9 лют. 2012 р.

Стовпи режиму: "центуріон" - Саламатін

Саламатін Дмитро Альбертович 



Новопризначений міністр оборони Дмитро Саламатін навряд чи асоціюватиметься у когось з порядком, спокоєм і гідністю. Виною тому буйний норов екс-керівника "Укрспецекспорта", який не раз замахувався на людей кулаками та пробіли в освіті. Так, схоже, Саламатіну бракує не лише витримки й вміння культурно вирішувати суперечки, а й елементарної грамотності.

У розпорядження ТаблоID потрапила копія документу, в якому саме Саламатін, якщо вірити джерелу, припустився помилки. Прикрість спіткала нинішнього міністра оборони на посту керівника підприємства з торгівлі продукцією військового та спецпризанчення.
Так, у 2010-му році замість завізувати документ із шапкою "ПОГОДЖЕНО" Генеральний директор ДК "Укрспецекспорт" словом "Згоден", Саламатін написав "Сгоден". При цьому джерело ТаблоID підтверджує, що і підпис, і саме слово з помилкою написано саме Саламатіним.
Найсумніше, що у 2006-му Дмитро Саламатінбув першим заступником Комітету з питань науки і освіти.
Втім, можливо, на посту міністра оборони йому вже не так важливо буде вміти писати. Та й босс, Янукович, в українській граматиці не дуже "проффесор".

Новоспечений міністр оборони Дмитро Саламатін пише українською з помилками

Дата і місце народження. Народився 26 квітня 1965 року в Караганді (Казахстан).
Освіта: вища. 1989 року закінчив Карагандинський політехнічний інститут (гірський факультет, спеціальність: «технологія і комплексна механізація підземної розробки родовищ корисних копалин»). 1991-го закінчив курси перепідготовки кадрів у Московському гірничому інституті (спеціальність: «інженер-економіст»).
Кар'єра. З червня 1983 року по квітень 1985-го служив в армії. Трудовий шлях розпочав у травні 1985-го гірничим робітником очисного вибою на шахті імені Кузембаєва (виробниче об'єднання «Карагандауголь»).
У вересні 1989 року - серпні 1991-го працював гірничим майстром видобувної дільниці на шахтах «Сокурская» та імені Кузембаєва (ВО «Карагандауголь»).
З вересня 1991 року по квітень 1993-го був консультантом спільного підприємства (СП) «СІТЕК» (м. Москва).
У травні 1993 року - грудні 1994-го обіймав посаду комерційного директора ЗАТ «Русское топливо» (м. Москва).
З січня 1995 року по серпень 1996-го працював на посаді головного експерта ЗАТ «РОЛ» (м. Москва).
У серпні 1996 року - грудні 1997-го був головним консультантом компанії «Мілдер Інтернешнл ЛТД» (м. Москва).
З 1998 року трудився радником президента Міжнародного гірничого конгресу з питань взаємодії з України (на громадських засадах).
Як відомо, донедавна Саламатін був громадянином Росії. А за інформацією джерел "Української правди", він ще й є зятем колишнього першого віце-прем'єра РФ Олега Сосковця.

У квітні 1999 року Україна стала місцем його постійного проживання.



Політичні амбіції. У 2006-2011 роках двічі проходив до Верховної Ради України разом з партією влади. З квітня 2006 року по листопад 2007-го - народний депутат України V скликання від Партії регіонів (№ 88 виборчого списку). З травня 2006 року в складі фракції ПР. У липні 2006-го обраний першим заступником голови парламентського Комітету з питань науки і освіти.
У листопаді 2007 року - лютому 2011-го - народний депутат України VI скликання від Партії регіонів (№ 86 списку). З листопада 2007-го був членом фракції ПР. У грудні 2007-го обраний до парламентського бюджетного Комітету.
У червні 2010-го Указом Президента України Віктора Януковича призначений генеральним директором Державної компанії «Укрспецекспорт».
4 січня 2011-го Президент В. Янукович підписав Указ про призначення на посаду гендиректора Державного концерну «Укроборонпром», створеного постановою Кабінету Міністрів від 29 грудня 2010-го. Услід за цим призначенням у лютому того ж року Д. Саламатін склав мандат народного депутата.
8 лютого 2012-го Указом В. Януковича призначено Міністром оборони України. Д. Саламатін змінив на цій посаді Михайла Єжеля.
Компромат. Політик відомий як активний учасник усіх бійок, що відбувалися в стінах Верховної Ради України. Особливо «прославився» Д. Саламатін після звірячої бійки в парламенті в ході ратифікації Харківських угод, коли в запалі парламентської боротьби він переламав ніс народному депутату Володимиру Карпуку (фракція НУНС). Втім, списувати агресивність члена фракції Партії регіонів Саламатіна на сезонне загострення, мабуть, марно. Адже у серпні 2010-го просто в службовому приміщенні "Укрспецекспорту" Саламатін вдарив стільцем директора "Термохолоду" Юрія Кисельова.А в ході сутички, що спалахнула 17 грудня 2010-го між нардепами опозиційної і правлячої партій, зламав щелепу Михайлу Волинцю (фракція «БЮТ-Батьківщина»).
Родина. Політик одружений. Разом з дружиною Наталією Олегівною (1971 р.н.) - домогосподаркою, виховує трьох синів: Дмитра (1994 р.н.), Олега (1996 р.н.) та Степана (2002 р.н.).
Хобі. Д. Саламатін захоплюється хокеєм.



Тваринний погляд і оскали
У тих бандитів, що рвалися до «зали».
Вони готові навіть вбити,
Аби патрону догодити.

Їх показали на весь світ
Пилинки разом із зубами
Вони здували кулаками.

















..............................................

З України роблять зону,
А правду скажеш, й по закону
Тебе відправлять в буцегарню,
А що ж "гарант", питайте Ганю.
















За упокій поставлені свічки,
В крові роздерті сорочки,
А демократії «останки»,
Москві здадуть на забаганки.

Били по-звірячому жорстоко,
І що їм теє Боже око,
В Кремлі їх бог давно живе.
«Мочить их всех» - це не нове.























Мочили демократів в другу зміну,
А Путін мочить Україну.
Яник мовчить, мовчать і в Раді.
Мєдвєдєв, Путін - дуже раді.

Регіонали, зняли маски,
Коли з Кремлівської підказки,
Їм Севастополь віддавали,
Донецька хунта їх назвали.











Ти патріот - борись за справу

Головний редактор газети «Експрес» Ігор Починок

Чи можете ви, до прикладу, уявити собi таку картину: ось кабiнет Президента України Вiктора Федоровича Януковича, ось перед ним – указ iз назвою: «Закрити незалежну газету «Експрес». Ось вiн солодко потягується, а потiм ставить пiд цим указом свiй розмашистий президентський пiдпис. А знизу дописує зауваження: закрийте, як ту, ще з десяток україномовних газет. Нi, звiсно, вiн такого не зробить нiколи. Бо вiн не самогубець. I власноруч такого не зробить жоден авторитарний керiвник чи диктатор, хоча саме цього всi вони прагнуть. 
 
