Капитал Януковича-младшего вырос втрое

01.11.2013, Forbes

фото daily.com.ua

Forbes составил список 20 богатейших дончан.

На первом месте ожидаемо Ринат Ахметов, его состояние Forbes оценил в $14,9 млрд. Это – на $500 млн меньше, чем в апреле 2013 года, когда вышел список 100 богатейших украинцев.

Самый динамичный участник списка – Александр Янукович. В ноябре 2013 года Forbes оценил его состояние в $510 млн. В апреле капитал старшего сына украинского президента был почти втрое меньше – $187 млн. За время, прошедшее с момента составления списка 100 богатейших украинцев, Forbes лучше разобрался в структуре бизнеса Януковича.

Первая десятка богатейших дончан

Место	Бизнесмен	Состояние, ноябрь 2013	Состояние, апрель 2013	Изменение, %
1	Ринат Ахметов	14900	15400	-3.25
2	Александр Янукович	510	187	172.73
3	Игорь Гуменюк	450	479	-6.05
4	Сергей Тарута	440	597	-26.30
5	Олег Мкртчан	412	584	-29.45
6	Андрей и Сергей Клюевы	380	432	-12.04
7	Борис Колесников	320	290	10.34
8	Антон Пригодский	310	322	-3.73
9	Александр Тисленко	170	181	-6.08
10	Эдуард Прутник	155	110	40.91

Джерело

Ющенко досі живе на держдачі

01.11.2013, УП

Третій президент Віктор Ющенко не вважає головною проблемою в Україні те, що він досі живе на державній дачі.

Про це він сказав в інтерв'ю "Фокусу".

Журналіст поцікавився у президента: "Ви ще живете на державній дачі в Конча-Заспі?", на що той відповів ствердно.

На запитання "Коли ви плануєте переїжджати?", Ющенко заявив: "Щойно це відбудеться, я повідомлю. Це ж не головна проблема в Україні".

Як відомо, переїзд Ющенка з державної дачі на приватну його дружина Катерина анонсувала ще 1 вересня 2011 року.

30 вересня 2013 року син Віктора Ющенка Андрій заявив, що батько з'їхав нарешті з державної дачі у будинку відпочинку "Конча-Заспа", утримання якого коштує українським громадянам 30 мільйонів гривень на рік.

Джерело

Секс тур в Турцию

Сказка - Ложь, да в ней намёк, добрым молодцам - урок

22.10.2013, r_ramz, MPort.ua

Про эту страну я слышал уже давно. Читал удивительные истории.
Слушал рассказы многочисленных подруг про то, что там и как, но сам ни разу не был. Решил – надо посмотреть. 

Самолет. 

Путевки куплены, и я занимаю свое место в самолете. Рядом со мной оказывается веселая компания из 5-ти девиц. Три из них так боятся летать на самолете, что за десять минут от посадки до взлета они убирают литр Мартини. После взлета они на радостях раскатывают еще литр и приходят в очень приподнятое настроение. 

Ну, - думаю, - грех не воспользоваться таким случаем. Тем более что я давно хотел претворить в жизнь одну из самых идиотских мужских охотничьих историй – про секс в самолете на высоте 10 километров. Быстро знакомлюсь с ними, общаюсь с самой на мой взгляд симпатичной и через некоторое время прямо ей так все и выкладываю – мол мечтаю по*******ся в кабинке туалета на высоте 9600 метров, давай сказку сделаем былью. В ответ следует радостное хихиканье, мол это здорово, но тебе придется поискать кого-нибудь другого, это не ко мне. Ну, нет так нет – за спрос денег не берут. 

Проходит десять минут и вдруг она же достает сигареты и спрашивает не хочу ли я составить ей компанию покурить. Хочу ли я? Конечно хочу, какие вопросы. Курить, кстати, в самолете запрещено, и поэтому все курят в туалетах. В хвосте их девять штук, и заняв один из них, мы не слишком нарушили пищеварительный процесс остальных пассажиров. Туалет надо сказать весьма тесный, прокуренный и романтики в нем ноль, разве что мощное гудение движков самолета и непрерывное хлопанье дверей соседних кабинок. 

Быстро выкуриваю свою сигарету, демонстративно выкладываю презерватив на полочку и приступаю к более тщательному знакомству со своей визави. Ответная реакция положительная, целуемся, путешествую руками под одеждой, всяческие ласки. В голове мысли про то “как классно начинается отпуск, что же будет дальше”. Начинаю расстегивать на ней джинсы. Тут наверное я поторопился, потому что барышня заволновалась, “нет, нет, не будем”, и начала пробиваться мимо меня к дверке наружу. “Ну, - думаю, - и хрен с тобой. Впереди десять дней у моря, распаленные туристки, торопиться некуда”. И будучи в таком расслабленном состоянии выпускаю ее на свободу. 

Дальнейший полет проходил в состоянии беспробудного пьянства вокруг, от туалетов исходил сизый дым, во время посадки по полу катались пустые бутылки. Так мы и прибыли в аэропорт Даламан. 

Отель. 

До этого я никогда не жил в 3 *** отеле и потому по прибытию был несколько шокирован тем, что увидел в своем номере. Вернее тем, что там не увидел. А именно ванны, мусорного ведра, шампуня, зубной пасты, губки, холодильника, таблички DnD, музыкального центра и тд и тп. В последствии впрочем, общаясь с постояльцами других отелей, я понял, что наш значительно лучше многих, и даже некоторых 4 ****. У меня хотя бы был пульт дистанционного управления кондиционером, а девушке жившей в 4**** приходилось ставить табуретку и управлять процессом охлаждения руками. 
Да и кормили у нас лучше. К концу отдыха я оборзел на столько, что водил девушку из другого отеля не только к себе в номер, но и с утра на завтрак в ресторан. Но это я забегаю вперед. 

Главный минус – это ебучее окольцевание. Всем надевают браслетики на руку и велят ходить всегда в них. Не нравится – можете съезжать в другой отель. Они бы еще бирку с номером на большой палец ноги прицепили – это тело наше. Меня это настолько взбесило, что я тут же переругался с менеджером отеля прямо на рецепшене, тем более что он был нагл и вальяжно хамоват, это очевидно тоже свойство трех звезд. 

В ресторане официанты были одеты в черные брюки, которыми похоже недавно мыли полы в номерах. Большинство из них не понимает ни по-русски, ни по-английски, перемещаются крайне медлительно, пожелания выполняют как огромное одолжение. На мое предложение убрать арбузную корку с пола в проходе, мол кто-нибудь может поскользнуться и упасть, один из них походу пнул ее ногой под чей-то столик, я аж чуть чаем не облился от изумления. 

Ну да черт с ним, самое важное, что главное свойство отеля, собственно по которому я и выбрал его через Интернет, было соблюдено в точности. Второй корпус отеля в котором я как раз и поселился, располагался на отдельной территории, в нем не было рецепшена и на входе не стояла охрана. Потом мне рассказали (турки) что такой отель в Мармарисе только один и что я сделал совершенно правильный выбор. 

Вечер первый. 

В 10:30 вечера нас совершенно обалдевших от перелета и новых впечатлений погрузили в автобус и повезли на BarStreet. Как я выяснил позже, у отелей договоренности с дискотеками, к кому они привозят своих туристов. Привозят рано, когда народ еще не собрался, и поэтому если в каком-нибудь заведении неожиданно образуется толпа человек 30-40 из автобуса, это привлекает интерес и туда начинает валить народ с улицы. 

В первый вечер нас привезли в клуб Arena. Ну что я вам могу сказать? Любой Питерский ночной клуб со**т вприсядку у всех главных заведений BarStreet. Огромные площади, открытое небо, лазеры, огни, дым, пальмы (не хилые в кадках, а растут прямо из пола сантиметров 50 в обхвате), фонтаны, куча народа, все это движется, колышется, мерцает, танцует на всех уровнях, пьет, обнимается, смеется – в общем крыша съехала сразу и надежно. 

