Поліщук О.С.
Розглядаються ціннісні аспекти соціалізації особистості як громадянина
України. Розкриваються функції цінностей у процесі соціалізації.
Аналізуються загальнолюдські та політичні цінності, висвітлюється їх
значення у формуванні майбутніх громадян нашої держави. Робиться
спроба інтерпретації цінностей, виділених Д. Донцовим у кінці ХІХ –
початку ХХ ст. до сучасної політичної еліти, яка є взірцем для усього
українського суспільства. Висвітлюється вплив ЗМІ на формування
цінностей особистості.
Ключові слова: соціалізація особистості, цінності, загальнолюдські й
політичні цінності, ідеологія, політична культура, демократія, свобода.
Важливою умовою розвитку суспільства є соціалізація особистості.
Особливо вона загострюється в період модернізаційних змін. Це зумовлено
тим, що модернізація – це процес переходу від стабільного «традиційного»
до сучасного постіндустріального розвитку суспільства, яке безперервно і
постійно змінюється. Можна навіть сказати, що воно є постійно мінливим
явищем у суспільства постсоціалістичної системи.
У короткому енциклопедичному словнику «Філософія політики»
зазначається, що зміни, які відбуваються у різних вимірах історичного
процесу (в середині нього – історична ранньокапіталістична модернізація у
країнах західних цивілізацій; модернізація в умовах бюрократичного
державно–монополістичного капіталізму і сучасні зміни в країнах, які ще
відстають від передових), суспільства як системи (синхронний аналіз
економічної, соціально–політичної й культурної модернізації); модернізація
людської особистості.
До проблеми змін, які зазнає особистість у процесі становлення
громадянина певної держави, зверталися дослідники різних часових періодів.
Так, у своїх працях Маркс звертає увагу на «архаїчні» («первинну») й
«вторинну» формації. На його думку, «вторинна» формації традиційні
природні стосунки як безпосередні, особисті, протиставляються суспільним
матеріально–речовим, які ґрунтуються на приватній власності, що звільняє
індивіда від приналежності до обмеженої «природної» громади через
механізми творчого обміну, розподілу праці тощо. Абсолютно протилежної
точки зору дотримувалися Тьоніс, Мейн та багато інших філософів, серед
яких важливе місце займає концепція зростаючої раціоналізації суспільства
М.Вебера. На його думку раціоналізм зумовлює звільнення особистості, під
яким розуміється звільнення від традиційного способу життя.
Певний інтерес для нашого дослідження становлять праці У.Мура,
Д.Медоуза та М.Леві. Вони дають технологічні визначення модернізації, які
враховують кількість споживання енергії на людину, численні
співвідношення неживих і живих джерел енергії тощо. Однак такий підхід
навмисне спрощує проблему. Він буде корисним лише до певної межі,
оскільки дає можливість здійснити точну перевірку і аналіз. Але, якщо
говорити про результати таких досліджень, то вони будуть залежати від того,
що обирається критерієм порівнянь і аналізу.
На сучасному етапі розвитку науки і суспільства, серед вітчизняних
дослідників, які в той чи інший спосіб звертаються до соціалізації
особистості як громадянина України, можна відзначити таких науковців, як
В.Андрущенко, В.Гаврилюк, М.Губієва, М.Катаєва, О.Категоренко,
С.Кримський, Н.Лола, В.Лісовський, М.Михальченко, В.Рябченко,
О.Стегній, І.Сухіна, В.Ядова та ін.
Кожен із названих дослідників розглядає процес становлення
особистості як громадянина України в загальному руслі соціалізації і не дає
відповіді на запитання, на яких цінностях вона повинна здійснюватися у
період модернізації. Це є дуже важливим, адже від цього залежить, чи буде
Українська держава у подальшому розвиватися як самостійна, чи вона буде
складовою іноземних держав. Досвід останнього ми набули протягом усього
історичного розвитку української державності.
