть тим, хто нині править бал. Фінансово-економічні кризи та соціально-політичні невдоволення не зупинити.
Багатство корумпованих чиновників розпадеться, як тлін. У суспільстві обов'язково сформуються ефективні структури, які дадуть раду відродженню нації та держави.
 |
| Фото ostro.org |
20.11.2013, для ЕП
Приватний бізнес в Україні розглядається як щось шкідливе для держави.
Остання усіма своїми щупальцями висмоктує сік із приватного підприємництва, але не з вдячністю, а з ненавистю і бажанням його знекровити і задушити.
Ця
система відносин в країні називається інвестиційним кліматом, який нагадує клімат пустелі або вічну мерзлоту.
Як ще можна назвати розправу з активістами-підприємцями Податкового майдану, яких було ув'язнено за псування бруківки на тому майдані?
Чи не був це акт вибіркового і тенденційного правосуддя, в тому числі акт помсти за підтримку малим і середнім бізнесом Помаранчевої революції?
Влада дивиться на бізнесменів як на годувальників зграї малих і великих столоначальників, не залишаючи нічого на власне утримання. Ділові люди повинні робити не тільки офіційні внески державі, а й, як відомо, давати хабарі.
Чиновники не хочуть знати, що усі, хто веде свою справу, витрачають власні гроші, які відривають від своїх сімей. Звичайно, є окремі випадки, коли гроші для бізнесу були вкрадені, але чому повинні страждати усі?
Просто гроші бізнесменів - легалізовані, тому зубрам чиновництва легко їх перехопити. До того ж в апараті відома політична установка на знищення малого і середнього підприємництва і захоплення його майна.
Деякі посвячені знають про націленість карального апарату на переділ великих активів на свою користь. Схоже, у владі поєдналися загальні антипідприємницькі настрої апарату з особистими майновими претензіями його верхівки.
Хто допоможе приватним компаніям позбутися чиновницького гніту і вибороти підприємницькі свободи? Демократична влада. Звідки вона виникне? Чому вона повинна дбати про кращі умови для підприємництва, а не про викручування рук платникам податків під популістським гаслом збільшення доходів бюджету?
Якщо пригадати історію, то не політики, а самі підприємці здобували економічні і політичні свободи. Звичайно, при цьому використовувалися різні політичні засоби.
Зокрема, до боротьби долучалися робітники, молодь, військові, безробітні. Організовувалися страйки, мітинги, демонстрації, запускалися агітаційні та маніпулятивні механізми, до економічних лозунгів додавалися політичні.
За цими подіями завжди стояли підприємці, які формували фінансову базу і формулювали основні цілі заколотів і революцій. Під час української революції 2004 року саме підприємці організували активістів майдану до політичної переможної боротьби. Революція мільйонерів проти мільярдерів.
Нині позиції підприємництва щодо влади ще не визначені. Передусім - через погроми підприємців, які чинили силовики протягом останніх трьох років. Частина підприємців "лягла" під владу, хоча задоволення отримує лише купка олігархів.
 |
| Віктор Янукович та Микола Азаров відвідали підприємців під час Податкового майдану 2010 року для того, щоб зафіксувати руйнування бруківки? Фото president.gov.ua |
До речі, не тільки за "регіоналами" - за кожним президентом та урядом стоять певні кола ділових людей. З кожною зміною влади відбувалася ротація складу її бізнесового оточення, а з нею спостерігався відхід уряду від політичних та економічних пріоритетів попередників. Про це не раз говорив Микола Азаров.
Проте ще ніколи влада не чинила прямого терору проти бізнесменів, які стояли за політичними фігурами попередньої владної групи, як це роблять нинішні урядовці.
Мова не про конкретні персони, хоча за кордоном переховується чимало крупних фінансових гравців. Цього разу новоспечені урядовці та їх апаратна челядь вдарили по цілих верствах і спільнотах підприємців, не обтяжуючи себе міркуваннями щодо економічних наслідків такої класової деспотії.
