26 лист. 2011 р.

Геноцид триває: 1933-20...

"Голодомор. Геноцид ХХ століття" — це один із документальних фільмів, який привернув велику увагу суспільства. Адже в ньому не просто розповідається про страшний геноцид українського народу в ХХ столітті, а й надаються коментарі свідків геноциду та їхніх нащадків. Цей фільм з великим резонансом пройшов по Першому національному. Цей двосерійний фільм створено Національною телекомпанією України.


Голодомор. Україна, ХХстоліття: Технологія геноциду /2005/ І частина



Свідки Голодомору діляться спогадами

Кореспонденти BBC Україна записали свідчення людей, які пережили Голодомор, з Харківської та Одеської областей.



За роки незалежності Україна втратила 6,27 мільйонів населення

21 серпня 2011, "Українська правда"

Станом на 1 липня в Україні проживає 45 мільйонів 675 тисяч осіб.
Такі дані опублікувала перед Днем незалежності Держслужба статистики, повідомляє в неділю "Сегодня".
Ця цифра на 6,27 мільйонів менше, ніж 20 років тому.
У містах мешкає понад 31 мільйон осіб (68%), в селах - більше 14 мільйонів (32%).
При цьому за півроку народилося 232 тисячі чоловік, померло 344 тисячі.
Приріст населення мають тільки три регіони: Київ (966 осіб, причому за рахунок народжуваності, а не за рахунок приїжджих), а також Рівненська (+793 людини) та Закарпатська області (+612 осіб).
А найбільше скоротилося населення найчисленнішої Донецької області (-17 656) та Дніпропетровської області (-10 300).


Межа бідності в Україні становить 1025 гривень - експерт 

Бідність в Україні - це дохід до 1025 гривень на місяць на одну людину. Про це повідомила завідувачка відділенням дослідження рівня життя населення Інституту демографії та соціальних досліджень імені Птухи НАН України Людмила Черенько на прес-конференції в Києві.

За її словами, це дані досліджень за перший квартал поточного року. "Це та сума, яка відділяє бідних від не бідних в Україні. Менше цієї суми - вже бідність", - підкреслила вона. Спеціаліст зазначила, що дана сума перевищує всі мінімальні зарплати і мінімальний прожитковий мінімум, затверджений офіційно, і мінімальну пенсію за віком. Черенько також нагадала, що за підсумками минулого року в країні налічувалося 24,1% бідних.

10. 11. 2010 KyivPost
Марія Шамота, Олеся Олешко  
Вони не можуть спілкуватися з друзями на каві. Вони не можуть лікуватись. Вони не можуть їсти м'яса. Вони не можуть купити собі нові черевики замість тих, що розлізлися. Проте, вони їдять багато “Мівіни”. Вони сплять, щоб не відчувати голоду. Вони весь час турбуються, як вижити.
Вони — це 2 мільйони наших співвітчизників працездатного віку, які, за даними профспілок, живуть на офіційний прожитковий мінімум, встановлений державою — 907 гривень, або 30 гривень на добу.

Прожитковий мінімум — це базовий показник, який лежить в основі встановлення розмірів мінімальних зарплат, пенсій, стипендій студентам, соціальних виплат, що гарантовані українцям Конституцією.

Але прожити на такі гроші, не маючи додаткових джерел доходів, практично неможливо. Це ще раз довів експеримент, проведений Національним форумом профспілок України (НФПУ) у п'яти містах країни.

В рамках експерименту волонтерам різного віку видали по 907 грн. і попросили прожити на ці гроші весь жовтень в режимі максимальної економії. Лише один з учасників проекту, 47-річна вчителька з Івано-Франківської області Ганна Покотило, протрималася весь термін.



«На цей розмір державного рівня мінімальної зарплати можна вижити хіба що на безлюдному острові десь поблизу екватора. Тут можна буде не сплачувати податки, не потрібно буде витрачатися на одяг та предмети особистої гігієни, будеш ходити неголений та не сплачуватимеш за комунальні послуги. Заразом не матимеш дітей, коханих та рідних”,- так описав свої відчуття 48-річний Сергій Чижов, із Запоріжжя, який протримався в рамках експерименту 25 днів.

Учасникам грошей не вистачало навіть на їжу та комунальні послуги. Про походи в кіно чи покупку книжок можна тільки мріяти, хоча формально такі видатки також закладено в розрахунки. «У ці 907 грн. як раз входять витрати на культурні заходи – відвідування кінотеатрів чи музеїв. Інше питання – наскільки адекватно враховані ціни», говорить соціолог Людмила Черенько, заввідділом досліджень рівня життя населення Інституту демографії та соціальних досліджень.