Сьогодні постають нові реалії нашої державності, завданням яких є
збудувати Українську національну державу, і в цьому нам допоможе процес
соціалізації особистості. Адже соціалізація – це процес формування людської
особистості на основі навчання та виховання, засвоєння нею соціальних
ролей, суспільного та власного досвіду. Через соціалізацію забезпечується
спадкоємність історичного розвитку. Процес соціалізації здійснюється як
засвоєння індивідом надбань культури певної людяності. В основі механізму
соціалізації знаходиться активна творча діяльність людини, а в нашому
випадку громадянина, завдяки якому відбувається включення її в політичне
та громадське життя суспільства, формування соціальних зв’язків, засвоєння
загальних способів практичної діяльності, виникнення свідомості та
самосвідомості, здатність орієнтуватися у суспільних подіях. Зважаючи на те,
що соціалізація є процесом самореалізації індивіда, вона буде тим
успішнішою, чим активнішою буде участь індивіда у суспільних та
громадсько–політичних справах.
Доцільно зауважити, що завдяки ціннісним орієнтирам у суспільстві
формуються різного рівня мотиви і цілі людей, визначаються засоби їхнього
забезпечення. Цінності є регулятором громадської життєдіяльності, служать
критеріями вчинків громадян. Цінності виступають одним із факторів
розгортання політичної історії. Джерелом цінностей вважали суб’єкта і його
волю, почуття, розумний вибір, матеріальні блага, політичну та громадську
позицію тощо. Цінність є орієнтиром і регулятором суспільно–політичного та
громадського буття. Сутність цих цінностей складає культуру. Цінності
мають велике коло функцій: інтеграція, соціалізація, комунікація,
організація. Природа цінності − суб’єктивно–об’єктивна: цінність виростає з
потреби та набуває ідеалізованих рис, стає взірцем. Людська діяльність є
цілепокладальною, саме це об’єднує цінність із потребою і інтересом.
Потреба – усвідомлення чи переживання нестатку, інтерес – орієнтація за
умови задоволення потреб. Мета – спонукання до активності, що забезпечить
розв’язання проблеми. Цінність завжди містить емоційні переживання:
відбувається внутрішнє освоєння життєвих ситуацій, емоції перетворюються
на стійкі почуття. Цінність – це одночасно і наше ставлення до об’єктивних
речей, і сама річ. Відмінність цінності від цілі: перша є належною і тому
духовно піднесеною, ціль – проективно–технологічна. Цінність не
характеризується істинністю чи хибністю. Структура цінності: знання (про
світ, політику), оцінка (відповідність дійсним потребам), емоційний
компонент [12,128].
Виходячи з цього, можна вважати, що цінності за своїми функціями не
лише націлені в майбутнє. Вони діють також як культурні традиції, звичаї,
усталені норми, завдяки чому забезпечується зв’язок з минулим, що має
особливе значення при вихованні патріотичних почуттів, успадкуванні
родинних обов’язків у їх моральному значенні. Ціннісні уявлення регулюють
поведінку людей і стосовно сучасних їх реалій, «спрямовують» її. Обираючи
певний спосіб життєдіяльності, оцінюючи привабливість політичних,
порівнюючи запропоновані суспільні моделі розвитку, громадяни
визначають власну програму діяльності, моделюють певний спосіб ставлення
до влади, держави, безпосереднього оточення.
Враховуючи те, що способом існування суспільства і громадянина є
діяльність у різних модифікаціях, рушійною силою розвитку суспільства
держави виступають цінності, що мають сенсожиттєве значення. Адже світ
цінностей багатоманітний, він охоплює матеріальні і духовні, соціальні і
політичні, естетичні та етичні цінності. Інколи їх поділяють на «нижчі» і
«вищі». «Нижчими» називаються матеріальні, а «вищими» – духовні. Однак
матеріальні, біологічні, вітальні, тобто життєво необхідні, життєво
забезпечувальні цінності не менш важливі для людини, ніж духовні,
інтелектуальні, політичні тощо. Протиставляти ці класи цінностей, на наше
переконання, просто недоречно.
