Машина пропаганди Путіна та інформаційна недолугість України

01.04.2014, Гліб Канєвський, експерт Центру політичних студій та аналітики, ЕП

Фото frankensstein.livejournal.com

Міжнародна дипломатія проспала пробудження кровожерливого ведмедя з реваншистськими настроями. Але цей звір є не брутальним та тупим. Він дуже нагадує Германію часів Гітлера.
Колись весь світ дивувався, як тямущий німецький народ підтримував кривавого диктатора. Ось вона відповідь. Це грандіозна машина пропаганди, яку зараз відпрацьовують на росіянах.
"І коли Крим раптом опинився вже в іншій державі, ось тоді вже Росія відчула, що її навіть не просто обікрали, а пограбували", - наголосив Володимир Путін, і приєднав АРК до РФ.
Запланована вакханалія в Георгієвському залі Кремля могла і не відбутись. Якби жителі півострова бойкотували незаконний референдум. Якби жителі півострова не хотіли до Росії. Та вони хотіли.
Населення Криму боялося неіснуючих фашистів, про яких з запалом розповідали російські телеканали в Україні. Пропагандистська машина Кремля виграла за старим перевіреним принципом - "чим нахабніше брехня, тим більше народ в неї вірить".
Тож Крим став Кримським федеральним округом в результаті інформаційної війні.

Колишні міністри Криму святкують з окупантами аншлюс півострова. Фото з архіву Ольги Ковітіді

Посилення пропаганди в РФ було закономірним. Після провалу інформаційної кампанії під час бійні в Грузії 2008 року, Путін зробив висновки. Він почав будувати закритий інформаційний простір – закритий через те, що російськомовне населення навряд чи дивитиметься BBC, нехай там навіть більш об'єктивна інформація.
Вже в червні 2009 року президент РФ Медведєв затвердив перелік загальнообов'язкових телеканалів і радіоканалів, які МАЛИ бути поширені по всій території Федерації. Звісно, в переліку є канали, які не раз були зловлені на брехні медіаекпертами: "Перший канал", "Росія" та "НТВ".
Інформаційна експансія не обмежилася кордонами Росії. В жовтні 2010 року тоді ще прем’єр Путін затвердив безпрецедентну державну програму "Інформаційне суспільство (2011 - 2020 роки)" загальною вартістю 40,6 мільярдів доларів (за курсом 30 руб = 1 дол).
Мету програми можна охарактеризувати як стовідсоткове охоплення російськомовного населення земної кулі засобами масової інформації всіх форм власності, які розділяють державний стратегічний курс Російської Федерації. Тобто, державними чи приватними – немає великого значення.
Такі привілейовані ЗМІ зобов’язані розповсюджувати "правильну" інформацію про події в Росії та світі, наростити частку інформації про здоровий спосіб життя, про соціально відповідальну поведінку, поширювати традиції, культурні, моральні та сімейні цінності "руського міра".
Варто зауважити, що дана програма вже виконана майже на половину. До кінця 2014 року сума витрачена на пропаганду російських цінностей зросте до 16,5 млрд. дол. США.

"Перетворимо чорне на біле". Багатомільярдні вливання в експорт російської пропаганди вкрай ефективні. Один з демотиваторів, що гуляють інтернетом

Ключовими виконавцями програми є:
- Міністерство зв'язку і масових комунікацій, яке координує реалізацію "Інформаційного суспільства";
- "Россвязь" та "Роспечать", які контролюють розвиток російських ЗМІ;
- а також сумнозвісні "Роскомнадзор" та ФСБ, які слідкують за "чистотою" ефіру від інформації, що суперечить офіційному курсу Москви.
Головну ударну силу склали державні російські ЗМІ. Програма забезпечується величезними бюджетними субсидіями, які переважно спрямовуються саме на них.
Для прикладу, в 2014 році "Роспечать" за діяльність Всеросійської державної телевізійної і радіомовної компанії (канали "Росія 1", "Росія 24", "РТР Планета" та інші) заплатить 721 млн дол. За мовлення телевізійних каналів англійською, арабською та іспанською мовами "Роспечать" перерахує некомерційній організації "ТВ-Новини" 395,7 млн дол.
Субсидії "Першому каналу", телекомпаніям "НТВ", "Петербург", "Карусель" і "ТВ Центр" складуть у сумі 202 млн дол. Реформовані "РІА Новини" отримають 86,7 млн дол. "ІТАР-ТАСС" - 40,8 млн дол. "Спортивному мовленню" перепаде 56,1 млн дол. "Громадському телебаченню Росії" - 47,5 млн дол.

Фото з екаунту Дмитра Чекалкіна в Фейсбуці

Окрім того, "Роспечать" роздасть гранти в галузі ЗМІ на 2,3 млн дол та проведе медіазаходи з патріотичного виховання громадян на 310 тис дол.
До речі, за цензуру Роскомнадзору російські платники податків сплачують приблизно 350 млн дол на рік.
Треба визнати, що мільярдні ін’єкції дають результат. За повідомленням Всеросійської державної телевізійної і радіомовної компанії, її ефір охоплює 98,5% населення Росії та більше 50 мільйонів телеглядачів у країнах СНД та Балтії.
Канал "РТР Планета" дивляться жителі Європи, Близького Сходу, Північної Африки і США, які розмовляють 53 мовами.
Тісна співпраця з оганами влади, цензура та тиск призвели до того, що майже всі засоби масової інформації в межах РФ стали гвинтиками масштабної пропагандистської машини, яка промиває мізки споживачам контенту.
Про що вони чують? Про здоровий спосіб життя? Про російську культуру? Так, але ще – це відверта брехня щодо України та всього світу. Російські новини не гребують перекручуванням фактів, а це вже не є стандартами журналістики. Це є пропаганда – насадження потрібних думок у суспільстві.

"Сколько стоит уничтожение украинской армии" - такі заголовки не є виключенням для російських ЗМІ

В сюжетах акценти розставляються на могутності Москви, Путіна та ядерного арсеналу. США, НАТО, ЄС постають в образах шкідників та ворогів. Ті, хто в ефірах російських телеканалів наважуються висловити дещо іншу думку, зазнають приниження прямо там.
Програма Путіна спрацювала так само ефективно, як свого часу працювала пропаганда Геббельса. 
Російськомовне населення світу впевнене (за нечисленним виключенням), що в Україні "бандерівці" вбивають людей просто на вулиці, а російською мовою не можна навіть привітатися.
Мешканців України такі новини шокують. Але цей світ зараз такий. Правда не те, що ти бачив та перевірив власноруч. Правдою є те, що тобі сказали з екрану ТВ.

Плакат в московському метро, який копіює агітку нацистської Германії. Фото з екаунту Вячеслава Бачила у ВКонтакте

Інформаційна недолугість України

Якою виглядає Україна на тлі мільярдних бюджетів та машиною пропаганди Росії?

Наша країна довела свою повну безпорадність у багатьох сферах, і особливо в інформаційній. І ось деякі об'єктивні показники такої безпорадності.
Нагадаємо, програма Путіна "Інформаційне суспільство (2011 - 2020 роки)" складає десь 4,06 млрд доларів на рік. Для порівняння, доходи державного бюджету-2013 були заплановані у сумі 351,2 млн гривень, або 43,35 млрд доларів за курсом 8,1. Тобто, видатки Путіна на пропаганду щороку складали 10% річних доходів бюджету України.