Але втрата соціальних можливостей навіть не так шокує, як той факт, що абсолютно всім учасникам експерименту довелося відмовляти собі навіть у їжі. Крім того, всі учасники описали у своїх щоденниках побічні ефекти, які стали наслідком.

«Сьогодні я був економним – купив лише «Мівіну» і мінеральну воду», - написав у своєму щоденнику 21-річний студент з Луганська Леонід Алпатов. «Якщо чесно, від таких обідів, якщо це можна назвати обідом, мене вже нудить. Помітив, що я став дуже злий і нервовий. Постійно відчуваю, що голодний».

Стан, який описує Алпатов, спостерігався і в інших учасників проекту – всі без виключення перейшли на дешевшу їжу більш низької якості, м’ясні продукти та свіжі овочі купували по мінімуму, замінюючи їх хлібом, картоплею, дешевими макаронними продуктами та крупами.

В результаті, недостача необхідних поживних речовин призводить до погіршення самопочуття та розбалансування процесів травлення та багатьох інших наслідків, – пояснює Наталія Велика, доцент кафедри гігієни харчування Національного медичного університету ім. Богомольця.

“Відчуття голоду призводить не лише до погіршення фізичного стану, але також спричинює агресію”, - говорить Велика.

Інші наслідки — втрата ваги та хвороби. Покотило, вчителька з Івано-Франківської області, написала, що схудла на 3 кг. за місяць експерименту. Двоє інших ослабли настільки, що підхопили застуду. Жоден з них не міг дозволити собі навіть базового лікування – покупку вітамінів, противірусних та проти-застудних препаратів, які вже не вкладалася в бюджет, не кажучи вже про лікування більш серйозних хвороб.

З цією проблемою постійно стикаються мільйони українських пенсіонерів, мінімальна пенсія яких навіть менша за прожитковий мінімум — 723 гривні, починаючи з жовтня, згідно з законом про бюджет. Проте, потреба людей у ліках зростає з віком.

Інші базові потреби, такі як нове взуття, учасникам експерименту так само були не по кишені. Іван Місяць, 30-річний охоронець з Вишгорода, постійно мерз в ноги через відсутність сезонного взуття. «Дуже замерз сьогодні в ноги – мушу ходити у кросівках, бо осіннє взуття порвалося. Хотів його у ремонт здати, але ж це «з’їсть» певну суму грошей», - пише він у щоденнику.

Не мали учасники експерименту і дрібних соціальних радощей, як-от зустрічі з друзями та святкування професійних свят. “Злий був я дуже і ображений, бо виходить, в нашій країні і друзів мати – розкіш велика», - написав Місяць про зустріч з дівчиною, яку мусив пропустити через нестачу грошей.

Соціолог Черенько говорить, що за сучасними визначеннями бідними вважаються не ті люди, які не мають якихось конкретних речей, а ті, які з будь-яких причин виключені з активного суспільного життя.

Для того, щоб бути в стані дозволити собі не тільки найдешевшу і найнеобхіднішу їжу, прожитковий мінімум в країні мусить бути 2 тисячі гривень, згідно з підрахунками профспілок.

Економіст Віктор Лисицький, колишній радник президента Віктора Ющенка, говорить, що ця цифра не є фантастичною за умови більш ефективного розвитку економіки.

“Треба розвивати економіку в цілому, добиватися швидкого зростанні продуктивності праці за яким іде зростанні доходів”, коментує він.

Але мова йде не лише про довгострокові заходи як то розширення виробництва чи зростання продуктивності праці. Успіхів можна досягти і в короткостроковому періоді. Для цього варто забезпечити справедливий перерозподіл доходів населення: від багатих до бідних, чого можливо досягти різними шляхами. Наприклад, за рахунок перерозподілу податків.

“Цей досвід впроваджено у всьому цивілізованому світі, - каже Олександр Охрименко, президент українського аналітичного центру, - У США, наприклад, у разі утримання літнього родича, держава надає певні податкові пільги. Тобто я можу самостійно обрати механізм участі у перерозподілі багатства”.

У європейських країнах діє прогресивна шкала оподаткування за якої людина з більшими статками сплачує більше податків. У Німеччині податок на доходи коливається від 0% (найменш забезпечені верстви населення) до 50% ( найбагатше населення). В новому проекті податкового кодексу ідея прогресивної шкали оподаткування знайшла досить обмежене відображення: для осіб з високими статками запропоновано 17%-ий податок на доходи. При цьому всі інші верстви населення сплачуватимуть як і раніше 15%.

