Націоналізм – явище європейське

Кабачій Роман, «Український тиждень»    

Австрійський історик Андреас Каппелер про вигоди дослідження української та російської минувшини збоку

Андреас Каппелер є одним із тих науковців, хто до популяризації історії України у світі доклався чи не найбільше. Лекції з української історії він почав читати далекого 1984-го, а вже через десять років написав «Малу історію України». Нині Каппелер у чудовій формі: окрім власних історичних пошуків, реалізує також багатоособовий кількарічний проект з вивчення Галичини у рідному Віденському університеті.

У. Т.: Українці й росіяни у своїй історії були і близькими, і далекими водночас. На вашу думку, що лежало в основі нерозуміння, несприйняття обох народів?

– Одна з важливих проблем – це те, що українці сторіччями проживали в різних державах. Зокрема, до XVII століття – під литовсько-польською короною, ці роки вони провели під західним впливом: гуманізму, ренесансу, реформації, нехай не безпосередньо, а через Польщу. Інша різниця полягає в асиметричності: росіяни були так званим державницьким народом (хоч так говорити й неправильно, оскільки не народ панував, а його еліта: цар, генеральний секретар).

У. Т.: Те спільне, що було, – релігія. Чим обернулася ця спільність для України з політичного погляду?

– Для українців і росіян тривалий час релігійним ворогом були поляки: козаки боролися з поляками, Тарас Шевченко оспівав цю боротьбу в «Гайдамаках», а росіяни навіть запровадили свято – звільнення Москви від поляків як День народної єдності. Фактично свято перемоги православ’я над католицтвом. На землях Річпосполитої православ’я було незалежним від Москви і лише пізніше підпало під владу московських патріархів, а відповідно й Російської імперії (цим закладено ще одну асиметричність), що й до сьогодні має політичний відтінок.

У. Т.: У ХІХ столітті вістря антиукраїнських репресій Російської імперії було парадоксальним чином спрямоване проти польськості. Чому поляки, навіть на українських землях, продовжували бути для царизму небезпечнішими, ніж самі українці?

– Це очевидно: хто організував та очолив антиімперські повстання 1831 і 1864 років? Поляки були єдиним народом в імперії, який відкрито заявляв: ми хочемо повернення своєї держави, незважаючи на те що на колишніх східних землях Річпосполитої більшість становили українці та білоруси. Тож саме поляки були головним противником імперії. Царська політика оцінювала все, що відбувалося на західних околицях імперії, як польську чи єзуїтську інтригу. Усе, що український рух вимислював і реалізував, в очах Петербурга було видумане поляками.

Оскільки царська Росія не вважала українців окремішним народом і їхній відхід від великоросів був немислимий (без малоросів не уявлялися росіяни у тодішньому значенні), ця проблема вважалася не зовнішньою, а внутрішньою. Емський указ та інші жорсткі заходи спрямовувалися проти сфери вжитку української мови.

У. Т.: В українському національному русі було чимало людей неукраїнського походження, передусім поляків і росіян. Такий показник є радше правилом чи винятком для народів із подібною історичною долею?

– Бути свідомим членом нації не означає бути таким по крові, головне – бути ним за переконаннями. Як Володимир Антонович, котрий якось сказав: «Я вже не поляк, я з цієї днини українець». І він не був одиноким у такому рішенні: найчастіше такі казуси відбувалися з народами, які майже не мали еліти. Очолювати національні рухи селяни не могли. Хоча можна пригадати, що в цьому випадку частина тієї польської еліти походила з полонізованої української, тож сенс у певній реетнізації можна вловити.

Я тепер займаюся чудовим істориком України Олександрою Єфименко. Росіянка за походженням, вона чимало прожила на Півночі, там познайомилася з майбутнім чоловіком Петром. Коли переїхала з ним до України, стала першим істориком, який написав історію України в Російській імперії. Тоді можна було мати і дві національності.

У. Т.: Як ви ставитеся до прагнень вийняти з кожної національної історії чужорідні впливи? Це якось не по-європейськи...

– Усі національні рухи розпочалися у Західній та Центральній Європі – не в Україні чи Росії. Це європейський винахід, що згодом поширився із Заходу на Схід. У своїй «Малій історії України» я намагався одним із перших на Заході написати не історію українського народу, а історію людей, які в різні часи жили на території України. Скрізь народи жили впереміш одні з одним.

У. Т.: Так звані історичні народи розглядають свою історію з погляду своєї державності. У результаті саме такого підходу в цьому дискурсі немає місця для бездержавних у минулому народів, які за основу беруть етнічні принципи: де говорять нашою мовою – там наша територія.

– Бездержавні народи не могли чинити інакше, ніж як зосередитися на етнічному підході. Він, своєю чергою, породжував етнічний націоналізм, що зберігся донині, але разом із ним посилюється державницька національна самосвідомість. Сучасна нація має інтегрувати і робітників, і селян, що відбулося уже в ХХ столітті. Щодо української історії, то переломити концепції Грушевського намагався В’ячеслав Липинський, який уже сто років тому прагнув відійти від етнічних засад до державницьких.

У. Т.: Сучасний націоналізм Росії – «русский» чи «российский»?

– Не тільки ви маєте нову державу, росіяни також живуть у новій державі. Не тільки українці є молодою нацією, а й росіяни також. У Росії не було нації у модерному значенні – при владі перебували царський, потім радянський уряд і все! Хоч і були намагання витворити російську націю, селяни дуже туго піддавалися змінам. В українців цей процес відбувався швидше, бо вони не мали імперської надбудови. Останнім часом імперські амбіції російського керівництва гальмують створення російської політичної нації.

У. Т.: У Москві досить часто використовують термін «русский мир», який нерідко заміняють, незважаючи на певні протиріччя, на «славяно-православное единство» чи взагалі «Отечество». Як ваші російські колеги розцінюють таке жонглювання?

– У середовищі російської інтелігенції чисельність тих, хто не згоден із безоглядним використанням таких понять, на мою думку, зменшилася – 15 років тому їх було більше. Переважна частина сучасної інтелігенції акцептує неоімперську риторику. Спрацьовує комплекс переваги, зумовлений асиметричністю розвитку обох народів.

Є градація, за якою росіяни визначають «ближні» й «дальні» народи. Перше коло вузьке – це етнічні росіяни. Друге коло – східні слов’яни українці та білоруси, може, ще Казахстан, де проживають чимало росіян. Третє – «браття по православ’ю», до якого потрапляють також молдавани і грузини. Останнє коло, що вже не належить до «Русского мира», – естонці, киргизи, азербайджанці. У цій градації православ’я відіграє провідну роль.

У. Т.: Хто чи що може змінити маніпулятивне сприйняття історії?

– Найважливіше те, що і Кремль, і російське суспільство визнають факт існування незалежної української держави, народу, мови. Однією з причин того, що я почав займатися українською історією, було те, що я також для себе відкрив існування українців. На Заході було ще гірше, ніж у свідомості росіян: у нас ніхто нічого не знав про Україну. Повторювали, як мантру: там живуть росіяни, без самостійної мови тощо. Моя «Мала історія України» була першою, яку написав неукраїнець, вона мала на меті вивести Україну та її історію з тіні Росії та призначалася західному читачеві. Я спершу займався історією Росії, а останні 20 років присвятив й історії України, чим незадоволені мої російські колеги, вважаючи це зрадою, – може, я «мазепинець»?

Біографічна нота

Андреас Каппелер

1943 р. – народився у Швейцарії, м. Віртентур

1962–1969 рр. – закінчив Цюрихський та Віденський університети

1970 р. – стажувався у Москві та Ленінграді

1979 р. – захистився в Цюрихському університеті

1982–1998 рр. – професор Кельнського університету (Німеччина)

1994 р. – перше, німецькомовне видання «Малої історії України»

1996 р. – обраний іноземним членом Інституту історії України НАНУ

1996–2000 рр. – консультант з історії Східної Європи Німецького наукового товариства

1998 р. – очолив Інститут досліджень Східної Європи Віденського університету

2001 р. – обраний членом Австрійської академії наук

2003 р. – вийшла книжка «Довгий шлях до нації»

2006 р. – в Україні книжку «Росія як поліетнічна імперія: Виникнення. Історія. Розпад» оголошено Книжкою року в номінації «Минувшина»

2007 р. – «Мала історії України» перевидана  українською

Джерело

Від двомовності до двонародності

Галушко Кирило, Кандидат історичних наук, доцент
«Український тиждень» (№ 39 (152) 24.09.2010)

 Малоросійський закон про мови від регіоналів підриває легітимність України як держави

Тиждень уже присвятив чимало уваги новому мовному законопроекту. За правом і практикою ми можемо пошукати й деякі висновки з того, які причини мала в інших місцях «офіційна дво/багатомовність», якими були її історичні підстави. Адже регулювання мовних питань у Європі та решті світу не стоїть на тому, що є якийсь обов’язковий світовий стандарт. Наявні практики спираються на певну логіку передовсім історичного та безпекового характеру.

