29 квіт. 2013 р.

Права женщин в Иране

Женщина-иранка на мероприятии по поводу 23-летней годовщины смерти основателя Исламской Республики Иран аятоллы Рухоллы Хоменеи. Тегеран, 3 июня 2012 года.
Женщина-иранка на мероприятии по поводу 23-летней годовщины смерти основателя Исламской Республики Иран аятоллы Рухоллы Хоменеи. Тегеран, 3 июня 2012 года.

Согласно действующему законодательству, все иранцы в возрасте до 18 лет — и мужчины и женщины — должны получить отцовское разрешение на получение паспорта. Замужним женщинам необходимо предоставить разрешение мужа на получение этого документа.

Это предложение, как ожидается, найдет поддержку в консервативном меджлисе.

Критики считают, что этот законопроект — новая мера дискриминации женщин в стране, исламские лидеры которой страстно желают ограничить разрастающееся движение женщин за свои права.


ДИСКРИМИНАЦИЯ ЖЕНЩИН

Правозащитник и лауреат Нобелевской премии мира Ширин Эбади сказала Иранской редакции радио Азаттык, что своеобразная интерпретация шариата Ираном ставит девочек и женщин в явно невыгодное положение.

«По нашим законам, если девятилетняя девочка совершает уголовное преступление, она будет привлечена к судебной ответственности и наказана в точности как 40-летний человек, — говорит Эбади. — Но если она хочет покинуть страну, от нее теперь требуется, до возраста 40 лет, получить разрешение от отца [на получение паспорта]. Если отец ее умер, она должна получить разрешение от судьи».

Гражданский кодекс Ирана дает приоритет отцам и мужьям во всех личных вопросах, касающихся брака, развода, наследования и опеки над детьми.


Иранская девочка продает овощи и фрукты у дороги.Иранская девочка продает овощи и фрукты у дороги.
Девушки могут состоять в законном браке уже в 13 лет, а некоторые законодатели утверждают, что согласно исламской трактовке брачный возраст девочек может понижаться и до девяти лет. Для вступления в брак всем женщинам, независимо от их возраста, необходимо разрешение опекуна-мужчины.

Женщины по иранским законам также крайне ущемлены с точки зрения прав на компенсацию и дачу показаний в суде.

Они также вынуждены строго следовать исламским требованиям, предъявляемым к их одежде и правилам поведения. Так, запрещен свободный контакт с противоположным полом, а волосы и тело женщины в общественных местах должны быть прикрытыми.

Подобные законы часто используются в качестве предлога для расправы с политическими оппонентами.

Видный активист за права женщин и детей Насрин Сотудех в настоящее время отбывает шестилетний срок в тюрьме в Тегеране по ряду обвинений, включая нарушение исламского дресс-кода в виде появления на публике без платка на голове.


ЖЕНЩИНЫ ИРАНА БОРЮТСЯ ЗА СВОИ ПРАВА

Активисты за права женщин видят некоторые успехи в оказании сопротивления некоторым суровым аспектам шариата.

Одна кампания требует сокращения числа женщин, наказываемых смертью через побивание камнями после осуждения по обвинению в проституции или прелюбодеянии.

Другая кампания, «один миллион подписей», при поддержке Ширин Эбади помогла привлечь внимание к полной правовой дискриминации в отношении женщин в иранских законах.


Правозащитник и лауреат Нобелевской премии мира Ширин Эбади выступает на пресс-конференции в Брюсселе. 9 сентября 2010 года.Правозащитник и лауреат Нобелевской премии мира Ширин Эбади выступает на пресс-конференции в Брюсселе. 9 сентября 2010 года.
Эбади, которая сейчас работает в Лондоне после бегства из Ирана из-за возрастающего притеснения, говорит, что движение за права женщин причинило неудобства правящей элите Тегерана.

«Феминистские движения, — говорит Эбади, — стали очень обширными, очень активными в Иране. Женщины борются за равные права. Равные права являются основным столпом демократии. Правительство использует различные способы создания ограничений для женщин».

Проект закона, ограничивающий права женщин на свободу перемещений, появился через несколько месяцев после того, как Иран объявил о закрытии десятков курсов университетского уровня для женщин по всей стране.

Должностные лица системы образования поддержали изменения, говоря, что это необходимо, чтобы восстановить «баланс» в вузах, где преобладают студентки в соотношении три к двум. Этот шаг был рассмотрен как попытка ослабить кадры политически активных, хорошо образованных женщин в стране.

В то же время низкие темпы роста населения и высокий уровень безработицы могут также быть средством принуждения независимых работающих женщин, чтобы они вернулись к традиционной роли домохозяек и ухаживающих дома за детьми матерей.

Статья написана на основе материала, который подготовили журналисты Радио «Свободная Европа»/Радио «Свобода» Роя Карими и Дейзи Синделар.


Джерело

Судьба женщины с Востока

8.08.2007, / корр. TrendLife Рена Ширалиева/ 
Баку, Азербайджан
"Я девушка, а девушка должна идти быстро, низко опустив голову, словно она считает шаги. Глаза ее не должны ни подниматься, ни уходить вправо и влево от дороги, потому что, если вдруг встретятся с глазами мужчины, вся деревня сочтет, что она шармута..." C этого начинается рассказ арабской женщины по имени Суад. До определенного этапа своей жизни она знала только то, чего должна и чего не должна делать. Но со временем героиня узнает и другие глаголы - "я могу" и "я имею право", только это будет уже другая жизнь...

Чтиво не для слабонервных о судьбе женщины с Востока

Суад появилась на свет и провела первые 19 лет своей жизни в палестинской деревне, на западной стороне реки Иордан, где мужчинам позволяется все, а женщинам – ничего. Женщина там ценится гораздо ниже барана или коровы. Детские годы Суад были наполнены одним безумным страхом - перед отцом, матерью, перед соседями. Девочка происходила из семьи, где помимо нее родилось еще 13 сестер и только один мальчик. Но росла Суад с тремя сестрами и братом. Понадобились годы, чтобы девочка задалась вопросом: а где же остальные дети? Ответ не заставил себя долго ждать – вскоре Суад увидела, как ее мать, в очередной раз родив девочку, а не мальчика, задушила ее овечьей шкурой. Позже, по приговору семейного совета, была убита и ее уже взрослая сестра. За что - Суад так и не узнала. Точнее, не посмела задать ни одного вопроса, чтобы узнать.
Дом, за пределы которого нельзя выходить одной, деревня, поле - вот и весь мир Суад. Девочке положена домашняя работа и больше ничего. Наивысшая ее мечта - выйти замуж. По местным обычаям, замужние женщины приобретают относительную свободу: они могут краситься, ходить в магазин одни. С другой стороны, понимаешь, что после замужества одни страхи сменятся другими - побои отца заменяют побои мужа. Но Суад не имела права выйти замуж раньше своей старшей сестры. И девушка пошла на отчаянный шаг, она начала тайно встречаться с мужчиной, сватавшимся за нее. Когда Суад забеременела, ухажер сбежал, а родители приговорили ее к страшной смерти – сожжению заживо. Муж сестры облил беременную девушку бензином и поджег. Каким-то чудом она выжила. Тогда родная мать попыталась отравить девушку в больницу, ведь "преступление против чести семьи" должно караться смертью. Но и на сей раз Суад осталась жива, ее спасла француженка - сотрудница гуманитарной организации "Земля людей" по имени Жаклин. Девушку вывезли в Европу, она перенесла с десяток операций, научилась жить заново, преодолев в себе страх, ужас, отчаяние, чувство стыда. Суад смогла отстоять свое право на жизнь и поведала историю своей судьбы для того, чтобы мир узнал об этом ужасе. Она написала книгу, чтобы помочь миллионам женщин, таким, как она - потерянным, униженным. Несколько лет назад эта книга-исповедь облетела весь мир и стала настоящим бестселлером. Конечно, не без помощи французской журналистки Мари-Терез Кюни, которая участвовала в ее написании. История Суад реальна – так утверждают ее издатели и активисты швейцарского гуманитарного фонда "Возникновение", чьими силами удалось спасти Суад от гибели. Ее лицо практически не пострадало, однако она фотографируется только в маске, опасаясь, что родственники увидят ее живой и захотят убить во второй раз. Ведь известны подобные случаи, когда родственники находили своих жертв даже в Европе. Но что из этой истории на самом деле правда, а что приукрасила французская журналистка - вопрос сложный. Многие считают, что "Сожженная заживо" - очередная фальсификация, являющаяся орудием западной пропаганды против мусульман. Другие полагают, что история Суад – правда, но значительно приукрашенная для большей впечатлительности. Третьи верят, что "Сожженная заживо" - настоящий автобиографический роман и все, что в нем, описано, происходило на самом деле.
Как бы там ни было, эта душещипательная история вряд ли бы так удивила и шокировала читателя, случись она в веке эдак в XIV-XV, когда царствовали дикость и невежество. Но можно с уверенностью сказать, что в наши дни она станет настоящим шоком для любого европейца, и особенно для женщины. Хотя, каждый день читая новости в газетах и смотря их по телевизору, мы видим, что убивают детей, издеваются над женщинами и творят насилие не только в восточном, но и в западном мире. Но случай Суад для европейцев нечто из ряда вон выходящее - это шок, ужас.
Книга может вызвать у читателей разные чувства, но равнодушным она никого не оставит. Роман читается легко, героиня выражает все свои чувства и эмоции очень точно, понятно, и без всяких сложных словесных оборотов.
Призванный перевернуть мир документальный роман Cуад "Сожженная заживо" на сегодняшний день переведен на 27 языков. Только во Франции книга выдержала 25 переизданий общим тиражом более 800 тысяч экземпляров. Перевод романа на русский язык, увидевший свет в российском издательстве "Рипол Классик" в 2007 году, теперь можно приобрести и в Баку - в книжном доме "Ali & Nino", расположенном по адресу ул.З.Тагиева, 19 (телефон: 493-04-12).
"Сожженная заживо", Суад
Жанр: Документальный роман
Издательство: "Рипол Классик", Россия
Дата издания: 2007
Переплет: твердый
Страниц: 288
Отрывки:
"С той поры, как я себя помню, у меня не было ни игр, ни удовольствий. Родиться девочкой в нашей деревне — это проклятие. Мечта о свободе связана с замужеством. Покинуть дом отца ради дома мужа и больше никогда туда не возвращаться, даже если муж будет тебя бить. Если замужняя женщина возвращается в дом отца, это позор. Она не должна искать защиты нигде, кроме дома мужа, и в противном случае долг ее семьи — вернуть ее в дом мужа".
"Мой отец без конца повторял, какие мы никчемные: "Корова дает молоко и приносит телят. Что можно сделать с молоком и телятами? Продать. Принести в дом деньги. Что корова, что баран — гораздо лучше дочери". Мы, девочки, были в этом убеждены. Впрочем, и с коровой, и с овцой, и с козой обращались лучше, чем с нами. Ни корову, ни овцу никогда не били!"
"Брат, муж сестры, дядя, неважно кто, имеют обязанность — защищать честь семьи. Они имеют право решать, жить или умереть их женщинам. Если отец или мать говорят сыну: "Твоя сестра согрешила, ты должен ее убить...",— он это исполняет ради чести семьи, таков закон".
"Любопытная вещь — судьба арабской женщины, по крайней мере, в моей деревне. Мы принимаем ее как должное. Никакой мысли о неподчинении даже не приходит в голову. Мы даже не знаем, что это такое — неподчинение. Мы умеем плакать, прятаться, обманывать, чтобы избежать палки, но восстать — никогда! Просто другого места, чтобы жить, нет — либо у отца, либо у мужа. Жить одной немыслимо".
"Она скривилась, стала кусать губы и заплакала пуще прежнего: "Послушай меня, дочь моя, послушай. Я бы очень хотела, чтобы ты умерла, будет лучше, если ты умрешь. Твой брат молод, если ты не умрешь, у него будут проблемы".
"В течение долгих месяцев продолжались пересадки кожи. В общей сложности двадцать четыре операции. Кожу для пересадки брали с моих необгоревших ног. После каждого вмешательства надо было ждать, пока раны зарубцуются, и начинать снова. До тех пор, пока у меня не осталось кожи, пригодной для пересадки".
"Я привыкла без конца улыбаться людям, что их сильно удивляло, и за все благодарить. Улыбка была моим ответом на их вежливость и доброту, моим единственным способом общения в течение долгого времени. Улыбка — это символ другой жизни. Мне хотелось улыбаться как можно больше. Поблагодарить — это такая малость. Раньше мне никто не говорил "спасибо". Я привыкла к побоям, а не к благодарности". 

