Управління смислами

Георгій Почепцов,  Сайт «Медіаграмотність» 

Соцмережі, як і книжки, створюють нові типи ідентичностей, які можуть бути конфронтаційними до влади.

radieuse.blogspot.com

Смисли ведуть за собою людство, бо вони формують систему бачення світу. Залежно від картини світу людини виникають мотивації на ті чи інші дії. Картини світу існують не лише на рівні країни, а й на рівні сім’ї. І саме звідси ми беремо свої цілі. Ми рухаємося туди, куди нас кличуть наші смисли.

Зміна картини світу є дуже болісним процесом. Ми опинилися в цьому процесі в часи перебудови. До цього в СРСР процес змін відбувся в далеких тридцятих роках, коли формувався сталінський СРСР. Гаспаров, автор лекцій на тему сталінізму в культурі, підкреслює харизматичність цієї моделі, адже Радянський Союз у той час був взірцем для багатьох людей (див. тут і тут). Тоді, в тридцяті, відбулася зміна ментальності сільського населення. А про зміни на селі марксизм нічого не знав, бо був орієнтований лише на індустріалізацію.

Пік радянської репресивності теж припадає на ці роки, що також можна пояснити тиском змін, які прийшли з цим фазовим переходом до нового суспільства. Алкоголь, репресії, мистецтво – всі вони працювали на полегшення цього переходу (див. також одну з гіпотез стосовно репресій саме 1937 року – тут).

Розвиток сучасного інформаційного простору парадоксальним чином іде в напрямку руйнації саме інформаційної його складової. У зіткненні інформаційності як бази й розважальності, як правило, гору бере розважальність. У зіткненні важливості інформаційних складників та фінансових чи політичних перемогу так само здобувають останні, а не інформаційність. Таким чином саме інформаційна складова стала найвразливішою, хоча все повинно бути навпаки.

Можна шукати різні причини цього. Однією з них є криза в економіці. Другою – жорстка конкуренція, яка переводить, наприклад, телебачення на пошук творів, що експлуатують масові реакції людей. Це «фізіологічний» інструментарій, найбільш яскраво представлений у ток-шоу, причому в усіх, включаючи політичні. До речі, Умберто Еко підкреслює, що варіанти «вербальних бійок» на політичних ток-шоу – єдине, що приваблює глядача, якого не цікавить навіть зміст того, що відбувається.

Павловський побачив ще один варіант управління масовою свідомістю часів гітлерівської Німеччини. Треба атакувати якусь меншину, щоби більшість тимчасово консолідувалася на агресивному підґрунті. Саме так він інтерпретує антисемітське спрямування держави Гітлера.

Просування потрібної глобальної матриці мислення й аналізу світу закладено і в діяльності Римського клубу. Це виходить із нових документів, які з’явилися тільки зараз в архіві одного з учасників (див. тут). Тобто перед нами не модель прогностичного типу, а апарат для досягнення консенсусу в різних шарах суспільства. Це екологія, це китайська програма однієї дитини.

Зрозуміло, що найцікавішою в сенсі пошуку консенсусу завжди буде еліта, на яку налаштована, наприклад, організаційна зброя. Саме під цим кутом зору бачать дослідники й розпад СРСР. Вони кажуть про гру на міжелітному протистоянні.

Але слід також визнати, що нині інтенсивно просувається новий порядок денний. До нього потрапила боротьба за права сексуальних меншин та деякі інші типи поведінки, які до цього були поза законом (див. деякі з них).

«Перша глобальна революція» – так називався перший звіт Римського клубу 1991 року. Й серед його параграфів є такий: «Спротив змінам». У ньому також окреслено роль засобів масової інформації та вимоги до нових лідерів, оскільки новий світ вимагає нового лідерства. Пропонується обов’язковість поєднання економіки й екології.

Консенсус досягається майже автоматично тоді, коли блокується мислення людини, коли вона починає діяти автоматично. Практично перед нами та сама сфера, про яку весь час думав Ейзенштейн як про дологічний варіант мислення людини. Саме на цьому рівні він шукав конструювання мистецтва. І через багато років саме до цього рівня звернувся Талер, який зі своїм співавтором створив теорію підштовхування до правильної поведінки, де керування вибором людини полягає в тому, що вона повинна реагувати, не включаючи мислення.

Щоби керувати смислами, треба їх знати. Навіть ті смисли, які тільки очікуються. Наприклад, сьогодні активно вивчаються смисли покоління, яке прийде до влади 2020 року. Едвард Сноудер розкрив систему відстежування смислів, а не тільки процесів підслуховування (див. перелік його викидів інформації).

Нові смисли пов’язані з великими проектами країн. Кургінян каже про такі радянські проекти: Ленін – «Усе для революції», Сталін – «Індустріалізація». Про Горбачова він пише, що той не просто зруйнував усі смисли, а й навіть розвіяв ґрунт, із якого вони ростуть.

Колишній очільник секретної служби Ізраїлю Кедмі в своїй книзі порівняв Горбачова з Керенським. Дві години розмови з Горбачовим породили в нього безліч запитань: як деградувала еліта? як такій людині дали можливість управляти імперією? Горбачов розповідав виключно про себе, про те, як його любить народ. І якщо Керенський привів до краху Російську імперію, то Горбачов – радянську. В обох випадках країна не знайшла лідера в критичний для себе момент.

Проблема ще й у тому, що кожен раз під час революційних трансформацій треба вибудовувати нову ідентичність. Це робилося й 1917-го, й 1991го. Але цьому передував хаос, який демонстрував: стара ідентичність уже не здатна пояснити картину світу. Й одразу починає творитися нова. До речі, ми ніколи не вивчали теми зміни ментальності населення України, яке опинилося на окупованій території (див., наприклад, спогади про життя в окупованому Харкові – тут і тут, а також просто факти й фотографії того періоду – тут і тут).

Прикладні завдання також потребують уведення нових ідентичностей, хоча б на рівні групи. Наприклад, англійські військові працюють у сфері групової динаміки. В Лондоні працює Інститут поведінкової динаміки (сайт – www.bdinstitute.org), який на базі своїх розробок уведення групових поведінкових зміни створив Лабораторії соціальної комунікації (сайт – www.scl.cc), яких називають піонерами в галузі операцій впливу. Військові видали окрему книгу з питань біхейвіористського конфлікту (див. сайт книги – behavioural-conflict.tumblr.com). Підзаголовок книги «Біхейвіористський конфлікт» звучить так: «Чому розуміння людей і їхніх мотивацій буде вирішальним у майбутньому конфлікті». Сьогодні триває пошук базової моделі впливу, на яку можна покластися, розробляючи операції впливу (див. тут і тут). Наприклад, культурне розуміння, яким активно зайнялися військові, є лише початком аналізу цільової аудиторії.

У цій же установі у сфері операцій впливу працює Роуленд. Його модель теж потребує детального розгляду, оскільки вона повністю відповідає саме прикладним завданням (див. тут, тут і тут, а також, його біографію). Те, що операції впливу є комплексним об’єктом, підкреслюють і американські військові (Murphy D. M. The future of influence warfare // Joint Force Quarterly. – 2012. – I.64; див. також електронне видання біхейвіористського підрозділу чи навчальний посібник із лідерства британської військової академії в Сендхьорсті – Developing leaders. A Sandhurst guide. – Camberley, 2012). Кадетам, наприклад, викладається курс комплексного мислення під час конфлікту.

Взагалі, слід розрізняти не просто теоретичні й практичні роботи, а ще й прикладні, які йдуть зворотнім шляхом – будують власну теорію на базі реальної практики. Саме такою є робота Роуленда та його військових співавторів. Військові, наприклад, виділяють три типи комунікацій: комунікація інформації, комунікація відносин та комунікація поведінки. В останньому випадку ціллю може бути боротьба з трафіком наркотиків чи підтримка афганської національної армії. Недостатнє використання комунікації поведінки вони вважають головною причиною невдач операцій впливу в Афганістані.

Розуміння не завжди призводить до зміни поведінки. Але зміна поведінки надає розуміння. Як приклад наводять ситуацію з ременями безпеки та курінням. Сьогодні західна людина автоматично користується ременями безпеки. Рівень куріння теж різко впав після його заборони в публічних місцях. І прийшло розуміння, що це правильно, хоча спочатку всі прогнозували зникнення пабів, якщо це трапиться.

