Тарас Шевченко і сучасність

УДК 323.329 (477) ”18” 

ББК Ш 5 (4 УКР) 5–30 

ЛУБКІВСЬКИЙ Роман. Богорівний – бо правдо-мовний: 

(Тарас Шевченко і сучасність). − Львів: Видавничий центр 

ЛНУ ім. І.Франка, 2002. − 19 с. – (Серія “Дрібненька 

бібліотека”, ч. 4).

Серія “Дрібненька бібліотека” заснована 1999 р

Публікується виступ лауреата Державної премії імені 

Тараса Шевченка, професора Львівського національного 

університету імені  Івана Франка, письменника Романа 

Лубківського на Шевченківському вечорі у Києві 9 березня 

1997 р.

Редакційна колегія:

Богдан ЯКИМОВИЧ (голова),
Ніна БІЧУЯ, Михайло ГНАТЮК,

Мирослава ДОМАНСЬКА, Роксолана ЗОРІВЧАК,
Богдан КОТУР, Тарас ЛУЧУК

ISBN 966-613-115-3
© Р.Лубківський, 2002
© Львівський національний університет
імені Івана Франка, 2002

... На початку було Слово ...
І Бог було Слово ...

... Возвеличу
Малих отих рабів німих.
І на сторожі коло їх
Поставлю Слово ...

Файли цього матеріалу:

Файл	Опис	Розмір	Формат
3-15_Лубківський_Р.pdf	основна стаття	204.92 kB	Adobe PDF	Переглянути/Відкрити
1-2_колофон.pdf		148.86 kB	Adobe PDF	Переглянути/Відкрити
16_поезія.pdf	поезія "До Шевченка"	130.52 kB	Adobe PDF	Переглянути/Відкрити
17_про_автора.pdf		130.52 kB	Adobe PDF	Переглянути/Відкрити
18-19_зміст.pdf		100.93 kB	Adobe PDF	Переглянути/Відкрити

Джерело

Дефляція рано чи пізно закінчується ланцюжком банкрутств і стрибком безробіття

07.03.2013, УНІАН

Україна опинилася в лещатах стагнації, демонструючи спад економіки і дефляцію.
Про це пише керуючий партнер інвестиційної компанії Capital Times Ерік Найман у своєму блозі на корпоративному сайті.
«За підсумками лютого знову почала зростати дефляція в Україні. Проте, що дійсно дуже погано, так це дефляція цін у промисловості - мінус 1% рік до року, що відбулося вперше з кризового літа 2009 року. Україна опинилася в лещатах стагнації - спад економіки плюс дефляція», - звернув увагу експерт. «Дефляційна спіраль рано чи пізно закінчується ланцюжком банкрутств і стрибком безробіття. Не дарма з подібним розвитком подій активно борються зараз усі розвинені країни, активно накачуючи економіку грошима», - пише експерт.
При цьому він підкреслив, що стагнація безумовно краще за стагфляцію, коли спад виробництва супроводжується високою інфляцією. Проте небезпека стагнації в тому, що її особливості відчувають на собі платники податків через зростання тиску фіскальний органів. «Податківцям усе важче збирати податки, часто наперед, відшкодовувати ПДВ, оскільки бізнес платників податків у такій ситуації в масі своїй не може зростати. Надалі ця тенденція відіб'ється в спаді доходів населення, обмежить його купівельну спроможність і вдарить по сектору послуг і роздрібної торгівлі, а також зменшить обсяги імпорту», - підкреслив Е.Найман.
На його думку, українська влада пропустили момент, коли країна потрапила в дефляційну пастку ще навесні минулого року, що пояснюється наполегливим небажанням допустити невелике зниження курсу гривні. «Зараз формула прискорення економічного зростання в Україні, на жаль, така - збереження високої емісійної активності НБУ, що рано чи пізно призведе до ослаблення гривні. І невелике ослаблення буде благом, ковтком повітря в перетиснутій "ременями" Україні», - впевнений економіст.
Як повідомляв УНІАН, дефляція в Україні в лютому 2013 року порівняно з січнем 2013 року становила 0,1%, проти лютого 2012 року зафіксована також дефляція - 0,5%. У Міністерстві економічного розвитку та торгівлі вважають, що дефляція викликана насиченням ринку продовольчих товарів, курсовою стабільністю, зростанням депозитів і відсутністю тиску з боку монетарних агрегатів. Проте нульова інфляція або дефляція в Україні є негативними економічними явищами, вважають опитані УНІАН експерти.

Джерело

Экономика Украины: состояние стабильно критическое

07.03.2013, Елена Быстрицкая (УНИАН)

После роста в течение двух месяцев потребительские цены в Украине демонстрируют спад – в феврале зафиксирована дефляция 0,1% (против февраля 2012 года - 0,5%). Между тем, как отмечают в Госстате, с начала года (февраль 2013 года к декабрю 2012 года) налицо инфляция - 0,1%
Больше всего подешевел сахар – на 2,8%, снизились цены на ряд продуктов питания и безалкогольные напитки. Лидер роста стоимости – хлеб, овощи, алкогольные напитки и табачные изделия.
Дефляция, согласно экономической терминологии, означает повышение покупательной способности нацвалюты, что проявляется в снижении индекса цен. По сути, это - инфляция с отрицательными темпами роста цен. По ряду причин, ее расценивают как менее благоприятный фактор, чем инфляция. Дефляция свидетельствует о спаде в экономике, снижении выпуска продукции и росте безработицы. Еще одно негативное последствие – снижение объемов инвестиций, так как в рисковые рынки вкладывать себе дороже. В результате получим падение спроса, что автоматически провоцирует дальнейшее сокращение объемов производства. То есть, экономика Украины продолжает катиться вниз.
Минэкономразвития пояснило, что дефляция в феврале вызвана насыщением рынка продовольственными товарами, курсовой стабильностью, ростом депозитов и отсутствием давления со стороны монетарных агрегатов.
«Основными факторами, которые привели к формированию низкой инфляционной динамики в феврале и январе-феврале текущего года, были: насыщение рынка достаточным объемом продовольственных товаров как за счет отечественных продуктов (вследствие хорошего урожая прошлого года), так и импортированных (в январе 2013 г. импорт продукции АПК вырос на 37,6%, по данным НБУ); отсутствие давления со стороны монетарных агрегатов; курсовая стабильность; рост депозитов физических лиц - на 4,2% за январь-февраль 2013 года», - говорится в комментарии.
В месте с тем, по мнению ведомства, инфляция в январе-феврале была на самом низком уровне за период статистических наблюдений (кроме дефляционного 2002 года).
***Украина завершила 2012 год с дефляцией 0,2%. Снижение потребительских цен по итогам года было зафиксировано впервые с 2002 года. Госбюджет на 2013 год рассчитан, исходя из инфляции (декабрь к декабрю) – 4,8%, темпы роста ВВП – 3,4%. По прогнозам Международного валютного фонда (МВФ), инфляция в 2013 году ожидается на уровне 5,9%. Всемирный банк в 2013 году ожидает инфляцию в Украине на уровне 9,5% (7,4%), в 2014 году – 5,9% (7,1%).
Эксперты сходятся во мнении, что нулевая инфляция или дефляция являются негативными экономическими явлениями.

Начальник аналитического отдела «Альфа-Банка» (Украина) Алексей Блинов:
Нулевая инфляция или дефляция являются негативными экономическими явлениями. Во-первых, отсутствие роста цен отражает негативное состояние макроэкономической среды, то есть, слабость спроса. Во-вторых, снижение отпускных цен препятствует инвестициям бизнеса в развитие производства. В-третьих, дефляция негативно влияет на государственные финансы, сокращая потенциальные доходы бюджета. Все эти проблемы сегодня ощущаются в Украине.
Снижение индекса потребительских цен (ИПЦ) в феврале обусловлено снижением цен на мясную продукцию и сахар, с учетом того, что на данные две товарные группы приходится 14% структуры потребительской корзины, по которой рассчитывается ИПЦ. Без этих показателей инфляция была бы положительной на уровне 0,1%.