Местное население конечно ядерно активно. Когда я прихожу в клуб в Питере, там таких как я – которые активно знакомятся с девушкам и имеет строгую цель прямо сегодня в постель – ну 2-3 человека максимум. Остальные либо сидят сиднем на месте либо танцуют в гордом одиночестве или часами ходят вокруг кругами, а решившись же наконец подойти, заводят обстоятельный разговор про то “откуда ты, где учишься и чем занимаешься”. Здесь – все иначе. Здесь человек 200-300. Которые сразу же подходят к девушкам, начинают их хватать за разные места, шутить, куда-то тащить и предлагать вечную любовь, начиная прямо с этой ночи. В среднем к девушкам подходят знакомиться каждые 2-3 минуты, в среднем одинокая девушка обзаводится кавалером через 15 минут, ну самые пафосные фифы, прежде чем повиснуть на ком-нибудь, держаться около часа, очевидно, делают более тщательную выборку – человек на 20-30. 
Ну, ладно, мы тоже не лыком шиты. Конечно, в первый день я там выглядел как белая (в прямом смысле этого слова) ворона, ничего не знаю, на все смотрю с изумлением, в валюте путаюсь, местных порядков не изучил, подводные камни на пути в отель не известны – да и вообще где этот отель, а где я – хрен его знает, не упустить бы автобус обратно, ну да и фиг с ним, терять мне особо нечего. 

Танцую я хорошо. Можно сказать почти профессионально. И главное с удовольствием – люблю я это дело. Народ вокруг танцует никак. Начинаю отжигать в разных местах и высматривать добычу. Ага, вот компания за столиком, четыре девицы и ни одного парня. Подхожу, знакомлюсь, общаемся, тащу танцевать – надо же посмотреть на всю фигуру в целом, а не только на верхнюю часть. Выбираю самую симпатичную и только перехожу к активному загружению – передо мной возникает турок, загораживает ее и начинает что-то ей вкручивать. Я его вежливо отодвигаю, он меня не вежливо толкает, я даю сдачи, завязывается драка. Правда, нас тут же растаскивают, меня девицы, его отволакивает его же приятель, некоторое время мы продолжаем совершать ритуальные петушиные напрыги друг на друга, потом его утаскивает приятель. 

Возвращаемся за столик, о чем-то треплемся. Делать мне с ней сегодня совершенно нечего (а куда?), да и ведет она себя как-то странно – за столиком вежливо отдаленно беседует, на танцполе страстно обнимается. Наконец выясняется, что в Турцию она приехала не одна. И не только с подругами, а с ребенком. Ну и что? Дети цветы жизни. Но не только с ребенком, а еще и со свекровью – вон она непрерывно ее бдит из-за того столика. Так что ничего не получится, но мы можем дружить. Тьфу, - думаю, - что же ты раньше то не сказала. Продолжаю беседу, начинаю вяло посматривать по сторонам. Ба! Да ко мне движется мой дуэлянт! Мы таки выясним сегодня отношения, хоть какое-то развлечение. Ан нет, пришел извиняться. Russia good, okey? You are guests, okey? Sorry, okey now? Okey? 

Тут как раз и время уже на автобус в отель собираться. Думаю на сегодня достаточно, встал в 6 утра, сейчас 3 ночи, вполне для первого раза. 

Первые несколько дней.

Естественно каждый день в подробностях расписывать не буду – так, отдельные сценки.

Пляж. 

До пляжа 5 минут пешком. До центра (порта) 3 км. Вода мутная, дно какое-то болотное, отвратительно. На пляже через каждые 50 см. стоит по лежаку, греются распаренные тела разной степени загорелости. Суетятся бич-бои, постоянно что-то предлагают, впаривают, обхаживают девиц. Из баров бухает разномастная музыка, мимо баров курсируют туристы, мотоциклисты и полиция. Пожилые европейские туристки загорают топлесс, зрелище не для слабонервных.

С тоской вспоминаю дикие пляжи Крыма. Алчак, Меганом, заповедник в Коктебеле.

Городской пляж в центре Мармариса. Еще более мутно и грязно. По воде плывут нефтяные пятна, полиэтилен, на дне колышутся окурки и прочаи говны. Ё****й продавец мороженного каждые десть секунд дико взвизгивает над ухом “Ice cream!!!” … 10 секунд … “Ice cream!!!” … “Ice cream!!!”

Даю себе слово взять машину на прокат и уехать на какой-нибудь чистый дикий пляж. Потому что ЭТО – не море.

Единственная отрада – это красивые девушки, старающиеся покрыться ровной бронзовой корочки. Это да, этого не отберешь, они есть.

Вечера. Набережная.

Вечером на набережной около 11 часов начинается массовое фланирование в сторону BarStreet и обратно. Ну что вам сказать? Я ощущаю явное воздействие экзотической страны на свой мозг. Крыша слабо болтается на самом краю, сознание отказывается оценивать реальность адекватно.

Если оценивать девушек по любимой мужской 10-ти бальной шкале, то основная масса девушек располагается в диапазоне 4-6 баллов. Изредка 7. 8 - крайне редко. 9 – раз в год. 10 – не бывает. Это в обычной жизни.

Иначе на набережной в Мармарисе. Все девушки автоматически прибавили 4 балла. За час прогулки я встретил три девушки на 12 баллов. Это по 10-ти бальной шкале.

Узенькие как пояс юбки, почти исчезающие маечки, загорелые ножки и плечики, искрящиеся улыбки, раскачивающиеся на ходу из стороны в сторону попки, колыхающиеся груди, стройные фигурки… Боже мой, куда я попал?!! Такого цветника я в жизни не видел, упасть и не вставать.

Умом я понимал, что это измененное сознание, что причина во мне, в том, как я сейчас воспринимаю мир, на самом деле все иначе. Но что такое “самое дело”? Сердце (и другие важные органы) слышать ничего не желали – “Смотри, вот она! Ну чистые 12 баллов! Вперед!”.

Несколькими днями позже я специально пошел на набережную с фотоаппаратом и фотографировал всех симпатичных девушек. Потом я просмотрел получившиеся фотографии. Рыдал и плакал – матрица не передала эти +4 балла. На фото обычные девушки, симпатичные и даже вовсе нет, с проблемами фигуры и на лице, ни одной выше 7 баллов.

Но какая разница, если тогда мир мне виделся в таких розовых красках, и все было так хорошо? Уверен, что большинство девушек там тоже находится в подобном измененном состоянии сознания, и видит мир вокруг себя необычайно красивым и интересным. Это хорошо, это здорово, всегда бы так.

Девушки. Человек невидимка.

Это будет, пожалуй, самая трудная часть. Трудная потому, что я слабо себе представляю, как передать свои ощущения в эти первые дни. Но попробуем.

Если вы прошлись по ссылкам в начале текста, то наверняка не раз встретили обсуждение “почему же туристки спят с местным населением и не обращают внимание на русских (украинцев)”. Один из самых частых ответов – потому что русский турист это “нечто с красной мордой, дурно пахнущее, с пивом в руках, сидящее у бара в мятых трусах с солевыми разводами и огромным пузом”.

Докладываю вам – это пи***ж. Да, такие безусловно есть. Но их не так уж и много.
Большая часть – это одетые без особого вкуса, но одетые достаточно аккуратно обычные мужики. Стройные, полные, высокие, низкие – самые разные. Но выглядящие вполне нормально. Третья группа – стильные парни. Следящие за собой, модно одетые, отлично смотрящиеся, выходящие к ужину только в чистых отглаженных брюках, использующие парфюмерию и тд и тп.

Себя я скромно отношу к третьей группе. У меня есть гид по стилю, девушка, которая занимается моим имиджем и гардеробом, у нее специальное образование на этот счет. Перед отъездом в Турцию она заставила меня выложить около 400$ на срочное обновление гардероба. Я все проклинал и стонал “что это мне 4 часа катания на скутере или почти неделя машины на прокат”, но естественно подчинился.

Это про внешний вид. Второй вариант ответа “почему не с русскими” – это то, что “русские сидят в уголке, боятся танцевать, бояться завести беседу с девушкой, ждут непонятно чего, что она сама и тд”. В общем скука.

Докладываю – это пи***ж на половину. Да таких действительно много и до бешенной активности турков им далеко. Но много и таких, которые активно знакомятся с женщинами, придумывают что-то интересное, танцуют в клубах, ездят на машинах – в общем, не сидят у бесплатного бара, набираясь виски-колой. Это факт, их много, особенно среди “стильных мальчиков”. Опять же – это скромно и про меня.

И что? И ничего. Вам когда-нибудь приходилось быть человеком невидимкой? Мне теперь да. Ощущения чрезвычайно странные. Вокруг множество симпатичных девушек, они хотят романтики, любви и секса, блеск запретного искрится в их глазах, исходит от каждого движения, обдает манящим запахом, но… они меня не замечают. Я ловлю взглядом взгляд и понимаю, что если бы на моем месте стоял фонарный столб – то ничего бы в выражении ее лица не изменилось. Я заговариваю – нет даже тени интереса. Я подхожу общаться – на меня смотрят, как на досадную помеху, загораживающую ее от турков. Я человек невидимка, меня нет, я наверное прозрачен. 