Історична легітимність таких країн, як Канада, Бельгія, Швейцарія, та сама Фінляндія, ґрунтується на згоді, конвенції місцевих історично закорінених етнічних спільнот щодо спільних інтересів у реалізації певного державного проекту. Ці спільноти мають між собою більш-менш чіткі межі, й офіційна багатомовність виглядає зовсім не так, як передбачає український новотвір: на теренах, де живуть валлони, діє французька, де фламандці – фламандська, де франкоканадці – французька, де англоканадці – англійська. У Канаді немає третьої мови (польської, української, німецької), бо решта меншин живуть там відносно недавно й розпорошені. Двомовність підтримує дві окремі мови в місцях їхнього історичного вжитку, і вони не переплескуються так, щоб в Антверпені офіційно діяла валлонська, а більшість населення розмовляла фламандською, маючи її за «регіональну мову». Кожному народу – своя мова. Виняток – столиця Брюссель. Доки буде згода валлонів та фламандців щодо необхідності спільної держави Бельгії, вона зберігатиме таку двомовність як гарантію «вільної спілки». Якщо раптом розхочеться – розійшлися по окремих державах. Не визнає Оттава мовних прав франкоканадців – на референдум і геть із тієї Канади у вільний Квебек. Але так відбувається тому, що обидві спільноти є окремими народами, які споконвіку живуть на цих землях.

В Україні ж регіональна мовна специфіка зумовлена зовсім іншими чинниками. Незалежна Україна виникла як втілення державотворчого процесу корінного народу – українського – на його історичних етнічних землях із більшістю українського населення, процесу, підтриманого етнічними меншинами (у 1991 році за незалежність проголосувало 55% росіян). Тобто ми не маємо жодних підстав говорити про «два народи – співзасновники України», що було б історико-правовим підґрунтям можливої офіційної двомовності («офіційна мова» та «державна» в європейському правовому полі – це синоніми). Тим більше що Україна – це навіть не федерація з якимось етнічними підставами, як-от Росія. З історико-правового погляду це дає підстави лише для ситуації однієї державної мови та належних гарантій мовних прав меншин. Що й міститься у чинному законі про мови, Конституції країни та відповідному тлумаченні останньої Конституційним Судом. І все перераховане цілком відповідає європейським правовим нормам, що вже не раз засвідчували ті самі європейські експерти, комісії та інші установи.

Інший суто історичний (але дуже актуальний) чинник – деформований стан поширення і вжитку української мови в результаті століть мовної дискримінації, а масштаб русифікації є наслідком не автохтонності чи потуги російських анклавів, а міграцій попереднього століття. Це потребує певних компенсаційних і стимулювальних заходів щодо української мови, які були місією держави та не виконані нею й на 50% – ані в сенсі компенсацій, ані в сенсі розуміння нацменшинами своїх реальних мовних прав та обов’язків. Будь-які опитування громадської думки Інституту соціології НАНУ засвідчать, що більшість населення України незалежно від національності позитивно ставиться до відродження та розвитку української мови. І всіх інших. Але коли питання політизується, воно втрачає для загалу бачення внутрішньої логіки – і оцінки причин ситуації, і послідовності її врегулювання. Залишаються лише маніпуляції без якогось логічного підґрунтя. Єдине, що я тут бачу з історико-правового погляду, – це те, що без жодних підстав принаймні половина території України виводиться за межі дії процесу творення суверенної Української держави, коли де-юре констатується, що українські громадяни різних регіонів вже мають суттєві сумніви у легітимності підстав її існування, закладених у 1991 році.

Створюється «другий народ», який уже не буде зацікавлений у тому, щоб відповісти на просте запитання: а що конкретно робить Україну Україною. Мова? Історія? Культура? Згода? Навколо чого? Тоді чому тут «Україна», а не, приміром, «Малоросія»? Якщо громадянин цього не знає, він уже перестає бути громадянином цієї держави. Країна починає хитатися не в бюджеті чи фінансуванні війська, а в головах і душах. А хто цим скористається, не мені оповідати.

Джерело

Що робити? Програма «Три О»: Оздоровлюйся! Організовуйся! Озброюйся!

 © Ігор Каганець

---

«Добре управління залежить не стільки від законів, стільки від особистих якостей правлячих. Механізм управління завжди підпорядковується волі тих, хто керує цим механізмом. Отже, найважливіший елемент управління – це метод добору лідерів» (Френк Герберт).
 

1. Чим глибша хвороба, тим радикальніші методи її подолання. Буває, що достатньо ухвалити новий закон, а буває, що треба змінювати владу. В Україні навіть це не допоможе, оскільки зіпсуття проникло у всі пори суспільного організму – масову свідомість, науку, політику, економіку, побут, мораль. Існуюча система є смертельно хворою і реанімації не підлягає. Єдиний вихід – змінювати всю систему.

2. Перед тим, як перероблювати старий будинок, треба побудувати новий. Для того, щоб змінити систему, треба створити їй альтернативу. Нація повинна нормально функціонувати навіть тоді, коли стара система остаточно завалиться.

3. Творення досконалішої системи вимагає досконалішого світогляду, вищої організації і передових технологій. Їхніми носіями є людина, що звільнилася від пут старої системи. Отже, головна умова формування нової української держави – це формування нової української людини. Якщо не зміниться людина, то яку б систему не створювали – все одно буде виходити різновид концтабору, в якому пануватимуть ідіотизм, брехня, беззаконня, корупція, економічне визискування, шахрайство, паразитизм.

Отже, загальна стратегія перетворень виглядає так: нова людина → організація нових людей → нова держава. Практична реалізація цієї стратегії зводиться до трьох «О»:

1. Оздоровлюйся: почни з себе – позбався рабських звичок (алкоголь, тютюн, телевізор, хвороби, пігулки, нездорова їжа, гіподинамія), опануй здоровий спосіб життя, стань вільним і самодостатнім.

2. Організовуйся: шукай таких, як ти, і об’єднуй їх навколо себе, започатковуй власні проекти і долучайся до проектів своїх однодумців. Головний чинник організації – формування альтернативного інформаційного простору і налагодження якісних телекомунікацій (інтернет, телефон, скайп, електронна пошта, смс, веб-форуми, соціальні мережі).

3. Озброюйся: опановуй комп’ютери, програми, технології, бази даних, методики самовдосконалення, технічні засоби, бойові мистецтва, вогнепальну зброю – все, що робить тебе сильнішим. «Продай одежу й купи меч!» – це євангельська рекомендація; сучасне доповнення до неї «Продай телевізор і купи комп’ютер!» Сьогодні можна придбати недорогий комп’ютер, поставити на нього ОС Лінукс з безкоштовними програмами – і стати вільним від «зомбоящика» та всієї цієї одурманюючої пропаганди. Маєш можливість – придбай комп’ютер для своїх ближніх і допоможи його опанувати.

Після виборів-2010 багато українців шукають, до кого б приєднатися, щоб подолати політичну кризу. Проте більшість відомих діячів «учорашні», а більшість нових – невідомі. Тому не поспішай до когось приєднуватися, а твори своє – те, що любиш і розумієш. Хай розквітають тисячі квітів!

Не страшно, якщо окремі проекти будуть конкурувати один з одним. Головне, щоб це була правильна конкуренція, тобто така, в якій перемога досягається посиленням себе, а не послабленням суперника.

Здорова змагальність допоможе виявити найкращих і найсильніших, які потім і об’єднають навколо себе всіх інших. Тоді отримаємо не аморфний натовп, керований кількома «зірками», а структуроване і активне суспільство, де кожен п’ятий – лідер.

Джерело 

“Аль-Джазіра” зняла фільм про рабську працю на шахтах Донбасу

Як насправді живе трудовий народ України!

 

Поки всі українські тележурналісти, редактори та оператори були задіяні у зйомках різноманітних "Танців з зірками" та Шустєрлівів, відома арабська телекомпанія "Аль-Джазіра" зняла серію документальних фільмів про країни з найбільш нелюдськими умовами праці в 21-му столітті. Поряд з  Індонезією, Нігерією і Пакистаном до цього списку потрапив і український Донбас.