Є у цивілізованих країнах й такий інструмент як податок на розкіш — на яхти, ексклюзивні автомобілі, приватні літаки, дорогі будинки. Наприклад, у Франції податок має сплачувати власник нерухомості, вартість якої перевищує 700 тис. євро. У Великобританії — при купівлі будинку, вартістю більше 250 тис. євро.

В Україні розкіш оподатковують лише на словах — до цього часу не має навіть визначення навіть терміну “розкіш”. Новий податковий кодекс пропонує стягати податок з “додаткової” житлової площ і, але жодних суттєвих надходжень до бюджету така новина не принесе, і розбіжності між бідними та багатими не подолає.

Алпатов, студент з Луганська, який протримався в експерименті лише 8 днів, написав про нього таке: «Я розумію, що одужаю швидко і повернуся до нормального життя. Для мене це була лише гра, але якби це була моя реальність? Мені моторошно від однієї такої думки».

Щоденники учасників можна читати тут:



Згідно із даними Державної служби статистики, українці "проїдають" свої доходи - в прямому та переносному сенсі.

За підсумками 2010 року, середній українець витрачає на споживання 90% своїх доходів.

При цьому на кінець 2010 року понад половину (51,6%) доходів українців "поглинала" їжа. Це є найвищим показником у Європі. Утім, 10 років тому мешканці України, яку традиційно називали "житницею Європи", витрачали на харчі ще більше - понад 60% своїх доходів.

Це відбувається, радше, через високі ціни на харчі та низькі доходи, ніж через те, що українці їдять більше за інших європейців. Клацнути Подробиці тут

При цьому згідно із прийнятою у Європі класифікацією, до заможних верств населення можна віднести лише осіб, які витрачають на харчі менше 20% своїх доходів.

Британці витрачають на їжу до 8,5% своїх доходів, німці - майже 10%, росіяни - майже третину.
Наступною найбільшою статтею витрат українців є оплата комунальних послуг - на це витрачається кожна десята гривня доходів.

Водночас, пояснюючи потребу у підвищенні комунальних тарифів, українські урядовці зазвичай послуговуються аргументом про те, що вартість комунальних послуг в Україні - одна із найнижчих у Європі. За даними тої ж таки Державної служби статистики, середня зарплата українця нині складає 2494 гривні.

Київ, 28 жовтня, 2011, ТСН

Згідно з проектом земельної реформи, одна сім'я вже з 2012 року зможе стати практично власником декількох сіл. 

Книга, у якій детально розписується запуск ринку землі з 2012 року, була "злита" невідомими особами з комп'ютерів Держземресурсів ще до прийняття земельної реформи.
У четвер, 27 жовтня, заступник голови Верховної Ради Микола Томенко оприлюднив на брифінгу цікаву інформацію. З його слів, всі губернатори і мери міст отримали з Києва книгу під назвою "Земельна реформа в Україні: 100 запитань і відповідей". В якості передмови в ній розміщені вступні слова президента Віктора Януковича та міністра агропрому Миколи Присяжнюка.

Але найцікавіше в цій брошурі криється у сотні відповідей, в яких чиновникам на місцях детально розписали як, в якому обсязі, за скільки і коли починати продавати землі сільгосппризначення - вже з 1 січня 2012 року.



В принципі, все повністю відповідає тексту урядового проекту закону "Про ринок землі" (№ 9001-1) від 19 липня 2011 року. З однією тільки поправкою - зазначений законопроект не пройшов ще навіть і першого читання, будучи розглянутим тільки профільним комітетом.

При цьому, в комітеті з питань аграрної політики та земельних відносин його сприйняли далеко не позитивно. У висновку, підписаним головою цього комітету регіоналом Григорієм Калетником можна знайти не одне і не два зауваження на адресу "дітища" Присяжнюка.

Зокрема, в законопроекті Кабміну прописано, що гранична максимальна площа ділянок для ведення товарного сільгоспвиробництва у приватній власності однієї особи не може перевищувати 2100 га. Одночасно, у профільному комітеті зауважили, що середня площа сільгоспугідь однієї сільради складає близько 2400 га., що неминуче призведе до ситуації, коли одна сім'я може стати власником всіх земельних масивів багатьох сільрад. А, зрештою, і до швидкого вимирання сіл.