Начальник отдела анализа и исследований «Райффайзен Банка Аваль» Дмитрий Сологуб:
Динамика потребительских цен остается незначительной на фоне снижения цен на продукты питания и стабильных коммунальных тарифов. Очевидно, что сдерживающе на динамику цен влияет неблагоприятная экономическая ситуация - падение ВВП в 4-м квартале, отрицательная динамика промпроизводства в январе.

Президент Украинского аналитического центра Александр Охрименко:
Главным фактором дефляции в Украине является медленное возобновление кредитования. Для того, чтобы что-то производить, предприятиям не хватает оборотных средств. Кредитование восстанавливается, но эффект от этого мы еще не получили, для этого нужно хотя бы 2-3 года. Ситуация повторяется, как и в прошлом году.

Управляющий партнер инвестиционной компании Capital Times Эрик Найман:
Украина оказалась в тисках стагнации, демонстрируя спад экономики и дефляцию. По итогам февраля вновь начала расти дефляция в Украине. Однако, что действительно очень плохо, так это дефляция цен в промышленности - минус 1% год к году, что произошло впервые с кризисного лета 2009 года. Украина оказалась в тисках стагнации - спад экономики плюс дефляция. Дефляционная спираль рано или поздно заканчивается цепочкой банкротств и скачком безработицы. Не зря с подобным развитием событий активно борются сейчас все развитые страны, активно накачивая экономику деньгами.
Стагнация определенно лучше стагфляции, когда спад производства сопровождается высокой инфляцией. Однако опасность стагнации в том, что ее особенности ощущают на себе налогоплательщики из-за растущего давления фискальный органов. Налоговикам все труднее собирать налоги, зачастую наперед, возмещать НДС, так как бизнес налогоплательщиков в такой ситуации в массе своей не может расти. В дальнейшем эта тенденция отразится в спаде доходов населения, ограничит его покупательную способность и ударит по сектору услуг и розничной торговли, а также уменьшит объемы импорта.
Украинские власти пропустили момент, когда страна попала в дефляционную ловушку еще весной прошлого года, что объясняется упорным нежеланием допустить небольшое снижение курса гривни. Сейчас формула ускорения экономического роста в Украине, увы, такова - сохранение высокой эмиссионной активности НБУ, что рано или поздно приведет к ослаблению гривни. И небольшое ослабление будет благом, глотком воздуха в пережатой «ремнями» Украине.
Эксперты действительно считают, что спасти финансовую ситуацию в Украине можно только за счет девальвации гривны.

Аналитик АО «Эрсте Банк» Игорь Жолонковский:
К концу текущего года можно ожидать улучшения сальдо платежного баланса Украины (дефицит платежного баланса по итогам 2012 года увеличился в 1,7 раза – до 4,2 млрд долл.), однако при условии девальвации национальной валюты на 15-20%. Если курс гривни останется неизменным, то положение дел ухудшиться.
При этом стоит отметить спад объема прямых инвестиций (в январе на 39% - до 363 млн долл.,  январе 2012 г. - 569 млн долл.), Все говорит о снижении деловой активности внутри страны. В 2013 году роста объемов вложений в Украину ожидать не стоит.
Напоследок хочется напомнить, что ярким примером дефляции прошлого столетия является падение цен во время Великой депрессии (1920–1930-х гг.). Зная историю, правительства стран мира изо всех сил стараются избегать дефляцию.

Джерело

Ціни в Україні та Польщі

07.03.2013, Ліна КАЛУГІНА, 20 хвилин

За рівнем цін Україна уже майже “доросла” до Європи. Чого не скажеш про решту. RIA вирішила порівняти розцінки на життя в Україні та у наших колег по минулорічному Євро-2012.
Як з'ясувалося, головним наслідком вступу Польщі до Європейського союзу для країн "нової Європи" стала масова міграція працездатного населення в Стару Європу. Тепер вони як громадяни Євросоюзу можуть влаштовуватися на роботу по всій території ЄС без квот та обмежень. На цю тему поляки люблять жартувати: коли Польща вступила до Євросоюзу, поляки поїхали на роботу в Німеччину, а в Польщу приїхали українці, а коли Україна вступить до Євросоюзу – в Україні працюватимуть китайці та інші азіати. Але повернемося до вартості життя.

Ціни
Наша західна сусідка вважається досить недорогою країною. Серед решти країн Євросоюзу, згідно з даними Євростату, тут - найдешевший продуктовий кошик. Правда, ціни в Польщі повільно та впевнено теж ідуть у Стару Європу, але навіть незважаючи на це, не надто відрізняються від наших.
У Польщі, порівняно з Україною, дорожчий хліб – від п’яти до десяти гривень, в еквіваленті. Гречка і рис коштують до 23 гривень. Макарони – по 17 гривень. Цукор теж дорожчий – під 18 гривень за кілограм (у нас від 5,5-6 грн за кг).
Також у Польщі, як в принципі і в усій Європі, дорогі цигарки. Пачка “Мальборо” обійдеться вдвічі дорожче ніж в Україні - у 32 гривні. Дорожчий тут також бензин, алкоголь та соняшникова олія: від восьми злотих (20,8 гривні).
- Соняшникова олія дорога. Тому щоб зекономити, іноді для приготування їжі використовують олію з ріпаку, - каже житель Ольштину (столиця Вармінсько-Мазурського воєводства, 230 км до Варшави) Ян Горзовські.
Разом з тим, деякі продукти у Польщі – навпаки дешевші ніж у нас. В списку таких: курятина, свинина, яблука, молоко та деякі види молочної продукції. 

Як купують
Як правило, закупляються поляки у великих супермаркетах, більшість з яких розташовані за містом, або на окраїнах. Рівень цін в основному однаковий як у Варшаві, так і в невеличкому містечку. На Інтернет-форумах пишуть, що популярною є бюджетна торгова мережа “Bierdronka” (в перекладі - Божа корівка), в якій люблять закуплятися не тільки поляки, а й емігранти з України.
В Польщі немає ринків, до яких ми звикли у себе. Тому щоб купити товари подешевше, поляки ідуть не на базари, а в Інтернет.
- Ти, наприклад, міряєш - вибираєш в магазині Adidas кросівки, а потім замовляєш їх в Інтернет-магазинах. В такий спосіб іноді може вийти до 30% дешевше, - каже Ян Горзовські. – А так зекономити на чомусь досить важко – хіба що – якщо магазин оголосить якусь акцію.

Зарплати і витрати
Середня зарплата в Польщі у січні 2013 року склала 3680,18 zl (9568 грн) без вирахування податків. “Чистими” поляки отримують в середньому 2630 zl (6838 грн). У Кельце, місті побратимі Вінниці, середня зарплата після вирахування податків склала 2225 zl (5785 грн). Тоді як у Вінниці – за результатами минулого року – 2700 гривень (2300 гривень в середньому по області – дані за січень 2013 року).
Так само як в столиці України, так і Польщі, середня зарплата в Варшаві – вища ніж у решті воєводств – близько 11 тисяч гривень в еквіваленті (4,2 тисячі злотих).
Середня польська сім'я нараховує менше трьох людей, які живуть на майже 74 квадратних метрах. Кожен місяць вони витрачають в середньому 2872 злотих: переважно на їжу (на харчування іде близько 25-35% сімейного бюджету) та утримання житла, менше – на відпочинок та освіту. Такі дані наводить центральна служба статистики Польщі за 2011 рік.
Середньомісячні витрати на одну людину в сім'ї складають 1015,12 злотих (2600 грн). Більша частина цієї суми - витрати на продукти харчування та безалкогольні напої, утримання житла та транспорт. Більше 8% - витрати на відпочинок. І тільки 1,2% на освіту.
За даними головного управління статистики у Вінницькій області, у тому ж 2011 році, на одного жителя області в середньому припадало 26 м кв. житла. А за власними дослідженнями RIA вінницька сім’я з трьох людей витрачає в середньому на місяць близько 2400 гривень тільки на харчування. Ще близько 300-400 гривень обходиться нам на місяць комуналка. І близько 200-450 гривень – приблизні втрати такої родини на громадський транспорт, в залежності від того, яким транспортом користуватися.

