29 січ. 2014 р.

Збройні сили майдану

24.01.2014, ZIK

Тортури та насилля – це ознаки присутності «ескадрону смерті» від ФСБ в Україні , – військовий експерт Арестович

фото: twitter.com/Євромайдан
фото: twitter.com/Євромайдан

Свій варіант стратегії боротьби Майдану проти влади і «Беркута» озвучив відомий військовий експерт і психолог Олексій Арестович у розмові з Остапом Дроздовим, автором та ведучим політичного ток-шоу «Прямим текстом» на телеканалі ZIK.

– Зараз ми перейшли у другу фазу національної революції, – розпочав розмову експерт. – Перша тривала півтора місяця і трималася на народному підйомі. Це була фаза, коли справді можна було відбутися квітами. А вже у другій фазі справу у свої «чисті» і міцні руки взяли московські «чекісти». Про це можна говорити ствердно. Я, як колишній працівник спецслужб, отримую інформацію від друзів та колег по ту сторону, які підказують, що відбувається. В Україні ФСБ керує під виглядом різноманітних проросійських організацій. Для прикладу, харківський «Оплот». У результаті цих ФСБешних ігор заручником став український народ. Заручником ситуації до певної міри є і Янукович. Його інтереси не враховуються, – ФСБ веде свою гру.
Вбивство львів’янина Юрій Вербицького... Усі методи, застосовані проти чоловіка, нагадують дії «ескадрону смерті» від ФСБ, що діє на Кавказі: чисто, акуратно, без слідів. Варто пригадати розповідь Ігоря Луценка про те, що викрадачі не орієнтувалися в ситуації в Україні, спілкувалися із характерним «костромським» акцентом. Звісно, ми не можемо говорити однозначно, але непрямі ознаки є...
– Що може означати для нас втручання ФСБ?
– Кремль цілеспрямовано подавляє національну революцію в Україні. Думаю, можна говорити і про те, що серед українського «Беркута» та в натовпі також працюють російські спеціалісти. Про це ми також можемо говорити з огляду на непрямі докази: неповага до нашої національної символіки, зривання прапорів, побиття журналістів, звірства щодо затриманих.
Звісно, наш «Беркут» також – не подарунок. Це кримінальна банда, яка іноді за сумісництвом працює у міліції. «Беркутята» живуть за кримінальними поняттями, кримінальними законами, із переконанням, що їх усі повинні боятися. Але думаю, що навіть «Беркуту» не прийде в голову зривати національну символіку. Ці речі вказують, що відбувається щось не те, щось неадекватне...
– З огляду на нинішні обставини, яку б стратегію поведінки Ви б могли запропонувати?
– Я, як психолог, написав «Стратегію теплого океану» – мирного протесту, позитивного. І він дієвий, але до певної міри. Ця стратегія не так про те, як повалити режим, а як переробити суспільство за допомогою змін у собі. Але почали вбивати мій народ! Я офіцер і давав присягу. Відтак, знаючи ситуацію і розуміючи, що відбувається, вважаю, що потрібно брати до рук зброю і захищати свій народ від спроб подавити його. Людей роздягають, людей б’ють, у київських моргах – трупи. Працює «ескадрон смерті», до якого марно звертатися з проханнями, благаннями. Це люди дуже чіткої психології: вони не довозять, ані до камери, ані до в’язниці, ані до слідчих тих, кого упіймали. Вони хапають і мордують, а не просто вбивають. Для прикладу, хлопець, якого катували, різали і при цьому вимагали, щоб він співав гімн України. Після цього і виникає питання: чи в руках українських громадян він був?
Узагалі ж ми маємо альянс криміналітету, міліції і державної влади. Це те, чому простому народу важко протистояти. Був день перемир’я, люди ніби видихнули спокійно, але в цей час не припинилися викрадання. Зник лідер Автомайдану, ще 15 людей. Де вони знаходяться, невідомо. У київських моргах з’являються нові невпізнані тіла, причому зі слідами катувань. Це тактика залякування, а головне, бійці отримують задоволення від своєї роботи. Для них ми вівці, яких потрібно стригти. Якщо їм не протиставляти силу, вони не зупиняться.
– Що значить «не протиставляти силу»?
– Бійці працюють за принципом бригади: ми вдарили – значить, має бути відповідь. Якщо її нема, значить, ви – лохи і можна бити далі. Це стосується і «Беркута». У них так логіка: навіть якщо Януковича скинуть, ми все одно залишимося працювати при будь-якій владі. Звільнять лише кількох найодіозніших. Силовики відчувають себе безкарними. А інформація про те, що київські беркутівці почали вивозити зі столиці дружин та дітей – сигнал, що вони готові нападати й надалі. Вони ж не кремпуються викладати в Інтернеті фото, відео... Підозрюю, що навіть німецькі нацисти не дозволяли собі того, що робить «Беркут».
Ми ніколи не домовимося з «Беркутом», жодні перемовини його не зупинять, бійці далі полюватимуть на активістів. Вони запустили маховик, відчули запах крові і хочуть показати, хто в домі господар. Насправді їм начхати, хто президент, хто у Верховній Раді. До речі, якщо глянути зараз на Януковича, на його мікроміміку, то я як психолог можу сказати, що він дуже наляканий. Відтак, ми можемо зараз ставити перед ним питання про те, що «Беркут» зараз не підкорюється жодній владі і діє самостійно. Я сумніваюся, що був наказ полювати на активістів Автомайдану. Це самодіяльність, а точніше – свавілля. Тому ми не маємо іншого виходу – ми повинні перемогти. Інакше нас мордуватимуть і катуватимуть надалі.
– Яким чином здобувати перемогу?
– Озброєння! Зброя – це ще не значить убивство, але це дуже сильний аргумент. Наступати на Майдан, де є бодай сотня людей, що вміють грамотно користуватися зброєю, знають тактику, вміють організувати захист і напад – це геть інша річ, ніж іти на беззбройних. Як «Беркут» діяв до цього час? – спокійно і нагло йшов вперед. А уявіть, якщо у відповідь бійці отримають попереджувальний вистріл над головою чи під ноги? Думаю, впевненості у «Беркута» поменшає. Зрештою, увесь режим насправді тримається на 8 тисячах «Беркута», сконцентрованого у центрі Києва, – і все. Ну і ще 20-30 груп «ескадронів смерті». Це вся сила влади, загнана на обмежену територію. Тітушки – це несерйозно. І Майдан це довів: відловили, витрясли з них вибачення і відправили геть осоромленими.
– Попереджувальний вистріл справді може налякати «Беркут»?
– Звичайно! Який дурень посунеться у повний зріст туди, звідки у відповідь стріляють. Припустимо, що «Беркут» не заспокоївся і продовжує штурм, полює на активістів... У такому випадку беремо активістів під озброєну охорону. Грамотні юристи, опозиціонери повинні пояснити Майдану, що в таких умовах – по суті громадянської війни – діє особливий правовий період, і саме зброєю забезпечується безпека людей. Озброюються загони самооборони: саме вони займаються супроводом ранених у лікарні, охороняють їх там. А ще стоять на постах Майдану, патрулюють місто. Після цього запал «Беркута» суттєво охолоне. Повірте, битися дубинками, стояти проти коктейлів Молотова – це зовсім інше, ніж коли справа доходить до пострілів. Коли постане дилема: чи ризикувати власним життям та життям сім’ї заради сім’ї Януковича, – більшість обере власний захист. Їхній гонор зникає дуже швидко, коли лунають постріли. Зброя – це не ескалація сили, а заспокійливий засіб. Озброєний Майдан – це не гарантія крові, а гарантія проти крові. Озброєний Майдан – не значить стрільбу в центрі Києва, це на 90% – мир.
– Хто зараз міг би взяти на себе організацію такого процесу – збройну охорону Майдану?
– Про таку готовність уже заявив Анатолій Гриценко, він екс-міністр армії, знає цю справу. Це можуть зробити люди, схожі на нього, які мають військовий досвід та знання. Ветерани-афганці, ветерани спецслужб тощо. Такі люди є. Але варто зазначити, що маємо стихійний протест, відтак доволі складно зробити єдиний штаб і єдиного командира. Втім, майданівці мають високу самосвідомість, серед них левова частка – освічені та думаючі. Зрештою, для чого тримають вул. Грушевського? – щоб відтіснити «Беркут» подалі від самого Майдану.
Думаю, Гриценко намарне таких заяв не робив би. Але він, як військова людина, розуміє, що спочатку ситуацію потрібно підготувати, а потім афішувати. Ймовірно, певна самоорганізація вже навіть відбулася.
І наостанок – нелюдів із «Беркута» треба судити. Коли ми візьмемо їх в оборот, вони дуже швидко здадуть: хто стріляв, хто бив, хто вбивав. І тоді отримають по заслугах.