Если днем на пляже или в отеле еще можно поговорить и пообщаться, то ближе к вечеру, на пороге BarStreet я опять становлюсь невидим. Днем – да, когда вокруг из местных лишь несколько человек из обслуживающего персонала, то можно завести беседу, вместе искупаться, посидеть у бара или у бассейна, пройтись по местным магазинам или базарам, обсудить возможные совместные экскурсии, даже неопределенно назначить встречу на вечер “ну может быть ближе к часу на BarStreet”. Но наступает вечер и все исчезает. В глазах огонь, мерцают огни дискотек, предвкушение десятков соблазнительных знакомств с турками, русские мальчики могут оставаться в отелях, ночью они не нужны.

Вы скажете “это наверное что-то в тебе не то, в консерватории надо было что-то поправить”. Возможно, я могу лишь рассказать то, что было.

Рассказываю.

Парень из Питера, лет 26-28, стильно одет, хорошо выглядит, загорелый, подтянутый, приехал с сестрой и с ее маленьким ребенком, активно ищет знакомств с девушками. На третий день просто рыдал и плакал: “Это пи***ц, ноль внимания, как головой об стенку бьешься. Они только на турков смотрят и мы им нахуй не нужны. Чего я только не делал, как и где не пытался. ПО НУЛЯМ.” На девятый день он уже безнадежно сидел у бара в мятых трусах и пил виски-колу, присматривая за племянником. Сестра уже который день е***сь с аниматором. “Чтоб я еще раз сюда?! Да ни за какие пироги!”

Компания нормальных веселых парней спортивного вида. Познакомились с девицами в самолете. Днем – обхаживали их по полной программе. И все равно каждый вечер девицы исчезали и зажигали на улице баров с турками, с утра прибывая в отель только к завтраку, слегка помятые, но довольные. Парни в полном обалдении – это как же б***ь понимать?

Парень из Москвы, по виду “золотая молодежь”. Познакомился с ним уже в автобусе на пути обратно в аэропорт. На вид 22-23 года, хорошо одет, отлично выглядит, интересно общается (это не смотря на нашу разницу в возрасте), образован. В полном унынии. “Здесь вообще ловить нечего, девицам мы нафиг тут не нужны, только турки. Я такого сперматоксикоза уже лет пять не испытывал. Дважды уже почти удалось привести в отель, так и тут обламывала отельная охрана. Но всего два раза за две недели? Это же смешно…Что делать – без понятия. От тоски часами катался на скутере, в последние дни напивался или обкуривался”. Напоминаю – скутер это 100$ в час. “В Турцию?!! На***  надо!!! Следующим летом Казантип или Сочи, дешевле и в сто раз лучше”.

Компания в самолете на пути обратно. Явно очень богатая – повытаскивали портативные DVD проигрыватели и весь полет смотрели фильмы. Все в золоте, хорошо одеты, наглые и уверены в себе. 
Первый: “Ну как, тебе понравилось?”
Второй: “Да, ничего так вроде. А тебе? Ты же в Мармарисе уже четвертый раз”.
Первый: “Да так, средне. Вот раньше, несколько лет назад – вот это было да!”
Второй: “А что было тогда?”
Первый: “А тогда турков на дискотеки не пускали. На***, вообще. Вот это я помню мы зажигали!”

Две симпатичные девицы в отеле. Сказали что расистки и турков не переносят. Вечером от каких либо встреч уклонялись и исчезали на BarStreet. От предложения покататься по вечернему Мармарису на машине и потом быть доставленными на BarStreet отказались. “Нет, мы как обычно – на бесплатном автобусе”. Каждый вечер однообразно плясали на стойке бара в одном и том же заведении. С мужчинами ни разу замечены не были.

Девица с Украины, весьма симпатичная. Долго рассказывала, что не понимает тех кто сюда трахаться приезжают. Благостно разрешила увезти себя на день на дикий пляж. Позволила накормить в ресторане в неизвестном мне городке за 100 км от Мармариса, радостно визжала, когда я ее в заносах катал по серпантину старой дороги за Ичмелером. На обратном пути ей вдруг неожиданно занемоглось, живот, голова и солнечный ожог одновременно, с чем по прибытию в отель и скрылась в номер, однако через пол часа была замечена стремительно удаляющаяся при полном параде куда-то в город.

Компания малолеток 17-21 год, откуда-то из Сибири. Долго рассказывали, что у всех у них есть парни, они им ни в коем случае не изменяют, а некоторые так вообще девственницы. Так что чтобы я ни-ни, ни о чем таком бы и не думал. По прибытию на бесплатном автобусе на дискотеку уже через 15 минут неизменно все взасос целовались по темным углам с местным населением, каждый раз с разным.

Вопросом наркотиков я не интересуюсь, но отмечу, что за все время их не то что не видел, даже запаха не учуял. Половина девиц по вечерам находилась в совершенно укуренном состоянии. Естественно не за свой счет. “Мы вчера познакомились с компанией турков, они отвезли нас ночью на смотровую площадку, угостили экстази, а потом укурили так, что дальше мы ничего не помним. Сегодня пойдем с ними опять”. На мое предложение покататься на машине ночью, поехать в горы или к морю посмотрели с изумлением. “А зачем? Ты же нас экстази угощать не будешь?” Действительно, детей наркотиками я угощать не буду, и так грехов хватает.

Интересная общительная девушка у бара. Приятно поговорить, хорошо выглядит.
Она: - Ну и как тебе здесь?
Я: - Средне, не нравится.
Она: - Почему?
Я: - С девицами полный облом, трахаться не с кем.
Она: - Как так, не может быть, посмотри вокруг!
Я: - У тебя уже здесь роман был в этот раз? С турком?
Она: - Да. С турком.
Я: - А с русским туристом хотела бы?
Она (поспешно): - Нет конечно! А… Понимаю тебя теперь…

Танцую на стойке бара или на каком-нибудь возвышении. Уже пятый или шестой день, я загорел и меня все чаще и чаще начинают принимать за турка (хоть я и блондин). После особенно удачного отжога под Сан-Франциско или под латину, ко мне лезут девицы и на ломанном английском начинают просить разрешения сфотографироваться рядом со мной, и пытаются знакомиться. Но стоит заговорить с ними по-русски – “Извини!” и стремительно удаляются. Один раз для прикола побеседовал по-английски. Когда минут через 10 распознала обман – тут же ушла. Если стоять молча, загадочно улыбаться и ничего не говорить – стоят рядом и не уходят, преданно смотрят.

Ну, думаю на сегодня историй достаточно. Или может быть еще рассказать про русских туристок три дня подряд плясавших топлесс, в одних трусиках от белья, под потоками воды в CrazyDaisy? Их обступала толпа турков, которые не танцевали, а только непрерывно и сосредоточенно фотографировали их на мобильники. А хозяин CrazyDaisy спрашивал меня “знаю ли я этих русских девочек и могу ли я его с ними познакомить”.

Или может рассказать вам про эффект “последнего дня”? В последний день девицы действительно начинают проявлять повышенную активность. Но к моему изумлению не в том чтобы потрахаться, а в том, чтобы завести себе знакомства “на туда, в Россию”. Очевидно, они прикидывают, что там, дома, столько турков не водится, а этот парень вроде ничего и знакомился активно, в общем вполне.
“Дай мне свой телефон (email, icq), я приеду к тебе в Питер, ты классный”. Я смотрю на нее и думаю: “Ну и на*** ты мне в Питере нужна? У меня там таких вагон. Раньше надо было думать, прошлой ночью”.

Итак если меня спросят – едут ли девушки в Турцию чтобы тра*****я, я отвечу – да, за этим. Они может это так явно не называют, они едут за романтикой, приключениями… Ну а какая романтика без любви? А какая любовь без секса?

Едут ли они туда чтобы тра******я с турками? Да, на 90% да. Опять, этого никто не скажет напрямую. Едут за романтикой и экзотикой. Романтика это как мы уже выяснили любовь, то есть секс. Экзотика – турки. То есть секс с турками.

Хотят ли они там тра*****я с русскими? На 90% нет. Право слово, если я приехал в Лондон, я не буду сидеть в номере и рассматривать альбом с видами Петербурга. Я пойду смотреть Лондон, в этом нет ничего удивительного.