Решта
Якщо wi-fi у вінницьких кафе масово почав з’являтися відносно недавно, то в Польщі – це вже практично стало правилом. Посидіти в мережі за чашечкою еспрессо в Ольштині коштує в середньому від 10 до 26 гривень в перерахунку. Кружка чаю обійдеться в 5-13 гривень.
Одяг та взуття в Польщі обійдуться приблизно в стільки ж, скільки і в нас. Кросівки коштують від 156 гривень (60 zl), стільки ж джинси, весняну куртку можна знайти і того дешевше – від 104 гривень (40 zl).
А от бензин у Польщі дорожчий - 14,3-14,56 гривні (5,50-5,60 zl) за літр пального марки А-95.



Джерело

Дипломи Януковіча

04 березня 2013

Сергій Лещенко,  Журналіст "Української правди" 
Нещодавно я писав, що Віктор Янукович зробив помилку у власному прізвищі. Коли складав присягу державного службовця, він назвав себе "Януковічем".

Оскільки жодних інших ознак ідентифікації особи, окрім його прізвища, у присязі немає, то виникло логічне питання – чи означає це, що чинний президент не склав присягу держслужбовця? Відповідно – чи законно він обіймав посади на державній службі протягом 15 років, починаючи з 12 червня 1996 року. І, відповідно, чи можуть видані ним акти бути оскаржені в суді?

Професійні тролі Партії регіонів та просто прихильники "Януковіча" почали доводити, що він написав своє прізвище так, як було правильно на той момент.

Спеціально для прибічників Януковича я зібрав стос україномовних документів, виданих йому приблизно в ті самі роки.

Це і Диплом кандидата економічних наук від 30 грудня 1996 року, і Атестат професора від 20 квітня 2001 року, і Диплом члена-кореспондента Транспортної академії наук від 19 квітня 1996 року, і Диплом про присвоєння звання академіка Української технологічної академії від 27 лютого 1997 року, і Диплом доцента кафедри автомобільного транспорту від 23 грудня 1999 року.

У всіх цих документах чинний президент записаний як "Янукович", а не "Януковіч".

Очевидно, що в 1996 році його прізвище українською мовою писалося саме через букву "и", у чому він міг переконатися, якби хоч раз зазирнув у диплом, наприклад, члена-кореспондента Транспортної академії наук.

Але щоб розвіяти сумніви, я надіслав запит в адміністрацію президента повідомити офіційне написання прізвища чинного глави держави, а Дарку Чепак – прокоментувати помилку в присязі Януковича.

Відповідь від Чепак я отримав. Точніше, жодної відповіді вона не надала – Чепак чомусь повідомила, що відіслала мій запит до управління доступу до публічної інформації.

Хоча про жодну публічну інформацію я її не запитував. Я просив її лише надати коментар. Адже Чепак – єдина людина на цій планеті, що уповноважена оприлюднювати позицію Януковича – президента, доктора наук, професора та академіка в одній особі. Унікального в світі ученого, що пише своє прізвище із помилкою.

Джерело

Банковские депозиты: поле чудес в стране дураков

04.03.2013, Ольга Гордиенко, УНІАН

Правила игры на рынке депозитов могут изменить. И интерес к этой сфере не случаен. Согласно статистике Национального банка Украины, объем срочных средств физических лиц в банках за 2012 год вырос на 21,8%, или на 51,7 млрд грн. На 1 февраля 2013 года депозиты физических лиц в национальной валюте оценивались в 184,8 млрд грн (эквивалент 23,1 млрд долл.), в иностранной валюте – в 812,7 млрд грн (101,6 млрд долл.). Добавьте к этим суммам до 70 млрд долл., которые, по оценке экспертов Независимой ассоциации банков, находятся на руках у населения, и станет понятен масштаб вопроса, который встанет перед страной, ее  банками и значительной частью украинцев, если инициаторы нововведений все-таки сумеют их внедрить в жизнь.

Заманили калачом

Рост объема депозитов населения для банкиров является своего рода маркером доверия к банковской системе, а также важной предпосылкой для увеличения масштаба кредитования и снижения его стоимости. Основным фактором роста депозитной базы в минувшем году эксперты называют рекордно высокие ставки за последние 5 лет. По данным НАБУ, доходность вкладов в гривне на срок от трех месяцев до года в среднем за 2012 год выросла до 17,5% годовых, при этом максимальные ставки достигли 28,25%.
Благодаря отлаженной процедуре выплаты возмещения по вкладам проблемных банков через Фонд гарантирования вкладов физических лиц, украинцы несколько подзабыли истории банков «Родовид» и «Надра». Некоторых находящихся в поиске высокого дохода не останавливают и новые банкротства. Казалось бы, для власти наступило удачное время для непопулярных шагов – вынудить население за счет доходов со своих вкладов профинансировать расходы нищего госбюджета.

Пригрозили кирпичом

На неистребимом оптимизме украинских вкладчиков, очевидно, и родился проект закона об изменениях в Налоговый кодекс. Его автором является народный депутат-регионал Евгений Сигал, который инициирует введение с 1 января 2014 года 25%-ного налога на доходы физических лиц, полученные в виде процентов на текущие или депозитные вклады в банках или небанковских учреждениях (законопроект №2401).
По мнению Сигала, данная мера позволит коммерческим банкам получить более дешевые кредитные ресурсы, а государственному бюджету - дополнительный источник поступлений, которые, как предполагается, могут быть направлены на покрытие дефицита бюджета Пенсионного фонда.
Можно было бы и не придавать значения отмеченному законопроекту – многим «актуальным» из ему подобных документов так и не посчастливилось заработать, но вопрос налогообложения процентов по депозитам уже давно является предметом кулуарных обсуждений и споров. Так, 17 июня 2010 года Верховная Рада приняла в первом чтении проект Налогового кодекса, которым в частности, было установлено взимание 5% налога на доходы граждан в виде процентов по депозитам на сумму свыше 200 тысяч гривень. На тот момент действующим законодательством уже было предусмотрено введение налога с 1 января 2013 года, но принятый Налоговый кодекс перенес его на 1 января 2015 года. И уже тогда (в 2010 году) эксперты прогнозировали, что и с 2015-го налог не будет введен. Почему это новшество вызывает такое массовое сопротивление, ведь на первый взгляд, все логично: заработал на депозите – отстегни в казну…
Экс-министр экономики, финансовый эксперт Виктор Суслов отмечает, что налогообложение процентов по депозитам - «обычная практика» для европейских стран, поэтому вклады должны облагаться налогом по ставке не ниже, чем по другим видам доходов.
«Ставка 25%, которая предлагается, вполне обоснована. Даже после вычета такого налога доход по депозиту с учетом наших ставок останется достаточно высоким, интерес хранить деньги в банках не снизится, и оттока депозитов не будет. Я абсолютно убежден, что это правильно, и что бюджет мог бы получить очень серьезные доходы, с учетом тех доходов, которые получают по депозитам вкладчики в Украине», - сказал эксперт.
Со стремлением властей наполнить в условиях кризиса дырявый бюджет все понятно, но возникает вопрос к автору законопроекта – откуда возьмутся дешевые кредитные ресурсы для банков, если на практике финучреждения на первых порах, скорее всего, вынуждены будут закладывать придуманный налог в ставку по депозиту, чтобы клиенты не потеряли на процентах и не забирали вклады. Также банку как потенциальному налоговому агенту будет обеспечена дополнительная бумажно-проверочная волокита с налоговыми органами.
Председатель правления «Креди Агриколь Банка», глава комитета по вопросам налогообложения и учета НАБУ Евгения Чемерис констатирует, что, согласно проекту, взимание налога предполагается не со всей суммы процентов, а с разницы с учетной ставкой НБУ, которая может меняться в любой момент. «Тот, кто это придумал, понятия не имеет, что такое операционная работа в банке и какие доработки программного обеспечения нам понадобятся. А ведь за этим еще последует и отчетность в налоговую», - подчеркивает банкир.
Ассоциация украинских банков (АУБ) не видит смысла в данной инициативе хотя бы потому, что Налоговым кодексом уже предусмотрено внедрение подобного налога с 1 января 2015 года по вполне целесообразной при существующих условиях ставке в 5%.