На Євромайдані створили Національну гвардію

 29 січня 2014, УП
У день пам’яті героїв Крут на Євромайдані створили Національну гвардію.
Про це повідомляє 5 канал.
До неї прийматимуть усіх охочих, хто складе обітницю українській нації. Адже вона, на думку організаторів, важливіша за присягу українському народу.
До складу національної гвардії тепер увійшли самооборона Майдану, козаки і "Правий сектор", один з загонів якого – "Вікінги" – вже склали обітницю.
У ній гвардійці заприсяглися українській нації захищати її. Склад керівників національної гвардії мають сформувати найближчим часом.
Так само організатори обіцяють розповісти докладніше про нове формування, його склад і завдання.

Джерело

Що таке Україна?
Ми – люди маленькі
Ще раз про зброю. Цікава інфографіка

20 січ. 2014 р.

Негри навчать Україну любити?

20.01.2014, Gazeta.ua

В Донецьку темношкірі просили матюкливу росіянку вчити українську мову

Харківський гурт "Чорнобривці".
Харківський гурт "Чорнобривці".
19 січня в YouTube залили відео з телефону, зняте, як підписано, в донецькому тролейбусі. В обговоренні донеччани з'ясовують, який це маршрут громадського транспорту.
На записі видно, як середніх літ жінка ображає гурт молодих темношкірих пасажирів, більшість із яких - хлопці.
"Если б не вы, в нас в Украине бы спида не было", - кричить вона, нахилившись над стільцем, де сидів один із гостей. Потім жінка запитує: "Я права?".
Несподівано, що на її претензії дехто з "гостей" звертається українською мовою: "Шо таке? Шо ти від мене хочеш?"
В відповідь пасажирка порадила забиратися їм у "ґренландію-шотландію".
"Це Україна, це не Росія, чуєш? Треба по-українському говорити", - каже їй темношкірий.
Сміх оточуючих спричинило запитання іншого "афроукраїнця" - щось про "маскалєй". Зачинателька конфлікту на це сказала, що вона "чисто русская женщина", а потім додала: "Потому что только русские так умеют матюкаться".
"А, давай в Росію тоді, якщо ти...", - сказав на це найговіркіший із компанії. А його друг перебив його словами: "Пожалуйсто, учите украинский язык. Пожалуйста".
Потім до товариства темношкірих у середину салона підходить якийсь чоловік із задніх сидінь, але розчути, що він до них каже, дуже складно.
Серед відгуків під записом, багато жартівливих, на зразок: "Чорноброві хлопці-молодці".
Дехто вирішив роз'яснити англійською, що ж відбувається: "Racism in post-Soviet Ukraine and some shade of hope... Ukrainian speaking African-Ukrainians protecting themselves against Russian speaking Nazi girl". Приблизно це ознапчає: "Расизм у пост-радянській Україні і невеличка тінь надії... Україномовні афроукраїнці захищаються від російськомовної дівчини-нацистки".
"Нормально африканець дав їй прикурити. Такому відразу можна громадянство дати за позицію. А то колись роздали громадянство всяким людям типу цієї баби...", - написав хтось. І в відповідь на цей коментар - ще один: "Дійсно молодчина! Він краще розмовляє українською мовою, ніж наш прим'єр-міністр. Афро-українець вивчив українську мову, а калуго-українець не може".
А ще хтось влучно пригадує кінцівку українського анекдота про упівця: "Згадується - "Ciдай синку, я й так бачу що ти не москаль!".
ПОНОВЛЕНО:
Розміщуємо інше відео з того ж місця, позаяк перше вилучено. Деякі сайти повідомляють, що жінка в тролейбусі - його кондуктор:

Джерело: Gazeta.ua

10.01.2014, Денис Блощинський, Gazeta.ua

фото: tochka.net/ua
фото: tochka.net/ua
Нещодавно я вперше задумався серйозно про перехід на українську мову. Не на зустрічах, не під час відряджень до Західної України. А взагалі. В листуванні, в вільний час, у групі, в соцмережах, у сім'ї. Ми це кілька разів обговорювали з дружиною. Для мене особисто є кілька "за" і " проти". Але останньою краплею , яка мене змусила задуматися про це всерйоз, стала наша поїздка на цей новий рік в ОАЕ. За випадковим збігом обставин, разом з нами туди поїхали ще пару десятків тисяч росіян, - написав блогер сайту lb.ua Денис Блощинський. Заголовок блогу в оригіналі - україномовний, хоч сам він писаний російською.
Я дуже люблю своїх пітерських, московських, воронезьких та білгородських друзів. Але, на жаль, там відпочивали люди трохи іншої категорії. Після кількох не надто приємних моментів, які відбувалися з гостями з Росії поряд із нами, ми всією сім'єю цілеспрямовано перейшли на українську мову в своєму спілкуванні один з одним. Так і проговорили до кінця поїздки.
Не хочу описувати нюанси, але один момент запам'ятався дуже сильно. Ми обідали в одному з видових ресторанів в Дубаї Моле, який виходить на знамениті дубайські танцюючі фонтани. Поруч із нашим столиком сиділа парочка гламурних дівчат із конкретної клубної Москви. Коли ми робили своє замовлення, вони якраз були зайняті поглинанням основних страв. Офіціант прийняв у нас замовлення, поцікавився ввічливо, чи ми не з Росії, на що я англійською відповів - ні, не з Росії, ми з України. І тут з дівчатками сталася істерика: та, яка сиділа навпроти мене, мало не вдавилася їжею , а її подружка відкинулася на стільці і дуже сильно намагалася стримати регіт. Їм стало дуже смішно , що я так відповів офіціантові . А мені стало не смішно.
Я англійською відповів - ні, не з Росії, ми з України. І тут з дівчатками сталася істерика.
Мене взагалі вражає, що зі сторони багатьох росіян такий вічний неспокій стосовно українського дискурсу. Їм обов'язково потрібно щось пов'язане з нами пообговорювати, в чомусь дорікнути й за щось зачепитися. Слава Богу, що у нас все влаштовано по-іншому. Мені здається, якби ми декларували в бік Росії такі ж емоції, як і більшість росіян, через досить короткий час ми могли б перетворитися на двох непримиренних ворогів.
Події в країні останніх кілька місяців проявляють абсолютно по іншому ті якості людей, які до цього, здавалося б, дрімали десь дуже глибоко.
Уявімо собі те, що майже неймовірно, але уявімо, що ми інтелігентні люди
Повернувшись в Україну, я зрозумів, що моє бажання нікуди не зникло. Досі хочеться декларувати свою приналежність до українського дискурсу. До дискурсу української культури. Нещодавно ми зустрічалися з однією нашою дуже близькою подругою, яка говорить російською мовою і при цьому дотримується не менш патріотичних поглядів. Вона висловила схожі погляди: "Раніше, коли до мене додовбувались "а чому ти не розмовляєш зі мною українською?", я спочатку посилала на три букви, а потім пояснювала, що розмовляю тією мовою, якою мені хочеться, бо живу у вільній країні. А тепер навколо мене якось усе більше і більше людей розмовляє українською - добровільно, без претензій і понтів, ні до чого мене не змушуючи. Просто тому що "розмовляють тією мовою, якою їм хочеться, бо живуть у вільній країні". Мені й самій усе більше хочеться перейти на українську".
Я така людина, що ціную свободу понад усе. Коли когось змушують робити щось проти його волі, коли людину принижують і в нього немає змоги відповісти - у мене зводить вилиці від обурення і я хочу максимально швидко втрутитися в ситуацію. Напевно тому, після прийняття закону про регіональні мови я разом з ранковому шоу на "Просто Радіо"перейшов на українську по четвергах SaveFrom.net. Напевно тому, коли я чую промови затятих свободівців про "москалів" і "жидів", мені хочеться приклеїти собі накладні пейси і роздавати календарики з російським прапором під їхнім центральним офісом...
Останнім часом мені все частіше хочеться бути в середовищі "своїх". За мовою, поглядами та цінностями.
Тому що не можна насильно садити квіточку людям, у яких на його колір алергія. Тому що не можна поціновувача Рамштайну під дулом пістолета змусити любити Гріга. Не можна красу прищеплювати саперськими лопатками. Не можна бути щасливими за рахунок інших людей. Це давно відомі речі. Навіть, практично загальноприйняті стандарти того наднаціонального соціуму, куди ми так прагнемо - так звані горезвісні європейські цінності. Але, як нещодавно сказав мій знайомий брокер на запитання Клієнта:
- А навіщо ви мені три рази  повторюєте, яка це красива квартира? Я й так це зрозумів, з першого разу!
- Тому що після мого третього повторення ви це ще й запам'ятаєте!
Ці прості речі потрібно повторювати нескінченно. Тому що ми з вами всі вже давно дорослі люди. А дорослим і вчитися, і запам'ятовувати все набагато важче. Можливо, з кимось із нас батьки в дитинстві говорили на ці теми ще менше, ніж зі мною.
Я, як і всі ми, підвладний своїм стереотипам, своїм несвободам і страхам. Як і кожен з нас, у мене є те, чим я дорожу і що я не хочу втратити. Але останнім часом мені все частіше хочеться бути в середовищі "своїх". За мовою, поглядами та цінностями. Хочеться щоб мене оточували красиві люди. Хочеться, щоб мене вважали красивою людиною. Звичайно ж, ви розумієте, про яку красу я говорю. Про красу слів і вчинків, справ і позицій.
Я назвав цю статтю не дуже політкоректно, можливо. Але я зробив це зумисно. Мені дуже подобається правильність використання цією жінкою української мови. Але мені іноді дуже прикро, що політики в моїй країні, які дозволяють собі подібні висловлювання, користуються підтримкою не одиниць, а тисяч людей.
Для мене важливо зараз декларувати свою позицію. Для мене важливо нести її, як прапор. Щоб усі, хто з такими ж прапорами, могли бачити її здалеку. У мене багато друзів євреїв, росіян, вірмен і грузинів. Я так хочу, щоб вони, відчуваючи себе українцями, були щасливі. Щоб вони були щасливі, живучи на тій землі, на якій не завжди почувалися українцями мої прапрадіди. Я так хочу, щоб вони самі вибирали мову, якою розмовляти з друзями. Я так хочу, щоб їм хотілося вибирати українську.
Денис Блощинський є автором пісень і співаком у гурті "Неспроста":
Джерело