В Питере я знакомлюсь в среднем с двумя девушками в неделю (на большее у меня времени нет). Знакомлюсь - это значит пообщаться, попить кофе, обменяться телефонами. Потом, в среднем одна из пяти соглашается на романтическое продолжение. Или на жаркую е**ю – как кому нравится называть, суть одна. 
Здесь я знакомился в среднем с 15-20 девушками в день. И мне понадобилось 4 дня чтобы найти себе спутницу. В Питере это бы уже означало 15 отт******ых красавиц. Здесь – вот только первая.

Но об этом в следующей части. Так же как и нашем бесподобном аниматоре Стасе, о дискотеках CrazyDaisy и BackStreet, о технике ночного проведения посторонних девушек в отель, о многом другом и конечно же о моей азиатской принцессе.

Аниматор

С нашим отельным аниматором я познакомился на второй или третий день на улице баров. Он сам подошел ко мне со словами “Привет, ты кажется из моего отеля? Классно танцуешь, пойдем выпьем”. Звали его Стас.

Каждое утро, часов около 12-ти Стас приползал к главному бассейну и в состоянии полного полового измождения падал в тень.

Чуть-чуть придя в себя, он вставал и произносил свою коронную фразу: “Ну, что, будем реАнимировать отель?” Дальше шли всякие зарядки, конкурсы, водное поло и тд и часов в 5 вечера он исчезал отоспаться перед трудовой ночью.

В 22-30 он садился в автобус и вместе с туристами ехал на очередную дискотеку. Там ему надо было примерно за полчаса - час найти себе девочку и отвезти на такси в отель к себе в номер. К трем часам ночи он должен был успеть вернуться обратно, чтобы забрать туристов на бесплатном автобусе назад в отель. Кроме того, у него в отеле было 1-2 постоянные девочки, но поскольку персоналу нельзя было ничего такого иметь с постояльцами отеля, он их как это он выражался “водил гулять на природу” – к нему в номер с ними было нельзя.

Работал Стас практически на износ. Иногда, правда, брал выходные – “все, сил моих больше нет, сегодня встаю на просушку”.

Стас – человек чрезвычайно приятный в общении, спокойный, уверенный в себе, добродушный и с чувством юмора. Будь я девушкой – тоже наверное бы попал под его обаяние. Так что я могу понять тех девиц, что попадали под его чары.

Родился Стас в Подольске, но почти всю свою сознательную жизнь прожил в Туркмении. И лишь окончив школу, уехал в Турцию получать высшее образование в Анкаре, после чего собирается вернуться назад в Россию. Про Туркмению Стас предпочитал девочкам не рассказывать. И мне советовал: “Говори что ты турок. Родился в Турции, но учишься в России, или наоборот – родился в России, но родители турки и в основном работаешь в Турции. Тогда девочки будут с тобой знакомиться сами, и ничего делать не надо будет”.

Примерно так все и начало происходить к концу отпуска, когда я достаточно загорел и уже совсем ассимилировался под местных. 

Но уже было поздно – во-первых, отпуск уже заканчивался, а во-вторых, к тому времени я уже встретил свою принцессу, и никого другого мне уже не надо было, да и сил она мне ни на кого другого не оставляла.

Принцесса Азии

В этот вечер мы отправились на какое-то дурацкое ночное сафари на джипах плюс дискотека на корабле. На джипах нас прокатили знатно, даже я, гонявшийся на них много лет и участвовавший в трех трофи рейдах Ладога, остался доволен. Дискотека на корабле была такой отстойной, что не буду даже рассказывать. Затем нас привезли в ресторан на берегу. Там то я и увидел ее.

Я всегда испытывал слабость к женщинам азиатской внешности, а в Турции многие мои слабости только усилились. Я был сразу сражен наповал тонким азиатским лицом, певучим восточным выговором русских слов, белым брючным костюмом, облегающим тонкую фигуру и ее необычным именем, которое я до сих пор перекатываю на языке как круглый камешек, обточенный морской волной. 

Короче я сразу же подошел к ней и сказал, что хочу обязательно увидеть ее еще раз. Сегодня. Вечером. Как только закончится это дурацкое сафари. 
Она согласилась и дальше сказала фразу, которая сразу дала мне понять, что на этот раз я не промахнулся:
- Но ты ведь обязательно придешь, не обманешь?

Уже через два часа мы встретились на набережной, через час танцевали в BackStreet, не замечая шоу трансвеститов вокруг, а еще через час были у меня в номере.

Проснуться я смог только после обеда. Потом пришлось часа два отпаиваться белым вином у бассейна после бурной ночи. На шее пламенеют свежие метки любви - азиатские девушки всегда отличаются страстью в постели. Белое вино со льдом правильный выбор в жару.

Оставшаяся часть отпуска прошла под знаком Принцессы Азии. Утром мы шли на пляж (мы нашли таки чистый пляж на максимальном удалении от порта, с выдающимся далеко в море пирсом для купания), затем ко мне в номер принять душ и придаться любви, вечером встречались на набережной и гуляли или шли на BarStreet, ночью опять ко мне в номер.

Замечательный я нашел отель. Мы подъезжали на такси прямо к моему корпусу и чинно заходили в него на глазах у охраны сидящей у главного здания. Вопросов не возникало, ни днем, ни ночью. Как мне сказали это единственный такой отель в Мармарисе. Обычно рецепшен строго отсекает посторонних.

Итого.

Турция как страна мне понравилась. Меньше чем, например Греция, но тоже интересная и красивая.

Турки мне встречались самые разные – и веселые и мрачные, и жуликоватые и гостеприимные, и красивые и уродливые. Как и всюду. Пожалуй, вот разве что жуликоватости было больше чем в той же Греции, а гостеприимства меньше. 
Их отношения к женщинам я никак не осуждаю, жил бы я в таком малиннике – действовал бы точно так же, да еще и в первых рядах. К тому же с октября по апрель у них наступает тяжелый период воздержания.

Наших туристок едущих туда за этими удовольствиями я тоже вполне понимаю. Была бы такая страна про мужчин, я бы проводил в ней все свободное время. И только не надо мне впаривать про Таиланд, там за деньги, а это несколько иное, странно, если вы этого не понимаете.

Поеду ли я еще в Турцию? Не знаю, вряд ли. Слишком неэффективно получается, слишком сложная охота, есть места, где отдохнуть можно значительно легче. Разве что еще раз в Мармарис? Где теперь я уже знаю все ходы выходы и местные расклады. Уж больно хороша набережная полная красавиц и такого места как BarStreet я пожалуй тоже нигде не встречал.

Отпущу ли я отдыхать в Турцию свою девушку или жену (когда она будет)? Ни за что на свете. Только после полного развода с разделом имущества. Я теперь точно знаю, что там происходит и наивного идиота из себя изображать не собираюсь. Тоже самое про Египет и Тунис.

Джерело

За принципом рою. Глава 7

Тактична настанова про те, як змінити світ

Тексти.org.ua

Глава 1. Що таке рій.

Глава 2. Як започаткувати рій

Глава 3. Організація рою: як пасти котів  

Глава 4. Завжди тримайте під контролем бачення, і ніколи – послання

Глава 5. Вказуйте всім на ціль і щодня наводьте її червоною фарбою

Глава 6. Начхати на демократію, у нас місія від Бога

Глава 7. Як пережити зростання, або Про що не вчать на MBA

31 травня 2006 року шведська поліція провела рейд проти сайту Pirate Bay, із вкрай неадекватним застосуванням сили. Завдавши масу побічної шкоди та створивши купу конституційних порушень. На фоні протестів кількість членів Піратської партії зросла втричі, від «початківських» 2200 осіб до менш початківських 6600 – за один тиждень.
Якщо подивитися на графік приросту членів, виглядало так, наче пілот цього графіка потягнув штурвал на себе і полетів вертикально вгору. Ми назвали це «вертикальністю» і гадали, що подібне зазвичай трапляється лише один раз – така собі подія-диво.

(Кількість наших членів зросла б більш ніж утричі, якби наші сервери могли тоді впоратися із припливом нових людей. Їх ніколи не тестували на такий рівень навантаження).
17 квітня 2009 року був виголошений судовий вердикт проти двох операторів Pirate Bay, його речника у ЗМІ та четвертої, не пов’язаної з ним особи. Він був сприйнятий як серйозний факт неправосуддя. На фоні цих протестів Піратська партія знову потроїла кількість своїх членів протягом тижня, від 14400 до 42 тисяч, - і стала третьою за величиною партією Швеції. Це була наша друга вертикальність.
Отримати 20 тисяч нових колег та активістів за тиждень – це не наркоманські марення. Так буває. Вельми рідко, але все ж буває. І вам слід бути до цього готовим.