Роуленд запропонував модель біхейвіористських змін, яка базується на трьох просторах: соціальному, мотиваційному та інформаційному. Його наступники бачать простішу модель із чотирма просторами: ситуація, сила змін, бажання змін та комунікації. Як бачимо, в обох моделях задіяні групи факторів, об’єднаних дослідниками в умовні простори.

Військові також сперечаються з приводу більш вдалої моделі впливу (див. тут і тут). Вони вважають, що в сучасному конфлікті поєднуються кінетична активність (фізичні результати) й некінетична активність (психологічні й соціальні результати). Систематика впливу повинна зсунутися з периферії в епіцентр мислення командирів. Однією зі свої базових теорій вони взяли теорію перспективи Канемана й Тверські, де вважається, що люди більше керуються можливістю втратити, ніж можливістю виграти (Канеман Д. и др. Принятие решений неопределенности. Правила и предубеждения. – Харьков, 2005; Kahneman D. Thinking, fast and slow. – New York, 2011; Heuristics and biases. The psychology of intuitive judgement. Ed. by T. Gilovich a.o. – Cambridge, 2002). Люди також досить чітко відстежують, що саме думають інші. Афганське суспільство, наприклад, військові розглядають як таке, для якого характерне колективне, а не індивідуальне прийняття рішень.

Це наслідок нового розуміння війни, коли супротивник перестав бути просто фізичним тілом, яке треба знищити. Генерал Макей каже: «Ми не розуміємо, з ким ми воюємо. В мій час і в Іраку, і в Афганістані ми не розуміли ні середовища, ні того, як там працює економіка. Ми не говорили їхньою мовою, не розуміли традицій культури. Ми не уявляли ролі архаїчного коду пуштунвалі [див. про цей етичний доісламський код. – Г.П.], що супроводжує іслам. Ми взагалі нічого не розуміли».

Нині відбувається ще одна зміна парадигми смислів, пов’язана з легалізацією сексуальних меншин (див. тут і тут). Вчорашнє «ні» стає сьогоднішнім «так». Причому це супроводжується серйозними конфліктами у фізичному просторі.

Це уроки майбутнього. Але такі ж уроки можна виносити і з минулого. Іванов, відомий дослідник Візантії, каже, що Росія технологічно відстає від Заходу і щоразу намагається взяти технології, не беручи політичних інститутів. Але це неможливо. Тож вона повторює в цьому плані досвід Візантії. Тобто смисли, як виявляється, досить серйозно пов’язані і з технологіями. Можна розширити це порівняння: книгодрук та інтернет хоча і є технічними інструментами, принесли в світ нові смисли. Книгодрук, за моделлю Андерсона, породив держави-нації. І взагалі багато в чому нинішній світ.

Інтернет нині руйнує закриті суспільства, трансформуючи людей та інститути. Реінтерпретація відомих психологічних досліджень демонструє, що не просто люди, а самі соцмережі сприяють поляризації думок (див. тут і тут). Наприклад, покоління турків, які, як вважалося, не цікавляться політикою, піднялися проти уряду, бо «Твіттер» дав протестним думкам можливість поширитися (Salganik M.J. a.o. Experimental study of inequality and unpredictability in an artificial cultural market // Science. – 2006. – 311. – 854). Тобто соцмережі, як і книжки, створюють нові типи ідентичностей, які можуть бути конфронтаційними відносно до влади.

Традиційні види комунікацій влада навчилася контролювати досить добре, навіть вибори вже стали достатньо керованими. На Заході, наприклад, політичні «єретики» не можуть потрапити в поле комунікаційного мейнстриму, хоча свого часу Лютер зміг це зробити, спираючись на книгодрук, що в підсумку суттєво змінило соціосистему через релігійну трансформацію. Його ідеї сформували протестантизм. Але все це трапилося не лише через нові ідеї (Біблія є основним авторитетом, спасіння приходить через віру, а не діяння), а й нетрадиційні на той час друковані книги. Книги тоді створили саме таку поляризацію думок, яку сьогодні роблять соцмережі.

Наш час не є винятком стосовно породження нових смислів. На нас насувається смислова інтервенція нового покоління, названого солідною соціологією поколінням-2020 – за роком, коли воно, як очікується, прийде до влади (Zogby J. The way we'll be. The Zogby report on the transformation of the American dream. – New York, 2008; Luntz F.I. What Americans really want... really. The truth about our  hopes, dreams, and fears. – New York, 2009). Водночас бачимо безліч намагань зрозуміти це покоління і з боку несистемних «гравців» (див. тут і тут).

Смисли існують у власному просторі. Тому конкуренція триває між ними, а не з фізичними об’єктами. Смисли часів Сталіна частково зберігаються дотепер. Але основний їх набір замінюється: старі смисли, відходячи, відкривають шлях новим. Тільки революційні переходи дозволяють швидко, але не безболісно, трансформувати смисли. З новими смислами людям здається, що вони нарешті відчули справжній сенс життя. Але потім прийдуть ще новіші...

Джерело

Вагітна в 13

09.01.2013,  СТБ

«Хай дівчата вчаться на моїх помилках», - Діана Кньовець

Історія юної Діани Кньовець із Черкас сколихнула глядацьку аудиторію, мабуть, найбільше з усіх випусків реаліті-шоу «Вагітна в 16» на каналі СТБ. Дівчина завагітніла в…13 років, а батька свого малюка посадила до в’язниці. В її до того дитяче життя втрутилися тисячі осудливих думок, не менше було тих, хто з розумінням поставився до ситуації та готовий був подати руку моральної допомоги, і плітки, плітки, плітки… Сьогодні їй уже 15, а розмови навколо її історії досі не припиняються. Тому, навіть зважитись на розмову з нами молодій матусі було складно, адже довіритися комусь без побоювань, що твої слова сприймуть навпаки, дуже непросто.

Вагітна в 13

Зв’язок 13-річної Діани з 19-річним Максимом Сіпком можна назвати випадковим. Але його результатом стала незапланована вагітність дівчинки. Спочатку вона подумала про аборт, але строк вагітності був уже занадто великий. А для родини Діани ця новина стала шокуючою. Адже вже рік її мама, Ольга Іванівна, намагалась самотужки прогодувати себе і двох дочок, тому що її чоловік залишив сім’ю.

Байдужість Максима до стану Діани, його гострі слова в бік дівчини та стверджування, що дитина в неї під серцем не має до нього ніякого стосунку, просто обурили її маму, і та вирішила вжити крайніх заходів: подала заяву в міліцію. Це не була спроба «оженити» горе-батька, зв’язати на все життя. Це звичайний природній захист своєї дитини та її честі. Але специфіка статті Кримінального кодексу не дозволила б забрати заяву, якби потім молодий батько змінив своє ставлення. Так і сталося — після кількох судових засідань хлопець отримав два роки позбавлення волі у виправному закладі.

«Все умрут, а я останусь» — художественный фильм Валерии Гай Германики, её полнометражный дебют в кино. Молодёжная драма о трёх подругах-школьницах, была высоко оценена критикой и завоевала ряд наград на кинофестивалях. 
Фильм содержит ненормативную лексику.
Сама Валерия Гай Германика так говорит о своём фильме^[1]:

Это фильм о взрослении. Наши три девочки ждали дня дискотеки, как Дня Счастья, но он не оправдал их надежд. И они повзрослели — в один день. Очень часто взрослеют не через счастье, а через опыт несчастья. Как Катя, например. Она страдает, и ей кажется, что мир рухнул. Но потом она встанет, отмоется, пойдёт в школу, закончит её и найдёт свой путь. Кто-то так становится старше, кто-то по-другому. Но всё равно, мне кажется, через опыт личной трагедии.

Таке рішення суду, та й сама ситуація, ще задовго до виходу в ефір шоу «Вагітна в 16» викликали в Черкасах сплеск відгуків: одні звинувачували в усьому нерозсудливість та легковажність Діани та не втрачали можливості «промити кісточки» її родині, інші — підтримували їх. А участь у шоу тільки підігріла інтерес до того, що сталося. Тепер уже всієї України. Цей період був надзвичайно важким, але сьогодні дівчина не шкодує ні про що.