Чи можете ви, до прикладу, уявити собi таку картину: ось кабiнет Президента України Вiктора Федоровича Януковича, ось перед ним – указ iз назвою: «Закрити незалежну газету «Експрес». Ось вiн солодко потягується, а потiм ставить пiд цим указом свiй розмашистий президентський пiдпис. А знизу дописує зауваження: закрийте, як ту, ще з десяток україномовних газет. Нi, звiсно, вiн такого не зробить нiколи. Бо вiн не самогубець. I власноруч такого не зробить жоден авторитарний керiвник чи диктатор, хоча саме цього всi вони прагнуть. 
Пiсля виходу у свiт газети «Експрес» iз протестною першою сторiнкою опонувати нам вiдразу ж спробувала Партiя регiонiв на мiсцевому рiвнi. Було зрозумiло, що вони до цього готувалися. Публiчно нашi опоненти почали активно переконувати всiх у тому, що у новiй справi проти «Експресу» йдеться лише про якийсь »господарський спiр». Мовляв, при чому тут свобода слова.
Звiсно, це дуже вигiдна позицiя. 
Забираючи в опозицiйного каналу ТВI кiлька мiсяцiв тому ефiрнi частоти, це називали – господарським конфлiктом.
Коли у пiд’їздi власного дому убили незалежного журналiста Полiтковську, це називали – випадковiстю.
Одного з найяскравiших українських дисидентiв В’ячеслава Чорновола втретє засудили за 117 статтею «спроба згвалтування».
Справу Тимошенко i Луценка, яку весь свiт називає полiтичною, наша влада називає – кримiнальною.
Режими нiколи не визнають того, що здiйснюють полiтичнi репресiї. 
Режими нiколи не визнають утискiв свободи слова. Але завжди роблять i те, i те, аби подовжити своє iснування. Бо свобода слова то для них – бiльмо на оцi. Вона заважає їм.
А ось ще приклади – уже з нашої iсторiї.
Дванадцять рокiв тому, щоб закрити «Експрес», використали невинний судовий позов. За маленьку замiтку на кiлька рядкiв присудили штраф, що знищував газету.
Вiсiм рокiв тому ми за квартал мали 26 перевiрок. I щоразу нам виписували непомiрнi штрафи i давали приписи, якi неможливо виконати. Так намагалися зупинити свободу слова й незалежнiсть висловлювань. Так конав режим Кучми.
Три роки тому в нас стрiляли бойовими патронами. У мiлiцiї досi iмiтують розслiдування. Хоча, коли стрiляють у штаби Партiї регiонiв iз звичайнiсiнької рушницi, кримiнальнi справи порушують того ж дня, а вже наступного заарештовують стрiльцiв.
Це була несусвiтня брехня, адже нас навiть нагороджували грамотою як найкращого платника податкiв регiону.
Але вони пiшли на це, i нам довелося докласти дуже великих зусиль, щоб вижити.
Аби зробити мене, редактора газети, згiдливiшим, проти мене розгорнули з участю мiлiцiї i прокуратури брудну кампанiю шельмування – звинувачували i в земельних аферах, i богзна в чому, просвiчували рентгеном, дослiджували по крупинках бiографiю, стежили, пiдслуховували, пiдпалювали.
Зовсiм недавно ще одного редактора нашої медiйної групи, головного редактара газети «Пост Поступ» Юрiя Винничука звинуватили у поширеннi порнографiї. А все тiльки тому, що написав вiрша «Убий пiдараса», який вже став народним.
I я, i ми, журналiсти «Експресу», уже звикли до того, що за право бути собою треба боротися.
У влади нинi чергове загострення. Навряд чи викликане воно авiтамiнозом. На вiдмiну вiд мiльйонiв громадян, вони їдять регулярно i ситно. Їхнiй неспокiй має iнше пояснення: забравши до кишенi майже усе, вони вирiшити забрати у нас ще й право говорити те, що ми про них думаємо. Вони волiли б бачити всю країну безмовною i покiрною. Країною, де живуть закрiпаченi, нiмi люди, з якими вони зможуть безкарно робити усе, що хочуть.
У покiрних легше забрати землю, майно, останнє, що мають. Нiмих та мовчазних легше задушити замовними судами та згноїти у в’язницях.
А такi газети, як «Експрес», як «Пост-Поступ», такi телеканали, як ТВI чи ЗIК, – це, перепрошую, шило в їхнiй дупi.
Їх це дратує. Ми розумiємо.
I вони використовують усi методи. I найбруднiшi, якi називають «господарськими конфлiктами», – також. Втiм, якщо хочете, можете назвати це i господарським спором. Господарським спором, який ви, нечеснi полiтики, спробували використати у своїх iнтересах.
Приводи i ярлики щоразу можуть бути рiзними, а мета у них завжди одна – взяти пiд контроль незалежну газету.
Сьогоднi вони заатакували ту основу, яка дає змогу будь-якiй газетi бути самодостантньою, – її економiку, виробництво, її спроможнiсть заробляти на себе. Газета лише тодi може повноцiнно реалiзовувати принцип свободи слова, коли заробляє сама на себе, коли не стоїть з простягнутою рукою перед полiтиками. «Експрес» – одна з дуже небагатьох газет, яка є самодостатньою i яка нiколи не стояла на колiнах.
Ось через це насправдi вони втрачають спокiй. Вони не можуть купити газету, зробити її кишеньковою, прогнозованою, «своєю». Вони не можуть вплинути на нашу редакцiйну полiтику. 
Ось це їх i дратує. Дуже дратує. 
Тому напередоднi виборiв, на якi вони змушенi йти з пiдiрваним рейтингом, вони вдаються до «методу лома»: кидають до в’язниць полiтикiв з опозицiї та пробують знищити неугоднi газети.
Я наведу ще три конкретнi приклади з життя газети за останнi чотири мiсяцi – приклади, якi пояснять, чому вони так нервуються.
Люди народного депутата-регiонала Писарчука, вiдповiдального за виборчу кампанiю в регiонi, намагались схилити газету до розмiщення матерiалiв, вигiдних цiй партiї напередоднi виборiв. Вони пропонували нам грошi. Багато грошей. Я їм вiдмовив.
Ми завжди без грошей пiдтримували того ж Писарчука, коли вiн був в опозицiї, коли йому було важко. Сьогоднi вiн уособлює партiю влади, нехай вчиться жити за законом, як цього вимагають у всiх нас.
Потiм ми вiдмовилися умiстити серiю статей, якi мали переконати людей, що продаж величезного захiдноукраїнського енергогенеруючого пiдприємства мiльярдеровi Ахметову – це дуже вигiдна операцiя для держави i регiону. I знову нам пропонували грошi. Дуже великi грошi. Ми вiдмовилися. Бо йшлося про матерiали, якi мали ввести людей в оману.
Потiм нам запропонували «спiвпрацювати» з новою командою представника Президента. Так би мовити, на взаємовигiдних засадах. Якби ми погодились, не було б нi справи, нi проблем. Ми – вiдмовилися.
Чи є сенс у цьому випадку докладно аналiзувати скандальне судове рiшення, яке завдає удару найбiльшому у свiтi пiдприємству з випуску газет та журналiв українською мовою, найтиражнiшiй газетi країни? З нашого погляду, у цьому немає нiякого сенсу. Незалежнi юристи, аудитори зi свiтовим iм’ям, якi аналiзували правовi нюанси цiєї справи, дали чiткий висновок: позицiя «Експресу» – бездоганна, судове рiшення – незаконне. Чи, iншими словами, замовне.
Це судове рiшення – просто частина технологiї, реалiзованої грубо, поспiхом. Вони так поспiшали, що не дали нам можливостi навiть взяти участь у процесi, захистити себе. Вони просто надiслали нам вирок поштою.
Звiсно, ми не наївнi люди. Ми розумiємо, що навiть участь у процесi, де рiшення написане ще до його початку, як, наприклад, у справi Тимошенко чи Луценка, нiчого не змiнило б. Але ми принаймнi мали б можливiсть покласти у справу свої докази, дати свiдчення, висловити свою позицiю.
Нас позбавили навiть цього права.
Вочевидь, ми їх дуже вже розсердили своєю непоступливiстю. Адже вони звикли за грошi купувати все – журналiстiв у тому числi. А тут така невдача.
Ось тому ми написали на своїй першiй сторiнцi простi слова: вимагаємо справедливого суду! Бо вважаємо, що доля судового рiшення не повинна вирiшуватися у кабiнетi чиновника, представника Президента – там, де журналiстам ставлять ультиматум.
Газету не можна бачити тiльки в одному форматi – як макулатуру з похвалами чиновникам. Вибачте, у нас iнше розумiння журналiстської працi.
І наостанок. Не здивуюсь, якщо колись пiдтвердиться, що напередоднi нового року, вiдразу пiсля скандального судового рiшення проти «Експресу» Президентовi України мiг хтось iз його однопартiйцiв усно чи телефоном доповiсти: «Ми нарештi задушили цей «Експрес», Вiкторе Федоровичу. I ще парочку газет. Але не волнуйтесь, все чисто. Там не буде нiякої полiтики».
Це, помилка, Вiкторе Федоровичу. 
Правда в тому, що вашi друзi кинули виклик. Але цього разу не тiльки нам, журналiстам. Це виклик кожнiй людинi, яка поважає себе, яка має свою думку.

Ми повиннi їх перемогти. I ми це зробимо. Бо це вже справа не лише газети, журналiстiв. Це справа – кожного з нас.


Джерело


Ночами  «Гаранту»
Про  бунт  надійшла
Із  спецслужби  «малява».























Мішками  скупляє
Населення  ЗБРОЮ
Хто  знайде  призвідців
Дам  Зірку  Героя».























Шукають   «мєнти»

СБУшники  в  шоці.
Був  замах  з  вінком
У  минулому  році.

Народу  давно 
Влада  БАНДИ  немила!
Терпець  увірветься

8 лют. 2012 р.

Депутат Забзалюк розповів, як отримав $450 тисяч за вихід з "Батьківщини"

8 лютого 2012, УП

Депутат Роман Забзалюк розповів у середу, що вийшов з "Батьківщини" у рамках експерименту для того, щоб довести - більшість скуповує опозиціонерів.

Для цього Забзалюк нібито вступив у переговори з керівником групи "Реформи заради майбутнього" Ігорем Рибаковим і записав усі розмови з ним на диктофон.

За словами Забзалюка, він отримав від Рибакова $450 тисяч доларів, а після цього було оголошено про його перехід до цієї групи.

У середу Забзалюк також попросився до фракції БЮТ-Батьківщина назад, і фракція проголосувала за це рішення.