Поширення та збереження цінностей

Згідно з узвичаєною організаційною практикою, вам слід написати текст із викладом цінностей вашої організації. Для рою, що швидко зростає, цього недостатньо; вам треба буде зробити ще три речі.
Документ про цінності, як правило, є частиною або супроводжується викладом корпоративної місії, і належить до одного з багатьох документів «тільки для написання» (це означає, що їх ніхто ніколи не прочитає) у типовій організації, разом із принципами захисту довкілля, політикою рівноправності співробітників та графіком прання одягу. (Чесно кажучи, останній графік може й не належати до цього списку, бо його коли-не-коли читають). Втім, у ройовій організації організаційну культуру не можна розповсюджувати від особи до особи по ходу зростання організації – її слід повідомляти активно і централізовано, і повідомляти знову і знову у процесі приєднання нових людей.
Погляньмо на приклади документів, де викладені цінності – вони також походять із Піратської партії, тож ви побачите, що там є згадка про Генеральну асамблею – чого, імовірно, не буде в неполітичному рої.

ПРИКЛАД ДОКУМЕНТУ З ВИКЛАДОМ ЦІННОСТЕЙ

Наша організація збудована на трьох опорах: робота рою, традиційні структури неурядових організацій, та ієрархічні, організовані за принципом «згори донизу» структури, які розподіляють ресурси для підтримки рою. Всі вони мають приблизно рівну важливість, але задовольняють цілком відмінні потреби: традиційні НУО представлені лише в Генеральній асамблеї та на рівні партійної ради, в якості легального представництва партії як неурядової організації; ієрархічний підрозділ розподіляє ресурси та пов’язані з цим повноваження від партійної ради до решти організації, приймаючи рішення про ефективну розбудову різних підходів, та іншу операційну роботу; і, нарешті, спонтанна робота рою є основою наших дій.

Ми діємо за трьома принципами:

Ми приймаємо рішення. Ми не боїмося пробувати нове, нові способи виражати точку зору та сприяти громадській дискусії. Ми приймаємо рішення, не питаючи ні в кого дозволу, і захищаємо ці рішення. Іноді справи йдуть не так, як хотілося. У Піратській партії помилки – це нормально, до тих пір, поки з цих помилок виносять уроки. І тут вступає в дію знамените правило «трьох піратів»: якщо троє людей, що вважають себе піратами, дійшли згод, що певний вид діяльності піде на користь партії, вони мають повноваження діяти від імені партії. Їм навіть можуть компенсувати витрати, пов’язані з цією діяльністю, якщо ці витрати раціональні (витрати на дерев’яні держаки, клей та фарбу є раціональними; витрати на комп’ютерну техніку та суперпупермегатрони – ні).
Ми – сміливі. Якщо щось зазнає жахливої невдачі, ми вирішимо цю проблему після того, як це станеться, і лише після того. Ми ніколи не нервуємо наперед. Все може піти не так, і все може піти як слід. Нам дозволено помилятися, бо інакше ми ніколи не зможемо нічого зробити правильно.
Ми допомагаємо один одному йти вперед. Ми залежимо від нашої згуртованості. Не меншим досягненням, ніж показати блискучий успіх наодинці, є допомога іншим активістам чи уповноваженим особам в досягненні прогресу.
Ми довіряємо один одному. Ми знаємо, що кожен без винятку в наших рядах бажає Піратській партії лише найкращого.
Ми висуваємо ініціативи і поважаємо ініціативи інших. Людина, яка пропонує ініціативу, у більшості випадків сама ж її і виконує. Ми уникаємо критики чужих ініціатив, бо ті, хто беруть на себе ініціативу, роблять щось для партії. Якщо ми вважаємо, що ініціатива веде партію не туди, ми компенсуємо це, висуваючи власну ініціативу, яка більше відповідає нашим власним ідеалам. Якщо ми бачимо те, що нам не до вподоби, ми відповідаємо на це, виконуючи і поширюючи те, що нам до смаку. А не вказуємо на те, що нам не подобається. Ми потребуємо різноманітних підходів у наших діях і боремося за це.
Ми поважаємо знання. Під час обговорення тем, будь-яких тем, перевагу мають надійні об’єктивні дані. Наступна – це точка зору людини, яка має досвід по цій темі. Знання та досвід мають пріоритет над думками та почуттями, а об’єктивні дані мають пріоритет над знаннями.
Ми поважаємо час інших і сфокусованість організації. Якщо нам не подобається певна дія чи рішення, ми обговорюємо це, сперечаємося, висловлюємо незгоду і/або починаємо власну ініціативу, яка нам здається кращою. З іншого боку, розпалювання емоційного конфлікту з негативною спрямованістю і пошук кількісної підтримки для такого розвитку конфлікту, шкодить організації загалом і відтягує на себе сфокусованість, енергію та ентузіазм інших активістів. Замість цього ми з повагою ставимося до часу та сфокусованості наших співактивістів, так само як і до сфокусованості організації. Коли ми помічаємо зародок внутрішнього конфлікту, ми пом’якшуємо його шляхом заохочення позитивного спілкування. Коли ми бачимо те, що нам не до вподоби, ми створюємо та поширюємо те, що нам до душі. Ми активно працюємо над тим, щоб поширювати любов та повагу і пом’якшувати агресію та недовіру. Ми спілкуємося позитивно. Якщо ми бачимо рішення, яке нам не подобається, то висловлюємо нашу точку зору про те, чому це нам не подобається, не провокуючи при цьому емоцій. Або, ще краще, ми пояснюємо, чому альтернатива більш правильна. Наша діяльність спрямована назовні і на згуртованість, а не всередину і на розмежування. І – повторимо ще раз - ми спілкуємося в позитивному ключі.
Ми діємо з гідністю. Ми завжди демонструємо повагу, оформлюючи нашу колективну думку: повагу один до одного, до новачків, та до наших антагоністів. Ми діємо ґречно, спокійно та аргументовано, - і офіційно, і неформально. Зокрема, ми ніколи не висловлюємо неповаги до наших співактивістів (це одна з небагатьох речей, якої взагалі не потерплять очільники Піратської партії).
Ми парламентська партія. Ми поводимося як парламентська партія, якою ми є. У сенсі, викладеному в попередньому пункті.
Ми прийшли надовго. Ми покладаємося на вибори 2010 та 2014 років, тож наша робота розрахована на тривалий період. Скажімо, «на період у декілька років». Проміжок між виборами, чотири роки, є фактично геологічною епохою для багатьох із нас, мережевих активістів.
Ми представляємо себе. Піратська партія покладається на різноманітність поглядів. Ніхто з нас не представляє Піратську партію у блогах чи чомусь подібному: ми є множиною особистостей, які самі визначають себе як піратів. Різноманітність дає нам базу для наших активістських дій, численні рольові моделі, створені на ширшій базі залучення нових членів, та натхнення для активізму. Внутрішньо ми є тими, ким є, і ніколи не беремося говорити за більшу групу: якщо наші ідеї сприймають, цього достатньо; якщо їх не підтримують, то нема значення, скільки людей погоджуються з цими ідеями.
Вам слід постійно нагадувати всьому рою про організаційні цінності, в якості частини ваших регулярних месиджів, які ми будемо обговорювати в наступній главі – як для посилення цінностей у старих активістів, так і для представлення цих цінностей новим активістам. Опишіть одну цінність у кожному чи кожному другому регулярному месиджі. Само собою зрозуміло, що ви маєте й самі робити те, що проповідуєте.
Недостатньо, однак, лише мати цей документ і постійно нагадувати людям, словами чи діями, що він існує. Вам також потрібні лідерський прикладта маса порожніх вакансій у організації, які могли б заповнити нові активісти, як ми це обговорювали в главі 3. Під час сплеску нових активістів, подібному до описаного вище, ви можете виявити, що до організації прийшово помічник місцевого медіа-менеджера із Задрюпинськ-тауна у Чорній дірі, штат Огайо. Якщо у вас нема заздалегідь підготовленої порожньої клітини у організаційній структурі для такої вакансії, її не можна буде заповнити. Якщо очільники опорної структури рою не знають, як підтримувати та повідомляти про цінності рою, цього не станеться.
Тож на додачу до цінностей, що стосуються організації в цілому, вам також потрібно інформувати про цінності тих лідерів, які беруть на себе формальну відповідальність за опорну структуру. Як і загальні цінності, що стосуються всіх активістів, про ці також треба повідомляти знову і знову, і посилювати це повідомлення діями. Ось приклад набору лідерських цінностей, взятий із існуючого рою.