Натисніть, щоб збільшити

Далі. В 2013 році асигнування на Державний комітет телебачення і радіомовлення України з держбюджету склали 711 млн грн. Переважно, ці гроші "проїдаються", а невеличкий залишок ми можемо побачити у черговій стрічці, що присвячена великому Кобзарю.
Ми знайшли ще декілька видів асигнувань, які хоча б здалека можуть бути причетними до розбудови власного інформаційного простору в Україні.
На обслуговування та організаційне, інформаційно-аналітичне, матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України в 2013 році мали піти 297 млн грн. На обслуговування та організаційне, інформаційно-аналітичне, матеріально-технічне забезпечення діяльності президента України та Адміністрації президента України - 296 млн грн. На обслуговування та організаційне, інформаційно-аналітичне та матеріально-технічне забезпечення діяльності Кабінету Міністрів України та на фінансову підтримка газети "Урядовий кур'єр" - 282 млн грн.
На Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації - 35,6 млн грн. На Інформаційно-аналітичне забезпечення координаційної діяльності у сфері національної безпеки і оборони (для РНБО) - 124 млн грн.
Складаємо все до купи, і отримуємо 1745 млн грн на рік, або 215 млн дол за курсом 8,1. Тобто, Україна в 2013 році мала витратити на пропаганду у 18,7 разів менше, ніж Росія.
Ось ще одне порівняння. На початок 2014 року, за оцінкою Росстату, в Росії постійно мешкали 143,7 млн осіб. В Україні на початок 2014 року мешкало десь 45,4 млн осіб. В розрахунку на особу, державні інформаційні витрати в Росії склали 27,8 доларів, а в Україні - 4,7 долари в 2013 році.
Що можна сказати на захист України? ВВП Росії в 2013 році десь у 18,5 разів більший за український. Начебто, у відсотках до ВВП ми витрачаємо не менше, ніж Росія.
Але ж має значення не те, скільки витрачається. А те, на що спрямовується державна інформаційна політика. Шевченко, равлики, метелики, козацтво, січові стрільці, Грушевський та студенти під Крутами – то добре, але як все це допомагає вибудовувати інформаційний простір сучасної України?
Зрозуміло, що влада Віктора Януковича не мала жодної зацікавленості в розбудові інформаційного простору України як держави. Максимум ефективності колишні можновладці показали, коли з початку осені 2013 року почали бомбардувати ЗМІ "замазухами" про європейський вибір України, а вже за два місяці розпочали зворотній рух в напрямку Росії.
Маючи всі можливості для побудови міцного інформаційного простору в Україні, Янукович натомість геть знищив остаточну довіру до державних ЗМІ. А підконтрольні йому олігархічні ЗМІ, за старою доброю звичкою, виконують завдання захисту свого власника від влади.
Ось той фронт, який програла Україна.
В 2001 році російську мову вважали рідною мовою 29,59% мешканців України. Уявімо, що зараз відсоток такий же. Тобто, російськомовними є 13,4 млн осіб. Додамо їх до кількості мешканців Росії, та отримаємо 157 млн осіб. Видатки на пропаганду, з розрахунку на особу, складуть 25,5 доларів США.
Ось той показник, який українська влада не могла не помічати. Саме через цей показник Україна втратила Крим, а зараз не може встановити контроль над Донбасом та Півднем.
Прийшов час змінити недолугість української влади, і розпочати вироблення власної інформаційної політики. Зараз це питання може вчергове виглядати як другорядне, на тлі соціальних видатків та боротьби за президентське крісло. Знову найважливішим для наших ЗМІ стало відстеження того, на кому більше бруду – на Юлії Тимошенко, Віталії Кличко чи Петрі Порошенко.
Але то є небезпечне самозаспокоєння, тому що інформаційний простір – це не боротьба за перетягування влади, а національна політика. За економію коштів та нехтування інтересами України доведеться розплачуватись втратою територій.

Скан публікації у Vedomosti.ru

Джерело  Четверта світова. Інформаційно-психологічна війна Незалежність України і ЗМІ Проблеми інформаційної незалежності держави Война без единого выстрела  ПРИЙОМИ МАНІПУЛЮВАННЯ СВІДОМІСТЮ ЛЮДЕЙ ЧЕРЕЗ ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ Інформаційна безпека України: аспект діяльності ЗМК Парадокси та реалії національного інформаційного поля Зомбоящик: секрети телевізійного обдурення Вплив ЗМІ на свідомість людини Реклама та її маніпуляційні можливості Ефекти в масовій комунікації

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРОТИБОРСТВО

ОДИН З ГОЛОВНИХ НАПРЯМКІВ ПОЛІТИКИ СУЧАСНИХ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН
Донецький вісник Наукового Товариства ім. Шевченка та інформаційно-аналітичного журналу «Схід»

Ніна Гуріна,

заступник декана соціально-правового факультету,

викладач кафедри міжнародних відносин Миколаївської філії

Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна»

Стаття присвячена проблемі погіршення та недостатньої захищеності інформаційної безпеки як всередині України, так і на зовнішньополітичній арені. Значна увага приділяється еволюції та історичному аспекту інформаційної боротьби. Розглядається роль ЗМІ та їх вплив на суспільство. Робиться спроба аналізу розвитку інформаційних технологій та їх впливу на формування нової системи міжнародних відносин в ХХІ столітті.

Інформаційно-психологічна боротьба велась у всіх війнах та протистояннях людства. Її зміст в основному складали дії протилежних сторін з поширення дезинформації або тенденційної інформації для впливу на оцінки, наміри та орієнтацію населення, особового складу військових сил та осіб, які приймають рішення, з метою формування громадської думки на користь діючої сторони.

Тому не дивно, що вже в давнину полководці, мислителі відзначали важливість досягнення перемоги без бою. Вже тоді використовувались засоби впливу на ворога шляхом дезинформації, погроз, залякування. Ще більш досконалими вони стають в Ордені єзуїтів у першій половині ХVІ ст. У творах та діяльності західних полководців і воєнноначальників - Наполеона, Клаузевіца, Жофа, російських - Суворова, Кутузова, Мілютіна, Міхневича та інших є чимало повчального щодо використання інформації для досягнення поставленої мети у війні.

Аналіз впливу інформаційного протистояння на сучасні міжнародні відносини, що пропонується в даній статті, дозволяє зробити висновки щодо покращення інформаційної безпеки в державах світу в ХХІ столітті.

Шляхи пропонованого аналізу, тобто його завдання, можна позначити таким чином: 1) розгляд основних питань інформаційного протиборства в ХХ - ХХІ століттях; 2) розкриття природи сучасних війн і локальних конфліктів, їх особливостей та технологічних можливостей, 3) аналіз сучасної геополітики крізь призму міжнародного інформаційного протиборства та її вплив на формування нової системи інформаційної безпеки, ведення інформаційних війн на геополітичній арені в сучасних міжнародних відносинах.

Вперше поняття "інформаційна війна" було введене в 1985 році в Китаї [1]. В основу теоретичних підходів китайських фахівців у галузі інформаційного протиборства покладені погляди давньокитайського військового діяча Сунь-цзи (V ст. до н. е.). Він першим аргументував необхідність інформаційного впливу на супротивника. В своєму "Трактаті про військове мистецтво" Сунь-цзи відмічав: "У всякій війні, як правило, найкраща політика зводиться до захоплення держави цілісною... Здобути сотню перемог у боях - це не край мистецтва. Підкорити суперника без бою - ось вінець мистецтва" [2].

Особливо посилилася роль засобів масової інформації в тотальних і локальних війнах ХХ століття. Помітних кількісних та якісних змін інформаційна боротьба почала зазнавати відтоді, як почалось створення єдиного інформаційного простору.

Сучасна науково-технічна революція спричинила справжній переворот в інформаційній боротьбі. Більш активно й глобально почали проводитись психологічні операції, інтенсивніше впроваджуватися нові інформаційні технології. Наочною ілюстрацією цьому є війни та воєнні конфлікти останніх десятиріч ХХ століття і початку ХХІ століття. Їх аналіз зі всією очевидністю свідчить про те, що хід та кінець воєнних дій будь-якого масштабу в сучасному світі визначається мистецтвом ведення інформаційної боротьби. На початку 90-х років поняття "інформаційна війна" з'явилося в США й активно увійшло в загальносвітову практику [3].

Сьогодні все більше сил і засобів залучаються до інформаційної боротьби, все більш масштабними стають її наслідки. В США, Японії, Німеччині, Франції, Ізраїлі та інших країнах пильна увага приділяється інформації, яка по праву вважається одним з головних факторів володіння сучасним світом.

"Глобальний масштаб і радикальність змін, які відбуваються в наші дні в політичній, економічній, духовній сферах життя світового суспільства, у сфері воєнної безпеки, дозволяють висунути припущення про формування нової системи міжнародних відносин, яка відмінна  від тих, що функціонували протягом завершального століття, навіть починаючи з класичної Вестфальської системи "[4].

Отже, розвиток інформаційних технологій веде до глобальних змін в політичній, економічній, військовій та культурній сферах. На думку західних і вітчизняних політологів, це призведе в першій чверті ХХІ століття до кардинальних змін самого способу протиборства в міжнародних відносинах.

Інформаційне протиборство було й залишається супутником міждержавного спілкування, і його учасники не схильні оголошувати реальні витрати на покращання власного іміджу й дискредитації протилежної сторони.

Останнім часом часто використовується поняття "інформаційна безпека" й даються різні його визначення. На думку декана школи інформаційної війни і стратегії при Вашингтонському університеті національної оборони Д. Еджера, яку він висловив у швейцарському журналі "Джеймс інтернешнл діфенс рев'ю", саме поняття і концепція "інформаційної війни" залишаються предметом жвавої дискусії  у військових та наукових колах Заходу.

Проте західні фахівці вже однозначно назвали інформаційну війну найвищою формою інформаційного протиборства. В єдиній доктрині протиборства в сфері управління  і зв'язку, яка була розроблена комітетом начальників штабів військових сил США, термін "інформаційна війна" визначається як сукупність заходів, що вживаються з метою досягнення інформаційної перемоги над суперником шляхом впливу на його інформаційні системи, процеси, комп'ютерні мережі, громадську та індивідуальну свідомість та підсвідомість населення й особового складу військових сил при одночасному захисті свого інформаційного середовища [5].

Таким чином, у даному понятті об'єднані два види інформаційної боротьби - інформаційно-технічний та інформаційно-психологічний.

У розроблюваній на Заході концепції інформаційної війни значна увага приділяється поширенню через інформаційні канали суперника або інші канали світового інформаційного простору дезинформації або тенденційної інформації.

"Інформаційна війна" є широким та багатогранним поняттям. Так, сьогодні деякі фахівці з питань інформаційної безпеки, виділяють такі її аспекти, як діяльність добродійних міжнародних фондів, клубів, сект; використання у відповідних цілях нейролінгвістичного програмування тощо.

Події в Перській затоці в січні 1991 року, Югославії у 1999 році, а також перша і друга "чеченські кампанії" в Росії, внесли нові риси в уявлення про війни сучасного інформаційного суспільства.