Цінності поділяються також відповідно до їх носіїв: індивідуальні,
групові, громадські, вселюдські. Сучасне людство визначило систему
цінностей, які носять загальнолюдський характер. Серед них – саме життя,
цінності добра (блага), свободи, істини, правди, творчості, краси, віри,
любові. Підсумковою цінністю є благо як єдність істини, добра і міри. Вони є
стабільними та пріоритетними для суспільства і знайшли закріплення у
світових релігійних системах, національних конституціях. До вселюдських
цінностей можна віднести цінності добра, свободи, істини, правди, творчості,
краси, корисності, віри, надії, любові. Індивідуальними цінностями є життя,
щастя, благополуччя, здоров’я, родинний добробут. Національні цінності, які
інколи поєднують із цінностями громадянина України, охоплюють такі
доброчесності, як незалежність, добросусідство, патріотизм, гідність,
соціальний спокій, мир, відданість своєму народові, нації, працьовитість,
чесність тощо. Однак це не весь перелік цінностей, адже він є невичерпним і
пов’язаний із сферою людського життя і діяльності.
У суспільстві існує певна ієрархія цінностей, тобто серед усіх цінностей
виокремлюються провідні і залежні від них. Ця ієрархія мінлива і залежить
від певної історичної епохи та типу культури. Але, незважаючи на свою
ієрархічність, цінності виконують важливу роль у суспільстві, зокрема ті, що
виступають у формі національно–політичних ідеалів, ідей, ціннісних
настанов, орієнтацій, надцінних ідей на зразок національної ідеї. Зокрема,
для українського народу є найбільш значущими такі цінності, як патріотизм,
національна ідентичність, державотворчість, соціальна справедливість,
первинність духовного щодо матеріального, природолюбство,
людинолюбство, працелюбство, взаємоповага. Важливим для нашого
дослідження є усвідомлення того, що підґрунтя для сприйняття національної
ідентичності формується через почуття національної приналежності, що є
одним із компонентів політичної соціалізації. Трансформація етнічної
ідентичності в етнічний націоналізм можлива, але не обов’язкова. Економічні
і політичні чинники можуть істотно вплинути на механізм соціалізації
індивіда, відредагувати його світогляд, заклавши підстави партнерства і
співробітництва з іншими, відмовившись від бажання маніпулювати
етнічними цінностями, зводити їх в абсолютну значимість. І тоді місце
націоналізму може зайняти концепція рядопокладеності патріотизму,
прагматизму й професіоналізму.
У постіндустріальному, українському суспільстві пріоритетними
визначаються загальнолюдські цінності, спостерігається помітний рух до
зміни споживацьких орієнтацій постматеріальними цінностями, виникнення
нового типу попиту, але не на продукти, а на стиль життя. Останній, на
думку Н.Жабінець, включає усвідомлення значення людського існування,
прагнення до участі в прийнятті соціально–політичних та економічних
рішень, до соціальної справедливості, до широкого вибору соціальної ролі в
межах більш естетичного та здорового оточуючого середовища [6,98–101].
Тому гроші як винагорода за працю поступаються місцем цінностям
самореалізації саморозвитку, участі в організації та керівництві політичними
партіями, банками, державою тощо, визнання та повага гідності, спілкування.
На перше місце також виходять такі цінності, як освіта, сім’я, виховання
дітей, захоплююча робота. У сучасному постіндустріальному суспільстві
важливими цінностями виступають такі, які визначально можуть вплинути на
можливість особистості в нових соціально–економічних та політичних
умовах. Зміна пріоритетів у бік визначення необхідності гармонійного
існування суспільства призвела до усвідомлення особистістю національних
цінностей співіснування, які є найбільш актуальними для сьогодення.