Мнения читателей:
- Прочла роман на одном дыхании. Не скажу, что эта книга страшна сама по себе. Страшно то, что в принципе все это происходит в наши дни и где-то рядом с нами. Страшно, что человеческая жизнь так низко ценится. После прочтения книги сразу хочется бороться со всем злом на земле.
Азиза, 24 года

- Прочитав название книги, я сначала восприняла его в переносном смысле. Узнав же, что на самом деле произошло с несчастной женщиной, я испытала шок и поняла истинный смысл фразы "волосы дыбом встали". История Cуад по-настоящему цепляет за живое. Она страшна, потому что реальна. Осадок в душе останется надолго...
Афаг, 27 лет

- Я, как мусульманин, знаю истину нашей религии, и то, что вовсе не во всех мусульманских семьях дела обстоят так, как описано в этой книге. Но как же объяснить это людям другой нации и религии после того, как они прочтут эту книгу, которая полностью искажает мир Ислама ?!
Анар, 20 лет 

- Эта книга – ложь. Это антимусульманская акция, операция политической военной пропаганды Запада. Многие прочтут ее с ужасом, и потом будут рассуждать об Исламе, ровным счетом ничего толком не зная об этой религии.
Вюсал, 31 год

- Как ни стыдно признаться, но, читая эту книгу меня не оставляло чувство радости. Радости за то, что я родилась именно в Азербайджане, а не в палестинской деревушке. Радостно, что я имею право выбора, что я могу учиться и работать, имею право любить и быть любимой. Все мои проблемы в миг показались мне такими мелочными и несущественными. А с другой стороны, стало очень грустно за судьбы женщин из некоторых других мусульманских стран.
Айтен, 25 лет

Джерело

28 квіт. 2013 р.

Духовні виміри людського буття

Філософія освіти - Базалук О.О.

Загальнолюдські цінності

1. Духовність - один з інтегруючих елементів суспільства.
2. Роль цінностей у структурі буття особистості.
3. Світоглядні засади особистості - основа педагогічної діяльності.
4. "Золоте правило моралі" та його вплив на розвиток філософії освіти.
5. Біблейські заповіді - основа внутрішнього абстрактного образу особистості.
6. Система освіти як транслятор норм і цінностей буття.
7. Моральні максими Л. Толстого.
8. Формування української ціннісно-нормативної моделі.
9. Ціль і мета як відношення та передбачуваний результат.

1. Духовність - один з інтегруючих елементів суспільства

1. На думку відомого українського філософа С. Кримського (нар. 1930), духовність - це принцип самобудування людини, це "вихід до вищих ціннісних орієнтацій конституювання особистості та її менталітету". Духовність формується з дитинства, з моменту першого дотику материнських рук із немовлям, з перших слів, звернених до немовляти, з першою материнською посмішкою. Як вважав І. Ільїн, "виховання дітей є саме пробудженням їх неусвідомленої чуттєвості до національного духовного досвіду, укріплення в ньому їх серця, їх волі, їх уявлення та їх творчих задумів".
Одним з основних інтегруючих елементів суспільства виступає духовність, а саме основна її складова -загальнолюдські цінності.
На думку А. Запісоцкого, найважливішою для духовності, що розвивається, є "ціннісно-нормативна сфера свідомості особистості". Система цінностей входить в ядро особистості і виступає як світоглядна основа всіх сфер та аспектів її життєдіяльності. Основна функція системи освіти якраз і полягає у здатності формування даної компоненти, що й знаходить віддзеркалення в самому понятті освіта.
Ядро особистості - це повноцінне, гармонійне внутрішнє "Я" людини, або в науково-філософській термінології - це внутрішній абстрактний образ, крізь призму якого людина сприймає зовнішній світ. У свою чергу, основу внутрішнього абстрактного образу (або внутрішнього "Я" ) утворюють загальнолюдські цінності: актуалізована інформація, відображена в нейронних об'єднаннях довготривалої пам'яті.

2. Роль цінностей у структурі буття особистості

2. Існує ціла філософська дисципліна - аксіологія, яка розглядає структуру цінностей і їх місце в бутті людини. Аксіологія піднімає питання про зв'язок цінностей між собою та із фрагментами буття світу. Значення самого терміну "цінність" вказує на особливе значення для людини або суспільства тих чи інших об'єктів, відносин або явищ дійсності. На думку Е. Гусинського і Ю . Турчинової, цінності - це деякі риси, характеристики реальності (справжньої або уявної), щодо яких існує установка глибокого прийняття, бажання їх втілення. Цінності - це актуалізована інформація, закодована в знакових системах і поняттях, відображена в нейронних об'єднаннях довготривалої пам'яті та складова основи внутрішнього абстрактного образу. Цінності - це межі, які обрамлюють пізнавальну активність психіки. Якщо ця активність пов'язана з добром, тобто з цінностями позитивними, то вона заохочується, викликає позитивні емоції, якщо зі злом, цінностями негативними, то вона карана і викликає неприйняття з боку суспільства.
Все, що існує у світі, може стати об'єктом ціннісного відношення, тобто оцінюватися людиною як добро чи зло, краса чи потворність, можливе чи неприпустиме, істинне чи хибне. Основне завдання аксіології полягає в тому, щоб показати місце цінності у структурі буття й у відношенні до фактів реальності.