"Війна в зоні Перської затоки може бути визначена як перша повномасштабна війна нового етапу в функціонуванні військових сил в умовах створення глобального інформаційного простору"[6]. На думку З. Бзежинського даний конфлікт "продемонстрував наступ Pax Americana, внаслідок якого стало зрозуміло, що світу доведеться погодитися з м'якою американською гегемонією" [7]. При проведенні США воєнних акцій ступінь їх відкритості визначався не незмінними принципами, а кон'юнктурою з використанням "м'якої військової цензури" [8].

"Буря в пустелі" теж не є випадком. Американські військові, використовуючи "м'яку цензуру", фактично вилучили з інформаційного поля повідомлення, в яких виправдовувалась протилежна сторона. Окрім того, "Буря в пустелі" стала першою в історії війною в прямій телетрансляції.

Російські військові, в свою чергу, змогли налагодити ефективний інформаційний супровід лише під час другої чеченської кампанії.

В ході агресії проти Югославії інформаційні операції змогли забезпечити необхідний результат - сприяти фактичній капітуляції сербських збройних сил.

Американські військові навіть жартують з цього приводу: "Ми не почнемо вигравати війну, поки про це не передадуть по CNN" [8].

Найбільш криваві за всю сучасну історію людства терористичні акти в США 11 вересня 2001 року наочно продемонстрували інформаційну загрозу, яку приховує в собі сучасне телебачення. Мільйони людей на екранах домашніх телевізорів змогли спостерігати в прямому ефірі по CNN авіаційні терористичні акти та одночасно були об'єктами комплексного інформаційного впливу терористів.

Вплив інформаційних технологій, крім воєнних операцій, наочно демонструють події в економічній та фінансовій сферах. Штучне створення економічних криз, які мали місце в Азії та Росії в 1998 році, можна сміливо прирівнювати до стратегічних інформаційних операцій. Прикладами інформаційних воєн також є: "стрибок" цін на нафту в 2000 році, боротьба з євровалютою, яка призвела в тому ж 2000 році до її нестабільних котирувань. Не можна не погодитися з висловом доктора політичних наук І.М. Панаріна: "Кінець ХХ століття характеризується тим, що світова фінансова система є головною ареною глобального інформаційно-психологічного протиборства між провідними державами світу " [9].

Досить сильна залежність суспільства від засобів масової інформації в сучасну епоху глобалізації несе як позитивні наслідки - зростання загального інформування й комунікабельності населення Землі, так і негативні. Сильна залежність від ЗМІ народжує новий вид зброї масового ураження - інформаційну зброю. Ядерна зброя як фактор стабілізування та домінування відходить на другий план, їй на зміну приходить зброя інформаційна, яка дозволяє реально управляти  державами. Таким чином, інформаційне протиборство змінює уявлення про те, що таке супердержава.

США серйозно готувалися до сучасного інформаційного протиборства. Про це свідчить той факт, що в американських військово-політичних колах проводилась повномасштабна робота в цьому напрямку. Її відправною точкою прийнято вважати 21 грудня 1992 року, коли з'явилась директива Міністерства оборони США Т 3600.1 під назвою "Інформаційна війна". У 1993 році в директиві комітету начальників штабів № 30 вже були викладені основні принципи ведення інформаційних воєн і в 1995-у - Статут ВС США FM 100-6 ("Інформаційні операції"). Крім того, окремі аспекти інформаційного протиборства регулювались періодично поновлюваним Статутом ВС США FM - 31 ("Психологічні операції").

В середині 1990-х років посади офіцерів з питань інформаційної війни (Infowar officers), введені в сухопутних військах, на флоті й ВПС США. У червні 1995 року Національний університет оборони у Вашингтоні здійснив випуск першої групи фахівців у галузі інформаційної війни.

Починаючи з 1994 року в США регулярно проводяться офіційні наукові конференції з "інформаційної війни" за участю видатних представників військово-політичного керівництва країни. З цією метою створений і функціонує центр інформаційної стратегії і політики, метою якого є вивчення можливостей використання інформаційних технологій у воєнних конфліктах у ХХІ столітті. У період з січня по червень 1995 року в США була проведена командно-штабна військова гра (КШВГ) за участю представників всіх силових структур. Її мета полягала в розробці концепції стратегічної інформаційної війни.

У 1997 році з'явилось таке визначення інформаційної війни: "Дія, яка ужита для досягнення інформаційної переваги в інтересах національної стратегії і яка здійснюється шляхом впливу на інформацію та інформаційні системи суперника при одночасному захисті власної інформації і своїх інформаційних систем ".

22 жовтня 1998 року Комітет начальників штабів ВС США видав доктрину інформаційних операцій (Joint Doctrine of information operation). У доктрині вперше підтверджується факт підготовки американців до проведення наступальних інформаційних операцій. Раніше Пентагон підкреслював, що заходи США в інформаційній сфері будуть носити виключно оборонний характер.

У доктрині передбачається вірогідність проведення наступальних інформаційних операцій не тільки у воєнний, але й у мирний час. При цьому представники США, коментуючи ці положення, стверджують, що використання наступальної інформаційної зброї буде проводитися при повному дотриманні відповідних міжнародних норм та договорів. Але на сьогодні подібні міжнародні угоди або відсутні, або знаходяться на ранніх стадіях опрацювання.

У доктрині інформаційних операцій США виділяються чотири основні категорії використання інформації проти людського інтелекту [10] :

- операції проти волі нації;

- операції проти командування суперника;

- операції проти ворожих військ;

- операції проти національних культур.

Однією з вимог ефективного використання ЗМІ США в конфліктах останніх десятиріч є те, що в управлінні інформаційно-психологічними акціями використовуються американські військово-політичні керівники найвищого рівня.

У США рішення про проведення інформаційно-психологічних операцій приймає президент. Робить він це на основі рекомендацій та розробок, які готує Рада національної безпеки (РНБ), вона ж здійснює загальне керівництво інформаційно-психологічним забезпеченням [11].

У 2000 році президент Б. Клінтон підписав директиву № 68, мета якої - "впливати на зарубіжну аудиторію таким чином, щоб це благотворно позначалося на досягненні цілей, які стоять перед американською зовнішньою політикою".

Розроблювачами програми під назвою "Міжнародна народна дипломатія" є Держдепартамент США, Міністерство оборони, ЦРУ, деякі інші держструктури. Дана програма орієнтована не тільки на зарубіжну, але й на внутрішню аудиторію - цей факт частина громадськості США розцінила як "промивання мозку". Наприклад, Сет Акерман з асоціації газетних видань "За чесну та правдиву інформацію" вважає, що "коли зовнішня політика Клінтона не приймається на "ура" за кордоном, президент одразу ж починає вдаватися до пропаганди" [12].

Але ж  не можна ні в якому разі вважати, що США цілком захистили себе від інформаційного впливу. Фахівці виділяють такі уразливі точки в інформаційному полі США [13] :

- оскільки США є відкритим суспільством, вони неспроможні вводити жорсткі методи контролю над інформаційними системами;

- незрозумілі політичні та юридичні аспекти інформаційних воєн;

- американський плюралізм не дозволяє розробити єдину політику в сфері стратегії інформаційних воєн;

- за будь-якого рівня технічного розвитку метою інформаційної війни залишається людина, але навряд виконавчі структури мають дійсно досвідчених людей, щоб вплинути на зміну дискурсів в іншій країні.

Використання засобів інформаційної війни припускає урахування структури та особливостей ЗМІ супротивника. Головна проблема полягає у визначенні того, як з більшою ефективністю можна впливати, спрямовуючи необхідну інформацію в ЗМІ суперника:

- безпосередньо через пряму телерадіотрансляцію, пресу;

- непрямо - через глобальні інформаційні системи;

- через працівників посольств, співробітників спецслужб, журналістів, вчених та ін.

На думку американських політологів, технологія ведення інформаційних воєн несе основну загрозу для об'єкта впливу в тому, що країна-ціль може усвідомити цей "вплив" дуже пізно, а це дає певний виграш тому, хто першим завдає удару. "Спроба ввести в оману командування протилежної сторони є вагомим компонентом інформаційної війни" [14]. Звідси виходить, що у ХХІ столітті фахівці з ведення інформаційного протиборства повинні бути зорієнтовані на створення фальшивої реальності. Бо, по суті, "психологічні операції спрямовані на зміну ворожої орієнтації в короткочасовому й довгочасовому планах шляхом модифікування ворожого прийняття рішень та впливу на дії суперника" [15].

Сучасна ідеологія інформаційних воєн базується на символічному сприйнятті світу, тому інформація дуже швидко з віртуальної субстанції перетворюється на матеріальну. Достатньо будь-яку подію, навіть вигадану (дезинформацію) змоделювати, передати в ЗМІ, й інформація, матеріалізуючись, починає справляти вплив, тобто діяти.

Інформаційні війни стали аксіомою сучасних міжнародних відносин і дозволяють дуже ефективно, із залученням малих фінансових та людських ресурсів добиватися цілей: все залежить від ступеня професіоналізму реалізаторів інформаційних операцій.