Говорячи про цінності підростаючого покоління, доцільним буде
врахувати найважливіші ідеї сучасного українського життя. Це, по–перше, ті
самі ідеї, які панують над усім сучасним світом, ідеї швидкоплинності,
ефемерності, новизни життя, що нас оточує. Автоматизація відкрила шлях
для нескінченної різноманітності у всьому, а отже вибір замість того, щоб
розкріпачувати особистість, став настільки складним, важким та дорогим,
що перетворився на свою протилежність.
Тому Г.Глушкова вважає, що цінності можуть існувати у суспільстві як
трансперсональні, вони об’єднують навколо себе людей, виконуючи цим
інтегративну функцію. Пропонуючи членам суспільства певні стандарти
поведінки й зразки діяльності, цінності водночас виконують як соціалізуючу
функцію, так і роль регулятора взаємин між людьми у суспільстві [2,126–
129].
На сучасному етапі суспільного розвитку змінилися умови і можливості
кожної людини вибирати близькі для себе образи і символи, включатися в
діяльність різних суспільних організацій. До речі, ідея протиставлення
української ментальності і традицій принципам громадянського суспільства,
на нашу думку, згубні. Прищеплювати демократичні цінності, виховувати
вміння погоджувати свою свободу з проявами свободи інших індивідів, не
порушуючи при цьому цілісність держави, підтримувати різноманітність і
складність соціокультурного простору – це тривалий процес. Щоб
національна ідентичність не суперечила принципам культури громадянського
суспільства, конструювання соціуму не повинно суперечити очікуванню та
ідеалам. Але ці ідеали, на нашу думку, повинно побудувати само
суспільство.
З цього приводу І.Сухіна зазначає, що саме цінності роблять людську
діяльність культуротворчою, якщо під цим розуміти вищу форму практики,
здібність до самореалізації потенційних можливостей людини шляхом
реактивації і реконструкції його внутрішнього душевно–духовного світу і,
відповідно, оточуючої предметного середовища і його буття в світі [14,120–
127].
Варто відзначити, що у формуванні цінностей народу провідна роль
належить правлячій політичній еліті. Про це ще у кінці ХІХ– початку ХХ ст.
зазначав Д.Донцов, який, досліджуючи політичну історію державотворчих
процесів України, поділив українське суспільство на дві групи: перша група
– це володарі, а друга – плебеї. Під володарями він розумів еліту. На його
думку, еліта повина володіти такими цінностями, як шляхетність, мужність,
мудрість та психічна вдача [4]. У державотворчих процесах на сучасному
етапі в Україні провідними для політичної еліти повинні стати дві цінності –
мужність і мудрість. Мужність для того, щоб могти сміливо відстоювати
державні інтереси у міжнародній політиці та суспільні – у внутрішній. Про
мудрість ще за часів античності зазначав відомий мислитель Платон, на
думку якого державою повинні правити мудрі люди або, якщо таких немає,
то їх мають замінити мудрі закони. Як бачимо, цю думку підтримав і
Д.Донцов, який мудрість назвав цінністю. Тому на сучасному етапі розвитку
українського суспільства, щоб уникнути небажаних потрясінь у
державотворчих процесах, потрібно орієнтуватися на еліту, яка дійсно є
мудрою, і її мудрість має проявляєтися у служінні своєму, українському
народові, а не бути запасним гравцем іноземних держав.
Враховуючи цінності, які запропонував відомий український політичний
діяч кінця ХІХ–початку ХХ ст. Д.Донцов, варто зазначити, що якщо сучасна
політична еліта буде володіти цими цінностями, то ми чітко можемо ставити
перед собою певні суспільно–політичні цілі, а потім будемо шукати засоби
для досягнення цих цілей.