3. Світоглядні засади особистості - основа педагогічної діяльності

3. Цінність будь-якого фрагмента буття світу визначається його значущістю для суб'єкта та суспільства і лише в такому, суб'єктивному форматі вона існує. Індивідуальна система ціннісних орієнтацій утворює основу внутрішньої людини, її "Я", світогляд. Основа створюється і закріплюється усім життєвим досвідом людини, всією сукупністю її переживань, які проростають у її взаємодії із зовнішнім світом. Ця система забезпечує стійкість особистості, спадкоємність поведінки, визначає спрямованість потреб і інтересів. Цілісність, стійкість системи цінностей забезпечує повноцінне явище психіки в псипросторі, стійкість до стресів, цілеспрямованість діяльності.
Цінності виконують функцію перспективних стратегічних життєвих цілей і є головним мотивом життєдіяльності. Цінності визначають етичні засади та принципи поведінки, тому будь-яке суспільство зацікавлене в тому, щоб люди дотримувалися актуальних для теперішнього часу правил поведінки. От чому з перших кроків в онтогенезі психіка дитини потрапляє під цілеспрямовану дію виховного процесу. Метод виховання, прийнятий в даному суспільстві, визначається системою цінностей, що у свою чергу запанувала в нім.
Робота у сфері освіти і особливо безпосередня педагогічна діяльність тісно пов'язані зі світоглядними засадами людини, навіть якщо це не усвідомлюється нею і не виражається явно. Педагогічний процес більшою мірою встановлює ціннісні орієнтації людини, тому дуже важливо в навчально-виховному процесі керуватися таким світоглядним принципом, який орієнтує людей на творчу самореалізацію, усвідомлення власної планетарно-космічної суті.
Сенс і цінності системи освіти лежать за межами будь-якої конкретної педагогічної або психологічної дисципліни, що вивчається педагогом в процесі професійної підготовки. Становище вчителя по відношенню до учнів таке, що в повсякденній діяльності проявляються і співіснують дві групи цінностей: з одного боку, цінності, що складають основу внутрішнього "Я" самого педагога, а з іншого боку, цінності, що складають основу системи утворення. Ці дві групи цінностей можуть перебувати в гармонії, але можуть і жорстоко конфліктувати. Від гармонійності або деструктивності їх співіснування залежить актуальність цінностей, закладених в основу внутрішнього світу учнів, особливості формування у підростаючого покоління світогляду.
Необхідним компонентом ціннісного відношення є емоції13 . Емоційність цінностей пояснюється тим, що, спочатку вони сприймаються свідомо, і настільки входять в основу внутрішнього абстрактного образу, настільки часто повторювані в повсякденній активності психіки, що як звичка, звичний образ діяльності, витісняються в підсвідомість. А витіснені в підсвідомість, цінності завжди активують плотсько-емоційну складову психіки, викликаючи радість, милування, захоплення, благоговіння та інші прояви.
Вища форма ціннісної емоції - катарсис, прояснення відчуттів, очищення від "скверни". А. Гулига відроджує цей забутий арістотелівський термін і вважає, що "Цілий спектр етичних, естетичних і суто аксіологічних категорій розчинили в собі те, що було змістом стародавнього слова "катарсис". На думку А. Гулиги, сучасна тріада цінностей "Віра, Надія і Любов" у своїй єдності якраз і утворюють змістовну частину катарсису - вищої форми ціннісної емоційності людини.
А. Гулига виділяє два варіанти ціннісної емоції - безумовний (сакраментальний) та естетичний. Сакраментальне відношення включає переконання у виняткових властивостях об'єкта. Він наділяється або надзвичайною привабливістю, або святістю, або надприродною силою, або чимось іншим, що ставить людину в залежність, змушує домагатися володіння об'єктом або підкорятися йому. Поклоніння при цьому "прагматичне", самопожертвування має "утилітарний" характер - люди позбавляють себе чогось, аби сакраментальний об'єкт зберіг або знайшов що-небудь. Любов (у всіх її проявах), що є міфологічним ототожненням себе з об'єктом, релігійна віра - приклади безумовно ціннісного відношення. Критична оцінка зведена тут до мінімуму.
Естетичне відношення дозволяє вільний погляд на об'єкт, певну дистанцію між об'єктом і суб'єктом, безкорисливе милування предметом, радість від гри з ним. Термін "гра", введений в естетику І. Кантом, використовується тут в найширшому сенсі - не як спосіб розваги, а як принцип діяльності14 .

4. "Золоте правило моралі" та його вплив на розвиток філософії освіти

4. Гуманістичні цінності повинні становити зміст сучасної філософії освіти. Підкреслимо, що відома моральна максима, як "золоте правило моралі", що акумулює моральний досвід цивілізації, зафіксована в невеликих фольклорних жанрах, приказках, оповідях. "Золоте правило" - це моральна заповідь, згідно якої людина не повинна здійснювати по відношенню до інших того, чого не бажає для себе. "Золоте правило" було відоме задовго до появи писемності.
Німецький філософ І. Кант писав, що людство саме створює умови, які впливають на його історію. Він розглянув моральний сенс "золотого правила" на рівні філософського аналізу та сформулював основний закон етики - категоричний імператив.
На думку І. Канта для людини найважливішим є "чисте небо над головою і моральний закон усередині".
І. Кант сформулював три світоглядні питання, які повинні визначити загальну орієнтацію людини у світі:
1. Що я можу знати? (теоретико-пізнавальне питання, проаналізоване в "Критиці чистого розуму");
2. Що я повинен робити? (питання практики і етики; мова йде про свідомий вибір людиною життєвого шляху, поведінки; проаналізований в "Критиці практичного розуму");
3. На що я можу сподіватися? (зіставляється людина і його майбутнє).
Взаємозв'язок цих питань Кант розглянув, аналізуючи питання: Що таке людина? У праці "Логіка" він обґрунтував високе призначення філософії: стимулювати інтелектуальне і моральне самовдосконалення людини.
Кант дійшов до висновку, що життєва етика - це філософія переконання. Саме тому етика відноситься до практичної філософії, оскільки саме переконання і визначають принципи людської діяльності, об'єднують вчинки людей та їх мотиви.

5. Біблейські заповіді - основа внутрішнього абстрактного образу особистості

5. Не менш значимими для філософії освіти і системи цінностей, що закладається в основу внутрішнього світу кожної людини, є біблейські заповіді, які акумулювали у собі найбільш цінне та святе з-поміж багатовікової історії цивілізації. 
У "Старому завіті" приведено десять заповідей християнства:
1. "Да не буде у тебе інших богів перед особою Моєю";
2."Не роби собі кумира і ніякого зображення того, що на небі вгорі, і що на землі внизу, і що у воді нижче за землю".
3."Не вимовляй імені Панове, Бога твого, марно".
4. "Пам'ятай день суботній, щоб святити його".
5. "Почитай отця твого і матір твою, щоб продовжилися дні твої на землі, які Господь, Бог твій, дає тобі".
6. Не вбивай.
7. Не перелюбствуй.
8. Не кради.
9. "Не промовляй хибного свідчення на ближнього твого".
10. "Не бажай будинку ближнього твого: не бажай дружини ближнього твого, ні раба його, ні рабині його, ні вола його, ні осла його, нічого, що у ближнього твого".
На відміну від християнства у буддизмі п'ять традиційних заповідей:
1. Не убий.
2. Не вкради.
3. Не говори брехню, плітки чи провокації.
4. Утримуйся від сексуальної невірності, від сексуальної активності, яка приносить страждання і шкоду іншій особі.
5. Стримуйся від сп'яніння, яке приводить до безтурботності чи втрати контролю над собою.
На думку І. Ільїна: "Жити варто тільки тим і вірити варто в те, за що варто боротися і померти; бо смерть є дійсний, вищий критерій для всього життєвого змісту. Достатньо самому застосувати цей критерій, зі всією серйозністю і у всьому його глибокому значенні, освітити ним будь-який життєвий зміст - і його вірність та переконливість розкриється перед очима".
В. Холодний вважає, що загальнолюдські цінності в усій їх множині зароджуються і функціонують в психіці людини одночасно. Він розподіляє їх на три групи: атрибутивні (до них відносяться загальнолюдські цінності, які характеризують особистість як самодостатній феномен), безумовно-етичні (фіксують відношення особистості до світу) і такі, що об'єктивувалися (прояви особистості в реальній соціальній життєдіяльності).
До атрибутивних загальнолюдських цінностей В. Холодний відносить:
1. Потенційну соборність15 - як синкретичне світовідчуття людини, здатне розвинутися в багатий світ духовних переживань.
2. Вічність (Надпросторовість) - життєдайна космічна сила, яка нібито породжує і притягує до себе духовно мислячу людину. Особистість відчуває присутність Вічності у всіх духовно значимих для неї подіях: творчій діяльності, своєму родоводі, малій та великій Батьківщині, самому факті існуванні нації, до якої вона належить і так далі. Для творчої особистості справа, якій вона присвятила життя, набагато важливіша, аніж усі мирські блага, почасти і саме життя. Та обставина, що людина залишається після смерті у пам'яті друзів, соратників та інших людей, наповнює її душу надією і залучає до Вічності. Навіває смуток відчуття загибелі всього конкретного в ході еволюції, але вічність космосу спонтанно повертає людині оптимізм, робить її духовність космічно значимою.
3. Колективістську цінність - переосмислене відтворення минулого духовного досвіду шляхом взаємодії між окремими людьми і народами.
4. Безмежну цілеспрямованість - інстинктивна потреба людини вийти за межі реального буденного життя, за межі самого себе, колективу і навіть Вічності.
5. Абстрактне етичне відчуття, відчужене від конкретних форм його прояву.
6. Непредметне естетичне відчуття.
7. Інтелектуальне відчуття, що підноситься над реальними процесами вирішення тих чи інших конкретних проблем.
8. Особистісну духовність - індивідуалізоване відтворення соборності. Людина за посередністю колективістського світовідчуття залучається до Вічності і духовного досвіду поколінь, завдяки чому стає духовно незалежною особистістю.
9. Духовний ідеал.
10. Постійний пошук сенсу життя - людина відчуває і шукає в навколишніх явищах певну духовну значущість, ніколи не задовольняючись ні рівнем свого, ні рівнем суспільного розуміння останньої.
11. Спонтанний пошук сенсу життя, у свою чергу, породжує нову архетипову цінність - здатність соборної особистості постійно перебувати у смисловій ситуації, бачити сенс у всіх явищах, з якими стикається його існування.
12. Потреба натхненного страждання, муки творчого буття.
13. З натхненним стражданням органічно пов'язане інстинктивне відчуття тривоги. Воно ніколи не покидає людину, але усвідомлюється нею переважно в екстремальних ситуаціях.
14. Інстинкт життя і смерті як універсальні двоєдині надпросторові чинники, безпосередньо стимулюючі виникнення у соціальному середовищі напруги сенсу життя.
15. Усі перераховані цінності, що містять у собі різне духовне значення, формами виразу присутньої у людській психіці потребі самоутвердження (самовираження) і самоствердження особистості. Спонтанно люди прагнуть самореалізації, але соціальні обставини часто змушують їх відмовитися від самих себе. Рідко кому вдається зберегти незалежність, і тому потреба формального самоствердження часто буває достатньою і переважає над аксіологічним самовираженням, а не навпаки.
На думку В. Холодного до безумовно-етичних цінностей відносяться:
1. Совість, як ірраціональне відчуття благоговіння по відношенню до іншої людини, світу в цілому і окремих його проявів.
2. Сором людський і здатність натхненно-вольового подолання його у разі обмови чи суспільного нерозуміння.
3. Відчуття провини і покаяння.
4. Відчуття співчуття і милосердя.
До цінностей, що об'єктивувалися, В. Холодний відносить:
I. Відчуття трагедії своєї особистої долі, долі свого народу, людства і космосу. Людина стихійно або свідомо з великою чи меншою напругою завжди стоїть перед вибором "бути чи не бути".
2.Бажання щастя і відчуття безвиході від його перенасичення.
3. Прагнення до задоволень і здатність відмовитися від них заради етичних і громадянських принципів чи стихійних ідеалів.
4. Відчуття нового і консерватизму: очікування докорінних змін духовно-соціального буття й туга за минулим.
5. Відчуття рівності, соціальної справедливості і рівноправ'я.
6. Духовне тяжіння людини до іншої людини, загострений інтерес до представників інших націй та регіонів.
7. Інстинктивне відчуття етнічної єдності.
8. Національна самосвідомість: відчуття своєї належності до певної нації і причетності до її самобутньої інтерпретації загальнолюдської духовності, що припускає соборне піднесення над етнічним інстинктом та подолання національного егоїзму.
9. Наднаціональна самосвідомість - здатність особисто брати участь в міжнаціональному процесі переосмислення загальнолюдських цінностей і наповнення їх новим змістом.
10. Орієнтація на авторитет: природа, минулий духовний досвід та ін.
II. Шанобливе ставлення до природи, батьків, дітей, видатних особистостей, окремих геніальних творінь та ін.
12. Родовідний (сімейний) інстинкт.
13. Відчуття малої й великої Батьківщини.
14. Здатність людини випробовувати духовну причетність до тих місць, де вона побувала, і до діяльності, у якій колись приймала участь.
15. Духовна пам'ять як інтеграція і піднесення над відчуттями авторитету, шанобливості, родоводу, національності, Батьківщини.
16. Відчуття любові і дружби.
17. Доброта і душевність.
18. Громадянська принциповість як подолання конформізму16 і нонконформізму17 .
19. Вірність і почуття обов'язку.
20. Відчуття свободи і відповідальності.
21. Прагнення до діяльності.
22. Відчуття господаря, поєднання ощадливості, щедрості та доброчинності.
23. Світоглядний плюралізм у душі людини, що проростає з єдиного духовного коріння, і здатність об'єднувати різні точки зору у цілісну систему цінностей.
24. Здатність узагальнено мислити і виражати у структурі понять свій духовно-інтелектуальний потенціал.
25. Здатність трансформувати почуття помсти у почуття милосердя та всепрощення.
26. Здатність трансформувати інстинкт агресивності у потребу захистити слабкого та суспільно корисну активність.
Потрібно завжди пам'ятати, що "Кожна людина - це не тільки пасивний споживач ментальних цінностей, що склалися до неї.
Вона іще й генератор, виробник духовного досвіду, що відображає її індивідуальність. Людина унікальна, перш за все, по тому внеску, який вона, нехай навіть потенційно, але здатна привнести у менталітет соціуму. Цей внесок може бути різним залежно від здібностей, освіти і духовних якостей особистості, але він обов'язково повинен відбутися".