Гроші, отримані від Рибакова, депутат пообіцяв перерахувати у партійну касу "Батьківщини".
Дивіться ВІДЕО з прес-конференції Забзалюка:


Шановні журналісти, шановна громадськість України!
З наближенням до виборчої парламентської кампанії, Янукович та його найближче оточення, на тлі найщиріших (в лапках) запевнень представників західного світу про нібито його прагнення до демократичних принципів; нібито розпочатих заходів, спрямованих на відновлення в країні свободи слова та реставрації умов для вільного розвитку малого і середнього бізнесу; нібито відсутності в Україні політичних переслідувань та репресій; нібито найщирішого бажання провести в Україні прозорі і чесні вибори; розкручуванням чергової передвиборчої ідеологічної байки "про покращення життя, на цей раз вже точно, але завтра, як тільки оберете правильний для нього парламент", фактично ж режим розпочинає чергову хвилю брутальних провокацій проти опозиції та її лідерів, зокрема Юлії Тимошенко, Юрія Луценка, Олександра Турчинова і водночас підготовку до фальсифікацій на виборах до Парламенту, а при можливості взагалі змістити їх на 2015 рік.
Власне кажучи, цілком зрозуміло, що кримінальна олігархія буде намагатись у будь який спосіб зберегти себе у владі, і не тільки зберегти, але і спробувати добудувати злочинну кримінальну антинародну диктатуру. Адже це, на їх думку, єдиний варіант щоб уникнути справедливої відповідальності за нещадне пограбування країни, приниження і зубожіння громадян, перетворення населення, образно кажучи, у кріпацький придаток до цитаделі бандитського світу "Межигір’я".
І доказом сказаного є та інформація яку ми, команда партії "Батьківщина", отримали в результаті проведеного депутатського розслідування, у тому числі, особисто мною як члена Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією.
Ви задаєтесь питанням, чому я зараз виступаю від імені БЮТ - Батьківщина? По суті, у цих неповних два місяці я формально числився в так званій групі "Реформи заради майбутнього". Однак фактично, ніколи і не виходив з лав нашої команди партії Батьківщини та її фракції.
Більше того, тепер уже за зрозумілих для вас певних обставин, я як ніколи пишаюсь тим, що є невід’ємною частинкою потужної команди патріотів, по справжньому відданих ідеї демократичної та незалежної України на чолі з героїчним національним лідером Юлією Тимошенко.
Річ у тому, що нещодавно керівництву партії Батьківщина стало достовірно відомо про підготовку діючим режимом до фальсифікацій на виборах та чергових спроб дискредитації і паралізації нашої політичної сили, яка є безперечним цементуючим стрижнем усіх демократичних і опозиційних сил країни.
Йшлося не тільки про продовження спроб щодо фізичного, психологічного та політичного нищення Юлії Тимошенко, Юрія Луценка, інших політичних в’язнів, але і про злочинну доктрину кримінальної кліки по спробі розколу в партії і фракції "БЮТ-Батьківщина", ламання і висмикування її членів за рахунок залякувань, шантажів, підкупів.
Тому керівництво партії і фракції прийняло рішення упередити такі провокації, унеможливити, наскільки це можливо, ці корупційні злочини, а найголовніше, пролити світло на плани та на мотиви утворення так званої тушкової метастази у Верховній Раді.
Це відповідальне завдання було доручено мені. Власне кажучи, в моїх партійних обов’язках як голови ЦКРК партії "Батьківщини" передбачено перейматись у тому числі питаннями, спрямованими на недопущення розколів у партії і таке інше. Я важко переживав за своїх побратимів, соратників, прихильників – як вони сприймуть таку подію, але важливість та актуальність такої операції – очевидна.
Тому у першу чергу хочу подякувати тим моїм соратникам і журналістам, які знали або здогадувались про мету мого так званого "переходу", та вибачитись перед тими, яким ми не могли за відомих обставин розкрити справжню мету акції.
А водночас, хочу відразу спростувати ті маніпуляції та дезінформації, що миттєво були вкинуті та розкручені через ЗМІ представниками групи зрад про нібито небажання моїх соратників допомогти з лікуванням.
Я особисто вдячний Турчинову, Кожем'якіну, Кириленку, Дубілю, Триндюку, Пашинському та іншим моїм соратникам, які надали посильну допомогу, що дало мені можливість поправити здоров’я для подальшої боротьби. Хочу вас запевнити, що жодного відношення до цих питань "група тушок" апріорі не має.
Втім, повертаючись до теми брифінгу, зазначу, що на, нашу думку, ми досягли поставленої перед собою мети. Що маю на увазі.
Перше. Цілковито зрозуміло, що головний удар реакційних антиконституційних сил спрямований проти партії Батьківщина та її фракції у Верховній Раді України. Чинний режим чітко усвідомлює, що в результаті запровадження своєї стратегічної реформи "Кримінальна окупація та пограбування" громадяни країни не тільки в своїй переважній більшості не віддадуть свої голоси на виборах синьо-білому бренду яничар, але і перед реальною загрозою втрати своїх соціальних прав і незалежності держави будуть консолідуватись, у першу чергу, навколо Юлії Тимошенко та її партії.
Помста олігархів та їх прагнення ізолювати Юлію Тимошенко від народу України не дають бажаних для диктатури результатів. Величезна кількість її послідовників, незважаючи ні на що, продовжують нести прапор боротьби за свободу та демократію. В країні стрімко визрівають процеси патріотично-визвольної боротьби, а в авангарді - наша політична сила.
Відтак перша і найнебезпечніша мішень для диктатури - це партія Батьківщина. І це фактажно підтверджено.
Крім, того зверніть увагу, як по-єзуїтські цинічно керівництво групи "продажних тушок" за вказівкою свого господаря на Банковій підганяє провокаційні топ-новини. Наприклад, мій вихід "де-юре" вони умисно підганяли під день винесення чергового протизаконного вироку проти Юлії Тимошенко, враженим кірєєвською проказою Київським апеляційним судом. На цей же день вони планували проведення відрежисованого з’їзду УСДП під головуванням пані Королевської.
Друге. В арсеналі антиконституційної та антиукраїнської зброї режиму поки ще знаходяться не тільки верхівка підконтрольних силових структур, прокуратури, судів, але й інтриги, брехня, шантаж та підкуп.
Зокрема, для цього під їхнім повним контролем утворена в окупованій режимом Верховній Раді так звана група "тушок", яка зорієнтована на роботу проти нардепів, що стоять на українських та демократичних, а відтак твердих опозиційних позиціях.
… Фрагмент запису розмови:…...
Р. – Он два месяца ничего не получал.
З. – Кто, Задырко? Задырко получает или нет?
Р. – Задырко получает двадцатку. Но он два месяца ничего не получал. Он не голосовал по моей команде. Послушай, на х..й, я ему в руки ничего не даю, зае..ал, что ты, бл..дь.
З. – Все, все, что ты начинаешь?
Р. – Ему приносят пацаны, дают.
З. – …….
Р. – Он пришел ко мне, я его (Задырко) спрашиваю, как ты голосовал на двух пленарных неделях, за восемь дней. И сколько ты раз голосовал по моей команде? Он (Задырко) говорит - два раза. Вот за два раза я ему две тысячи давал, а остальное - пошел на х..й.
Январь. Как ты (Задырко) справился? То есть, здесь сдельщина. Не сработал - вот почему остальное получите так: если уе..ал, выставляем претензии, если карточку забрал, не голосует или курвой стал. А если сразу деньги дашь, все … потратишь только время зря.
Так пойми, к тебе тоже самое….. Ты (Забзалюку) извини меня, к тебе тоже с такими самыми правами. Получаешь вот так (двадцатку), и поехали. По февралю я свои обязательства выполню, то, что мы взяли на себя. Не переживай.


Як саме діють найманці режиму, що в народі справедливо отримали назву "продажні тушки"? За зраду виборців та продаж своєї совісті пропонуються шалені гроші. Натомість на чинному етапі йдеться про суми в розмірі 500 тисяч доларів одразу, потім щомісячно зарплатня по 20 - 25 тисяч доларів, плюс додаткові надбавки за активну брехню проти Батьківщини та опозицію.
На завершення гарантується бонус за мерзотну службу господарю - ще по 500 тисяч доларів на тушку.
…Відповідний фрагмент запису розмови: …..
Р. – Первое – финансовый вопрос. Мы решаем. Так скажу. Есть два момента. Первое – получаешь только разово, небольшой аванс. Второе – получаешь разово, хорошо разово и потом каждый месяц. Уверен в том, что карточкой голосовать – это твоя работа, можно подстраховаться …
З. – Можно мне сказать? Начало разговора – это где-то 500 тысяч?
Р. – Да! Да! Начало разговора – 500 тысяч, а там все, чтобы четко все остальное … Это раз. И второе – если мы договоримся, то мне на Западной Украине как воздух нужны кандидаты. То есть мне сам Президент Украины…
З. – В ОВК или депутаты?
Р. – Да кандидаты в депутаты. Там будут БЮТ и Яцика давить.
З. – Януков… этот Яценюк.
Р. – Да. Яценюк. Мы сегодня … и Президент лично меня на встрече попросил: "Дай мне больше, максимально…". Я, допустим, дал Деньковича по Львову, не проверив…Ну ты понял – не пройдет…
З. – Не пройдет…
Р. – Он далекий… Нам любые кандидаты нужны. Любые … Главное, чтобы они были с нами. Те, которые … имеют рейтинг на Западной Украине. По х..ю откуда они там …бютовские... не бютовские…. Главное, чтобы у меня были эти рабы (!?).
Мажоритарку отдадим под них. Всю власть, которая есть: область, губернатор, главы администраций, СБУ, прокуратура – все будет под него. Весь админресурс. Так жестко, что они оху..ют. Но нужно, чтобы процентов хотябы на 50 он сам начинал. 50 мы дадим админресурсом, а 50 – должен быть он. Не какой-то Вася Иванов, который не непроходной.