Це була політична помста, яка означала крок до самогубства нової політичної верхівки. Наслідки не змусили себе довго чекати: падіння виробництва і людського добробуту почалося вже на другий рік влади "регіоналів". У 2010 році - першому році їх панування - економіка за інерцією ще зростала.
Проте не тільки політичні мотиви збуджували антипідприємницькі інстинкти партії "регіоналів". Протистояння формальної держави і реального бізнесу об'єктивне. Воно є не тільки в Україні, а скрізь, де є приватні підприємства.
В Україні ж поєдналися політична упередженість чиновників з їх інстинктивною ненавистю до вільного підприємництва і необмеженого буржуазного благополуччя.
Та й самі бізнесмени нерідко дають привід для соціального і політичного невдоволення. Вони прагнуть прибутків і готові діяти будь-якими засобами: не завжди законними, не завжди гуманними, не завжди в інтересах споживачів, а тому - не завжди дотримуючись правил ринкової системи.
Хоча вільне підприємництво - єдиний адекватний спосіб суспільного відтворення, на практиці дії підприємців на окремих ринках часто неконструктивні.
Це стосується випадків, коли вони прагнуть захопити домінуючі позиції, витіснити з ринків інших постачальників, встановити власний контроль за споживчим попитом, нав'язати споживачам надмірні ціни і проштовхнути не завжди якісні товари.
Заради вигод бізнес готовий порушувати ринкові закони - свободу вибору, еквівалентність обміну, конкуренцію, - дезінформувати клієнтів, обмежувати доступ громадського контролю до своїх виробництв, викривляти показники фінансової звітності, обманювати акціонерів, занижувати зарплати працівників.
 |
| Ігор Коломойський |
Він також готовий порушувати правові норми щодо сплати податків, дотримання якості і рецептури виробів, допустимого забруднення природи, інформування працюючих про шкоду їх здоров'ю. Так він чинить скрізь.
Кажуть, нема таких законів, які б не міг обійти приватний бізнес. До речі, тут нема відмінності між пригрітою владою олігархією і вільним підприємництвом.
Винятком є, мабуть, лише дрібне крило останнього, яке природно знаходиться у стані постійної змагальності, відчуває тиск з боку більш потужних опонентів і завжди потребує чітких і справедливих умов купівлі-продажу.
Бізнес також нехтує загальноприйнятими нормами і правилами, коли встановлює власні закони всередині своїх фірм. Відомо, що на усі підрозділи корпорацій поширюється жорстке централізоване внутрішнє планування, нема рівності прав, не можуть діяти ринкові свободи, запроваджується режим диктатури верхів.
Весь персонал сприймає тільки прямі накази і розпорядження керівництва. Заохочуються лише дозволені зверху інженерні і технологічні інновації.
У таких умовах часто порушуються права співробітників: право на лікування, відпочинок, перерви протягом дня, збільшується тривалість робочого тижня, не нараховуються доплати за понаднормову працю, вводяться незаконні штрафи. Наприклад, продавців супермаркетів штрафують за непродані зіпсовані продукти.
Адміністрації вдаються до порушення політичних прав працюючих. Їм забороняють брати участь у мітингах, страйках, членство у певних партіях, пропонують не голосувати або обирати до влади певних кандидатів. Бізнесмени застосовують такі автократичні практики, проти яких борються у відносинах з владою.
Хто повинен виправити такі перекоси? Тільки держава. Ніхто інший. Тільки вона може поставити бізнес у допустимі суспільством правові рамки - як щодо поведінки у зовнішніх відносинах, так і в управлінні всередині корпорацій.
Для обмеження нахабної агресивності бізнесменів у західних демократіях запроваджені ринкові системи, що охоплюють усі відносини купівлі-продажу товарів і послуг. В ідеалі держава діє від імені всього суспільства. Вона накладає на підприємців та споживачів зобов'язання і надає їм певні можливості.
Причому ринкові закони є еталонними. Саме у цьому полягає зміст реформ, які повинні відбуватися у країнах, де були знищені ринкові системи, де панували тоталітарні режими і планове господарювання. До таких належить і Україна.
 |
| Фото УП |
Від уряду треба вимагати реформування економіки і не слухати чергові "компетентні" пояснення вустами високопосадовців про причини падіння виробництва і доходів громадян та зростання безробіття й еміграції з країни.