«Так, байдужими не залишились хіба що ті, в кого телевізора вдома немає, — згадує сьогодні Діана. — Але я не уявляю, як би ми з мамою і сестрою все це пережили самостійно, без допомоги і підтримки знімальної групи «Вагітна у 16». Саме завдяки психологу і журналістові проекту я зрозуміла, де саме поводила себе по-дитячому, неправильно. Я подорослішала завдяки їхнім порадам». 

Богдан — даний Богом

Та за пересудами чужого життя люди часто забували, що ця історія має й іншу, прекрасну сторону медалі, яка, однак, і стала причиною такої складної життєвої ситуації, — на світ з’явився маленький богатир — Богданчик. Малюк просто перекинув з ніг на голову життя родини Кньовець, але більшість змін — приємні. Перша з них — возз’єднання сім’ї.

«Тато приїхав до нас у гості — побачив онука і лишився. Маю надію, що назавжди. Богдан, дійсно, даний Богом, аби налагодити наші стосунки», — розповідає Діана. 10 листопада малюк відсвяткував свій перший ювілей — йому виповнився рік. Щодня він радує свою юну маму, бабусю й дідуся новими досягненнями, зовсім недавно зробив свої перші кроки. Богданчик росте активним непосидючим хлопчиком — тільки й устигай за ним!

Вдавана цікавість

Після того як батько хлопчика потрапив за грати, він узагалі припинив спілкування з Діаною. Якось дівчина навіть вирішила піти «на мирову» заради Богдана, заради того, щоб малий просто знав свого батька, й приїздила до Максима в колонію. Але той не схотів навіть розмовляти з матір’ю свого сина.

Тільки під час зйомок пост-шоу «Доньки-матері» ситуація почала змінюватись, адже канал потурбувався не лише про присутність Максима, але й про експертизу ДНК, яка могла б підтвердити чи розвіяти сумніви хлопця.

«Після того як Максим пересвідчився, що Богданчик дійсно його син, став телефонувати і питати про дитину. І з днем народження привітав. Я не знаю, якими будуть наші стосунки надалі, після його звільнення, але зараз я відчуваю, що ми з Басиком Максимові не байдужі. Страшно подумати, як би склалося все без проекту».

Іронія долі в тому, що молоді люди вперше за всю історію своїх стосунків змогли нормально поговорити та розставити хоч якісь крапки на «і» лише в присутності і за допомоги психолога проекту «Вагітна в 16».

Але в реальності всі батьківські почуття Максима Сіпка — не більше, ніж пусті слова. Трохи більше тижня тому хлопець на цілих сім днів приїздив додому, а от дім свого єдиного сина обходив стороною. Більше того, навіть зателефонувати та поцікавитись життям Богданчика не виявив бажання.

А багатообіцяючі слова, які під час пост-шоу на всю країну прозвучали з вуст Максимової мами про те, що віднині вона буде відвідувати онука та всіляко допомагати йому, так і залишились обіцянками. Від моменту зйомок «Доньки-матері» Богданчик так досі й не побачив свою другу бабусю.

Гіркий досвід — іншим наука

Незважаючи на те, що спочатку Діана не зовсім розуміла, який подарунок зробила їй доля, сьогодні вона, напевне, нічного не змінила б у тому фатальному вечорі близькості з Максимом. Адже навіть розуміючи, що носить поставлене людським осудом клеймо малолітньої матері, вона безмежно щаслива з того, що в свій час робити аборт було запізно.

«14 років — звісно не найкращий вік, аби ставати мамою, — розмірковує юна матуся, — і не з першого дня я зрозуміла, що Богдан — це мій син. Але вже рік минув. Я багато вчилася на власному досвіді і тепер можу сказати, що я намагаюся бути хорошою мамою. І, дякувати Богові, є люди, які завжди мені підкажуть, як не завдати шкоди цій крихітці. Тепер язик не повертається сказати, що не хотіла б, аби Бодька народився. Тим паче, коли він приходить до тебе і промовляє своє «мам»!

Дівчина має купу планів на майбутнє: виховати синочка, здобуту бажану професію. І хоч скептики з посміхом стверджували, що раннє материнство зіпсувало життя Діані, вона робить усе задля того, щоб їх розчарувати. Намагається встигати всюди, дякувати Богу, батьки допомагають у потрібну хвилину. Аби доглядати за Богданчиком, його мама перевелася до вечірньої школи, після закінчення якої збирається вступати до технікуму, щоб стати кухарем, як мріяла з дитинства. Незважаючи на юний вік, Діана подорослому стверджує:

«Справа лише в бажанні. Якщо воно є — людині нічого не завадить. А син тільки стимулює мене! Я хочу, щоб він пишався мною, коли виросте. А яким же я буду для нього прикладом, коли залишусь неуком?»

А ще Діана дуже хоче, щоб тисячі таких же юних та по вуха закоханих дівчаток, почувши її історію, могли зробити доленосні для себе висновки.

«Я розповіла свою непросту історію, аби інші дівчата не втрапили у таку халепу, як я у свої 13. Якщо хоч одна дівчина винесе уроки з мого життя і відмовить у сексі у такому ранньому віці, або хлопець, дізнавшись, що його партнерка неповнолітня, зупиниться — я буду щаслива».

Та навіть якщо ходу назад немає, молода матуся, що так рано почала розуміти життєві мудрощі, радить не лише своїм ровесницям, але й старшим дівчатам:

«Не буває безвихідних ситуацій! Навіть коли здається, що єдиний вихід — вкоротити собі віку від сорому, страху чи розпачу. Ситуація, яка здається вбивчою, через деякий час змінюється, і ти дякуєш долі, що так сталося…Але якщо у вас буде вибір — займатися сексом чи почекати — краще почекайте до повноліття! Жодного хлопця не прив’яжеш інтимними стосунками чи вагітністю. Лише слави негарної здобудеш! Вчіться краще на моїх помилках. Можна бути мамою в 14! Але це так непросто! Зовсім непросто».

Джерело

РОЗВИТОК У ДОШКІЛЬНИКІВ МОРАЛЬНИХ ПОЧУТТІВ

ua.convdocs.org

Моральні почуття та етичні уявлення. 
Моральні почуття входять до складу особливої групи вищих почуттів нарівні з інтелектуальними, естетичними та практичними. Моральними є почуття, в яких виявляється більш-менш стійке емоційне ставлення дитини до людей, діяльності, самої себе. Вони невід'ємні від моральних норм поведінки, оцінки відповідності або суперечності дій, вчинків, намірів людини цим нормам. Джерелом моральних почуттів є взаємини людей, їхня спільна діяльність. Моральні почуття являють собою один з видів мотивації соціальної поведінки і діяльності, регулюють поведінку зростаючої особистості, позначаються на її оцінках і самооцінці.

Моральні почуття тісно пов'язані з формуванням у дітей чітких, зрозумілих, значущих для них етичних уявлень про добро і зло, права й обов'язки, красу і потворність, правду і неправду, віру, надію, любов, честь, відповідальність тощо. Оволодіння способами розв'язування різних моральних задач, опанування їхнього змісту потребує наявності в дитини значного запасу етичних знань, апробування нею цих знань на практиці.

Якщо в дошкільників не сформувалось належне уявлення про ту чи іншу етичну категорію або вони засвоїли її формально, то вимоги дорослих: «не бреши», «не гнівайся», «не бийся зі слабшими за тебе», «не грубіянь» тощо не знаходять відгуку в їхній душі, залишають їх байдужими, що позбавляє змоги диференціювати зміст багатьох людських вчинків, передбачати їхні можливі наслідки.

Правильно роблять ті батьки й вихователі, які не вимагають від дошкільників дати визначення складних етичних понять, а вдаються до пояснень на прикладах з їхнього життя або з життя близьких людей. Звернення до особистого досвіду дає можливість з'ясувати, які саме етичні поняття дітьми не засвоєні. Етичні уявлення дошкільника особливо чітко проступають у тому випадку, коли він сам намагається пояснити мотиви своєї поведінки, інтерпретувати прояви тих чи інших моральних (неморальних) почуттів.

Для встановлення зв'язку між уявленнями та почуттями дитини важливо звертати увагу не лише на її розуміння мотивів тих чи інших вчинків дорослих чи однолітків, а й на її емоційний відгук на ці вчинки. Гуманні почуття залежать не лише від рівня етичних уявлень дошкільника, а й від його здатності емоційно реагувати на різні події. Досвід байдужого споглядання навколишніх подій, людських взаємин, спільної з однолітками діяльності деформує особистість, збіднює її моральний світ.