А тепер порахуйте кількість тільки тушок і запитайте себе, звідки такі кошти. Здогадатись не важко. Ланцюг так чи інакше приводить до кишені простих громадян, платників податків. Адже олігархи у нас економні, свої "чесно вкрадені" просто так не віддають.
Водночас стає очевидним, що за всіма інсинуаціями про виходи та переходи нібито за політичних чи особистих переконань, стоїть одна проста банальна річ: гроші, жадоба, безсовісність та продажність.
Тому навіть якщо зараз ще серед нардепів - опозиціонерів "раптом" з’явиться так званий "шукач правди в іншому таборі", або який буде намагатись вилити на Батьківщину круто зварений бруд, знайте!: цей бруд зістряпаний за рецептом режиму, та ще й підігрітий на вкрадених грошах у громадян.
Третє. Режим, безперечно, готує різноманітні варіанти фальсифікацій виборів. Як безпосередньо в день голосування, з використанням адмінресурсу та підконтрольних йому членів ОВК і ДВК, так і після виборів, спробувавши сформувати у Верховній Раді, всупереч волевиявленню виборців, нову-стару так звану пропрезидентську більшість.
Звісно, за рахунок заздалегідь підкуплених кандидатів у депутати по всьому політичному спектру. Більше того, вождь Режиму кримінальної олігархії та його найближче оточення у своєму прагненні залишитись будь-якою ціною при владі ладен віддати на поталу навіть своє дітище – Партію регіонів. Так би мовити: "сповна використали - пора міняти на іншу личину".
Знаєте, ми так чи інакше спілкуємось між собою у Верховній Раді, і заради об’єктивності хочу відмітити, що певна частина навіть серед регіоналів усвідомлюють, до якої катастрофи веде Янукович країну і, зокрема, їх команду.
Серед них є люди грамотні, які готові до політичної конкуренції, але не до нищення своєї держави та населення, що, власне кажучи, зараз і відбувається. Тому, думаю, що там відбуваються не прості процеси, про які добре освічений головний режисер диктатури.
Відтак і виношуються у Межигір’ї такі різноманітні сценарії на кшталт тих, що ви зараз чуєте з "откровений" особи, "чомусь вкрай схожої" по голосу на пана Рибакова.
…Фрагмент запису розмови:……..
Р. - Да! Но он не идет к нам, не просится. Ну пошел на х..й! И он проиграет. Этот пацуха будет независимым … Так пусть этот лучше к Рыбакову и Президент будет с Рыбаковым (имитирует губами крепкий поцелуй) и мы будем чики-пики, чем … Понимаешь смысл? Вот такой подход, бл..дь. Дашь пять – пять, десять – десять. Если … Такая ситуация. Третий вариант. Девяносто пять процентов – проходные. Я делаю замеры. Бл..дь. Ну рейтинг – пиз..ец. Ну там, занимается молоком, доярками … Не знаю … Рейтинговый бизнес … То я готов что-то дать ему, лавэ, помочь на выборах. То есть, если я вижу, что это беспроигрышно. Потому что, когда второе место, ты рискуешь деньгами, а я рискую властью, потому что я перед ней держал слово. Потому что потом голову отрубят мне. Понимаешь смысл. А когда у него первое место, тогда все решаем. Все. Я готов зарабатывать лавэ. Чтоб он на выборах там бигборды, выступил, подарки, гречка … Но у него же есть рейтинг, нажитый годами, бл..дь… То есть смысл понятен, да? Мне цель этого всего – команда, которую я создам. Пятнадцать, десять, пять. Группа может быть официальной и неофициальной. Запомни. Вот задача моя. А я буду только за Президента. Но в оппозиции я не буду точно.
З. – А зачем тогда члены ОВК? Члены ДВК – я понимаю. А зачем члены ОВК?
Р. – Все нужны. Члены ДВК – хорошо, а …Это просьба ихняя. От Партии регионов. Они платят деньги и ты, Рома, работаешь, а я отвечаю за вас. Все. Меня самое главное интересует вариант номер два – нардепы, и вариант номер три – нардепы.


І не дивно, чому пану Рибакову відведені такі просторі апартаменти у Верховній Раді (до речі, які готувались у свій час для Януковича), і чому в адміністрації наданий йому обокремлений кабінет - звісно безіменний. Я так розумію, що на даному етапі для них є головними завданнями: сформувати окружні та дільничні виборчі комісії з виключно підконтрольних та слухняних наймитів; латентна підтримка кандидатів у депутати у вигляді підставних "опозиціонерів"; підготувати сприятливі умови для подальшого повального підкупу депутатів уже нової каденції;
…..Фрагмент запису розмови:…..
Р. – Тут хороши два варианта. Первый вариант – это переход и все остальное, второй вариант есть, если он проходной. Значит…
З. – В первую очередь – это приоритет Западным областям? Так я понял?
Р. – Да! Да! Да! И вот из этого списка я готов со всеми разговаривать. Нас ничего не волнует…, кроме членов участковых и членов окружной комиссии. За три месяца, ну за четыре месяца, хоть за пять. Я тебе говорю … За каждого моего человека дают гривну, за каждого в окружную комиссию даем другую…
З. – Ну как гривну?
Р. – Я шучу … К примеру говорю. Разрабатываем ставки и они под свою квоту заводят своих людей, которых я дам …
З. – По всей Украине, что-ли?
Р. – Где ты сделаешь. Чем больше, тем больше заработаете. Бл..дь, йоб-те, деньги будут хорошие.
З. – Я думал только на Западной…
Р. – Где сделаешь… То есть, мне надо от Блока Юлии Тимошенко получить максимально членов комиссий моих. Я дам тебе людей, которых надо заводить. На, вставь в эту область этих людей… Ты их вставил – получил бабло, а они … головы областных организаций скажут Турчинову: это наши люди.

І от тут розуміємо, що розпочалась погоня за списками кандидатів у депутати, кандидатів до складу ОВК і ДВК. Хто і як буде намагатись підкупити цих людей?
Поряд із залякуванням, режим буде безпосередньо або через підставних новоявлених демагогів роздавати гроші, гречку і таке інше, обіцяючи чергову нірвану. Тому як ніколи зараз актуальні слова Юлії Тимошенко: "Беріть, якщо ця клика бандитів пропонує, але голосуйте, як підказує вам розум та серце, адже ці гроші вкрадені режимом у кожного з вас, у кожної української родини".
Стосовно ж грошей, які надав мені пан Рибаков, очевидно, як прямий спонсорський внесок у посилення боротьби з чинним режимом, то можу його і вас запевнити, що вони неодмінно будуть направлені на роз’яснювальну, агітаційну, пропагандистську роботу серед мешканців однієї з областей на півдні України, підготовку опозиційних сил регіону до участі у виборчій боротьбі та недопущення фальсифікацій результаті цих виборів.
Четверте. Зарозуміло, що в результаті певних корупційних діянь в Раді режимом утворена так звана група "Реформи заради зрад", яка явно вмотивовано за гроші брала участь у голосуванні за цілу низку антиконституційних рішень, у тому числі щодо фактичної передачі усіх владних повноважень президенту.
…..Фрагмент запису розмови:……
Р. – Так у вас уровень серьезный. Я вчера был … и Сергей подходит ко мне (шепотом – Левочкин): "Молодцы, молодцы, поздравляем". "Скоро – говорю – будет двадцать пять и коммунистов на х..й …
З. – Так ты действительно с ним общаешься или ты …, чтобы нас успокоить.
Р. – Вообще-то я никому об этом не говорю. То есть это не я. Я никому об этом не говорю. Это сами … доходит информация: то Ефремов рассказал, что я был там. Этим я даже не … Это мое личное. Это не … Это не должно никого касаться. То есть я работаю для того, чтобы шла политика. И мы работаем на Президента. Меня все остальное не волнует. Вчера три часа был комитет экономический, шел..