Атака на валюту

Еще один законопроект того же автора предлагает внести изменения в Закон «О банках и банковской деятельности» и упразднить нормы, позволяющие банкам привлекать вклады (депозиты) от физических лиц в иностранной валюте (законопроект №2400). В обосновании автор снова прогнозирует удешевление кредитных ресурсов в национальной валюте и активизацию использования доходов населением на потребление товаров и услуг отечественных товаропроизводителей.
Этот проект не нашел поддержки даже у сторонника предыдущей инициативы Суслова. «Граждане все равно будут хранить сбережения  в валюте, только эти средства не будут поступать в банковскую систему. Другое дело, предложения банкиров относительно не распространения на валютные депозиты возмещений Фонда гарантирования вкладов физических лиц. А полный запрет просто приведет к оттоку средств в иностранной валюте и к катастрофе банковской системы», - сказал эксперт.
Инициатива и ее возможные последствия действительно порождают массу вопросов. Их становится еще больше, если учесть экономический контекст, в частности, сокращение национального ВВП и промпроизводства, упорные слухи о неизбежной девальвации гривны.
По мнению народного депутата, президента Украинского союза промышленников и предпринимателей (УСПП) Анатолия Кинаха, оба законопроекта окончательно подорвут доверие населения, предпринимателей и инвесторов к банкам. «Внедрение такой политики возможно только в условиях роста доверия граждан к финансовой, банковской системе. Фискальные, административные меры приведут к обратному результату», – сказал Кинах.
«Вместо оживления экономики, эти законопроекты приведут к созданию существенных проблем в банковской системе. Законопроект относительно запрета валютных вкладов является противоправным, поскольку нарушает права граждан свободно распоряжаться своим имуществом - валютными сбережениями», - считает президент Ассоциации Украинских банков Александр Сугоняко.
Кроме того, как отмечают в АУБ, законопроект предусматривает запрет привлечения валютных вкладов не всем финансовым учреждениям, а только банкам, что ставит их в неравные конкурентные условия с другими субъектами рынка, и подталкивает население пользоваться услугами небанковских финучреждений, мене надежных, чем банки.
Возможно, предложенные инициативы и преследуют благородную цель - стабилизация банковской системы и оживление кредитования, - но время для таких радикальных мер, по мнению экспертов, еще не пришло.
Если объемы привлечения депозитов населения превышают объемы кредитования, что констатирует автор в аналитических записках к своим законопроектам, то, вероятно, надо подойти к проблеме с другой стороны. Начать со стимулирования кредитования, а не подогревать панические настроения вкладчиков?
Заместитель председателя правления «Первого украинского международного банка», глава комитета НАБУ по вопросам регуляторной политики и надзора Артур Загородников, изложил позицию ассоциации следующим образом: «Ассоциация выступает за проведение политики «дедолларизации» и создание более комфортных условий для потребления товаров и услуг отечественных предприятий, стимулирования кредитования и стабилизации экономики. Однако к инициативам, связанным с полным запретом на вклады в иностранной валюте и введением высоких ставок налогообложения депозитов в гривне, необходимо относиться очень осторожно и взвешенно. Решения по таким вопросам следует принимать после проведения всестороннего, глубокого анализа и экспертного прогноза с участием не только законодательных и регуляторных органов, но и с учетом мнений банков, банковских объединений и населения».

Дорога ложка к обеду

Анализ таких показателей банковской системы, как средневзвешенные ставки по срочным вкладам  физических лиц и прирост срочных средств физлиц, за последние пять лет дает не очень оптимистическую картину.
В 2012 году банки нарастили объемы депозитов населения на 21,77% при средневзвешенной ставке по итогам года 18,4%, в то время как в 2010 году прирост депозитов составил 33,14% при более низкой средневзвешенной ставке 15,8%. Фактически, рекордно-высокие ставки в 2012 году в условиях обострения экономического кризиса не принесли рекордно высокого прироста депозитов, а полученный показатель обошелся банковской системе очень дорого.
Банки повышали ставки не от хорошей жизни. И это происходило на фоне проблем с ликвидностью, под давлением норм обязательного резервирования по валютным депозитам. Фактически средства  привлекались по баснословной стоимости.
Депозиты населения всегда были и остаются основным ресурсом для банков страны, тем более в текущей экономической ситуации, на фоне замедления бизнес-активности и снижения объемов привлеченных средств от юридических лиц.
Между тем, эксперты не пришли к единому мнению относительно целесообразности предложенных инициатив.
Чемерис считает, что депутатская инициатива в сложившихся украинских реалиях является «абсурдной», поскольку на сегодня главной задачей является детенизация экономики, для чего надо принимать меры, которые способствовали бы снижению наличного оборота.
Виктор Суслов полагает, что банкиры устроят кампанию против законопроекта о налогообложении доходов по депозитам, поскольку функции налогового агента с необходимостью организации администрирования налога будут возложены на банки, что неизбежно повлечет дополнительные издержки.
С одной стороны, эти меры помогут частично пополнить бюджет государства. Но с другой, ситуация очень попахивает банальной жадностью в стиле героев известной сказки кота Базилио и лисы Алисы. И тогда направление движения денег в Украине может измениться на диаметрально противоположное: из банков - под матрасы.

Джерело 

Складено рейтинг найкращих вузів світу

05.03.2013, ТСН

Лише один російський університет потрапив в рейтинг найкращих. 

Британське видання The Times презентувало власний рейтинг найбільш шанованих ВНЗ світу (World Reputation Rankings). Для підготовки рейтингу проводиться спеціальне опитування вчених по всьому світу для визначення найсильніших 100 університетських брендів. Рейтинг найбільш шанованих ВНЗ складається виключно на підставі суб'єктивних оцінок, які виносять визнані експерти та відомі вчені, люди, які розбираються в питаннях вищої освіти. У репутаційний топ-100 не увійшов жоден український університет, тоді як російський Московський державний університет (МДУ) розташувався на 50-му рядку. При цьому, трійка лідерів залишається незмінною ось вже три роки - перше місце зайняв Гарвардський університет, за ним йдуть Массачусетський технологічний інститут та університет Кембріджа. На четвертий рядок у нинішньому році вдалося піднятися ще одному найстаршому британському університету - Оксфорду. Далі розташувалися Каліфорнійський університет у Берклі і Стенфордський університет. Крім британських і американських ВНЗ, в першу десятку увійшов також університет Токіо. Зазначимо, в основній версії рейтингу найкращих ВНЗ планети - The Times Higher Education – також не знайшлося місця українським університетам. 

Джерело

Українські мільярдери

ТСН

Forbes презентував новий рейтинг мільярдерів, до якого увійшли 10 українців. 

Рінат Ахметов володіє активами у розмірі $ 15,4 млрд Американське видання Forbes презентувало перелік усіх мільярдерів світу, до якого вперше потрапили десять українців. Ними стали Рінат Ахметов ($ 15,4 млрд, 47-е місце), Віктор Пінчук ($ 3,8 млрд, 353-е місце), Ігор Коломойський ($ 2,4 млрд, 613-й), Вадим Новінський ($ 1,9 млрд, 792-й), Геннадій Боголюбов ($ 1,7 млрд, 882-й), Юрій Косюк ($ 1,6 млрд, 931-й), Петро Порошенко ($ 1,6 млрд, 931-й), Костянтин Жеваго ($ 1,5 млрд, 974-й), Сергій Тігіпко ($ 1,2 млрд, 1175-й) та Андрій Веревський ($ 1 млрд, 1342-е місце). 

