Бюветна вода найкраща

01.06.2012, Оксана Фарина,  Kyiv Post



Share on facebook

Після запиту Kyiv Post "Київводфонд" почистив бювет у парку Тараса Шевченка від заліза, однак запах сірководню у воді залишився.
© (Костянтин Чернічкін)

Після того, як вибухнув реактор на Чорнобильській атомній станції у 1986 році, у Києві почали будувати бювети, щоб забезпечити столицю чистою питної водою з підземних водоносних горизонтів.

Вода з бюветів досі залишається однією з найчистіших, показали дослідження, які провела газета Kyiv Post. Принаймні багато в чому кращою, ніж водопровідна. Однак міська влада не дбає про бювети належним чином. З близько 200 бюветів у Києві половина не працює.

«Бюветна вода найкраща», – вважає В’ячеслав Прокопов, професор Інституту гігієни та медичної екології імені Марзєєва.

За його словами, вода у київських бюветах подається з горизонтів 200 метрів завглибшки і більше. Вода на такій глибині добре захищена від хімічного та мікробіологічного забруднення. «Це природна вода хорошої якості, яка не потребує ніякої подальшої хімічного втручання, – каже Прокопов. – Вона в кращому випадку проходить через механічний фільтр і майже без обробки потрапляє в тару споживача.

Kyiv Post замовив незалежне тестування води у трьох київських бюветах, які розташовуються у парку Шевченка в центрі міста, на проспекті Гонгадзе, 20 (Виноградар) на правому березі Дніпра і на вулиці Бойченка, 12 (Дарниця) на лівому березі.

Мікробіологічний аналіз, який провела Лабораторія санітарної мікробіології Інституту гігієни та медичної екології імені Марзєєва 28 березня, показав, що вода в цих бюветах не містить шкідливих бактерій та мікробів. А випробування за хімічними показниками, яке здійснила Лабораторія іонного обміну та адсорбції університету «КПІ», підтвердило, що бюветна вода безпечна і фізіологічно повноцінна.

Однак не всі новини хороші.

Вода у всіх трьох зразках відібраних з бюветів мала сильний запах, який, за словами лаборантів, свідчить про високий вміст сірководню. Неприємний запах сірководню досить швидко випаровується з води, але може бути достатньою причиною, щоб відвадити людину від споживання цієї води. На цьому негативний вплив сірководню вичерпується, вважаю деякі експерти. Інші переконані, що сірководень шкідливий.

«Сірководень – це продукт життєдіяльності бактерій. В ньому немає нічого хорошого», – переконує Костянтин Загороднюк асистент професора Національного медичного університету імені Богомольця.

Аналізи показали також, що вміст заліза у бюветі у парку Шевченка перевищував норму у три рази. Частина експертів вважає, що надлишок заліза не несе загрози для здоров’я людини. Залізо, н аїхню думку, лише надає воді жовто-бурого кольору та неприємного присмаку, що, так само як у випадку із сірководнем, знижує привабливість такої води для споживачів. Проте Анна Цвєткова, координатор програми з води і санітарії громадської організації «МАМА-86», каже, що існують й інші негативні наслідки надмірної кількості заліза.

«Регулярне вживання води із надлишком заліза може викликати алергічні реакції, захворювання крові, гіпертонію і передчасне старіння шкіри», – каже біолог, додаючи також, що залізо шкідливо впливає на клітини печінки, призводячи до їх руйнування.

Kyiv Post повідомив про свої результати усі інстанції, які відповідають за якість води в у бюветах.

Санітарно-епідеміологічна служба міста Києва, яка здійснює державний нагляд за якістю питної води, відповіла, що не бачить сенсу говорити про результати цих аналізів, оскільки проби води відбирали не працівники санстанції. Наскільки правильно журналісти Kyiv Post відібрали зразки води, читачі можуть пересвідчитись, переглянувши наступне відео.

Як журналісти Kyiv Post відбирали проби води у бюветах і криницях

Муніципальне підприємство «Київводоканал», на яке покладено обов’язок здійснювати виробничий контроль води у бюветах, запевнило, що відповідає лише за технічний стан бюветів, а не за якість води в них.

Нещодавно засноване комунальне підприємство «Київводфонд», на балансі якого знаходиться 184 із 204 київських бюветів починаючи з початку цього року, відповіло, що порушення якості води у бюветі у парку Шевченка були виявлені і успішно усунені ще у березні цього року. Після запиту Kyiv Post, Київводфонд  перевірив бювет знову і закрив його на кілька днів для ремонту і промивки.

Kyiv Post провів повторний аналіз води 24 травня і пересввідчився, що вміст заліза у бюветі зменшився з 0,75 міліграм до 0,04 міліграм на кубічний дециментр, що значно нижче верхньої межі норми.

Разом з тим, сильний запах сірководню у воді з бювета у парку Шевченка залишився.

Керівництво «Київводфонд» запевнило, проблема надлишку сірковорню в бюветах вирішується за допомогою додаткових фільтрів, але не пояснило, чому ці фільтри не встановлюються на бюветах.

Експерти вітчизняної компанії «Екософт», яка спеціалізується на водоочисному обладнанні, підрахували, що фільт для очистки води від сірководню для одного бювету коштує $150-$170. Додаткові $280 на рік потрібні на заміну картриджів та обслуговування фільтрів. Разом це $450, що виглядає прийнятно, зважаючи на те, що у міському бюджеті на 2012 рік передбачено більш ніж 8 млн. грн. на утримання і обслуговування 184 бюветів, тобто більше 43 тис. грн. ($5,500) на один бювет.

Проте, очільники міста вибрали інший спосіб розв’язання проблеми.

Олександр Попов, голова Київської міської держадміністрації, в кінці березня підписав меморандум про наміри з потенційними інвесторами, зацікавленими в бюветах. Документ передбачає інвестиції у розмірі 26,4 млн. грн. на доочистку артезіанської води з бюветів і продаж її по 50 коп. за літр. Міська влада запевняє киян, що вони зможуть обирати: купувати доочищену воду з установки поряд з бюветом або безкоштовно набирати воду прямо з бювету.

Федір Судніцин, колишній працівник «Київводоканалу», скептично ставиться до таких починань. Він погоджується, що додатково очищати бюветну воду – ідея хороша. Однак, щоб збудувати ці бювети на початку 90-их – 2000-их було витрачено значну кількість грошей платників податків, а тепер якась приватна структура зароблятиме на цій громадській власності.

«У нас, як завжди, хороші починання закінчуються поганим результаттом», – каже Судніцин. – «Бюветів нових будувати не будуть, всі бюветі врешті-решт стануть приватними, платними і ціна на воду буде така, що не влаштовуватиме населення.»

Список бюветів Києва, які не працюють на даний момент, можна знайти на сайті «Київводоканалу». А Google мапу, де позначені усі київські бювети, можна знайти тут.

Іншим популярним джерелом питної води серед Киян є криниці при церквах та монастирях.

Kyiv Post перевірив дві найпопулярніші криниці у Києві 29 березня.