Джерело: Gazeta.ua

17 січ. 2014 р.

Майдан: що робити?

17.01.2014, Андрій Окара, УП

БАНДЮКИ vs. КОЗАКИ, або якщо державний переворот не робиш ти, його роблять проти тебе

Я вважав і продовжую вважати, що єдиною довгостроковою стратегією збереження країни та виводу її з кризи було створення Альтернативного Уряду 1 грудня.

Цей процес мав відбуватись виключно в мирний спосіб. І з застосуванням асиметричних технологій. Але головна проблема полягала не в тому, як блокувати 15-20-тисячним натовпом головний урядовий будинок на 3-4 дні, хоча це теж вкрай важливо. Головна проблема – як пояснити усім – власній країні, Обамі, Меркель, Путіну, Генасамблеї ООН, що влада, яка розв'язує терор проти власних громадян, – нелегітимна. А люди, яких підтримує, як мінімум, півторамільйонний мітинг, мають моральне право взяти на себе тимчасове координування дій державного апарату – до інаугурації нового президента та прийняття присяги депутатами нового парламенту – обраних на дострокових виборах.

Але тоді, пам'ятаю, різноманітні опозиціонери заперечували мені – мовляв, ти ж розумієш, когось з них або усіх трьох можуть замести – заведуть кримінальну справу, знімуть недоторканість і будуть вони в СІЗО тусити.

Я тоді не розумів (не розумію і зараз), чому політики, які вже вважають себе президентами, які мають депутатську недоторканість, за спиною в яких – сотні тисяч активних демонстрантів, чи не усі євробюрократи, Держдеп США, а також – "свій" олігарх і "свій" друг в Адміністрації, а в одного – ще додатково всі любителі боксу в усьому світі, чому вони бояться СІЗО або кримінальної справи?

І взагалі, прости, Господи, якщо ти претендуєш бути президентом в країні, де владу треба ще спочатку відбити в бандюків, краще кілька місяців протусити в СІЗО і вийти звідти героєм, лідером, легендою, персонажем рок-композиції Марійки Бурмаки, аніж два місяці мекати та вправлятись в акторській майстерності на головній сцені країни чи перед тележурналістками, які все ніяк не зрозуміють – чого ж ти хочеш, на що ти здатний, чи є в тебе хоч який-неякий план розвитку ситуації і куди ти збираєшся вести мільйонну юрбу?

Але оскільки мужня, відчайдуха, пасіонарна, триголова опозиція трішечки відчула легесеньку не зовсім готовність до рішучих та відповідальних дій (не плутати з силовими акціями та озброєними штурмами урядових будинків), оскільки обрала роль не мотору революції, а посередника – між Майданом, себто повсталим революційним громадянським суспільством, та владою, оскільки вирішила, що словосполучення "державний переворот" звучить грубо і некрасиво, то цей самий державний переворот було вчинено з боку влади.

Думали, що влада – тупа і некреативна, тоді як Майдан і опозиція – такі просунуті і асиметрично мислячі. А тут раптом: Майдан в ніч на 16 січня чекав штурму, а бандюки вдарили несиметрично – звідки ніхто не чекав. І так, що мало не здалося! Тепер завдяки низці абсолютно фашистсько-етатистських законів в країні встановлений особливо суворий тип надзвичайного стану – з презумпцією винності всіх у всьому, з можливістю репресувати будь-кого на будь-який термін. І встановлено це не на місяць і не на два, а назавжди. Точніше, на той час, поки ці люди будуть у владі або поки до них не дійде, що за п'ять хвилин вони переплюнули Путіна та Лукашенка разом узятих і що "обратка" може бути такою, що навіть Чаушеску здригнеться.

А може і не здригнутися.

Бо в масштабі цілої країни опозиція та Майдан програють інформаційну війну. Це у фейсбуку або з друзями та однодумцями можна вважати, що "всі нормальні – за Майдан". Але не треба тішити себе ілюзіями та самонавіюваннями: в постгеноцидній країні, мабуть, більшість населення – це люди без хребта, із зламаною волею, з одновимірними мозгами. Це люмпени та "тітушки", готові продати свій голос за два відра бензину або три торби гречки або чотири пляшки алкоголю. Для таких людей Майдан – або з негативним знаком, або глибоко паралельний. Але що зробила опозиція, аби перетягти на свій бік симпатії цих людей?

А от влада – зробила і ще багато чого зробить. Зараз вона розкручує мислевіруси для своїх прихильників: "Мы работаем – они майданят", "Спасибо власти за стабильность и принятый бюджет", "Стабильности – да, хаосу – нет" та ін. (Ключове протиславлення: Робота – Майдан, Стабільність – Хаос, хороша влада – погана опозиція та бомжуваті майданники.)