6. Система освіти як транслятор норм і цінностей буття

6. Зміст ціннісно-нормативної духовності людини, що формується, обумовлений культурою. Система освіти виступає транслятором найбільш значимих та історично стійких норм і цінностей буття. Наприклад, як зазначає А. Запісоцький, у структурі цінностей американської культури домінують наступні цінності:
а) особистий успіх;
б) активна і наполеглива праця;
в) ефективність і корисність;
г) автономія і відповідальність;
д) прогрес (віра в те, що нове - краще старого);
е) речі;
ж) пошана до науки;
з) демократія як спосіб розподілу влади і вирішення конфліктів.
Ядро американського способу і стилю життя складають самодисципліна, обмеження задоволень, матеріалізм, прагматизм, споживач, досягнення успіху. Потреба в майбутньому нівелюється високими темпами розвитку технічної культури та цивілізаційними змінами, які дозволяють американцеві отримати нові відчуття і необхідні предмети споживання "тут і тепер". Невисока значущість майбутнього перебуває в певній кореляції із сприйняттям минулого, яке рядовому американцеві у вічній гонитві за сьогоденням видається "нудним" і "непотрібним". Саме відтворення даної ціннісно-нормативної моделі об'єднує всі освітні інститути США, незалежно від їх рівня і концептуального наповнення.
На думку А. Запісоцького у формуванні вітчизняної ціннісно-нормативної моделі істотну роль зіграло Православ'я18. Визначаючи аксіологічну й антропологічну специфіку культури, воно визначило особливості і цільову установку духовного розвитку людини.
А. Запісоцький вважає, що ціннісно-нормативна специфіка вітчизняної культури проявляється на двох рівнях: буденному - в праці, побуті, традиціях, обрядах, святах, стереотипах соціальної поведінки, і на рівні самосвідомості. Специфіка культури проявляє себе у мові, текстах культури: філософських, художніх, усній народній творчості і т.п. Склалася точка зору, згідно якої найбільш стійкими ціннісними домінантами, складовими ціннісно-нормативного ядра вітчизняної культури, є:
1. Низька значущість факторів матеріального благополуччя та орієнтація на ідеальну, духовну сферу;
2. Неукоріненість у сьогоденні та звернення в минуле чи майбутнє;
3. Домінування соціальної орієнтації над індивідуально-особистісними потребами.

7. Моральні максими Л. Толстого

7. Типовим прикладом вітчизняних ціннісних домінант є максими відомого російського письменника Льва Толстого (1828-1910). Розмірковуючи над суттю людського буття, Лев Толстой сформулював п'ять основних моральних максим: Не гнівись, Не перелюбствуй, Не чини зла, Не присягайся і Не воюй. 18Кажучи про "вітчизняну ціннісно-нормативну модель" я, перш за все, веду мову не про ту неповну двадцятирічну ментальність російської, української і білоруської культур, а про більш як трьохсотрічну культуру російсько-українсько-білоруських народів, яка розпалася після розпаду СРСР. Не дивлячись на процвітаючий в трьох державах, що утворилися, націоналізм, який підтримується як владою, так і, на жаль, окремими частинами інтелігенції, вплив тієї культури, що "розпалася", буде ще довго актуальним. І ця актуальність буде відчутною, перш за все, в тотожності ціннісних орієнтацій і основ внутрішнього світу не тільки теперішніх поколінь, але і майбутніх, в схожості способу життя і мови цих народів.
Ці максими, на думку письменника та філософа, повинні упорядкувати буття людини, пробудити її совість. Толстой підкреслив, що совість - це пам'ять суспільства, яка усвідомлюється й засвоюється окремою особою і є визначаючим принципом морально-етичної діяльності. Слово "совість", в прочитанні совість (де вість корінь) має глибоке світоглядне значення, особливо у зіставленні із Кантівськими світоглядними питаннями.

