Центр інформації з прав людини, для УНІАН
Фото автора
Одинадцять років тому донецький оперуповноважений Віталій
Омельченко викрив велику поставку наркотиків, до якої були причетні його
колеги. Але замість заохочення отримав 6 років за ґратами. Опинившись
на волі, Віталій закінчив університет і став адвокатом. Зараз він
допомагає іншим й активно бореться за реабілітацію власного імені.
- Як Ви дізнались про наркотики?
Тоді
я був оперуповноваженим Петровського відділу карного розшуку. До нас
надійшла оперативна замітка від агента, що хтось на станції Рутченкове
передає золоті вироби. Агент начебто бачив кур`єра. Я відчував щось
недобре, але пішов на операцію. Це було 25 січня 2001 року.
- Що було далі?
О
18.45 прийшов поїзд. Мені треба було побачити, куди кур’єр буде
відвантажувати товар. Він із сумками по вагону, я за ним. В тамбурі на
мене напали. Вони представилися як управління по боротьбі з наркотиками.
Мене тричі вдарили в обличчя, але документи не показали. Виходимо на
перон, там мене ледь не задушили.
Коли я прийшов до тями, то був у
якійсь квартирі. Почув розмову: ми зараз з мєнтом розберемося, а завтра
гроші підвеземо. Потім мене привезли в міліцейську контору, там п’ять
годин катували. Перебили три ребра, слинну залозу, а зараз я майже не
бачу на ліве око.
- За що вас били?
За те,
що я багато розмовляю. Я їм їхні права зачитував. Привели десь шість
понятих. Кажуть їм, що ця сумка - моя. Я показую, що я співробітник
Петровського райвідділу, що не знаю, хто мене взагалі вкрав, кажу,
вийдете, зателефонуйте в міліцію, зачитую їм їхні права. Зрештою побили і
понятих, і мене. Одного понятого вбили. Невідомо, куди подівся труп.
Він дав свідчення і пропав. У суді в мене не було жодних свідків.
- А як начальство, інші міліціонери?
Приїхав
начальник розшуку міста і начальник штабу області, приїжджало моє
керівництво. Я кажу їм, забирайте мене, а мені: «Ми не можемо, ти випав з
обойми, вже про все міністрові доповіли. Підпиши папір, а ми тобі
допоможемо, в суді менше отримаєш».
26 січня повели до прокурора,
найняли адвоката. Намалювали мені страшну історію, ніби я вступив у
змову з трьома невідомими. Кажуть, підпиши і тебе на підписку про
невиїзд відпустять, а в суді вже будеш вирішувати свої проблеми. Я
подивився: зберігання наркотиків з метою збуту або збут - це 10-15
років. Мені прокурор каже, з тебе 10 тисяч доларів і можеш йти додому.
- За що врешті вас посадили?
На
мене повісили зберігання наркотиків з метою збуту, хоча нічого не
перевірили, навіть пальці не зняли. Прокуратура взагалі не вникала в це.
У
грудні 2003 року я потрапив у виправну колонію Чернігівської області.
Думав, що збожеволію. Ми один одного мало не перебили там.
Якось я
зачепився з адміністрацією, і через це мене, здорового, відправили на
тубзону в Харківську область. Там мене заразили туберкульозом, хоч і
легкою формою. Я скандал влаштував. Сказали, якщо буду себе погано
вести, введуть туберкульому і я прямо тут згорю. Але все ж домігся
зустрічі з лікарем. При цьому мені лікували праву легеню, а потім
виявилося, що потрібно було лікувати ліву, про що я дізнався, коли
вийшов на свободу.
Через місяць відправили назад до Чернігівської
області. У цій зоні на мене було два офіційні замахи. Донецькі
приїжджали і давали грошей, щоб мене убили. Мене мало не зарізали.
- Коли все ж таки вас звільнили?
Я
почав судитися з усіма. Через маму звернувся у всі посольства світу, до
Європейського комітету з попередження тортур і нелюдського поводження в
місцях позбавлення волі, я подав до суду на Ющенка, на колонію.
Зрештою
адміністрація не витримала, мене помилували, застосували дострокове
звільнення. Після цього ще два або три місяці протримали, хабара
вимагали. Я вийшов на волю у липні 2007 року.
- Як склалося життя після виходу на волю?
Тільки-но
я вийшов, відразу прийшли люди з СБУ, сказали, що мені треба їхати з
Донецька. Мовляв, мене знову замовили, а вони не зможуть захистити. Я
поїхав у Вінницю, там став на облік, відновився в університеті,
відучився, отримав диплом юриста, повернувся в Донецьк. Знову почав
судитися.
В результаті мені достроково зняли судимість, нещодавно склав іспити. Тепер я адвокат.
Довго
не міг знайти роботу, перебивався тимчасовими заробітками. Іспити на
свідоцтво теж здавав з труднощами. Мені кажуть: «Ти ж судимий, як ти
можеш бути адвокатом?».
Зараз я індивідуальний адвокат, приватний.
Тут теж є свої підводні камені: нещодавно був процес, клієнти підійшли,
кажуть: «Спасибі, але нас викликали і сказали відмовитися від вас, тоді
нам зменшать термін ув’язнення».
- Люди, що вас підставили, досі на волі?
Я
майже всіх посадив. На суддю знайшов три справи. Він загруз в
корупційних схемах. Але у Генпрокуратурі працює його друг дитинства. От і
виходило, що його незаконне рішення - судова помилка. Прокуратура
зазначає, нібито його адміністративно покарали, але це неправда. Крім
того, у 2002 році у цього судді закінчилися повноваження. Йому парламент
дозволив судити безстроково, без прийняття присяги. Я пишу у Європу.
Нехай вони повеселяться, що у нас судять без присяги, без повноважень.
- Будете судитись до кінця?
Я
всім сказав, що все одно доб`юся свого. Я хочу хоч на один день
повернути своє ім`я. Я відмовлюся від будь-якої сатисфакції, від всяких
грошових претензій, я хочу лише повернути репутацію.
Мені не раз
говорили, щоб я їхав звідси. Я і закордонний паспорт зробив. Але куди я
поїду. Це моя країна, моє місто. Якщо ми всі її кинемо, хто тут
залишиться?
Джерело
Немає коментарів:
Дописати коментар