Звісно, ситуацію, що склалась в країні після державного перевороту і прийняття фашистського пакету законів, можна описувати в форматі "ах, ужос-ужос, пора валить".

Але спробуємо поміркувати в форматі нових можливостей, які відкрились нині.

По-перше, у бандюків немає ресурсу підтримувати той політичний порядок фашистського тоталітарного типу, що був проголосований 16 січня. А вибіркове правосуддя – по відношенню до особливо активних противників режиму – приведе врешті решт до буксування держмашини, до саботажу, до всезагального усвідомлення усіма громадянами, що це – повний абсурд, несправедливість та безправність. Які накладаються на безгрошів'я, зубожіння, несправедливість, феодальний тип відносин.

Але слід пам'ятати, що у владі є кілька впливових фігур, які намагаються соціально-політичний антагонізм між державним апаратом та суспільством переформувати в антагонізм між "східняками" та "бандерами". Поки що їхні плани потроху здійсняються.

По-друге, подібний політичний фашизм з боку влади по відношенню до народу означає війну. Це не багатокольоровість, в якій важко зрозуміти, хто свій, а хто – ні. Це формат чорного / білого. Це ситуація, коли зрозуміло, куди та з якої зброї стріляти і які місця прикривати.

По-третє, це чергова нагода для мобілізації та консолідації усього громадянського суспільства – і Майдану, і опозиції, і усіх здорових сил. Ніби за рукою невидимого диригента, спочатку маємо кривавий розгін 30 листопада. Потім – спроба штурму Майдану 11 грудня. Потім – звіряче побиття Тетяни Чорновол та Юрія Луценка. Тепер – абсурдистські закони, прийняті в форматі повстання блатних на зоні.

По-четверте, нарешті пройдено точку неповернення. Навіть якщо ці закони не підпишуть, визнають недійсним, скасують, у влади нема вороття.

По-п'яте, за кілька хвилин цей політичний режим раз і назавжди делегітимізований.

Слід зупинитись ще на специфічній темі "російського сліду".

Зараз про це всі говорять, ніби законодавчі інновації є складовою таємних домовленостей з Кремлем і умовою великого російського кредиту.

Ніяких доказів ні в кого, звісна річ, нема.

Мені учасники переговорів теж не звітувались.

Але сучасна політологія в своєму арсеналі має таку річ, як аналіз світоглядних засад, стилю мислення, стилю політичної поведінки, уявлень та ідентичності політичних суб'єктів.

Наш ретельний аналіз цього кроку влади, умов та обставин, в яких він робився, пояснень провладних спікерів та фронтменів, а також самих інновацій, дозволяє говорити, що люди, які готували самі інновації і консультували представників влади з цього питання, виходять приблизно з таких настанов, передумов та уявлень:

- вищою цінністю соціального буття є держава;

- держава є головним інструментом і суб'єктом соціального регулювання;

- заради збереження держави можна піти на обмеження будь-яких суспільних прав та свобод;

- переможець отримує все, переможеного добивають та розчавлюють;

- політична опозиція, як і поліархія, – явища тимчасові, в ідеалі їх бути не повинно;

- чим сильніший тиск з боку суб'єкта на об'єкт з некомфортної для нього теми, тим кращій результат;

- верховна влада має ірраціональне джерело свого походження;

- аби не допустити "великої крові", можна піти на "мале кровопускання".

Всі ці настанови є в цілому характерними для російської політичної культури і малохарактерними для української.

Скажімо, українській політичній культурі притаманна модель антиповедінки. Це коли чим сильніше на тебе тиснуть, тим у тебе більша мотивація зробити всупереч тиску, та ще й дати в пику тим, хто тисне. Приміром, виборчу кампанію провладного кандидата у 2004 року моделювали насамперед російські політтехнологи – на український ґрунт вони принесли російське ставлення до об'єкту. В результаті – так сильно тиснули на електорат, що спалахнула революція. Один російський політтехнолог так і сказав: "Надо было вовремя дать революции в морду".

Схоже, і зараз головна ідея – максимально тиснути та "дать в морду". А може й забити до смерті.

От тепер цікаво – якою буде відповідь на той тиск?

Чи пробудиться в людях щось таке справжнє, давнє, козацьке, але глибоко приховане в душі?

І чи може отак одразу в людини вирости хребет, з'явитись сила духу, проявитись воля до життя?

Таки в цікаві часи нам з вами видалось жити...

Джерело


ЦІЛІ РЕВОЛЮЦІЇ

27.12.2013, Сергій Дацюк, УПКонсультант корпорації стратегічного консалтингу "Гардарика", експерт у сфері комунікації, управління та стратегування.
Революція відбувається не на Майдані. Майдан має сенс лише тоді, коли під час Майдану політична та економічна еліта інтелектуально працюють над соціальними, політичними і економічними змінами в країні. Коли еліта розчиняється в Майдані, захоплюється протистоянням з владою, ніяких змін в країні не відбувається.

Майдан революцію поки що не породив. Бунт роблять маси, революцію роблять інтелектуали. Так завжди було, і так завжди буде. Якщо інтелектуали самоусуваються від інтелектуальної роботи по корінних перетвореннях суспільства, бунту мас недостатньо для того, щоб революція відбулася.


Водночас інтелектуали, мізки яких промиті постмодернізмом, в принципі не здатні до радикальних соціальних перетворень. Постмодернізм, що виник в результаті бунтівних, але не революційних подій 1968 року у Франції, принципово не може породжувати революції – це неможливо згідно його принципового змісту (множинність істин, заперечення тотальності будь-якого фундаментального принципу).

Постмодернізм не породжує революцій – тільки бунти. Щоб здійснити революцію в Україні, потрібно звільнитися від постмодернізму. Здійснити соціальні інновації сьогодні може лише конструктивізм.