Негативну роль у становленні особистості відіграє звичка дошкільника лишатись осторонь подій, виступати споглядачем дій інших, вчиняти як годиться лише за вказівкою дорослого. Якщо дитина не відчуває потреби в певних діях, вчинках, не має досвіду самостійного прийняття рішень, здійснення вибору за своїм розсудом, покладання на себе відповідальності за конкретні вчинки та їхні наслідки, з неї вийде нікчемна особистість. Виховання вчинком, активною дією, практикою власних рішень — ефективний спосіб морального виховання взагалі, виховання моральних почуттів дошкільників зокрема.

Види моральних почуттів. 
Моральні почуття вивчались багатьма педагогами й психологами (А. М. Виноградовою, Г. М. Годіною, О. Г. Ковальовим, О. І. Кульчицькою, В. Г. Нечаєвою, Ю. О. Приходько та ін.), проте донині не вироблено системи їх чіткої класифікації. Систематизація відомостей педагогічної та психологічної літератури дає змогу окреслити досить великий перелік моральних почуттів.

Подамо основні з них.
1. Почуття правди: дитина зацікавлена в тому, щоб а уявлення про навколишній світ були правильними. Тому вона прагне оволодіти істиною. Розбіжність між фактом і його словесним описом сприймається нею з недовірою, неприхована фальш — важко. Проте одного прагнення до істинності життєвих моделей, які відображають світ, недостатньо для того, щоб дитина зростала правдивою. Вродженим є прагнення до опанування істиною, а почуття правдивості треба виховати. Воно сприяє душевному комфорту особистості. Щирість та правдивість — важливі прояви особистісного зростання. Виховання почуття правди — річ дуже тонка, особливо в дошкільному віці, коли дитина прагне до вигадування і фантазування. Цей процес вимагає від дорослого виявлення здорового глузду, педагогічного такту, почуття взаємної довіри.

2. Почуття довіри виявляється дошкільником стосовно тих людей, які викликають у нього позитивні оцінки за шкалою сумлінності, щирості, доброзичливості, взаєморозуміння, безпеки для іншого, готовності захистити слабшого. Це почуття проявляється у відкритості дитини контактам, у переживанні нею душевного комфорту від спілкування з іншими, в її готовності розповісти про своє заповітне, довірити секрет, поділитись інтимними переживаннями або думками. Підґрунтям для вияву дитиною почуття довіри є прихильне ставлення до людського оточення, позитивний досвід спілкування з близькими дорослими (насамперед, батьками), звичка розраховувати на їхні підтримку та захист.

3. Почуття справедливості — це переживання дошкільником свого прагнення втілити в життя правду, осягнути істину, неупереджено ставитись до однолітків або дорослих. Воно ґрунтується на усвідомленні дитиною норм «добре» та «погано».

Ними оперують під час розподілу іграшок, ролей, а також ділянок спільної діяльності тощо. В дошкільному дитинстві особистість лише починає оволодівати вмінням керуватись у своїй поведінці доцільністю, а не власними егоїстичними інтересами.

Формуванню почуття справедливості сприяє вміння об'єктивно оцінити вчинки інших, а також здатність виробити адекватну самооцінку.

4. Почуття емпатії — це здатність дошкільника розуміти переживання інших людей і відповідним чином відгукуватись на них, виявляючи співчуття, чуйність, готовність допомогти в разі необхідності. Така здатність є елементарною і разом з тим фундаментальною властивістю людини як суспільної істоти. Це соціальне почуття певним чином обмежує людський егоїзм, дає змогу уявити себе на місці іншого. Воно передбачає розвинену емоційність, чутливість дитини, її здатність активно сприймати навколишнє. Почуття емпатії потребує виховання в дошкільника готовності зробити іншому послугу безкорисливо, не розраховуючи на схвалення або заохочення. Воно допомагає зростаючій особистості усвідомити цінність людини, визнати право іншого на блага, сприяє формуванню гуманних почуттів — щирості, людяності, доброти, ніжності тощо. Співпереживання складають три важливі компоненти — здатність визначити і назвати по чуття, які переживає інша людина; уміння прийняти чужу точку зору; здатність до душевного відгуку. Форми співпереживання змінюються залежно від ситуації, досвіду дитини, а також ото чуючих людей.

5. Почуття прихильності — це здатність дитини віддавати перевагу одним людям порівняно з іншими, орієнтуючись на свої потяг, схильність, вибір. Переживання дитиною прихильності до когось будується на визнанні його привабливості для неї. Воно виявляється в потязі до об'єкта прихильності, у прагненні бути поруч з ним: сидіти за одним столом, разом гратися, працювати, товаришувати. Часто — в симпатії до однолітка. Почуття симпатії і форми його вияву є засвоєними формами ставлень до дорослих та однолітків. Проявам цього почуття дитину треба навчати. Дошкільник у своїх прихильностях може керуватись не лише «силою тяжіння», симпатією або дитячою закоханістю, а й досить «діловими» мотивами — визнанням авторитету певної людини, потребою у захисті сильнішим за нього, усвідомленням доцільності поєднання спільних зусиль з метою досягнення бажаного тощо.

6. Почуття гідності виникає в дошкільника під час оцінювання іншими (а надто авторитетними) людьми його дій, вчинків з точки зору їх відповідності моральним нормам. Це почуття виявляється тоді, коли дитина намагається відстояти свою честь як особистості або виконавця певної роботи. Це почуття є складником ряду моральних емоцій — задоволення, поваги, приниження, образи, гніву, радості. Почуття честі тісно пов'язане з чесністю як рисою характеру, з прагненням дошкільника до правди і справедливості. Воно також пов'язане з двома такими близькими почуттями, як самолюбство та самоповага. Перше з них є поєднанням почуття власної гідності з ревнивим ставленням дитини до думки про неї оточуючих людей.

Друге є переживанням дитиною шанобливого, поштивого ставлення до себе, побудоване на визнанні нею своїх чеснот, успішності діяльності. Зазначений комплекс моральних почуттів характеризує не байдужу до оцінок соціального оточення дитину, яка вболіває за успіх (невдачу) своєї діяльності, орієнтується у власних чеснотах і вадах. Виховання почуттів честі, гідності, самоповаги передбачає сформованість у дитини вміння адекватно оцінювати себе й оточуючих людей.

З самооцінкою дитини пов'язані й інші форми переживань, які мотивують соціальну поведінку і є важливими показниками певних етапів розвитку індивідуальної соціальної поведінки. Йдеться про почуття страху, сорому, провини й совісті.

7. Почуття страху і потреба в безпеці запрограмовані генетично. Страх виникає тоді, коли дитина боїться когось (чогось), насторожено ставиться до реально або удавано небезпечних зовнішніх об'єктів. Перелякана дитина думає: «Що зі мною зроблять інші?» Страх може як мобілізувати енергію, так і паралізувати її. Супроводжується невпевненістю в діях, скутістю рухів. Це переживання відображає потребу дитини уникнути небезпеки, відреагувати на неї. Формами страху є боязнь, тривожне очікування, переляк, паніка. Часто страх є інстинктивною реакцією самозахисту, самозбереження. Це почуття є первинним, базовим переживанням у спільному ряді «страх — сором – провина», де кожна наступна ланка виникає на ґрунті попередньої і означає подальшу диференціацію механізмів соціального контролю і мотивів індивідуальної поведінки.

8. Почуття сорому є наступною ланкою в ряді означених вище переживань. «Культура сорому» вже виходить за рамки інстинктів, проте орієнтує свідомість дитини виключно на близьку їй соціальну групу. Сором — специфічно людський, сформований культурою психологічний механізм, який гарантує додержання певних вимог, норм стосовно «своїх». Почуття сорому в дошкільника — це тривога за свою репутацію. Воно виникає, коли дитина відчуває, що не відповідає очікуванням оточуючих, що вона в чомусь поступається іншим. Стурбованість дитини своєю компетентністю виражає її бажання уникнути невдачі, залежності. Вона відчуває сором тоді, коли, аналізуючи свої якості за зразком «сильна — слабка», визначає себе як «слабку». Соромлячись, дитина хвилюється: «Що про мене подумають інші?», «Що вони про мене скажуть?»