На жаль, ні сьогоднішній, ні попередні українські уряди не пов'язували своє призначення із запровадженням ринкової системи. Навпаки, інстинктивно, виходячи з особистих потреб, вони бачили у ринкових перетвореннях загрозу своєму авторитарному економічному положенню, успадкованому від СРСР.
Приватну власність дозволили, але віжки управління залишили у своїх руках. В окремих галузях віддали контроль привілейованим приватним чи державним корпораціям, які встановили спотворені економічні відносини, вигідні лише їм.
Звичайно, за цих обставин було б безглуздо чекати від приватного сектора чистоти конкурентних дій, виробничої активності та толерантного ставлення до споживачів. Український бізнес нахабніє, поступово деградує і все більше відстає від темпів розвитку аналогічних підприємств у європейських країнах.
Тепер - про беззаконня всередині фірм та у відносинах з клієнтами.
Демократичні країни впроваджують юридичні норми, що спираються на принципи приватного права. Іншими словами, вони діють в інтересах приватної особи. Держава встановлює суспільно визнані закони, запроваджує управлінські структури і зобов'язує усі суб'єкти дотримуватися встановлених норм.
Без колективних угод адміністрації з профспілками у західному світі не дозволяють запускати виробничий процес на підприємствах. Профспілки ж протистоять адміністрації при регулюванні відносин з працівниками.
Законодавство країн надає відповідні права цим громадським організаціям і встановлює загальні норми оплати праці. Звільнення профспілкових активістів без їх згоди карається вагомими штрафами, а звільнення працюючих за ініціативи корпорації спричиняє виплату їм законодавчо встановлених компенсацій.
Показовим прикладом правового захисту громадян-споживачів у західних країнах є недопустимість судових позовів господарських корпорацій щодо звинувачення окремих громадян у завданні шкоди корпорації, несумлінному виконанні службових чи робочих функцій або організації політичних акцій.
Натомість, громадяни мають право подавати до суду позови проти корпорацій у випадках порушення їх прав, заподіяння матеріальної шкоди чи шкоди здоров'ю, невиконання фірмою своїх зобов'язань. Суди цих країн, як правило, у багатократному розмірі відшкодовують втрати громадян.
 |
| Фото AFP |
Українські суди зациклені на компенсації збитків державі.
Сама держава не просто інертна у питаннях юридичного регулювання зобов'язань приватного бізнесу і захисту громадян від правопорушень з його боку. Вона фактично підтримує ці правопорушення і навіть закріплює деякі зловживання бізнесменів у правочинах підконтрольної Партії регіонів Верховної ради.
Ще не минуло й року, як у її стінах були прийняті акти про право адміністрацій підприємств подовжувати тривалість робочого дня до 12 годин, робочого тижня - до 48 годин, звільняти працівників без погодження з профспілкою.
Фактично сьогодні профспілки на приватних корпораціях не діють. Власники подбали, щоб реальні профспілкові активісти були звільнені з їх підприємств.
Крім того, в Україні дозволені судові позови компаній до громадян. Так, суди задовольнили позови місцевих житлово-комунальних підприємств до жителів у Луганській та інших областях, які відмовилися від централізованого постачання тепла. Суди грубо порушили це невід'ємне право жителів як покупців.
Який же це захист прав громадян? Як останні можуть виграти суперечку з банком чи корпорацією? Де тут захист прав людей як найвищого принципу Конституції? Це не римське, це радянське право у найгіршому його варіанті.
Характерною є позиція судів щодо позовів банку "Надра" до його клієнтів. Суди прудко визнали тисячі фізосіб винними у неповерненні банку кредитів - 7 тис рішень на 3,9 млрд грн, тоді як банк з 2008 року отримав від НБУ мільярдні суми.
Борг "Надр" перед Нацбанком сягає 16 млрд грн, тож установа повинна самостійно врівноважити свої баланси. До того ж, сума боргу громадян у 4-4,5 разу менша, ніж чисті зобов'язання компаній-боржників, - близько 18 млрд грн.