Враховуючи кардинальність змін, які необхідно здійснити в країні, вже зараз можна спрогнозувати – скоріше за все нинішня українська революція буде довгою. Подібно до Великої Французької революції вона може тривати не один рік, зі своїми контрреволюціями і повторними революціями.

Які цілі може мати ця повільна і тривала революція?

Потрібно спочатку зрозуміти, що не є і не може бути цілями революції. Цілями революції не є ті завдання, які з'явилися в зв'язку з громадянським протестом: покарання учасників силового розгону Майдану, зупинка переслідування та протиправних дій влади чи асоційованих з нею бандитів та мажорів проти учасників Майдану, ліквідація обмежень права на мирні зібрання і т.д. Це все відстоювання права на громадянський протест. Ці дії потрібні, але вони не є власне цілями революції. Такі вимоги не ведуть до принципової зміни ситуації в країні, бо влада виконує ці вимоги під тиском Майдану. Розійдеться Майдан, і все досягнуте по цих напрямках може бути втрачено.

Цілі революції мають за своїм змістом виходити за межі безпосереднього буття Майдану.

Я спробував сформулювати цілі революції, яка має відбутися в Україні.

1. Документальна фіксація зовнішньополітичної орієнтації України з чітким відношенням до Євросоюзу, Митного Союзу, ЄврАзЕС, НАТО, США, Китаю і т.д., де було б чітко заборонено пряме та опосередковане порушення для влади цієї орієнтації в будь-яких державних угодах з зовнішніми суб'єктами.

Мета – створити правове поле зовнішньополітичної орієнтації, норми якого жодна влада не зможе нехтувати, проводячи політику в інтересах окремих груп впливу всередині країни чи за її межами.

2. Розробка, узгодження та прийняття ІННОВАЦІЙНОЇ Конституції України, з іншими принциповими підходами, з іншою структурою розділів. Тобто це має бути на 90% нова Конституція. 

Це має відбуватися за такою схемою: 1) всенародне обрання Конституційної Асамблеї, яка буде створювати публічний текст Конституції; 2) розробка Асамблеєю техзавдання (загальні принципи змісту, принципи викладу змісту, цілі кожного розділу); 3) всенародне обговорення техзавдання; 4) написання тексту проекту Конституції за техзавданням нанятими спеціалістами з варіантами формулювань, які виносяться на обговорення Асамблеї; 5) обговорення та узгодження проекту Конституції Асамблеєю; 6) опублікування проекту Конституції та всенародне її обговорення; 7) опублікування ідей та пропозицій, які не ввійшли в текст з обґрунтуванням, чому саме вони не ввійшли, внесення в текст Конституції відкинутих ідей, які підтримує народ; 8) винесення Конституції на всенародний референдум, результати якого не потребують затвердження Парламентом.

Мета – розробити принципово новий тип Конституції, яка діятиме в мережевому світі, де роль держав послаблюється, роль місцевих громад, корпорацій та наддержавних утворень посилюється.

3. Встановлення повного громадянського контролю над державним бюджетом та муніципальними бюджетами. Бюджет має виконуватися он-лайн день-в-день, хвилина-в-хвилину публічно. Має бути закон, за яким заборонено проводити будь-які операції бюджету, які не є публічними. Бюджет має бути представлено в зрозумілій широкому загалу структурі. Заплутувати і ускладнювати структуру має бути законодавчо заборонено.

Мета – повністю унеможливити ситуацію, коли гроші з бюджету за законними схемами (серед яких "тендерна схема") розподіляються між обраними корпораціями чи просто розкрадаються.

4. Прийняття закону про публічний ресурс з принципом "публічний ресурс належить народу України". Віднесення до публічних ресурсів корисних копалин, інфраструктур та інших економічних та соціальних утворень, які створюються різними суб'єктами діяльності і служать всьому народу.

Інвентаризація всіх родовищ корисних копалин в Україні, опублікування цієї інформації з конкретними іменами власників та всією фінансовою інформацією по їх використанню.

Інвентаризація стану інфраструктур. Розробка планів відновного використання інфраструктур, які мають стати основою формування наступних державних бюджетів. Введення практики генеральних угод держав та муніципій з корпораціями, які вкладають свої ресурси в частини інфраструктур, де був б передбачений обмін публічних вигод на корпоративні вигоди.

Мета – публічні ресурси мають служити народу, а не корпораціям.

5. Розукрупнення олігархічних бізнесів. Від національної угоди про добровільне розукрупнення олігархічних бізнесів до примусової націоналізації.

Мета – повністю знищити олігархів як силу, яка корумпує державну та муніципальну владу в країні.

Більш докладно дивіться роботу "Ідеї революції" (2011)

6. Ротація еліт, прозорі соціальні ліфти. Це означає громадянський контроль за партійною діяльністю та партійними виборчими списками, прозору кадрову політику держави та муніципальної влади і т.д.

Мета – досягнути вертикальної мобільності, яка унеможливлює масові невдоволення узурпацією влади окремими соціально-економічними угрупованнями.

Для цих цілей не має принципового значення, хто їх досягне – Майдан через нелегальні легітимні засоби, опозиційні політики через легальні і частково легітимні засоби шляхом використання тиску Майдану на владу чи сама влада легальним, але нелегітимним чином під тиском Майдану.

Цілі будь-якої революції досягаються шляхом прийняття законодавчих, виконавчих та судових рішень, спрямованих на соціальні зміни в країні. Ці рішення не можуть за будь-яких обставин бути прийняті на Майдані. Навіть щодо можливості випрацювання таких рішень на Майдані в мене великі сумніви.

Ходіння на Майдан – це велика спокуса відчути себе причетним до чогось важливого. Але в історії найважливіше ніколи не відбувалося на майданах.

Для досягнення цілей революції потрібна легалізація революційного простору інтелектуальної комунікації. Майдан – не місце для інтелектуала. Це не його формат, не його робота. Його робота – мислення, рефлексія, генерування революційних ідей, формулювання принципів та норм, які стануть основою нового законодавства та нових виконавчих рішень. Це і є справжня інтелектуальна звитяга і інтелектуальна мужність.