Аналіз проби води, відібраної з криниці святого Антонія у Києво-Печерській лаврі, показав, що вода в ній є хорошою та відповідає усім санітарним нормам і правилам. Більше того, в ній немає сірководню.

Аналіз води у криниці у Видубицькому монастирі показав гірші результати. Вода в нії також відповідала нормам чинного законодавства, які не є такими суворими для джерельної води, однак по факту її загальна жорсткість виявилася приблизно удвічі вищою, ніж у бюветній та водопровідній воді.

«Це приголомшлива жорсткість, – каже Наталя Макарова, заступник голови  Лабораторії іонного обміну та адсорбції Національного технічного університету (КПІ), де проводились дослідження. – Якщо кип’ятити цю воду в чайнику, накип на дні буде такий, що чайник, доведеться чистити через день.»

Цвєткова зазначає, що вживання артезіанської та джерельної води з високою жорсткістю не є добрим для немовлят та несе підвищену загрозу для здоров’я людей з проблемами сольового обміну.

Отець Василь з Видубицького монастиря запевнив, що вода у криниці є безпечною і що до тисячі людей приходять до криниці щодня.

Попри перелічені недоліки, бюветна та колодязьна вода не містить хлору, який реагує з органічними сполуками і утворює канцерогенні похідні. Експерти кажуть також, що вживання хоча б однієї чашки сирої некип’яченої води в день з безпечних бюветів і криниць добре для здоров’я.

Однак, потрібно пам’ятати, що воду з бюветів та криниць потрібно набирати у чисту тару, зберігати у місці, захищеному від сонячного проміння, і споживати протягом 24 годин. Інакше у пляшці починає розмножуватись різноманітна мікрофлора, через що вода перестає бути безпечною для споживання.

Пропонуємо також ознайомитись з офіційними протоколами результатів хімічного тамікробіологічного аналізів води з київських бюветів та криниць. 

Джерело

Чи можна пити воду з крану?

25.05.2012, Оксана Гриценко, Kyiv Post

Співробітнирця Дніпровської станції проводить промивку піщаного фільтру. Фільтрування піском - один із найважливіших етапів очистки води.
© Костянтин Чернічкін

Ексклюзивні досліження Kyiv Post показали, що вміст хлору в київському водогоні щовесни перевищує норму.

Багато киян називають воду з крану отрутою, в той час як інші стверджують, що вона нормальна і можливо єдина, яка перебуває під строгим контролем державних органів.

Аби відділити правду від міфів Kyiv Post замовив незалежне лабораторне дослідження якості питної води. Як з’ясувалося – істина знаходиться десь посередині. Вода в крані є безпечною, проте регулярне вживання її може викликати серйозні проблеми зі здоров’ям, зокрема рак.     

Мікробіологічні аналізи засвідчили, що у водопровідній воді не міститься ніяких шкідливих бактерій, але перевірка за фізико-хімічними параметрами показала, що у воді забагато хлору. І це небезпечно.           

«Критикований хлор використовують повсюдно», - ­­розповів В’ячеслав Прокопов, професор Інститут гігієни та медичної екології ім. О.М. Марзеєва. «Проте альтернативу йому знайти складно». 

Хлор є старим та розповсюдженим методом знезараження річкової води, яка є основним джерелом водопостачання Києва.

Не будучи шкідливим сам по собі, хлор може вступати в реакцію із різноманітними органічними речовинами, у результаті чого виникають нові сполуки – хлорорганіка. У свою чергу хлорорганіка за словами експертів шкодить репродуктивній системі та може викликати рак.

Вміст хлорорганічних сполук у воді значно знизився після 1997 року, коли муніципальне підприємство Київводоканал запровадило нову технологію знезараження води – хлорування з преамонізацією. Вона полягає у тому, що у воду спочатку додається аміак, а потім хлор. В результаті хлор сполучатися з аміаком, а не з органікою, і відповідно не утворює шкідливих хлорорганічних з’єднань. 

Проте, як показало дослідження Kyiv Post, частина небезпечного, активного хлору, все ж залишається у воді.       

Лабораторні перевірки засвідчили перевищення вмісту вільного залишкового хлору у двох із трьох зразках води, відібраних із кранів на кухнях киян 2 квітня.   

(Протокол з результатами хімічного аналізу водопровідної води можна знайти тут. З результатами мікробіологічних випробувань можна ознайомитись тут.)

Як показано в таблиці, вміст хлору удвічі перевищив допустиму норму у зразку води, який було відібрано в одній з квартир на Позняках, на лівому березі Києва. У воді з правого берега (мікрорайон Академмістечко) теж було зафіксовано значне перевищення по хлору. Водночас вода на Оболоні, де річкову воду змішують з артезіанською, знаходиться в межах норми.  

«[У пробах з лівого і правого берегів, окрім Оболоні] точно є проблеми з хлорорганікою», - заявила Наталія Макарова, заступник голови  Лабораторії іонного обміну та адсорбції при Національному технічному університеті (КПІ), де власне і було проведено фізико-хімічний аналіз. 

За словами Макарової її лабораторія регулярно перевіряє київську воду і знаходить зависокий вміст хлору у водопровідній воді в період паводку, який зазвичай триває від середини березня до середини травня.

«Вони змушені додавати більше хлору у воду, аби вирішити більш серйозну прооблему – унеможливити появу інфекційних захворювань у паводковий період, коли тане сніг і якість води значно погіршується», - розповіла Макарова.  

У Київводоканалі запевняють, що вчасно повідомляють київські ЖЕКи, коли з технічних причин рівень хлору у водогоні зростає, щоби ті у свою чергу розвісили оголошення на будинках і попередили таким чином мешканців.

Проте, цього разу підприємство нікого не сповістило і заявило натомість, що тести Kyiv Post недостовірні.

«За останні роки хлору у водопровідній воді не було», - заявив Володимир Костюк, головний інженер Київводоканалу. Натомість він запевнив Kyiv Post, що технологія сполучення хлору з аміаком успішно працює. 

Лабораторія Дніпровської водопровідної станції. Там стверджують, що якість води контролюють щогодини. Фото Костянтина Чернічкіна

За словами Костюка, надлишок активного хлору був серйозною проблемою у Києві понад десять років тому, і його легко можна ідентифікувати завдяки різкому запаху хлору.

Півдесятка киян, що мешкають на лівому березі Дніпра, розповіли Kyiv Post, що регулярно відчувають у воді цей запах.  

У Державній санітарно-епідемоологічній службі Kyiv Post заявили, що дослідження газети не можна вважати правдивим, оскільки проби води відбирали непрофесіонали.

«Оскільки відбір проб води здійснювався не фахівцями санепідемслужби міста Києва говорити про достовірність результатів недоцільно», - заявила Ольга Рудницька, зайтупник головного санітарного лікаря столиці. За її словами санепідемслужба регулярно перевіряє водопровідну воду, і не знаходить у ній жодних загрозливих показників.

Журналісти Kyiv Post проводили відбори проб відповідно до санітарних рекомендацій. Процес відбору читачі можуть побачити, переглянувши відео на сайті.