8. Формування української ціннісно-нормативної моделі

8. У основи православної психології покладено мізерність матеріального благополуччя, аж до аскетизму, орієнтацію на ідеальну, духовну сферу буття. Розглядаючи особливості формування психології російської людини, А. Запісоцький пише: "Історико-культурні передумови духовно-аскетичної орієнтації виявляються в християнській антропології. Невпевненість у сьогоденні і звернення в минуле чи майбутнє як у компонент ціннісно-нормативного ядра культури проявляється у російській думці, яка завжди була песимістична по відношенню до сьогодення і одночасно несла в собі глибоку віру в майбутнє Росії. Відчуття неоформленого "сьогодення" російської культури давало підстави вірити в майбутнє, у настання епохи історичної величі і ствердження великої місії Росії. Проте майбутнє бачиться не як результат еволюції сьогодення, воно перебуває нібито "по той бік" катастрофи. Домінування соціального над індивідуальним (тобто належність людини до спільності "ми", неусвідомленість своєї окремості, пріоритет загального над особистим) виявляє себе в змісті російської ідеї, відбивається в ідеології соціальних перетворень, в характері ідеалів російських революцій, в особливостях російського побуту, в гостинності, в традиційних формах устрою суспільного життя й організації трудової діяльності (селянська община, робоча артіль і т. д.). Соціальна зорієнтованість свідомості російської людини виходить з громадського способу життя та артільних форм організації виробництва. Якщо західне суспільство будувалося на базі гаранту прав і свобод окремої особистості, її автономії від держави, то російське суспільне життя - на соборності і розчиненні "я" в громадському "ми"".
А. Марков вважає, що саме "пріоритет соціального визначив специфіку постановки проблеми свободи і відповідальності, індивідуального та соціального. Він додає особливі акценти перспективам суспільного устрою Росії, в яких, як вважав В. Соловйов, ідеал "повного і багатогранного розвитку особистості" відсовується на другий план через його нездійсненність, а в центрі стоїть ідея "всеєдинства", як боголюдського союзу, що об'єднує всі національності і проповідує безумовні етичні цінності".
Один з класиків сучасної вітчизняної педагогіки, людина високої моралі і моральності В. Сухомлинський пише: "Якщо дитина виростила троянду для того, щоб милуватися її красою, якщо єдиною винагородою за працю стала насолода красою і творіння цієї краси для щастя і радості іншої людини, - вона не здатна на зло, підлість, цинізм, безсердечність. Це одне з дуже складних питань етичного виховання. Краса сама по собі не містить ніякої магічної сили, яка виховувала би в людині духовне благородство. Краса виховує етичну чистоту, людяність лише тоді, коли праця, що створює красу, олюднена високими етичними стремліннями, насамперед викликаними пошаною до людини. Чим глибше ця людяність праці, що створює красу для людей, тим більше поважає людина сама себе, тим більше нетерпимим стає для неї відхилення від норм моральності".
Означена ціннісно-нормативна модель культури - це результат взаємодії різних чинників: історичних, геополітичних, психологічних, природних, які важко піддаються аналізу з позиції їх причинно-наслідкових зв'язків. Вони формуються місцем існування людини, соціальними умовами її життя, культурою і, у свою чергу, породжують та відтворюють їх, є їх джерелом і причиною. Звідси випливає, що елементи "інших" культур отримують сенс і значення лише в контексті цілісного історико-культурного світу. Ідеї й цінності, "генетично" не пов'язані з ядром культури, починають відігравати деструктивну роль, руйнуючи цілісність культурної системи.
Формування української ціннісно-нормативної моделі ускладнене тим, що в ній протиставили східні (головним чином російські) і західні (європейські) цінності. Як ми вже відмітили, між ними є принципові неузгодженості19 , які вимагають, насамперед, часу і терпіння, мудрості і далекоглядності. У цьому питанні небезпечний поспіх та революційність, тут більше підходить життєвий принцип "утерпиться - полюбиться". Аналізуючи неповну двадцятирічну історію становлення України як держави, з полегшенням розумієш, що фанатичний націоналізм, який проявлявся у перші роки "самостійності" України, поступається місцем зваженим і толерантним установкам по відношенню до актуалізованих загальноукраїнських цінностей. Що революційна українізація системи освіти, можливо, під впливом європейського демократизму, є здоровою, виваженою і об'єктивною у становленні дійсно ціннісно-нормативної бази. І якщо без емоцій і лжепатріотизму поглянути на найбільш актуальні для сучасного українського суспільства цінності, то ми виявимо їх вражаючу схожість з цінностями російського та білоруського народів. Це та ж "невпевненість у сьогоденні і зверненість в минуле чи майбутнє"; і "відчуття невизначеності "сьогодення", віра в прийдешні часи, віра у Велику Україну" і "невіддільність людини із спільності "ми", неусвідомленість своєї окремості, пріоритет загального над особистісним"; гостинність; традиційні форми устрою суспільного життя; організація трудової діяльності (артілі, бригади) - усе це як і раніше характерне як для російського, білоруського, так і українського народів.
Ніхто не заперечує тезу І. Ільїна, що дійсне духовне досягнення, завжди є національним. Безумовно, Батьківщина - це та вершина, з якої людині може відкритися загальнолюдське багатство. Позбавлена національної своєрідності Україна може втратити відведене для неї місце у світовій культурі. Українська мова - це не тільки мова національного спілкування. Це конструкція самого способу життя, основа тих духовних цінностей, які об'єднують практично п'ятдесятимільйонний народ України в єдиний культурний простір. Але з іншого боку, Україна і її народ, це частина цілого. І в даний час, цілим продовжує залишатися той соціокультурний простір, який формувався більше трьох сторіч, який має єдине коріння, що датується тисячоліттями20 , яке зв'язане загальними перемогами і поразками.
Не можна заперечувати вплив європейських цінностей на формування української ментальності. Європейські цінності якоюсь мірою меркантилізували21 український побут, позбавили його щирості та гостинності. Але вплив європейських цінностей на формування світогляду українця і українського суспільства безумовно менше впливу тих, що історично склалися, за 350 років укорінених в культурі і побуті цінностей, які властиві як для слов'янської культури в цілому, так і російсько-білорусько-української культури зокрема.