ПРИКЛАД ДОКУМЕНТУ З ЛІДЕРСТВА

Лідерство в Піратській партії - це нелегко, але воно того варте. Це значно важче, ніж бути менеджером середньої ланки в типовій корпорації. З іншого боку, це легше, ніж посилати листи через пустелю Сахара за допомогою поштової сардини. І що найголовніше, це стимулює, хвилює, зрештою, це просто весело.
Виклики, які треба здолати, лежать у постійних вимогах прозорості та впливовості від вашої сфери відповідальності, які поєднуються з вимогами результатів та звітності від тих, кому ви підпорядковуєтеся. По суті, це означає, що лідерство в Піратській партії - це соціальний навик, а не управлінський чи технічний. Його суть в тому, щоб люди відчували себе впевнено, виконуючи свої ролі.
Понад усе, нам у наших діях слід захищати дві речі.
- Фокус організації. Ми маємо здолати бар”єр на парламентських виборах. Все, що ми робимо, має спрямовуватися на це.
- Енергія організації. Вкрай легко залишитися без енергії, якщо вас починають охоплювати негативні передчуття. Тому є потреба постійно посилювати твердження “ми-це-можемо-зробити”.
Аби зберегти ці дві цінності, ми, хто взяв на себе відповідальність бути організаторами та лідерами, діємо так:
Сам побачив – сам зробив. Ми подаємо приклад. Ми діємо так, як хотіли б, щоб діяли інші люди в організації. По перше, завжди треба намагатися бути позитивними. В усіх організаціях організація загалом копіює поведінку її очільників та лідерів. Коли ми кричимо на когось, ми поширюємо культуру підвищення голосу один на одного. Коли ми просуваємо та хвалимо людей за їхню роботу, ми поширюємо культуру того, що людям треба просувати та хвалити один одного. Тому ми робимо саме так.
Це може бути важко. Приклад – форуми, де ми починаємо дискутувати з кимось, хто, на нашу думку, неправий. Тут легко перейти до роздратованих або зверхніх інтонацій (є кумедна ілюстрація цього феномена – ось вона) Ми маємо уникати цього, усвідомлюючи ризик і протидіючи йому. Це особливо стосується спілкування виключно в інтернеті, де важливі частини комунікації, такі як жест, логічний наголос та інтонації просто зникають, - а це ті частини, які б інакше зменшували відчуття агресії у багатьох форумних коментарях. Спосіб поведінки – річ дуже заразна, тож нам слід пересвідчитися, що наш стиль поведінки є позитивним і сповненим розуміння. Ми поширюємо любов, довіру, енергію та ентузіазм.

Ми приймаємо рішення. У нас є повноваження приймати рішення, надані нам у певних сферах діяльності організації, і ми їх застосовуємо. Ми ніколи не боїмося сказати «Я прийняв це рішення», бо це наше конкретне та явне завдання – приймати рішення незалежно, і потім відстоювати їх. Якщо робити протилежне, то це означало б, що всі говорять про все. Ми так не діємо. Ми приймаємо рішення самостійно, ми – автономні керівники. Ви – один із нас. Крім цього, ми уникаємо тривалих процедур голосування і застосовуємо їх у крайніх випадках: голосування породжує тих, хто програв.
Втім, те, що ми приймаємо рішення, не дає нам право використовувати це як право не поважати інших. Ми ставимося до всіх, кого стосуються наші рішення, з тією ж повагою, якої потребуємо ми самі як лідери та люди, що приймають рішення. Ці рішення слід використовувати для посилення енергії та сфокусованості організації, і рішення, які не до вподоби значній частині організації, слід скасовувати. Це вимагає балансу між прийняттям незалежних рішень та нашою залежністю від довіри тих, кого це рішення стосується, і тут багато тонких нюансів.
Ми є лідерами, бо надихаємо та пропонуємо ідеї, а не тому, що ми командуємо. У рої нікому не можна наказувати, що йому робити. У нас нема жодних повноважень показувати на людей пальцем і казати: «Ану зроби ось це». Натомість ми повинні надихати їх на звершення. Ми досягаємо результатів, кажучи: «Я збираюся робити Х, бо думаю, так ми досягнемо У. Якщо достатня кількість із нас зробить так як я, можливо, станеться Z. Тому було б непогано, якби я, роблячи Х, робив це не один)», або щось подібне, виражене вами по-своєму.
.
Ми просуваємо рольове моделювання. Ми винагороджуємо наших колег так часто, як це можливо, і публічно і особисто, коли вони демонструють поведінку, яку ми б хотіли підсилити. Особливо це стосується активістів, які підтримують просування їхніх колег. Ми хвалимо та винагороджуємо індивідуальні таланти так само, як і допомогу іншим проявити їхні таланти. Це важливо.
Наша винагорода – це увага. Кожний вид поведінки, який отримує увагу в організації, підсилюється. Тому ми зосереджуємося та приділяємо увагу гарній поведінці, і наскільки це можливо, повністю ігноруємо погану поведінку. Ми хвалимо гарне та ігноруємо негарне (з одним виключенням, про яке нижче).
Ми виходимо з того, що всі в організації мають добрі наміри. Що кожен бажає організації успіху, навіть якщо ми не розуміємо того, що вони роблять. Ми припускаємо, що вони діють із бажання допомогти Піратській партії, навіть якщо ми розцінюємо результат їхніх дій як прямо протилежний. У таких ситуаціях ми демонструємо терпіння та заохочуємо до активістських дій, при цьому допомагаючи новачкам, щоб ті почували себе комфортно в нашій організаційній культурі. У такій манері ми самі також демонструємо добру волю як лідери, зразки для наслідуваня.
Ми відразу ж реагуємо на неповагу. Навіть якщо ми з великою толерантністю ставимося до помилок та хибних суджень, ми не терпимо, коли хтось показує неповагу до його колег, до інших активістів. Зверхня аргументація або інші способи поведінки, вжиті для того, щоб «загнобити» іншого активіста, є абсолютно неприйнятними. Коли ми бачимо таку поведінку, то негайно втручаємося і заявляємо, що так не піде. Наша роль лідера означає важливу функцію – подбати, щоб людям у їхніх ролях було комфортно, і щоб тиск на них був неприпустимий. Якщо цей тиск продовжується попри те, що ми вказали на неприпустимість такої поведінки, цю особу треба ізолювати від тієї сфери, де вона висловила неповагу до колег. І якщо друзі цієї людини знову запросять її просто назло всім іншим, нам, імовірно, слід також відправити. Ми маємо абсолютно нульову поблажливість до неповаги чи зумисно поганої поведінки проти наших співактивістів.
Ми говоримо від нашого власного імені. Коли ми вважаємо, що хтось помилився, ми ніколи кажемо «ти дурень» або щось подібне, але починаємо від наших власних думок, почуттів та реакцій. Ми спілкуємося, використовуючи таку схему: «Коли ви робите Х, я відчуваю Y, тому я гадаю, вам слід подумати про Z». Приклад: «Коли ви віддаєте весь бюджет на дії активістів, я цим невдоволений, бо я відчуваю, що ви ігноруєте потреби дій у сфері інформаційних технологій. Я сподівався, що ви запитаєте, скільки коштує підтримка наших серверів». Це створює конструктивний, а не конфронтаційний діалог.
Ми відстоюємо нашу точку зору. Ми ніколи не кажемо «Багато людей відчувають…, що» чи пробуємо сховатися за кількістю людей. Наші думки – завжди і тільки наші, і ми їх відстоюємо. Єдиний виняток – це коли ми представляємо організацію по офіційному і запротокольованому рішенню.
Адміністрування – це підтримка, але ніколи не мета. Ми намагаємося зводити адміністративний тягар та дії до мінімуму, і замість цього робити пріоритетом активізм. Дуже легко застрягнути в постійному нарощуванні бюрократичної структури, і щодо кожної формальної дії чи процесу треба регулярно ставити запитання, оцінюючи, як вона допомагає діям активістів та формуванню громадської думки.
Ми розбудовуємо соціальні зв’язки. Ми зустрічаємося один з одним і допомагаємо зустрічатися іншим. Соціальні зв’язки – коли люди знайомляться, їдять, п’ють каву чи пиво – це те, що перетворює Піратську партію на організацію. Ми допомагаємо розвитку наших колег. Ми допомагаємо їм розвиватися та покращуватися, - і як активісти, і як лідери. Ніхто не народився лідером, це здобутий навик. Ми допомагаємо один одному розвивати наші навики, навіть у наших ролях очільників та лідерів.
Насамкінець, усі лідери та особи, що приймають рішення в Піратській партії, повинні подивитися 55-хвилинне відео «Як захищати ваш open source проект від отруйних людей» (“How to protect your open source project from poisonous people.”). На поверхні мова йде про технічний проект, але головна ідея тут – як діяти, коли виникають події, що виводять з рівноваги зосередженість чи енергію в спільноті добровольців. Це вельми стосується і нашої організації також.
Ці два зразки документів, взяті разом, багато що підсумовують у цій книзі.