Зазначимо, що сумарний статок десятки найбагатших українців склав 32 мільярди, з яких майже половина – у Ріната Ахметова. Перший рядок у глобальному заліку мільярдерів вже четвертий рік поспіль утримує власник латиноамериканської телекомунікаційної імперії America Movil Карлос Слім Елу. За рік його капітал збільшився до $ 73 млрд із $ 69 млрд в 2012 році. Другу сходинку в нинішньому році зайняв засновник Microsoft Білл Гейтс із "гаманцем" в $ 67 млрд. За рік його статки зросли на $ 6 млрд завдяки зростанню вартості акцій Microsoft. На третьому рядку списку перебуває засновник торгової імперії Inditex Амансіо Ортега із сумою в $ 57 млрд. Його статки за рік підскочили на $ 19,5 млрд завдяки інтенсивному зростанню мережі магазинів під управлінням корпорації. Замикають першу п'ятірку інвестор Уоррен Баффетт з капіталом $ 53,5 млрд і засновник Oracle Ларрі Еллісон ($ 43 млрд). Нагадаємо, нещодавно Рінат Ахметов став єдиним "українцем", який потрапив в рейтинг 100 найбагатших людей планети за версією агенції Bloomberg. 

Джерело

В Україні насаджується «дресирована демократія»

 03.03.2013, Віктор Каспрук – незалежний політолог 
 

Розбита вщент у 2010 році вітрина демократії в Україні показала, що режим «януковичів» і на дух не переносить самі поняття свободи слова, громадянського суспільства і демократичного політичного вибору. А тотальне введення примусу та намагання повного підпорядкування усіх державних інституцій волі однієї партії, наочно продемонстрували, що «донецький» тоталітаризм, як ракова пухлина, почав поширювати свої смертельні метастази по всьому тілу української державності.

І у той час, коли Путіну вдалося побудувати в Росії «керовану демократію», донецький режим прагне по-своєму «творчо» доповнити путінські ідеї – насаджуючи в Україні «дресировану демократію», за якої «януковичі» проводять над українцями цілий комплекс «навчальних» дій, головною метою яких є вироблення та закріплення різноманітних умовних політичних, економічних і соціальних рефлексів. Це дресирування проводиться з метою набуття українцями остаточної байдужості до свого майбутнього, змушуючи багатьох жити тільки одним днем.

За таких обставин народ стає лише мовчазним статистом під час процесу перетворення його на рабів режиму, з подальшою перспективою витіснення і заміщення українців на їх автохтонних територіях на пришельців. Адже фіктивна незалежність без свободи – це та форма буття, яку нав’язала українському народу за всі роки існування Української держави посткомуністична влада, що взяла Україну повністю під контроль і використовує її в цілях свого неконтрольованого збагачення.

Українців примусили з останніх сил боротися за добування черствого шматка хліба, щоб прищепити їм рабські якості: атрофування самоповаги, гідності і національної солідарності. Адже усім тим, хто прийняли ці диявольські правила гри, не буде вже діла до якоїсь там «свободи». А свою капітулянтську позицію вони можуть дуже легко для себе аргументувати – неможливо бути вільним у країні, яка не є вільною. Тому, за таких умов, ми намагаємося просто вижити.

Раб лише легкодухо підкоряється

Втім, раб не здатен на усвідомлений вибір та дуже легко погоджується на те, щоб вибирали за нього. І він стає слухняним продовженням волі свого господаря. Адже вільна людина завжди вибирає сама, а раб лише легкодухо підкоряється.

Для того, щоб український народ став покірним, хазяї України застосовують різноманітні методи. У голови українців через підконтрольні телебачення і радіо нав’язливо імплантують програму терпимості і покори: терпи і працюй більше, щоб не стало гірше (хоча про пристойну оплату мова зовсім не йде). До цього ще й додається постійний страх втратити роботу.

І коли подібна програма окупує розум, то людина відчуває, що вона опинилася в тупику. А постійний біг по замкненому колу: гарячкове добування грошей, намагання вижити, знову хоч щось заробити… перетворює українця на зомбі, який отримавши через підконтрольний олігархату інформаційний простір велику дозу нейролінгвістичного програмування певних поведінкових стереотипів, мовчки підкоряється будь-яким найабсурднішим рішенням влади.

Режим досягає необхідного результату завдяки тому, що до свідомості українців вживлюються словесні матриці, завдяки яким народ не мусить мати претензій на краще життя. Підконтрольне олігархам телебачення програмує погляди людей на те, що відбувається в Україні, застосовуючи набір нехитрих понять. До яких, зокрема, входить: життя в Україні погане тому, що в усьому світі погано; щоб не стало гірше, необхідно краще працювати; щоб не стало ще гірше, не можна допустити відкритого силового протистояння в суспільстві.

«У всьому світі погано» – ця думка нав’язується політтехнологами через запрограмоване нагнітання катастрофізму. Коли перші рядки усіх новин займають вбивства, вибухи, землетруси, аварії, самогубства чи замахи. У цьому ж комплекті українські новини повідомляють про звитяжну роботу Президента і Прем’єр-міністра, завдяки титанічним зусиллям яких вдалося подолати руїну, що принесла Україні Юлія Тимошенко.

Далі телебачення ніби переносить українців до стандартів далеких 70-х років, і починає розповідати про перманентну економічну кризу в Європі і Сполучених Штатах, про стихійні лиха на Заході – повені, посухи, торнадо, тайфуни, цунамі, морози, снігопади. І в це земне пекло телебачення занурює, маючи перед собою чітко визначену для нього мету. Щоб вживити у свідомість українців: якщо іншим у світі так несолодко живеться, то і вам ніби то і не так образливо терпіти.

Держава діє від імені Партії регіонів

Варто зазначити, що для кращого просування «дресированої демократії» діючий режим використовує і мотивацію. Основна ідея теорії мотивації заснована на тому, що існують певні сили, які спонукають людину виконувати конкретні завдання, спрямовані на досягнення ще більш конкретних цілей. Будь то цілі іншої людини, організації або ж цілої держави.

Держава, яка сьогодні діє від імені Партії регіонів, впливає на поведінку і думки людей, впливаючи через систему нагороджень або загрозу їх відсутності. По суті, діє всім знайома система «батога і пряника». Хочеш кращого життя персонально для себе – поступай так, як цього хоче від тебе влада, інакше буде батіг.

«Дресирування» українців регіоналами включає в себе коригування поведінки підпорядкованого об’єкта за допомогою подачі йому позитивних чи негативних сигналів. Іншими словами, зробив правильно, з точки зору Партії регіонів, – отримав схвалення з боку режиму, вчинив неправильно – отримав неприємний сигнал. А «дресирована демократія» продукує осіб із добре «дресированою» совістю.

Таким чином, Україна сьогодні перетворилася на новий дивний політичний гібрид, де економічні та державні повноваження об’єднані і практично контролюються невеликою групою людей, які по суті ні перед ким не підзвітні.

І досить низька політична активність частини українського суспільства лише на руку тим, хто приватизував Україну на свою користь, бо ця «незацікавленість» є, фактично, синонімом «покірності». І ті, хто силою захопили нішу еліт в Україні, прагнуть до того, щоб існуюча ситуація була закріплена назавжди.

Ця ситуація призвела до того, що українська нація втрачає свою суверенність, а корпоративна влада для подальшого уярмлення українців, використовує державну машину так, як їй самій заманеться. Патологія і порочність діючого «донецького» режиму полягає ще й в тому, що взявши за еталон подібні совітські норми, «януковичі» з усіх сил продукують міфи. І ця міфотворчість покликана виправдати і обґрунтувати усі наявні економічні, соціальні і геополітичні провали режиму.