Таким чином, інформаційна війна зараз - це основна форма протиборства між державами, тому висновок напрошується сам собою: у ХХІ столітті, через свою ефективність інформаційні війни будуть використовуватися як головний інструмент впливу на міжнародні відносини. Відстоювати свої позиції в інформаційному протиборстві буде набагато легше тим країнам, які матимуть гармонійно розвинуте й тому захищене інформаційне суспільство.

Література:

1. Панарин И.Н. Информационная война и Россия. - М. 2000. - С.113.

2. Конрад Н.И. Сунь-цзы: Трактат о военном искусстве. - М., Л., 1950. - С.94.

3. Швец Д.Ю. Информационная безопасность России и современные международные отношения. - М.: "Мир безопасности", 2001. - С.13.

4. Современные международные отношения. Под ред. проф. А.В. Торкунова. - М., 1999. - С.38.

5. Волковский Н.Л. История информационных войн. В 2 ч. Ч. 1. - СПб.: ООО "Издательство "Полигон", 2003. - С.7.

6. Панарин И.Н. Указ. соч. - С.112.

7. Современные международные отношения. Под ред. проф. А.В. Торкунова. - М., 1999. - С.23.

8. Швец Д.Ю. Указ. соч. - С.22.

9. http://www.stars.ru/ Доклад И.Н. Панарина "Информационная война и власть" на международной конференции "Информационные технологи и власть", Москва, 26-28 января 1999 г.

10.  http: // www.dtic.mil/doctrine/jel/new_pabs/jp 3_13.pdf

11.  Волковский Н.Л. Силы специальных операций. - СПб., 1996. - С.41-43.

12.  http://www.strana.ru/

13.  Stein G. "Information War - Cyberwar - Netwar" // http://www.infowar.com/mil_c4i/stein.html-ssi.

14.  Libicki M. "What is Information Warfare?" Washington, 1995, //http://www.ndu.edu/inss/actpubs/act 003/ a 003.html

15.  Szafranski R. "Аn Information Warfar" SIIOP // http://call.army. mil/call/ctc_bul/90 - 9/9092 c 14.htm.

Джерело

Ефекти в масовій комунікації

Електронна бібліотека Інституту журналістики КНУ ім. Т.Шевченка

1. Ефективність.
1.1. Поняття про ефективність.
Під ефективністю масової комунікації слід розуміти відповідність
отриманого ефекту (результату) цілям, що ставилися професійним
комунікантом в процесі спілкування.

Ефективність спілкування вимірюється отриманими планованими чи
непланованими результатами. Якщо вдалося отримати планований
результат, то слід говорити про високу ефективність, якщо отримано
несподіваний результат — низька ефективність. Але неефективних дій нема,
оскільки навіть відсутність результату впливу — це теж результат!

Умови ефективності впливу комуніканта на масу чи людину в масі
включають: готовність членів маси до навіювання, зараження, наслідування, довіру до комуніканта. Крім того, ефективно навіювати можна лише те, що відповідає потребам та інтересам комуніката.

Ефективність навіювання досягається або несвідомим наслідуванням, або
рефлексією й саморегуляцією членів маси на основі свідомого наслідування керівника маси чи одне одного в масі.

Ефективність маніпуляції досягається або несвідомим наслідуванням, або
рефлексією й саморегуляцією членів маси на основі оманливих уявлень про
причини й наслідки того, що відбувається. Велике значення для ефективної
масової маніпуляції має масове зараження, яке передує маніпуляції або
відбувається паралельно з нею.

Ефективність ЗМК має два полюси: полюс абсолютної ефективності
(полюс А) та полюс нульової ефективності (полюс Б).
Полюси А та Б — це ідеалізовані об’єкти. Реально ефективність масового
впливу тільки наближається до одного з полюсів.

Причиною такого коливання ефективності є те, що ЗМК постійно
перебувають між двома смисловими полюсами свого існування: (полюс А)
формування громадської думки і вплив на систему прийняття рішень
громадян (висока масовокомунікаційна ефективність) та (полюс Б)
створення інформаційних полів, в межах яких громадяни можуть самостійно
приймати усвідомлені рішення (низька масовокомунікаційна ефективність).

Полюс А — це абсолютна довіра до ЗМК (ЗМК є ефективними), полюс Б
— це абсолютна недовіра до ЗМК і втрата ЗМК функції масифікації, тобто
перехід із розряду засобів МАСОВОГО інформування до розряду засобів
продукування інформації, що використовується громадянами, до
інформаційних бюлетенів (ЗМК не є ефективними як засіб масового
впливу).

На практиці ЗМК постійно подають інформацію, яка, з одного боку,
більшою чи меншою мірою формує громадську думку, з іншого боку,
більшою чи меншою мірою, використовується як матеріал для прийняття
усвідомлених рішень. В останньому випадку ЗМК — через створення
певних інформаційних полів у суспільстві і через високу самодостатність
громадян, їхню високу політичну і загальну культуру, їхню незалежність і
втрату повної й однозначної довіри до ЗМК — перетворюються з “учителів”,
“агітаторів”, “пропагандистів”, “сугесторів” на центри виробництва й
поширення інформації, з якими громадяни перебувають у стосунках “хочу
беру інформацію, хочу ні” (на зразок соціологічних служб, прес-центрів).
Цей рух ЗМК між двома полюсами відбувається за такими законами.

Закон ефективного функціонування ЗМК. 
Чим більша довіра громадян до ЗМК, тим більшою мірою ЗМК виступає ефективним засобом формування громадської думки.

Закон «виживання» ЗМК.
Чим менше довіри до ЗМК, тим більшою мірою ЗМК працюють на пошук
нових форм, способів викликання довіри до себе з метою забезпечення
високого рівня ефективності впливу на громадську думку.

1.2. Ефективність та дієвість.
Необхідно розрізняти поняття ефективності та дієвості. Дієвість означає
відношення до планованої дії, здатність її результативно виконувати. За
певних умов планований результат може бути й не досягнуто, проте засіб
досягнення сам по собі є дієвим. Так, новинне повідомлення може бути
дієвим, за його допомогою можна викликати в аудиторії певну реакцію,
проте ситуація склалася так, що реакції не було, тобто повідомлення
виявилося не результативним (неефективним).

Ефективність же — це результативність дії. Якщо дія є ефективною, то
засіб, який викликав цю дію, виявився безперечно дієвим.

2. Ефекти.
2.1. Поняття про ефект.
Масовокомунікаційний ефект — це будь-який результат масового впливу.
Комунікаційні ефекти є обов’язковим результатом впливів, які чинять
комуніканти; через вивчення реакцій мас на ці впливи й визначаються
масові ефекти.

Одну з найповніших типологій ефектів комунікації запропонував у 1979 р.
радянський дослідник Б. Грушин. Він сформулював шість найважливіших,
на його думку, типологічних ознак та відповідні їм типи ефектів.

Пропонуємо типологію масовокомунікаційних ефектів за Б. Грушиним зі
змінами та доповненнями.

Ефекти бувають:
1) за предметною сферою впливу — ефекти когнітивні (пов’язані з
характеристиками мислення, обсягу знань, здатності
розмірковувати), емоційні (які викликають емоції); ціннісні
(пов’язані з характером уподобань, смаків, ставленням до себе й
світу), організаційні (пов’язані з різноманітними практичними
діями людей), тонізуючі (пов’язані з психофізіологічними
характеристиками людей);
2) за основними сферами прояву ефектів – розумові (думках,
судженнях) і діяльнісні та поведінкові;
3) за ступенем «належності» ефектів до цілей джерела інформації –
функціональні (бажані для джерела інформації, очікувані) та
дисфункціональні (небажані або не очікувані);
4) за ступенем усвідомлення ефектів споживачем інформації –
усвідомлювані реципієнтом та неусвідомлювані;
5) за часом виникнення та прояву ефектів комунікації відповідно до
часу споживання інформації – прямі (виникають безпосередньо
після споживання інформації) й віддалені (виникають з часом, часто
втрачається видимий зв’язок між ними та споживанням інформації);
6) за ступенем відповідності суспільним нормам, законам, традиціям
— сприятливі, небезпечні, нейтральні;
7) за характером модальності відповідно до елементів
комунікаційного процесу — позитивні, негативні, нейтральні;
8) за здатністю бути підконтрольними мовцю або аудиторії —
контрольовані й неконтрольовані;
9) за ступенем реалізації — часткові й повні;
10) за частотою виникнення — одиничні та повторювані;
11) за тривалістю — короткотривалі й довготривалі.
Від споживання інформації може виникати не один, а кілька ефектів. Через
те їх поділяють на: основні та додаткові; первинні (початкові) та вторинні
(похідні); проміжні та кінцеві.

2.2. Види ефектів у масовій комунікації.
Деякі з масовокомунікаційних ефектів сильно впливають на аудиторію або є
суспільно важливими результатами спілкування, що науковці
виокремлюють їх в окремі види і вибудовують стосовно них навіть окремі
теорії. Такі ефекти отримують спеціальні назви. Розглянемо деякі з них.

Ефект гуртування. Виникає в періоди суспільної загрози. Мас-медіа
послаблюють критику відносно посадових осіб, намагаються виконувати
просту роль посередника між владою і громадою з метою згуртувати
людей навколо влади у боротьбі з суспільною загрозою.

Ефект довіри. ЗМІ намагаються викликати довіру до себе чи предмета
опису і застосовують для цього відповідні засоби та техніки і стратегії
впливу на людей.