З огляду на роль цінностей у житті громадянина виокремлюються
цінності–цілі і цінності–засоби. Цінностями–цілями вважають найзагальніші
життєві орієнтири, які не потребують обґрунтування, а мають значення самі
по собі. Їх людина сприймає на віру, вони є очевидними для неї. Про це
зазначає В.Позенок. Цінності–засоби втілюють у собі певну ситуативну мету,
вони служать засобами досягнення інших, значиміших цілей. Таких,
наприклад, як кар’єра, багатства, слава, влада тощо. Цінності–цілі та
цінності–засоби мають узгоджуватися між собою.
Окрім цінностей–цілей та цінностей–засобів, існують ще і ціннісні
орієнтири. Ціннісні орієнтири, на думку У.Томаса та Ф.Знанецького,
виступають своєрідними настановами, які виступають вагомим чинником
людської поведінки. Ціннісні орієнтації, у цьому розумінні, визнаються
важливим мотиваційно–спонукаючим регулятором діяльності особистості.
Дане поняття на сьогодні побутує у соціальній психології, соціології та
філософії. Під ним розуміється ідеологічна, політична, моральна, громадська,
естетична основа оцінок суб’єктом дійсності й орієнтування в ній. Нею
також виступає спосіб диференціації людиною об’єктів відповідно до їх
значимості. Ціннісні орієнтації «виявляються в меті, ідеалах, переконаннях,
інтересах та інших проява особистості. В структурі діяльності вони тісно
пов’язані з її пізнавальними та вольовими сторонами. Система формує їх
змістову сторону спрямованості особистості і виражає внутрішню основу її
ставлення до дійсності [13,462]. Тобто, ціннісні орієнтири є тими
установками, що дають можливість обрати вектор формування громадянина
нашої держави.
З цього приводу О.Здравомислов і В.Ядов зазначають, що під
ціннісними орієнтирами у соціалізації особистості як громадянина України
слід розуміти установку особистості на ті чи інші цінності матеріальної та
духовної культури суспільства. Ціннісні орієнтації, на їх думку, є важливим
компонентом структури особистості, в них немовби розуміється весь
життєвий досвід, надбаний особистістю в її індивідуальному розвиткові. Це
той компонент структури особистості, який являє собою певну вісь
свідомості, на якій зосереджені думки й почуття людини і з точки зору якої
вирішується багато життєвих питань [7,198].
Виходячи з цього, можемо сказати, що ціннісні орієнтири відіграють
важливу роль у соціалізації особистості як громадянина України. Крім цього,
ціннісні орієнтири є основою національної, державної ідеології.
При цьому слід зауважити, що у процесі формування національних
цінностей не останню роль відіграє ідеологія, яка є обов’язковим атрибутом
держави як суб’єкта політико–ідеологічних відносин. Її зміст значною мірою
залежить від типу держави, політичного устрою та політичної соціалізації.
Державну ідеологію слід розглядати в контексті реалізації конституційно
визначеної для України мети – розбудова демократичної, правової,
соціальної держави. Формування державної ідеології пов’язане з проблемою
гармонізації відносин між державою, владою і суспільством, що стає
передумовою формування зрілого суб’єкта, інтереси якого виходять за межі
вузькогрупових (етнічних, класових, кланових, корпоративних, партійних
тощо) і замикаються на рівні національно–державних інтересів.
Державна ідеологія України в нинішніх умовах змістовно не визначена.
У ній, на думку В.Тарана, спостерігається ідейна боротьба трьох напрямів –
антидержавницького, псевдодержавницького і державницького, які
відображають діаметрально–протилежні інтереси основних соціально–
політичних сил українського суспільства. Єдино перспективним для сучасної
України є державницький напрямок її державної ідеології. Він покликаний, у
першу чергу, виконувати дві функції: – культурно–формуючу та суспільно–
інтегруючу, виходити з особливостей історії, сучасного стану та перспектив
розвитку українського соціокультурного поля і ґрунтуватися на принципах
«українізації» [15].