9. Почуття провини означає стурбованість дитини з приводу своїх особистісних якостей, за які вона почуває себе відповідальною. Відчуваючи провину, дитина звертається до понять «хороша — погана» і при цьому оцінює себе як «погану». Почуття провини виникає тоді, коли дошкільник починає орієнтуватись не стільки на оцінку інших людей, скільки на самооцінку. Невиконання ним тієї чи іншої моральної норми може викликати самозвинувачення, муки сумління, дискомфортний стан. Дитина стурбована: «Що я сама про себе думаю?» Переживання виникає в ситуації, коли дошкільник відчуває особисту відповідальність за когось або щось. Здатність відчувати провину свідчить про високий ступінь особистісного розвитку дошкільника, виникнення механізму, який регулює соціальну поведінку зсередини, засвідчує появу внутрішніх етичних інстанцій.

10. Почуття совісті виникає як внутрішнє усвідомлення дитиною добра і зла, її душевний відгук на це, здатність розпізнавати якість вчинків і відповідно реагувати на них. Совість — важлива форма прояву моральної свідомості. Внутрішній голос совісті є вищим регулятором людських взаємин, етичною інстанцією вищого ґатунку, внутрішнім регулятором моральної поведінки. Совістю вимірюється гідність людини. В совісті виявляється свідома моральна відповідальність особистості за себе і за інших. Совість — усвідомлення і переживання дошкільником відповідальності, побудованої на самооцінках виконання ним обов'язків. У дошкільному віці совість лише починає формуватись, виконуючи функцію самоконтролю. Почуття совісті свідчить про те, що поняття обов'язку як чогось зовнішнього, примусового переростає у внутрішній імператив (наказ, вимогу). Можна сказати, що дитина має совість, коли вона засвоїла моральні принципи і виконує їх без зовнішніх спонукань. Совість — сильний афект у вигляді почуття провини з приводу невиконання ь певної норми. Дитина з розвиненою совістю спроможна встояти перед спокусою порушити заборону або вимогу навіть тоді, коли впевнена, що про це ніхто не дізнається. Вона часто сама визнає те, що зробила, прагнучи виправити становище, загладити провину.

11. Почуття альтруїзму — переживання, яке виявляється у готовності дитини діяти безкорисливо, незважаючи на свої інтереси. Проявляється у прагненні надати допомогу, підтримку, пожертвувати своїм часом, спокоєм, відмовитись від егоїстичних намірів, приємних занять на користь іншої людини.

Початковим проявом альтруїстичної поведінки є безкорислива турбота дитини про рідних і близьких людей: «Не буду галасу вати, бо бабуся відпочиває», «Гратимусь тихо, бо тато працює...»

Особливо яскраво почуття альтруїзму виявляється в екстремаль них умовах, коли висуваються високі вимоги до людської самовідданості, навіть жертовності. В дошкільному віці це почуття лише починає формуватись. Важливо, щоб дитина пережила високий підйом, глибоку насолоду, задоволення від власного альтруїзму, побачила реальні результати своєї стриманості або активності, спрямовані на користь оточуючих людей.

12. Почуття відповідальності — це переживання дитиною покладеного на неї кимось або нею самою обов'язку, потреба звітуватись у своїх діях і покладати на себе провину за можливі наслідки. Це почуття виявляється тоді, коли дитина дала обіцянку або з нею про щось домовились, і це вимагає від неї безумовного виконання угоди. Відповідальність визначає масштаб, обсяг особистих завдань, обов'язків, їхні межі. Дитина може відчувати обов'язок перед кимось або перед власною совістю. По суті відповідальність — це відповідність між моральною діяльністю особистості та її обов'язком, розглянута з точки зору можливостей цієї особистості. Моральну відповідальність можна характеризувати як об'єктивну і суб'єктивну єдність. Вона, з одного боку, є сукупністю об'єктивних суспільних вимог до особистості, з іншого — своєрідним суб'єктивним станом свідомості, почуттям. Почуття відповідальності виховується з дитинства залученням дошкільника до виконання вимог, за якість та своєчасність чого треба звітуватись перед іншими і самим собою.

13. Почуття успіху (невдачі). Недоступність бажаного, приємного, довгоочікуваного робить діяльність безглуздою.

Коли дитина досягає бажаної мети, вона відчуває радість; коли її успіхи перевершують очікування,— задоволення, захоплення; коли на її шляху до кінцевої мети виникають перешкоди, вона тривожиться, засмучується, розгублюється, дратується. Емоція успіху (невдачі) є своєрідним «допоміжним» механізмом, який в разі необхідності підключається до процесу регуляції діяльності та, враховуючи фактичні досягнення, коригує її. Переживання успіху посилює й підтримує прагнення дошкільника досягти мети, а в разі невдачі — стримує його. Позитивне переживання, яке завершує вдалу дію, мовби «санкціонує», закріплює її, негативне — призводить до негайного пошуку нових засобів досягнення мети, відкидаючи ті, що не виправдали себе. Переживання успіху (невдачі) зумовлюють зміни у поведінці, є своєрідним «пеленгом», який або припиняє пошуки нових шляхів вирішення проблеми, або щоразу наново організовує їх. Досвід переживання численних радостей або невдач відображається у так званих передбачуваних емоціях. Узагальнене переживання успіху активізує діяльність, підвищує її ефективність, невдачі — позбавляє спонукальної сили. Успіх (невдача) діяльності пов'язаний, з одного боку, з об'єктивними якісно-кількісними показниками результату, з іншого — з оцінками досягнень авторитетними людьми (насамперед, дорослими).

14. Громадянські почуття — це переживання, з яких у майбутньому виросте громадянська, правова позиція особистості, її людська та національна гідність. У дитинстві вони виявляються в любові дитини до своєї родини, рідної оселі, міста (села), в якому народилася, рідної землі, мови, у шанобливому ставленні до прав, культури, мови представників інших національностей. Дошкільник тільки починає осягати ці складні почуття, і його не можна квапити. До формування громадянських почуттів, точніше їхніх зачатків у дошкільників, слід підходити виважено, гнучко, проте принципово.

Розвиток моральних почуттів у дітей.
Моральні почуття дошкільників формуються в процесі спілкування з оточуючими людьми, виконання спільної з ними діяльності. Вони передбачають наявність у зростаючої особистості відкритості, довіри, доброзичливого ставлення до людей. Основою такого ставлення є - позитивні емоційні стани дітей, які слід створювати й підтримувати. Це вимагає від батьків та педагогів терпіння й витримки. Відомі психологи (Е. О. Аркін, О. В. Запорожець, В. К. Котирло та ін.) стверджували, що важливою умовою розвитку моральних почуттів у дошкільників є створення дорослими життєрадісної атмосфери, яка сприяє становленню оптимістичного настрою, відчуття захищеності, зацікавленості тим, що відбувається навкруги.

Важливою умовою розвитку моральної позиції дошкільника, його позитивного емоційного ставлення до оточуючих людей є формування у нього довільності поведінки — вміння стримувати себе, мобілізовуватись для подолання труднощів, здатність діяти свідомо, а не імпульсивно.

Особливої уваги дорослих потребують: поглиблення, розширення уявлень дошкільника про ті чи інші етичні категорії, про зміст та особливості вияву людиною тих чи інших моральних почуттів; розвиток у дитини вміння диференціювати різні моральні почуття, розпізнавати їх, називаючи найпростіші, а також пояснювати значення того чи іншого почуття для оточуючих людей; вправляння дитини в умінні «вчуватись» в різні емоціогенні ситуації, не залишатись до них байдужими.

Ефективним методом морального виховання є метод «зміни позиції» (Є. В. Суботський), який можна застосовувати в процесі засвоєння дошкільниками етичних категорій. Дітей старшого дошкільного віку можна залучати до виконання ролі «вихователя», час від часу покладати-на них відповідальність за самостійне визначення змісту, призначення, доцільності тієї чи іншої моральної норми, а також контроль за її дотриманням у практиці взаємин з однолітками.

Особливої уваги дорослих потребує педагогічна оцінка: процес її вироблення, критерії визначення, словесне оформлення, емоційне навантаження. Ситуація оцінювання вимагає від батьків та педагогів високої культури, вимогливості до себе, відповідального ставлення до своїх оцінних суджень, поінформованості у мотивах моральної поведінки дітей. За допомогою оцінок авторитетних дорослих моральні почуття можуть бути піднесені до найвищих людських чеснот, набути особливої значущості, привернути увагу дитини.