Фільм називається "Working Man's Death" (Смерть робочого, дивитись тут). У фільмі детально показана робота підпільних шахтарів, весь процес вуглевидобутку в саморобній шахті - так званій копанці, а також домашній побут українських гірників.

Дуже чесний фільм. Подивіться обов'язково! І подумайте...бо від кожного з нас залежить, щоб така модель "економіки по-донецьки" незабаром не розповсюдилася по всій Україні.


Джерело: Блог Олександра Білецького

ЗНОВУ В УКРАЇНІ ГЕНОЦИД (відео)

Каждой десятой украинской семье не хватает денег на еду

Почти половина украинцев отметили, что за 10 месяцев 2010 года их материальное положение значительно ухудшилось, а каждой десятой семье не хватает средств даже на еду



Об этом сообщил вице-спикер Верховной рады Николай Томенко, презентуя данные всеукраинского опроса по заказу Института политики, сообщают Подробности.

«Согласно данным опроса, каждой десятой украинской семье не хватает средств даже на еду», - отметил Томенко.

Так, 46,4% опрошенных отметили, что за 10 месяцев текущего года их материальное положение значительно ухудшилось. В то же время, 43,9% респондентов считают, что их материальное положение не изменилось. И лишь 8% считают, что зарабатывать стали больше.

Кроме того, 39% респондентов сообщили, что на еду им хватает, однако покупать одежду или обувь - уже тяжело. Абсолютное большинство опрошенных - 97,6% - тревожит рост цен.

В то же время, 53,6% уверены, что такое положение вещей спровоцировано не только нынешней властью, но и предыдущей.

Джерело
                                       ***
31 жовтня 2010, Київ,  ТСН

П’ять добровольців не змогли прожити місяць на 907 гривень

Учасники експерименту довели, що прожити на 907 гривень на місяць, що є прожитковим мінімумом, неможливо.

Спроба прожити місяць на 907 гривень – саме стільки становить прожитковий мінімум - обернулась провалом.

Експеримент організував Національний форум профспілок України.
За 29 гривень і 25 копійок на день жоден з п'яти учасників випробування місяця не прожив.

Іван Місяць вилетів з експерименту за 4 дні до кінця, в нього закінчилися гроші.
Така сама історія у Ганни Покотило. Із купленої на прожитковий мінімум їжі залишилась лише картопля. На ній протягти не змогла - заклала свої 20 гривень.
Луганський студент Леонід Алпатов тиждень тому захворів і 200 останніх гривень витратив на лікування.

За словами учасників експерименту з життя на мінімум, найбільше за все вони витрачали на їжу та оплату комунальних послуг, потім – на проїзд, побутову хімію, лікування та форс-мажорні обставини (наприклад, ремонт взуття).

Учасники експерименту їли смажену картоплю, квашену капусту, пили чай без цукру. З солодощів дозволяли собі лише йогурт, а купівля молока та сиру зробили діру в мінімальному бюджеті.

"Мені довелося навіть порахувати картоплини – скільки в мене, чи мені хватить на місяць. На день ішло по 5-6 картоплин, залежно від того, які вони за розміром. А якщо буду їсти кашу, то я трошки зекономлю", - розповіла Ганна.
Єдиний плюс від життя на прожитковий мінімум, який вона відкрила для себе – струнка фігура. За місяць жінка схудла на 7 кілограмів.

З 1 жовтня прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений на рівні 907 гривень. Згідно з діючими державними стандартами, рядовий українець може дозволити собі з'їсти впродовж місяця 165 г сала, 1,290 кг яловичини, 630 г свинини, 1,140 кг птиці, трохи більше 5 кг білого хліба, 7,800 кг картоплі, близько 2 кг помідорів і огірків разом узятих, 4,920 кг фруктів і ягід.
За альтернативними оцінками НФПУ прожитковий мінімум становить 2356 гривень.

Читайте також:
Офіційно: чверть населення України - біднота
В Україні зросла мінімальна зарплата
Найбільш розповсюджена зарплата в Україні – 2 тис. грн
Майже 10 млн українців живуть на доходи менше 700 гривень

Джерело

                                    ***
 14.09.2009       © «Львівська газета» 

“Золотий мільйон” обкрадає решту українців

Чи знали ви, що на 12,5 млн. “простих” пенсіонерів в Україні припадає мільйон “спеціальних”? Мовиться про той “золотий мільйон”, який вдячна держава виокремила в спеціальну касту й зобов’язалася забезпечувати їхній високий достаток коштом решти громадян. 

На “спеціальних” пенсіонерів Україна щороку витрачає 10 млрд. 800 млн. грн., або 900 млн. гривень щомісяця.

Іще під час минулих парламентських виборів деякі майбутні елітні пенсіонери висловлювали намір ліквідувати спецпенсії. Активніше до цієї ідеї почали звертатися після початку економічної кризи, особливо після того, як Міжнародний валютний фонд почав вимагати реформ пенсійної системи.

І якщо вимога МВФ підвищити пенсійний вік не знайшла підтримки в української влади – жоден з українських політиків не ризикнув би втілити в життя таке непопулярне рішення напередодні виборів, – то ліквідувати спеціальні пенсії політики обіцяли неодноразово.

Однак, попри гасла й заклики, депутатська рука так і не піднялася на самих себе. Серед VIP-пенсіонерів пенсії народних обранців є найвищими: понад 15 тисяч гривень на місяць. Згідно з інформацією, яку отримало Бюро журналістських розслідувань “Свідомо”, пенсії понад 10 тисяч гривень в Україні отримують також прокурори, судді й урядовці, вищі за 3 тис. грн. – помічники народних депутатів, співробітники НБУ та митники. Від двох до трьох тисяч – судові експерти, державні службовці й навіть журналісти державних і комунальних ЗМІ. Замикають категорію спеціальних пенсіонерів із виплатами понад тисяча гривень науковці, військовослужбовці й “чорнобильці”.

Цікавим у цій ситуації є також те, що “звичайні” пенсії регулює один Закон – “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”. А для спецпенсій є понад 30 різних законодавчих актів. І ці пенсії виплачують не з тих внесків, які працюючий переказує до Пенсійного фонду, а з державного бюджету.

Однак, стверджують українські урядовці, пенсії потрібно виплачувати за єдиними правилами і… нічого для цього не роблять. Щоправда, уряд Юлії Тимошенко зробив спробу обмежити спецпенсії. Згідно з його постановою, максимальна пенсія не мала б перевищувати 10 тис. гривень (про загальні правила й загальні розрахунки наразі не йдеться навіть на рівні проектів законів, лише на рівні загальних гасел і декларацій). Однак навіть таке поблажливе ставлення до їхніх гаманців не надто сподобалося народним депутатам – майбутнім VIP-пенсіонерам.

59 представників Партії регіонів оскаржили постанову в Конституційному Суді. КС скасував її на підставі того, що, за Конституцією, такі рішення може ухвалювати лише парламент. Після цього Кабмін запропонував Раді обмежити законом усі пенсії. За те, щоб принаймні розглянути цю ідею, проголосували: двоє зі 156 бютівців, 26 із 72 нардепів “Нашої України – Народної самооборони”, ніхто зі 175 регіоналів, 27 комуністів і 20 депутатів від Блоку Литвина.

А “Свідомо” підрахувало – якби держава виплачувала всім спецпенсіонерам середню пенсію для звичайних пенсіонерів, то економила б щороку майже 11 млрд. гривень. Це майже дорівнює запланованому урядом дефіциту Пенсійного фонду на цей рік – 13 млрд. гривень. При цьому фактична нестача коштів у Пенсійному фонді значно вища. За його даними, із 71 млрд. гривень, які надійшли до нього впродовж першого півріччя, лише 48 млрд. отримано від внесків і зборів. Решта грошей – дотації або позички від Кабміну, який бере їх з інших податків.

Джерело
                                                    ***

22.08.2009         © «Газета по-українськи»      

Найбільша пенсія в Україні - 46 000 грн

Пенсіонери з числа колишніх працівників Кабміну отримують в середньому 10104 гривень, народні депутати — 15443 гривень на місяць. На пенсії депутатам щомісячно йде приблизно 14 мільйонів гривень.

За роки незалежності вдесятеро збільшився розрив у розмірі пенсій. За 18 років української незалежності розрив між максимальною і мінімальною пенсіями в країні збільшився в 10 разів, пише Дзеркало тижня.

В 1990-му мінімальна трудова пенсія складала 70 рублів. Починаючи з 135 рублів і вище отримували персональні пенсіонери місцевого, республіканського і союзного значення. Пенсія полковника складала 250, генерала - 350 рублів, першого секретаря обкому партії - 450, члена Політбюро ЦК КПРС - 600 рублів. Таким чином, мінімум відрізнявся від максимуму в 8,6 разу.