Без досягнення якої-небудь з вище запропонованих цілей революція в Україні не буде закінчена. Тобто революція в Україні закінчиться тільки тоді, коли всі ці цілі будуть досягнуті.

Розуміємо ми це чи ні, хочемо чи не хочемо, можемо чи не можемо – ми приречені на досягнення цих цілей.

Ми можемо зробити це послідовно, обираючи тих лідерів, які розуміють ці цілі, і тоді все відбудеться з мінімальними втратами, або можемо йти за лжелідерами, які цих цілей не розуміють, і тоді втрати будуть набагато більші.

Всяка балаканина і всілякі гучні гасла про боротьбу з бандитською владою чи боротьбу з корупцією є беззмістовними без цих цілей.

Гасла "...геть!" викиньте геть. Гасла "слава...!" залиште нащадкам. Потрібні змістовні гасла, що виникнуть в процесі реалізації вище запропонованих змістовних цілей.

Всякі більш дрібні завдання можуть ставитися, але вони не мають стосунку до революції.

Громадянські протести поза вирішенням цих завдань революцією не є і не можуть нею стати.

Джерело

Американці почали блокувати платежі українських банків

13.01.2014, Олексій Комаха, ЕП

Віктор Янукович і Віталій Захарченко. Фото president.gov.ua
Иностранные банки начали блокировать международные платежи украинских финансовых учреждений, заставляя их идентифицировать отправителей денег.
В частности, американцы заставляют украинские банки дополнительно проверять своих клиентов на наличие против них международных экономических санкций.
Против украинских чиновников индивидуальные санкции США пока не применялись, но, похоже, подготовка к их введению идет полным ходом.
Почти нет сомнений, что против некоторых чиновников высшего уровня, причастных к кровавым разгонам мирных демонстрантов на Евромайдане, будут введены экономические санкции со стороны США.
Есть информация, что первым, но далеко не последним в перечне международных изгоев может оказаться глава МВД Віталій Захарченко. Не исключено, туда же запишут и Виктора Януковича со всем его "семейством".
Чиновники и политики, которые нарушают демократические права и свободы граждан, и не только в связи с событиями на Евромайдане, рискуют попасть в "черный" список Управления по контролю за иностранными активами Минфина США - The Office of Foreign Assets Control, сокращенно OFAC.
Лица, занесенные в этот список, а также члены их семей и связанные с ними компании, не смогут совершать международные платежи в долларах США.
Все транзакции в этой валюте обязательно проходят через американские банки. Они, в свою очередь, тщательно проверяют, нет ли среди отправителей и получателей платежей лиц, против которых введены санкции.
Кроме прочего, OFAC отслеживает и блокирует финансовые потоки террористов, а также транзакции лиц, на которых наложены санкции ООН или США. В списке OFAC значится несколько десятков тысяч персон нон грата, среди которых пока только четыре компании с украинскими акционерами.
Когда именно в отношении украинских Politically Exposed Persons - влиятельных политических персон - будут введены санкции, точно не известно. Однако иностранные банки уже начали массово блокировать и задерживать международные платежи украинских клиентов по требованию OFAC.
В распоряжение ЭП попало письмо государственного Укрэксимбанка от 3 января 2014 года "Относительно расширенной процедуры по идентификации клиентов".
В этом послании госбанк предупреждает своих украинских контрагентов о том, что в последнее время участились случаи приостановки иностранными банками платежей с целью дополнительной идентификации и соблюдения режимов международных санкций.
"Обращаем ваше внимание на усиление иностранными банками-корреспондентами мониторинга международных транзакций", - сказано в письме.
Нажмите для увеличения
Укрэксимбанк - один из крупнейших клиринговых банков в стране. Через его корсчета проводят международные платежи многие украинские финансовые учреждения. У банка открыты корсчета в 800 банках других стран.
В 2013 году американский Citi Bank и некоторые другие крупные зарубежные банки в одностороннем порядке закрыли корсчета многим украинским банкам.
Причина - непрозрачная структура собственности или незначительные остатки на корсчете. Такие банки вынуждены проводить международные платежи через Укрэксимбанк и другие финучреждения, оплачивая им комиссионные.
Однако, как следует из письма Укрэксимбанка, для многих украинских финансовых учреждений начались проблемы и с этой схемой работы.
Судя по всему, некоторые из них недостаточно тщательно проверяют платежи своих клиентов. В частности - на предмет наличия международных санкций в отношении отправителей и получателей денег.
В Укрэксимбанке напоминают, что банки-корреспонденты, которые открыли у него "лоро"-счета, не должны предоставлять расчетные документы на списание денег, если в платежке указываются данные физических или юридических лиц, относительно которых существуют международные экономические санкции.
Аналогичный запрет распространяется и на компании, которые на 50% и больше принадлежат или "прямо или опосредованно" контролируются лицами, попавшими под международные экономические санкции.
"В связи с этим Укрэксимбанк подчеркивает необходимость проведения расширенной процедуры идентификации клиентов и их бенефициарных владельцев во избежание блокировки активов иностранными банками", - предупреждается в депеше госбанка.
Фото eximb.com
Если США введут санкции против украинских чиновников, то они сразу же попадут в черные списки OFAC. "Если "семья" не решит вопросы с Западом, то эти списки мгновенно пополнятся фамилиями, которые у всех на слуху", - прогнозирует владелец консалтинговой компании Honest&Bright Ltd Ярослав Ломакин.
"Украинские бизнесмены и политики пока не внесены в перечень  экономических санкций OFAC - SDN List. В случае введения таких санкций их счета и счета подконтрольных им предприятий в США будут заморожены", - поясняет старший партнер адвокатской компании "Кравец и партнеры" Ростислав Кравец.
Он также не исключает, что Украину могут вернуть и в черный список FATF в связи с попытками принять закон о легализации средств, а также наличием в обращении валютных облигаций на предъявителя.
"В соответствии с рекомендациями FATF банки собирают, проверяют и хранят информацию о клиентах и бенефициарах. Предусмотрен режим, в соответствии с которым банковская тайна не должна препятствовать выполнению рекомендаций FATF", - говорит старший юрист юридической группы LCF Елена Волянская.
Кроме того, добавляет она, финансовые организации обязаны выявлять клиентов, имеющих отношение к государственной службе, и членов их семей, проявляя в работе с ними особую осторожность.
В "черных" списках OFAC фигурируют не только граждане "террористических" стран - Афганистана, Пакистана, Сирии или Ирана, но и соседи Украины.
Еще в 2004 году США ввели экономические санкции относительно Белоруссии и ее президента. А в 2012 году на основании принятого в США "закона Магнитского" санкции были введены против 18 чиновников РФ - МВД, ФСБ, ФНС, Арбитражного суда, Генпрокуратуры - как лиц, ответственных за нарушение прав человека.
В Укрэксимбанке утверждают, что усиление контроля в отношении украинских банков не связано с событиями на Евромайдане и отказом Украины от подписания соглашения об ассоциации с ЕС.
Ответ пресс-службы Укрэксимбанка. Нажмите для увеличения 
Хотя на условиях анонимности некоторые банкиры признают: американские банки стали более дотошно проверять платежки украинских коллег именно после отказа страны от евроинтеграции и ухудшения отношений с МВФ.
Кроме того, усиление контроля связано с возможным введением экономических санкций против украинских чиновников и используется как превентивная мера.
Пока на сайте Управления по контролю над иностранными активами Минфина США фигурируют всего четыре компании с украинскими акционерами. Однако этот список может значительно расшириться уже в ближайшем будущем.
Источник: sdnsearch.ofac.treas.gov. Нажмите для увеличения
Джерело