ВИСНОВКИ
Моральні почуття входять до групи вищих почуттів. У них виявляється емоційне ставлення дошкільника до навколишньої дійсності, до самого себе.

Джерелом моральних почуттів є людські взаємини та спільна діяльність (з дорослими, однолітками, молодшими дітьми).

Моральні почуття пов'язані, з одного боку, з розвитком у дошкільників чітких та зрозумілих уявлень про різні етичні категорії, з іншого — з формуванням у дітей емоційної чутливості, здатності відгукуватись на події, ситуації, стани оточуючих людей.

До важливих видів моральних почуттів належать: почуття правди, довіри, справедливості, емпатії, прихильності, честі (гідності), страху, сорому, провини, совісті, альтруїзму, відповідальності, успіху (невдачі), громадянські почуття.

Ефективними умовами розвитку моральних почуттів дошкільників є: створення життєрадісної атмосфери, формування довільної поведінки, застосування методів активного залучення дошкільників до вироблення моральних норм і застосування їх на практиці, підвищення вимогливості до вироблення дорослими оцінних суджень про дітей.

ЛІТЕРАТУРА

1. 
   Вех И. Д. Нравственность личности: стратегия становления.— Ровно, 1991.
2. 
   Бобнева М. И. Социальные нормы и регуляция поведения.— М., 1978.
3. 
   Ветер Л. А., Мухина В. С. Психология.— М., 1988.
4. 
   Воспитание нравственных чувств у старших дошкольников/Под ред. А. М. Виноградовой.— М., 1980.
5. 
   Гурова Р. Г. Социологические проблемы воспитания.— М., 1981.
6. 
   Линчук Е. Н. Формирование нравственной личности.— К., 1986.
7. 
   Муздыбаев К. Психология ответственности.— Л., 1983.
8. 
   Нравственное воспитание дошкольника.— М., 1969.
9. 
   Петровский А- В. Быть личностью.— М., 1990.

Джерело

Телевизор: враг или союзник?

Татьяна Жилкина, uaua.info

Многие современные родители считают, что телевизор – замечательное средство занять малыша на час-другой, и тем самым получить свободное время для себя.  Однако детям до 12 лет просто противопоказан подобный способ времяпрепровождения. Именно в этот период ребенок должен получить максимальное количество эмоций из внешнего мира. Он должен двигаться и развиваться, играя в игры с другими детьми.

Кроме того, мозг ребенка устроен совершенно иначе, чем мозг взрослого. Маленький человек не может фильтровать информацию и принимает на веру абсолютно все. Ребенок воспринимает увиденное по телевизору не просто как информацию, а как руководство к действию. Позволять ребенку долго и без разбору смотреть то, что показывают по телевизору – все равно, что доверить его психику и воспитание масс-медиа. Контролируйте длительность пребывания малыша у телевизора.

·         Ребенок до года не должен смотреть телевизор более 5-10 минут в день.

·         Ребенок в полтора-два года не должен проводить у телевизора более 15 минут в день.

·         Начиная с трех лет, можно увеличить время просмотра до 30 минут в день.

·         Ребенок 5-6 лет может смотреть телевизор до  полутора часов в день, но не полтора часа подряд.

·         Ребенок до 12 лет не должен проводить у телевизора больше двух часов в день.

Перегрузка мозга ребенка зрелищными впечатлениями может негативно сказаться на его нервной системе: он может стать раздражительным и легковозбудимым, поверхностно воспринимать нужную информацию, кроме того, его сон может стать тревожным.

«ТВ прочно вошло в нашу жизнь. Но телевизор может быть и другом, и врагом, все зависит от времени нахождения ребенка перед телевизором и поведения родителей при этом. Не так страшно влияние на зрение, как на еще неокрепшую психику ребенка. Нельзя оставлять ребенка наедине с телевизором, делать из телевизора няньку, нужно обязательно объяснять и комментировать то, что происходит на экране. Прежде чем разрешить смотреть какую-либо передачу ребенку, вы должны быть уверены, что в ней нет сцен, травмирующих психику ребенка»,- говорит медицинский психолог Т.И.Овчаренко.

Чтобы превратить телевизор в своего союзника, нужно соблюдать определенные условия:  

·         Четко ограничивать время просмотра телевизионных программ.

·         Заранее утверждать программы для просмотра (родитель должен предварительно сам посмотреть то, что будет смотреть ребенок).

·         В возрасте до 6-7 лет родители должны комментировать происходящее на экране. Очень важны и вопросы к ребенку о том, как он понимает увиденное. Пояснения взрослого, необходимы малышу для того, чтобы он мог разделить реальное от вымышленного.

·         После просмотра следует внимательно наблюдать за ребенком и фиксировать возможные изменения в его поведении.

·         Если ребенок увидел что-то непонятное для него и задает вопрос, необходимо доступно объяснить ему происходящее на экране.

Чтобы просмотр ТВ был безопасным для здоровья ребенка, следует соблюдать такие правила:

·         Ребенок должен находиться на расстоянии 2 или более метров от телевизора.

·         Экран телевизора должен быть расположен таким образом, чтобы ребенку не приходилось поднимать или наклонять голову. Лучше, чтобы экран располагался на уровне лица маленького телезрителя, это уменьшит нагрузку на шею и спину ребенка.

·         Ребенок не должен смотреть телевизор в положении лежа или в скрюченной позе.

·         Не рекомендуется устраивать просмотры в темноте, это может навредить зрению вашего малыша.

А для того, чтобы ребенок проще относился к установленным правилам просмотра телевизионных программ, поощряйте его за соблюдение этих правил. Наградой может быть какой-нибудь подарок (игрушка, книжка, одежда) или совместное мероприятие (поход в парк,  цирк или ваше участие в любимой игре ребенка). Смотрите телевизор меньше, занимайтесь со своими детьми, ведите активный образ жизни сами и приучайте к этому своего малыша.

Джерело

ВПЛИВ ПЕРЕГЛЯДУ ДОШКІЛЬНИКАМИ МУЛЬТФІЛЬМІВ НА ЇХ МОРАЛЬНУ ПОВЕДІНКУ

С.І. Заболоцька

Аналізуються суть моральної поведінки та психолого-педагогічні детермінанти її становлення у дошкільників завдяки впливу телевізійних засобів.

   Ключові слова: герої, емпатія, моральна поведінка, сприймання, телевізійний простір, цінності.