Відтак, такі рішення неможливо сприймати як такі, що відповідають законодавчій площині і, за великим рахунком таку спаплюжену Верховну Раду необхідно негайно розпускати та проводити дострокові вибори.
Разом з тим ми усвідомлюємо, що в умовах, коли Генеральна прокуратура та суди перетворені режимом на кишенькові бутафорні декорації, що діють виключно за принципом "чего изволите, хозяин", очікувати від них належної реакції не доводиться.
Тому чинна інформація буде мною в обов’язковому порядку додана до тих чисельних справ, які, переконаний, принципово буде вивчати утворена демократичною більшістю у новому складі Верховної Ради України загальнонаціональна державна комісія з розслідування злочинів чинного режиму, спрямованих на підрив незалежності та національної безпеки України.
Впевнений, що народ України спроможний відстояти свої демократичні свободи і не дасть спаплюжити результати загального волевиявлення на виборах до Верховної Ради України. Важливо, що ми вже зараз знаємо, які плани виношує злочинний режим і як їм протистояти.
Поінформований – значить, озброєний. А наша зброя - це єдність, це політична пильність, рішучість та свідома громадянська позиція. Наша зброя - це унеможливлення фальсифікації на виборах, адже кожен бюлетень виборця - це так само удар по цьому режиму. Разом ми зможемо у конституційний спосіб усунути від влади цю ненажерливу кримінальну клику, що узурпувала владу в країні та збагачується виключно за рахунок пограбування бюджету, а відтак за рахунок зубожіння громадян України.
Завершуючи, хотів би наголосити. Небезпека, яка виходить від чинного режиму, очевидна. Не менш небезпечним є прагнення цієї кримінальної кліки привити населенню страх, відчуття безвихідності, зневіру у політиків та псевдомораль, що ніби все у цьому світі продається та купується.
Це далеко не так! Адже купка пихатих та пикатих нуворишів бояться та тремтять від того, що поступово, але незворотньо народ повертає собі віру у свої сили і на конкретних прикладах повертає собі розуміння того, що не всі політики продажні і далеко не все у цьому житті продається.
Знаю, що нашу команду на чолі з Юлією Тимошенко та Олександром Турчиновим не зламати. Вірю і знаю, що разом ми переможемо. Слава Україні!

5 лют. 2012 р.

Ex.ua - цензура чи боротьба з піратством?

1 лютого, 2012  Сергій Пішковцій «Український тиждень»


26 січня український інтернет сколихнула важлива новина: правоохоронці закрили популярний файлообмінний сервіс Ex.ua. Озвучена версія закриття від МВС виглядає дуже непереконливо

Як повідомили у МВС, портал було закрито в ході розслідування кримінальної справи, яку ініціювали кілька міжнародних компаній, в тому числі Microsoft i Adobe. За словами міліції, саме через нелегальне поширення програмного забезпечення останніх двох і прикрили файлообмінник. В якості доказу нам показали оперативне відео з вилучення серверів, яких було «близько сотні» на «600 терабайтів».

Цікаво, що минуло всього кілька годин, як нарешті з’явилися перші коментарі від адміністрації Ex.ua, зокрема, керівника сайту Юрія Піскового. Він не лише не підтвердив факт вилучення серверів, а й взагалі сказав, що Ex.ua не мав офісу в Україні. Окрім того, якщо вірити Пісковому, ще з минулого року Ex.ua мав підписані угоди з Microsoft та Adobe.

Дивно, але чомусь слова Піскового викликають більше довіри, ніж заяви міліції. Адже саме вони найкраще лягають у логічну схему: минулого року Ex.ua кілька разів поспіль заявляв, що готується до переходу на платний режим і всіляко співпрацює з правовласниками, тобто йде цивілізованим шляхом і хоче позбутися звання «піратський сайт», яке він отримав завдяки різноманітним антирейтингам від асоціацій правовласників США.

Тому ефемерна кримінальна справа за позовом Microsoft i Adobeнасправді може бути лише ширмою для людей, які вирішили прикрити відомий сайт. Популярність Ex.uaбула вражаючою: сайт обслуговував близько 20% всього внутрішньоукраїнського інтернет-трафіку, і, без сумніву, приносив власникам непогані прибутки від реклами.

То що це було – звичайне рейдерство успішного інтернет-бізнесу, боротьба з піратством чи щось інше? Варто сказати ще про один цікавий факт: після Нового року, коли користувачі Ex.ua почали масово викладати на сайт пародію від каналу ТВі на президента Януковича, адміністрація порталу заборонила це робити. Можливо, саме тоді сайт і привернув увагу правоохоронців.

Якими б не були справжні причини закриття Ex.ua – влада припустилася ще однієї помилки і знову програла боротьбу за свій імідж – щонайменше в інтернеті.

Гнів та безмежне обурення – саме такі емоції вирували вчора ввечері у соціальних мережах та на новинарних сайтах. Одні користувачі щиро жалкували за улюбленим сервісом, інші бідкалися, що втратили важливі робочі чи приватні файли, які там зберігали, проте значно більше людей висловлювали неприхований гнів у сторону влади, яка, на їх думку, взялася за цензуру інтернету.

Всього за кілька годин новостворена група у соціальній мережі Вконтакте «Свободу Ex.ua» зібрала більше 6 тисяч учасників, які стали публікувати гнівні і сатиричні картинки та статуси про вищих посадових осіб України. «Хліба  й видовищ» - йшлося у відомому гаслі часів Римської імперії, і влада України лишила народ без другого.

Якщо раніше сотні тисяч українців вільно завантажували фільми та музику з Ex.ua, проводячи своє дозвілля, то тепер вони обурені таким «свавіллям» влади. І ніхто з них не буде цікавитись, через що ресурс було закрито насправді, і чому піратство – це погано, бо на заміну Ex.ua прийдуть десятки інших сайтів – або новостворених, або вже існуючих. Благо, торрент-трекери закрити дещо важче, ніж файлообмінники.

Так склалось, що українські користувачі розглядають інтернет саме як неосяжне джерело безкоштовного контенту. Люди будуть звинувачувати у такій «цензурі» інтернет-простору саме владу, і антипрезидентські гасла – це лише не єдина прикрість, яку може отримати ця влада.

Сайт СБУ теж "впав". Проблеми з відкриттям адреси sbu.gov.ua почалися після 21 години.
Близько 22.40 сайт СБУ після чергової спроби загрузився.
Нагадаємо, сьогодні ввечері почали з перебоями працювати сайти Кабміну та Верховної ради. Також проблеми в роботі були помічені у сайту Партії регіонів.
Крім того, з самого ранку з перебоями працював сайт президента.
Вчора проблеми в роботі виникли у сайту МВС. Це сталося після того, як 31 січня був закритий сервіс зберігання інформації Ex.ua.
У міліції не виключають порушення кримінальної справи, якщо підтвердиться, що атаку на сайти держорганів влади влаштували хакери.


Джерело

EX.ua не порушував закон - експерт з авторського права

03.02.12, Голос.Ua

"Поняття файлообміну в нашій країні жодним чином не структуровано, не описано. Воно існує де-факто, але де-юре воно не мае під собою ніяких норм. Зараз у кожного школяра в мобільному телефоні купа файлів, якими вони обмінюються, так вони порушують закон чи ні?", - директор "Всеукраїнської ліги авторів" Микола Сосновський на прес-конференції в ГолосUA. 

 



06.02.2012 FINANCE.UA

На сервері МВС зберігаються піратські версії Windows і MS Office


На FTP-сервері Міністерства внутрішніх справ України зберігаються піратські версії Windows і MS Office. Про це повідомив користувач inoname на сайті "Хабрахабр".
Користувач надав скріншоти файлової системи сервера, згідно з якими там зберігалися встановлювальні образи багатьох програм.
Серед них - піратські версії ПЗ компанії Microsoft - Windows і Office.

Заходим на 91.227.69.2/Install/ і скачуєм. Там і піратська Windows з ключем і MS Office, та ще багато іншого:



inetnum: 91.227.69.0 — 91.227.69.255
netname: MVS-NET
descr: Ministry of Internal Affairs of Ukraine
country: UA
org: ORG-MoIA2-RIPE
admin-c: MRA75-RIPE
tech-c: MRA75-RIPE
status: ASSIGNED PI
mnt-by: RIPE-NCC-END-MNT
mnt-lower: RIPE-NCC-END-MNT
mnt-by: MNT-MVS
mnt-routes: MNT-MVS
mnt-domains: MNT-MVS
source: RIPE # Filtered

organisation: ORG-MoIA2-RIPE
org-name: Ministry of Internal Affairs of Ukraine
org-type: OTHER
address: 10 Bohomoltsa str.,
address: Kyiv 01024, Ukraine
phone:             +380 44 2561439      
fax-no: +380 44 2561697
admin-c: MRA75-RIPE
tech-c: MRA75-RIPE
e-mail:
e-mail:
source: RIPE # Filtered
mnt-by: MNT-MVS
mnt-ref: MNT-MVS

Ющенко теж боїться люстрації

Антон Борковський, газета ZІК

Колишній шеф архівів СБУ Володимир В’ятрович розповів про вплив компромату спецслужб на українську політику, про втрачений шанс проведення люстрації та про те, як підставляють Януковича.