Як ми відбирали проби водопровідної води

Хоча якість води напряму стосується життя та здоров’я людей, відповідальність за порушення водних стандартів незначна. Микола Алексюк, юрист юридичної фірми «Ілляшев та партнери» каже, що за погіршення якості води чиновників Київводоканалу можуть оштрафувати на суму усього лиш від 85 до 136 гривень.   

Самі ж чиновники Київводоканалу кажуть, що підприємсто несе відповідальність за воду, що надходить «до зрізу будинку», а не до крану споживача. «ЖЕКи, об’єднання власників багатоквартирних будинків і самі власники відповідальні за якість води у крані», - заявив Костюк, головний індженер Київводоканалу. 

За його словами застарілі та пошкоджені труби можуть самі забруднювати воду на її шляху до споживачів. 

Костянтин Загороднюк, асистент кафедри Національного медичного університету імені Богомольця, каже, що хоча 70% хлору потрапляє у воду при її первинному хлоруванні на водопровідних станціях, решта 30% потрапляє туди з труб.    

«У більше ніж 35 країн світу застосовують спеціальний процес стабілізації води», - розповів Загороднюк. Згідно з цією технологією, у водопровідну воду додаються спеціальні нешкідливі реагенти, які консервують питну воду, роблять її нездатною змінювати свій хімічний склад. Це в свою чергу зменшує опір труб, попереджає їх корозію і відповідно продовжує строк їх служби. При цьому відпадає потреба додавати хлор у великій кількості для знезараження мережі.

«Проте, ми це не застосовуємо», - додав Загороднюк.

Костюк каже, що Киїїводоканалу відомо про цей метод обробки води, проте головний інженер сумнівається, що його скоро можна буде запровадити, адже державного фінансування на модернізацію підприємств із водопідготовки не вистачає. Натомість він визнав, що для дезінфекції труб у нас додатково застосовують хлор. 

У Швеції, на відміну від України, хлором труби не чистять, а відтак його кільсть зменшується при проходженню води із станцій водоочистки до кранів споживачів.

«Допустима межа хлору у питній воді на виході із водоочисної станції 0.4 міліграми на кубічний дециметр», - каже Юлія Калмикова, дослідниця Технологічного університету Чалмерс, що у місті Гетебор, Швеція. Кількість хлору «поступово спадає в мережі. У Гетеборзі місцеві норми становлять 0.15-0.25 міліграм на дециметр кубічний», - додає вона.

Проте, навіть за такої мізерної частки хлору у питній воді шведи збираються повністю відмовитися від нього до кінця 2012 року, перейшовши на дезинфекцію озоном. 

Українським же споживачам Ганна Цветкова, координатор програми з води і санітарії громадської організації «Мама-86», радить доочищати водопровідну воду вугільними фільтрами, які забирають хлор. 

Зразки води з правого берега, доочищеної фільтром-глечиком Бар’єр та підкранним проточним фільтром «Джерельна вода 3» торгової марки «Наша вода», засвідчили ефективність фільтрів щодо знищення хлору.

Окрім хлору обидва фільтри покращили також такі показники води як забарвленість та окислюваність, які є опосередкованими індикаторами наявносіт у ній органічних сполук. Підкранний трикартриджний фільтр, як з’ясувалося, очищує воду більш ретельно, ніж фільтр-глечик. Разом з тим проточний фільтр знижує кількість кальцію у воді нижче рекомендованого рівня. 

Нині український ринок фільтрів для води оцінюють у $80 мільйонів, і щороку він зростає на 30-40 відсотків, - повідомляє неурядова організація виробників фільтрів WaterNet.

Проте, перед споживачами постає складне завдання – як обрати оптимальний фільтр? Для цього найкраще здати відфільтровану воду в лабораторію, яка і покаже якість фільтрів. Проте, якщо така опція недоступна, експерти радять купувати фільтри тільки у сертифікованих виробників та ретельно слідкувати за зміною картриджів. Вони рекомендують міняти картриджі навіть раніше, ніж спливає строк їх служби.    

«Зношений картридж вже не виконує своєї місії і може навіть погіршувати вихідну воду», - каже Валерій Маляренко, замголови Української водної асоціації.

Попри усі недоліки водопровідної води чимало експертів надають перевагу саме їй. Костюк з Київводоканалу говорить, що спокійно п’є воджу з крану, бо впевнений у її безпечності. Загороднюк і Цветкова теж п’ють водопровідну воду, попередньо доочистивши її фільтрами.

Джерело

Арбузов показав золото України (ВІДЕО)

08.09.2012, Finance.UA

Керівник Нацбанку Сергій Арбузов показав ТРК "Україна" (належить Рінату Ахметову) золотий запас країни. Сюжет вийшов в програмі "Події тижня" в п'ятницю.
У невеликій кімнаті за міцними сталевими дверима зберігається 21 тонна золота в злитках по 12,5 кг (400 унцій). Сергій Арбузов намагався заспокоїти телеглядачів, пояснюючи, що резерви дозволяють Нацбанку підтримувати стабільність національної валюти.
"Я не бачу якихось причин для того, щоб сьогодні були різкі зміни в нашій економіці найближчим часом. Тож курс буде перебувати в гнучкому стані, але в абсолютно нормальних межах. Сьогодні курс відповідає рівню резервів і стану платіжного балансу", - сказав Арбузов.
На запитання журналіста, скільки може коштувати така кількість золота, Арбузов після паузи відповів: "Це... кілька мільярдів доларів".
Насправді станом на 5 вересня 2012 року вартість купівлі 1 грама золота на роздрібному ринку не перевищувала 460 грн (близько $56,4) за інформацією Finance.UA. Тобто вартість 21 тонни золота не перевищує $1,18 млрд, а ніяк не "кілька мільярдів".
Голова НБУ також додав, що золота в країні недостатньо і що НБУ буде нарощувати його запаси.

Джерело

Як йшли іноземні банки

07.09.2012, Finance.UA

Моя добра знайома взяла кредит у шведському SEB Bank - банку з іноземним капіталом. Там же розмістила депозит. Як же вона була здивована, коли з'ясувалося, що її банк тепер належить якомусь українському бізнесменові.
"Я спеціально брала кредит і відкривала депозит в іноземному банку, тому що мені набридло хамське ставлення і черги в наших вітчизняних установах", - переживає вона і відзначає перші зміни в бік погіршення: на електронну пошту перестала приходити інформація про зміни в банку.
На її місці опинилися тисячі українців. П'ять-сім років тому вони вибирали іноземні банки, вважаючи, що вони більш надійні і комфортні. А тепер їх обслуговують в українських або російських кредитних установах. 

