Інформаційна війна, європейський фронт

14.11.2014, Катерина Андрєєва, для Європейської правди

"Громадянська війна" в Україні? "Майдан – лігво бандерівців"? Ходорковський – "не політв'язень, а просто злодій", якого слід посадити?

Ні, це не слова російського пропагандиста Дмитра Кисельова. Це висловлювання чинного чеського президента Мілоша Земана.

Цей перелік цитат можна продовжувати, і не лише з Чехії. Словацький прем'єр Роберт Фіцо, наприклад, називав Путіна лідером, гідним наслідування.
Багато хто в цих країнах сприймає слова своїх політиків за чисту монету. І ця проблема має глибоке коріння.
"Європейська правда" починає підготовку серії публікацій про те, як виглядає Україна в мас-медіа країн ЄС. Про те, яку картину України може побачити пересічний житель Євросоюзу, і про те, чи можливо змінити цю картину на краще.
Адже в період інформаційної війни, яку відкрито ведуть проти нашої держави, західний фронт не менш важливий, ніж східний.

* * * * *

"Якщо у тебе не було особистого досвіду в Україні, то ти не зрозумієш, що там відбувається насправді", – каже словацький експерт з безпеки Радован Бланік в ефірі нічного дискусійного ток-шоу Pod lampou ("Під лампою") на державному телеканалі Dvojka.
Pod lampou – одна з останніх інтелектуальних програм на території колишньої Чехословаччини, продовження існування якої – під великим питанням. Зараз вона виходить у слоті 22.00 по четвергах – не найкращий час для серйозної 2,5-годинної дискусії.

Але глядач, який хоче отримати серйозну інформацію про Україну, не має вибору.

Лише в цій програмі телеглядачі змогли нарешті отримати глибокий аналіз ситуації в Україні з перших рук – від журналістів Чехії та Словаччини, які працюють в гарячих точках і їздять до нас кожен місяць.
Дістати таку інформацію з місцевих телевізійних новин практично неможливо.
Після підписання Мінської угоди наша країна зникла з екранів. До українського питання телеканали повернулися тільки напередодні парламентських виборів і лише в контексті цих виборів.
Щоденні жертви, поранені, волонтери, героїзм, від якого у нас захоплює дух – інформація про все це до чеських глядачів не потрапляє.
Заради справедливості зазначу, що і в мирний час Україна в телевізійних новинах з'являлася вкрай рідко – лише в разі екстраординарних подій: вибух житлового будинку, жертви на шахті, бійка у парламенті, суд над українською мафією в Словаччині, п'яний український водій, заарештований у Празі.
Інформаційна картина, думаю, зрозуміла.

Газетний світ

Велику частину інформації чехи і словаки отримують через жовті газети й інтернет, де стандарти якості інформації можуть бути нижчими, формулювання – оціночними і авторськими, а під статтями рясніють всілякі коментарі.
Ви обурені засиллям жовтої преси в Україні? Та годі вам, у нас її ще не так багато.

При цьому на Заході вважається цілком нормальним, що жовта преса пише не лише про життя зірок, але і про міжнародну політику – з відповідним зміщенням акцентів.

Кольорові таблоїди Blesk (Чехія) і Nový Čas (Словаччина), що належать Ringier Axel Springer і видаються вже більше 20 років – найпопулярніші газети в цих країнах.
Тираж Blesk – понад 430 тис. примірників щодня (у країні з населенням 10,5 млн). Тираж Nový Čas – понад 110 тис. примірників (населення Словаччини – 5,4 млн).
Повнокольорова газета – чтиво не для однієї людини, вона ходить з рук в руки.
Згідно з дослідженнями медіаринку, аудиторія одного числа Blesk – понад 1 600 000 осіб.
Тому середньостатистичний чех і словак щоранку отримують інформацію з цих і подібних видань, дізнаючись новини з дуже коротких заміток з примітними заголовками.
Це те, що люди читають дорогою на роботу і за чашкою ранкової кави.

Українці в таких газетах – це лише кримінальна хроніка та надзвичайні події.

Для порівняння, у серйозних чеських щоденних газет Mladá fronta DNES і Právo тиражі складають 260 тис. примірників, у найстарішої щоденки Lidové noviny – 41 тис., у економічного видання Hospod noviny – 56 тис.
Тираж словацьких Hospodárske noviny – 17 тис., щоденки SME – 70 тис., Pravda – 78 тис.
Це менше, ніж у таблоїдів, але все одно – це чудові тиражі, яким може позаздрити будь-яка українська газета. До нашої країні є цікавість у населення, і його зростанню останнім часом сприяють гострі висловлювання чеського і словацького керівництва – ті, з яких починається наша стаття.
Але в суспільно-політичних ЗМІ також є суттєва проблема з висвітленням українських подій.
Тут біда не в тому, що нас показують некоректно, тенденційно чи неповно, а в тому, що українські новини в більшості випадків зовсім не потрапляють на їхні сторінки.
Тому думку народу – тобто виборців – формують все ж таки таблоїди.