У незалежній Україні на 1 січня 2009 року мінімальна пенсійна виплата складала 544 гривні, середньомісячна трудова пенсія — 874 гривні, чорнобильська — 972–1402 гривні, «військова» — 1061.

Проте на сьогоднішній день максимальна пенсія в Україні складає 46 тисяч гривень на місяць, що більше мінімальної в 84,6 разу.

 Джерело
                                ***
УНІАН, споживчі новини

Як прожити місяць на 907 гривень? 

тетяна : як прожити?

А я живу на 760грн. Вистачає лише на хліб, молочну сироватку, пшоно та картоплю (бо своя). Хай би наша влада та наші обранці так жили... Я все життя працювала педагогом. Мабуть, не ту професію обрала... Або не ту владу ми обрали всі разом.

олена :  як прожити?

жити можно..... але чи потрібно? живу з дочкою на виплату по безробіттю. нікуди не ходжу. села та дачі не маю. тож і картопля - розкіш. з м"яса лише курячі спини. хліб з маслом - лише для дитини! основний харч: гороховий суп, пшенична каша. за весь сезон фруктів: декілька кіло слив і яблука, що назбирала на громадських роботах. і просвіту ніякого, бо щоб не казали, а жінка після 45 на роботу не може влаштуватись навіть прибиральницею, не кажучи вже про роботу за фахом!!!! не хочу ні такої "люблячої" держави, ні цього уряду, що так дбає про себе і зовсім ніяк про людей!!!!!

Коцький : 907 грицикiв

Перед тим,як пiдходити до урни пiд час голосування( та й усе життя)не надiйтеся на доброго дядю,котрий зробить для вас все.Ви-найкращi! Локшина на вухах-далеко не чудова прикраса.Правильнiше буде,якщо викреслювати всiх претендентiв,нiж бути кроликом перед удавом.Побачивши результати голосувань ,обiцяючi зрозумiють,що народ розумнiшае i потрiбно буде хоч дещо з обiцяного виконувати ,а не пiднiмати питання про пiдвищення депутатськоi платнi.

Василис : мочить козлов надо

Братья к оружию! Мочи козлов этих! Они же совсем ох...ли от бабок!

fff : все о том же

Василис, поддерживаю. Может не мочить, но чморить точно

Даун : Ось вам

Почую кожного....Почую кожного....За державу обидно ... Почую кожного....Почую кожного.... Покращення жизни уже сегодня...Почую кожного....Почую кожного...

.

Виктор : кого обрали, з тим і живи

Почую кожного, жити стало краще вже сьогодні, тому що професійний.... Вибрали?! От і насолоджуйтесь!!!

Ольга : ха-ха-ха

За что боролись, на то и напоролись. Выбирайте их и дальше, они покращать життя вже сьогодні

кузьма : 20 років

вже майже 20 років нам обіцяють краще життя, а ми як ті лохи ведемся. французи за 2 роки підняття пенсійного возраста країну перетворили в барикади, а ми віслюки стоїм і нічого неробим, а нас обкрадають і обкрадають

Юлія : Ви ж казали- за Радянської влади все було погано

Ми дивились кольорові фотки та видирали з рук яскраві ганчірки, гумуву жуйку віддали на поталу ньюбізнесменам свої підприємства, крв"ю і потом зрошену землю товстозадим дядцям, ЯКІ НІКОЛИ НІКОЛИ не скажуть, що їм досить. Це факт, відомий нам з книжок, але на власній шкурі тепер і підтверджений. Людоньки, схаменіться, не підтримуйте товстозадих мішків

valentina7537 : возмущение

Как же Азаров считаит среднею пенсию , один пенсионер получаит780гр, , авторой 1500, и это средняя пенсия ,Спасибо Янович, Мы за Вас голосовали, надеялись на лутшее, Вот и получили, Мне кажется Вы решили пенсионеров уничтоить, 780гр, на выживание и стажу 40лет, Мне кажется, что Янукович даже не знаит , как мы пенсионеры живем , а Янович вешаит ему лапшу на уши, Да , не сдержал своего слова президент, а Юля радуется

Центурион  : вже майже 20 років нам обіцяють краще життя

Просто им надо знать историю ,они живут и думают что так будет вечно .Ошибаются .до этого тоже были и паны ,и князья и буржуи они тоже дворцы строили и все остальное только где это все сейчас ,все превратилось в прах ,ВОТ И СЕЙЧАС ОНИ БЕГАЮТ ВСЕ ,МЕЛЬЧЕШАТ ,ПРОДАЮТСЯ ,ПОКУПАЮТСЯ А ВРЕМЯ ВСЕ ПРЕВРАТИТ В ПЫЛЬ ,И О НИХ ПАМЯТЬ ОСТАНЕТСЯ КАК ОСАМИХ ПЛОХИХ человечках ....Стыдно товарищи властьимущие ...

Ростислав : разве это жизнь

Что Янукович, что Ющенко (Тимошенко, Кучма - список можно продолжить...) - это люди сегодняшнего "политического бомонда": интересы клана и личные, естественно (!) превыше всего. А народ - всего навсего электорат, которого ведут к избирательным уранам обещанием бесплатной гречки. А что бы обеспечить этот "хадж" в нужном русле принимают закон о выборах, где избирать можно только партийного выдвиженца. Впрочем, мы сами тоже не белые и пушистые - нам и на выборы прийти лень.

Lilu : ага.....

за ті гроші навіть вмерти не можна....маловато)))я от думаю, населення країни зменшилося на 5 міліонів, а нащо нам тепер стільки депутатів-дармоїдів годувати.І взагалі така порівняно мала країна а стільки рил біля корита. Щодо Януковича , то це знищувач нації, народу .Та добре , що хоч зараз нас західняків не звинуватять , що ми обрали його і зле.Зараз як при Сталіні, колись заставляють вішати портрети вождя в класах по школах, погрожують,а скоро і воронки поїдуть...а ми справді як ті осли .....46 мільйонів овець , над якими знущається пригорща яничарів

Дмитрий : РЕВОЛЮЦИЮ!!!

Надо просто собраться всем и разгромить нах всю их благодельню.! 100% ОСЛЫ ОВЦЫ ПОЦЫ сами виноваты вот теперь нужно самим и решать чтото. студенты идут ! не бояться! но их то мало! а остальные мимо проходят типа не их дело! ДА ВСЕ МЫ в этом самбуре шатаемся! РЕВОЛЮЦИЯ !!!РЕВОЛЮЦИЯ !!!РЕВОЛЮЦИЯ !!!РЕВОЛЮЦИЯ !!!РЕВОЛЮЦИЯ !!! давайте братья козаченьки !

бюджетник : революція?

Саме ці гроші я отримую як заробітну платню, бо працюю у начальному закладі. Одразу скажу: прожити на них неможливо. Кожного дня питаюся: чому держава сама штовхає людину на злочин, а потім її за це карає? Чи чули ви колись, що хтось з вищих ешелонів влади відповів за свої злочини? Революція як ппропонує Дмитро, о не вихід, бо ми вже мали і не одну. Пропоную призначити геть усім депутатам аж до презпидента саме таку платню. Хоч будемо знати, що їх змушує красти.

аааа : ллл

Прожити одному можна на каші і картоплі з олією, а одяг з гуманітарки тільки не надумайте дітей родити бо на декількох не витянете.

Сергій  : то чому нічого не робите?

Ви своїми мирними демонстрація нічого не досягнете, і життя вам жоден політик не зребить кращим. Хочите нормально жити - працюйте. Хто має не пусту голову, трішки амбіцій, і хоч трохи вдачі, в нашій країні житиме як кіт в маслі. А хочете законів нормальних? То чому ж тоді ви замість того, щоб палити їх авто, руйнувати їх магазини, порушувати, відверто воювати з їхнім свавілям, посідали по домівках і малюєте транспаранти, докотрих діла їм жодного не має!!

Валентин : Жить стало лучше, жить стало веселее

Все он знает - он же проФФФессор. (может я мало Ф поставил - надо бы больше). Тоже, как и многих, 40 лет стажа и около 800 грн. пенсии, и на работу не берут - старый, видите ли. Це влада така - злочинна! Нет у нас человека типа Лукашенко. Почему его хотят спихнуть? Потому что не дает быдлу в Парламенте воровать! Посмотрите на их хари - все морды поотъедали за нас. На улице и не стретишь толстомордого, а в Раде - практически все. Давить их надо!!! Как клопов!!!

Василина : Чому ридаємо?