   Взаємодія людини з засобами масової комунікації є реальністю сучасного життя. Так, телебачення, змінюючи при цьому способи інформаційного тиску, впливає на свідомість абсолютної більшості людей. Зараз воно є зовсім не випадковим чинником психічного та особистісного розвитку дитини, а одним із постійних значущих чинників впливу на різні аспекти внутрішнього світу, зокрема, на її моральний розвиток.
   Телебачення визначає характер культури, соціальних норм, впливає на свідомість кожної людини, змінюючи при цьому способи сприймання інформації. За останні два десятиріччя телебачення зробило великий крок у спробах пошуку різних за формою програм і тому в наш час його рейтинг серед засобів масової інформації зростає.
   Більшість дослідників [2, 3, 6] вважають, що в наші дні вплив телебачення на вчинки індивіда і соціальних груп настільки вагомий, що воно певним чином управляє соціальним, політичним та економічним життям суспільства.
   Важливо, на наш погляд, не лише вивчити можливості телебачення, але й умови, що сприяють позитивному його впливу на моральний розвиток дитини. Тому постає потреба у дослідженні психологічних особливостей впливу телебачення на моральну свідомість та поведінку дитини в єдності її індивідуальних та особистісних характеристик.
   Для осмислення даної проблеми велике значения мають дослідження, присвячені вивченню різних аспектів моральної свідомості. Теоретичні та прикладні проблеми морального розвитку дітей досліджували С. Максименко, М. Боришевський, І. Булах, М. Савчин, Р. Павелків та ін. Конкретно, телебачення як засіб всебічного впливу на моральний розвиток особистостівивчали Дж. Донакю, Ю. Купер, М. Маклюен, У. Олаєн та ін.
   Важливо зауважити, що механізми роботи сучасного телебачення часто є такими, що враховуючи інтереси та потреби аудиторії, використовуючи різноманітні художні засоби, пропонують такий продукт, який не вміщує моральної інстанції. Цей продукт часто далекий від моральних реалій, тому що побудований на фантазіях та ілюзіях людини. У такий спосіб телебачення створює спотворену картину моральної реальності.
   За даними досліджень зарубіжних дослідників факторами, що зумовлюють реагування глядача на кінопродукцію та становлення моральних якостей і властивостей особистості, є: об'єктивні характеристики екранного продукту, ситуація перегляду, вік і стать. Серед особистісних характеристик: це емпатійність, рівень агресивності, прагнення до переживання гострих відчуттів, тривожність. Одночасно, глибинні особливості впливу телебачення на розвиток моральної свідомості та моральної поведінки особистості, в тому числі й дошкільників невідома. Це вимагає аналізу наявної теоретичної бази з проблем морального розвитку і розробки на її основі ефективних психолого-педагогічних засобів удосконалення процесу розвитку моральної свідомості та моральної поведінки особистості за допомогою телебачення.
   Об'єкт нашого дослідження - моральна поведінка дошкільників, а його предметом є телевізійні засоби впливу на становлення моральної поведінки в дошкільників. 
   Мета дослідження - проаналізувати психологічні механізми та чинники впливу телебачення на становлення моральної поведінки дошкільників. Відповідно до мети дослідження нами поставлено такі основні завдання: 1) проаналізувати стан розробки проблеми впливу телевізійного простору на моральну поведінку дошкільників; 2) визначити психолого-педагогічні засади розвитку моральної поведінки дошкільників; 3) виявити психолого-педагогічні умови, що забезпечують позитивні впливи розвитку моральної поведінки дітей дошкільного віку шляхом відбору телеінформації.
   Телебачення в особистісному житті дитини в сучасному суспільстві займає все більше часу. За даними експериментальних досліджень українська дитина просиджує щодня перед телевізором в середньому чотири години. Індивідуальна варіативність часу, проведеного біля телевізора, є досить широкою. За цим показником ми попереду багатьох європейських країн. Але якщо опитування дітей, показує, що чимало з них крім перегляду телепередач, переглядають мультфільми, кіно через комп'ютери набагато довше, ніж чотири години. Одночасно досить багато часу дошкільники безконтрольно переглядають програми, адресовані дорослій аудиторії.
   Такі характеристики телебачення, як звук, зображення сприймаються дошкільниками одночасно органами відчуття (зором і слухом), безпосередньо пов'язані з емоційною сферою дитини, тому є вирішальними, коли ми говоримо про вплив на психіку особистості, про виховання соціальних почуттів, настроїв, звичок, моральної свідомості [5]. Дослідження показують [8], що в дошкільному віці діти сприймають зміст програми за сюжетними блоками. Як правило, їх захоплює масштабність, швидка зміна темпу, гучна музика, дитячі голоси, тощо і часто це спрямовує їхню увагу повз повільні сцени, в яких демонструються повчальні діалоги. Через це вони здебільшого не здатні відтворити причинно-наслідковий зв'язок подій, що розгортаються від початку історії до її завершення. Діти відчувають труднощі відтворення послідовності сюжету завдяки віковій тенденції запам'ятовувати вчинки, які зробили герої набагато швидше, ще з більшими труднощами мотиви та цілі, до яких герої прагнуть, та події, що зумовлюють дані цілі. Крім того, діти не розуміють штучність сюжетів телевізійних передач, часто вірять, що герої дотримуються своїх ролей ( та сценарних характерів) і в реальному житті [9]
   Значущість культурно-мистецьких функцій телебачення у формуванні моральної свідомості особистості широко обговорювалася вченими ще в 1960 -1980 р. XX ст. Окремі аспекти цих дискусій відбиті в емпіричних дослідженнях, що проводилися під керівництвом В. Оссовського в Україні та Б. Грушина в Росії [3] Вони досліджували особливості впливу телебачення на поведінку аудиторії. Зокрема, було встановлено, що вплив телебачення на розвиток моральної свідомості дитини орієнтується на механізми підкріплення, моделювання, розгальмовування і класичного зумовлювання [2; 6; 7]. Ці механізми переважно впливають на розвиток ціннісної сфери особистості. Цінності, яких дотримується глядач, підкріплюються завдяки телебаченню більшою мірою, ніж всі інші. Розглянемо деякі з них. Відомо, що підкріплення, зокрема, може бути як позитивним, так і негативним. Суть позитивного підкріплення полягає в заохоченні до бажаної поведінки. У відповідь на потрібну поведінкову реакцію людина отримує приємний стимул, який підвищує вірогідність того, що така поведінка повториться знову. У випадку негативного підкріплення все стається навпаки. Моделювання - це створення формальної моделі психічного чи соціально-психологічного процесу. Таким чином можна стверджувати, що отримуючи позитивні чи негативні приклади поведінки на телеекрані дитина буде повторювати їх в реальному житті. Важливо також те, щоб ця поведінка була також схвалена, або ж, навпаки, засуджена зі сторони інших героїв, або значущого дорослого.
   При сприйнятті телепередачі дошкільник є не лише глядачем, але й слухачем. Розглядаючи процес взаємдії юного глядача з телеекраном, необхідно враховувати не лише психофізіологічні особливості дитячого віку, але й характер дитячого сприймання, основними властивостями якого є: емпіричність, пов'язана з недостатністю особистісного досвіду та незасвоєністю критерів аналізу й оцінки поведінки, підвищена нецілеспрямована активність сприймання, зосередження основної уваги на дієвому початку в поведінці героя, результативність сприймання тощо. Психологи розрізняють кілька типів сприймання: емоційне, аналітичне та образне. Дітям дошкільного віку властивий емоційний тип сприймання. Сприймання дітей цього віку носить некритичний характер. Своє внутрішнє "Я" вони легко ототожнюють з "Я" персонажу, тобто відбувається ідентифікація з героєм телепередачі.
   Л. Козирєва виокремлює ще й таку особливість дитячого сприймання, як домінуюча роль деталі в осмисленні образу. Ця активність зумовлена невеликим життєвим досвідом та пізнавальною активністю дошкільника, визначальною роллю мимовільної уваги, а тому дітей приваблюють яскраві, незвичайні предмети. Своєрідним є і ставлення дітей до зовнішності персонажів. Приваблива людина, на їх погляд, є доброю, хорошою, тобто апріорі створюється образ позитивного персонажа. Навпаки, непривабливі герої викликають у дітей страх або сміх, і лише окремі добре знайомі для них, які зарекомендували себе як добрі та співчутливі, можуть викликати симпатію. Ця особливість містить в собі можливість більш дієвого впливу на юного глядача. Адже привабливість персонажа може виправдати вчинки різного характеру, зазначає Л. Козирєва [4].
   Виділимо ще одну особливість дитячого сприймання - це його спрямованість на сприймання активно діючого героя. Цікавість дітей до героїв пояснюється тим, що такий тип персонажів відповідає розвитку дитячої моторики, яка характеризується великою мірою відеосюжетів. Протиставлення реального та уявного також легко долається завдяки моторній активності юних глядачів і тоді відбувається активне втручання уваги дітей в уявний образ. Тому моторна активність персонажу відіграє важливу роль в системі зорового сприймання дітей.
   Розглянемо детальніше дані механізми на прикладі перегляду мультфільмів дітьми дошкільного віку. Підкріплення ефектів насилля героїв в мультфільмі та оточуюча реальність можуть сприйматися дитиною по-різному. Так, жорстокий вчинок, підкріплений в контексті мультфільму, швидше за все буде змодельований у поведінці дитини. Цей вчинок, через який він був покараний і не підкріплювався сюжетом, як правило не моделюється. Візьмемо до прикладу епізод із мультфільму „Шрек", коли Трольша, в образі прекрасної дівчини, мелодійним співом вбиває солов'я, а із яєць, які залишилися в гнізді - робить яєчню. Це не просто сцена красивого вбивства, це - девальвація смерті, яка перекреслює всю систему дитячого уявлення про світ. Головна позитивна героїня в казках не може бути підступною, вона не може бути жорстокою, а тим паче не може вбивати. А як поводить себе Трольша? На цьому тлі вбивство заради розваги здається невинним.
   У сучасних мультфільмах використовуються анти сюжети. Так епізод з надуванням образу жабки та змійки - це, насправді, романтичний атрибут казки навпаки. Казки, де не жаба перетворюється на царівну, а навпаки, царівна перетворюється в зелену нечисть. І ця нечисть є романтичною героїнею антиказки, яку по ходу сюжету супроводжують антиромантичні метафори: вбивство жабки, змійки, пташечки. Тоді як нормальних романтичних героїнь вітчизняних мультфільмів супроводжує спів пташок і цвітіння квітів. Основним недоліком мультиплікаційної казки є представлення негативного вчинку у виконанні головної героїні, яка виступає позитивним героєм і викликає довіру у дитини. В даному випадку ми можемо прогнозувати, що дитина, побачивши такі вчинки головного героя може їх змоделювати у реальному житті і це буде для неї нормально. Диспозиція глядача і його початкова схильність до жорстокості підкріплюються насиллям на телебаченні, хоча воно саме по собі не є причиною жорстоких вчинків дитини, але чим міцніше мультфільми будуть підкріплювати небажані нахили дошкільника, тим імовірніший їх прояв в поведінці останніх.
   Наші спостереження за грою старших дошкільників (всього 29 дітей), коли вони грають у “черепашки Нінзя”, “покемони” та “дигемони” засвідчують, що їхня гра представлена у вигляді знищення один одного, причому це вважається дуже позитивним явищем. Діти б'ються, кричать один на одного, їхня гра не має ні визначеної мети, ні регламентованого порядку, а закінчується образами і травмуванням один одного, при цьому винних нібито й немає.
   Інший тип підкріплення є найбільш поширеним у мультфільмах, коли надається певна моральна цінність застосуванню сили. Так, персонажі мультфільмів часто розв'язують суперечки чи конфлікти за допомогою сили, тим самим показують, що використання сили - досить реалістичний та виправданий спосіб розв'язання людських конфліктів. Прикладом може бути циганка в „Горбуні з Нотердаму" Жасмін в „Аладіні" чи Трольша в „Шреку", які б'ються не просто звично, але й жорстоко і зі смаком. Вони роблять це весело і заразливо, а сьогодні це одні з найпопулярніших у дітей мультиків. Ще один тип підкріплення зустрічається у випадках, коли жорстокість та її прояви підкріплені певним контекстом мультфільму.
   Не може не насторожувати той факт, що телепродукція, призначена для дитячого споживання, руйнує традиційне для неї уявлення про маму як ніжну, чуйну, турботливу і мудру людину. Створений на екранах (особливо у мультфільмах) образ матері практично завжди викликає негативні емоції: вона егоїстична, істерична, неохайна та обмежена істота. Особливою популярністю в останні роки користувалися такі мультфільми як "Родина Адамсів", "Сімпсони" та інші, які руйнують нормальні уявлення про нормальну сім'ю. Скажімо, в "Родині Адамсів" вся сім'я - вампіри і їх внутрішні взаємини та стосунки з оточуючими будуються на основі їх сутності - істот, що потребують крові. Тому їхні "діти" ходять щедрувати до похоронного бюро; дівчинка говорить матері: "Мамочко, притисни мене міцніше - в мене вже тріщать кісточки, але я ще жива..." тощо. Негативним є і нав'язуване уявлення про те, що за будь-яких несприятливих обставин, зокрема, травмування, недотримання елементарних правил безпеки, норм милосердя і мирного співжиття з героями нічого не трапляється: вони, після падіння з висоти (потрапляння в авіа- і автомобільні катастрофи, вибухи, жорстокі бійки тощо) не відчувають болю ні свого, ні інших, не вмирають, не набираються життєвого досвіду, а піднімаються усміхненими і знову ризикують своїм життям та життям інших. Прикладом такого стилю поведінки можна вважати на перший погляд дуже “позитивний” мультфільм "Том і Джері". Він дійсно хороший за художнім рішенням, однак, досить небезпечний у контексті соціалізації дітей. В цьому розумінні його та інші мультфільми можна вважати шкідливими для дитячої психіки, оскільки під їх впливом формується як безпечність поведінки дітей, так і нерозвиненість чуттєвої сфери, жорстокість і нездатність до співпереживання і співучасті.
   Проведена нами бесіда з дітьми старшого дошкільного віку дозволила скласти перелік мультфільмів, які їм подобаються і які вони найчастіше дивляться. Це м/ф “Шрек”, м/ф “Чіп і Дейл”, м/ф “Качині історії”, “Том і Джері”, “Черепашки Нінзя”, “Інспектор Гаджер”, “Зоомагазинчик”, “Пригоди в пласкому світі”, “Кіт пес”, “Джимі Нейтрон”, “Люті бобри”, “Скубі Дубіду”, “Білосніжка”, “Робін Гуд”. Коли дітей запитали чому вони дивляться ці мультфільми вони давали приблизно однакові відповіді: “Тому що там постійно нові серії”, “Тому що я їх люблю”, але про позитивні якості мультика вони не згадували. Коли дітей запитували чому вони не дивляться такі мультфільми як “У пошуках Немо”, “Бембі”, “Дамбо”, “Король лев”, а також мультики, на яких виросло покоління їх батьків, такі як “Кіт Леопольд”, “Життя в Простоквашино”, “Ну постривай”, діти відповідали, що вони їх вже багато разів бачили і їм не цікаво, а деяких з них і не бачили взагалі.
   Спостереження за дітьми підтверджують наше припущення про те, що діти інстинктивно правильно сприймають емпатійну інтенцію мультфільму, але без допомоги дорослого вони самостійно усвідомити їх правильність і проаналізувати свої переживання вони не можуть. Більшість дошкільників, за якими ми спостерігали досить помітно виявляли почуття милосердя, співчуття, співпереживання. Деякі з них в процесі бесіди і обговорення мультфільму були готові прийти на допомогу герою мультфільму чи іншому ровеснику, який би потрапив в погану ситуацію. Однак при виявленні і усвідомленні емпатійної інтенції мультфільму дітям було важко зрозуміти емоційні стани інших людей. Тому вважаємо за необхідне проводити з дітьми бесіди, проводити інсценізацію тої чи іншої ситуації у вигляді гри-драматизації, де на наш погляд діти зможуть відчути стан іншого, саме реальну гру ми вважаємо найбільш дієвим методом впливу на розвиток моральної поведінки дитини дошкільного віку, що певним чином нейтралізує згубний вплив телебачення і вчить більш критично ставитися до побаченого.
   Отже, основними психологічними чинниками ефективного впливу телебачення на розвиток моральної поведінки дошкільників є: підготовленість вихователів до моделювання сюжетів телебачення, які найбільше впливають на розвиток моральної поведінки дошкільників; підготовленість вихователів та дітей до творчої діяльності; позитивний психологічний клімат виховного процесу; використання в грі та бесідах з дошкільниками психомистецьких ситуацій із вбудованими відеосюжетами.