Децентралізоване лідерство та порожні клітини

Це приводить нас до того, що стається, коли ви здобули «вертикальність», несподівано потроївши вашу баз активістів. У середньому, кожен очільник у опорній структурі рою муситиме призначити ще двох очільників. Це вимагає двох речей:
По-перше, потрібно мати очільників та лідерів, які не відчувають проблем із призначенням інших очільників та делегуванням повноважень щодо ресурсів та обов’язків, або навіть додатково брати заступників чи помічників. У них мають бути повноваження робити це незалежно, і вони мають знати, що в них є ці повноваження, і що від них чекають, що вони ці повноваження застосують. Не існує способів, які дали б вам змогу «замкнути все на себе» і все одно скористатися «вертикальністю». (У вас взагалі не повинно бути таких посад, які «замикають все на себе», тому саме ця специфічна проблема взагалі не повинна виникнути).
По-друге, потрібно мати порожні клітини в організаційній діаграмі опорної структури. Купу порожніх клітин всюди. Тож не бійтеся включати повний комплект порожніх клітин ще на старті вашої організації, навіть якщо лише кілька з них угорі (або в центрі, залежно від ваших уподобань) матимуть у собі імена, як ми це обговорювали в главі 3.

Зростайте, розважаючись

У контексті зростання організація, де людям весело , – це більш важливо, ніж просто цікава індивідуальна робота. Це критично для нарощування бази активістів.
Причина тут проста: люди тяжіють до товариства інших людей, які отримують задоволення. Якщо вам весело, більше людей захоче приєднатися до вас. Якщо ви сперечаєтеся і конфліктуєте між собою, люди, які б могли в іншій ситуації стати вашими потенційними активістами, замість цього оминуть вас стороною за кілометр, аби тільки не потрапити до вас.
Організація, в якій людям весело і цікаво, - це критичний компонент спіху. Вам потрібно подбати про те, щоб ви і ваші колеги, всі кілька тисяч, розважалися.

Лупайте сю скалу

Успіх рою не приходить легко і гладко. Він приходить через спалахи, які важко передбачити.
Ви можете вести розмови на тему рою рік чи два, і не бачити жодних результатів від ваших зусиль. А потім стається щось, і за одну добу десятки тисяч людей розуміють, що ви від початку мали рацію, і приєднуються до вашого рою, щоб боротися за цю справу.
Попри те, що процес товкмачення одного й того ж без жодного результату розчаровує, важливо розуміти, що люди слухають і звертають увагу на те, що ви кажете. Вони просто вирішують поки що не діяти – можливо тому, що це для них не важливо, а може, тому що вони просто не вірять ні слову з того, що ви кажете. А потім раптово уряд оголошує нову кошмарну юридичну норму, і це підтверджує все, що ви говорили протягом минулих двох років, і ви за один день виявляєте себе на чолі двадцяти тисяч нових послідовників і п’яти тисяч нових активістів. З людини, що виголошує апокаліптичні пророцтва, ви перетворюєтеся на точку зосередження, навколо якої збираються люди, що прагнуть змін. Так це працює.
Перша частина проблеми – це не знижувати вашої мотивації і довбити, довбити, довбити в одну точку, навіть якщо ви бачите мало або взагалі не бачите результату. Пишіть статті та полемічні колонки, організовуйте події, роздавайте листівки, навіть якщо у вас у душі емоційна зима. Люди все помічають.
Друга частина – це негайно припинити режим довбання, коли стається подія-каталізатор, і перейти в режим інтенсивного набору нових членів, дбаючи про всіх нових активістів, як це описано в цій главі. Після того, як приплив нових членів згасає, ви навчаєте усіх нових активістів далі довбати громадську думку в такий же спосіб, як це робили ви, бо в рою зараз значно більша «площа поверхні», ніж до сплеску членства.
Втім, вам не слід плутати наполегливе повсякденне довбання із небажанням бачити, що ви в розумінні ідеї рою зайшли в глухий кут. Якщо люди кажуть вам, що ваш веб-сайт незрозуміло організований, що з очільниками рою неможливо зв’язатися, або що нові люди, які приходять на збори, відчувають, що їм там не раді, - це реальні проблеми, і їх абсолютно не слід сприймати як знак того, що вам треба продовжувати робити те, що ви робите. Всім треба дослухатися до того, що справді блокує сприйняття ідей рою, постійно – але якщо таких блоків нема, і рух все ще не набрав прискорення, - от тоді буває важко зберегти повсякденну мотивацію. Саме в такі моменти вам і слід продовжувати «лупати сю скалу».