У 1991 році розмовляла з однією добродійкою. Вона була щаслива, що СРСР розвалився і Україна стала самостійною. Я ж казала, що економіка України зав"язана на економіки інших республік, зв"язки порвалися, і ми всі скоро почнемо ходити з голою дупою. Чули б ви за якою адресою я була повинна йти!!! Шановні, як казав професор Преображенський: "Разруха в головах..." - і починати треба з себе. Теперешня ситуація - це наслідок бажання людей дуже швидко стати заможними та європейськими. І голосували всі за тих горлопанів, що обіцяли саме це. Ресурс країни розікрали, проїли... Але ламати - не будувати... Поламаєш - будеш бідувати. А тепер звинувачуємо всіх. А може краще треба в люстро на себе подивитись?

Джерело 

                                     

Яку нову країну ми будуємо? (2відео)

Петро Масляк, для УП

Територія України в черговий раз зарясніла рекламними плакатами, які мудрий народ влучно охрестив "бігмордами". На них добре відретушований портрет пана Януковича чи то вимагає, чи то звертається з проханням, а може й стверджує: будуємо нову країну?

Так як нічого "конкретного" на цих "бігмордах" немає, мені як "академіку" приходиться шукати цю новизну самому. Що ж такого нового дійсно з'явилося за існування нової влади в нашій новій країні?

Ну, наприклад, не підпадаюча ні під яку логіку коаліція олігархів-капіталістів з комуністами. Додалася сюди ще й "нормальна людина", тобто пан Литвин зі своєю коаліцією. Так, так, саме пан Литвин уже зі своїх "бігмордів" закликає нас обирати нормальних, тобто, звичайно, себе, а не, так можна зрозуміти, "хворих на всю голову людей".




Така коаліція капіталістів з комуністами - дійсно ноу-хау і нічого подібного в історії до глибини душі і розуму враженого людства ще не було. Думаю, що й не буде. Хіба це не нова країна?

А ось і друга новизна. В історії України останніх десятиліть не було такого, щоб нова влада в особі капіталістів-комуністів задекларувала підвищення пенсійного віку громадянам одразу на 5 років.

При цьому враховуючи те, що наші чоловіки в середньому ледве доживають до 60-ти, пенсійний вік у 65 років дозволить просто ліквідувати уже не потрібний пенсійний фонд.

Аналіз проекту Податкового кодексу (від ТВі)



 
Хіба це не яскрава ознака нової країни, яку ми будуємо? Вважаю, що так! "Старі популісти" зі "старої" країни просто відпочивають. Зекономлені таким чином мільярди чекають кіпрські офшори і це теж немала новизна.

 


















Ідемо далі. Підвищення ціни на газ кожні пів року одразу на 50 відсотків теж характерна ознака нової держави. Раніше ціни на газ не росли зовсім багато років, так як населення України платило за дешевий український газ, а олігархи на своїх підприємствах використовували дорогий російський.

В "новій" державі все буде навпаки. Ми будемо платити за дорогий російський газ, а олігархи за дешевий український. Але це ще не всі ознаки нової країни.

За попередніх таких-сяких "популістів" люди отримували і платню, і пенсію. В "новій" країні обіцяють "побавити" новизною. Так як всім донесхочу закортіло будувати нову країну, в ній будете отримувати або платню на роботі, або пенсію.

Треба сказати, що будівництво "нової" абсолютно алогічної країни почалося в нас з першого ж дня президентства пана Януковича. Весь світ був шокований неабиякою новизною, безпрецедентною у світі: президент "незалежної", але "нової" держави України "вихрещувався" на найвищу посаду в ній патріархом не Київським, а іншої держави, тобто Московським.

 Це небачена в історії людства новизна. Не знаю, чи відомо Московському патріарху Кірілу, який здійснив цей акт, а також панові Януковичу, що Москва виникла лише через 300 років після того, як хрестили киян?

А патріарх, за визначенням, є найдавніший, перший, основоположний.
То як може бути прапрапраправнучка Москва старшою, а тому і канонічнішою за прапрапрапрапрадіда Києва? Хіба це не очевидний кричущий маразм "нової країни", пане президенте?

Колись відомий радянський бард Володимир Висоцький дуже влучно і доречно до всього вище викладеного проспівав: "прочь вліяніє ізвнє, прівикайтє к новізнє, воднимі займітесь проце-ду-ра-мі".

Україна дійсно вагітна радикальними перетвореннями. Скоро тут народиться нова система. Але говорити вагітній жінці, що вона має "будувати нову дитину", просто смішно. Однак буде ця нова країна зовсім не такою, якою її уявляють нинішні правителі.

Очолюючи заснований мною відділ геополітики і геостратегії я зрозумів, що наукові футуристичні схеми і моделі є важкими для сприйняття не лише "простими" людьми. Тому і видав до 24 серпня роман "День Незалежності".

Нова Україна безперечно буде. Але народиться вона не через підвищення пенсійного віку і ціни на всі товари першої необхідності. Це станеться завдяки надзусиллю синів і дочок України цілого світу, які скинуть з себе п'явок-визискувачів і експлуататорів.

Джерело

ХТО КЕРУЄ УКРАЇНОЮ?

29 листопада 2010  Петро Масляк, для УП

Події останніх місяців і останніх днів яскраво і виразно свідчать про те, що "команда професіоналів" швидко втрачає об'єктивні основи управління нашою державою. При цьому очевидно, що внаслідок повної некомпетентності і невігластва вона не знає що робити, а тому або віддає віжки керівництва іноземцям, або некритично бере провальний досвід інших країн.



Справа складається точно за сценарієм відомої української приповідки: був дурний, та взяв дурнувату, та не знали, що робити, підпалили хату. Керівництво держави чи то знає, чи то відчуває, що треба щось робити, але так як воно не відає, що і як треба робити, воно підпалює нашу хату, тобто Україну.


Я вже писав, що для сучасної України характерний період застою і стан, який можна охарактеризувати висловом періоду Брежнєва: маразм крєпчал. Але ситуація в країні змінюється вже не по днях, а по годинах. І ось період застою стрімко рухається до часового відрізку, який зветься соціально-економічна і політична деградація.


Дійсно, як інакше можна назвати абсолютно маразматичне намагання "регіоналів-олігархів в купі з комуністами" зруйнувати основу будь-якої сучасної держави, тобто малий і середній бізнес. Це просто класичний варіант дій тієї людини, яка на дереві пиляє саме ту гілку, на якій сама вона ж і сидить.

Володимир Ар'єв демонструє кадри, зняті оперативниками МВС, з кримінальних зібрань за участю донецького авторитету початку 90-х років Ахатія Брагина і його "подельника" Ріната Ахмєтова. Завдяки численним документальним зйомкам і інтерв'ю глядач зможе оцінити масштаб кримінального "беззаконня", яке охопило Донбас і дало фінансовий базис для донецького кримінального клану.





Головною "відмазкою" абсолютно неадекватних дій влади є нібито вимоги Міжнародного валютного фонду. Ось ми тут ніби й ні до чого, все це від нас вимагає МВФ. Але хто ж тоді в Україні ви, хлопці і дівчата? Хто ж тоді у нас "будує нову країну"?


У Києві  ходить анекдот, що Регіони вже не можуть сходити й до туалету без попередньої консультації з Москвою. Як би їм не приспічило, спочатку телефонують до Кремля, а лише вже потім "облєгчаются", якщо, звичайно,  дозволять. А якщо ні, терплять.


Схоже на правду. Верховна, прости господи, Рада, приймає Податковий кодекс, а в цей час ціла "бригада" регіоналів на повну котушку "консультується" в Москві.


"Нашу владу" постійно "консультують і дружать" російський президент і прем'єр-міністр, а також відпускає їм гріхи "ФСБешний патріарх Кірііл".

Як це все називається? Тоді виходить, що Україною керують МВФ і Росія. А якщо це дійсно так, то навіщо нам утримувати за власні податки ще й "своїх" президента, прем'єр-міністра, парламент аж з 450, як називають їх у народі, "політичних проституток"?


Навіщо тратити на них мільярди? Тоді набагато ефективніше посадити в президентському палаці лише одного представника МВФ і нехай він керує. І не треба буде вертольотів, Межигір'я, цілої армії охоронників, які стіною стоять між розгніваним народом і його "слугами".


Ситуація доволі стрімко розвивається за відомим кожному геополітику сценарієм. У Києві в метро реклама стверджує, що кожен 50-тий українець хворий на рак. У нас мільйони людей невиліковно хворих, яким уже нічого втрачати і які шукають порятунок від неймовірних страждань у суїциді.