Головний політичний ефект від такого силового насаджування «дресированої демократії» полягає у тому, що в Україні відбувається швидке скорочення зони публічної політики, і якщо цей процес просуватиметься і далі такими ж темпами, то вже досить скоро можна буде взагалі говорити про її відсутність.

«Донецькими» повністю ігнорується Конституція України

І хоча три роки президенства Януковича наочно продемонстрували цілковиту неефективність запровадженої «донецькими» форми керування країною, однак, оскільки суверенна демократія несе пряму загрозу правлінню сучасного режиму, влада вважає будь-яке бажання українців вирівняти ситуацію зазіханням на її повноваження.

При чому, «донецькими» повністю ігнорується Конституція України. А головний сенс цієї Конституції у тому, що демократія в принципі не може бути «дресированою». А все право, похідне від цієї Конституції, бо регулює повсякденне політичне життя українського суспільства та виборчі процедури, і головним своїм завданням ставить якраз гарантію неможливості для кого б то не було, включаючи Президента, не тільки «дресирувати демократією», але навіть намагатися це зробити. Подібні спроби так само злочинні, як тиск на незалежний суд чи маніпуляції кримінальним правом і діловодством.

Суті справи не міняють і плани змінити Конституцію України. У будь-якому випадку реалізується неконституційний порядок дій: спочатку запускаються механізми маніпулювання демократією, а вже потім ці механізми самі себе легалізують через квазіплебісцитні процедури.

Виникає питання – навіщо «донецькі» прикривають своє недолуге правління «дресированою демократією»? Для того, щоб обманути українців? То сумнівно, що народ не зрозуміє сутності незамаскованого тоталітарного правління Януковича.

Можна припустити, що Янукович і вся владна верхівка (або її частина) усвідомлюють, що необхідно демонструвати перед демократичним світом свою нібито прихильність до демократії. Але реальна демократія видається їм незручною, бо може поставити у тісні рамки необхідності дотримання законності. І ось тому вони і «перешивають» демократію по лекалам Банкової, щиро вірячи у те, що західний демократичний світ не зрозуміє цих маленьких хитрощів.

Нинішній режим в Україні, імітуючи демократію, вважає, що цим він утримується від остаточного розриву із Заходом. Що надає йому можливість і далі удавати, що знищення всього українського в Україні – це наближення її до європейських норм і принципів. Під невпинні мантри «ми йдемо до Європи» і «Європа наш вибір», донецькі «доїдають» аванси, котрі були видані ще колишньому Президенту Віктору Ющенку.

Проте навіть «дресирована демократія» для неукраїнської влади в Україні – конструкція вимушена і при цьому дуже незручна, бо увесь час існує небезпека загратися і втратити все. Звісно, що не маючи нічого іншого запропонувати ні українцям, ні Заходу, вони змушені маневрувати, думаючи, що цим можуть виграти час. Але час працює не на «януковичів». Бо неможливо повернути норми тоталітарного правління туди, де люди вже одного разу відчули свіжий подих вітрів демократичних змін.

Джерело 

Де ти, доле України?

Левко ЛУК’ЯНЕНКО

Присвячується Івано-Франківцям,
які дали мені можливість стати державним діячем
і долучитися до проголошення Незалежності України. 

© Л.Г. Лук’яненко

ПЕРЕДМОВА

Левко Григорович Лук’яненко – одна з найяскравіших особистостей сучасного світу, або, як він сам себе називає, просто старий козак – не перестає дивувати своїм надзвичайним талантом письменника і філософа.

Книга «Де ти, доле України?» – це останнє слово в філософ ії, політології та психології Української душі.  Я не впевнений, що колись буде написана праця, яка може зрівнятися з цією за масштабністю піднятих тем, глибиною психологічного аналізу людини та націй, потужною позитивною енергетикою і колосальною інтуїцією, що дозволяє автору проникати у безодню історичних процесів, глобальних катаклізмів як сивої давнини, так і сучасних політичних метаморфоз, а також віднаходити закономірності – Волю Всесвітнього розуму.

Цю книгу написано, звичайно, не за один день, але, здається, на одному подиху. Тому й читати її легко, попри те, що автор на підтвердження власних тез робить глибокі й цікаві екскурси в археологію, історію, етнографію, соціологію та філософію. Легкість прочитання зумовлена ще й тим, що праця «Де ти, доле України?» написана в традиційному напрямі української філософії – «філософії серця», яка відобража є специфіку ментальної свідомості, що проявляється в яскравих емоційних формах «кордоцентризму», як методолог ічного принципу цілісного розуміння людини, та розкрива є місце особистості в суспільстві.

«Мене в житті провадила не тільки голова, а ще оте «щось», – зазначає автор, – що спрямовувало мої думки в незвичному для мого молодого оточення напрямку, давало розуміти совітську дійсність з огляду на добро чи зло Україні та гартувало волю діяти задля її добра. Часом я до краю напружував волю, але переважно опинявся в обставинах, в яких вибір подальшого шляху не становив жодних труднощів. І мені було само собою зрозуміло, що маю робити саме це, а не щось інше».

Звернення до «серця» та перетворення його з образу на принцип філософських побудов зумовлено значенням «серця » як такого, що переборює однобічність раціоналізму та забезпечує цілісність світосприйняття.  Це є власне українським. Серце тотожне духу і душі. Завдяки йому встановлюється гармонійний зв’язок між мікро-і макрокосмосом. «Філософія серця» має давні традиції.  Ще у ХІХ ст. представник «києво-руської школи» П.Юркевич обстоював тезу, що серце є осереддям душевного і духовного життя людини, перед яким поступається розум.  Тому в П.Юркевича, як і в М.Гоголя та інших українських інтелектуалів, виникли гострі конфлікти з російською інтел ігенцією, наділеною раціоналістично-позитивістською ментальн істю, про що свого часу писав М.Костомаров у статті «Дві руські народності».

Акцентування на методі у передмові не є випадковим, адже він дає ключ не тільки до цілісного розуміння праці Левка Лук’яненка, а й до спеціального налаштування на прочитання.  «Сторінки цієї книжки, – пише Левко Лук’яненко, –поведуть тебе не від однієї наукової істини до другої, а по довгій дорозі лихої долі України з гострим камінням та колючим терням. Я спотикався об нього й ранив тіло колючками.  Проте ніколи не збивався з шляху, бо дивився не під ноги, а вперед, за обрій, на зорю, яка все була попереду й манила до себе. І вздовж усього довгого-довгого шляху у вухах бриніла пісня, як туга за рідним краєм та біль за безталанною ненькою, такою гарною та милою і такою безжально скривдженою».

Безупинна боротьба Левка Лук’яненка за власну гідність, честь нації і кожного українця впродовж усього життя, значна частина якого пройшла в «совітських» концтаборах, – наступний ключ до пізнання великого творчого доробку автора.  Такою вже є доля апостолів правди і свободи поневолено ї нації – поетів, письменників, філософів, істориків, що свої твори обмірковували і писали не в затишних кабінетах, не в світлих залах бібліотек, а під гуркіт канонад, у темних і вологих казематах чи на вигнанні. Саме така творча лаборатор ія дісталася Тарасу Шевченку, Івану Франку, Дмитру Донцову, Миколі Міхновському, Михайлу Грушевському, В’ячеславу Липинському, Юрію Липі, Василю Стусу, Василю Лісовому, В’ячеславу Чорноволу, Левку Лук’яненку… В їхніх творах немає лукавства, компромісів із совістю і страху. Бо вони зуміли піднятися над обставинами і стати вільними. І тільки слову таких особистостей можна вірити.  Характерною особливістю цієї праці є не філософствування на тему долі Української нації в історичній ретроспектив і, вона має конкретне, навіть прикладне завдання, котре Левко Лук’яненко поставив перед собою під час її написання: як зробити Україну українською, а кожного українця – націоналістом, тобто патріотом, у вольовому, дієвому вимірі, «бо хочу бачити, – пише автор, – українців щасливими, а Україну передовою розвинутою, справедливою й моральною країною».