Ефект ореолу. Цей ефект ще називають ефектом німба. Ефект ореолу
виникає в результаті “розкрутки” медіазасобами того чи іншого образу,
наприклад, політика. У масовій свідомості образ політика набуває великої
суспільної значущості, незамінимості, важливості.

Ефект самодостатності у прийнятті рішень. Не можна виключити й
такої логіки роздумів: чим більш показовою є незалежність та неупередженість і об’єктивність ЗМК, тим більш залежним у прийнятті свого
усвідомленого і добровільного рішення стає комунікат, бо його віра до
такого ЗМК штовхає на прийняття саме того рішення, яке пропонується або
яке логічно випливає з інформаційного повідомлення. Та зважте, якщо це рішення ще й прийматиметься для задоволення власних потреб, яким
“підіграли” ЗМК, знаючи про ці потреби комуніката. Середовище масової
комунікації завжди тисне на людину, робить її психологічно залежною через те, що це середовище послаблює раціональне у поведінці людини, робить її більш емоційною і більш керованою та маніпульованою. Але в таких ситуаціях люди часто вважають, що вони самостійно приймають рішення, тільки беручи інформацію з медіа. Показовим щодо цього ефекту є реклама, яка програмує людей на вибір товару чи послуги через гасло: Ви зробили правильний вибір! (пропонується імітація самостійного вибору).

Ефект праймінгу. Про цей ефект стільки написано досліджень, що про
нього існує теорія — теорія праймінгу. Суть цього ефекту полягає в тому,
що під упливом медіа в свідомості комуніката оживають старі асоціації, які
впливають на розуміння отримуваної інформації.

Праймінг може мотивувати поведінку людини, спонукати до певних дій,
іноді асоціальних. Сприймаючи якусь інформацію і згадуючи та
переживаючи асоціативно певні події, пов’язані з цією інформацією, люди
можуть реагувати на неї не так, як вимагають реальні умови, а як вони
реагували колись. Коли глядач бачить на екрані сцену насилля, він пригадує подібну ситуацію, в якій виникали схожі почуття й думки. Пам’ять активує відповідні нейронні структури і підсилює ефект праймінгу.

Ефект десенсибілізації. Десенсибілізація — це поступова зміна норм і
цінностей, під час якої попередньо табуйована поведінка стає прийнятною в
наслідок постійного впливу ЗМІ на індивіда. Наприклад, коли дівчина-
підліток бачить на екрані, як її улюблена телезірка (кінозірка) має статеві
зносини, глядачка може змінити свою думку стосовно дошлюбних
сексуальних зв’язків як табуйованої теми.

Ефект культивації. Цей ефект передбачає, що, наприклад, глядачі, які
постійно дивляться телевізор, з часом сприймають світ через образ на
екрані. Насправді, екранний образ суттєво відрізняються від об’єктивної
реальності. У комуніката культивується певна поведінкова програма,
система цінностей, яка може не відповідати реаліям життя.

Ефект бумеранга. Цей ефект виникає в результаті “перегодовування”
комунікатів інформацією, коли замість довіри до медіа в аудиторії виникає
недовіра або навпаки. Яскравим прикладом тут може бути політична
реклама проти кандидата в президенти В. Ющенка: “Ваша дружина
американка”,— зі специфічним західноукраїнським прононсом говорив
герой сюжету. Ця реклама так набридла глядачам, що вони почали
несерйозно її сприймати й сміятися з неї.

Заколисуючий ефект. Цей ефект виникає в результаті дії медіа на емоційну сферу людини. Людина під упливом гарної музики, приємних кольорів, теплого й приємного голосу ведучого починає пасивно сприймати
повідомлення. Сполучення тексту, образів, музики й домашньої атмосфери
розслаблюють мозок.

Ефект переконання. Пов’язується з формуванням і зміною установок
аудиторії, а також трансформацією поведінки під впливом установок, що
змінюються. Процес переконання включає три послідовні етапи: 1) слухачі
повинні звернути увагу на відповідне медіаповідомлення; 2) вони повинні
зрозуміти його зміст; 3) вони повинні погодитися зі змістом повідомлення.
Існують різні моделі досягнення ефекту переконання.

2.3. Міф як результат масової комунікації.
Д. В. Ольшанський та інші психологи відзначають такий аспект природи
масової комунікації, який поза всяким небажанням і благими настроями
організаторів масовокомунікаційної діяльності змушує говорити про
особливу форму впливу на свідомість людей. Це аспект специфічної, мозаїчної, а не причино-наслідкової верстки (розташування й подачі)
інформаційних повідомлень на сторінках газет, журналів, у радіо- і
телепередачах.

Для психології сприймання у масовій комунікації, вважає Д. В. Ольшан-
ський, більш ніж природним є пов’язувати всю “мозаїку” повідомлень, які
надходять, не через причино-наслідкові відношення (які безпосередньо не
представлені аудиторії), а ніби “через інтервали”. Аудиторія змушена
висікати смисл елементів “мозаїки”, поєднуючи їх між собою на власний
розсуд, досягаючи їхнього резонансу (взаємопідсилення), стягуючи їх в одну точку простору й часу “тут і зараз”. Мозаїчність структури створює
суперечність між справжнім змістом висвітлюваної події і відведеними для
її демонстрації вузькими часовими межами. У результаті інформація
можеперетворюватися в дезінформацію, резонанс буде заглушувати й
одурманювати здорову думку, в голові зазвучить хаос (Ольшанский Д. В.
Психология масс.— СПб: Питер, 2001. С. 300).

Через це, як відзначають в останні роки дослідники, масова комунікація
виконує роль “потужного генератора міфів”.

У зв’язку з цим Д. В. Ольшанський далі пише, що в останні роки
діяльність ЗМІ в цілому розглядається як міфотворча, до того ж не в
образному, а в буквально-психологічному розумінні, і наводить слова К.
Маркса, сказані ним у 1871 році: “Щоденна преса і телеграф, які
моментально поширюють свої відкриття по всій земній кулі, фабрикують
більше міфів (а буржуазні осли вірять у них і поширюють їх) за один день,
ніж раніше можна було виготовити за століття”.

Цілком щиро вважається, пише Д. В. Ольшанський, що “глядачу не
потрібно “нанизувати” поширювані на телеекрані повідомлення на
“лінійно-перспективну”, логічно вибудувану послідовність (коли причина —
це те, що на початку, а наслідок — те, що в кінці. Зустрічаючись із таким
потоком, в пошуках стійкої опори свідомість прагне вийти за межі цієї
подієвої поверховості життя, знайти його глибинні, “вічні” першооснови.

У зв’язку з цим і напрошується висновок відомих дослідників цих процесів М.Маклуена та У. Онга про те, що через саму свою сутність і природу засоби масової інформації повертають і занурюють людину в міф”. Міф, цитує Д.В. Ольшанський К. Маркса, “знову, як і колись в далекому історичному минулому, виявляється органічним способом ставлення до дійсності… коли люди схильні наділяти могутністю засоби масової інформації через те, що від них дізнаються майже все, що відбувається в світі” (Там само. С. 301).

“У результаті,— продовжує Д. В. Ольшанський,— незважаючи на
зовнішню свободу вибору, все одно формується сакральне ставлення до
масової інформації і її комунікаторів [комунікантів] (уточнення наше.— В.
Р.). Річ, однак, зовсім не в поважному ставленні до працівників те-
лебачення. Міфотворчість перебудовує сприймання і мислення аудиторії.
Особливий, кліповий характер безперервного потоку повідомлень диктує
іншу швидкість психічних процесів. Скорочення часу для коментарів і
аналітичних програм веде до деградації мислення аудиторії. У
результаті вона стає все більш довірливою до сприймання різного роду
міфів. Це додатково полегшується цілеспрямованим спрощенням міфів. Ще
на початку ХХ століття У. Ліпман серйозно вважав, що можна створити
такий символ, який збере воєдино емоції, відірвані від ідей. Він вважав, що
головне завдання трансльованих засобами масової комунікації повідомлень
— це “інтенсифікація почуттів і деградація залежності” (тобто люди втра-
чають контроль над своєю залежністю від ЗМІ.— В. Р.). Сучасне телеба-
чення активно використовує ці можливості” (Там само).

Зважаючи на викладені особливості медіазасобів і процесу сприймання
повідомлень, необхідно визнати, що масова комунікація продукує різного
роду життєві “історії”, особливо репрезентує світ, де реальність існує у
видозміненому вигляді,— вона пропущена через призму бачення
професійних комунікантів, а також самих же представників масової
аудиторії. Телевізійна, газетна, одне слово, медійна реальність витворюється на основі замішаної на правді — неправді, яку називають міфом.

Міф є формою прояву суспільної свідомості і проектується на всі сфери
діяльності, через що виникають політичні, економічні, соціальні та інші
міфи.

Про живучість міфу як форми відображення дійсності добре сказано у
посібнику Л. Павлюк “Знак, символ, міф у масовій комунікації” (Львів:
ПАІС, 2006): “Міфологічні ідеї, структури і жанри могли би видаватися
приреченим на відмирання анахронізмом... якби не подиву гідна здатність
міфологічної свідомості до оновлення своїх форм. Неоміфологічна
література та її кіноверсії винахідливо осучаснюють традиційні
міфологічні формули зіткнення... добра і зла, а політичні програми та
ідентичності звикло пропонують візії Раю власної архітектури та образи
пекла і хаосу авторства опонентів” (стор. 87).