Фільм "Кримінальна окупація" розповідає про тих хто стояв біля витоків створення Партії Регіонів. І хто стоїть за першими особами цієї партії.






Коли  почне рушитися життя і бізнес їхніх дітей і онуків, вони  зрозуміють, що їм треба робити, продадуть своє майно і куплять зброю...


Джерело:
Текст 
Донецька мафія (скачати тут)
Кримінальна окупація (скачати тут)

ЧИ Є УКРАЇНСЬКА НАЦІЯ ТА НАЦІОНАЛЬНІ МЕНШИНИ В УКРАЇНІ?

ПЕРСОНАЛ ПЛЮС

 «Національність» — це належність до певної нації («натіо» — латиною «плем'я», «народ»). Нація, як стверджує енциклопедія, — «це стійка, історично складена, спільність людей, об'єднаних специфічними етнічними рисами — спільністю території, мови, побуту, традицій, звичок, яка є відображенням цих факторів у суспільній національній свідомості та суспільній національній психології». І в цьому розумінні, звичайно, «нація» відрізняється від «народу», бо «народ — це сукупність людей (різної національності), які проживають на певній території». В Україні є «українська нація» і є «народ України» (або «населення України»), до складу якого входять і українська нація, і представники інших національностей, причому чисельність представників української нації, згідно з останнім переписом населення, становить 78% населення України.
     Звернімо увагу на те, що представники української нації — корінна нація, яка здавна проживає на своїй етнічній території (в Україні), а представники інших національностей з різних причин і в різні часи опинилися на території України, причому всі вони за її межами мають свої державні утворення. Звернімо увагу також на те, що при переписі населення нікого не змушували визначати свою національність. Кожен СВІДОМО і ДОБРОВІЛЬНО підтвердив (чи обрав) свою належність до тієї чи іншої нації, тобто до всього, що означає націю: територія, мова, традиції, звички, національна свідомість, національна психологія тощо. (І якщо представники національних меншин обрали як свою не українську національність, то вони СВІДОМО не вважають рідними територію України, її мову, традиції, національні свідомість і психологію; тобто загалом свідомо не вважають Україну своєю Батьківщиною, а мають її за іншу державу, тому й не є патріотами України.)
     Це означає, що в Україні проживають спільності громадян з різними мовами, традиціями, звичками, національною свідомістю і психологією; причому позаяк усі вони свідомо, добровільно зарахували себе до певної національної громади, то всі вони усвідомлюють, що є різниця між ними і представниками всіх інших національностей.
     Будь-яка різниця у будь-якому процесі у природі завжди викликає напруженість і може спричинити появу конфліктної ситуації. І є самоочевидним, що сама наявність в Україні представників різних національних громад уже у своїй основі створює напруженість, яка може бути основою міжнаціональних конфліктів, особливо між українцями і представниками інших національностей, бо українці становлять більшість в Україні і є (чи повинні бути) державотворчою нацією в Україні, володарями і господарями в Україні, на відміну від представників інших національностей, які потрапили в Україну «на правах гостей» (у кращому разі) і не вважають Україну своєю Батьківщиною, що підтверджується їхнім вибором своєї національності.
     З іншого боку, враховуючи те, що українців в Україні 78%, є зрозумілим (і справедливим), щоб Україна була Українською державою, тобто «державою українців». Логічно, що це має бути встановлено в основному законодавчому документі держави — Конституції України. Однак у Конституції України, лише в передмові, побіжно згадано про «українську націю» в досить дивному і непевному контексті: «...українська нація і увесь Український народ» (що б це могло означати? І чому «українська нація» пишеться з малої літери, а «Український народ» — з великої?), а далі у тексті Конституції згадується лише «український народ» або «народ України».
     Таким чином, можна стверджувати, що українська нація не присутня в Конституції України як основна державотворча нація в Україні (ст. 5), і, очевидно, українська нація вважається лише часткою «народу України». Це означає, що Конституція України не встановлює переваг представників якоїсь однієї нації над представниками інших націй. Справді, у ст. 24 сказано: «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи і є рівними перед законом». Тобто суверен України (конституційне чинна особа, носій верховної влади) — це «громадянин», який є представником будь-якої національності в Україні. Тобто повторимо ще раз: згідно з Конституцією України, національність громадянина не має юридичної сили в Україні (тобто не може бути предметом правових дій), як і жодного законодавчого акту, який встановлював би національність громадянина України.
     Тим часом в Конституції (ст. 92, п. 3) сказано: «Виключно законами України визначаються права корінних народів і національних меншин». Тобто ця стаття юридично розділяє такі поняття, як «український народ», «народ України» та «громадяни, які мають рівні права» (ст. 24), і поняття «корінні народи» і «національні меншини». Однак яка юридична різниця між ними, якщо всі вони мають рівні права? Що юридичне означає «корінні народи» і «національні меншини» і які (окремі чи неоднакові) права мають корінні народи та національні меншини? Відповіді немає, і немає жодного закону щодо якихось прав цих «корінних народів».
     Зате є «Закон про національні меншини в Україні». Про цікаві речі мовиться в його передмові: «Верховна Рада, виходячи ІЗ ЖИТТЄВИХ ІНТЕРЕСІВ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ... (виділено автором), приймає цей закон з метою гарантування національним меншинам права на вільний розвиток». Що б це мало означати? По-перше, з яких таких «життєвих інтересів» української нації ухвалюється цей закон, тим більше, що, згідно з Конституцією, юридично української нації не існує (так само, як і національних меншин), а є «народ України» (ст. 5)? По-друге, чому тільки національним меншинам потрібно гарантувати право на вільний розвиток? Чи то в Україні «корінні народи» гноблять національні меншини, позбавляють їх можливості вільно розвиватися? Однак представники нацменшин не скаржилися й не скаржаться на якесь там гноблення. По-третє, якщо стаття 24 гарантує всім громадянам рівні конституційні права і свободи, то навіщо виокремлювати нацменшини? Це означає, що: або конституційно нацменшини не мають якихось прав, або ж нацменшини спеціально вивищуються над «корінними народами» і передусім, очевидно, над українцями, бо ті становлять більшість «народу України».
     Останній висновок правильний, бо досить звернути увагу, наприклад, на ст. 16 «Закону про нацменшини», де сказано: «У державному бюджеті України передбачити спеціальні асигнування для розвитку національних меншин». Тобто українці, які становлять 78% «народу України», повинні сплачувати податки на розвиток нацменшин. А чому б українцям не сплачувати податки на свій власний розвиток, особливо якщо завважити, що деякі нацменшини, наприклад, євреї, мають представників з вищою освітою (на 1000 осіб) набагато більше, ніж українці, і живуть вони, мабуть, не бідніше за українців (згідно з переписом населення 1989 року, тільки 12 українців на 1000 мали середню спеціальну та вищу освіту, тоді як жидів — 643 на 1000, тобто в 50 разів більше; до речі, хто-небудь і коли-небудь бачив, щоб жид старцював, був «бомжем», тоді як українців старцює дуже багато).
     То ж чи не треба передусім асигнувати «вільний розвиток» українців? І якщо є «Закон про національні меншини», то чи не логічно і справедливо ухвалити «Закон про українську націю в Україні», де було б чітко визначено права та обов'язки української нації, зокрема і стосовно нацменшин? У «Законі про національні меншини» також було б доцільним, логічним і справедливим визначити права та обов'язки нацменшин стосовно української нації.
     (До речі, відсутність у паспорті скасованої графи «національність» не дає можливості встановити чисельність нацменшин. Наприклад, згідно з останнім переписом населення, в Україні І проживає 121 тисяча євреїв, а на їхньому веб-сайті ( http://www.jew/ -roots.com.) вказано, що їх кількість в Україні становить 600 тисяч. То на яку кількість євреїв треба «передбачати асигнування» в 1 бюджеті?) Таким чином, у Конституції законодавче закріплено несправедливість: попри рівноправність усіх громадян України, українці мусять фінансувати національні! меншини (не кажучи вже про інші «права» національних меншин, про які згадано в «Законі про нацменшини»). До того ж у самих українців жодних прав стосовно нацменшин.
     Як згадувалося вище, в Україні ні один юридичний документ не засвідчує національність громадянина. Цікаво, що 1991 року, коли найпершим і найважливішим завданням Верховної Ради, очевидно, мало бути ухвалення законів для створення Української держави, чомусь відразу ухвалили закон про зняття графи «національність» у паспорті. Кому заважала графа «національність»? Якщо це зробили, то, мабуть, комусь це було вигідно. Та кому? Результати проведеного мною опитування про ставлення до скасування в паспорті позначки «національність» показали: жоден українець не схвалив цієї дії. (До речі, чому графу «національність» скасували без проведення референдуму з цього питання або хоч би опитування?) Навіщо це зробили? Чи не для того, щоб не було відомо, хто (за національністю) розкрадає Україну (1990 року 52 млн громадян України були власниками всіх її багатств, а зараз усе це стало власністю тільки кількох десятків осіб; цікаво, хто вони за національністю?). А хто були ті 32 тисячі «націоналістичних бандитів» (як їх тоді називали в пресі), розстріляних тільки протягом 1919 року, і тільки у Києві під орудою Ісаака Шварца? Або хто організував Голодомор 1932—33 pp.?
     Усе звалюють на Сталіна. Так, Сталін — вбивця, деспот, тиран, для якого людське життя нічого не варте, але дурнем він не був. Він будував індустріальне розвинену державу; йому потрібна була валюта для закупівлі технологічного обладнання за кордоном. Валюти не було, а тому продавали сировину, і передусім хліб. Однак хліб вирощують люди. Сталін не міг бути зацікавленим у знищенні рабів, а до того ж тоді він ще не мав тієї влади і сили, яку мав уже 1937 року.
     Голодомор здійснювали свідомо, і тільки проти українців. Жоден єврей тоді не помер в Україні від голоду. У Росії також голоду не було. Організаторами Голодомору в Україні були Мендель Хатаєвич, Лазар Каганович.
     Дивно, що 2003 року так багато говорили про Голодомор, але ніхто не говорив про його організаторів. Однак досить ознайомитися хоч би з рапортом тодішнього італійського консула у Харкові Граденіго. У своєму звіті в Італію він доповідав, що на його запитання начальнику ОГПУ у Харкові, єврею, про причини такого голоду, той відповів: «Місцевий етнос повинен бути переінакшеним». І взагалі, цікаво знати, наприклад, громадяни якої національності найзаможніші в Україні або скільки радників-неукраїнців було в оточенні Президента Л.Кучми, або знову ж таки представники якої національності займаються наркобізнесом?
     До речі: наявність графи «національність» у паспорті не суперечить жодному закону України та міжнародним законам.
     Позаяк графа «національність» у законодавстві України відсутня, стають не зрозумілими такі речі в Конституції України, як «національне законодавство України» (ст. 9), «національне багатство» (ст. 14), «національні інтереси» (ст. 18), «національний гімн» (ст. ЗО), «національна безпека» (ст. 32, 36, 92), «національний банк» (ст. 85), бо юридичне нічого національного в Україні немає. Тому, очевидно, треба замість слова «національний» вживати слово «державний».
     Таким чином, в Україні немає законодавчого акта, який юридично підтверджував би національність громадянина України. А тому в Україні зараз юридично немає української нації, як і національних меншин, і кожен може назватися сьогодні, наприклад, арабом, завтра — євреєм, а післязавтра — чукчею. Тому «Закон про національні меншини в Україні» не чинний і мав би бути скасований відразу ж з ухваленням Конституції України. На цій самій підставі потрібно скасувати статтю «Кримінального кодексу України» про відповідальність за розпалювання міжнаціональної ворожнечі, як і всі інші законодавчі акти, які стосуються будь-чого національного. І чи потрібне для цього рішення Конституційного Суду України? І чи влаштовує така ситуація українців? Що вони думають з цього приводу?