У цих простих, на перший погляд, словах – глибокий зміст. Адже тільки сильна, цільна, патріотично налаштована людина, серце якої б’ється в унісон із кожною клітинкою живого організму Української нації, може бути щасливою.  Такий українець не блукатиме манівцями в пошуках ілюзорних ідеалів, фальшивих цінностей та примітивних задоволень.  Він чітко знатиме, що робити, як реалізувати себе спільно з мільйонами таких, як він і виконати своє призначення перед Нацією.

Таким чином, Левко Лук’яненко чи не вперше в історії українського суспільствознавства, політичної філософії не лише відповідає на питання: що таке нація, націоналізм, нац іональна свідомість і воля, а й пояснює, для чого це потр ібно кожному українцеві й українській нації загалом.  Хотів би зупинитися ще на одному, чи не найсуттєвішому аспекті книги – метафізичному, тобто надчутливому способ і з’ясування світоглядних питань, що не піддаються сьогодн і осягненню за допомогою методів конкретних наук, адже переконаний, що без проникнення в цю тонку матерію, яку відчув автор і доносить читачеві, розуміння праці «Де ти, доле України?» буде поверховим.

Йдеться про існування інформаційного поля, яке, як зазнача є Левко Григорович, «людина відчуває, бо сама включена в нього. Воно існує в ній і поза нею». Автор наводить чимало прикладів, зокрема відому історію Менделєєва, який побачив періодичну таблицю уві сні. Можна згадати ще й Вольфганга Гете та Лесю Українку, які у своїх щоденниках писали, що геніальні твори їм нібито хтось диктував «зверху »… Підтвердженням цьому є і праця Левка Лук’яненка, який оперує категоріями, поняттями, висловлює думки, які тією чи іншою мірою мали місце в творах того самого Роджерса Брубейкера, Вокера Коннора чи Ентона Смітта, які, за словами Левка Лук’яненка, він не вивчав.  А тепер підійдемо до найголовнішого: ведучи небайдужого читача, як Учитель Змієвими і Трояновими валами, битим шляхом історії України, Левко Григорович Лук’яненко намага ється допомогти нам не лише зрозуміти розумом, а й відчути серцем долю України – так глибоко, як відчуває її він, злитися з тим містичним і водночас реальним торсіонним полем, де верховодить воля Святослава, Хмельницького, Шевченка… Щоб черпати з нього звитяжний дух нашої давнини і живити сучасними перемогами. 

Ігор КРАВЧУК,магістр філософії 

ЗМІСТ

Передмова.................................................................................. 3
Ласкавий читачу!........................................................................ 7

Глава I. З ЛЮБОВ’Ю ДО УКРАЇНИ
Мрія і дійсність........................................................................11
Тікання від себе.........................................................................14
Як двом подолати двадцятьох?................................................16
Космос........................................................................................17

Глава ІІ. ТРОХИ ІСТОРІЇ
Звідки починається наш рід?..................................................26
Загадка Змієвих і Троянових валів.........................................31
Минуле України за царської імперії......................................38
Минуле за комуністичної диктатури.....................................43
П’ять стадій національно-визвольної боротьби....................47

Глава ІІІ. ЛЮДИНА. НАЦІЯ. ДЕРЖАВА.
Ідея України – Україна. Ідея українця – українець...............77
Українці XX сторіччя..............................................................82
Погляд на українців крізь характеристику
наших жінок Василем Пачовським........................................91
Про людину у владі...................................................................96
Влада як суспільно-суб’єктивне явище.................................109
Еволюція мотивації до дії......................................................116
Булава.........................................................................................120
Переоцінка цінностей.............................................................122

Глава IV. ДУХ ОДВІЧНОЇ СТИХІЇ
Творення нової людини..........................................................132
Влада – народ..........................................................................141
Селекція....................................................................................147
Чи українці є нацією?............................................................149
Як повернути українцеві особистість?................................165
Селекція (продовження).........................................................173
Індивідуалізм як позитивна риса...........................................177
Індивідуалізм – демократія – хаос.....................................182
Цивілізаційний вибір України.............................................185

Глава V. ЯК ЗРОБИТИ ВСЮ УКРАЇНУ НАЦІОНАЛІСТИЧНОЮ?
Захоплення влади промосковськими силами....................207
Лінгвістична карта сучасної України..................................214
Як їм допомогти?..................................................................216
Західна Україна за 25 років стала націоналістичною.
Коли вся Україна стане такою?............................................221
Які перспективи на Донбасі?..............................................237
Діялектика і зовнішні чинники..........................................239
Де шукати Україну?...............................................................243
Перестаньмо хилитися перед чужинцями.........................248
Образ майбутнього українця................................................252
Замість післямови.................................................................254

Додаток....................................................................................259
Список (скорочений) використаної літератури.................263
Примітки....................................................................................264 

До книги Левко Лук’яненко «Де ти, доле України?» (*.pdf)

Джерело

Волонтерство покращує здоров’я, а духовність – запорука лібералізму

03.03.2013, Олександр Народецький

  

Науковці університету в канадській провінції Британська Колумбія провели дослідження стосовно того, наскільки позитивно впливає волонтерська праця на стан здоров’я юнаків і дівчат підліткового віку. Результати дослідження були опубліковані в журналі JAMA Pediatrics.

Для експерименту вчені відібрали 106 підлітків із однієї школи у Ванкувері. Дослідниця Ганна Шрайєр зазначає, що серед науковців спостерігалося неабияке піднесення, коли вони дійшли висновків, як соціально спрямована діяльність поліпшує фізичний стан волонтерів-підлітків.

Групу відібраних учнів було розбито на дві підгрупи. Одна з них протягом десяти тижнів займалася активною і регулярною волонтерською працею. Вони зокрема концентрували свою увагу на допомозі учням початкових класів у програмі післяшкільної активності. Інша група перебувала весь цей час у стані очікування волонтерських завдань.

Тим часом науковці замірювали основні показники здоров’я, включно з рівнем холестерину, психологічними характеристиками, самооцінкою, загальним настроєм і рівнем співчуття до інших.

По закінченню експерименту реальні волонтери мали більший рівень самоповаги і альтруїстичних настроїв. Крім того у них спостерігалося поліпшення всіх серцево-судинних показників у порівнянні з тими учнями, які волонтерством не займалися.

Духовність і лібералізм

Науковці Торонтського університету дійшли висновку, що, коли люди починають займатися суто духовними вправами, скажімо, медитаціями, їхні політичні погляди стають більш ліберальними. Результати дослідження опубліковані в інтернет-ресурсі ScienceDaily.

Згідно з одним із провідних учених із університетської кафедри психології Джорданом Петерсоном, дослідження зокрема продемонструвало, що релігійні індивідууми тяжіють більше до консерватизму. Натомість, люди духовно-інтелектуального напрямку дотримуються більш ліберальних поглядів.

На думку вчених, релігійність, як така, характеризується відданістю до специфічної традиції, основаної на певних принципах зі своїм кодексом поведінки. Натомість, загальна духовність асоціюється з досвідом особистого «Я», виходячи із почуття, що всі люди пов’язані між собою.

Згідно з експериментом, ті, хто брав участь у медитаціях, продемонстрували більш ліберальні політичні вподобання, включно, як із вибором ліберальних політичних лідерів, так і з м’якшим підходом у справі покарань за правопорушення.

Науковці вважають, що це дослідження може допомогти не лише у поглибленні розуміння духовності, а й у віднайденні шляхів до майбутнього політичного порозуміння і діалогу між різними політичними течіями.

Джерело

Кому заважав Бенедикт XVI?

Початок кінця Католицької Церкви?