Міфи сучасного світу (ідеологічні, соціальні міфи тощо) — це насамперед
певний спосіб мислення, а не жанр, це спосіб поєднання правди й
неправди, реального й вигаданого, можливого й бажаного у творах різних
жанрів, зокрема масовоінформаційних. В аспекті масового впливу,
міфологізації свідомості міф слід розглядати насамперед як форму масової
свідомості й говорити про міфологізацію мислення людини та її
світобачення.

Міфологізація масової свідомості й перетворення її у глобальний
“масовий міф” — то є невід’ємна ознака масового спілкування й масифікації
особистості. “Людина двадцять першого сторіччя використовує міфологічні
форми із тієї ж причини, що і міфотворці давно минулих віків — через
потребу пошуку “поетичного” і “авторитетного” першопочатку,
психологічної легітимації особи у тому середовищі, в якому їй випадає себе
реалізовувати. Міф надає сенсу, освячує, втаємничує, розширює горизонти
видимості, наділяє правами і могутністю. Він існує невловимий, розлитий у
різних вимірах реальності, привабливий і водночас небезпечний, як будь-який інструмент упливу і таємниця влади” (Там само. С. 90).

Міфологізація свідомості тримається на поширенні сталих міфологем,
таких як, наприклад: Росія — країна могутня й велика, США — оплот
демократії, політичний лідер — це мужній, розумний лідер і т. д.
Вибудовуючи на міфологемах правдиві історії, автори їх маніпулюють
свідомістю людей, оскільки міфологеми використовуються як аксіоми,
бездоведення, без корекції на умови, що об’єктивно можуть “похитнути”
ту чиіншу міфологему.

Масовокомунікаційний міф є найвагомішим ефектом масового
спілкування, який відображає його суть, смисл, цілі й мотивацію
професійних комунікантів, пов’язану з необхідністю чинити вплив на
людину та маси.

Боротьба з масовокомунікаційними впливами!
1. Побороти масові впливи раз і назавжди не можливо.
2. Можна зменшувати масовий вплив на людину через увиразнення її
індивідуальних особливостей, вироблення “імунітету” проти масифікації,
для чого потрібно підвищувати культуру людини, нести їй освіту, розвивати
здатність швидко аналізувати почуте, критично мислити.
3. Не потрібно сліпо вірити комунікантам, необхідно мати свою точку зору і
пропускати через неї, як через фільтр, чужу інформацію.
4. Боротися з масовими впливами в суспільстві можна тільки через
медіаосвіту (медіапросвіту) громадян, починаючи зі шкільної лави.
Медіаосвіта не можлива у тоталітарних країнах. Вона не можлива за низької
фахової культури професійних комунікантів.
5. Боротьба з масовими впливами є вічною.

Джерело

Реклама та її маніпуляційні можливості

Безпека життєдіяльності. Запорожець О.І.
2013 р.

  

Не менш діючим засобом у маніпуляції свідомістю людей є реклама - поширення відомостей про кого - не будь чи про щось з метою створення популярності. Сучасне доросле населення України зовсім недавно мало про неї досить неясне уявлення. Тільки на початку 90-х років реклама за 2-3 роки цілком заполонила теле-та радіо ефір, сторінки газет і журналів, міські вулиці, транспорт та фасади будинків. Реклама є неминучим супутником ринкових відносин, як інструмент формування інтересів і потреб людини.
І якщо ці відносини є об'єктивним чинником існування суспільства, то, незважаючи на те, подобається реклама чи ні, потрібно навчитися жити в умовах її нав'язливого прагнення впровадити у свідомість індивідуума свої пріоритети. Варто чітко уявляти і постійно пам'ятати: реклама - далеко не довідкова допомога на споживчому ринку. Вона не обмежується лише інформуванням людей, як може здатися спочатку, не дає порівняльних оцінок різним видам товару - навпаки, нав'язує людині щось одне, позбавляючи її права вибору. Можливість вибору самостійного рішення при позитивному сприйнятті реклами примарна, ілюзорна, хоча "гарна" реклама обов'язково створює ілюзію, переконує, що той або інший вибір зроблений самостійно, і тому він є правильним. Це - психологічне програмування людей, причому без усякого на то їхнього бажання та згоди. І якщо доросле покоління в зрілому віці визначало відношення до реклами, то нинішня студентська молодь зростала та формувалася у часи її засилля. Для неї вона - природне явище інформаційних процесів. Поки ще важко зробити остаточний висновок про те, як позначиться даний факт на її подальшому світогляді та поведінці, але багато чого можна припустити вже сьогодні, виходячи із змісту істин, які нав'язуються рекламою і високої пластичності дитячої психіки.
Можна відокремити три основних напрямки, за яких сучасна реклама завдає фундаментальної шкоди людині. По-перше, вона формує фрагментарно-кліпове мислення, що не потребує вміння порівнювати, оцінювати, робити узагальнення, приймати рішення, які регулюють поводження зсередини, а не за зовнішніми сигналами. Реклама не припускає використання аналітичних здатностей особистості, навпаки, їх мінімізує. Вона завжди спрямована на беззастережне прийняття уявлення, що нав'язується про об'єкт. Серед інших аналогів предмет реклами - завжди "єдиний, краще всіх" або взагалі "начебто єдиний", тільки його придбання "вигідно у будь-яких випадках".
По-друге, реклама формує людину із споживчою свідомістю, в якій гіпертрофовані, виведені на вищий рівень матеріальні та фізіологічні потреби, а духовно-моральні цінності вважаються другорядними, як малозначимі для життя.
По-третє, реклама найчастіше представляє пряму загрозу життєвому добробуту та здоров'ю людини. Досить згадати стрімке поширення реклами сумнівних ліків. Фармацевтична промисловість розвивається настільки бурхливо, що все гостріше постає питання про їхню реалізацію. У результаті найпильніша увага звертається на тих, хто ще "практично здоровий". За допомогою реклами людей переконують, що лікуватися їм життєво необхідно.
Ще більш очевидна небезпека нав'язливої реклами тютюнових виробів і пива. Пристрастями до вживання тютюну та алкоголю -фактично людським лихом - користуються і бізнес, і уряди багатьох держав світу. Наприклад, рекламодавці тютюну, дотримуючи вимог закону, формально попереджають про шкоду його вживання, але при цьому на зразках поводження популярних героїв, кінозірок, фотомоделей створюють позитивну мотивацію до паління. Покупцеві підспудно навіюється думка, що якщо він буде вживати тютюн, то стане настільки ж "крутим" і успішним у житті, як вони. Тим більше, що при рекламуванні тютюнових виробів правда про їхню шкоду приховується. Тому, дивлячись та слухаючи рекламні оголошення, доцільно враховувати їхній односторонньо-упереджений характер і формувати на цьому критичне відношення до неї, а також здатність самому розрізняти протиріччя, що містяться в будь-якій рекламі. Саме так і слід ставитися до реклами, інакше існує небезпека, що рано чи пізно вона почне здійснювати керуючу функцію, спочатку в економічній, а потім у політичній і моральній сферах.
У ході реформ 90-х років на всьому пострадянському просторі реклама прийняла на себе функцію провідника ідеології споживання. Вона не обмежувалася тільки економічними завданнями, а закликала зробити вибір між різними стилями життя, задавала еталони мислення та поводження, формувала новий тип особистості з певними життєвими цінностями. Людина, що пройшла рекламне "промивання мозку", сприймає об'єкти світу не самі по собі, а в їхніх значеннях, заданих рекламою, тобто крізь призму рекламних стереотипів. У значній мірі це стосується молоді, яка бачить щодня на телеекрані привабливе життя зі зразками гарного одягу, розкішними автомобілями, дозвільним часом проводження, чує славослів'я багатству та споживанню. У неї формується певна структура цінностей, де не залишається місця для духовності, високих моральних цілей.
Діяльність індустрії реклами цілком укладається в загальносвітовий, глобальний процес формування відповідного типу людей. Її кінцева мета - одномірна людина-споживач, яка не звикла до критичного мислення та не замислюється про "високі матерії". Тільки такий масовий і добре керований тип громадян надійно забезпечує стабільність керування пануючої еліти. Формуючи тип особистості егоїста-споживача, реклама тим самим програмує сферу активності індивіда, зводить її до боротьби за гроші, статус, а також інші, переважно матеріальні, цінності. 
Основні прийоми рекламного впливу на людську свідомість наступні:
- навіювання міфу про рекламу, як "двигуна прогресу", невід'ємного елементу сучасного суспільства;
- здійснення підміни функцій реклами: з добровільно використовуваного засобу інформування громадян-споживачів вона перетворюється на засіб систематичного та витонченого психологічного насильства;
- вкраплення в популярні фільми, зустрічі із цікавими людьми, дискусійні обговорення, прогнози погоди, тобто в ті передачі, які на цей час найбільше цікавлять глядачів або слухачів.
Рекламні сюжети часто розвертаються у контексті запозичень з класичних добутків літератури, мистецтва та навіть Біблії. У герої рекламних роликів залучаються популярні актори, політики та інші відомі люди. Широко експлуатується бажання людей орієнтуватися на оточуючу більшість, бути, "як усі", хоча життя показує, що більшість громадян України із своїми доходами не може скористатися рекламованими варіантами "доступних та розумних" цін на засоби споживання і дозвілля. Для підвищення переконливості рекламним повідомленням надається наукоподібний вигляд, застосовується набір результатів експериментальних досліджень (графіків, таблиць), повчань науковців. Використовується підсвідомий інтерес людей до отримання безкоштовних призів і подарунків, активно експлуатуються любовні та сексуальні сюжети, оголені частини тіла. Багато телевізійних каналів дають рекламу саме в той час, який не дозволяє глядачеві позбутися від неї перемиканням каналів. Ідеологічно значимі цінності та установки, що формуються рекламою, ретельно камуфлюються і під-спудно навіюються громадянам. Існують і більш жорсткі прийоми нав'язування людям потрібного рекламодавцеві результату. Штучний виклик потреб і станів, що змушують громадян купувати ті товари, у яких вони не мають потреби, може здійснюватися підпороговою рекламою, пов'язаною з використанням ефекту " 25-го кадру". У цьому випадку самі люди звичайно не відчувають впливу, що діє на них, він знаходиться за "порогом" почуттів. Подібно можуть впливати на людину і звукові сигнали. Сьогодні в переважній більшості країн застосування реклами, що використовує підпорогові стимули, офіційно заборонено. Однак, реальний контроль за 'їх використанням фактично відсутній.
Сучасні форми рекламного впливу небезпечні також для психічного здоров'я населення. Вони можуть збуджувати заздрість і, як наслідок, агресивність; формувати комплекси через неможливість задовольнити потреби, що нав'язуються з зовні; викликати відчуття невдалого життя, уводити в тривалий стресовий стан. А це - вже переддень психічного розладу, зриву в наркоманію чи алкоголізм і навіть початок шляху до суїциду. Тому, живучи в обстановці незупинної рекламної агресії, потрібно навчитися адекватно реагувати та відповідати на її виклики. Насамперед, важливо не піддатися її гіпнозу та зберегти в собі людську дійсність - здатність до творчого мислення, почуття гумору, іронічний погляд на те, що відбувається у дійсності.