Висновок же Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради і зовсім закінчується пропозицією направити документ після прийняття за основу не на друге, а на повторне перше читання.

І, тим не менш, брошуру з 100 відповідями дійсно розіслали по регіонах. Голова Державного агентства земельних ресурсів України Сергій Тимченко підтвердив наявність брошури в регіонах, але заявив про те що "злив" інформації є спланованою провокацією, спрямованою проти чинної влади і проти земельної реформи зокрема.

Як повідомлялось, виходячи з ціни одного гектара у 20 тисяч гривень, загальна вартість земель сільськогосподарського призначення в Україні становить 560 мільярдів гривень.

Чимало гарних слів за останні два роки набуло різко негативного змісту.

Саме це стосується слівця «оптимізація», однокорінного з «оптимізмом». Воно мало б вказувати на поліпшення, пов’язане з обранням найкращого варіанту. Але в українських реаліях значення цього слова зовсім інше – «скорочення».

Наприклад, «оптимізація системи охорони здоров’я» – ніщо інше, ніж скорочення кількості лікувальних закладів та чисельності медичних працівників.

Те ж означає і «оптимізація системи освіти».

А «оптимізацію транспортної системи» українські пасажири відчули на власних ногах та гаманцях. Це коли транспортні маршрути раптом змінилися так, що виникла необхідність або платити додаткові гроші на пересадці, або бити чоботи, пішки долаючи «оптимізовані» кілометри. Складається таке враження, що влада просто оголосила народу війну.

Утім, слова «реформи» та «оптимізація» – нерозривні супутники. Адже всі реформи здійснюються не просто так, а саме заради оптимізації. Тобто передбачається, що після реформ стане краще, ніж до них. Так було і в часи античності, коли внаслідок знаменитих реформ Солона вперше з’явилася демократія. Так було і в часи Відродження, коли реформація церкви автоматично призвела до демократизації та бурхливого розвитку науки, техніки та економіки західноєвропейських країн та вступу світу в епоху Нового часу.

Для Російської імперії дещо подібне означали реформи 1861 року, тоді світовий феодалізм остаточно втратив свої позиції.

Взагалі, досвід реформ у цивілізованому світі був позитивним. Країни отримували стимул для економічного розвитку, а їх громадяни – додаткові соціальні гарантії. В результаті, на сьогодні маємо цілу низку країн, життя у яких дуже близьке до найсміливіших мрій про ідеальне суспільство з високим рівнем достатку, низьким рівнем агресії та рівними можливостями для всіх громадян.

Саме тому виникає запитання: то чому ж лише в Україні кожна нова реформа означає зміни не на краще, а на гірше? Тобто, не оптимізацію, а значне погіршення умов життя для абсолютної більшості громадян. Тобто, як би то сказати, песимізацію? Недаремно у результаті цих реформ сумарний показник народжуваності (на одну жінку) різко зменшився.

За цей десятилітній період відбулися найголовніші реформи, в результаті яких держава втратила вплив на більшу частину національних багатств. А саме: в результаті таких реформ без жодної користі для економіки у приватні руки обмеженого кола осіб потрапила промисловість, природні багатства – ліси, надра, а також об’єкти інфраструктури – обленерго, готелі, санаторії. Апофеозом цієї чорної смуги стало директивне руйнування структур агропромислового комплексу – горезвісний указ Леоніда Кучми 03 грудня1999 року «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки».

Слід зазначити, що, починаючи з 2001 року, реформи в Україні фактично припинилися. І результат не забарився. Почала збільшуватися народжуваність. У 2003-2005 – показник сумарної народжуваності склав вже 1,2 дитини на жінку щороку. А в 2008-2009 зріс до цифри 1,5.

Прибічники будь-якої наукової школи погодяться, що зростання народжуваності у короткотерміновій перспективі – чіткий показник поліпшення рівня життя народу. А, отже, це і є об’єктивним свідченням того, що процеси у державі протікають у правильному руслі. Тут уже діють суто об’єктивні закони: поліпшуються умови життя – збільшується чисельність населення. При цьому найвідчутніше зростання спостерігалося у сільській місцевості – з 1,4 до 1,8.

Оптимізація як різновид демагогії
Здавалося, ці тенденції мали б радувати і громадян України і її керманичів? Стосовно народу – зрозуміло. А щодо керманичів, то є великі питання.

Згадаймо: якщо у період зростання чисельності населення в Україні спостерігалося розмаїття стратегій та підходів у межах демократичної «філософії» влади, то у 2010 році ситуація докорінно змінилася.