27.02.2013, Богуслав Хмельницький, Вголос

«Неодноразово випробувавши мою совість перед Богом, я прийшов до впевненості в тому, що моїх сил, у зв'язку з похилим віком, більше не достатньо для того, щоб вести адекватне Петрове служіння» ‒ це фрагмент заяви, яку виголосив Святійший Отець Папа Римський Бенедикт XVI перед кардиналами.

Перше зречення за останніх 600 років
Рішення про зречення Папою Римським Бенедиктом XVI престолу стало справжньою несподіванкою для усього світу, як удар блискавки у купол Святого Петра у Римі. Годі й уже говорити про паству, коли навіть для найближчого оточення Папи, це його рішення було чимось на зразок шокуючого відкриття.
Зокрема, як передає «Католицький оглядач», Генеральний секретар Синоду єпископів, Архиєпископ Верхньобоснійський, папський нунцій в Україні та багато інших наближених до Престолу, були справді вражені почутим. «Папа спокійно це прочитав, а ми були в шоці» ‒ як озвучує це Генеральний секретар Синоду єпископів.
Це непросте рішення Папи, та ще й в умовах загального замішання, викликало чимало розмов, а ще більше спекуляцій над причинами такого кроку. А й справді, що чи хто змусив Папу Бенедикта XVI прийняти таке непросте рішення?
Якщо проаналізувати публікації на тему зречення Папою Римським Бенедиктом XVI престолу, то можна простежити дві головні думки.

Нападки на Ватикан: гроші і геї
Перша, яка йде від християнських, головно католицьких коментаторів, – полягає у тому, що вчинок Йосифа Райцінґера є мужнім кроком: «актом віри та відповідальності», зробленим під впливом погіршення стану його здоров’я. Фактично – це версія самого Святішого Отця.
Друга ‒ що рішення про зречення, Папа прийняв під тиском скандалів, які окутали Ватикан і самого Бенедикта XVI, як главу Католицької церкви. Ця версія зародилась явно не в католицькому середовищі, й активно поширювалась у світській пресі, передовсім європейських та американських передовицях й навіть популярні вітчизняні ЗМІ один-в-один ретранслювали цю думку.
Хоча, на диво, тексти цих публікацій – від італійських до американських джерел, здавалось, були написані під одну кальку – звинувачення Папи у корупції та у скандалах сексуального характеру (педофільство та отці-геї) й, навіть, в отриманні коштів від режиму Муссоліні!
Й хоча, якраз Папа Бенедикт XVI докладав чимало зусиль щоб врегулювати проблеми із фінансами Ватикану та у напрямку подолання негативного сприйняття Католицької церкви (й, зокрема, жертвами сексуального насилля) внаслідок скандалів сексуального характеру, що мали місце у минулому, його зусилля не були поміченими у світській пресі.
Й навіть більше, складається враження, що незбалансованість публікацій на цю тему була не наслідком непрофесійності журналістів, а навпаки – цілеспрямованою атакою на Бенедикта XVI з метою його дискредитації.
Цю думку непрямо підтверджує речник Ватикану о. Федеріко Ломбарді, кажучи, що ЗМІ намагаються тиснути на Конклав. Проте, навіщо це ЗМІ? Адже видання, наприклад, італійські чи американські не пов’язані між собою ані юридично, ані у якийсь інший спосіб. Окрім того, важко собі уявити можливість тиску ЗМІ на Конклав. А ось на громадську думку – інша справа. Можливо, річ у злостивості антиклерикальних коментаторів? Але ж «антипапські», по-суті, публікації з’явились у цілком респектабельній пресі.
То до чого ж готують світову громадськість? Навіщо «понижувати» Папу Бенедикта XVI та ще й після того, як він покидає святий престол, і головне, хто стоїть за відрежисерованими нападками на Папу у ЗМІ?

Замах на Папу: в пошуках Ярослава Галана 
 Якщо пригадати події річної давності, то перед очима розкривається картина, яка змушує засумніватись у самозреченні Папи Бенедикта XVI. Мова про нібито оприлюдненого листа до Папи одного із кардиналів, який застерігає Йосифа Райцінґера перед змовою, про що сенсаційно повідомила італійська газета «Il Fatto Quotidiano» на початку 2012 року. Щоправда, у повідомлені наголос було зроблено на можливому замаху на Папу Бенедикта XVI.
Звісно, ставити під сумнів рішення Папи Бенедикта XVI немає підстав. Однак, не варто відкидати можливість зацікавленості у його найшвидшому відході з Ватикану певної групи чи груп, а відтак, й тиску на Главу Католицької церкви.

Які ж причини такого гіпотетичного чи реального тиску?
Економічні чинники можна одразу ж відкинути, оскільки ще за попередника Йосифа Райцінґера, Іоана Павла ІІ, неодноразово виникали проблеми із Банком Ватикану. Навряд чи Бенедикт XVI міг суттєво вплинути на ситуацію, навіть змінивши керівника державними фінансами Ватикану. Тобто ця проблема була практично завжди, проте тиск на Папу ніколи не заходив так далеко.
Дивним, як на мене, є збіг, пов'язаний із понтифікатом та відставкою Папи і узаконенням у провідних країнах світу одностатевих шлюбів, евтаназії та розширення права абортів. Саме на цього Папу, на Бенедикта XVI прийшовся пік цих процесів, коли навіть католицькі Іспанія, Португалія та Аргентина змінили законодавство, ані трохи не зваживши на протести католиків та Ватикану.

Світова змова проти Католицької Церкви
Здається, що саме 2013 є переломним роком, коли щонайменше у п’ятьох країнах великої сімки: Канаді, Франції, США, Великій Британії та Німеччині докорінно зміниться законодавство у царині прав людини. «Нове право» не тільки розширює права одних «дискримінованих» груп, але й дискримінує інші. Найкраще цю тенденцію видно на прикладі США, де соціальне медичне страхування введене президентом Обамою, створює проблеми не тільки для християн, але й для християнських общин, зокрема й Католицької церкви.
Папа Бенедикт XVI завжди займав й займає чітку й непохитну позицію у питаннях евтаназії, абортів, церковного вінчання одностатевих пар, а також щодо інших принципових «питань сучасності», і, як Глава найчисельнішої у світі християнської общини, із однозначною позицією не вписується у загальний «світовий тренд». Така позиція церковного лідера надає підтримку усе більш «змаргіналізованим» християнським спільнотам у цілому світі, перш за все, католикам, для яких подібні зміни рівноцінні зраді Христової віри, вносячи дисонанс у новостворених ліберальних суспільствах «всезагальної рівності».
Отож, зміна Папи надає для керманичів тих країн, які відстоюють «нові порядки», та груп, що стоять за ними, шанс змінити ставлення Ватикану до глобальних процесів, принаймні послабити його позиції. Тут в нагоді й маніпулятивні технології ЗМІ й усілякі методи тиску на кардиналів.
Можна, звісно, припустити, що наступником Бенедикта XVI, всупереч очікуванням нового західного секуляризованого суспільства, також стане людина консервативних поглядів. Однак, ніхто зі знавців внутрішнього життя Ватикану не наважиться стверджувати, що наступник Бенедикта XVI буде у питаннях віри та «толеранції гріха» настільки ж послідовним та твердим, а отже, що Ватикан не зазнає «революційних» змін.
Подейкують, що за відставкою Папи стоять і певні релігійні течії, що перебувають у глибокому підпіллі, але мають значний вплив на вихідців з Африки. Каталізатором усіх цих процесів могло стати повторне обрання Президентом США Барака Обами. Тому ймовірним наступним Папою Римським може стати й чорношкірий кардинал. Ну а тоді керівникові супер-держави № 1, якою попри все залишаються Сполучені Штати, не буде жодних психологічних, ментальних чи інших проблем, знайти спільну мову з главою Ватикану. За посередництвом долара певні групи в США контролюють весь світ. А зараз вони отримують шанс контролювати й душі мільярдів землян.

Фото: BBC
За матеріалами: Католицький оглядач, Инопресса, http://www.poperedzennya.blogspot.com/

Джерело

Куди рухається цей світ?