Вплив ЗМІ на свідомість людини

Безпека життєдіяльності. Запорожець О.І.
2013 р.

 

Механізм впливу на людину найбільш дієвих маніпуляційних засобів енергоінформаційних, лінгвістичних, психотропних і, зокрема, ЗМІ, заснований на врахуванні її психічних особливостей. При цьому значних успіхів досягли саме засоби масової інформації. За їхніми шаблонами люди висловлюють "свою" думку, сперечаються один з одним, визначають відношення до політичних партій і суспільних лідерів, виховують дітей, одягаються, лікуються, худнуть, вибирають покупки і взірці для наслідування, закохуються. Помітна програмуюча роль ЗМІ і під час виборів, коли, головним чином, вони підводять наївного виборця до думки, що тільки пропонований кандидат найкраще захистить його права. При цьому виборець переконаний, що вибір він зробив самостійно.
Історичні передумови виникнення ЗМІ пов'язані з успіхами підприємницької діяльності, розвитком торгівлі і промисловості, переходом від аграрного до індустріального суспільства та, як наслідок, з гострою необхідністю регулярного інформування значних груп населення. Попередниками сучасних ЗМІ можна вважати спеціальні торгово-інформаційні та кореспондентські бюро, які інформували своїх клієнтів про ціни на товар, час і умови його постачання, ситуацію з торгівлею у різних регіонах. Науково-технічний прогрес, який забезпечив появу принципово нових засобів збору, переробки та поширення інформації, призвів наприкінці ХХ століття до революції в сфері масових комунікацій. Створення супутникового зв'язку, кабельного радіо і телебачення, масове поширення комп'ютерів і Інтернету сприяли формуванню глобальних, загальносвітових інформаційних мереж і можливості поширення потрібної інформації в будь-якому куточку земної кулі. Вплив ЗМІ на все, що відбувається в житті людства прийняв загальний характер. Однак оцінки їхнього зростаючого впливу на політику та суспільство далеко не однозначні, а часом і протилежні. Деякі вчені бачать у ньому паростки нової, більш високої та гуманної цивілізації - інформаційного суспільства, реальний рух до антибюрократичної держави, здатної успішно розв'язати найбільш гострі конфлікти сучасного світу. Інші фахівці, констатуючи спустошуючий і руйнуючий вплив ЗМІ на особистість, суспільство та культуру в цілому, оцінюють підвищення ролі інформаційної влади більш песимістично. Досвід показує, що потенційно ЗМІ здатні служити різним цілям. З одного боку, вони можуть освічувати людей, допомагати їхній компетентній участі в суспільному житті, сприяти особистісному становленню. Але з іншого, що відбувається сьогодні досить часто-духовно поневолювати, дезінформувати, іноді не бажаючи того, розпалювати масову ворожнечу, сіяти недовіру та страх.
Одна з небезпечних для духовно-моральної атмосфери суспільства традицій ЗМІ полягає в їхньому прагненні (заради високих рейтингів) експлуатувати низинні, руйнівні тенденції людської підсвідомості. Телебачення, кінематограф, література, друковані ЗМІ повною мірою використовують тягу людини до всього трагічного, пов'язаного зі стражданнями. Відомо і досить цинічне журналістське кредо: чим більше жертв і катастроф, тим цікавіша, притягательніша інформація для глядача (і читача). Тому в перших кадрах телевізійних новин, на перших шпальтах газет, смакуючи деталі, розписуються великі та малі трагічні події.
Людину затягають як глядача, читача апелюючи до найглибинних і найсильніших її переживань. Звертання до них завжди приносило найбільші касові збори кінофільмам (наприклад, кривавим бойовикам) і книгам відповідного змісту. І в ХХІ столітті, всупереч культурним традиціям і логіці розуму, більшість людей готові читати та дивитися те, що може спричинити граничне внутрішнє напруження і навіть стресовий стан. Разом з тим для успішної маніпуляції свідомістю людей і потрібна саме атмосфера страху, затяжного стресового стану, що блокує творчий, отже, критичний, розум. Це найкраще підґрунтя для середовища формування "нерухливого", догматичного мислення і перевірений засіб придушення пізнавальної активності людини. На тлі емоційного дискомфорту можна впровадити у свідомість особистості та суспільства будь-який міф і одночасно довести їх до повної соціальної апатії.
ЗМІ мають відому перевагу перед окремою людиною і навіть аудиторією. Люди змушені сприймати інформацію, але не можуть на неї відповісти. Їхня негативна реакція не знаходить розрядження і лише підсилює емоційну напругу. Аудиторія глядачів (слухачів, читачів) територіально роз'єднана, і люди перебувають якщо не на самоті, то, принаймні, у малих групах і мають можливість заперечувати хіба що один одному. При сучасній системі інформування вони майже приречені на пасивне виконання ролі об'єкта впливу.
Інформованість громадян, у тому числі політиків, безпосередньо залежить від того, ким, як, з якими цілями та за якими критеріями відбирається інформація, наскільки глибоко вона відбиває реальні факти після препарування інформаційними агентствами, а також від способу та форм подання. Для досягнення потрібного ефекту провідними програмами використовуються всілякі прийоми. Наприклад, через гнітюче представництво членів якої-небудь партії, що постійно з'являються на телеекрані, створюється помилкове враження про перевагу її прихильників. Тоді як критики цієї партії представляються "вічно незадоволеними меншостями", групою "окремих дивних людей" і т.п. Використовується психологічний острах більшості глядачів виявитися серед "білих ворон"; постановкою "вигідних" питань і відходом від небажаних тем. Перебільшуються "успіхи" одних груп і одночасно концентрується увага глядачів на помилках або слабких місцях у діяльності інших, доводи опонентів перериваються рекламою. За допомогою іронічної інтонації, образливих метафор і уїдливих, зовні дотепних, реплік або коментарів у глядачів створюється негативне відношення до джерела небажаної інформації, провокується бажання залишити її без належної уваги або просто ігнорувати. Фрагментарною подачею інформації, дробленням, створюється видимість її глибокого аналізу, вдається утрудняти формування цілісної картини політичних подій більшості громадян. Посиланнями на "інформовані джерела", "власні джерела в уряді", "особливу поінформованість" даного телеканалу (або газети) про події, що відбуваються в країні та світі, створюється відчуття об'єктивності й незалежності фактів або суджень, які доводяться до населення.
Одним з найважливіших прийомів роботи з населенням вважається максимальна оперативність в інформуванні, негайне доведення "найгарячіших фактів". Засіб інформації, що першим повідомив про значимі події, стає більш привабливим для аудиторії. У підсумку технічне питання про швидкість передачі повідомлень переростає в стратегічний, визначальний рейтинг газети або телепрограми, тобто і її фінансове благополуччя. У зв'язку із цим, журналісти прагнуть до надоперативності, організувати заради неї всіма правдами і неправдами прямі репортажі з місця подій. Для цього вони готові допустити будь-яку безтактність у відношенні до людей і навіть піддати загрозі їхнє життя. Зусиллями ЗМІ здійснюються не тільки звуження і стандартизація індивідуальної свідомості, але й деградація класичної (світової та національної) культури в її спустошений і спрощений варіант - у масову культуру. Це поняття позначає певний стан культури сучасного суспільства, пов'язаний з використанням доступних більшості людей примітивних стандартів мислення і поводження, що відчужують їх від творчо активної діяльності. Масова культура, яка нав'язується ЗМІ, спрямована, насамперед, проти духовних глибин свідомості людини. Її завдання - окупувати внутрішній світ особистості, позбавити самостійності, привчити до покірливого копіювання пропонованих суспільству спрощених життєвих стандартів. Духовна культура справді замінюється культурою "зірок", які штучно вирощені ЗМІ. Носіями масової культури у молодіжне середовище виявляються максимально представлені на телеекрані та у радіо ефірі рекламні ролики, "мильні опери", ток-шоу, блокбастери різного походження, вся продукція "шоу-бізнесу", включаючи нескінченні інтерв'ю на всіх телеканалах з великими та малими "зірками". Штучно провокований інтерес увійшов і закріпився у свідомості значної частини суспільства.
Серед всіх ЗМІ за ефективністю впливу на внутрішній світ людини особливе місце посідає телебачення. Сьогодні воно не тільки найбільш масове, але й діюче у напрямку проникнення у людську свідомость. Телебачення перше серед інших ЗМІ за силою переконливого впливу на громадян. Люди більше довіряють побаченому, ніж почутому або прочитаному. Зорова інформація легше сприймається і краще запам'ятовується, дозволяючи як би відчути та пережити разом те, що відбувається на екрані. Деякі експерти вважають, що саме "домашній екран" здатний діяти на людину на рівні підсвідомості, забезпечуючи занурення в особливу віртуальну реальність, яка істотно відрізняється від дійсного життя. Тривале перебування у телеекрана, тобто в цій реальності, все частіше призводить до специфічного виду психологічної залежності - теле-манії. Під впливом телеекрану, що проникає всюди, все життя, а саме: природа, друзі, література поступово відступають на другий план. Він поглинає і реальність, і людину, її почуття та відношення до дійсності. Телебачення, відеотехніка впливають на поводження молодих людей, їхні моральні цінності та загальсоціальні установки сильніше, ніж такі соціальні інститути формування особистості, як школа або родина. Читання книг, яке традиційно вважалося основним засобом придбання знань і морального розвитку, втратило своє першочергове значення. Як наслідок, відбувається поширення стереотиповості мислення, що відповідає рівню сугестивності з тими шаблонами, які озвучують телевізійні "зірки", і готовності перенести їх у своє реальне життя.
В інформаційній політиці вітчизняних ЗМІ відокремлюють три небезпечних напрямки, здатних відгукнутися згубними наслідками для свідомості молоді. Перший - пов'язаний з послідовною взірцевою переорієнтацією особистості молодої людини з традиційного позитивного героя на суперособистість іноземного зразка. Як приклад для наслідування пропонується той, кому для досягнення силової переваги над іншими людьми "докори совісті" і почуття жалю тільки перешкода. Засилля на телеекранах і книжкових прилавках гірших зразків чужої масової культури руйнує відпрацьовані століттями менш небезпечні вітчизняні стереотипи поводження, нав'язує суспільству норми та принципи моралі, заснованої на культі насильства, жорстокості, бездуховності, егоїзму.
До другого напрямку належать загрози, пов'язані з дестабілізацією соціальної наступності поколінь. Як підтверджують дослідження, відчуження суспільства від позитивного історичного досвіду є зараз однією з небезпечних особливостей побудови інформаційних потоків в українських ЗМІ.
Третій напрямок, що фактично є наслідком перших двох, пов'язаний з розширенням масштабів девіантного поводження молодих людей. У результаті пропонованих інформаційних впливів суспільство всі частіше зіштовхується з такими явищами серед молоді, як ослаблення здатності до самоконтролю за своєю поведінкою, активізацією ірраціональної сфери свідомості, посилення садомазохистських схильностей. Дані соціологічних досліджень підтверджують наявність кореляційних зв'язків між названими явищами та зростанням інтенсивності інформаційних потоків відповідного змісту в ЗМІ. Існує прямий зв'язок між злочинністю на екрані телебачення та вулиці.
На думку фахівців, зміст того, що молодь отримує у ЗМІ, є одним з найбільш травмуючих факторів телевізійного впливу на її психічний та фізичний стан. Головним чином, це належить до насильства, яке надмірно демонструє телебачення. Як показують дослідження, постійний перегляд сцен насильства притупляє чутливість до агресії, зменшує значимість внутрішніх факторів, які її стримують, збільшує фактичні прояви агресивності в поводженні, формує невірний образ соціальної реальності, що може стати основою подібних дій.
В умовах інформаційної цивілізації ЗМІ мають величезні можливості для маніпулювання, вони вже сьогодні здатні домагатися від людей потрібного світосприйняття, закладати необхідні стереотипи поведінки, програмувати їхні бажання, формувати реальну однодумність у країні й світі. Різке підвищення ролі ЗМІ в політичному і громадському житті дало підстави для появи цілого ряду концепцій, що обґрунтовують пріоритетну значимість цього інституту в житті суспільства та настання епохи "медіо - чи телекратії". Вчені попереджають навіть про можливість появи нового виду світової диктатури, заснованого на всевладді ЗМІ, тобто про інформаційний тоталітаризм. Досвід показує, що роль ЗМІ як форми влади має тенденцію до посилення. В інформаційному суспільстві вони можуть стати чільним фактором прийняття і регуляції не тільки політичних, але й психологічних рішень. Сьогодні політикою можна назвати лише те, що пройшло через екран телевізора або друковану пресу. Без них немає ідей, подій, голосних скандалів, навіть якщо вони реально існують. Засоби масової інформації, насамперед телебачення, нині не стільки відбивають та інтерпретують дійсність, скільки конструюють її за своїми правилами і за установками замовників. Маючи всі можливості впливу на людей, їхню психіку, ЗМІ в майбутньому потенційно можуть підім'яти під себе всі інші галузі влади, поставити їх у залежність від власних інтересів. Це створює серйозну небезпеку для стійкого розвитку сучасного суспільства, одним з головних принципів якого є принцип поділу влади. Вихід з даної ситуації полягає у посиленні правового регулювання та суспільного контролю діяльності ЗМІ, вихованні критичного відношення до них.