Джерело

Прослушивание мобильных телефонов в Украине ( відео )

15 Апреля 2009 Максим БАРСУКОВ 

«Маша» сняла все претензии по «качелям». «Липы» от «Веера» больше не будет», - так шифруются украинские политики, опасаясь «прослушки».


…Когда в 2000 году Иван Плющ произнес в адрес СБУ знаменитое «Хай слухають, щоб їм позакладало!», широкую публику это развлекло, и только. В ту пору еще мыслили по старосоветски: у нас, мол, слушают разве что высших бонз и их приближенных (врагов). О таких понятиях как «промышленный шпионаж» и «партийная служба безопасности» говорили как о западной экзотике. И когда в разгар «кассетного скандала» Генпрокурор Потебенько, коверкая слова, говорил о «цыхровом дыхтохвоне», его слушали с открытым ртом.

Прошло меньше десяти лет – и ситуация кардинально изменилась. Дело майора Мельниченко живет и процветает, причем во всевозможных технических формах. Украинцев подслушивают по телефону – и «просто так». Так, по информации «Обкома», на территории Украины в распоряжении частных лиц и корпораций находится порядка 11-12 крупных передвижных систем, обеспечивающих одновременный перехват от 10 до 100 разговоров по мобильным телефонам. (Причем четверть из них используется одной из крупнейших финансово-промышленных группировок страны).



Что касается госструктур, то в их распоряжении, по имеющимся у нас неофициальным данным, есть 7 таких систем: у Службы безопасности Украины, Службы внешней разведки и Министерства внутренних дел (хотя близкий к Юрию Луценко депутат Геннадий Москаль это категорически отрицает). При этом наиболее мощным (качественно, а не количественно) ресурсом такого рода обладает Служба внешней разведки.

Располагает своим подбором техники и Госпогранслужба Украины. Правда, в этом случае речь идет о достаточно старых, еще советских времен, системах загоризонтного слежения, осуществляющих перехват телефонных разговоров в приграничной зоне.

А ведь есть еще и стационарные системы прослушки, специалисты по работе с электронной почтой, другие мастера хакерского искусства. Неудивительно, что при таком раздолье наших политиков накрыла масштабная (и в большинстве случаев – вполне оправданная) паранойя. Никто не хочет укреплять позиции конкурентов важной информацией или, что еще хуже, стать «жертвой» какой-нибудь горячей распечатки в СМИ. Поэтому на безопасность денег и кадров не жалеют. Характерный факт: в БЮТ и Партии регионов вопросы «партийной контрразведки» курируют двое молодых, но опытных спецслужбиста – генерал-майор СБУ Андрей Кожемякин и генерал-майор СБУ Григорий Ильяшов. В обеих фракциях о них отзываются со сдержанным уважением: с такими лучше не ссориться.

Однако всех в наше время не обезопасишь, тем более, что политики и бизнесмены – люди не только много знающие, но и активно передвигающиеся. Поэтому скандалы с прослушкой возникают один за другим. Из последних можно отметить 4 прослушиваемых СБУ телефона бютовца Андрея Портнова, а также изъятая в Луганской области аппаратура, с помощью которой несколько бизнесменов («специалистов» по незаконной конвертации средств) занимались прослушиванием разговоров людей, в том числе находящихся у власти.

Луганская история зацепила многих известных в стране лиц. Бывшему главе местной обладминистрации, а ныне одному из лидеров фракции Партии регионов Александру Ефремову в СБУ показали распечатки его разговоров. Как признался г-н Ефремов «Обкому», особой радости это ему не доставило:

- Эта аппаратура проработала три года. СБУ ее изъяла и подает это как свою победу. Я задал один-единственный вопрос: ну, то, что изъяли, - это хорошо. Но то, что преступники пользовались этой аппаратурой – кто оценит нанесенный ими ущерб?

Экс-председателю Луганского облсовета Виктору Тихонову также выпала честь быть прослушанным местными умельцами:

- Мне тоже показывали распечатки. Но я лично веду себя так: говорю по телефону то, что скажу и в открытом эфире. Каких-то криминальных направлений в жизни у меня нет, поэтому мне нечего пугаться. Другое дело, что из любого высказывания можно при желании выкрутить любое отношение к Президенту или премьеру. Тем, не менее я уже лет 5 не меняю мобильного номера и говорю открыто. Если же информация закрытая, я, естественно, по телефону ее не говорю. Или же веду иносказательный разговор с человеком, который понимает, о чем идет речь.

«Иносказательный разговор» - одна из любимейших фишек политиков, желающих избежать прослушки. Конечно, если тебя слушают постоянно, то прозвища вроде «Прыщавый» или «Ведьма с косой» никого из «слухачей» в заблуждение не введут. А вот если система прослушки реагирует на слово «Ющенко» или «Тимошенко», то выдумать систему кличек и жаргонных словечек - самое подходящее средство.

- «Маша» сняла все претензии по «качелям». «Липы» от «Веера» больше не будет». Ну, что – понял что-нибудь? – депутат от Партии регионов гордо смеется, демонстрируя корреспонденту «Обкома» образчик своего телефонного слэнга.