– Не боявся, коли заступав на посаду, що тебе підставлять і змусять відповідати за якогось підлеглого?
– Було таке… Це був мій перший досвід роботи не лише в Службі безпеки, а й узагалі на державній службі. Я в СБУ йшов не на військову службу, а лише за контрактом – як держслужбовець. Хоча ця посада справді генеральська. Але завжди усвідомлював, що один із методів дискредитації – скомпрометувати людину, яка володіє важливою інформацією, щоби відтак викликати недовіру до цієї інформації.
– Які це були спроби?
– Наприклад, у Севастополі, коли відкривали зал Відкритого електронного архіву, на стенді хтось розмістив фотографії часів американської депресії, підписавши, що це – Голодомор. Світлини на стенди потрапили не випадково, адже буквально за пару годин після відкриття інформація про «фальсифікацію» з’явилась у російському Інтернеті, а той стенд уже гордо іменувався «виставкою СБУ про Голодомор».
– За що тебе оголосили персоною нон-ґрата в Росії?
– Сам не знаю. Певно, за зроблену роботу. Зрештою, немає певної формальної процедури, бо офіційно таких списків не існує. Але самі російські політики заявляли про низку небажаних осіб, серед них називали і моє прізвище.
– Не було попереджень, що проти тебе готують якусь провокацію?
– Не було. Я свідомо їздив усіма регіонами. З виставкою «УПА. Історія нескорених» був і в Харкові, й у Донецьку, і в Криму. Там чимало молоді, якій це справді потрібно.
– Зброї не носиш?
– Не ношу і не носив. Сповідую ненасильницькі принципи боротьби. Будь-яку тоталітарну владу можна побороти лише ненасильством.
– Що лишилося з архівів КДБ у віданні СБУ?
– Ніхто ніколи не знав, скільки ж було тих архівів. Єдине, що можемо сказати точно, – найбільше знищували документи кінця 1980-х – початку 1990-х. Парадоксально, але що ближче до нашого часу, то менше матеріалів. У Німеччині націонал-демократи захопили архіви Штазі, тож у КДБ припускали, що подібне можливе і в Україні. Матеріали з найбільш загрожених західних областей почали перевозити до Києва, а потім у 1990 році було видано особливо таємний наказ № 00150 про ліквідацію документів. Співробітники нищили передусім інформацію про себе і своїх агентів, починаючи з 1970-х.
– Затирали сліди злочинів?
– Так. Але, крім цього, архіви масово вивозили безпосередньо до Росії. І, можливо, найцікавіші документи осіли саме там.
– Можна говорити про вивезений компромат?
– Безперечно. Компромат, який став зручним політичним інструментом. Зрештою, Микола Голушко, який був останнім керівником КДБ України, потім став шефом російських спецслужб. І це, гадаю, не випадковість.
– Не стикався з тим, аби цей компромат впливав на прийняття політичних рішень у вищих ешелонах української влади?
– Можна лише припускати, що інформацію про боротьбу з дисидентами, стукацтво чи підставляння когось таки використовували. На Заході, у Польщі чи Прибалтиці люстрація була можлива не лише завдяки збереженню документів, а й тому, що було чітке розуміння злочинності комуністичного режиму. І того, хто співпрацював із комуністичною владою, автоматично вважали колаборантом. В Україні цього нема. У 1990-х роках з’явилася інформація про співпрацю з КДБ теперішнього спікера Володимира Литвина. Він це визнав, але це не завадило йому обиратися до парламенту. Українці досі не розуміють, що таке КДБ, що таке співпраця з ним. Немає одностайного розуміння і засудження.
– Є сліди, аби щось вказувало на конкретних політиків?
– Візьмімо того самого Литвина. Політик не надто сміливий – натомість впевнено проводив ратифікацію Харківських домовленостей…
– Чому Ющенко не провів люстрації та чи були шанси її здійснити?
– Помаранчева влада теж боялася люстрації. Наприклад, у 2005 році тодішній міністр юстиції Роман Зварич виступав категорично проти цього. Говорити про те, що команда Ющенка була готова здійснити люстрацію, не можна. Якби вона хотіла, то провела б її. Завадити міг хіба брак документів.
– Янукович здогадується про можливі «війни компроматів» чи його інформаційно «закільцювали»?
– Не знаю, чи Янукович хоче про це знати... Уявлення про нього як політика, який прагне все контролювати і має тверду руку (на кшталт Путіна), є байкою. Як на мене, він занадто лінивий для цього. Йому достатньо бути президентом. Тому Януковича так легко підставляють – певно, і українські, й російські спецслужби. Варто згадати справу німецького експерта Ніко Ланґе, якого затримували в аеропорту. Зараз Януковича протиставляють Європі. Він, певно, й не відчуває, що з ним витворяють.
– Гадаєш, ФСБ використовує назбираний кадебістами компромат для відвертого шантажу?
– Використовує. Але багато людей, які активно співпрацювали з КДБ, сходять із політичного олімпу. Крім того, більшістю нинішніх політичних діячів у 1970-1980-ті цікавилося МВС, а не КДБ. На той час це були кримінальні злочинці, котрі не мали нічого спільного з політикою, – «мєлкіє жуліки», і КДБ вони просто не цікавили. У цьому аспекті сучасні еліти України навряд чи підконтрольні ФСБ.
– Чи КДБ підбирало, вирощувало і згодом вело кадри з прицілом на те, що згодом вони займуть впливові посаді?
– Гадаю, це певна демонізація ролі КДБ. Скажімо, французька дослідниця Елен Блан написала книжку «Родом із КДБ». Суть її версії в тому, що саме кадебісти розвалили Совєтський Союз, аби усунути комуністичну партію й потім повернутися до влади в особі Путіна. Документи, які аналізував я, демонструють, що і КДБ, і компартія були абсолютно розгублені й неадекватно оцінювали ситуацію. Вони до початку 1990-х сприймали демократичну опозицію як «інспірацію західних розвідок» і всі зусилля скеровували на «викриття зв’язків із буржуазним Заходом». Створили віртуальну реальність, самі в неї повірили – тому й програли.
– У якісь реальні інституції це не оформлене?
– І не могло бути оформлене. Я не вірю, що КДБ як організація пережив 1991 рік і продовжує свою діяльність. У ті часи співробітники були перейняті власним виживанням і можливістю захоплення якихось фінансових активів. Хоча вони контактують між собою і мають корпоративні інтереси. Путін постійно натякав – мовляв, «контора діє», контролюючи суспільство. Але події в Росії кінця 2011 року показали, що цього контролю немає. Щоправда, влада використовує цей міф використовує.
– Дисиденти та люди, наближені до цих кіл, полюбляють вживати слова «фальшивки КДБ» – документи, спеціально підготовлені для дискредитації діячів опозиції. Було таке?
– Вочевидь, було. Але таке можна перевірити за умови відкритості архівів спецслужб. Важливо аналізувати не лише сам документ, а і його походження, зіставляючи з іншими матеріалами.
– Не було погроз чи недвозначних натяків з боку нинішніх спецслужб, аби не казав зайвого?
– Безпосередньо ні. Але те, що сталося із Русланом Забілим (директором Національного музею «Тюрма на Лонцького», котрого годинами «маринували» слідчі СБУ. – ZІК), було адресовано й мені. Враховуючи те, що з ним багато говорили безпосередньо і про мене, я чітко розумію – справа, у якій Забілий проходить свідком, може мати і звинуваченого. Не відкидаю ймовірності того, що звинуваченим буду я. Але я не робив нічого незаконного і готовий відповідати за свої дії. Водночас СБУ до відкритих звинувачень не готове. Певно, Забілого намагалися «по-тихому» залякати, аби використовувати у боротьбі проти інших істориків. Хоча могли влаштувати і «показушну» акцію.
– Залякати і завербувати?
– Можливо. Але коли все вийшло на публічний рівень, то СБУ почало «плутатись у показах». Коментарі, які вони робили у тій справі, були скандально тупими і демонстрували, що розуміння, чим є державна таємниця і звідки вона могла взятися в історичних документах, у них немає.
– Чи просунулася справа з віднайденням поховання Романа Шухевича?
– В українських архівах інформації немає – вона є в Москві. На рівні керівництва СБУ ми зверталися до керівництва ФСБ, але отримали відписку, що таких відомостей нема. Наприкінці 2004 року тодішній керівник СБУ Смешко оприлюднив інформацію, що тіло Романа Шухевича було спалено на березі Збруча. Це абсолютна фікція і мильна бульбашка – просте бажання тодішнього керівника СБУ сподобатися Ющенкові, показавши свій патріотизм. Хоча зараз на тому місці чимало представників національно-демократичних сил проводять мітинги та фестивалі.


Джерело

4 лют. 2012 р.

Переяславська РАДА: трагедія і... фарс

© "День", Щоденна всеукраїнська газета

«...Ой Богдане!
Нерозумний сину!
Подивись тепер на матір,
На свою Вкраїну...»