Золота лихоманка
Низькі рівень життя і доходів не дозволяють українцям купувати предмети навіть першої необхідності. Близько 35% громадян України взагалі живуть у злиднях (дані CIA The World Factbook за 2009 рік). Саме тому в нашій країні таким успіхом користуються кредити, особливо дорогі споживчі.
Банкіри роздали вже 185 млрд грн фізособам кредитів, повідомляє НБУ. При цьому ставки за кредитами зашкалюють. Якщо в Європі банки позичають гроші на купівлю житла під 2-4%, в Україні беруть в п'ять-десять разів більше - близько 20%.
Космічні ставки за кредитами в Україні стали магнітом для іноземних банків. Де ще заробиш так багато за такий короткий термін? Тому після "Помаранчевої революції" і приходу до влади прозахідного Віктора Ющенка, іноземні інвестори рвонули в нашу країну.
Першою стала шведська фінансова група SEB. На початку 2005 року вона купила у Станіслава Аржевітіна 94% невеликого банку "Ажіо" за $27,5 млн. Мультиплікатор (відношення ціни до основного капіталу банку) становить 1,5 капіталу. Минуло два роки, і SEBу довелося викладати зовсім інші гроші за черговий банк. У 2007 році шведи купили в Анатолія Гіршфельда банк "Факторіал" за $100 млн за відомостями UFC Capital - вже з мультиплікатором 4,5.
Початок високим цінам на активи поклала друга помітна угода на ринку в серпні 2005 року. Австрійська група Raiffeisen Int купила 93% банку "Аваль" за $1 млрд і ще $28 млн за процесинговий центр. Мультиплікатор склав 3,7. Ця угода показала, скільки іноземці готові викладати за право працювати на українському ринку.
У тому ж 2005 харківські бізнесмени Ернест Галієв і Олександр Ярославський продали 51% свого УкрСиббанку французькій групі BNP Paribas за $347 млн (мультиплікатор - 3,5) за даними українського Forbes. Пізніше французи продовжили викуповувати акції в українських акціонерів.
У 2006 році Віктор Тополов продав Індекс-банк французькій групі Credit Agricole SA за $260 млн (мультиплікатор 6,45).
Влітку 2006 року на український ринок вийшла чеська Home Credit Group. Вона купила дніпропетровський Агробанк. За оцінками фінансистів, чехи заплатили за банк $40-65 млн (3-4 капіталу).
У тому ж році турецький Finansbank (група FIBA) відкрив дочірній банк в Україні. Майже одночасно з цим грецький National Bank of Greece купив 46% турецького Finansbank і отримав право на торговельну марку. Український банк був перейменований групою FIBA на "Кредит Європа Банк" та увійшов в голландську групу Credit Europe Bank (дочірня структура турецької групи FIBA).
У 2007 році Леонід Юрушев продав 60% банку "Форум" за $600 млн німецькому Commerzbank (мультиплікатор 4,91).
Тоді ж грузинський Bank of Georgia придбав 98,77% акцій українського "Універсального банку розвитку та партнерства" за $81,7 млн (мультиплікатор 2,15).
І в тому ж році австрійський Volksbank International AG купив 98% українського банку "Електрон" за 57 млн євро (мультиплікатор 3,8).
У 2007 ж році французька група Societe Generale купила крихітний український "Ікар-банк" (перейменований на "ПроФін Банк"). Сторони умови угоди не розголошували, але банкіри оцінили її в $25-35 млн (2-3 капіталу).
І тоді ж після двох років розгляду документом Антимонопольний комітет дозволив "Сбербанку Росії" купити банк "НРБ-Україна", який, втім, також належав росіянину Олександру Лебедєву. Угода склала $150 млн (приблизно 5 капіталів).
У 2008 році Віктор Пінчук продав 95% Укрсоцбанку італійській групі UniCredit за рекордні $2,07 млрд (мультиплікатор 5,36).
Тоді ж Сергію Тігіпку вдалося продати свої ТАС-Комерцбанк і ТАС-Інвестбанк шведському Swedbank за $485 млн. Плюс за додаткові $250 млн він повинен був керувати установами. Якщо рахувати обидві ці суми, то мультиплікатор склав приблизно 4,6 капіталу. Згідно з домовленостями пан Тігіпко не мав права володіти іншими банками в Україні і повинен був протягом двох років продати ТАС-Бізнесбанк, що належав йому. Однак він так і не виконав своє зобов'язання - угода кілька разів зривалася і банк досі перебуває у власності тепер вже віце-прем'єра.
Перед самим початком фінансового колапсу вдалося позбутися свого банківського активу й екс-меру Києва Леоніду Черновецькому. Він продав італійській групі Intesa Sanpaolo Правекс-банк за $750 млн (мультиплікатор - 6,5). Угода супроводжувалася масою непорозумінь, оскільки більшість філій банку розташовуються на перших поверхах житлових будинків - у викуплених у мешканців квартирах. Однак вони не були переведені в нежитловий фонд. 