Література

1. Балл Г.О. Сучасний гуманізм і освіта: Соціально-філософські та психолого-педагогічні аспекти. -Рівне,2003. - 128 с
2. Ефимов Е. Учебное телевидение: проблемы, перспективы. - М., 1986. -174 с.
3. Іванашко О.Є. Формування активного усвідомлення та дієвої реалізації здорового способу життя у дітей дошкільного віку // Психологія 36. Наук. Праць. - Київ: НПУ їм. М.П.Драгоманова, 2000. - Вип. 3(10). - С 126-132.
4. Козырева Л.Г. О социально - психологических особенностях детской киноаудитории// Юный зритель. Проблемы социального кино. - М., 1981. -71с.
5. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. - К., 1989. - 607 с
6. Прессман Л.П. Кинофильмы в школе// Советская педагогика, 1986. № 9., С. 13-18.
7. Рубинштейн С.Л. Эмоции// Психология эмоций. Тексты. - М., 1983. -С. 160-170.
8. Anderson D.R., Educational television is not an oxymoron. The Annalis of the American Academy of Political and Sosial Scince, 557, 1998. - p. 24-38.(D)
9. Wrinpt J.C.,St. Peters, M., & Huston A.C. Family television use and its relation to children's cognitive skills and social behavior. In: J.Bryant (Ed.). Television and the American family, 1990. - p. 227-251.

Джерело