Т.Г. ШЕВЧЕНКО «Розрита могила», 1843 рік 

 
18 січня, в день 358-ї річниці Переяславської ради, голова провладної фракції КПУ в парламенті Петро Симоненко виголосив геополітичну промову: суть якої — назад до Росії! У рамках науково-практичної конференції «Переяславська рада 1654: уроки історії та сучасність» «головний комуніст» України сказав, що «перед Україною сьогодні є два шляхи. Перший нав’язується їй об’єднаними зусиллями внутрішньої і зовнішньої реакції. Під прикриттям брехливого гасла про «європейську інтеграцію» він веде в глухий кут. Другим шляхом пішли наші предки в 1654 році на Переяславській раді. Тоді перед країною відкрилися двері до соціально-економічного і духовного прогресу». Події ж Жовтневої революції 1917 року Петро Симоненко вважає «першою в історії українців можливістю створити власну національну державу».
Але позиція Петра Симоненка навряд чи когось здивувала. Натомість вкотре впало в очі інше. Авторитетне українське інформаційне агентство УНІАН та веб-ресурс «Українська правда» (заснований Георгієм Гонгадзе) «повісили» на своїх сайтах рекламний банер згаданої конференції, який, коли клікнути на нього, переносить користувача до тексту доповіді Симоненка на сайті КПУ. Отже, по суті, це — реклама комуністів і їх світогляду. В країні, яка вийшла з «епохи комунізму» ледь живою. Чи не настав час нам усім нарешті визначитися? Або принаймні почати розмову про те, чи всяка реклама, чи всякі гроші можуть бути прийняті?
Екологія ЗМІ. Погляди. Позиція. Теми лише для журналістських самітів?
Давайте не боятися, не ображаючись, почати цю розмову.
Це не спроба вщипнути колег, а намагання нарешті поговорити про принципове. 
Хоча, звісно, у середовищі українських медійників трапляються вчинки, які свідчать про зрілість. Зокрема, днями, після того, як проти журналістів та блогерів Донецька, що боролися за права споживачів, влаштовуючи рейди супермаркетами, порушили цивільні та карну справи за позовом торговельної мережі супермаркетів «Амстор», редактор сайта «ОстроВ» Сергій Гармаш заявив, що надалі не розміщуватиме на своєму ресурсі реклами цієї компанії. Так, це позиція. Але на оцінку глибших речей колеги поки що не йдуть. А шкода. Бо, якщо говорити про прогнозовану оцінку комуністами Переяславської ради — непересічного для України історчного явища, яке — і це очевидно! — фонує на сьогодення, то саме в цьому питанні українській журналістиці варто було би бути принциповою. Це була б солідарність вже зовсім іншого гатунку.
Ми вирішили запитати істориків — експертів «Дня», як вони оцінюють версію Петра Симоненка щодо доленосних подій у Переяславі. Звісно, до такої теми потрібен особливий підхід. І автор «Дня» Кирило ГАЛУШКО його запропонував...