Масова втеча
Однак популярним український ринок залишався недовго. Іноземні інвестори почали йти з України, як тільки у світовій економіці почалися серйозні проблеми. По-перше, їх бізнес в Україні почав приносити збитки замість прибутків. По-друге, в їхніх рідних пенатах теж була криза, і там гроші були потрібніші. Найбільш безперспективним сегментом для них виявилася робота з фізособами.
Першим "роздріб" закрив нідерландський ІНГ Банк Україна, який працює в країні ще з 1998 року. У 2008 році він відкрив роздрібний напрямок, але вже в квітні 2009 року згорнув роботу з громадянами - закрив 23 відділення. Цікаво, що робота ІНГ Банку з населення передбачала несподіваний формат - було заплановано, що він буде співпрацювати з бізнесменами, які мають досвід продажів фінансових послуг і роботи в MLM-компаніях. Для отримання прибутку банк повинен був інвестувати в цей проект понад 500 млн євро, проте відмовився від цього через складнощі в українській економіці. Банкіри оцінювали, що ІНГ Банк пішов з українського рітейлу з невеликими втратами, так як продав свої відділення, кожне з яких оцінювалося приблизно в $100 тис.
Через півтора року працювати з населенням відмовився і "Хоум Кредит Банк". Його акціонер - чеський Home Credit Group продав свою дочку "Платинум Банку". Тоді учасники ринку оцінили угоду в один капітал - до $43 млн. Після зміни власника "Хоум Кредит Банк" змінив назву на банк "Восток", а його клієнти переведені на обслуговування в "Платинум Банк". А в кінці минулого року "Платинум Банк" позбавився і від нього (фактично була продана лише банківська ліцензія та центральний офіс). Банк проданий українській групі фізичних та юридичних осіб, імена яких не розголошуються. Сума операції оцінювалася в один капітал - близько 361 млн грн.
Інтерес до українського ринку втрачають не тільки європейські, але й російські інвестори. В кінці 2010 року російський банк "Ренесанс Капітал" продав групі СКМ Рената Ахметова свій український роздрібний банк "Ренесанс Кредит" (з'явився на базі крихітного українського банку "Лідер" в 2005 році). Зараз установа продовжує працювати під старим брендом, і поки її не планують приєднувати до приналежного СКМ банку ПУМБ, як це сталося з Донгорбанком.
На початку 2011 року продав 80% своєї української "дочки" грузинський Bank of Georgia. Імена нових власників не розголошуються, але грузинському інвестору вдалося виручити за свій актив всього $9,6 млн. Щоб вийти на український ринок, грузини витратили $81,7 млн, тобто на $72 млн більше.
В кінці минулого року перестав працювати з населенням Swedbank - робота продовжилася тільки з великим та середнім бізнесом. Причиною рішення стала напружена ситуація з проблемними кредитами. У 2009 році Swedbank зайняв перше місце за збитками - мінус 4,34 млрд грн - через те, що йому довелося направити 5,73 млрд грн на резерви під безповоротні кредити. Банку довелося витратити досить багато часу на відхід, так як його кредитний портфель складав на той момент 5,33 млрд грн, а депозитний - 1,26 млрд грн. У цьому році кредитні портфелі банку купив "Альфа-Банк".
У 2012 році іноземці продовжували йти. У січні "Кредит Європа Банк" (належить турецькій FIBA через дочірню структуру в Голландії Credit Europe Bank) закрив усі свої відділення, крім одного, і перестав обслуговувати громадян. Позичальники продовжують погашати свої кредити в єдиному офісі, що залишився у банку, а також у відділеннях "Правекс-банку".
Перестав бути банком із західним капіталом і Volksbank, який разом зі всіма активами австрійської групи Volksbank International був проданий "Сбербанку Росії".
На початку літа роздрібний ринок покинула шведська SEB Group - активи відійшли невеликому "ЄВРОБАНК" (належить колишньому голові правління УкрСиббанку Олександру Адарічу). 127 тисяч клієнтів шведського банку в одну мить стали обслуговуватися не в шведському, а в українському закладі. Експерти оцінювали вартість рітейлового бізнесу СЕБ банку в $20-30 млн. Таким чином SEB Group продала свою доньку зі збитком $90-100 млн. Зараз установа працює під назвою "Фідобанк". Шведський інвестор пішов з України не повністю - він буде обслуговувати своїх клієнтів зі Скандинавії, Балтії та Німеччини, а також двох українських корпоративних клієнтів через придбаний недавно "Акцепт-банк" (зараз "СЕБ Корпоративний Банк").
Французька група Societe Generale також розчарувалася в українських клієнтах. Дві її дочки - компанія "ПростоФінанс", яка активно займалася автокредитуванням, і "ПроФін Банк" - продали "Альфа-банку" портфель автокредитів на 700 млн грн.
Останньою і найгучнішою операцією став продаж німецьким Commerzbank свого Банку "Форум" українському "Смарт-Холдингу", який належить Вадиму Новинському. Учасники ринку оцінювали операцію дуже низько - максимум у половину капіталу, тобто в 450-745 млн грн.
Враховуючи те, що німецький інвестор купив актив у бізнесмена Леоніда Юрушева за $600 млн, а протягом п'яти років влив в банк ще близько $1 млрд, Commerzbank залишив Україну дуже розчарованим.

Зображення: Тетяна Кучеренко

Що залишилося
Зараз українські громадяни можуть обслуговуватися лише в 12-и банках із західним капіталом, тоді як до початку кризи їх було 20. Найсильніші інвестори залишилися.
Не треба забувати також, що далеко не всі українські банківські установи пережили кризу. "Промінвестбанк", наприклад, відчув на собі набіг клієнтів, був "знекровлений" і куплений російським Внешэкономбанком. "Сбербанк Росии" також зміцнив свою присутність в Україні. Він був чи не єдиним, хто продовжував видавати кредити навіть після кризи і нарощувати мережу відділень. Зростав і російський ВТБ-банк (група ВТБ через інвесткомпанію навіть позичила Україні 2 млрд дол). 


Зображення: Тетяна Кучеренко 

Були націоналізовані Укргазбанк, банк "Київ" і Родовідбанк. Банк "Надра" був на межі зникнення, і тільки вливання грошей Дмитра Фірташа врятувало ситуацію. Розпродавали майно більш дрібні Трансбанк, "БІГ-енергія", Укрпромбанк і "Українська фінансова група". Ще кілька банків пройшли процедуру банкрутства.
Коли іноземці заходили в Україну, була надія, що кредити подешевшають. Адже у західних банків був доступ до "дешевих" грошей материнських структур. Але практика довела, що іноземці, навпаки, намагалися зірвати куш в Україні і не поспішали виставляти низькі відсотки за кредитами. Так поводяться і ті іноземні банки, які залишилися в нашій країні.
Також була надія на іншу культуру обслуговування клієнтів, нові фінансові продукти і бурхливий розвиток банківського та суміжних ринків в цілому. Тепер місце західних структур зайняли банки з українським та російським капіталом - більш пристосовані до наших непередбачуваних умов ведення бізнесу. 



Дані: Коммерсант-Украина, Forbes, повідомлення зазначених компаній, UFC Capital
Олена Губар

Джерело

Макроекономіка чи макродефектономіка

Володимир Лановий, для ЕП

Леонід Кучма. 

Фото tabloid.pravda.com.ua

Є підсистема державного управління, незначні вдосконалення чи помилки якої прямо відображаються на доходах усіх громадян, рівні цін, процентах за кредитами, кількості безробітних в країні, обсягах валютних резервів, заощадженнях.

Це макроекономіка - сфера впливу держави на рух національного господарства.

Характер, методи і наслідки такого впливу є специфічними для країн, оскільки складалися вони в силу різних реалій - виробничих, фінансових, управлінських, бізнесових, політичних, соціальних.

Наскільки ефективними та доцільними є макроекономічні регуляції в Україні і куди вони нас заведуть - питання не другорядні.

Враховуючи досвід років незалежності, можна сказати, що ця сфера діяльності держави є однією з найбільш непередбачуваних і загрозливих для суб'єктів економіки і громадян. Більше того, саме макроекономічні провали державної політики у новітній історії України залишили гнітючий слід на добробуті сімей і господарській динаміці.

Розглядаючи цей пласт проблем теперішнього капіталізму, виділимо дві частини макроекономіки - внутрішню і зовнішню. Почнемо з другої як найважливішої.

Пріоритетність зовнішньоекономічної сфери у макрорегулюванні пояснюється особливою залежністю невеликих національних економік, до яких належить і українська, від взаємин із світовим господарством у сьогоднішній відкритій міжнародній торгівельно-фінансовій системі.

Малі економіки дуже залежать від можливостей обміну товарами і послугами з іншими країнами, а також від надходження іноземних технологій і капіталів, без яких не вдається вистояти у конкуренції на світових ринках. Валюта та інші монетарні цінності, без яких неможливі національні грошові системи, не виникають самі по собі.

Наскільки вагомими для національного виробництва і споживання є зовнішньоекономічні аспекти, свідчить історія України. Два катастрофічні фіаско вітчизняної економіки у 1992-1996 роках та у 2008 році, коли обсяги ВВП впали відповідно на 57% і на 25%, сталися через зовнішні макроекономічні обставини.

У 1990-х роках, після краху соціалістичної інтеграції, зупинився український експорт, розвалилася система платежів, валютних надходжень не було за визначенням, і в умовах продовження транспортування по трубах газу і нафти з Росії дефіцит зовнішньої торгівлі України став фатальним.