Адвокати України

Останнім часом почастішали спроби молодих і амбітних журналістів писати репортажі про Україну з місця подій, але всі вони, звичайно ж, обмежені незначними редакційними бюджетами.
Лише у кількох професійних репортерів є можливість регулярно висвітлювати українські події.

Зовсім небагато журналістів глибоко обізнані з предметом. І хоча вони намагаються розбити неправдиву картину, формовану жовтими ЗМІ і політиками, зробити це непросто.

"У чеського суспільства великі проблеми з тим, щоби правильно інтерпретувати і зрозуміти ключову інформацію про події в Україні. Це внутрішня чеська проблема, яку ми повинні вирішити самі", – говорить закордонний кореспондент České televize Йозеф Паздерка (Josef Pazderka).
Він висвітлює події в Україні з 2006 року, з тих пір, як став працювати в корпункті ČT в Москві. Останні два роки Йозеф працює у Варшавському корпункті, в зону відповідальності якого перемістилася Україна, і приїздить до нас кожного місяця.
Його репортажі та прямі включення виходять на державних телеканалах ČT1 і ČT24.
"Головна проблема – необізнаність, – стверджує редактор закордонного відділу Mladá fronta DNES Лубош Палата (Luboš Palata), що висвітлює події в Україні з початку своєї журналістської кар'єри в 1991 році. – Україна аж до Майдану 2013-2014 років була "попелюшкою", якою, за винятком короткого періоду Помаранчевої революції, ніхто особливо не цікавився".
Лубош підкреслює, що "не надто висока якість чеської журналістської спільноти грає на руку російській дезінформаційній кампанії".
Лубош Палата володіє і російською, і українською. Він має декілька журналістських нагород різних країн ЄС і є, мабуть, єдиним з журналістів чеських друкованих медіа, хто відвідує Україну кожного місяця.
Його колонки і репортажі про Україну щотижня друкують MF DNES і Lidové noviny, а також німецькі, польські та словацькі ЗМІ.
Але – повернімося до накладів – основним формувачем громадської думки залишаються таблоїди.

А там просто не зацікавлені в аналітиці. Ані про Україну, ані на інші теми.

Але чи означає це, що треба скласти руки і просто змиритися з тим, що відбувається? Зовсім ні.

Дипломати без роботи

Посольства України мають важелі впливу на ситуацію, але наша закостеніла дипломатична служба, як правило, просто не використовує наявні можливості.
Ключова проблема, звичайно ж, пов'язана з лідерами розглянутих нами країн (у Чехії ключовим виразником "антиукраїнської позиції" є президент, у Словаччині – прем'єр).
"Основною проблемою є діяльність президента Мілоша Земана і екс-президента Вацлава Клауса на підтримку російської дезінформаційної машини, – каже Лубош Палата. – Необхідно особисте втручання українських дипломатів, їхня реакція на конкретні випадки дезінформації в чеських медіа.

Потрібні чіткі публічні заяви, адресовані двійці Земан-Клаус. Але їх немає..."

Очевидно, таку ж роботу слід було б вести і в Словаччині, політики якої також багато "наговорили" у році, що минає.
Журналісти, які займаються Україною, теж мають чимало ідей про те, як впливати на громадську думку в Чехії і Словаччини.
Є також готові рецепти того, як потрапити з позитивними новинами на сторінки таблоїдів.

Біда в тому, що нашим посольствам, схоже, ці шляхи не надто цікаві.

"Я б зосередив сили на двох ключових речах, – радить Йозеф Паздерка. – По-перше, вкрай не вистачає появи конкретних українців, розповідей про їхні долі в чеських медіа і на публіці.
Це може бути хто завгодно – письменниця, журналіст, представник громадської організації, поранений військовий, звичайна людина з цікавою долею.
По-друге, дипломатам варто спробувати швидко й точно реагувати на заяви впливових чеських політиків щодо України: це має бути або підтримка, або, навпаки, спокійна, заснована на фактах полеміка з ними. Але це повинно бути швидко, щоб реакція Києва не пропадала і потрапляла в ЗМІ".
Про те, як працює наша дипломатична служба в інформаційному просторі і який образ українця системно формує телебачення Чехії і Словаччині – у другій частині статті на сторінках "Європейської правди".