Однак банк не проявляє щодо останніх таких активних судових претензій. Суд повинен не штампувати пачками безплідні рішення проти окремих громадян, а дати банку можливість самому врегулювати грошові потоки.
Суд не повинен порушувати права окремої частини беззахисних боржників. У подібних випадках він за позовами кредиторів мусить запропонувати порядок задоволення майнових прав усіх кредиторів, включаючи вкладників фінустанови, або дати можливість кредиторам прийняти мирову угоду.
Ще один кримінальний витвір банківських ділків - включення до процесу вибивання боргів так званих колекторних закладів, які є незаконними. Вони знущаються над людьми. Невже їх методи допустимі? Чому нічого не бачать правоохоронці?
 |
| Фото vkurse.ua |
Виглядає так, що бізнесмени часто вимагають рівних прав у стосунках з іншими корпораціями і державними органами, проте забувають про демократичні норми, коли експлуатують своїх працівників і принижують окремих громадян. Безкарність тільки сприяє розростанню цих соціальних вад.
Яскраві приклади правопорушень можна щоденно спостерігати у супермаркетах і розважальних центрах. Підрозділи охорони застосовують фізичну силу і психічний тиск, затримують, обшукують, б'ють відвідувачів, вимагають у них гроші. На Заході неможливо побачити людей у формі, які біля каси через плече заглядають у чек.
У відомому будівельному гіпермаркеті, де також чатують свої охоронці, для вирішення інцидентів з покупцями касири викликають озброєних солдатів державних спеціальних військ "Беркут". Які тут можуть бути права громадян?
Міліція не вважає ці публічні місця зонами боротьби із злочинністю, а саме так можна визначити дії бандитів-охоронців, і не захищає громадян.
Міліціонери, приватні охоронці та інші найманці мусять знати: торговельні зали - це не закрита приватна територія, а таке ж громадське місце, як алея у парку чи зал очікувань на вокзалі, і утиски громадян там є правопорушеннями.
За обставин беззаконня, що чиниться у супермаркетах, чи варто дивуватися самосуду у торговельному центрі "Караван" чоловіка над охоронцями, які незаконно його затримали і, можливо, вимагали у нього гроші?
В останні роки посилилися кримінальні правопорушення у фінансовій системі.
Відродилися шахрайство з вкладами громадян, фінансові піраміди, крадіжки коштів з рахунків за участі банкірів, штучне банкрутство установ, шантаж вкладників з вимогою заплатити хабар за отримання відсотків. Міліція ж не тільки інертна, а й показує некваліфікованість у викритті таких злочинів.
Який може бути правопорядок, коли "борці із злочинністю" катують затриманих, прикривають злочини своїх підлеглих, атакують мирні демонстрації, безкарно б'ють мітингуючих і журналістів? Здається, на цій державній ниві Україна впритул наблизилася до диктаторських режимів Росії, Китаю і Північної Кореї.
Потреба посилення правової активності держави не означає встановлення в Україні деспотичного режиму стосовно приватних підприємств, що відбувається з опануванням влади донецькою політичною когортою.
Як відомо, податковій та митній службам, МВС, СБУ, прокуратурі надані особливі права поза судами на арешт і конфіскацію майна, кримінальні переслідування підприємців, оголошення їх банкрутами. Це суперечить Конституції держави і повертає суспільство до часів комуністичного деспотизму.
Отже, держава в Україні не бореться з ринковими зловживаннями корпорацій, не захищає права широкого загалу споживачів і найманих працівників, не створює прозорі та адекватні умови для ведення бізнесу.
У свідомості бюрократичного класу переважає туга за тоталітарним всевладдям радянської пори і зневага до рядових громадян та самостійних підприємців. Без стримування жадібності і нахабства бізнесменів, а також без створення необхідних умов роботи для ділових людей демократія не відбудеться.