Однак для діалогу національних цінностей, їх інтеграції є потреба у
створенні відкритого, громадянського суспільства, що є передумовою не
лише для взаємозбагачення національних культур, але й усвідомлення ними
своєї унікальності. Саме в такому суспільстві, вважає Н.Жабінець, можливе
формування стійкої, диференційованої системи політичних суспільно–
позитивних цінностей, які відповідали б уподобанням громадян, історичним
реаліям та сприяли б створенню демократичного суспільства [5,10].
Дослідження проблеми, пов’язаної з цінностями громадянина держави, є
досить актуальним, оскільки цілком очевидно, що цінності здійснюють
значний вплив на політичний процес, виступають інтегративною основою
для малої і великої соціальної групи, нації. Поняття «цінність» у цьому
контексті змальовує особливу реальність, що не виводиться з потреб.
Потреби людей в політиці являють у структурі мотивації актуальний
життєвий світ людини, вони динамічні, змінюючись відповідно до стану
життєвих відносин суб’єкта. Політичні цінності розкривають внутрішній світ
людини. Вони відбивають не стільки динамічні аспекти індивідуального
досвіду, скільки інваріантні аспекти політичного досвіду, що засвоюється
індивідом. Адже політичні цінності – це об’єкти, явища, ідеї, процеси
політичного життя та їх властивості, до яких людина ставиться як до таких,
що задовольняють її соціальні потреби, інтереси і які залучає вона до сфери
своєї життєдіяльності. Саме ці цінності є невід’ємною частиною політичної
культури суспільства і віддзеркалюються у політичній свідомості людей [16].
На думку В.Малахова, у праці О.Копиленка цінність має особливий статус:
наділяючи певний об’єкт статусом цінності, людина ніби суб’єктивує його,
визнає за ним право на власний голос [9]. Ключовими цінностями
суспільства, яке прагне сформувати громадянина України, виступають життя,
свобода, солідарність і справедливість.
Однією з найвищих цінностей людини є свобода. У цьому розумінні
свобода – особливий стан зумовленості духовної реальності універсалія
культури суб’єктивного ряду, що фіксує можливість діяльності і поведінки
за відсутності зовнішнього примусу. Прикладом цього є філософія, яка
народжувалася як свободомислення. Якщо філософія є консистенцією
мислення культури, то свобода – душею філософії. Смислоутворювальною
основою реального людського буття є аксіологічні чесноти, вони визначають
характер світоставлення особистості, зумовлюють його оптимістичну
спрямованість, що на сьогодні має важливе значення. Крім цього, свобода є
однією з центральних цінностей демократії. Розвиток західних демократій
здійснюється шляхом розширення меж свободи (політичної, релігійної,
гендерної, сексуальної, індивідуальної тощо). Свобода забезпечує
можливість робити вибір, захищає людську гідність і дає нам можливість
стати дорослими. Вона дозволяє нам жити згідно з цінностями та досягати
цілей за нашим власним розсудом [3,181–190].
Демократія, яка заснована на свободі, передбачає повагу до свободи
інших, визнання за кожним права на таку свободу. Це, в свою чергу, вимагає
формування особливої політичної культури в суспільстві. Виходячи з цього,
Д.Лихачов твердить: «Демократія – це насамперед культурна проблема, яка
не вирішується приналежністю до тієї чи іншої партії, словесними
запевненнями у відданості їй і навіть своєю прихильністю до курсу
економічних реформ. Дефіцит демократичної культури – можливо
найбільший дефіцит, який сьогодні відчуває наша держава. Він виразно
відчутний у всіх гілках влади і на всіх її рівнях» [10,69].