Зберігайте один набір цінностей і одну ціннісну базу

Поки що ця книга зосереджувалася на описі значної кількості рецептів успіху, але не менш повчально вчитися на невдачах. Моя найбільша стратегічна помилка була пов’язана із жадібністю, - а це частенько трапляється. Вона стосувалася заснування молодіжного крила Піратської партії - Ung Pirat («Молодий пірат»).
У Європі політичні партії майже завжди мають молодіжні підрозділи, де підлітки дізнаються про політику та цінності партії від своїх однолітків. І хоч це може видатися дивним у деяких частинах світу, це цілком нормально в Європі та у Швеції).
Мене поінформували, що партія та рух можуть отримати сотні тисяч євро на рік у вигляді урядових грантів, якщо заснувати молодіжне крило: уряд дає щорічні гранти на молодіжну діяльність, яка забезпечує підліткам змістовне дозвілля, і політична діяльність потрапляє в цю категорію. Знаючи, наскільки обмеженою в коштах є партія, я допустив перш помилку, коли засліпив себе перспективою грошей і недостатньо вивчив цю тему.
Люди, які добровільно взялися створити молодіжне крило, дуже добре зналися на цій справі, як це і буває в рої, і мали значний досвід у цій сфері. Вони точно знали ті межі, які не можна переступати, і як треба оптимізувати структуру молодіжного крила, щоб пройти через всі хитромудрі звивини і швидко отримати грант на молодіжну діяльність.
І тут виникла друга проблема, яку я на той час не усвідомлював, але це виявилася моя друга фатальна помилка. Уряд висуває жорсткі вимоги до організаційної структури молодіжних організацій, які можуть претендувати на гранти – серед іншого, вони повинні бути суворо демократичними, з безліччю обмежень та голосувань, а це повністю суперечило тим методам вирішення конфліктів у рої, про які ми довідалися в главі 6. Загалом, можна сказати, що для отримання гранту треба було відповідати моделі неприбуткової організації 1960-хроків.
Тепер, як ми пригадуємо, коли у вас така структура, ви придушуєте ту різноманітність, яка необхідна для успіхи рою. Більше того, вона стимулює внутрішній конфлікт, бо саме так приймають рішення, коли все зводиться до голосувань, і, в подальшому, створює навики, потрібні для цих внутрішніх конфліктів, а не навики для роботи роєм.
На цьому етапі, все ще не усвідомлюючи проблем, що постали попереду, я зробив третю критичну помилку – поєднав функцію набору нових членів до Піратської партії з такою ж функцією молодіжного крила. Гранти для молоді оцінюють на основі кількості членів віком до 26 років плюс кількість місцевих підрозділів, і молодіжне крило було оптимізоване так, щоб ця кількість була якомога більшою. Тобто, молодіжне крило було створене з існуючих молодих членів партії, і кожен новий член партії міг при вступі обрати пункт «Мені до 26 років і я хочу вступити і до молодіжного крила». Я скоро почав розуміти, яка це була помилка – так, я отримав гроші для руху, але стратегічна шкода була значно більшою.
Молодіжне крило, засноване в грудні 2006 року, отримало право на урядові гранти 16 січня 2009 року, що було часовим рекордом для процедури здобуття грантів на молодіжну діяльність. Люди, що його організували саме так, як я їх просив, зробили це рекордно швидко як для шведської грантової бюрократії, і це – знову ж таки – є типовим для рою (хоча значна заслуга тут у індивідуальних навиках виконавців).
Втім, як ми дізналися з глави 5, люди будуть само організуватися, щоб покращити будь-що, що отримує публічний вимір. Молодіжне крило було створене так, щоб оптимізувати його спроможність отримувати гранти, і вимір саме цих параметрів був публічним. Як результат, люди продовжили розбудовувати молодіжне крило в спосіб, що повністю відрізнявся від власне партії – і ще гірше, у спосіб, який був би деструктивним для партії, якби такий тип організаційного мислення просочився б у неї. І він таки просочився. Молодіжне крило, зрештою, мало бути першочерговою базою для діяльності активістів та місцем рекрутування наступних активістських поколінь.
Ось так бюрократичні правила надання урядових грантів на молодіжну діяльність у Швеції поступово почали отруювати спільноту, вносити розбрат у ментальність рою піратської партії шляхом контролю над структурою її молодіжного крила.
Ви можете заперечити, що структура насправді не контролювалася сама по собі грантовими правилами – але сенс заснування молодіжного крила полягав у тому, щоб погодитися з ними заради отримання коштів для руху, і ця сліпа жадібність призвела до важких стратегічних втрат.
Як і очікувалося (і про це йшлося в главі 5), молодіжне крило почало все більше зосереджуватися на оптимізації себе під гранти, які його живили. Більше того, використовуючи свою перевагу в ресурсах, воно змогло відтягати до себе нових активістів і переробляти їх під свій шаблон відповідності грантовим правилам, раніше ніж основна партія могла натренувати їх ефективним шаблонам, орієнтованим на громадську думку.
Проблема стала значно гіршою, коли в молодіжному крилі виникла – а точніше, її створили – культура, де її власні організаційні методи внутрішнього конфлікту вважалися значно передовішими, ніж ройовий шлях допомоги один одному в культурі багатоманітності, і її носії активно намагалися принести культуру внутрішніх конфліктів у ройову організацію партії – блаженно не відаючи та ігноруючи те, що весь набір нових членів, і відповідно ресурси, залежали від саме тих ройових методологій, який вони зневажали.
Тож лихо було потрійним:
Перше – молодіжне крило мало в багато разів більше ресурсів, ніж партія, і застосовувало їх для тренування нових активістів, виходячи з цінностей демократичного конфлікту, який був повністю чужим для активістів рою, і для просування адміністративних функцій над активізмом, раніше, ніж партія могла навчити нових активістів, як працює ройова організація.
Друге – оскільки члени молодіжного крила були також і членами партії, було неможливо припинити скерування членів партії до молодіжного крила. Керівна частина партійної організації зрештою отримала повноваження на це на загальних зборах партії, як пересторогу щодо людей, в інтересах яких було отримання більшої кількості грошей та ресурсів.
Третє – молодіжне крило могло б у іншому випадку стати природним тренувальним майданчиком для партії; натомість воно стало тренувальним майданчиком для активістів, які вбивали ті цінності, що зробили партію успішною. Не було виразної «вільної території», де можна було б набрати нових активістів, яких ще не навчено методикам та цінностям, вбивчим для рою.
Тож молодіжне крило приводилося в рух конфліктами, а не консенсусом та активізмом. Воно розбудовувалося на принципі мирних внутрішніх сутичок («навчатися демократичним принципам»), а не на принципах зміни світу. Воно було збудоване на просуванні та винагороді адміністративних, а не активістських дій. Воно захопило плацдарм на партійних загальних зборах, який не можливо було скасувати, і мало контроль за припливом нових членів, і шкода для організації від цього зростала з кожним днем.
Щоб проілюструвати об’єктивні факти, як інтравертно розбудовувалося молодіжне крило, можна згадати, що у рік виборів (2010) чергові вибори не були згадані серед плану діяльності на ріка. Так, ви прочитали все правильно: організація, яка мала бути первинною активістською базою для політичної партії, не переймалася наближенням важливих виборів. Це була повна катастрофа, і при цьому крило захищало себе, щоб його не відрізали від потоку нових активістів, які приходили з материнської партії.
Люди, що створили молодіжне крило саме так, як я їх просив, перевершили себе і створили найкращу з усіх можливих організацій, яка відповідала всім вимогам, побила шведський рекорд із швидкості отримання гранів і справді мала ці сотні тисяч євро щороку – але стратегічна шкода базовим цінностям значно перевершувала фінансові вигоди.
Останнім ударом було те, що гроші взагалі не можна було спрямувати в партію – вони повинні були залишатися в молодіжному крилі.
Урок тут такий: ніякі мільйони на світі – навіть якщо ви їх таки отримали – не можуть залагодити ту шкоду для організації, яка виникає через втрату вашої ціннісної бази. Це була моя найбільша стратегічна помилка в житті. Вам слід захищати один, і тільки один набір базових цінностей.
Зараз, коли я це пишу, нещодавно обраний голова описаного вище молодіжного крила є одним із найпотужніших активістів-носіїв ройового мислення серед усього руху. З часом буде видно, чи зможе цей конкретний рій відійти тієї шкоди, яка була завдана цінностям спільності та багатоманітності.

Одна політична база – і це серйозно

Коли я спілкувався з іншими партіями, що також ішли до парламенту, і нашими попередниками у Швеції, вони всі горювали з приводу однієї специфічної організаційної деталі, яка зрештою привела до їхнього занепаду – це декілька політичних баз.
Вони реєструвалися у формі кількох окремих формальних організацій, кожна зі своєю власною юридичною реєстрацією, кожна відповідала за окремий географічний регіон чи субрегіон. Це призвело до низки катастрофічних наслідків.
По-перше, це надавало в очах активістів перевагу місцевим інтересам їхньої організації, а не рою в цілому. Купа енергії була спрямована від активістської діяльності на внутрішню боротьбу за владу між зумисно створеними угрупованнями. Вам треба, щоб кожен активіст був членом одного рою, а не частиною «суб-рою» Форта Дакберг, який воює за свої власні інтереси із суб-роєм сусіднього Західного Готема. Вам зовсім не потрібно навмисне створювати угруповання для внутрішньої війни.
По-друге, це породжує масу надлишкового адміністрування. Вам треба, щоб адміністративну роботу виконувало якнайменше людей, а якнайбільше займалося активізмом. Для цього вам потрібно зосередити адміністративне навантаження на одному чи дуже небагатьох людях, і зменшити навантаження на всіх людей, які перебувають на рівні, де приймають рішення з приводу «дайте мені аванс на нашу чудову подію, яку ми організуємо». Коли ви маєте справу з великою кількістю юридично оформлених підрозділів, це означає, що кожна така організація повинна мати власну бухгалтерію, податкові декларації, звітність тощо, і витрачати багато годин робочого часу, які могли б піти на активістську діяльність.
По-третє, вам треба зводити до мінімуму кількість людей, яки подобається займатися адміністративною діяльністю. Люди, яким до вподоби активізм, приваблюють інших людей, яким також подобається активістська діяльність рою, спрямована «назовні». І навпаки, якщо ви дозволите зростати кількості адміністраторів, вони почнуть приваблювати до себе все більшу й більшу кількість адміністративних бюрократів, і, що ще гірше, почнуть відвертати людей, що мислять по-активістськи.
По-четверте, і це не так важливо, виникають значні непотрібні затрати, пов’язані з надлишковістю функцій – і це в рої, який і без того тяжіє до фінансової скрути. Для однієї організації це витрати, яким можна дати раду. Для п’ятьох юридично зареєстрованих організацій – це вже раптом €2,500. Погляньте на всі інші кошти, які потрібні окремій організації, а потім помножте – такими будуть ваші потреби.
Як партійний лідер партії, що йшла до парламенту, я спілкувався з людьми із попередніх аналогічних партій, які так і не зрозуміли, в чому вони помилилися. Однак кожна окрема партія-претендент, з якою я говорив, і яка зазнала невдачі, вказувала на те, що створення кількох паралельних організацій під своїм юридичним «дахом» була єдиною, або одною з найголовніших причин, чому партія програла. З цього треба винести важливий урок.
Тож ваш рій повинен бути єдиною юридичною особою (якщо вас взагалі обходить якась юридична реєстрація). Багато хоробрих спроб змінити світ зазнали невдачі тому, що вони навмисне створили в своєму складі внутрішні угруповання, із результатом таким же передбачливим, як захід сонця ввечері.