А вот генерал МВД и народный депутат Геннадий Москаль всяким там жаргонизмам не доверяет, хотя и владеет ими в совершенстве. Проблему безопасности своих телефонных разговоров Геннадий Геннадиевич решил с присущей ему скрупулезностью:

- Я не пользуюсь украинскими телефонами. Я купил телефон, который зарегистрирован за пределами Украины, в одной из тех стран, законодательство которых запрещает выдавать информацию о телефонных разговорах. Есть страна, в которой, согласно закону, компания мобильной связи не имеет права ни по чьему запросу выдавать такую информацию. Такое разрешение может дать только суд. Но я хочу видеть того, кто обратится в суд, например, Румынии…

И второе: передвигаясь по городу, я пользуюсь технологиями, при которых автоматически обеспечивается плавающий режим частот. За день станции, поддерживающие связь, меняются по 20 раз, и тот, кто хочет записать разговор, должен с тарелкой «сесть на хвост».

Генерал Москаль согласен с тем, что головной боли с прослушками становится все больше и корень зла видит в обилии спецслужб.

«Очень многим субъектам предоставляется право осуществлять прослушивание, - жалуется он. - Это: спецподразделения МВД по борьбе с экономической преступностью, торговлей людьми, наркотиками - и другие департаменты криминальной милиции; Служба безопасности Украины; налоговая милиция. Кроме того, не следует забывать о такой мощной структуре, как внешняя разведка. Где гарантия того, что технические возможности, которые они должны направлять на западные страны для перехвата информации, не используются на внутренних «клиентах»?

Второе: что делает сегодня СБУ? У меня есть четкие данные о том, что они берут 2-3-х человек, дают им комплекс, платят им деньги – и они слушают всех, кого надо. Без санкций. И потом, если они будут пойманы, кто по закону будет осуществлять проверку? Служба безопасности Украины».

Свои рассуждения о перенасыщенном рынке «прослушки» г-н Москаль завершает неожиданным выводом:

- Что погубило Гитлера? Переизбыток спецслужб. То же самое погубит и Украину. Ну, не может быть в одной маленькой стране, где нет базиса для террористических движений, столько спецслужб. И зачем использовать эту технику, чтобы поймать в ночном клубе наркомана, торгующего одним граммов наркотика? Да лучше просто взять его с поличным – и дело с концом!

В общем, разные люди и к прослушке относятся по-разному. Кто-то, вроде нардепа Сергея Гриневецкого (Блок Литвина), демонстрирует показное равнодушие. «Я уже 10 лет не меняю номера, говорю по телефону открыто, чтобы дать возможность капитанам стать майорами», - смеется он. Г-н Гриневецкий – явный сторонник того, чтобы вообще не говорить о серьезных вещах в телефонном режиме.

Схожих взглядов придерживается и маститый «регионал» Борис Колесников. «Лучше вообще не говорить по телефону, - сходу говорит он. - Это первое правило. Во-вторых, всеми этими прослушками надо заниматься исключительно после соответствующего решения суда. И право на это должна иметь только одна служба в стране. Кстати, мне не раз говорили о том, что несколько партий имеют специальную аппаратуру. Так вот это вообще должно быть уголовное наказуемо».

А что говорит по поводу прослушки Закон? Краткую справку на этот счет «Обкому» предоставил министр юстиции Николай Онищук.

- У нас есть самый главный акт – это Конституция Украины, устанавливающая прямой запрет на проникновение в тайну частной жизни, - кроме, разумеется, тех случаев, когда это непосредственно предусмотрено Конституцией и принятыми в ее исполнение законами. И Конституция (в частности, статья 32) говорит о том, что информация относительно частной жизни гражданина не может быть без ее согласия распространена. И этот конституционный императив развивается рядом законов Украины. Вмешательство возможно лишь в случаях, когда речь идет об интересах национальной безопасности или интересах следствия. И действующее законодательство предусматривает процессуальную (и, в частности, судебную) процедуру получения разрешения в тех случаях, когда не идет речь о даче человеком согласия на применение к нему действий, которые можно оценивать как связанные с тайной переписки, телефонных разговоров и всего того, что мы называем частной жизнью, охраняемой Конституцией.

Я думаю, что должная законодательная база уже создана, и речь на самом деле должна идти о более эффективном использовании интитутов парламентского контроля за деятельностью органов специального назначения. Это как раз тот случай, когда не хватает контрольных функций и примеров применения реальных методов привлечения к ответственности за злоупотребления такого рода.

Сказав «А», господин Онищук говорит и «Б». Его рекомендация читателям «Обкома»: осторожность и еще раз осторожность!

- Буду откровенен: лично я каких-то специальных мер я не применяю и даю совет: надо стараться в своем общении и действиях жить по закону. Тогда и угроз прослушки будет меньше. Что касается информации персонального характера, то посоветую исходить из допущения, что кто-то может воспользоваться средствами незаконного прослушивания – причем не только государственные органы, но и приватные корпорации. Поэтому советую быть осторожными в своих разговорах и больше общаться лично.

Личное общение – вещь хорошая, но и оно не спасает от прослушки. Поэтому сильным мира сего приходится принимать меры. Политики любят рассказывать друг другу про то, как на заседаниях у Президента включают подавляющий режим для мобильных телефонов – и те мгновенно гаснут. Или про то, как хорошо блокируют «прослушку» на 6-7 этажах здания правительства – там, где расположены офисы экс-главы СБУ Александра Турчинова и его ближайшего соратника Андрея Кожемякина…

Однако, то – «большие люди», а как быть тем, кого слушают по линии промышленного шпионажа и недобросовестной конкуренции? (Между прочим, таких людей не так уж и мало, ведь «под колпак» попадают также их друзья и родственники). Как быть тем простым украинцам, которые неожиданно для себя попали в непростые обстоятельства?

Несколько советов относительно того, как в кустарно-домашних условиях бороться с прослушкой, дал нашим читателям народный депутат от фракции БЮТ, участник боевых действий в Афганистане (зам командира отдельной разведывательной роты специального назначения) Роман Забзалюк:

- Во-первых, стоит вернуться к такому, давно забытому, средству как стационарный телефон. Если вы помните, предыдущие 10 лет именно массовое, поставленное на поток прослушивание разговоров по стационарной сети было огромнейшей проблемой. Сегодня же, учитывая определенные технические видоизменения и тенденцию к массовому использованию мобильных телефонов, концентрация внимания лиц, осуществляющих незаконную прослушку, сместилась к мобильникам. Поэтому сегодня, как ни парадоксально это прозвучит, разговоры по стационарным телефонам в большей мере уберегут граждан от нежелательной утечки информации.

Во-вторых, необходимо использовать существующие технические возможности. К примеру, сейчас часть мобильных операторов, действующих на территории Украины, предоставяют такую услугу как изменение номера мобильного телефона с оставлением на 3 месяца так называемого абонементского ящика, которые сообщают (в виде sms) об изменении абонента. Это очень удобная вещь в плане того, что, если, допустим, судом принято решение о прослушивании такого-то номера телефона, то по следующему номеру, появляющемуся у человека, которого «ведут», необходимо уже новое решение суда. Технически это усложняет перехват разговора по телефону.

Что касается средств прослушивания в помещениях, то здесь техника видоизменяется ежемесячно, и эти системы довольно сложны и в плане обнаружения, и в плане проведения работ в отношении прослушивания разговоров. Связано это с тем, что в наши дни офисы и жилые помещения напичканы электроникой, начиная с микроволновки и заканчивая сложными аудио- и другими системами. Они, так или иначе, создают помехи в виде определенных экранов. Например, очень эффективна в этом смысле работа микроволновой печи.

Еще одно банальное средство против прослушки, о котором часто забывают обыватели, - это элементарные шумовые частоты в пределах низких и высоких. И в этом смысле очень удобен включенный обыкновенный водопроводный кран. Попробуйте записать наш с вами разговор при включенном кране – и вы увидите, что половина вашей записи будет отсутствовать как таковая.

Что касается смс-ок, то здесь ситуация довольно сложная. На сегодняшний день практически нет возможности избежать считывания смс-сообщений. Но и здесь есть свои уловки: если помните, на своих мобильных телефонах вы можете переводить свой текст на тот или иной язык. Так вот, если вы, по договоренности со своим товарищем, набрали текст сообщения на кириллице и перевели его, к примеру, на японский язык, а ваш товарищ «перекидывает» смс-ку обратно в кириллицу, то вы сможете спокойно переписываться. То же самое касается и электронной почты.

Вот так, овладев этим нехитрым арсеналом, гражданин Украины может легко почувствовать себя человеком, чьи конституционные права нарушить не так-то просто. В общем, стань сам себе маленьким Гарантом.

Джерело: ОБКОМ

“Особенности национальной прослушки телефонов” в Украине

Айфони шпигують за своїми власниками 

Как защититься от прослушивания телефона