Не можна не погодитися і з С.Катаєвим у тому, що нинішній етап
становлення особистості як громадянина вимагає не стільки загальних
демократичних цінностей, скільки конструктивних ціннісних орієнтирів,
здатних вивести суспільство за рамки вчорашнього тоталітаризму й
авторитаризму [8]. Це не тільки ідеї народного суверенітету й обмеження
компетенції держави, але й їхня нормативна база з претензією на статус
регулятора соціального життя через здійснення інтегративної, мотиваційної,
директивної та контрольної функцій. Від дієздатності цих ідей залежить
соціальна активність населення, їхня громадянська ідентичність,
громадянська згода як передумова становлення громадянського суспільства,
без якого правова держава можлива тільки на папері.
Однак не варто обходити стороною думку про те, що трансформація
суспільно–політичного життя сьогодні вивела на перше місце цінності
особистісного рівня, які забезпечують власні потреби та комфортне
самопочуття. У систему ціннісних переваг і орієнтацій сучасної української
особистості безперечну роль відіграють такі цінності, як сім’я, родинна, друзі
тощо. Тобто, у громадян нашої держави формується якісно нове бачення
навколишнього світу, яке вона сприймає крізь призму особистих інтересів.
Проте доводиться констатувати, що суспільна думка як чинник
соціальної регуляції і контролю досі не відбулася. Орієнтація на патерналізм,
державну опіку залишається основною характеристикою культури. У силу
цього символ національної єдності і згоди підміняється символом «центру».
Сьогодні, вважає Г.Глушкова, наше суспільство тріщить по швах. Сім’я,
школа, церква, однолітки, засоби масової інформації, політичні парті та
громадські рухи й безліч субкультур рекламують досить відмінні одне від
одного цінності. Пошук себе, своєї індивідуальності є результатом не
відсутності вибору в «масовому суспільстві», а в його різноманітності й
складності.
Тому важлива роль у становленні особистості як громадянина України
належить політичній та суспільно–громадській активності громадян. У нашій
державі її можна означити як феномен «зсунутого залучення», тобто
активність громадян є епізодичною, ситуативною і зорієнтованою на певну
конкретну проблему. Саме проблема, кризова ситуація або важлива
громадська ініціатива можуть виступити каталізаторами розгортання
кампанії, громадянського руху або інших форм мобілізації суспільства на
загальнонаціональному чи місцевому рівнях.
Отже, життя сучасного українського суспільства демонструє, що
цінності не тільки визначають розвиток суспільства, але і самі залежать від
його розвитку [1,26–32]. З вищевикладеного ми доходимо висновку, що
політичну історію людства можна досліджувати через зміну ціннісних
пріоритетів. Переважаючи в певний період історії, цінності становлять
духовну атмосферу суспільства. Соціальні інститути транслюють і
прищеплюють суспільно визнані цінності, забезпечують саморозвиток і
самозбереження суспільства. Сучасна цивілізація наголошує на новітніх
цінностях: людина як вища цінність, життя, толерантність, відповідальність.
Цими цінностями повниться і Європейський Союз, в якому, крім зазначених
цінностей, діють ще й такі, як демократія, дотримання прав людини, рівність
всіх перед законом, ринкова економіка й чесна конкуренція, підзвітність
влади суспільству, високий рівень добробуту людей, збереження культурної
спадщини й довкілля.
З вищевикладеного можна погодитися з думкою В.Пазенок, що
проблема ціннісних орієнтирів загострюється в період радикальних
суспільних змін, особливо коли відбувається переорієнтація, переоцінка
цінностей. За таких обставин активізується потяг до вічних цінностей, які
пропонують етика, культурологія, релігія, політика, загострено сприймається
девальвація моральних чеснот – справедливості, порядності,
відповідальності, обов’язку тощо [11]. Все це надає нових стимулів до
осмислення проблеми людини як громадянина, яка своєю діяльністю здатна
створювати або руйнувати світ цінностей. Лише дійсний громадянин своєї
держави може збагачувати загальнолюдські громадянські цінності,
утворювати нові культурні багатства. І в цьому процесі провідна роль
відводиться політичній еліті нашої держави.