9. Ціль і мета як відношення та передбачуваний результат

9. Вищою мірою ціннісно-нормативної сфери свідомості особистості виступає категорія віри. Згідно сучасних філософських уявлень, віра - це "глибинна загальнолюдська універсалія культури, така, що фіксує комплексний феномен індивідуальної і масової свідомості, що включає такі аспекти, як гносеологічний (прийняття як дійсна теза, не доведена з достовірністю або принципово недоказова), психологічний (усвідомлення і переживання змісту даної тези як цінність, рішуче дотримуватися її всупереч життєвим обставинам і сумнівам, аж до самозречення: "вірю" як "вірую") і релігійний (при віднесенні змісту об'єкту віри до сфери надприродного)".
Віра - важливий елемент ціннісної свідомості, вона виступає мотивом, орієнтиром діяльності людини.
І. Кант розрізняв три види віри: прагматичну, доктринальну та моральну. Прагматичною Кант називав віру людини у свою правоту в тому чи іншому окремому випадку. Ціна такої віри невисока. Нерідко людина говорить про що-небудь з такою упевненістю, що здається, ніби у неї немає ніяких сумнівів щодо своєї правоти. Але спір бентежить її, і виявляється, що упевненості такої вистачає лише на один дукат, яким людина не наважується ризикувати, а при ставці у десять дукатів готова визнати, що, можливо, помиляється. До доктринальної віри І. Кант відносив перш за все вчення про буття Бога. Доктринальна віра міцна, відзначав він, але все таки труднощі, які зустрічаються при роздумах, іноді можуть породити сумнів. Абсолютно інший характер носить моральна віра, де питання про істинність думок навіть не виникає. "Таку віру ніщо не може похитнути, інакше були б порушені самі мої етичні принципи, від яких я не можу відмовитися, не ставши у своїх власних очах гідним презирству". А. Гулига додає: "Це, по суті справи, віра не в Бога, а в людину. Таку віру може і повинен прийняти будь-який атеїст; вона дає моральне задоволення, породжує ціннісну емоцію - катарсис".
Ментальний зріз антропологічної моделі, що склалася у вітчизняній традиції, припускає єдність раціонального і морального, "філософського умопогляду, рефлексії і релігійної віри". Російські та українські філософи, відзначаючи специфіку російсько-української духовності, підкреслювали значущість нераціональних аспектів сприйняття світу і, насамперед, віру як специфічний спосіб пізнання. Так, С. Булгаков, М. Бердяев, С. Франк відзначали, що віра займає значне місце в структурі свідомості не тільки простої людини, але і людини розумової праці. Вона пронизує всі аспекти духовної діяльності, є основою моральності у відношенні до праці, до природи, до цінності та сенсу людського життя. Із цього приводу І. Ільїн писав: "Є якийсь духовний закон, що володіє людським життям; згідно із цим законом, людина сама поступово уподібнюється тому, у що вірить. Чим сильніша і цілісніша її віра, тим виразніше і переконливіше виявляється цей закон".
При формуванні образу людини майбутнього, категорія віри є необхідним стрижнем, із яким співіснують знання. Для того, щоб досягнути глобальної мети, яка, як правило, абстрактна і не має аналогів у суспільстві, потрібно вірити у себе, в свою місію на Землі, у правильність вибору реалізації внутрішнього потенціалу психіки. За Б. Гершунським синтез знання і віри складає суть світогляду кожної людини, який до того ж не формується сам по собі, а виховується системою освіти. Б. Гершунський пише: "Якщо самореалізація особистості - це і є Сенс людського життя, фундамент людського щастя на єдиному, цілісному матеріально-духовному Світі, завдаток збереження та прогресивного розвитку цього Світу і основа продовження власного Я в пам'яті нащадків, в ментальній пам'яті людства, а сфера освіти покликана переконати людину саме в цьому, її вищому призначенні і створити усі необхідні умови для повноцінного прояву індивідуальних здібностей людини шляхом її підготовки до праці та етичного виконання своїх суспільних обов'язків, то основні функції базової освіти повинні полягати у формуванні Віри, в дійсно вищу цінність максимально можливої самореалізації, у створенні умов для самовизначення особистості, самопізнання власних здібностей, бажань, інтересів, реальних можливостей, а основні функції професійної освіти повинні полягати у продовженні розвитку і закріпленні цих світоглядних підстав особистості, в забезпеченні людини знаннями, уміннями і навичками, що сприяють максимально можливому прояву її здібностей у продуктивній суспільно корисній праці, у ідеях і справах на благо усіх людей Землі, своє власне благо, благо своєї сім'ї, своїх близьких та далеких нащадків". За Б. Гершунським: "Віра, Знання, Праця. Саме у цій неподільній тріаді, Людина майбутнього бачитиме витоки свого сходження до розуміння Сенсу свого життя, свої стартові можливості і гарант реальності своїх життєвих прагнень".
Віра народжується на основі ціннісно-нормативної інформації, відображеної у ході онтогенезу, в основах світогляду. Як тільки основні аспекти ціннісно-нормативної бази, що склалася, знаходять підтвердження або підтримку в майбутньому псипросторі, вони набувають стійкішої форми і переходять у категорію віри.
Позбавлення людини віри приводить до згубних і незворот-них наслідків. Не випадково Ф. Степун вважав, що тільки віра забезпечує цілісність людського світобачення і єдність життєвого стилю, обумовлює зворотну залежність "культурно-господарської убогості" вітчизняного життя і високого напруження духовності, етичного сподвижництва.
У вітчизняній культурі, освіта і духовність розглядалися як самостійні феномени, що не обумовлюють одна одну. І. Ільїн зазначав, що духовність доступна не тільки людям освіченим, людям високої культури: "Історія всіх часів і народів показує, що саме освічені прошарки суспільства, захоплюючись грою свідомості і відволіканнями розуму, набагато легше втрачають безпосередню силу довіри до свідчень внутрішнього досвіду, яка необхідна для духовного життя. Розум, що втратив зв'язок з глибиною відчуття і з художньою силою уяви, звикає обливати все отрутою руйнівного, такого, що руйнує сумніви; і тому виявляється відносно духовної культури початком, що не будує, а руйнує. Навпаки, у людей наївно посередніх ця руйнуюча сила ще не починає діяти. Людина малої "культурності" більш здатна прислухатися до свідчень внутрішнього досвіду, до свого серця, совісті, відчуття справедливості, ніж людина хоч би і великої, але раціоналістичної культури. Проста душа наївна і довірлива; можливо, саме тому вона легковірна та марновірна і вірить, де не треба; та зате, самий дар віри у неї не відняв; а тому вона здатна вірити і там, де треба. Хай духовність її - некритична, малорозумна, недиференційована, схильна до міфу і до магії, пов'язана із страхом і може заплутатися в чаклунстві. Але духовність її безперечна та справжня: в здатності слухати дихання і заклик Божий, і в любові жалісливою, і в любові патріотично-жертовною, і в акті совісті, і у відчутті справедливості, і в здатності насолоджуватися красою природи та мистецтва, і в проявах власної гідності, правосвідомості й делікатності. І марно освічений городянин почав би уявляти, ніби все це недосяжне "неосвіченому селянинові"! Словом, духовна любов доступна всім людям, незалежно від рівня їх культурності".
І ще він писав: "...внутрішній, духовний досвід, є дійсне джерело і дійсна царина віри, релігії та всієї духовної культури взагалі. Виховати людину - означає перш за все пробудити в ній ці духовні переживання, відкрити їй доступ до означеного духовного досвіду. Тільки у такому досвіді людина може пізнати що таке любов, яка її глибина і сила, в чому її священне призначення. Тільки тут вона може навчитися відрізняти добро від зла; почути у самій собі голос совісті; пізнати, що таке честь, благородство і служіння. Тільки у цій площині вона може побачити, що таке художність і прекрасне мистецтво; виховати свій смак і розвинути своє сприйняття краси. Тільки духовний досвід може відкрити їй, що таке дійсне знання, очевидність і
Таким чином, віра, а не знання розглядалася як основа духовного світу людини. Відповідно, пріоритетною була не освіта (у її західній версії), а освіта, суть якої М. Гоголь сформулював так: "Прояснити не означає навчити, або наставити, або утворити, або навіть освітити, але усю наскрізь висвітлити людину у всіх її силах, а не в одній думці, пронести всю природу її крізь якийсь очисний вогонь". Отже, система освіти (від концепції до змістовного наповнення) повинна максимально повно враховувати і відтворювати специфіку духовності. Лише в цьому випадку вона ефективно зможе вирішити завдання формування етичної і соціально відповідальної особистості.
Найвищим плотсько-емоційним рівнем віри є призначення. К. Юнг приділив призначенню пильну увагу. Для нього призначення - це якийсь ірраціональний чинник, який фатально штовхає до емансипації від стада з його уторованими шляхами. К. Юнг пише: "Справжня особа завжди має призначення і вірить у нього; має до нього рІ8ГІ8, як до бога, хоча це - як, ймовірно, сказала б рядова людина - всього лише відчуття індивідуального призначення. Це призначення діє, проте, як божественний закон, вісь якого не може відхилитися. Той факт, що дуже багато хто гине на власному шляху, нічого не означає для того, у кого є призначення. Він повинен підкоритися власному закону, неначебто це був демон, який спокушав його новими, дивними шляхами. Хто має призначення, хто чує голос глибин, той приречений".
Далі К. Юнг пише: "Призначення або відчуття перед-визначення - це прерогатива не тільки великих людей, але і звичайних, аж до дюжинних; різниця лише в тому, що разом з убуванням величини призначення стає все більш туманним і несвідомим, немов голос внутрішнього демона все більше і більше віддаляється, говорить все рідше і менш зрозуміло. Адже чим менше масштаб особистості, тим більшою мірою вона невизначена і несвідома, доки, нарешті, вона не зникає, стаючи схожою на соціальність, та поступаючись через це власною цілісністю розчиняється у цілісності групи. Місце внутрішнього голосу заступає голос соціальної групи і її конвенцій, а місце призначення - колективні потреби".
У Юнга призначення стає основним критерієм оцінки особистості. "Тільки той, хто свідомо може сказати "так" силі майбутнього перед ним внутрішнього призначення, стає особистістю; той же, хто їй поступається, стає здобиччю сліпого потоку подій і знищується. У тому й полягає велич і спокутний подвиг всякої справжньої особистості, що вона добровільно приносить себе в жертву своєму призначенню і усвідомлено переводить в свою індивідуальну дійсність те, що могло б привести тільки до погибелі, продовжуючи жити несвідомим життям у групі".
На думку А. Запісоцького, єдиною підставою справжнього людського буття і критерієм моральності виступають духовні цінності та етичні ідеали, з якими людина співвідносить себе, свої вчинки, життя в цілому. Отже, в основі правоздатності лежить ідентичність людини, як суб'єкта моралі, тому що основна категорія має права, а відповідальність - це, перш за все, категорія етична. Відповідальність межує із метафізичною проблемою свободи, яка в площині індивідуального буття вирішується у єдності вчинку, оцінки його наслідків і готовності нести відповідальність за них. Здатність до відповідальності в даному випадку видається не стільки прорахунком можливих каральних санкцій, передбачених кримінальним або цивільним законодавством, скільки усвідомленням міри відповідності (або невідповідності) людського вчинку етичному ідеалу. Тому моральна відповідальність складніша і фундаментальніша за юридичну: вже на етапі вибору вчинку людина передбачає відповідальність не стільки перед законом, скільки перед якимсь абсолютом (Богом, іншими людьми, перед власною совістю).
У моральній площині образним аналогом інституту судової влади виступає совість, як духовно-етичне переживання розриву реального та належного, індикатор відповідності того що відбулося і можливого. Суд совісті для людини моральної за глибиною переживань набагато фундаментальніший за суд юридичний. Тому основні категорії правосвідомості: дія, відповідальність і осудність - це категорії етичні, такі, що свідчать про міру особистісної зрілості. Суб'єкт, що має право - це особа, здатна на духовно-мотивовані вчинки, вибір, визнання своїх дій як власних та готовність нести відповідальність за наслідки. Формується, виховується і розвивається вона лише в "товариській взаємодії" людини з іншими людьми, в смисловому полі діалогу, який складає суть людського буття.

Джерело

Как лишиться невинности и немного заработать

13.02. 2009 Наталья Афанасьева/Infox.ru 

видео: Артур Глушков, Старусев Дмитрий Вертов и К, Infox.ru



Выходит шокодрама «Девственность» Виталия Манского -- первый за два десятилетия российский документальный фильм, который покажут в широком прокате. Зритель, выйдя из зала после просмотра, должен задуматься, ужаснуться или хотя бы выкинуть из окна телевизор.

Не проходим, а подходим

Три девушки из разноудаленных, но одинаково бесперспективных мест нашей родины едут покорять Москву. Они представляют себе столицу как символический «мега-гипер-наномаркет», где все хотят что-то купить или продать. Все, что девушки могут предложить на продажу – девственность. Товар, надо сказать, в наше время не слишком ходовой, но «эксклюзивный» (для тех, кто понимает). И, как ни крути, немного жульнический.
Вот если бы речь шла о людях, которые приехали продавать свою почку (а изначально у авторов была идея сделать кино о таких), история получилась бы, наверное, куда более прямой и понятной (хотя название «Почка» звучало бы не так эффектно). А страшно ли продать невинность, которой, по большому счету, нет у героинь с самого начала истории, то есть как раз с того момента, когда они придумали ее продать? А может, и не было никогда… Как если бы девочки пытались толкнуть дедушкины боевые награды – и набивали бы еще при этом цену, мол, «дед за них кровь проливал».
Впрочем, это история не про девственность, и даже совсем не про девушек, которые снялись в фильме. Это история про болезнь, которая одолела нас всех – именно на такое прочтение рассчитывает режиссер Виталий Манский. Он называет эту картину «антибиотиком» и оборачивает горькое лекарство в сладкую облатку, надеясь, что так его проще проглотит молодежь.
Так или иначе, именно трем провинциальным дурехам приходится в фильме Манского отдуваться за все несовершенство нашего мира.