У 2008 році влада теж заплющила очі на розбухання дефіциту експортно-імпортного обороту й міжнародних боргів вітчизняних фінансових і нефінансових підприємств, темпи яких стали надзвичайними. Вартість гривні розвалилася з початком втечі іноземних капіталів, що зумовило другий акт національної економічної драми.

Ці економічні лихоліття за своїми наслідками адекватні руйнівним діям війн та депресій, які називають великими.

Була ще одна криза зовнішньоекономічного регулювання - у 1998-1999 роках, коли через нестачу валюти і відплив міжнародних капіталів після дефолтів у Південній Кореї, Індонезії та Росії курс гривні впав з 1,9 гривні за долар до 5,3 гривні за долар.

Держава розписалася у неспроможності виплачувати зарплати, пенсії, соціальні допомоги, енергетичні субсидії. Ще на 4-5% впало виробництво.

Тоді влада мінімізувала шок, вдавшись до силових методів: арештувала рахунки боржників, підвищила бар'єри імпорту, випросила поставки газу у кредит, поступово і значно глибше потрібного девальвувала обмінний курс.

У всіх трьох випадках фінансові лиха були спричиненими діями влади. Тодішні керівники не змогли ні попередити, ні правильно відреагувати на фінансові вибухи.

У 1992 році уряд прем'єр-міністра Леоніда Кучми ввів квоти і дозволи на вивезення товарів і одночасно стимулював імпорт, надавши Росії державні гарантії оплати будь-яких поставок нафти і газу. При цьому вартість газу зросла з 6-8 доларів у 1992 році до 50 доларів у 1996 році. Купівля відбувалася в борг.

Особливо шкідливим було рішення надрукувати неймовірні обсяги купоно-карбованців і надати їх підприємствам-банкрутам, які досі кредитувалися з Москви.

Ця зухвала емісія пустих грошових знаків грубо порушила хоч якісь паритети між ними і надходженнями доларів та марок, що знищило як явище внутрішню ставку валютного обміну у 1993-1994 роках. Міжнародний фінансовий обмін став неможливим. МВФ відмовив Україні у співпраці.

Іноземні капітали були мізерними і надходили лише у натурі. Не було змоги утворити хоча б мінімальні валютні резерви. Гроші втратили свої властивості, країну охопив бартер. Усі ці обставини створили першооснову масової зупинки підприємств, багатомільйонного звільнення працівників, гнітючого падіння добробуту людей.

У середині 2000-х років нова українська демократія, мабуть, вирішила, що можна дати людям блага без збільшення виробництва. Варто лише відкрити шлюзи для припливу іноземних товарів і попросити товстосумів дати трохи грошей.

Перші закордонні комерційні кредити йшли під чесне слово Віктора Ющенка. Проте пропозиції кредиторів залишалися короткими.

Економіка тоді звернула на хибний шлях нетто-імпортера з карколомним ростом дефіциту зовнішньої торгівлі, навалою споживчих позичок, активним накачуванням в економіку незабезпечених гривень як способом врівноважити інвалютну зливу.

Фінансових можновладців тішило штучне укріплення обмінного курсу з 5,3 гривні за долар до 4,6 гривні за долар, і вони не помічали пастки, в яку потрапляє країна.

Ревальвація курсу суперечила дефіциту зовнішньої торгівлі. Капітали були спекулятивними і тимчасовими, валютна вартість капітальних цінностей - акцій, житла, землі - та прибутків і зарплат - надутими мильними бульбашками.

Тести кредитоспроможності українських банків у 2007-2008 роках показали поганий стан більш ніж двох третин фінустанов.

У ці роки українська влада без будь-яких застережень погоджувалася на кратне підняття цін на імпортний газ - вони стрибнули з 50 доларів за тисячу кубометрів у 2005 році до 240 доларів у 2009 році - і не зменшувала обсягів його закупівлі.

"Нафтогаз" заліз у валютні борги і став фактично банкрутом: газ за такими цінами продати внутрішнім споживачам було неможливо, і державна компанія почала працювати у збиток. Уряд сховав голову у пісок: він збільшив статутний капітал банкрута за рахунок державних позик, і той ці гроші витрачав на погашення збитків.

Неадекватною була й реакція влади на зрив валютного курсу після початку кризи, з жовтня 2008 року. Українська адміністрація розгубилася, втратила контроль за ситуацією, її дії сприяли втечі іноземних капіталів.

Протягом жовтня-грудня 2008 року Нацбанк держави встановив рекорди інфляційної емісії гривні - 105,4 мільярда гривень. Він роздав гроші банкам, які пішли з ними на валютний ринок. Паралельно НБУ розпродавав свої валютні резерви, зменшивши їх за три місяці з 38 мільярдів доларів  до 28 мільярдів доларів.

Втеча міжнародних капіталів була схожа на паніку у перші дні чорнобильської катастрофи. Курс гривні провалився з 4,7 гривні за долар у вересні до 8,1 гривні за долар у кінці грудня. Після цього імпорт товарів і послуг зменшився удвічі, паралельно майже на стільки ж впав експорт.

Тимчасово баланс зовнішньої торгівлі став профіцитним, але не могло втриматися на досягнутому рівні ні виробництво, ні споживання. Інвестиції пікірували у 2,2 разу, будівельні роботи - утричі.

Дефіцит держбюджету 2009 року перевершив третину його видатків. Кабмін вдався до запозичень і за рік збільшив держборг на 90 мільярдів гривень або 10% ВВП. Валюта, отримана від МВФ, пішла на повернення приватних боргів. Натомість чисті прямі іноземні інвестиції та міжнародні кредити наблизилися до нуля.

На жаль, широкі зовнішні позики дозволили швидко відновити імпорт і вже 2010 року повернутися до стану дефіциту торгового і поточного рахунку платіжного балансів.

Залишається питання: що було істинною причиною цих фінансових фіаско - невігластво чиновників чи їх примітивна зажерливість, їх липкі долоні?

У статті використані офіційні данні центральних установ України та Євростату

Джерело

Число іноземців у держреєстрі платників податків зросло на 15% - 37,5 тисячі

03.09.2012, УНІАН

З початку поточного року в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків зареєструвалося 37,5 тис. іноземців, що на 15% більше, ніж за аналогічний період 2011 року.

Про це УНІАН повідомили у прес-службі Державної податкової служби України (ДПСУ).

У 2011 році реєстраційні номери одержали 32 тис. іноземних громадян.

На думку податківців, таке зростання свідчить про зацікавленість іноземців Україною як майданчиком для отримання прибутку. А це, відповідно, підвищує економічну привабливість нашої країни для потенційних інвесторів, вважають в ДПСУ.

Усього в держреєстрі зареєстровано 44,5 млн фізичних осіб. З них 441,2 тис. громадян зареєструвалися у 2012 році, що майже на 53 тис. перевищує торішні показники.

Джерело

Опозиція і влада в Україні: знайти десять відмінностей

03 вересня 2012,  Роман Соломонюк,
політолог, магістр політології Фрідріх-Шиллер Університет, Єна, Німеччина, для УП

Здається, що питання, винесене у заголовок, є за своєю суттю абсурдним. Опозиція і влада, як правило, критикують одне одного, бо мають різні цінності та несуть різні ідеї. Насправді це актуально для більшості розвинених демократій.