Усю повноту влади захопила сила, згуртована ідеями, прямо протилежними передвиборчим обіцянкам та програмним цілям. І в контексті гасла «покращення життя вже сьогодні» ця сила заходилася піднімати нову хвилю каламутних реформ.

Зрозуміло ж, з метою оптимізації. Але як ми вже і згадували, усе обернулося на свою протилежність, при цьому з явною спрямованістю проти сільського населення. І результат не забарився. Навіть якщо користуватися лише офіційними цифрами, озвученими офіційним пропагандистом реформ Тігіпком, зниження народжуваності у 2010 році, порівняно з 2009, склало 14800 дітей, що означає зниження сумарного показника народжуваності до 1,45. І це за один неповний рік (з урахуванням певного «запізнення реакції»).

Виникає питання, чи це випадково (хотіли як краще, а вийшло як завжди), чи навмисне, цілеспрямовано? Відповідь (і це зрозуміло навіть школяреві) лежить на поверхні.

Можновладці ж одразу попередили: реформи будуть «болісними» (Азаров), (Литвин), «непопулярними» (Тігіпко). І взагалі, як «чесно» визнав сам Янукович, усім доведеться затягти паски.
То в ім’я чого затіваються такі апріорі згубні реформи? Невже заради процвітання, яке за словами Азарова, настане лише через 10 років?

Як не дивно, тут теж проглядає дуже проста відповідь. Сутністю та метою усіх реформ є, звичайно ж, оптимізація. Але це не проста оптимізація. Це «оптимізація» чисельності населення. Тобто, його скорочення. І в першу чергу сільського, яке стало останніми роками давати надто високий приріст.

До такого разючого висновку призводить аналіз економічної діяльності нової влади за останній рік. А цілі тут очевидні. Це остаточний перерозподіл активів, які на сьогодні ще перебувають у розподіленій власності. Тобто, підприємства, що досі залишаються у власності держави (а, отже солідарно усіх громадян) та земля, розподілена у вигляді паїв, право на які, хоча б формально, досі належить селянам. І мета стоїть цілком чітка.

Півтора десятки років тому за безцінь зкупили «ваучери», тобто розпайовані шахти, хімічні та металургійні комбінати. А тепер хочуть перетворити селян на повних банкрутів, виморити або зігнати з місця. А в їхніх, нащадків, відірваних від землі, вже за безцінь забрати і її.

Отже, очевидно, що нинішній владі, що відкрито позиціонується як влада олігархів, власники цих активів заважають фізично. Так само, як об’єктивно заважають цій владі і ті, перед ким вона має соціальні зобов’язання – пенсіонери, інваліди, діти, пільговики. А відтак, будь яка «оптимізація», з точки зору цієї влади, об’єктивно має скеровуватися саме проти цих категорій населення, а також проти розподілених власників землі.

Саме це ми сьогодні й спостерігаємо. І найкращим підтвердженням сказаному стають справді дикі випадки, приклади яких останнім часом виявилися на Донеччині. Скажімо, село Дальнєє разом із будинками та ділянками людей стало належати впливовій представниці нинішньої партії влади Радзишевській. І подібні випадки, коли люди фактично стають кріпаками у місцевого криміналу перетворилися у цьому регіоні на систему. Нові феодали відчули право не лише на власність людей, але й на їхні життя, безкарно знищуючи електорат своєї партії. То ж, кріпацтво стає звичайним явищем в донецькій глибинці. А новітні феодали хизуються так, як це робить «Салтичиха» Радзишевська: «Янукович всю країну купив, а я не можу одне село?».

До речі, цивілізована Європа пройшла подібні речі іще до настання Нового часу – до XVII сторіччя. З історії відомо, що в тогочасній Англії проходили процеси під назвою «обгороджування»: коли великі землевласники зганяли селян із общинних земель. І землероби перетворювалися на пауперів – жебраків та бродяг. Після того землевласники або самі експлуатували селян, наймаючи батраків, або здавали їх в оренду крупним фермерам. У такій ситуації часто спалахували повстання, які жорстоко придушувалися. Зокрема, за допомогою кримінальних елементів та… закону. Лилася кров. Лише в результаті таких земельних «реформ» кількість сільського населення була «оптимізована» приблизно на третину. Отакі історичні паралелі.

Але принаймні тепер нам стає очевидним, що під димовою завісою демагогії насправді криється мета «оптимізації чисельності українців вже сьогодні». Та цього, власне кажучи, ніхто вже й не намагається приховувати.

Немає коментарів:

Дописати коментар