Горе уму

Все они разные, и свой товар позиционируют по-разному, и просят разную цену.
Героиня по имени Карина Барби -- персонаж настолько гротескный и нелепый, что в ее клиническом розовом идиотизме проглядывает даже что-то по-своему величественное. Кукла Барби made in Karaganda (хоть бы она в Микки-Мауса играла – и то смешнее было бы) живет в розовой комнатке и мечтает о розовом особняке. Кроме того, ей нужна, ни много ни мало, мировая известность. Она клянется в камеру, что только физическая смерть собьет ее с намеченного пути. Она готова «закусить губу» и все выдержать: будет девственной, как когда-то Бритни Спирс, или порочной, как Мадонна, будет тяжело трудиться в стрип-клубе или за большие деньги лишит себя девственности бутылкой кока-колы. Как получится -- лишь бы заметили.
В этом трудно признаться, но безумные, на первый взгляд, представления этой девушки о мире шоу-бизнеса и о мире вообще оказываются на поверку совершенно правильными. Взрослый и умный режиссер Манский особо беспощаден к Барби, считая ее существом уже падшим, уже продавшим душу. В финале фильма мы увидим нашу героиню на шесте в борделе с розовыми крылышками за спиной. Но то, что для режиссера Манского кажется падением, для нашей героини – лишь ступенька к мечте. Что поделаешь, работа такая. Отряхнулась и пошла.
Карина, кстати, единственная героиня, которая пришла на премьеру. Она с гордостью рассказывала, что этот фильм дал ей путевку в жизнь. К режиссеру она относится очень хорошо. И благодарна за то, что теперь она – лицо компании, торгующей товарами для стриптиза, и за то, что Рен-ТВ снимает о ней еще один фильм. С ней пришла мама, хорошая такая скромная мама, которая держала розовую сумочку своей дочки, пока та охотно позировала перед камерами. И видно было, что ни маме, ни девочке ничуть не стыдно или страшно. Они вели себя как люди, защищенные силой внутренней правды. А что скажут окружающие – так плевать.
Другая героиня «Девственности» -- девушка Кристина, которую поначалу можно было бы назвать «честной». По крайней мере, в ее рассуждениях о девственности даже звучит иногда слово любовь. Другое дело, что она уже решила, там, у себя в Тамбове, что отдаст она свою драгоценную невинность Степану из шоу «Дом-2». Кристина едет в Москву, проходит жесточайший кастинг и попадает-таки в скандальное реалити-шоу. Вот что значит сила любви. Впрочем, она оттуда довольно быстро вылетает. Без любви, без денег и, кажется, без товара.
Надо сказать, что на этом фильме в некотором смысле теряет невинность тот, кто никогда в жизни не видел ни одного кадра из передачи «Дом-2». И честно сказать, шок от культурной дефлорации затмевает историю о потерянной девственности Кристины. Если действительно миллионы русских людей считают «Дом-2» «школой жизни», а девушки мечтают отдать человеку по имени Степан свое тело и душу, то по сравнению с ними розовая Карина Барби – просто образец ума и здравого смысла.
И наивными кажутся надежды взрослого и умного режиссера Манского на то, что его фильм заставит широкую аудиторию ужаснуться. Люди, которые смотрят «Дом-2», неуязвимы – ничего ужаснее они в своей жизни уже не увидят.
Героиня по имени Катя – самая сложная и, пожалуй, самая трагическая фигура в этом фильме. Режиссер относится к ней с явной симпатией: это видно и по тому, что ради нее он сам становится героем фильма, и по тому, как он ее снимает. Более того -- ей одной он дарит возможность спасения. Но черту она преступила первой и, видимо, единственная из всех осознанно, поскольку единственная находится в сознании вообще.
Катя хочет учиться в Москве. Она нашла в интернете по объявлению того, кто купит ее девственность за три тысячи долларов. Хотела сначала за пять, но никто не откликнулся. Так и сделала – получила на карточку деньги и отправилась обратно в Ярославль, к своей маме-учительнице, с которой живет в маленькой комнате, разделенной ширмой.

Дешево и сердито

Есть в этом фильме еще одна героиня – Москва. По идее авторов, город должен был быть максимально обобщенным, мегаполисом вообще. Эдаким желтым дьяволом, покупающим души. Но чуткий глаз режиссера и гениальная камера оператора уловили поразительные детали. Город мечты выглядит в фильме ничуть не привлекательнее тех ужасных мест, откуда стремятся вырваться наши героини: такой же серый, зачуханный и заплеванный. И прав, конечно, Манский, который сказал, что «люди всегда себя продавали – но не так же дешево».
Фильм «Девственность» многие называют человеконенавистническим, а режиссера -- холодным и циничным (что, в принципе, обычная реакция на серьезное документальное кино). Но на самом деле Виталий Манский в этом фильме, напротив, скорее выглядит как взволнованный отец подрастающих дочерей, а не как хирург, отрезающий гангренозную ногу. И именно оттого, что он не хладнокровен, он уязвим.
Когда хорошую маму Карины Барби журналисты спросили, как она относится к тому, чем занимается ее дочь, она без сомнения ответила: «Главное -- не запрещать человеку идти к своей цели. Иначе можно сломать всю жизнь. Зачем, например, девочку заставлять учить математику, если она мечтает танцевать?» Кстати, хорошее знание математики тоже можно выгодно продать.

Чи варто виходити заміж за іноземця?

Вікторія МАНЬОВСЬКА, «Вільне життя плюс», 
№63 (15175) від 18.08.2010 р.

 
Дуже багато є сороміцького, принизливого та недостойного в нашій перевернутій з ніг на голову українській дійсності, — читаю в одному з інтернет-видань. — Більшості членів нашого суспільства бракує самоповаги та національної гідності. Доказ цього — виїзд жінок за кордон у пошуках чоловіка. Молоді панянки вершиною життєвого успіху і щастя уявляють шлюб з іноземцем, який неодмінно буде багатий, щедрий і виконуватиме всі їхні забаганки. Ситуація нагадує людину, що лежить під яблунею і очікує, допоки яблуко впаде їй просто в руки…»

Радянські люди про таке не чули — на теренах СРСР шлюбів з іноземцями не було. Спроби медсестер, кухарок, радисток, льотчиць переїхати до своїх коханих за кордон розцінювались як класова незрілість. Більш лояльно на інтернаціональні шлюби почали дивитися після VІ Світового фестивалю молоді і студентів, що відбувся у Москві в 1957 році. Російська столиця прийняла 34 тисячі гостей із 131 країни світу. А навесні 1958-го почали народжуватися «діти фестивалю». Багатьом молодим мамам було неможливо приховати легковажний зв’язок з іноземцем через темну шкіру немовляти. Після цього в СРСР легалізували аборти і внесли поправку в радянське сімейне законодавство.

Підманули араби Галю, забрали з собою…

Якщо помістити своє оголошення на сайті знайомств, то за півмісяця прийде дві сотні листів, половина — з фотографіями. Більшість — з Америки, решта з Італії, Великої Британії, Туреччини, країн колишнього Союзу. Альфонсів, збоченців та інших ексклюзивних мужчин там не бракуватиме. І якщо навіть кандидат приїде в Україну, то не лише до вас, а ще, як мінімум, до десятьох українок.
За даними Міністерства юстиції, щорічно близько 3-4 відсотків шлюбів в Україні укладається між нашими та іноземними громадянами. Це приблизно кожен 30-й шлюб, який реєструють у рагсах країни.
За словами начальника відділу реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції Олександри Кірик, торік в обласному центрі зареєстровано 103 шлюби громадян України з іноземцями (як з чоловіками, так і з жінками). На червень цього року було прийнято 45 заяв. «Обмежень немає. Тернополяни одружуються з громадянами всього світу. Найчастіше з йорданцями, лівійцями, арабами, японцями, нідерландцями, ірландцями, англійцями, іспанцями, іранцями, греками, індійцями, камерунцями», — зазначає Олександра Василівна.
Кілька місяців тому найтитулованіша українська дзюдоїстка Марина Прищепа повернулася з Єгипту, де стала переможницею Кубка світу й побувала на тамтешньому весіллі. «Уявіть, — дивувалася спортсменка в одному з інтерв’ю, — одружується єгиптянин, на весіллі гостюють сім його дружин з дітьми. Одна з них — українка. І син її має білу шкіру». Чи не таке чекає котрусь із тернополянок? Адже попри розмови, що мусульманський світ помітно реформується, країни ісламу залишаються для слов’янок чужими і навіть ворожими. Головною відмінністю мусульманської сім’ї від європейської (християнської) є відсутність емансипації жінки. Звичайно, є випадки, коли мусульманка займає високу посаду, але зазвичай вона займається сім’єю та домашнім господарством. Для українки, котра виховувалась на інших культурних, релігійних та моральних засадах, у родині якої батьки рівноправні (а інколи мати — голова сім’ї), такі абсолютно протилежні життєві засади стануть тюрмою. Про подібне розповідає Надія М. З Муххамедом вони познайомились у медичному університеті. Він був дуже уважний до неї, красиво залицявся, робив подарунки, а згодом покликав заміж. Весілля зіграли пишне, за всіма сирійськими обрядами на батьківщині чоловіка. Родичі надарували безліч презентів, грошей і коштовностей. Потім почалися сірі будні... «На мене одягнули паранджу, навісили купу золота, як на новорічну ялинку, і посадили вдома. У мене було багато грошей, але не могла за них нічого купити, оскільки не можна було без супроводу родичів виходити на вулицю. Життя починалося, коли на Дамаск опускалися сутінки — щовечора до нас приходили родичі. Я мала їх люб’язно обслуговувати. Мені не дозволялося бути присутньою у кімнаті, коли там збиралися чоловіки. Тому, допоки вони пили, їли та веселилися, змушена була тулитися в кухні чи деінде. Загалом, півтора року сімейного життя стали для мене пеклом. Мирилася з усім, аби тільки Муххамед відпустив додому», — згадує Надія. Після численних прохань чоловік усе-таки дозволив їй навідати рідних.

www.справжній мужчина.de?