Література
1. Арудов М.С. Социокультурные параметры гражданского общества //Ученые Записки Таврического национального университета /
Политические науки, Симферополь, 2004. – Том 17 (56) № 1.
2. Глушкова Г.М. Роль соціогуманітарних дисциплін у формуванні цінностей
майбутньої української еліти // Наука. Релігія. Суспільство. – № 2, 2008. –
3. Дашутін Г. Гуманістичні виміри політичного ідеалу сучасної України //
Філософія освіти. – 2006. – № 1(3).
4. Донцов Д. Де шукати наших історичних традицій; дух нашої давнини. – К.:
МАУП, 2005. – 568 с.
5. Жабінець Н.В. Політичні цінності та їх втілення у процесі демократизації
українського суспільства: Автореф. дис. .. канд. політ. наук: 23.00.03. – Нац.
пед. ун–т ім.М.П.Драгоманова. – К., 2006.
6. Жабінець Н.В. Постмодерністські цінності сучасної цивілізації //
Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. –
Запоріжжя: ЗДІА. – 2002. – Випуск 11.
7. Здравомыслов А.Г., Ядов В.А. Отношение к труду и ценностные
ориентации личности // Социология в СРСР. – Т.2. – М., 1966.
8. Катаєв С. Сучасне українське суспільство. – К. – 2006. – 119 с.
9. Копиленко О. Влада інформації. – К. – 1991. – 105 с.
10. Лихачев Д.С. Интеллигентным превратиться нельзя // Лихачев Д.С.
об интеллигенции. Приложение к альманаху «Канун». Вып.2. – Спб.,
1997.
11. Пазенок В. Філософія: Навчальний посібник. – К.: Академвидав, 2008. –
280 с.
12. Предборська І. Філософські абриси сучасної освіти: Монографія / Авт.
кол.: Предборська І., Вишинська Г., Гайденко В., Гамрецька Г. та інші; За заг.
ред. І.Предборської. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2006.
13. Словарь психолога–практика /Сост.Головин С.Ю. – Минск, 2001.
14. Сухина И. Антропологический и аксиологический подходы к проблеме
понимания культуры. // Наука. Релігія. Суспільство. – № 3. – 2008.
15. Таран В. Концепція ідеології перехідного суспільства в контексті
соціокультурного аналізу: Автореф. дис… доктора філософських наук:
09.00.03 – Інститут філософії ім.Г.Сковороди НАН України – К., 2001. – 36 с.
16. Філософія політики: Короткий енциклопедичний словник / Авт. –
упоряд.: Андрущенко В.П. та ін. – К.: Знання України, 2002. – 670 с.
Полищук А.С. Ценностные ориентиры социализации личности как
гражданина Украины
Рассматриваются ценностные аспекты социализации личности как
гражданина Украины. Раскрываются функции ценностей в процессе
социализации. Анализируются общечеловеческие и политические ценности,
освещено их значение в формировании будущих граждан нашего
государства. Делается попытка интерпретации ценностей, выделенных Д.
Донцовым в конце ХХ – начале ХХ в. к современной политической элите,
которая является образцом для всего украинского общества.
Ключевые слова: социализация личности, ценности, общечеловеческие и
политические ценности, идеология, политическая культура, демократия,
свобода.
Polishchuk, O.S. The Value Key Point of Personality’s Socialization as a
Citizen of Ukraine
The value aspects of personality’s socialization as a citizen of Ukraine are studied
in the article. The functions of values in the process of socialization are revealed.
Universal and political values are analysed, their meaning in formation of the
future citizens of our country are cleared up. An attempt is made to interpret the
values outlined by D. Dontsov to the modern political elite which is the example
for all Ukrainian society in the end of XIX – beginning of the XX century. The
influence of mass media to the formation of personality’s values is elucidated in
the article.
Key words: personality’s socialization, values, universal and political values,
ideology, political culture, democracy, freedom
Джерело