Тимчасом опозиційні політичні партії, що спираються на підтримку підприємців, не є силою, яка буде вгамовувати агресію приватного бізнесу проти споживачів, співробітників чи профспілок. У цьому протистоянні мусять виступити інші сили, які не будуть мріяти про владу, а захищатимуть інтереси окремих груп населення.
Це, зокрема, організації з середовища громадянського суспільства, яке формується в Україні. Без їх впливів і на владу, і на опозицію громадянські права і свободи залишатимуться лише передвиборними гаслами.
Виходить, повноцінну демократію неможливо здобути тільки активністю політичних рухів та економічних еліт. Західні країни пройшли свій шлях до демократії через сотні років боротьби громад з деспотичними режимами.
Ця боротьба триває. У столиці Франції - однієї з найдемократичніших країн світу - щорічно відбувається близько 15 тис страйків. А скільки громадських акцій за рік проходить у Києві? Не варто навіть рахувати - неприпустимо мало.
Отже, сподіватися, що поставлена мета буде досягнута лише зусиллями підприємницького руху чи боротьбою за свободу слова та вільні вибори, як думає більшість політиків, не можна. Цей висновок додає ще більше темних кольорів на палітрі сьогоднішньої української дійсності з її зсувом до авторитарної влади. Що залишається?
1. Відносини між бізнесом та українською державою знаходяться у критичному стані. Держава пригнічує приватне підприємництво і політично, і економічно.
У той же час авторитарна влада стає спільником приватного бізнесу, коли він по-хижацьки руйнує ринки і наступає на права й інтереси громадян, що працюють у корпораціях чи є кінцевими споживачами їх продукції.
За сьогоднішнього бізнес-клімату приватні бізнесмени об'єктивно пручаються, уникають контролю і тиску влади, виконання своїх фінансових та соціальних обов'язків, ховаються від чиновників у тіньовому секторі економіки.
Результатом нахабства бізнесу на ринках та його ухиляння від обов'язків є втрата підприємствами конкурентоспроможності, зниження платоспроможності споживачів і падіння доходів бюджету. Усе це веде до погіршення стану національної економіки та умов фінансування соціальних проблем суспільства.
2. Внаслідок спільних дій уряду і нахабно-агресивної частини бізнесу в країні триває тотальний наступ на політичні та економічні права і свободи громадян.
Метою такої політики є утискання матеріального стану найманих працівників, усунення фінансової основи збільшення чисельності середнього класу, моральне приниження людей, придушення їх громадської активності.
Це підтверджує висновок, що авторитарна влада має намір утриматися у своїх кріслах не завдяки успіху у політичних змаганнях, а шляхом використання апаратних і силових методів із застосуванням усієї потуги бюрократичного та карального апарату, суду і військ правоохоронної системи.
Така атмосфера в органах влади веде до селекції у них малокваліфікованих, безвідповідальних людей з пониженими моральними якостями. Це є передумовою декваліфікації державного управління та втрати урядового контролю за процесами у суспільстві, а також наростання соціального невдоволення й напруженості.
3. Така неефективна та спрямована проти громадян державна система влади неспроможна гарантувати майбутнє народу і країни. Потрібні зміни.
Судочинна та правоохоронна системи повинні захищати інтереси і права громадян. Державні службовці мусять відповідати за невиконання своїх обов'язків перед людьми. Слід запровадити конкурентну ринкову модель з державним захистом працівників і споживачів у їх протистоянні приватному бізнесу.
4. Зміна авторитаризму на демократію в Україні неможлива без становлення вільного підприємництва. Воно сприятиме появі незалежної преси та формуванню нових опозиційних політичних партій.
Завдяки незалежним ЗМІ та підтримці підприємців поширюватимуть свій вплив інститути громадянського суспільства. Це дозволить оздоровити суспільну свідомість і створить умови для перемоги на виборах нових демократичних партій.
Тоді можна буде говорити про створення сучасного кваліфікованого уряду, бюрократичну дерегуляцію економіки, запровадження цивілізованої ринкової системи, реформування органів правопорядку та юриспруденції на засадах приватного права. Тоді демократія в Україні буде незворотною.
 |
| Фото УП |
.jpg)