В Україні ж і влада, і опозиція можуть виявитися не тільки близнюками за поглядами та діями, але й за "обличчями політиків", які встигають побувати і там, і там.

Оскільки на нинішніх виборах як базовий пропонують традиційний поділ на "владу" і "опозицію", хочеться дати трохи інформації для роздумів на тему: наскільки коректним є такий поділ?

Ідеологія 

Більшість політичних сил далекі від декларованих ними під час попередніх виборів програм. Проте на перевірку як владна Партія регіонів, так і опозиційна ВО "Батьківщина" належать до лівоцентристів, однією з ознак ідеології яких є активне втручання держави в суспільне та економічне життя.

І хоч інший учасник "Об’єднаної опозиції" "Фронт змін", офіційно представляє ідеологію прагматичного лібералізму, її лідер Арсеній Яценюк під час минулої президентської кампанії активно пропагував відновлення зв’язків у межах колишнього СРСР, а в своїх агітаційних буклетах відзначав позитивні сторони "радянської системи" соціального захисту.

Таким чином, формально і "влада", і "опозиція" представляють одне ідеологічне поле. Проте на практиці вони швидше дотримувалися ідеології "робити і казати те, що вигідно зараз", і не мали стійких принципів – про що далі.

Політика

Єдина ознака, за якою чітко можна диференціювати владу і опозицію, – це хіба конкретний момент, в який та чи інша сила перебуває біля керма держави. Але й перебуваючи по різні боки владних барикад, і Партія регіонів, і БЮТ-Батьківщина вміли об’єднати зусилля для досягнення результату у важливих для них питаннях.

Прохідний бар’єр. У липні 2006 року Олександр Турчинов разом із головним юристом БЮТу, а нині – соратником президента Януковича, Андрієм Портновим, запропонували підвищити прохідний бар’єр на парламентських виборах до 7%. Цю ж пропозицію повторив у 2008 році інший представник команди БЮТ, Михайло Поживанов.

У 2011 позитивно щодо підвищення прохідного бар’єру до 7% висловився й голова фракції Партії регіонів Олександр Єфремов.

Метою як перших, так і других було усунути "дрібних гравців" та встановити двопартійну систему, за якої б обидві партії забезпечили поділ влади на двох. У результаті бар’єр підвищили до 5%.

Зміни до Конституції й обмеження повноважень президента. Чомусь мало хто про це згадує, але наприкінці 2008 року практично сформувалася коаліція Партії регіонів і БЮТ, яку журналісти назвали "ПРіБЮТ". Її головною метою було внесення змін до Конституції, які передбачали обрання президента парламентом.

Це означало, що Україна перетворювалася на парламентську республіку, де президент, на той час – Віктор Ющенко, перетворювався на декоративну постать, а вся повнота влади контролювалася більшістю, на той момент – БЮТ та Партія регіонів, і прем’єр-міністром, на  той час – Тимошенко.

Першим кроком до формалізації коаліції "проти президента" стало голосування на початку вересня 2008 року за закон про спеціальні слідчі комісії, спеціальну тимчасову слідчу комісію і тимчасові слідчі комісії Верховної Ради України, що зробило можливою процедуру імпічменту президента. 

Статус російської мови. Існує міф, що фактично державний статус російської мови – результат дій проросійськи орієнтованої чинної влади.

Але "мовна картина" буде неповною, якщо не згадати результати голосування 19 вересня 2008 року, коли фракція БЮТ спільно з фракціями Партії регіонів, КПУ та Блоку Литвина підтримали в першому читанні проект закону "Про державну службу" (№1400), автором якого був народний депутат Віктор Янукович.

Документ передбачав вимогу обов’язкового володіння претендентами на державну службу, крім державної, також російською мовою. Імовірно, на виконання цього закону Кабмін Тимошенко скасував обов’язкове дублювання українською мовою синхронів у новинах на Першому національному.

НАТО. Перебуваючи на прем’єрських посадах, і Тимошенко, і Янукович змушені були виконувати програму співпраці з НАТО. Щоправда, у 2008 році, за словами першого заступника Секретаря РНБО Володимира Огризка, уряд Тимошенко скоротив фінансування усіх програм співпраці з НАТО до мінімуму.

Щодо офіційної позиції, то в липні 2009 року на брифінгу Тимошенко заявила, що питання вступу в НАТО може бути вирішене лише через всеукраїнський референдум – хоча під час виборчої кампанії-2006 вступ до НАТО був однією з головних зовнішньополітичних цілей БЮТ.

А от референдум щодо НАТО, починаючи з 2005 року, був вимогою… Партії регіонів.

Грузія. Коли у серпні 2008 року російські війська ввійшли на територію Грузії, однозначну оцінку акту агресії, як цю подію можна класифікувати згідно із міжнародним правом, дав тільки чинний тоді президент Віктор Ющенко.

Він же вимагав від Росії дотримуватися умов базування ЧФ РФ, зокрема недопущення його участі в бойових діях, оскільки це робило Україну співучасником військового конфлікту.

На початку вересня 2008 року фракція БЮТ, як і Партії регіонів, відмовилися заявою засудити акт агресії. Голова фракції БЮТ Іван Кириленко заявив, що його фракція не може оцінювати дії Росії як агресію, "тому що агресію почала Грузія, а ми не сторона конфлікту".

Він також заявив, що не може визнати неправомірне використання території України, зокрема ЧФ РФ, для нападу на Грузію.

Лідер Партії регіонів Віктор Янукович пішов ще далі – закликав визнати незалежність Південної Осетії та Абхазії. А Партія регіонів прагнула провести негайне розслідування постачання українських озброєнь напередодні конфлікту у Грузію.

Тож позиції БЮТ і ПР з геополітичної точки зору були ідентичними – вони прийняли російське трактування війни у Грузії.

Визнання УПА. Якщо Партія регіонів повністю відмовляється визнавати УПА як учасників боротьби за Незалежність, то в БЮТ висловилися за визнання – але лише після проведення розслідувань діяльності УПА.

При цьому ні та, ні інша сила не вимагають розслідування злочинів НКВС. Таким чином, обидві позиції погоджуються із збереженням стутусу-кво та відносять історичну справедливість до питань "другого ешелону".

Не виключено, що тут відіграє роль кадровий склад політичних команд.

"Дивлюся список сьогоднішньої опозиції… Маємо генерала КДБ Кожем’якіна, цілий оберемок партійних і комсомольських діячів радянського активу... Його дід "наводив порядок" – звільняв Західну Україну від "бандформувань" ОУН-УПА, його батько так само працював у КДБ", – стверджує колишній рухівець Ярослав Кендзьор.

Він також цитує голову НРУ Бориса Тарасюка щодо розбіжностей між БЮТ і НУ під час створення коаліції у 2006 році: "Затягуються переговори, бо Тимошенко з Морозом проти "Нашої України" зайняли спільну позицію, щоб в угоді не було згадки про ОУН-УПА, НАТО, української мови".