Чому бургери в рекламі виглядають інакше, ніж у реальності

02.04.2014, Корреспондент.net

Alphaila.co

Фотограф Даріо Дінатале зробив кілька студійних знімків бургерів з найпопулярніших фастфудів і порівняв їх із рекламним зображенням.

Щоб порівняння було об'єктивним, всі знімки були зроблені в студії на професійну камеру. Кути зйомки були вибрані приблизно ті ж, що і в оригінальній рекламі.

 

Варто зазначити, що раніше представники McDonalds уже пояснювали, чому їхні бургери в рекламі виглядають трохи інакше, ніж у реальності.

За їхніми словами, рекламне зображення покликане демонструвати всі складові страви, щоб клієнт міг бачити, що входить до неї. Тому для рекламної зйомки всі шари бургера викладаються так, щоб не перекривати один одного, чого неможливо досягти в конвеєрному приготуванні. Від цього рекламний бургер виглядає більшим й апетитнішим. При цьому в McDonalds заявляють, що для рекламного зображення бургер готується абсолютно з тих же продуктів, що і у всій мережі їхніх ресторанів.

 

Нагадаємо, минулого року в США громадськість сколихнув експеримент з гамбургером з McDonald's, який пролежав 14 років у кишені пальто і навіть не покрився цвіллю.

Джерело 

Бургери обійшли вишукані страви у ресторанах

02.03.2013, Корреспондент.net

 

Фото: АР

Продажі фастфуду у Франції за результатами 2012 року збільшились на 4% до 34 млрд євро, що складає 54% від продажів всієї індустрії харчування, передає Agence France-Presse з посиланням на дослідження консалтингової компанії Gira Сonseil, яке офіційно буде презентовано у травні.

Таким чином, мережі швидкого харчування перший раз обійдуть ресторани за виторгом.
Зазначається, що ринок гамбургерів та інших сендвічів збільшився на 6% до семи мільярдів доларів. У 2012 році французи вжили 2,1 млрд сендвічів за середньою ціною у 3,34 євро за штуку і 1,26 млрд піц за середньою вартістю 12,98 євро за штуку. За обсягом з'їденої піци Франція зайняла другу сходинку після США.

На одну порцію суші в 2012 році у Франції довелося 23 гамбургери, 25 піц, 64 сендвічі і 198 порцій пасти.

Додамо, що один із гігантів фастфуду, McDonald's, для якого Франція є другим найбільшим ринком, наростив продажі у цій країні до 4,35 млрд євро. Виторг популярної у Франції мережі Quick зросла до мільярда доларів.

Окрім того, в 2011 році продажі фастфуду у Франції зросли на 4,65% до 32,7 млрд євро, що тоді становило лише 40% від всього виторгу громадського харчування - 82 млрд євро.

Раніше Корреспондент Lifestyle писав про те, як привчити себе їсти овочі замість бутербродів.
Джерело