ПРЕМ’ЄРА РУБРИКИ: «КЛІНІКА ДОКТОРА ГАЛУШКИ»
Переяславська рада і комуністи: очима історичного психоневролога
   Кирило ГАЛУШКО
Оце знову ми гучними словами відзначили річницю Переяславської ради. Найбільш значущих тез ми, звісно, чекали від ЦК Комуністичної партії. І воно не забарилося, як зазвичай, узявши на себе підвищені зобов’язання без гарантії виконання. Висловився Петро Симоненко.
Я розумію, що все, про що я говоритиму, скоріш за все, зрозуміють лише ті люди, які старші за 40. І це мене не засмучує. Не тому, що наша молодь дурна: просто вона після 1991 року була позбавлена знання тих викладених нижче речей про правдивий «соціалізм», які я надто добре знаю. Добре, що мені не довелося тут згадати «п’ять ознак імперіалізму» за Леніним. Пам’ятаю дослівно зі школи.
Я щиро не знаю, мені сумувати чи втішатися з приводу очевидного історичного і теоретичного невігластва Петра Симоненка в царині історичного матеріалізму та марксистського бачення історичного процесу, не кажучи конкретно про Переяславську раду. Лінивими в інтелектуальному плані стали наші комуністи. Вони лише відпрацьовують «політичною риторикою» старий, дуже старий популістський номер з низкою шаманських заклинань. Адже сам вождь Ленін та його наступник Сталін, наприклад, могли б дати набагато ѓрунтовнішу оцінку соціально-політичних реалій і доби Переяславської ради, і пізніше. Вони дійсно читали Маркса і Енгельса, чого, мабуть, уже не вимагається від сучасних комуністів і, зокрема, від їхніх «провідних теоретиків». Але мені буде простіше пройтися по пунктах фундаментальних тез Петра Симоненка (соромлюся їх назвати «січневими» порівняно з «квітневими» Ілліча).
«Первое. В середине ХVII века народ Украины, подвергавшийся беспощадному национальному, социальному и религиозному гнету со стороны Польши, оказался на геополитическом перепутье. В такой обстановке на Переяславской раде он сделал недвусмысленный и однозначный выбор. Причем не только относительно вхождения Украины в состав Российского государства, но и в пользу сохранения ею своей восточнославянской идентичности, корни которой уходят в глубокое прошлое — в эпоху Киевской Руси.
Результаты этого исторического выбора в течение веков служили и служат интересам Украины и ее народа. Как же можно не считаться с этим. Поэтому предпринимаемые властями Украины попытки навязать стране иной, западный, вектор развития являются антинародными, антинациональными».
Гадаю, побічне знайомство ватажка комуністів із працею Фрідріха Енгельса «Материалы к «Анти-Дюрингу» (Соч., Т. 20, С. 6, 29-76) допомогло б йому з’ясувати, що причиною соціального гніту в першій половині XVII століття на українських землях був розвиток товарного господарства, спричинений економічними процесами в Західній Європі, а не «гніт з боку Польщі». Устрій Речі Посполитої був цілком прийнятним і для Богдана Хмельницького, який, попри хронічну зміну зовнішніх союзників, перебував у постійному діалозі, передусім з Варшавою. Ситуативна симпатія до Московської держави минула дуже швидко, і чомусь товариш Симоненко ніяк не пояснює наступного «однозначного вибору» — вже котрого за рахунком — Хмельницького на користь Швеції та Трансильванії: адже Хмельницький після Переяславської ради ще жив три роки і чимось займався. Зазначимо, що Московську державу в цьому контексті поки не варто на той період називати «Росією» (це вже після 1721 р.). Спудеї Могилянки, вітаючи 1648 р. вступ гетьмана до «матері городів руських», виголошували про Україну-Русь: «Із Богданом Росія на ноги встала», — гадки не маючи, що слово «Росія» («Русь» у православній грецькій риториці) має якийсь стосунок до Москви.
Що ж до думки «народу», який не брав жодної участі в процесі прийняття і реалізації рішень Переяславської ради, то раджу звернутися до будь-якого радянського підручника з історії для середніх шкіл. Увесь наступний час після 1654 року аж до 1917-го український народ боровся проти соціальної експлуатації. Хіба не так? Розвиваючи логіку тов. Симоненка, доречно пригадати з «Історії України. Короткий курс» (1940), що українці в Росії після 1654 р. зазнавали «колоніального, соціального і національного гніту» (звісно, до 1917 р.). То що ж, наш «вождь» забув партійну оцінку та позицію? Адже промисловий капіталізм, який пригнічував пролетаріат і село, настав уже за російських, а не польських часів. Як народ до цього поставився? «С чувством глубокого удовлетворения»? Чи це був — якщо продовжити логіку «вождя» — «гніт з боку Росії»?
«Второе. Многовековой исторический опыт однозначно свидетельствует о том, что все без исключения попытки отказаться от сделанного в Переяславе выбора и развернуть Украину на Запад, кем и когда бы те не предпринимались, всегда приводили к одному и тому же трагическому результату: ставили нашу страну на грань национальной катастрофы. Они неизменно порождали не только угрозу, но и порабощения Украины иностранцами, запускали механизмы хозяйственного развала и культурной деградации.
Так было в период «руины», окрасившей кровью наших соотечественников почти всю вторую половину ХVII века. Так было в годы гражданской войны, когда Центральная Рада, а затем петлюровцы призвали в Украину чужеземцев: сначала немецкие и австро-венгерские войска, потом англо-французских интервентов и, наконец, польских завоевателей. Так было, когда гитлеровские полчища вторглись на наши земли. И остановить пагубное действие этих разрушительных механизмов удавалось только после того, как наша страна возвращалась к истокам своей самобытности и прочно воссоединялась с восточнославянским миром, прежде всего с братским народом России.
Отсюда вывод: и в современных условиях только быстрая и максимально полновесная интеграция в восточном направлении способна спасти Украину от прогрессирующего социально-экономического краха и гарантировать реальный суверенитет нашего народа. Именно поэтому Коммунистическая партия так остро ставит вопрос о вхождении нашего Отечества в Евразийский союз. Мы исходим из того, что в составе данного объединения Украина станет не объектом, а полноправным и сильным субъектом международной интеграции, получающим от нее реальные выгоды».
Друга теза тов. Симоненка навіть лякає: «поголовное физическое истребление» від польських рук. Якби він знав (читаючи класиків марксизму) суть тодішньої експлуатації людини людиною, то розумів би, що експлуататорам за доби фізичної праці вкрай потрібні експлуатовані. Тому питання «физического истребления» ми, радше, мали б віднести до доби «социалистического строительства», коли наш народ насправді зазнав наймасштабніших фізичних втрат у воєнний, а тим більше в мирний час. У чому відомими ентузіастами були його однопартійці, порівняно зі «здобутками» яких нацизм виглядає лише ще одним реалізатором планів «социалистического строительства»? Тому апеляції до зупинення «гитлеровских полчищ» виглядають дивно, порівняно із внеском ВКП (б) у постачання всім корисним «фашистського звіра» та спільною участю з останнім у розв’язанні Другої світової. За яку розплачувався, звісно, лише «ощасливлений» народ. Тож усі питання, які так «гостро» на сьогодення ставить Комуністична партія, виглядають як уявні волання Адольфа Гітлера: «А моя «геополітична альтернатива» була кращою!» Хай комуністи умиють ручки від крові народної, а потім пропонують свої «альтернативи». Усі їхні «альтернативи» мільйонами лежать без трун, закопані та непоховані в нашій землі.
«Третье. Как и в середине ХVII века, исторический спор о цивилизационном выборе Украины имеет в настоящий момент не только геополитическое, но и отчетливо выраженное классовое содержание. Интересы трудящихся в этом вопросе так же диаметрально расходятся с интересами крупного капитала, как они прежде расходились с интересами феодалов.
МАЛЮНОК АНАТОЛIЯ КАЗАНСЬКОГО / З АРХIВУ «Дня»
Факты свидетельствуют о том, что решения, принятые на Переяславской раде, были поддержаны подавляющим большинством нашего народа. Однако восточнославянское единство противоречило интересам целого ряда украинских феодальных группировок. И они делали все возможное для того, чтобы не дать ему упрочиться.
Не желая расставиться с привилегиями, которые давала им принадлежность к польской шляхте, одни из этих группировок постоянно вступали в сговоры с Варшавой, пряча собственный коллаборационизм за ширмой «европейского выбора». Вторые рассчитывали подняться по политической лестнице под опекой католического Рима, предавая в его пользу православную веру. Третьи наводили на украинские земли турецких завоевателей, ища подачек от сверхдержавы ХVII века — Османской империи.
Да и правящая феодальная верхушка Украины в целом в то время постоянно колебалась в своих геополитических предпочтениях, фактически выставляя на аукцион интересы страны в угоду своим классовым интересам. Это закономерно порождало ее конфликты с собственным народом. Столь беспринципная «многовекторность» привела к страшному кровопролитию и социально-экономическому упадку, длившимся на протяжении нескольких десятилетий.
Аналогичная картина наблюдается и сегодня, на рубеже двух тысячелетий. Все без исключения социальные, профессиональные, региональные и возрастные слои трудящихся Украины объективно заинтересованы в формировании добровольного равноправного союза братских восточнославянских народов. Это обусловлено тем, что создание такого союза обеспечит подъем отечественной экономики и предотвратит угрозу окончательного превращения нашей страны в объект неоколониальной эксплуатации Западом. А значит, будет способствовать росту жизненного уровня населения, культурному и духовному развитию многонационального народа Украины.
Однако в Украине существуют многочисленные олигархические группировки, источники прибылей которых — импорт и распродажа национальных богатств за кордон — таковы, что они напрямую заинтересованы в превращении нашей Родины в экономически отсталую и политически зависимую окраину западного мира. А добиться этого невозможно без разрушения восточнославянского братства. Поэтому они целенаправленно, не брезгуя никакими средствами, действуют в данном направлении, стремясь сделать процесс «разворота на Запад» необратимым.
Более того, в рядах украинской буржуазной верхушки, вне зависимости от того, какими цветами раскрашены знамена формирующих ее политических сил, нет сегодня сколько-нибудь последовательных сторонников единства восточнославянского мира. И это легко объяснимо: банковские вклады олигархов размещены на Западе, а стабильность их господства над страной в решающей степени зависит от благосклонности и поддержки современной сверхдержавы — Соединенных Штатов Америки.
Ведь не случайно известный ястреб-антикоммунист Збигнев Бжезинский в своей недавней статье откровенно признал: независимость Украины держится на поддержке США.
А холуйскими исполнителями интересов отечественного и иностранного капитала сегодня, как и в прошлом, являются украинские буржуазные националисты, рядящиеся в патриотов. Им не удалось разрушить братский союз восточных славян ни в 1917 — 1920 гг. ни в 1941 — 1945 гг., но они это сделали в 1991 году.
Итоги унизительного двадцатилетнего пресмыкательства украинских буржуазных «элит» и их националистических прислужников перед Западом без преувеличения можно назвать плачевными. Откровенная сдача национальных интересов ради сомнительного счастья попасть в Европейский Союз на правах приживалки плюс раболепное выполнение безапелляционных «рекомендаций», спущенных из Вашингтона и Брюсселя, привели к вполне прогнозируемым последствиям. Украина стремительно превращается в полуколонию, сырьевой придаток государств «золотого миллиарда» и рынок сбыта залежалых западных товаров. Более того, создаются вполне реальные предпосылки для физического вымирания нашего народа.
Из этого следует, что полномасштабная реализация геополитического выбора, сделанного народом Украины в 1654 году и многократно подтвержденного им после этого, возможна только в том случае, если трудящиеся резко активизируют борьбу за политическую власть и социальное освобождение.
В двух словах резюмирую сказанное.
Перед Украиной сегодня два пути. Первый навязывается ей объединенными усилиями внутренней и внешней реакции. Под прикрытием лживого лозунга о «европейской интеграции» он ведет в тупик.
Вторым путем пошли наши предки в 1654 году на Переяславской раде. Тогда перед страной открыты двери к социально-экономическому и духовному прогрессу.
Этот выбор подтвердил и закрепил Великий Октябрь позволивший трудовому народу Украины впервые в истории создать свое национальное государство и воссоединить все этнические земли нашего народа.
Обязанность каждого патриота — сделать все возможное для того, чтобы Украина в ХХІ веке шла именно такой дорогой.
А для этого нужно проявить волю к борьбе за будущее Отечества. И первым делом необходимо организовать постоянно нарастающее политическое давление на власть, чтобы заставить ее согласиться на вхождение Украины в ЕАС и Таможенный союз.
И важно всегда помнить о глубочайшем, непреходящем смысле ленинского завета: «Только при едином действии пролетариев великорусских и украинских свободная Украина возможна. Без такого единства о ней не может быть и речи».
Только так мы сумеем показать, что достойны своих славных предков».
Щодо «третьої тези» тов. Симоненка, то вона є суто популістською «для своїх — кому треба прочитати», як месидж Кремлю: «тільки ми вас любимо по-справжньому». Адже всі класики марксизму проти: російський капіталізм не може бути кращим, аніж будь-який інший. Адже насправді йдеться про «класові інтереси трудящих». Східнослов’янський капіталіст-експлуататор — чим він кращий за іншого? Сто з гаком років тому всі справжні марксисти були перелякані «казусом Мільєрана», коли французький соціаліст увійшов до складу уряду експлуататорів. Що, власне, і є метою КПУ — увійти до уряду експлуататорів та взяти максимально посильну участь в експлуатації співгромадян.
Проте, на відміну від справжніх підприємців-«капіталістів», нинішні комуністи навіть не керують реальним виробництвом і не знають, як воно відбувається. І не знають його, як пролетарі-робітники. Вони запозичили від класиків єдину річ, а саме сутність безкласової паразитичної експлуатації: взяти участь у перерозподілі виробленого іншими без жодних трудових зусиль. Навіть робити нічого не треба — лише брехати і базікати такі речі, за які авторам їхньої ідеології було б відверто соромно. Тому я просто не додаватиму до тієї «третої тези», що українським комуністам незнайомі насправді будь-які сучасні уявлення про «неоколоніалізм» — хоч його непогано розписали і за СРСР ще в 1970-х роках. Щоб бути сучасним комуністом, нічого не треба знати. Це — партія для гомункулів. Отже, ліниві соціальні паразити, записуйтеся в лави партії! Тому теза про «холуйських исполнителей» для тов. Симоненка залишиться банальним плюванням у дзеркало.
І тому лише пара слів про останню цитату — оскільки саме з класиків: «И важно всегда помнить о глубочайшем, непреходящем смысле ленинского завета: «только при едином действии пролетариев великорусских и украинских свободная Украина возможна. Без такого единства о ней не может быть и речи«» Це мабуть єдине, що виніс вождь українських комуністів з партійної історії і доктрини. З огляду на іншу його комуністичну ерудицію — мабуть, прочитав із гасел на станції метро «Театральна», коли вона була ще «Ленінською» (там викладені всі десять заповідей лінивого українського комуніста). Хоча навряд. Бо вони (справжні комуністи, як Симоненко) вже тоді не їздили в метро — правда, земляче? І тому я просто закінчу тим, що скажу: тоді Ленін просто помилився. Таке з ним траплялося. У жанрі «набрехати» він був справжнім комуністом, але, на відміну від Симоненка, хоч щось читав і щось знав. А його нинішні українські послідовники, лише як папуги, повторюють три-чотири ритуальні безглузді фрази, навіть не розуміючи, що вони означають. Мабуть, їхня робота і зарплата цього не вимагають. Просто включай «брехунець».
Усе це — зі щирою повагою до Маркса та Енгельса. Добре, що не бачать і не чують.

Джерело

Спільний російсько-український посібник означає: Україна — це Росія 
Переяславська рада 1654 року. Це лише одна з історичних подій, що має абсолютно різні оцінки і тлумачення. Будемо шукати компроміс, чи приймемо безальтернативну точку зору Кремля?