Московські газові угоди 2009 та Харківські 2010. Хоча БЮТ і Партія регіонів нищівно критикують одне одного в питанні газових угод, особливо складно зрозуміти логіку цього конфлікту.

Як відомо, газові угоди, підписані з ініціативи Тимошенко в Москві на початку 2009 року між НАК "Нафтогаз" та РАО "Газпром", забезпечили Україні найгірші умови отримання російського газу.

Цьогоріч Україна платить 560 доларів за тисячу кубів, тоді як Туреччина за той же російський газ платитиме не більше 190 доларів за тисячу кубів. Харківські угоди 2010 року, проведені через парламент Партією регіонів, надали цій угоді статусу міждержавної.

Історичні постаті. 4 липня 2007 року фракція БЮТ в Одеській міськраді у повному складі, спільно з "регіоналами", голосувала за встановлення пам’ятника Катерині ІІ в Одесі.

А в Полтаві місцеві бютівці називали спробу встановити пам’ятник Івану Мазепі "провокацією".

Спочатку висуванець БЮТ на посаді міського голови Андрій Матковський відмовлявся від грошей, виділених з державного бюджету на встановлення пам’ятника, потім – від пожертв, які зібрали з усієї України, а насамкінець вдався до фізичного спротиву робітникам, які проводили будівельні роботи.

Офіційна позиція представників Партії регіонів відома – вони підтримують версію Російської православної церкви про "анафему зрадника".

Економіка

 Дуже багато єднає чинну владу і опозицію у методах управління економікою. Можна виділити кілька спільних рис, притаманних урядуванню представників Партії регіонів і БЮТ.

Найперше – це тяжіння вирішувати кризові ситуації через грубе адміністративне втручання. Уряди Тимошенко та Азарова пережили ряд "цінових криз".

Зокрема, за урядування Тимошенко виділялися "цукрова", "м’ясна", "бензинова" кризи. За урядування Азарова – "гречана" та "бензинова". І обидва уряди, як, до речі, свого часу й уряд Януковича, діяли за однією схемою: підписувався меморандум із виробниками чи продавцями, в якому заборонялося підвищувати ціну.

Натомість бізнесу обіцяли забезпечити сприятливі умови для роботи. На практиці така політика давала лише тимчасовий ефект. Як правило, наступного року криза повторювалася, тільки вже з іншою групою товарів.

Друге – це сприяння імпорту на шкоду національному виробникові.

За урядування Тимошенко у другому кварталі 2008 року було імпортовано м’яса у 2,5 разів більше, ніж за аналогічний період попереднього року. Як наслідок, кількість великої рогатої худоби в Україні скоротилася на 10,1 %, свиней – на 19,3 %, і це лише у порівнянні з початком року.

Місцевий виробник просто не здатен був конкурувати з дешевим та неякісним імпортом.

А за урядування Азарова, у липні 2012 року, згідно з висновками Української аграрної конфедерації, імпорт м’яса досяг рекорду за останні 5 років.

Напевно, найяскравішим прикладом спільної для обох урядів імпортостимулюючої політики на шкоду національній економіці стала закупівля потягів "Хюндай" корейського виробництва.

Власне, домовилася про постачання корейської продукції ще Тимошенко, а реалізовували проект вже представники Партії регіонів. Але про це також чомусь воліють не згадувати.

Третє – це використання зовнішніх заощаджень на потреби "проїдання". Запозичені кошти пускають не на розвиток, а на латання "бюджетних дір". У результаті постійно зростає зовнішній державний борг, бо попередню заборгованість погашають за допомогою нового кредиту.

Тож проблема виплати перекладається на наступні покоління. За період 2007-2011 роки державний зовнішній борг зріс майже у 6 разів, і сьогодні складає приблизно 12% від ВВП.

Це тривожний показник, особливо, якщо врахувати слабкий розвиток виробництва, яке нездатне забезпечити внутрішній ринок навіть товарами широкого вжитку. Експортні ж позиції складають переважно сировина і напівфабрикати.

Четверте – управління державним бюджетом в "ручному режимі", що для урядів Тимошенко і Азарова стало нормою. Змінюються лише форми.

За "часів БЮТ" існувала Тендерна палата, де приватна фірма заробляла на всіх державних закупівлях. Після її скасування, коштами розпоряджався уряд в ручному режимі.

Дещо покращило ситуацію ухвалення закону "Про здійснення державних закупівель". Але вже в липні цьогоріч через Верховну Раду проводять зміни до нього, які фактично нівелюють його позитивні сторони.

Шосте – однаково негативне ставлення та нерозуміння ролі малого бізнесу.

Партія регіонів і БЮТ сформовані за прямої підтримки великого бізнесу. Специфічними є умови його виникнення в Україні: більшість фінансово-політичних груп виникли завдяки доступу до державного ресурсу – адміністративного, організаційного, фінансового.

Такий бізнес звик до монопольного положення, або ж керованої конкуренції, коли ринок чітко поділений між кількома гравцями, що мають своє "політичне лобі". Тому для більшості представників теперішньої як влади, так і опозиції, проблеми малого бізнесу є незрозумілими.

Як висловився віце-прем’єр міністр Борис Колесников, "і гіпермаркет, і бабуся на базарі мають платити однакові податки". При тому малий бізнес не може через політичні важелі натиснути на уряд чи вивести кошти в офшори.

Позиція ж обох урядів зводилася до спроб адміністративними каральними методами вивести малий бізнес з тіні. Завершувалося це завжди однаково – малі підприємці протестували і згортали виробництво.

P.S. Таким чином, аналіз програмних засад та практичної діяльності – як у парламенті, так і в уряді, – приводить до висновку, що теперішня влада і опозиція мають чимало спільного в ключових позиціях.

З геополітичної точки зору – це противники вступу до НАТО, обоє рухаються в фарватері російських політичних та економічних інтересів, що (як наслідок) веде до проросійського трактування української історії.

З погляду на політичну систему – це сили, які прагнуть монополізувати політичне поле, перерозподілити сфери впливу на ньому, виходячи із завдань підсилення власних впливів.

З економічної – це прихильники неконкурнетної економіки, сприяння імпорту, використання адмінресурсу та дискримінації малого бізнесу.

Заради підтримки власних рейтингів за рахунок "соціальних виплат", обоє готові використовувати зовнішні запозичення для "проїдання", перекладаючи борг на плечі наступних поколінь.

Відрізняє їх теперішній момент перебування у владі чи поза нею – проте не цінності, які вони реалізують.

Тож у цьому випадку поділ на владу і опозицію лишається тільки своєрідною формою, зміст якої – втрачено. Якщо виборець все-таки скористається цим міфом, біля керма просто зміниться одні обличчя на інші, проте змін на користь суспільства не відбудеться.

Альтернатива – перейняти досвід старих демократій, де політичні сили оцінюють за їхніми ідеологічними поглядами, підходом до економіки, політики внутрішньої та зовнішньої. Тільки в такому випадку можна чекати реальних змін. Чи встигнуть українці "дозріти"?

Джерело