Міжнародні сайти дають іноземцям пояснення, чому українські дівчата так дуже в них зацікавлені. Наводять ряд причин, серед яких економічна, демографічна (в нас більше жінок, ніж чоловіків) і моральна (в українських сім’ях не рідкість алкоголізм, побиття і приниження).
Іноземець відразу після знайомства відчуває згідливість, покірність, терплячість претендентки на його руку та серце. Адже для бідної роксолани він — багатий принц з казки (хоча вдома навіть до середнього класу не дотягує). Це завищує самооцінку чужинця. Крім того, серед своїх незалежних, гордих, повних самоповаги і достоїнства фемінізованих співвітчизниць, котрі добре знають собі ціну, він не знайде безкоштовної служниці, якою так часто погоджуються бути українки. При цьому вродливіших за них годі й шукати. Попри свій скромний дохід, вони доглянуті й одягнуті зі смаком. Додайте — любов до романтики, відданість і здатність жертвувати собою задля сім’ї та дітей. Чого ще треба іноземцям, котрі прагнуть піклування і давно скаржаться на те, що їхні жінки вважають за краще проводити вільний час у барах, а дітей народжувати після сорока?
Однак не всі чужоземці романтичні принци… Українські туроператори, як-то кажуть, «не на камеру» констатують: більшість туристів їде до нас не пам’ятками милуватися, а легковажних і доступних дівчат знайти. Такий вид відпочинку називають секс-туризмом. «За кордоном не побачиш стільки зухвало одягнених дівчат, як у нас. Там вони мають скромніший вигляд, поважають себе і не дозволяють чоловікам розцінювати їх як легку здобич. У нас же багато молоденьких дівчат просто продаються американським пенсіонерам», — заявляють «консерватори» від туризму.

«Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями»

Із соціальною складовою заміжжя все зрозуміло, а як щодо релігійного аспекту? «Я згідний з Тарасом Шевченком: «кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями». А ще не з африканцями, арабами і навіть не з французами. Найкращими для вас чоловіками будуть тільки українці, — переконаний служитель парафії Святого Архістратига Михаїла УГКЦ, що в Тернополі, отець Петро Бурак. — Однак, кожен випадок іноземного заміжжя слід розглядати окремо. Адже з будь-якого правила є винятки. Наша церква не заперечує любові, та й ісламський світ також. Якщо самотня українка закохалася в араба й надумала поєднати з ним долю, то нічого погано в цьому нема. Інша річ, коли жінка, котра брала шлюб у церкві, залишає задля багатого араба чоловіка, дитину та їде на чужину в пошуках кращого життя. Це лихо».
На жаль, християнство у таких людей не має глибокого коріння. Отець припускає, що це наслідок безбожницького часу, крізь який ми пройшли.

Як себе вберегти?

Однак не все те золото, що блищить. Часто, погоджуючись на спокусливу пропозицію, українки з наречених перетворюються на повій чи донорів органів. Щоб уникнути такої гіркої долі, юристи радять організовувати перше побачення на своїй або «нейтральній» території, не піддаватися на вмовляння чужоземного нареченого виробити тільки туристичну візу, брати шлюб в Україні, укладати шлюбний контракт. Наявність останнього захистить ваші інтереси. Важливо також, щоб там було вписано право опіки над дитиною у випадку розлучення. Адже в країнах Близького Сходу, наприклад, дитина після розлучення залишається з батьком.
Крім того, при виїзді за кордон Міжнародний жіночий правозахисний центр «Ла-страда» рекомендує: нікому не довіряти свій закордонний паспорт. Задля спокою зробити кілька його ксерокопій, одну — в електронному варіанті, щоб закинути на особисту електронну скриньку. Залишити вдома детальну інформацію про того, хто запросив вас: адреса, телефон, фото. Домовитися з рідними про умовне слово-пароль, яке означатиме прохання про допомогу (наприклад, вночі можна сказати: «Добрий ранок!»). Занотувати номери телефонів українських посольств і консульств за кордоном.
«Сайт знайомств — найпростіший шлях вийти заміж за іноземця. Це, мабуть, єдине місце, де на десять дівчат не дев’ять хлопців, а всі п’ятдесят», — читаю в одному з оголошень. Важливо тільки, щоб рожеві окуляри, через які українки дивляться на інтернаціональний шлюб, не перетворилися на чорну пов’язку на очах жертви. Адже часто магія любові розбивається об реальність. Залишаються черепки, яких ніколи не склеїш…

Український ринок знайомств чи "ринок худоби"

Сафарі "радянська наречена"

16.04.2013, Уїлл Стюарт, The Daily Mail

Світ убогих вечірок, де західні чоловіки полюють на бідних молодих росіянок та українок, щоб обзавестися "традиційними, сексуальними" дружинами

Лисуватий чиновник з Англії запевняє: ці вечірки - просто "рай земний", оскільки на одного чоловіка припадає 10 жінок. "Ласкаво просимо в індустрію "наречених поштою" колишнього СРСР, адресовану переважно британцям і американцям, які не знайшли любов у себе на батьківщині", - пише журналіст "The Daily Mail"  Уїлл Стюарт.

Держслужбовцю, який вперше опинився на Україні, 47 років, фігура у нього гладка. "Багато хлопців тут думають, що померли і потрапили на небеса", - сказав він, розглядаючи молодих жінок у відвертих вбраннях, які цілком доречно виглядали б на паризькому подіумі.






"Але багато хто побоюється: індустрія експлуатує незахищених жінок, яким обіцяють хороше життя з іноземцями. Часто іноземці набагато старші за наречених, буває, що наречені майже нічого не знають про обранців", - йдеться в статті.



За даними газети, стандартна екскурсія коштує 1500-3000 фунтів з людини. У програмі - поїздки по декількох містах. Туристам обіцяють: "У вас буде тільки одна турбота - зустрітися з максимальною кількістю жінок".



"Україна відома жалюгідним станом економіки, однак ринок знайомств (критики вважають за краще називати його "ринком худоби"), схоже, процвітає. Одна з передумов - набагато більш м'який візовий режим, ніж у Росії та деяких інших колишніх республіках СРСР", - йдеться в статті .







Але автор виявив потужну хвилю протестів. Блогери розміщують в мережі фотографії з вищеописаних вечірок (див. сайт газети), а читачі запитують: "Що можна сказати про нашу країну, якщо наших жінок пропонують чоловікам, деякі з яких схожі на дідусів-дегенератів?" або "Як можуть наші жінки так принижуватися?"

Як би там не було, організатори турів обіцяють, що чоловіки опиняться в компанії "щирих, молодих, красивих жінок, які вірять у сімейні цінності" і що "за 11 днів ви зустрінете більше красунь, ніж за останні п'ять років".






Зазвичай на вечірці 15-25 туристів знайомлять з 150-250 жінками, які часто молодші за чоловіків вдвічі, якщо не більше. У більшості випадків спілкуватися доводиться через перекладача. Всі носять таблички з іменами, а жінки - ще й номери ("Як на ринку рабів", - зауважив хтось у блозі).
"Багато чоловіків стверджують, що в ході туру шукають жінок з "сімейними цінностями ", а для жінок ці вечірки - спосіб втечі", - йдеться в статті.






На Україну туристів везуть до Києва, іноді і в провінційні міста, де рівень життя нижчий і, за словами критиків, жінкам легше закохатися в іноземця, навіть у самого непривабливого.


Чому англійські чоловіки шукають дружин так далеко? Газета наводить слова вищезгаданого "держслужбовця": "У мене за плечима невдалий шлюб і ще кілька романів, які не вдалися. Я хочу мати традиційну дружину, і багато інших чоловіків, які сюди приїхали, говорять те ж саме. У нас на батьківщині жінок виховали так, щоб вони були незалежними, жили по-своєму і не дбали про своїх чоловіків так, як наші матері. Ну, я не проти, але я хочу традиційну домогосподарку. Якщо у нас будуть діти, вона стане сидіти з дітьми вдома. Що в цьому поганого? "






Цей чоловік вирушив у тур, почувши, що росіянки і українки "не заражені всім цим фемінізмом".
У російськомовній блогосфері фото з подібних вечірок збирають масу сердитих коментарів, "часто непридатних для публікації", як витончено виражається газета. Женихів називають "парадом пристарілих", або запитують: "Як сильно треба любити гроші, щоб зустрічатися з ТАКИМ?". Жінок іменують "повіями", хоча інші коментатори зауважують, що місцеві чоловіки "зловживають алкоголем і б'ють дружин".




23-річна киянка Галина знаходить ці вечірки принизливими: беруть участь "багаті чоловіки із Заходу і бідні українки і росіяни". Галина шукає іноземного нареченого, оскільки хоче стабільності. "Наші чоловіки спиваються, я думаю, що я гідна більшого", - заявила вона.
Тетяна Тацуева, власниця московського шлюбного агентства, зі свого боку, ставить риторичне запитання: "Якщо дівчина молода і красива, чому б їй не продати себе з баришем?".



Тим часом українська організація La Strada, яка бореться за права жінок, назвала вечірки знайомств "формою дискримінації жінок" і передумовою таких проблем, як домашнє насильство і торгівля жінками. "Жінки їдуть в незнайому країну, не знаючи мови, нічого не знаючи про свої права", - заявила представниця організації.




Експерт Катерина Черепаха вважає, що в певних обставинах немає нічого поганого в знайомствах з іноземцями, але агенства і сайти - іноді прикриття для торгівлі жінками. Крім того, в деяких агентствах "ніхто не перевіряє, чи одружений чоловік, чи здоровий психічно, чи був він судимий і так далі". Експерт радить жінкам враховувати всі потенційні наслідки і ризики.


Джерело