6 мільярдів холуям режиму

10.01.2014, Дмитрий Король, INSIDER6

Пятое место у компании ''Укрпрофмед'', которая  получит от госпредприятия ''Укрмедпроектбуд'' дополнительно 490,4 млн грн на достройку больницы ''Охматдет'' в Киеве.
Ее строительство началось в 2011 году. С тех пор сметную стоимость неоднократно увеличивали, ссылаясь на необходимость дополнительных работ.
В октябре 2013-го Кабмин очередной раз повысил цену строительства с 1,79 млрд грн до 2,48 млрд. По состоянию на апрель того же года было осуществлено строительство лишь на 345 млн.
Застройщик – компания ''Укрпрофмед'', которая через цепочку юрлиц связана со старшим сыном президента Александром Януковичем. Детальнее об этой связи и о том, куда конкретно пойдут выделенные деньги в INSIDER уже сообщал.
___________________________________________________
Четвертое место и 580 млн грн достанутся ''Первой топливной компании'', которая поставит 40 тысяч тонн топлива для ''Международного аэропорта Донецк''.
''Первая топливная компания'' была основана фондом ''Альтана инвестмент менеджмент'' из группы Анатолия Амелина, бизнес-партнера Александра Януковича.
Согласно налоговым документам, в ней работают всего 10 человек, однако за 2013 год они успели продать госкомпаниям нефтепродуктов почти на четыре миллиарда гривен, 80% из них продано "Укрзализнычпостачу" – госкомпании, которая осуществляет материальное снабжение украинских железных дорог.
___________________________________________________
Третье место и дополнительные 662 млн грн от генерации "Донбассэнерго" получит ''Донбастеплоэлектромонтаж'' (ДонТЭМ) на реконструкцию седьмого энергоблока Славянской ТЭС.
В августе контрольный пакет акций генерации у государства купил донецкий бизнесмен Игорь Гуменюк.
Согласно данным "Вестника госзакупок", в 2012-2013 годах "ДонТЭМ" получил подряды от "Донбассэнерго"  более чем на 2 млрд грн. Большинство из них - поставка оборудования и ремонт энергоблоков теплоэлектростанций.
"ДонТЭМ" зарегистрирован в Донецке на улице Германа Титова, 8-б. Там же расположен и офис "Донбассэнерго". Компания начала побеждать на тендерах после того, как в мае 2012 года генерацию возглавил Эдуард Бондаренко.
Ранее Бондаренко возглавлял фирму "Угольтранс", которую связывают со старшим сыном президента Александром Януковичем. Эта структура управляла несколькими обогатительными фабриками на Донбассе.
___________________________________________________
 Борис Колесников
Второе место у корпорации"Альтком", которая до конца 2015 года получит от Службы автодорог в Донецкой области 950 млн грн за строительство объездной дороги вокруг Донецка.
Владельцы "Альткома" – донецкие бизнесмены Александр Тисленко, Сергей Павличев и нидерландская компания "Альтком Б.В.". Неофициально "Альтком" приписывают к сфере влияния Бориса Колесникова.
С момента назначения Колесникова вице-премьером по вопросам Евро-2012 количество государственных заказов для "Альткома" выросло в несколько раз.
За последние пять лет фирма получила подрядов на общую сумму более 14 миллиардов гривен.
___________________________________________________
Победителем рейтинга декабрьских тендеров стала госкомпания "Уголь Украины". Она поставит 3,4 миллиона тонн угля на 2014 год стоимостью3,26 млрд грн для генерации "Центрэнерго", пока принадлежащей государству.
Ринат Ахметов
В августе 2013 года министр энергетики и угольной промышленности Эдуард Ставицкий подписал приказ "Об утверждении плана ликвидации "Угля Украины". Согласно плану, ГП планируют ликвидировать до конца 2015 года.
Кредиторская задолженность угольного оператора на момент подписания приказа составляла 2,5 миллиарда гривен.
Возможно, предприятию и удалось бы рассчитаться с кредитами, но у него есть и свои должники. INSIDER уже сообщал о том, что энергогенерация "Западэнерго", входящая в холдинг ДТЭК Рината Ахметова, задолжала "Углю Украины" около 400 миллионов гривен. Компании Ахметова через суд удалось рассрочить их выплату на 20 лет, но кому будут возвращать деньги после ликвидации ГП, осталось загадкой.